19 серпня о 18:00Вебінар: Ментальна арифметика: розвиваємо обидві півкулі головного мозку

​КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з навчальної дисципліни «БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК»

Про матеріал

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з навчальної дисципліни

«БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК»

Для студентів спеціальності: 076 «Підприємництво, торгівля та біржова діяльність»

Перегляд файлу

 ЛЕКЦІЯ 1.

ТЕМА: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БУХ. ОБЛІКУ.

МЕТА: набуття теоретичних знань з основних питань теми, формування аналітичного мислення.

План

1.1. Предмет і об’єкти бухгалтерського обліку.

1.2. Господарські засоби та їх класифікація.

1.3. Джерела утворення господарських засобів та їх класифікація.

 

1. Предмет і об'єкти бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік, як і будь-яка інша економічна наука, має свої предмет, об'єкти, суб'єкти і метод.

Предмет це те, на що спрямована пізнавальна, творча та практична діяльність людей.

Предмет бухгалтерського обліку в широкому розумінні все те, що відображається в обліку, тобто господарська діяльність.

У вузькому розумінні предметом обліку виступають факти (дії, події) господарської діяльності, які трансформуються у своїй сукупності в певний стан і результати господарської діяльності.

Отже, вивчення того, що обліковується, розкриває зміст бухгалтерського обліку, а вивчення того, як ведеться облік, якими способами і прийомами його здійснюють, розкриває його метод.

Суб'єкт бухгалтерського обліку це господарюючий суб'єкт в особі підприємства, організації, установи, особи та ін.

У вітчизняній економічній літературі трактування предмета бухгалтерського обліку різне.

Предмет краще зрозуміти через його елементи.

Предмет бухгалтерського обліку складається з окремих елементів, складових, які називають об'єктами. Під об'єктом обліку розуміють конкретний засіб (майно), джерело його утворення та їх рух у процесі відтворення.

Варто зазначити, що предмет бухгалтерського обліку обмежується рамками господарюючого суб'єкта. Предметом обліку є не самі об'єкти в їх фізичному розумінні, а інформація про них, необхідна для управління. Предмет обліку – це факти господарської діяльності, які характеризують стан та використання ресурсів підприємства, процес придбання, виробництва та збуту, розрахункові відносини підприємства з фізичними і юридичними особами, результати діяльності підприємства, формування інформації для внутрішніх і зовнішніх користувачів.

Об'єкти, що обліковуються, за економічним змістом та призначенням можна об'єднати в три групи:

  1. господарські засоби (майно);
  2. джерела господарських засобів;
  3. господарські процеси.

Об'єкти предмета бухгалтерського обліку зображено на рис. 2.1.

Отже, предметом бухгалтерського обліку є господарські засоби за їх складом і використанням, джерела формування та їх цільове призначення, господарські процеси, що відбуваються на підприємстві.

Для поглибленого вивчення об'єктів бухгалтерського обліку, якими є господарські засоби підприємства використовують групування господарських засобів за двома ознаками:

  •  за складом і розміщенням;
  •  за джерелами утворення (формування).    

 

2. Господарські засоби та їх класифікація

Майно підприємства – це основні й оборотні засоби, що належать підприємству, розмір яких відображають у бухгалтерському балансі. Оскільки майно відображають в активі балансу, то прийнято майно називати активами.

Активи (від лат. activus діяльний, активний) це ресурси, отримані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до збільшення економічних вигод у майбутньому. Вони поділяються за багатьма класифікаційними ознаками, серед яких, з погляду бухгалтерського обліку, основними є такі:

  • за формами функціонування;
  • за характером участі у процесі обороту;
  • за ступенем ліквідності.

Класифікацію активів підприємства наведено на рис. 2.2.

За формами функціонування господарські активи поділяють на такі групи: матеріальні, нематеріальні, фінансові активи.

Матеріальні активи це засоби підприємства, які мають матеріально-речову форму. До групи матеріальних активів підприємства включають: основні засоби, незавершене будівництво, запаси.

Основні засоби це сукупність засобів праці, які функціонують у незмінній натурально-речовій формі протягом періоду, більшого, ніж один рік від дати введення в експлуатацію. Вартість основних засобів зменшується поступово з їх фізичним і моральним зношуванням. До основних засобів належать: земля, будівлі, споруди, машини, інструменти, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік), а вартісну межу підприємство встановлює самостійно.

Незавершене будівництво це вартість недобудованих об'єктів, споруд, будівництво яких здійснюють для власних потреб підприємства.

Запаси це активи, які утримують з метою подальшого продажу, споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, управління підприємством чи які перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу. До запасів відносять: виробничі запаси, тварин на вирощуванні й відгодівлі, незавершене виробництво, готову продукцію, товари.

Нематеріальні активи це об'єкти довгострокового вкладення (більше року), що мають вартісну оцінку, але не є речовими цінностями (права користування природними ресурсами, майном, права на знаки для товарів і послуг, об'єкти промислової власності, авторські права, гудвіл тощо). Нематеріальні активи, як і основні засоби переносять свою вартість на витрати виробництва протягом строку їх функціонування шляхом нарахування амортизації за встановленими нормами.

Фінансові активи це група господарських засобів підприємства у формі готівкових коштів та інших фінансових інструментів, які належать підприємству. До цієї групи належать готівкові кошти в національній та іноземній валютах, фінансові інвестиції підприємства в цінні папери та статутні капітали інших підприємств, дебіторська заборгованість різних фізичних і юридичних осіб перед конкретним підприємством за відвантажену їм продукцію, товари чи надані послуги. Фінансові інвестиції та дебіторська заборгованість можуть бути довгостроковими (з терміном повернення понад рік) і поточними (з терміном повернення до року). Фізичних та юридичних осіб, які мають заборгованість перед цим підприємством, називають його дебіторами.

За характером участі у процесі обороту господарські засоби (активи) поділяють на необоротні та оборотні активи.

Необоротні активи це сукупність майнових цінностей, які багаторазово беруть участь у процесі господарської діяльності підприємства. Як правило, до них належать засоби тривалістю використання більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). До необоротних господарських засобів підприємства належать: основні засоби, капітальні інвестиції, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, інші необоротні активи.

Оборотні активи – це сукупність майнових цінностей, які обслуговують поточну господарську діяльність підприємства і повністю споживаються протягом одного операційного циклу, якщо він менший року, тому всю свою вартість одразу переносять на виготовлену з них продукцію. Як правило, до них належать виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, грошові кошти та їх еквіваленти в касі й на рахунках у банку. За ступенем ліквідності господарські засоби (активи) підприємства поділяють на абсолютно ліквідні, ліквідні й малоліквідні.

Ліквідність активів підприємства – це ступінь можливості конвертування їх у грошову форму з метою своєчасного забезпечення платежів підприємства за поточними фінансовими зобов'язаннями. Розрізняють ступінь ліквідності за строками: якщо конкретний актив підприємства може набути грошової форми протягом місяця, то такий актив високоліквідний або абсолютно ліквідний, протягом 2–З місяців – ліквідний, протягом 3–6 місяців – малоліквідний. До абсолютно ліквідних активів належать кошти та їх еквіваленти, зокрема грошові кошти в національній та іноземній валютах в банках і касі, цінні папери тощо.

До ліквідних активів належать поточні фінансові вкладення та дебіторська заборгованість, виробничі запаси, готова продукція, товари. До мало ліквідних активів належать основні засоби, незавершене будівництво, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів.

Поняття ліквідності активів широко використовують при оцінці фінансового стану підприємства та фінансовому аналізі. Форма балансу підприємств в Україні, де відображаються активи, побудована за ступенем зростання ліквідності.

Розглянута класифікація активів підприємства за різними ознаками характеризує передусім їх склад, структуру, а також їх розміщення, тобто вказує на те, куди і в що їх вкладено. Всебічна інформація про активи, представлені в класифікації, є важливим об'єктом бухгалтерського обліку й економічного аналізу, оскільки показує, куди і в що було вкладено кошти підприємства.

 

2.3. Джерела утворення господарських засобів та їх класифікація

Наявні господарські засоби (активи) підприємства формуються за рахунок як власних, так і залучених коштів, або, як прийнято говорити, джерел. Тому господарські засоби підприємства за джерелами їх формування та цільовим призначенням класифікують на:

  • джерела власних засобів;
  • джерела залучених засобів.

До власних джерел формування господарських засобів належать кошти статутного та пайового капіталу (кошти, внесені засновниками на час реєстрації підприємства), додаткового та резервного капіталу, прибутку (одержаного за результатами діяльності). Власний капітал підприємства визначається вартістю його майна – тобто чистими активами, що обчислюються як різниця між вартістю майна (активів) і залучених коштів.

У практиці бухгалтерського обліку до власних джерел відносять власний капітал та забезпечення.

До власного капіталу належать: статутний капітал, пайовий та додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, забезпечення та цільове фінансування, доходи майбутніх періодів.

Статутний капітал формується за рахунок сукупності вкладів засновників (власників) у майно підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами (статутом). Розмір статутного капіталу може змінюватися лише за рішенням засновників (акціонерів) за рахунок додаткових вкладень засновників або за рахунок частини прибутку підприємства. Аналогічно формується і пайовий капітал, наприклад у кооперативах.

Резервний капітал є джерелом коштів, призначених для покриття передбачуваних у майбутньому можливих видатків, резервів на списання прострочених боргів, гарантійних зобов'язань, збитків тощо.

Додатковий капітал формується за рахунок емісійного доходу, дооцінки активів, безоплатно одержаного майна тощо.

Фінансування є джерелом коштів за рахунок державного бюджету та інших фізичних і юридичних осіб. Фінансування діяльності підприємства з державного бюджету називають бюджетним фінансуванням. Якщо кошти підприємству з тією чи іншою спеціальною метою (науково-дослідні роботи, підготовка кадрів, соціальні потреби) надає організація, установа чи спонсор, то таке фінансування називають цільовим. Прибуток підприємства є безпосереднім джерелом поповнення господарських засобів і відповідних резервів. У бухгалтерському обліку відображають не тільки формування прибутку, а й розподіл прибутку між власниками (нарахування дивідендів), виплати за облігаціями, відрахування в резервний капітал та інше використання. До залучених джерел формування господарських засобів належать ті, що тимчасово надаються в користування підприємству, а потім повертаються їх власникам на узгоджених між ними і підприємством умовах. До таких джерел відносять: кредити банків, позикові кошти під зобов'язання, кредиторську заборгованість. Залучені кошти можуть бути довгостроковими і поточними (короткостроковими) та мають форму зобов'язань.

Кредити це позики у грошовій або товарній формах на умовах повернення, що їх надають банки чи інші кредитні установи позичальникові (фізичній або юридичній особі). За користування кредитом сплачують відсоток. Залежно від терміну повернення кредити поділяють на довгострокові (понад рік) і короткострокові (до року). При кредитуванні підприємств банки дотримуються таких принципів: забезпеченість та цільовий характер кредиту, повернення, строковість та платність кредиту.

Зобов'язання за облігаціями це додатково залучені кошти, які отримує підприємство внаслідок випуску і реалізації (емісії) своїх облігацій на умовах повернення і плати у вигляді премій. Як і кредити банків, вони можуть бути довгостроковими та короткостроковими.

Кредиторська заборгованість це тимчасово залучені підприємством кошти від фізичних та юридичних осіб, тобто заборгованість підприємства перед іншими фізичними та юридичними особами за отриману від них продукцію, надані ними послуги чи виконані роботи, заборгованість за нарахованими але не сплаченими податками та іншими платежами. Кредиторську заборгованість у межах нормативних термінів оплати рахунків чи зобов'язань вважають нормальною, а в разі порушення термінів платежів простроченою.

Фізичні та юридичні особи, перед якими дане підприємство має кредиторську заборгованість, називаються кредиторами.

У балансі підприємства джерела залучених коштів називають зобов'язаннями. Зобов'язання – це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій, погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Власний капітал і зобов'язання відображають у балансі з правої сторони і називають пасивами.

Отже, власний капітал і зобов'язання є важливими об'єктами бухгалтерського обліку, що засвідчує рис. 2.3.

У процесі господарської діяльності господарські засоби перебувають у постійному русі, здійснюють постійний кругооборот, змінюючи при цьому форму і вартість, тобто проходять операційний цикл. Операційний цикл – це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Основними стадіями кругообороту господарських засобів є такі процеси: постачання (купівлі), виробництва (витрачання/зберігання), реалізації (продажу).

Самі господарські процеси в узагальненому вигляді це взаємодія трьох складових: засобів праці (будівлі, станки, обладнання, інструменти), предметів праці (сировина, матеріали, паливо, енергія), живої праці (робоча сила).

Господарський процес як частина кругообороту господарських засобів складається з первинних елементів господарських операцій. Під терміном господарська операція розуміють дію або подію, яка викликає зміни у структурі активів, зобов'язань та власному капіталі підприємства. Більшість господарських операцій є наслідком вольових дій юридичних та фізичних осіб, які укладають угоди, здійснюють технологічні операції. Разом із тим господарські операції можуть мати місце в результаті певних подій, скажімо явищ реальної дійсності, що трапляються незалежно від волі людини (стихійне лихо, моральний знос, інфляційний вплив тощо).

Кожна господарська операція має певні ознаки, які характеризують її сутність. Характеристику ознак господарських операцій подано на рис. 2.4.

Ознакою господарської операції є те, що якісно відрізняє її від інших операцій і разом з тим дає можливість групувати однорідні господарські операції, наприклад, операції з реалізації продукції можуть відрізнятися залежно від умов поставок і покупців. Показники господарської операції забезпечують кількісну характеристику операції з допомогою відповідних вимірників (натуральних, трудових, грошових).

Отже, господарські операції в сукупності складають господарські процеси, які в цілому формують кругооборот засобів (капіталу).

Процес постачання (купівлі) стадія кругообороту, на якій гроші перетворюються в засоби виробництва і ресурси праці. Підприємство в результаті забезпечується матеріальними і трудовими ресурсами. При цьому об'єктами обліку тут є витрати на придбання засобів і ресурсів, обсяг їх заготівлі, розрахункові операції з постачальниками.

Процес виробництва стадія кругообороту, на якій створюють блага шляхом поєднання засобів виробництва з робочою силою (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг). Виготовлений продукт доставляють до споживача. Тут об'єктами обліку є витрати (засоби праці в розмірі зношеної частини, сировина, паливо, енергія, праця та її оплата), собівартість продукції, наявність та рух готової продукції.

Процес реалізації – стадія кругообороту, на якій реалізують вироблену товарну продукцію, і остання набирає грошової форми, що дає можливість продовження наступного операційного циклу кругообороту капіталу. В процесі реалізації об'єктами обліку є витрати, пов'язані з відвантаженням та реалізацією продукції, обсяг відвантаження та реалізації продукції, обчислення доходу та прибутку від реалізації продукції, розрахунки з покупцями та за зобов'язаннями з податковими та іншими органами.

Отже, процеси постачання, виробництва і реалізації є важливими об'єктами бухгалтерського обліку.


Лекція 2.

ТЕМА: БУХГАЛТЕРСЬКИЙ БАЛАНС.

МЕТА: набуття теоретичних знань з основних питань теми, формування аналітичного мислення.

План

2.1. Суть і побудова бухгалтерського балансу

2.2. Види балансу

2.3. Структура балансу

2.4. Вплив господарських операцій на баланс

 

2.1. Суть і побудова бухгалтерського балансу

Оперативне управління господарюючим суб'єктом вимагає достовірних і точних даних про стан і наявність господарських засобів, їх склад і розміщення, а також про джерела їх формування і цільове призначення. Таку інформацію, узагальнену і згруповану певним чином, отримують за допомогою бухгалтерського балансу. Взагалі балансовий метод широко використовується в економічних науках, наприклад, баланс доходів і витрат, касовий план банку, баланси матеріальних і трудових ресурсів тощо. Причому використовують балансові узагальнення як статичні, так і динамічні.

Балансовий метод - це метод обробки бухгалтерської документації, що передбачає одержання взаємопов'язаних показників, які характеризують наявність ресурсів та джерел їх покриття.

Слово баланс походить від французького balance, що буквально перекладається як терези (ваги). У загальноекономічному розумінні баланс - це система взаємопов'язаних показників, що характеризують наявність матеріальних, трудових, фінансових і інших ресурсів та їх використання. У бухгалтерському розумінні баланс - це двобічна таблиця, ліва частина якої (актив) призначена для відображення засобів підприємства та прав на їх отримання (дебіторська заборгованість), права (пасив) - для відображення джерел їх формування.

Слово "баланс" (лат. bis – двічі, lans – чаша терезів) означає дві чаші, як символ рівноваги. Загальне і широке його використання розпочинається з XIV ст. в Західній Європі, зокрема Італії і Німеччині. Як символ рівноваги ваги (терези) зображені на гербі Міжнародної спілки бухгалтерів.

Баланс це метод відображення стану господарських засобів (майна) за їхнім складом і джерелами утворення у вартісній оцінці на певну дату.

За формою баланс таблиця, на лівій стороні якої відображають склад і розміщення господарських засобів і яка називається активом, а на правій стороні, що називається пасивом, відображають джерела формування господарських засобів. Слова "актив" і "пасив" означають відповідні сторони бухгалтерського балансу. Це так звана горизонтальна форма побудови бухгалтерського балансу, як правило, характерна для Німеччини, Італії, Росії. Для України така побудова практична і традиційна. Скажімо, в Англії, США використовують вертикальну форму побудови бухгалтерського балансу: спочатку показують склад активу, а потім пасиву.

Бухгалтерський баланс схематично можна зобразити так:

Актив

 

 

Пасив

Склад і розміщення господарських засобів

Сума

Джерела утворення господарських засобів

Сума

 

 

 

 

 

У бухгалтерському балансі всі господарські засоби підприємства та джерела їх формування об'єднані в економічно однорідні групи, які називають статтями балансу. Статті балансу мають загальну назву, окремий код, їх записують окремими сумами. Статті бухгалтерського балансу поділяють на активні (ті, що розміщені в активі балансу) і пасивні (ті, що розміщені у пасиві балансу).

Статті активу завжди характеризують господарські засоби: основні засоби, запаси, кошти, дебітори та ін. Статті пасиву завжди характеризують джерела власних і залучених коштів: статутний капітал, прибуток, кредити банку, розрахунки з постачальниками тощо.

Спрощену форму бухгалтерського балансу подано в табл. 3.1.

Як видно з прикладу загальні підсумки активу і пасиву балансу рівні між собою. Це обов'язкова умова правильності його складання. У цьому виявляється балансове рівняння. Рівність підсумків активу і пасиву балансу зумовлена тим, що в обох його частинах відображено у вартісній оцінці одні й ті ж господарські засоби, тільки згруповані за різними ознаками: в активі – за складом і розміщенням, у пасиві – за джерелами їх формування. Кожна група господарських засобів, розміщених в активі, має відповідне джерело їх формування, відображене в пасиві балансу. Відсутність рівності підсумків активу і пасиву балансу свідчить про наявність помилок, допущених при його складанні. Отже, бухгалтерський баланс – це фіксування на певну дату (як правило, 1-ше число місяця) активів і пасивів, які складаються з окремих статей, рівність активів і пасивів у грошовій оцінці.

 

2.2. Види балансу

В бухгалтерському обліку використовується поняття сальдовий баланс. Сальдо (від італ. soldo - розрахунок) у бухгалтерському обліку означає залишок. Сальдо - це різниця між дебетом і кредитом. Сальдовий баланс - це баланс, що містить лише залишки рахунків бухгалтерського обліку на певну дату. Сальдовими є звітні баланси підприємств і організацій.

Розрізняють також баланси брутто та нетто. Брутто-баланс -баланс у якому показані залишки по всіх рахунках бухгалтерського обліку. Нетто-баланс - баланс у якому відображена дійсна (справедлива) вартість активів підприємства. Так, у балансі брутто відображається первісна вартість основних засобів, а у балансі нетто - залишкова. Це стосується і інших активів підприємства.

Баланси, в залежності від відношення до плану чи звіту, поділяють на планові та звітні. Плановий баланс встановлює відповідність між передбачуваним обсягом ресурсів і їх потребою. Звітний баланс характеризує наявність ресурсів та їх використання у минулому звітному періоді.

Виділяють наступні види звітних бухгалтерських балансів:

вступний - складається на початку діяльності підприємства;

періодичний - складається протягом календарного року за звітними періодами;

річний - відображує стан капіталу підприємства, розміщеного в активах і пасивах на початок наступного року, а також результати діяльності за попередній рік;

об'єднувальний - складається в разі злиття кількох підприємств у об'єднання на правах юридичної особи;

розподільний - складається при реструктуризації великих підприємств, поділу їх на менші за обсягом підприємства з правами юридичної особи;

санований - призначений для коригування контрактивних та контрпасивних статей балансу;

ліквідаційний - складається в разі ліквідації підприємства, яке має статус юридичної особи. Його особливістю є відсутність залишків на рахунках бухгалтерського обліку на дату ліквідації підприємства.;

зведений - складається на підприємстві, до складу якого входять реструктуризован! підприємства чи господарства, виділені на самостійний баланс;

консолідований - передбачає включення до його складу всіх підприємств однієї компанії, фірми, концерну з правом юридичної особи.

 

3.3. Структура балансу

Змістовна частина бухгалтерського балансу визначається його будовою та структурою. Діючий в Україні бухгалтерський баланс призначається не тільки для відображення стану господарських засобів та джерел їх формування на певну дату, а й для одержання інформації, необхідної для управління діяльністю підприємства, а також для задоволення потреб зовнішніх користувачів – статистичних, податкових, фінансових органів, банків, інвесторів та ін.

Форма діючого в Україні бухгалтерського балансу та порядок його заповнення регулюються Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс". Відповідно до статті 11 "Загальні вимоги до фінансової звітності" Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" баланс, разом зі звітом про фінансові результати, звітом про рух грошових коштів, звітом про власний капітал та примітками до звітів визнано фінансовою звітністю підприємства. Статті балансу об'єднуються в більш узагальнені розділи балансу (табл.. 3.2).

Як бачимо актив балансу складається з трьох розділів, а пасив – з п'яти розділів, у яких згруповано економічно однорідні засоби і джерела так, щоб з найбільшою ясністю простежувався взаємозв’язок між складом господарських засобів в активі та джерелами їх формування в пасиві балансу. Це істотно підвищує пізнавальні якості балансу, полегшує контроль та забезпечує аналіз фінансового стану підприємства.

У І розділі активу балансу "Необоротні активи об’єднано статті - нематеріальні активи, основні засоби за первісною та залишковою вартістю (остання включається до валюти балансу), довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість та інші необоротні активи.

У II розділі активу балансу "Оборотні активи" подають дані про грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом 12 місяців з дати балансу. До цього розділу належать: виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари, векселі одержані, дебітори, грошові кошти і їх еквіваленти. До еквівалентів грошових коштів відносять короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і характеризуються незначним ризиком зміни вартості (грошові документи, депозитні сертифікати, чеки тощо).

У III розділі активу балансу "Витрати майбутніх періодів подають інформацію про витрати майбутніх періодів. Це витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних періодів.

У І розділі пасиву балансу "Власний капітал" відображають власний капітал підприємства, що дорівнює частині активу підприємства, яка залишається після вирахування його зобов'язань. До власного капіталу відносять: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток. Власний капітал є важливим джерелом активів підприємства.

У II розділі пасиву балансу "Забезпечення наступних витрат і платежів" подають інформацію про нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі, величину яких на дату складання балансу можна визначити тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок, а також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень, отриманих з бюджету та інших джерел. До цього розділу належать забезпечення виплат відпусток, гарантійних зобов'язань, додаткове пенсійне забезпечення, фінансування.

У III розділі пасиву балансу "Довгострокові зобов'язання" подають інформацію про залучені кошти банків, шляхом випуску підприємством облігацій на довгостроковій основі з нарахуванням відсотків. Це зобов'язання, які будуть погашені в строк більше одного року. У IV розділі пасиву балансу "Поточні зобов'язання" відображають зобов'язання, які будуть погашені протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу. Це зобов'язання за одержаними кредитами банку, виданими підприємством векселями, кредиторською заборгованістю за товари, роботи і послуги, поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом, зі страхування, оплати праці тощо.

У V розділі пасиву балансу "Доходи майбутніх періодів" відображаються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. До доходів майбутніх періодів відносять, зокрема, доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплату на газети, журнали, періодичні та довідкові видання, виручку за вантажні перевезення, виручку від продажу квитків транспортних і театрально-видовищних підприємств, абонентну плату за користування засобами зв'язку тощо.

Отже, розглянута структура бухгалтерського балансу дає змогу пізнати підприємство, дати характеристику стану господарських засобів і джерел їх формування на звітну дату в грошовому вимірнику. Тому не випадково баланс є першою формою звіту про фінансовий стан підприємства.

 

2.4. Вплив господарських операцій на баланс

Бухгалтерський баланс, як відомо, відображає в узагальненому грошовому вимірнику стан засобів підприємства та джерел їх формування на певну дату. Проте у процесі господарської діяльності відбуваються безперервний рух засобів, зміна їхнього складу, розміщення та зміни в джерелах їх формування. Господарські засоби та їх джерела під впливом господарських операцій збільшуються або зменшуються, що приводить і до зміни окремих статей балансу в активі й пасиві. У деяких випадках ці зміни зумовлюють появу нових статей балансу або зникнення інших. Господарські операції по різному впливають на статті бухгалтерського балансу, розділи та підсумок. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Різні господарські операцій по різному впливають на стан бухгалтерського балансу. Але завжди у балансі зберігається рівність активу і пасиву. По впливу на баланс всі господарські операції поділяють на чотири види.

Для вивчення характеру цих змін, розуміння їхнього змісту складемо баланс з невеликою кількістю статей і розглянемо кілька господарських операцій.

Розглянемо приклади можливих змін у балансі.

Актив

Сума, грн.

Пасив

Сума, грн.

Основні засоби

690000

Статутний капітал

800000

Матеріали

150000

Прибуток

50000

Незавершене виробництво

24000

Кредити банків

60000

Каса

1000

Постачальники

40000

Рахунки в банках

85000

 

 

Разом

950000

Разом

950000

 

Операція 1: оприбутковано в касу підприємства одержані в банку з розрахункового рахунку грошові кошти – 15000 грн.

 

Актив

Сума, грн

Пасив

Сума, грн

Основні засоби

690000

Статутний капітал

800000

Матеріали

150000

Прибуток

50000

Незавершене виробництво

24000

Кредити банків

60000

Каса

16000

Постачальники

40000

Рахунки в банках

70000

 

 

Разом

950000

Разом

950000

 

Унаслідок цієї операції залишок грошових коштів у касі збільшився на 15000 грн, і сума за статтею "Каса" становить 16000 грн. Водночас на рахунках у банку (поточному рахунку в національнім валюті) кошти зменшаться на 15000 грн, і за статтею активу "Рахунки в банках" залишок становитиме 70000 грн. Отже, внаслідок господарської операції 1 грошові кошти перемістилися, але їх загальний розмір не змінився. Підсумок балансу також залишився таким самим.

Схематично цей тип змін у балансі можна зобразити так:

Ас1(+ п) Ас2(- п) (Ас1 – Стаття активу 1)

Бп = Бк (баланс початковий = баланс кінцевий)

Операція 2: зараховано па збільшення статутного капіталу частку прибутку в розмірі 30000 грн.

 

Актив

Сума, грн

Пасив

Сума, грн

Основні засоби

690000

Статутний капітал

830000

Матеріали

150000

Прибуток

20000

Незавершене виробництво

24000

Кредити банків

60000

Каса

16000

Постачальники

40000

Рахунки в банках

70000

 

 

Разом

950000

Разом

950000

 

У результаті цієї операції змінилися джерела засобів. Прибуток зменшився на 30000 грн, а статутний капітал водночас збільшився на цю суму. Отже, операція 2 внесла зміни у статті пасиву балансу. Вона зумовила тільки перегрупування у джерелах засобів, що не позначилося на загальному підсумку балансу. Рівність підсумків активу та пасиву балансу при цьому не порушилася.

Схематично цей тип змін у балансі можна зобразити так:

Пс1(+ п) Пс2(- п)

Бп = Бк

Операція 3: оприбутковано на складі підприємства матеріали, придбані у постачальників на суму 50000 грн.

Актив

Сума, грн

Пасив

Сума, грн

Основні засоби

690000

Статутний капітал

830000

Матеріали

200000

Прибуток

20000

Незавершене виробництво

24000

Кредити банків

60000

Каса

16000

Постачальники

90000

Рахунки в банках

70000

 

 

Разом

1000000

Разом

1000000

 

Унаслідок цієї операції запаси на складах підприємства збільшилися на 50000 грн (до 200000 грн). Водночас збільшилась заборгованість постачальникам за одержані матеріали на цю саму суму. Ця операція вносить зміни в актив і пасив балансу. Через те що зміни у статтях активу та пасиву відбулися на одну й ту саму суму (у напрямку збільшення), загальний підсумок балансу також збільшився, але рівність його не порушилася.

Схематично цей тип змін у балансі можна зобразити так:

Ас1(+ п) Пс1(- п)

Бк > Бп на п

Операція 4: з поточного рахунку в національній валюті підприємства банку для погашення заборгованості по раніше одержаній позичці перераховано 60000 грн.

Актив

Сума, грн

Пасив

Сума, грн

Основні засоби

690000

Статутний капітал

830000

Матеріали

200000

Прибуток

20000

Незавершене виробництво

24000

Кредити банків

-

Каса

16000

Постачальники

90000

Рахунки в банках

10000

 

 

Разом

940000

Разом

940000

 

У результаті цієї операції грошові кошти на рахунках у банку зменшилися на 60000 грн (залишок становить 10000 грн). Водночас зменшилася заборгованість банку за позичками на цю саму суму. У результаті не стало залишку на рахунку "Кредити банків". Ця операція вносить зміни в актив і пасив балансу, у зв'язку з чим вони зменшуються па одну й ту саму суму. Валюта балансу зменшилася, проте рівність не порушилася.

Схематично цей тип змін у балансі можна зобразити так:

Ас1(- п) Пс1(- п)    Бп > Бк на п

Розглянуті чотири операції охоплюють всі можливі варіанти змін у балансі і дають змогу зробити такі висновки.

1. Кожна господарська операція вносить зміни щонайменше у дві статті балансу. Це зумовлено особливостями кругообороту і пояснюється двоїстою сутністю господарських операцій, при цьому зберігається збалансованість активу і пасиву.

2. Господарські операції за характером змін, які вони спричинюють у складі засобів і джерел їх формування, поділяють на чотири типи (табл. 3.3).

3. Підсумок активу і пасиву балансу змінюється тільки тоді, коли господарська операція стосується одночасно засобів і джерел їх утворення.

4. Рівність підсумків активу і пасиву балансу зберігається після будь-якої операції, у цьому і полягає прийом подвійного відображення операцій.

Розглянуті типи балансових змін мають важливе значення для розуміння економічної суті господарських операцій, правильного відображення їх у балансі.

 


Лекція 3.

ТЕМА: РАХУНКИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО БАЛАНСУ І ПОДВІЙНИЙ ЗАПИС.

МЕТА: набуття теоретичних знань з основних питань теми, формування аналітичного мислення.

План

3.1. Рахунки бухгалтерського обліку, їх зміст та будова

3.2. Подвійний запис, його суть і значення

3.3. Узагальнення даних поточного бухгалтерського обліку

 

3.1. Рахунки бухгалтерського обліку, їх зміст та будова

Зафіксована в первинних документах інформація за технологією облікового процесу підлягає реєстрації та класифікації (групуванню) з метою її систематизації з тим, щоб у кінцевому підсумку стати окремою статтею балансу. Відображення господарських операцій безпосередньо в бухгалтерському балансі практично недоцільне, оскільки після кожної операції довелося б складати новий баланс (згадаємо 4 типи змін на баланс). Крім того, баланс як моментний показник складають на перше число місяця і він не містить узагальненої інформації про рух кожної групи засобів і їх джерел. Відомо, що бухгалтерський баланс дає оцінку активів тільки у грошовому вимірнику, а облік, наприклад, матеріальних цінностей потребує ще й натуральних вимірників.

Тому поточний облік стану і змін засобів та їх джерел, самих господарських процесів у діяльності підприємства забезпечується за допомогою системи рахунків.

Рахунки – один з елементів методу бухгалтерського обліку, спосіб групування і поточного відображення за певними ознаками наявності та руху засобів підприємства і їх джерел та господарських процесів.

Кожній групі активів, джерел їх формування та господарських процесів відкривають рахунок. Так, для обліку основних засобів відкривається рахунок «Основні засоби», для обліку товарів – «Товари», для обліку процесу виробництва – «Виробництво» тощо.

У результаті господарської діяльності активи та джерела їх утворення можуть збільшуватися або зменшуватися. Такі зміни на рахунках відображаються окремо. Тому рахунки бухгалтерського обліку прийнято зображати у вигляді двосторонньої таблиці, ліву сторону якої позначають умовним терміном дебет (означає «він винен), а праву – кредит (означає «він вірить»). Назву рахунка пишуть посередині таблиці. Кожна сторона призначається для роздільного відображення збільшення або зменшення сум. Схематично рахунок має таку форму (рис. 4.1).

Залежно від обліку активів чи джерел їх утворення бухгалтерські рахунки поділяють на активні та пасивні.

При відкриті рахунків у них записують початкові сальдо (італ. «розрахунок») на підставі даних статей балансу. Якщо рахунок активний, то сальдо записують зліва в дебеті рахунка, якщо пасивний – справа у кредиті рахунка. Отже, активні рахунки завжди мають дебетове сальдо, а пасивні – кредитове, що засвідчує тісний взаємозв’язок між балансом і рахунками.  При чому сума всіх дебетових сальдо активних рахунків відображає загальну вартість господарських засобів і дорівнює підсумку активу балансу.   Відповідно, сума всіх кредитових сальдо пасивних рахунків відображає загальний обсяг джерел засобів і дорівнює підсумку пасиву балансу.

На тій стороні рахунка, де показується залишок, відображається його збільшення, а на протилежній – зменшення. Побудову активних і пасивних рахунків зображено на рис. 4.2.

Для визначення сальдо на кінець місяця на активному рахунку необхідно: до початкового дебетового сальдо додати дебетовий оборот і відняти кредитовий оборот.

Наприклад. На підприємстві за рахунком «Каса» залишок на початок місяця становив 1000 грн. Протягом місяця в касу надходили кошти із банку на суму 35000 грн., за оплату послуг – 10000 грн., видано з каси заробітну плату на суму 32000 грн., на відрядження – 5000 грн., здано в банк – 7000 грн.

Рахунок «Каса»

Д-т

К-т

Сп                      1000

 

З банку             35000

За послуги       10000

На заробітну плату   32000

На відрядження         5000

Здано в банк               7000

Об                    45000

Об                               44000

Ск                    2000

 

 

 

3.2. Подвійний запис, його суть і значення

Економічна суть господарської операції полягає в тому, що вона викликає подвійні й рівновеликі зміни засобів та джерел їх формування. Двоїстий характер господарської операції зумовлює необхідність відображення її на рахунках методом подвійного запису.

Відображення кожної господарської операції двічі, за дебетом одного і за кредитом другого рахунків в одній і тій же сумі називають подвійним записом. Тому загальна сума записів за дебетом рахунків завжди дорівнюватиме загальній сумі записів за кредитом рахунків.

Такий взаємозв’язок між рахунками, що виникає шляхом подвійного запису, називається кореспонденцією рахунків, а такі рахунки кореспондуючими.

Наприклад. У касу підприємства надійшли кошти з банку на суму 100000 грн. Д-т «Каса» К-т «Рахунки в банку» 100000 грн.

Залежно від кількості кореспондуючих рахунків розрізняють прості й складні бухгалтерські проводки.

Простою називають таку проводку, за якої один рахунок дебетується, а другий кредитується на одну й ту саму суму.

Складною називається проводка, коли один рахунок дебетується, декілька кредитується на загальну суму, або навпаки.

Наприклад. З каси підприємства видано заробітну плату в сумі 25000 грн., у підзвіт на відрядження – 350 грн., на оплату канцелярських витрат – 50 грн.

Кт «Каса»        25400

Дт «Розрахунки з оплати праці»    25000

Дт «Розрахунки з підзвітними особами»   350

Дт «Адміністративні витрати»    50

 

Господарські операції відбуваються і реєструються у певній хронологічній послідовності, а інформація про стан та рух об’єктів обліку відповідно систематизується на рахунках. Тому бухгалтерські записи є хронологічними і систематичними.

3.3. Узагальнення даних поточного бухгалтерського обліку

Дані синтетичних і аналітичних рахунків узагальнюють за допомогою оборотних відомостей.

Оборотні відомості є способом узагальнення оборотів і  залишків за звітний період, а також засобом взаємозв’язку між балансом і рахунками, що має важливе значення для контролю правильності облікових записів (табл.. 4.1).

Якщо правильно записані початкові сальдо на рахунках, рознесені всі кореспонденції за рахунками, підраховані обороти та виведені кінцеві сальдо, то в оборотній відомості мають місце три пари рівностей.

Рівність підсумків першої пари граф зумовлена рівністю підсумків активу і пасиву балансу, який є підставою для запису на синтетичних рахунках початкового сальдо.

Рівність підсумків другої пари граф зумовлена подвійним записом операцій, згідно з яким кожна господарська операція в одній і тій же сумі відображається за дебетом і кредитом різних рахунків.

Рівність підсумків третьої пари граф зумовлена двома попередніми рівностями: якщо початкові сальдо рівні, рівні обороти, то і сальдо на кінець періоду мають біти рівні.

Порушення цих рівностей свідчить про помилки.

Повноту облікових записів на синтетичних рахунках перевіряють шляхом порівняння підсумків дебетових і кредитових оборотів в оборотній відомості з підсумками Журналу реєстрації за звітний період. Підсумок Журналу реєстрації має дорівнювати підсумку оборотів за дебетом і кредитом оборотної відомості.

Оборотну відомість за синтетичними рахунками використовують для складання бухгалтерського балансу і заповнення форм фінансової звітності.

З метою розкриття економічного змісту оборотів використовують шахову  оборону відомість, яка складається за шаховим принципом (табл.. 4.2). 

Також для конкретизації інформації використовують оборотні відомості аналітичних рахунків як у грошовому вимірнику, так і у кількісно-сумовому.

Оборотна відомість аналітичного обліку у грошовому вимірнику аналогічна оборотній відомості синтетичного обліку.

Оборотну відомість кількісно-сумової форми ведуть за аналітичними рахунками товарно-матеріальних цінностей (табл. 4.3).

У рівності підсумків оборотів і сальдо за всіма аналітичними рахунками і за синтетичним рахунком виявляється взаємозв’язок між синтетичним і аналітичним обліком, між синтетичним рахунком і відкритими до нього аналітичними рахунками.

До більшості синтетичних рахунків відкривають аналітичні рахунки, тому складання оборотних відомостей за аналітичними рахунками сприяє одержанню детальної інформації з метою ефективного управління підприємством.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛЕКЦІЯ 4.

ТЕМА: ОЦІНКА, КАЛЬКУЛЯЦІЯ, ДОКУМЕНТАЦІЯ, ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ

МЕТА: набуття теоретичних знань з основних питань теми, формування аналітичного мислення.

План

1.Документація, її значення

2. Класифікація документів

3.Документообіг, й його організація

4.Інвентаризація, її значення і види

5. Виявлення результатів інвентаризації і відображення і їх в обліку

 

1. Документація, її значення

Технологічно бухгалтерський облік як процес розпочинається з виявлення, вимірювання і реєстрації фактів, дій і подій з метою отримання інформації про господарські операції. Суцільне і безперервне спостереження за всіма господарськими операціями на підприємстві здійснюється за допомогою документування. Без належно оформленого документа не може бути бухгалтерського запису, від нього залежать повнота і достовірність облікової інформації для користувачів.

Документ (лат. dokumentum) буквально означає свідоцтво, доказ. У широкому значенні під документом розуміють матеріальний носій, що його використовують у процесі спілкування, на якому за допомогою різних засобів і способів зафіксовано в доцільній для сприйняття формі інформацію.

Бухгалтерський документ – письмове свідоцтво певної форми і змісту, яке містить відомості про господарську операцію і є доказом її здійснення.

Спосіб оформлення господарських операцій документами називається документацією. Документація є важливим елементом методу бухгалтерського обліку, оскільки служить для первинного спостереження за господарськими операціями, і обов'язковою умовою для відображення їх в обліку.

Первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, є підставою для бухгалтерського обліку цих операцій. Первинні документи мають бути складені під час господарської операції.

Порядок документального оформлення господарських операцій та вимоги щодо складання документів регламентуються статтею 9 ("Первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку") Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність Україні" від 16 липня 1999 p. № 996-XIV.

Первинне спостереження, документування та документація відіграють важливу роль в управлінні діяльністю підприємства, а саме:

  • дають уявлення про фактичний стан господарських засобів та їх зміни у процесі кругообороту засобів;
  • забезпечують прозорість у роботі підприємства та контроль наявності та руху майна і коштів;
  • є юридичним (правовим) свідченням господарських операцій, що здійснюються;
  • є важливим джерелом контролю для зовнішніх і внутрішніх користувачів при проведенні ревізії, аудиту, аналізу господарської діяльності.

Первинні документи мають бути складені на паперових або машинних (електронних) носіях. Відповідно до цього існують і вимоги до змісту й оформлення документів. Порядок створення первинних документів, записів у регістрах бухгалтерського обліку та зберігання документів, регістрів і звітів установлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N° 88.

 

2. Класифікація документів

Суть документів і їх місце в господарській діяльності підприємства відображаються у їх класифікації, поділі на групи за певними ознаками схожості й відмінності, кожна з яких несе змістове навантаження. Документи класифікують за місцем складання, за призначенням, за порядком складання, за способом використання, за змістом.

За місцем складання бухгалтерські документи поділяють на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні документи оформляють (виписують) на підприємстві й тут же застосовують. До них належать: авансові звіти підзвітних осіб, табелі обліку використання робочого часу, інвентарні картки основних засобів, прибуткові ордери тощо.

Зовнішні документи складають на стороні, їх отримують від інших підприємств і організацій. На вході обов'язково реєструють, оформляють, як правило, на бланках уніфікованих форм. До них належать: рахунки-фактури, платіжні доручення, виписки банків, постанови, листи, угоди тощо.

За призначенням документи поділяють на розпорядчі, виконавчі, бухгалтерського оформлення та комбіновані.

Розпорядчими є документи, які містять розпорядження (наказ, завдання) на здійснення певної господарської операції. До них належать: накази про прийняття та звільнення з роботи, чеки на отримання готівки в касі банку, платіжні доручення банку на перерахування коштів, довіреність на отримання матеріальних цінностей тощо.

Виконавчими є документи, де підтверджується факт здійснення господарської операції, її виконання певною особою, що подала документ. До них належать: авансові звіти, виписки банків, касові прибуткові й видаткові ордери, акти, квитанції та ін.

Документи бухгалтерського оформлення складаються на основі виконавчих та розпорядчих документів самими працівниками бухгалтерії. Самостійного значення не мають, але необхідні в обліковому процесі. До таких документів належать: меморіальні ордери, бухгалтерські довідки, різні розрахунки (амортизації, розподілу витрат, звітні калькуляції) та ін.

Документи комбіновані поєднують функції перелічених вище документів (розпорядчих, виконавчих, бухгалтерського оформлення). До них належать: авансові звіти, вимоги, наряди та ін. Прикладом комбінованого документа може бути і видатковий касовий ордер, в якому міститься розпорядження керівника про видачу готівки та підтвердження про її фактичну видачу та отримання підписами касира та отримувача грошей.

За порядком складання документи поділяють на первинні й зведені.

Первинні документи складають у момент здійснення господарської операції (прибуткові та видаткові касові ордери, накладні, акти прийому робіт та ін.).

Зведені документи складають на підставі однорідних первинних документів шляхом групування і узагальнення та балансової ув'язки їх показників (звіти касира, авансові звіти, товарні звіти, платіжні відомості та ін.).

За способом використання документи поділяють на разові та накопичувальні.

Разові документи фіксують одномоментно одну або декілька господарських операцій (ордери, вимоги, акти та ін.).

Накопичувальні документи формують інформацію про однорідні господарські операції за певний відрізок часу (день, декаду, місяць). Такі документи використовують багаторазово. До них належать: табель обліку робочого часу, лімітно-забірна картка, відомість випуску готової продукції, багатоденні наряди та ін. На відміну від разових, накопичувальні документи використовують з метою обліку після того, як у них записано останню операцію і підбито підсумок всіх записів.

За змістом документи поділяють на грошові, розрахункові, матеріальні.

Грошовими документами оформляють операції, пов'язані з грошовими коштами. До них належать платіжні доручення, видаткові й прибуткові касові ордери, банківські чеки та ін.

Розрахунковими документами оформляють розрахунки між фізичними і юридичними особами (рахунок-фактура, платіжне доручення, квитанції та ін.).

Матеріальними документами оформляються операції пов'язані з рухом матеріальних цінностей (прибутковий ордер, вимога-наклад-на, лімітно-забірна картка та ін.).

Із загальної характеристики документів видно, що кожен документ належить водночас до різних класифікаційних груп. Так, акт приймання-передачі основних засобів є одночасно матеріальним, виконавчим, первинним, разовим і внутрішнім документом; рахунок-фактура постачальника виконавчий, разовий, зовнішній; видатковий касовий ордер комбінований, первинний, разовий і внутрішній та ін.

Класифікація документів за розглянутими ознаками дає змогу правильно зрозуміти їх зміст, призначення і використання для відображення господарських операцій підприємства.

 

3. Документообіг, й його організація

Документи з моменту їх складання або одержання від інших підприємств до передачі в архів на зберігання проходять певний шлях. Відомо, що первинні документи містять інформацію про факти господарського життя, і ця інформація належним чином опрацьовується, узагальнюється й накопичується з метою одержання підсумкових даних у балансі та звітності. Своєчасний і якісний облік забезпечується певним порядком організації складання й опрацювання документів, або документооборотом.

Документооборотом називаються порядок і шляхи руху документів з моменту їх складання або надходження до моменту здачі в архів.

Головне завдання документообороту – прискорення руху документів, і чим коротше і швидше буде організовано цей процес, тим він буде ефективнішим, і користувачі зможуть вчасно отримати інформацію для прийняття рішень.

Кожне підприємство, враховуючи специфіку своєї господарської діяльності та структури управління, визначає напрями й обсяги документів. Організує документооборот на підприємстві головний бухгалтер чи бухгалтер, який розробляє правила і технологію обробки облікової інформації. Ця технологія визначає основні етапи проходження документів: складання первинних документів або реєстрація тих, що надійшли зі сторони, облікова обробка та реєстрація документів; передача документів на зберігання до архіву. Організаційно перелічені етапи документопотоку відображаються у спеціальному документі, який називається план (графік) документообороту. Він має визначати здійснення систематичного контролю складання і строків проходження первинних, зведених документів між окремими структурними підрозділами, передачі їх у бухгалтерію. План (графік) документообороту розробляється головним бухгалтером і затверджується керівником. Вимоги головного бухгалтера щодо порядку складання і подання до бухгалтерії та опрацювання документів є обов'язковими для всіх підрозділів і служб підприємства.

Документи, як правило, складаються оперативними працівниками підприємства (касирами, рахівниками цехів, комірниками, майстрами та ін.) або надходять зі сторони через канцелярію з обов'язковою реєстрацією (рахунки, акти, листи, повідомлення тощо). Кожному виконавцю видають виписку з плану (графіка) документообороту, в якій наводиться перелік документів, що відносяться до функціональних обов'язків виконавця, термін їх подання і перелік служб (підрозділів) підприємства, в які передаються ці документи.

При надходженні документів до бухгалтерії проводять їх перевірку:

  • за формою (формальна перевірка заповнення всіх реквізитів, відповідності стандарту і формі документа, своєчасності складення документа і подання до бухгалтерії);
  • за змістом (змістовна перевірка правильності відображення господарської операції, її відповідність законодавчим та норматив ним вимогам, інтересам власника чи підприємства);
  • арифметична (перевірка правильності проставлених цін і тарифів, розрахованих сум і підсумків).

Перевірені бухгалтерією документи проходять облікову реєстрацію. Процес обробки в бухгалтерії прийнятих від виконавців бухгалтерських документів включає три етапи: розцінка (таксування), групування і бухгалтерське проведення (проводка).

Розцінка (таксування) документів полягає у проставленні у відповідних графах документа ціни і суми, тобто переведення натуральних і трудових вимірників у грошовий здійснюється в самому документі шляхом множення показника на ціну. Ця операція характерна для документів, якими оформлюють рух матеріальних цінностей (вимоги-накладні, лімітно-забірні карти тощо), оскільки в момент їх складання записують тільки кількісні показники. Документи, в яких проставлено ціну та суму, не підлягають розцінці. У результаті розцінки здійснюється оцінка господарської операції у грошовому вимірнику.

Групування документів полягає в об'єднанні однорідних за змістом первинних документів у групи з метою підготовки зведених даних (за складами, цехами, замовленнями, касами тощо) і спрощення ведення первинного обліку. Документи, згруповані за певними ознаками однорідності в накопичувальні та групувальні відомості, істотно скорочують подальші реєстраційні операції.

Бухгалтерське проведення (проводка) передбачає вказування у первинних або згрупованих документах (відомостях) бухгалтерської проводки (кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку), яку в майбутньому буде відображено в регістрах бухгалтерського обліку, а потім у звітності. Здебільшого первинні документи, накопичувальні та групувальні відомості, меморіальні ордери містять для зазначення кореспондуючих рахунків спеціальні графи.

Оформлені бухгалтерськими кореспонденціями документи обліку використовують для подальшого відображення господарських операцій, що в них містяться, у регістрах синтетичного й аналітичного обліку. На цьому практично завершується облікова робота з первинними бухгалтерськими документами. Первинні документи, виконавши свою обліково-аналітичну функцію, підлягають передачі в архів.

Для зберігання документів призначені архіви. Розрізняють поточні й постійні архіви. Поточний архів організовують безпосередньо в бухгалтерії для зберігання документів звітного року, оскільки в поточному році часто є потреба звертатися до нього за довідками й інформацією. Поточний архів міститься у спеціальних закритих шафах. Постійний архів розміщується у спеціально обладнаному приміщенні й призначений для зберігання не тільки бухгалтерських документів і звітів, а й справ інших підрозділів і служб підприємства. Всі прийняті на зберігання справи реєструють в архівній книзі, що полегшує пошук документів чи справу в разі необхідності.

Відповідно опрацьовані: систематизовані у хронологічному порядку, прошиті й марковані ярликами (рубриками) документи з поточного архіву передають у постійний після закінчення звітного року. Первинна документація зберігається в архіві окремо від облікових регістрів.

Терміни зберігання документів у постійному архіві визначено Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України. Бухгалтерський облік та звітність зберігаються від 3 до 5 років. Так, для первинних документів, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для бухгалтерських і податкових записів, встановлено термін зберігання 3 роки; розрахунково-платіжних відомостей, актів документальних ревізій, податкових та інших перевірок – 5 років; особових рахунків робітників та службовців, студентів – 75 років; статути та положення, бухгалтерські звіти і баланси, передавальні, розділювальні та ліквідаційні баланси зберігаються постійно.

Після закінчення встановлених термінів зберігання документи, що мають особливо важливе значення, передають на безстрокове зберігання до державного архіву, а інші документи підлягають знищенню спеціальною комісією за актом з відповідною відміткою в архівній книзі.

 

4. Інвентаризація, її значення і види

Первинна документація не завжди може охопити всі господарські явища в момент їх здійснення (природні втрати, викликані усушкою, утрускою, використовуванням при зберіганні, транспортуванні, відпуску, стихійні лиха, невідповідність фактичних даних обліку через помилки, розкрадання, псування, зловживання тощо). У зв'язку з цим виникає об'єктивна необхідність у такому способі, який би забезпечив можливість взяти на облік перелічені явища і процеси. Цього досягають за допомогою інвентаризації.

Отже, інвентаризація є способом спостереження наступної реєстрації господарських операцій, що не охоплюються в момент їх звершення; це спосіб підтвердження правильності й достовірності бухгалтерського обліку та звітності.

Інвентаризація проводиться шляхом перевірки в натурі наявності майна (господарських засобів) підприємства шляхом описування, перерахунку, зважування, вимірювання й оцінювання їх залишків і порівняння одержаних результатів з даними бухгалтерського обліку. Це дає змогу встановити розходження між даними обліку і фактичною наявністю засобів, тобто лишки або нестачі, які оформляють відповідними документами і відображають в обліку.

Слід розрізняти інвентаризацію як елемент методу бухгалтерського обліку і як технічний прийом перевірки даних бухгалтерського обліку. Основними завданнями інвентаризації є:

  • виявлення фактичної наявності господарських засобів, зокрема матеріальних цінностей у натурі;
  • встановлення лишку або нестачі цінностей і їх регулювання та відображення в обліку;
  • виявлення товарно-матеріальних цінностей, які втратили свою первісну якість, застаріли і не використовуються;
  • перевірка дотримання умов і порядку зберігання господарських засобів;
  • перевірка достовірності й реальності вартості зарахованих на баланс активів і пасивів підприємства.

Інвентаризації підлягають основні засоби, нематеріальні активи, товарно-матеріальні цінності, грошові кошти, документи та розрахунки.

За повнотою охоплення перевіркою засобів, коштів і розрахунків, інвентаризацію поділяють на повну і часткову.

Повна інвентаризація передбачає суцільну перевірку всіх засобів та джерел підприємства. Часткова інвентаризація охоплює визначену частину засобів і джерел, наприклад, наявність грошей у касі, готової продукції на складі, незавершеного виробництва тощо. Повна інвентаризація, звісно, дає широку інформацію, проте не завжди доцільна через свою трудомісткість.

Залежно від характеру інвентаризацію поділяють на планову і позапланову. Планова інвентаризація здійснюється за раніше складеним планом відповідно до розробленого і затвердженого графіка її проведення (наприклад, перед складанням річного звіту). Позапланову інвентаризацію проводять за розпорядженням керівника підприємства, на вимогу слідчих або контролюючих органів, у разі ревізії або зміни матеріально відповідальних осіб. Найбільш ефективними є раптові часткові інвентаризації, оскільки вони підвищують відповідальність матеріально відповідальних осіб щодо своєчасного оприбуткування й списання матеріальних цінностей, правильності їх зберігання, запобігають зловживанням.

 

5. Виявлення результатів інвентаризації і відображення і їх в обліку

Порядок і терміни проведення інвентаризації на підприємствах, в організаціях і установах регламентуються статтею 10 ("Інвентаризація активів і зобов'язань") Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 p. № 996-XIV, Порядком надання фінансової звітності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419, та Інструкцією по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1999 р. № 69.

Відповідно до цих нормативних актів об'єкти і терміни проведення інвентаризації визначає власник (керівник) підприємства, крім випадків, коли їх проведення обов'язкове, а саме:

  • перед складанням річної фінансової звітності;
  • при передачі майна державного підприємства в оренду, у разі приватизації державного підприємства, перетворення державного підприємства в акціонерне товариство;
  • у випадку зміни матеріально відповідальних осіб (на день приймання-передачі справ);
  • у разі встановлення фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей, а також за приписом судово-слідчих органів;
  • у разі пожежі, стихійного лиха або техногенної аварії;
  • у разі ліквідації підприємства, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Для проведення інвентаризаційної роботи на підприємствах за наказом керівника створюють постійно діючі інвентаризаційні комісії у складі керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, матеріально відповідальних осіб. Очолює комісію керівник підприємства або його заступник. На підприємствах з великим обсягом інвентаризаційних робіт та розгалуженою структурою за наказом керівника можуть створюватися робочі інвентаризаційні комісії, які проводять інвентаризацію безпосередньо в місцях зберігання та виробництва матеріальних цінностей і у структурних підрозділах підприємства.

Інвентаризацію проводять, як правило, на перше число місяця, що полегшує наступне порівняння її результатів з показниками обліку. До початку інвентаризації матеріально відповідальні особи проводять певну роботу щодо відображення всіх первинних документів з вибуття й оприбуткування цінностей і коштів у книгах і регістрах.

У процесі інвентаризації, яка відбувається шляхом підрахунку, зважування, обмірювання, визначають фактичну наявність об'єктів інвентаризації, дані про які записують в інвентаризаційному описі, який підписують усі члени комісії. При проведенні інвентаризації неодмінно повинна бути присутня матеріально відповідальна особа. Вона дає розписку, що всі прибуткові й видаткові документи стосовно обліку матеріальних цінностей здано до бухгалтерії. На час проведення інвентаризації діяльність підрозділу (комори, складу, сховища), як правило, припиняється. Інвентаризаційні описи складають у декількох примірниках, один з яких передають матеріально відповідальній особі, при цьому матеріально відповідальна особа на кожному описі ставить свій підпис про матеріальну відповідальність за перелічені в ньому цінності. Дані інвентаризаційних описів порівнюють з даними бухгалтерського обліку і складають порівняльні відомості, де визначають результат інвентаризації. Внаслідок такого порівняння встановлюють відповідність або невідповідність облікових і фактичних даних, тобто:

а) фактичний і бухгалтерський запис збігаються;

б) фактичний залишок менше облікового нестача;

в) фактичний залишок більше облікового надлишок.

Матеріально відповідальні особи повинні дати інвентаризаційній комісії письмові пояснення щодо причин нестач та надлишків.

Свої висновки і пропозиції щодо врегулювання інвентаризаційних різниць комісія оформляє протоколом і подає на затвердження керівнику підприємства, який у 5-денний термін розглядає і затверджує протокол.

Остаточні результати проведеної інвентаризації можна визначити за порівняльними відомостями. В них представляються інвентаризаційні різниці (рис. 6.1), які виникають між даними бухгалтерського обліку та даними інвентаризаційних описів.

Коли винні особи встановлені, в протоколі визначається розмір завданих збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) цінностей. Розмір шкоди підраховуєть відповідно до затвердженого Порядку 116 визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення матеріальних цінностей, виходячи з балансової вартості таких матеріальних цінностей (але не нижче 50% від неї) на момент встановлення факту нестачі з урахуванням індексів інфляції за формулою

де Рз – розмір збитків;

Бв – балансова вартість на момент встановлення факту розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей;

А – амортизаційні відрахування;

Іінф – загальний індекс інфляції,  який розраховується на підставі щомісячно визначених Мінстатом індексів інфляції;

ПДВ – сума податку на додану вартість;

Азб – сума акцизного збору.

Затверджені результати інвентаризації відображають у бухгалтерському обліку в тому місяці, в якому закінчено інвентаризацію, але не пізніше грудня звітного року.

Результати інвентаризації відображають в обліку в такому порядку:

надлишки основних засобів, товарів і матеріалів, цінних паперів, коштів, іншого майна підлягають оприбуткуванню та зарахуванню відповідно до доходів діяльності або збільшення фінансування;

  • нестачу цінностей у межах затверджених норм природного убутку списують за рішенням керівника підприємства на валові витрати або на зменшення фінансування;
  • понаднормові нестачі цінностей, а також втрати від псування відносять на винних осіб за цінами, за якими розраховують розмір шкоди;
  • понаднормові втрати і нестачі матеріальних цінностей та готової продукції, якщо винних не встановлено, зараховують на збитки або зменшення фінансування.

Таким чином, документація та інвентаризація є важливими складовими бухгалтерської методології, оскільки формують облікову інформацію, яку належним чином буде оброблено і представлено у звітності підприємства внутрішнім і зовнішнім користувачам для потреб управління.


Лекція 5

ТЕМА: КЛАССИФІКАЦІЯ РАХУНКІВ

МЕТА: набуття теоретичних знань з основних питань теми, формування аналітичного мислення.

План

  1.         Роль класифікації рахунків бухгалтерського обліку та її принципи
  2.         Класифікація рахунків за економічним змістом
  3.         Класифікація рахунків за призначенням і структурою
  4.         План рахунків бухгалтерського обліку та його значення

 

5.1. Роль класифікації рахунків бухгалтерського обліку та її принципи

Групування та поточне відображення інформації про стан та рух активів, власного капіталу та зобов'язань у бухгалтерському обліку відбуваються за допомогою рахунків. На рахунках здійснюється систематичний запис, тобто групування господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку, за якого дані у хронологічному запису приводять у певний порядок, у систему економічної однорідності об'єктів обліку. З метою правильного розуміння й обґрунтованого використання всі рахунки класифікують за певними ознаками.

Під класифікацією рахунків розуміють їх групування за певними однорідними ознаками.

Класифікація рахунків сприяє вивченню змісту і будови рахунків. Знаючи загальні, істотні та відмітні ознаки окремих груп рахунків, легше визначити для чого призначений та як використовується той або інший рахунок у бухгалтерському обліку. Класифікація рахунків є неодмінною умовою при складанні Плану рахунків, тобто визначенні переліку (номенклатури) рахунків, які застосовуються на підприємстві.

Класифікація рахунків бухгалтерського обліку має відповідати таким принципам:

повноти (господарські засоби та джерела їх утворення, господарські процеси та результати діяльності мають повною мірою відображатися на рахунках);

  • ідентифікації діяльності (рахунки бухгалтерського обліку відображають стан та рух активів, власного капіталу і зобов'язань підприємства й особливості його діяльності);
  • істотності (рахунки бухгалтерського обліку розміщують за ступенем впливу на обсяг і структуру активів і джерел, стадій кругообороту капіталу та результатів діяльності);
  • мобільності (рахунки бухгалтерського обліку за умови набуття певних ознак легко можуть бути віднесені до тих чи інших груп, моделей об'єднання чи поділу).

Класифікація рахунків бухгалтерського обліку базується на економічній класифікації засобів, джерел і процесів, є єдиною та будується за ознаками змісту, призначення та структури рахунків.

Крім того, рахунки класифікують за ознаками: відношення до балансу (активні, пасивні, забалансові); за ступенем деталізації інформації (синтетичні, субрахунки, аналітичні); відношення до інших рахунків (постійні або реальні та тимчасові або номінальні).

За основними ознаками рахунки бухгалтерського обліку класифікують:

  • за економічним змістом;
  • за призначенням і структурою.

Класифікація рахунків за економічним змістом встановлює, що саме обліковується на даному рахунку, які конкретні об'єкти відображаються на ньому залежно від їхнього економічного змісту. Ця класифікація спрямована на встановлення номенклатури бухгалтерських рахунків, необхідної та достатньої для відображення господарської діяльності економічного суб'єкта.

Класифікація рахунків за призначенням і структурою показує, для одержання якої інформації призначені ті або інші рахунки та яка їхня структура, тобто зміст дебету і кредиту та характер залишку (сальдо). Однакові за структурою рахунки можуть відображати різні за економічним змістом господарські засоби і процеси.

Обидві класифікації рахунків – це науково обґрунтовані групування, вони взаємопов'язані й доповнюють одна одну, полегшують теоретичне вивчення змісту рахунків і їх використання у практичній роботі.

 

5.2. Класифікація рахунків за економічним змістом

В основу класифікації рахунків за економічним змістом покладено економічний зміст об'єктів бухгалтерського обліку: господарських засобів і їх джерел та господарських процесів. Залежно від цього рахунки поділяють на три групи:

  • рахунки господарських засобів (активів);
  • рахунки джерел господарських засобів (пасивів);
  • рахунки господарських процесів.

На рахунках господарських засобів (активів) відображають наявність (стан) та рух засобів. Залежно від виконуваних у господарстві функцій вони поділяються на: необоротні активи, запаси, грошові кошти, кошти в розрахунках.

У такому порядку можна поділити рахунки, на яких обліковуються різні господарські засоби.

Класифікацію рахунків за економічним змістом наведено на рис. 5.1.

Рахунки для обліку необоротних активів використовують для отримання та узагальнення інформації про наявність і рух основних засобів, нематеріальних активів, фінансових та капітальних інвестицій та інших необоротних активів.

Рахунки для обліку запасів використовують для обліку і контролю запасів, необхідних для здійснення виробничого процесу.

Рахунки для обліку коштів використовують для узагальнення інформації про наявність і рух грошових коштів у національній та іноземній валюті в касах, на поточних та інших рахунках у банках, грошових документів тощо.

Рахунки для обліку коштів у розрахунках використовують для узагальнення інформації про розрахункові відносини з покупцями та замовниками за відпущену продукцію (виконані роботи, надані послуги), з різними дебіторами за виданими авансами, підзвітними сумами, нарахованими доходами тощо.

Всі розглянуті вище рахунки є активними. За дебетом цих рахунків відображаються надходження (збільшення) господарських засобів (активів), а за кредитом – зменшення (вибуття) активів. Залишок (сальдо) за активними рахунками завжди вказує на наявність господарських засобів на початок та кінець облікового періоду.

На рахунках джерел господарських засобів відображають наявність та рух джерел. За характером відображуваних на них джерел рахунки цієї групи поділяють на рахунки джерел власних засобів і рахунки джерел залучених засобів.

Джерелами власних засобів є, як відомо, капітал, резерви, нерозподілені прибутки, різні забезпечення та цільове фінансування. Звідси для обліку джерел власних засобів використовують групи рахунків власного капіталу і забезпечення зобов'язань.

Рахунки власного капіталу використовують для обліку та узагальнення інформації про стан і рух коштів різновидностей власного капіталу – статутного, пайового, резервного, вилученого, неоплаченого, а також нерозподілених прибутків (непокритих збитків) тощо.

Рахунки забезпечення зобов'язань використовують для отримання інформації про стан і рух різних забезпечень, цільове фінансування і цільові надходження тощо.

Джерелами залучених засобів є, як відомо, позики банків, інші позикові кошти, кредиторська заборгованість, різні зобов'язання. Звідси для обліку джерел залучених засобів використовують дві групи рахунків: довгострокові зобов'язання і поточні зобов'язання.

Рахунки довгострокових зобов'язань використовують для обліку та узагальнення інформації про стан та рух зобов'язань підприємства за отримані позики банків, за випущеними облігаціями, за виданими векселями та іншими довгостроковими зобов'язаннями, тобто про заборгованість, яка не підлягає погашенню протягом операційного циклу підприємства або протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Рахунки поточних зобов'язань використовують для обліку та узагальнення інформації про стан та рух поточних зобов'язань підприємства за отримані кредити банків, за виданими векселями та іншими зобов'язаннями, погашення яких відбувається у звичайному ході операційного циклу підприємства або протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Рахунки формування джерел господарських засобів є пасивними. За кредитом цих рахунків відображають збільшення джерел засобів, а за дебетом – їх зменшення, списання. Залишок (сальдо) цих рахунків завжди характеризує наявність джерел господарських засобів на початок та кінець облікового періоду.

Кругооборот капіталу підприємства здійснюється через господарські процеси: постачання (купівля), виробництво та реалізація (продаж). Економічний зміст цих операцій відображають рахунки господарських процесів. На цих рахунках обліковують господарські операції, пов'язані із заготівлею та придбанням ресурсів, виробництвом продукції (виконання робіт та надання послуг) та її реалізацією.

Таким чином, класифікація рахунків бухгалтерського обліку за економічним змістом дає змогу згрупувати рахунки залежно від того, які об'єкти бухгалтерського обліку на них відображаються. Таке групування дає можливість визначити систему рахунків, необхідних для обліку господарських засобів (активів), джерел їх формування, господарських процесів та результатів діяльності підприємства.

 

5.3. Класифікація рахунків за призначенням і структурою

Класифікація рахунків за призначенням і структурою відповідає на запитання, як саме обліковуються ті або інші засоби, джерела їх утворення та господарські процеси на бухгалтерських рахунках, що саме відображається за дебетом та кредитом рахунка та що характеризує залишок (сальдо) відповідного рахунка. У цілому дана класифікація характеризує обліково-технічні якості системи рахунків, застосовуваних в обліковому процесі.

Рахунки бухгалтерського обліку за призначенням і структурою поділяють на такі групи: основні, регулюючі, операційні, результатні, позабалансові (рис. 5.2).

Основні рахунки призначені для обліку стану та руху господарських засобів та їх джерел. Вони в сукупності характеризують майновий стан підприємства і є основою для складання бухгалтерського балансу. їх у свою чергу поділяють на матеріальні, грошові, розрахункові та рахунки капіталів.

Матеріальні рахунки призначені для обліку наявності та руху (надходження і використання) матеріальних цінностей підприємства. Цій групі рахунків властиві такі риси: всі вони є активними; записи за дебетом означають збільшення, а за кредитом – зменшення засобів, що обліковуються; залишок може бути тільки дебетовим, що вказує на наявність засобів; аналітичний облік здійснюється як у грошовому, так і в натуральному вимірнику.

Грошові рахунки призначені для обліку наявності руху грошових коштів підприємства в національній та іноземній валюті в касі, на рахунках у банках, а також грошових документів. Грошові рахунки характеризуються такими рисами: всі вони активні; записи за дебетом означають збільшення (надходження) грошових коштів, а за кредитом – зменшення (витрачання) коштів; залишок може бути тільки дебетовим і означатиме наявність грошових коштів; аналітичний облік ведуть тільки у грошовому вимірі.

Розрахункові рахунки призначені для обліку і контролю розрахункових відносин даного підприємства з іншими підприємствами й особами. На цих рахунках відображаються заборгованість, що виникає у процесі господарської діяльності, а також зміни цієї заборгованості. Оскільки заборгованість може виникати як на користь даного підприємства (дебіторська), так і на користь інших юридичних і фізичних осіб (кредиторська), то розрахункові рахунки поділяють на активні й пасивні.

Активні розрахункові рахунки призначені для обліку дебіторської заборгованості й розрахунків за нею. Сальдо за розрахунковим рахунком показує суму дебіторської заборгованості; записи за дебетом означають її збільшення, а за кредитом – її зменшення. В аналітичному обліку активні розрахункові рахунки деталізують за кожним окремим дебітором (підприємством, організацією, особою).

Пасивні розрахункові рахунки відображають розрахункові відносини з кредиторами, тобто за зобов'язаннями даного підприємства перед іншими підприємствами, організаціями та особами. Характерні риси будови цих рахунків такі: записи за кредитом означають створення і подальше збільшення кредиторської заборгованості, а за дебетом – її зменшення (погашення); залишок може бути тільки кредитовим і означатиме наявність кредиторської заборгованості; аналітичний облік за цими рахунками ведеться у грошовому вимірі в розрізі кожного кредитора.

Рахунки капіталів призначені для обліку і контролю стану та руху власного капіталу та забезпечення зобов'язань. Характерними ознаками побудови капітальних рахунків є: всі капітальні рахунки пасивні; записи за кредитом означають створення та подальше збільшення капіталу, а за дебетом – його зменшення; залишок може бути тільки кредитовим і означатиме наявність капіталу; облік господарських операцій ведуть тільки у грошовому вимірі.

Регулюючі рахунки призначені для коригування (уточнення) показників основних рахунків і окремих статей балансу. Самостійного значення регулюючі рахунки не мають, тому кожен із них розглядається в сукупності з основними рахунками. Так, субрахунок "Знос основних засобів" є регулюючим щодо рахунка "Основні засоби", на якому основні засоби обліковують за первинною вартістю. У процесі експлуатації основні засоби зношуються і їх залишкова вартість зменшується. Останню враховують як різницю між сальдо рахунка "Основні засоби" і сальдо субрахунка "Знос основних засобів".

Регулюючі рахунки можуть зменшувати або збільшувати (доповнювати) оцінку засобів на основних рахунках. Залежно від цього їх поділяють на контрарні та доповнюючі.

Контрарні рахунки застосовують для регулювання підсумків активних і пасивних основних рахунків, тому їх називають відповідно контрактивними і контрпасивними. Регулюючі рахунки при складанні балансу наводять у рядках після основного рахунка і до підсумку балансу не включають.

Коптрактивні рахунки призначені для обліку сум, на які зменшується залишок основного рахунка, який стоїть в активі балансу, а самі є пасивними рахунками. Так, субрахунок "Знос основних засобів" пасивний, але його наводять довідково в активі балансу в рядку відразу після рядка "Первинна вартість", оскільки він її регулює. Аналогічно здійснюється облік за залишковою вартістю на рахунках "Інші необоротні матеріальні активи", "Нематеріальні активи". Контрпасивні рахунки призначені для обліку сум, на які зменшується залишок основного рахунка, який стоїть у пасиві балансу, а самі є активними рахунками. Прикладом такого рахунка є субрахунок "Прибуток, використаний у звітному періоді", на якому протягом календарного року обліковують суми використаного прибутку (нарахування дивідендів, виплати за облігаціями, відрахування у статутний, резервний капітал тощо), які потім списують на зменшення суми за субрахунком "Прибуток нерозподілений". Аналогічно здійснюється облік за рахунком "Статутний капітал", контрпасивними рахунками якого є рахунки "Неоплачений капітал", "Вилучений капітал".

Доповнюючі регулюючі рахунки завжди збільшують суму залишку основного рахунка, що регулюється. Якщо основний рахунок активний, то і регулюючий доповнюючий його рахунок також активний; якщо основний рахунок пасивний, то і доповнюючий його рахунок також пасивний. Таким чином, є активні й пасивні доповнюючі рахунки.

Прикладом активного доповнюючого рахунка є аналітичний рахунок "Транспортно-заготівельні витрати", який ведеться у складі синтетичного рахунка "Виробничі запаси" до субрахунків "Сировина і матеріали", "Паливо", "Запасні частини" тощо. Фактична собівартість запасів у цьому випадку визначається шляхом додавання до вартості їх за покупними цінами, записаними за дебетом відповідного матеріального рахунка, суми транспортно-заготівельних та інших витрат, безпосередньо пов'язаних із придбанням запасів і доведенням їх до стану, придатного для використання, відображеної на аналітичному рахунку "Транспортно-заготівельні витрати"

Прикладом пасивного доповнюючого рахунка є рахунок "Цільове фінансування і цільове надходження", на якому відображаються суми субсидій, асигнувань із бюджету та позабюджетних фондів, цільові внески фізичних та юридичних осіб тощо. Наприкінці звітного періоду невикористані кошти за рішенням відповідних органів можуть бути приєднані до статутного чи додаткового капіталу, збільшуючи останні.

Операційні рахунки призначені для відображення господарських процесів, тобто процесів постачання, виробництва і реалізації, а також результатів діяльності підприємства. Ці рахунки призначені для накопичення інформації щодо витрат, доходів та фінансових результатів, і більшість з них не мають сальдо. До операційних рахунків належать: розподільчі, калькуляційні та результатні.

Розподільчі рахунки призначені для обліку витрат, які за своєю природою не можуть бути віднесені на відповідні рахунки, а вимагають розподілу за певними критеріями. Розподільчі рахунки поділяють на збірно-розподільчі й звітно-розподільчі.

Збірно-розподільчі рахунки призначені для попереднього збирання витрат, пов'язаних зі здійсненням загальновиробничих функцій, з метою наступного їх розподілу за відповідними об'єктами. Прикладом збірно-розподільчого є рахунок "Загальновиробничі витрати". За дебетом рахунка протягом місяця накопичують витрати, пов'язані з організацією, управлінням та обслуговуванням виробництва, а наприкінці місяця за відповідним критерієм їх розподіляють (списують) між рахунками "Виробництво" та "Собівартість реалізації". Виконавши розподільчу функцію, рахунок закривається, і сальдо не має. Близькими до збірно-розподільчих є рахунки "Адміністративні витрати" та "Витрати на збут". Однак зібрані протягом місяця за дебетом суми витрат за цими рахунками наприкінці місяця не розподіляють, а списують відповідно до чинного положення прямо на дебет рахунка "Фінансові результати".

Звітно-розподільчі, або бюджетно-розподільчі, рахунки використовують для розмежування витрат і доходів між суміжними звітними періодами (місяцями, роками) з метою рівномірного включення витрат у затрати виробництва або відображення в обліку одержаних доходів. Використання цих рахунків дає змогу відповідно до принципу бухгалтерського обліку нарахування та відповідності доходів і витрат визначити правильні результати діяльності підприємства за звітний період.

Звітно-розподільчі рахунки можуть бути активними і пасивними. До активних відносять рахунки "Витрати майбутніх періодів", "Резерв сумнівних боргів", до пасивних – "Доходи майбутніх періодів", "Забезпечення майбутніх витрат і платежів". На активному рахунку "Витрати майбутніх періодів" відображають інформацію щодо здійснення витрат у звітному періоді, які підлягають віднесенню на витрати в майбутніх звітних періодах. До них належать, наприклад, витрати, пов'язані з підготовчими до виробництва роботами, з освоєнням нових виробництв та агрегатів; сплачені авансом орендні платежі; оплата страхових полісів; передплата на газети та журнали, періодичні та довідкові видання тощо. Всі ці витрати в момент їх здійснення відображають за дебетом рахунка "Витрати майбутніх періодів". За кредитом рахунка відображають їх списання (розподіл) та включення до складу витрат у міру настання тих періодів, до яких вони відносяться. Сальдо за рахунком може бути тільки дебетове й означатиме наявність нерозподілених витрат наступних періодів.

На пасивному рахунку "Доходи майбутніх періодів" відображають інформацію щодо отриманих у поточному періоді доходів, але які відносяться до наступних звітних періодів. До таких доходів належать: одержані авансові платежі за здані в оренду основні засоби, передплата на газети, журнали, періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні перевезення, абонентна плата за користування зв'язком тощо. За кредитом рахунка "Доходи майбутніх періодів" відображають суми одержаних доходів, що відносяться до майбутніх періодів, а за дебетом – зарахування їх (списання) на відповідні рахунки обліку доходів з настанням тих періодів, до яких вони відносяться. Сальдо цього рахунка може бути тільки кредитовим, що означатиме суму нерозподілених доходів, але які належать до майбутніх періодів.

Калькуляційні рахунки призначені для обліку витрат, пов'язаних із виробництвом продукції, виконанням робіт та наданням послуг з метою обрахування їх собівартості. Оскільки за даними цих рахунків складають калькуляцію, то самі рахунки одержали назву калькуляційних. Правильно організований облік витрат виробництва є запорукою якісних калькуляцій, необхідних для ціноутворення, точного визначення вартості товарного випуску. До калькуляційних належать рахунки: "Виробництво", "Капітальні інвестиції" та ін. На калькуляційних рахунках протягом місяця за дебетом збирають витрати, а за кредитом – списують витрати, що включаються у собівартість готової продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Сальдо калькуляційних рахунків може бути тільки дебетовим і показує затрати в незавершене виробництво, які розраховуються на основі інвентаризації.

Обсяг товарного випуску (фактичної вартості випущеної готової продукції) визначається в такому порядку: до сальдо незавершеного виробництва на початок місяця додають затрати за місяць і віднімають сальдо незавершеного виробництва на кінець місяця. Аналітичний облік на калькуляційних рахунках ведуть за видами виробництв, статтями витрат, видами продукції, центрами витрат і центрами відповідальності.

Результатні рахунки використовують для відображення та порівняння витрат і доходів. Залежно від ступеня порівняння (на рівні доходів і на рівні чистих доходів) результатні рахунки поділяють на: операційно-результатні й фінансово-результатні.

Операційно-результатні рахунки призначені для виявлення результатів господарської діяльності підприємства шляхом порівняння валових доходів і валових витрат та визначення результату: прибутків чи збитків. До цих рахунків належить рахунок "Фінансові результати", призначений для обліку й узагальнення інформації про фінансові результати діяльності підприємства. За кредитом рахунка відображають перенесені з рахунків доходів обороти доходів за мінусом належної суми непрямих податків (акцизного збору, ПДВ тощо), тобто чисті доходи, а за дебетом – перенесену суму оборотів рахунків обліку витрат (собівартість реалізації, адміністративні витрати, витрати на збут, податки на прибуток), тобто валові витрати діяльності. Порівняння цих двох оцінок між собою і визначають фінансовий результат окремо основної діяльності, фінансових операцій, іншої звичайної діяльності й надзвичайних подій – прибуток або збиток. Якщо сума чистих доходів перевищуватиме суму валових витрат, тобто кредитовий оборот буде більший за дебетовий – підприємство має від основної діяльності прибуток. Якщо навпаки, валові витрати перевищуватимуть чисті доходи основної діяльності, то різниця показуватиме збитки. Визначений результат діяльності (прибуток чи збиток) переносять на фінансово-результатні рахунки.

Фінансово-результатні рахунки призначені для обліку і контролю чистих фінансових результатів діяльності підприємства – прибутку чи збитку. Сума одержаного прибутку залежить від обсягу реалізації продукції, ЇЇ собівартості, непрямих витрат (адміністративних, збутових та ін.), величини податків та продажних цін. Прибуток – головний показник ефективності діяльності підприємства.

Прикладом фінансово-результатних рахунків є пасивний рахунок "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)". Цей рахунок призначений для обліку чистих фінансових результатів – прибутків і збитків. За кредитом рахунка відображається прибуток та його збільшення від усіх видів діяльності, а за дебетом – збитки та використання прибутку. Кредитове сальдо цього рахунка показує суму отриманого і нерозподіленого чистого прибутку й при складанні бухгалтерського балансу відображається в пасиві; дебетове сальдо показує суму непокритих збитків і записується в пасиві балансу з від'ємним знаком (у дужках). Списання збитків здійснюють за рахунок нерозподіленого прибутку, резервного, пайового чи додаткового капіталу тощо.

Розглянуті рахунки бухгалтерського обліку – основні, регулюючі, операційні становлять систему рахунків, що охоплює всі господарські засоби, джерела їх формування, господарські процеси і результати діяльності. Ці рахунки взаємно кореспондують між собою і за наявності сальдо відображаються в балансі. Тому такі рахунки називають балансовими. Поряд з балансовими рахунками в бухгалтерському обліку використовують рахунки, які не відображаються в балансі, а розміщуються за його підсумком. Такі рахунки називають позабалансовими.

При розмежуванні бухгалтерських рахунків на балансові й позабалансові головну роль відіграють такі критерії: по-перше, імовірність того, що підприємство отримає або втратить якусь майбутню економічну вигоду, пов'язану з конкретним видом активу або пасиву; по друге, конкретний вид активу або пасиву має вартість, яку можна точно оцінити. Якщо господарські засоби та їх джерела не відповідають цим критеріям, то їх обліковують на позабалансових рахунках.

Позабалансові рахунки призначені для обліку наявності та руху цінностей, що не належать підприємству, але тимчасово перебувають у його користуванні, розпорядженні або на зберіганні, умовних прав і зобов'язань підприємства (застави, гарантії, зобов'язання тощо); бланків суворого обліку; списаних активів (нестачі цінностей, дебіторська заборгованість) для спостереження за можливістю їх відшкодування винними особами (боржниками). Умовно позабалансові рахунки можна поділити на дві групи: ті, що обліковують майно (орендовані необоротні активи, активи на відповідальному зберіганні, списані активи, бланки суворого обліку), та ті, що обліковують зобов'язання (контрактні зобов'язання, непередбачені активи і зобов'язання, гарантії та забезпечення надані й отримані).

Облік на позабалансових рахунках ведуть не застосовуючи методу подвійного запису, тобто за простою системою, за якою записи про надходження, вибуття проводяться тільки на одному позабалансовому рахунку з позначенням змісту і кількісно-вартісних показників операції.

Розглянуті класифікації рахунків за їх економічним змістом та призначенням і структурою взаємопов'язані, доповнюють одна одну і сприяють у теорії бухгалтерського обліку визначенню ролі та місця кожного рахунка, які він займає в системі бухгалтерського обліку.

 

5.4. План рахунків бухгалтерського обліку та його значення

Для забезпечення єдності, порівнювання й узагальнення облікових даних необхідно, щоб господарські операції однаково відображалися на рахунках бухгалтерського обліку підприємств незалежно від організаційно-правових форм. Такої єдності досягають за допомогою єдиної системи рахунків бухгалтерського обліку і єдиних вимог до неї. В Україні застосовують спеціальний перелік рахунків, який називають Планом рахунків.

План рахунків це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку для відображення господарських операцій і накопичення бухгалтерської інформації про діяльність підприємства, необхідної користувачам для прийняття рішень.

При розробці Плану рахунків послідовно вирішуються такі завдання; вибір структури плану та оптимального переліку рахунків; їх систематизація та спосіб кодування; визначення сфери застосування окремих рахунків.

Методологічною основою діючого в Україні Плану рахунків є:

  • загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності; обачність,  повне висвітлення, автономність, послідовність, безперервність, нарахування та відповідність доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історична (фактична) собівартість, єдиний грошовий вимірник, періодичність;
  • міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО) та національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку;
  • Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні".

На сьогодні в Україні застосовують чотири плани рахунків:

  • План рахунків бухгалтерського обліку підприємств і організацій;
  • План рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ;
  • План рахунків бухгалтерського обліку Національного банку України;
  • План рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України.

План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій структурно складається з 10 класів, які включають балансові, номінальні та позабалансові рахунки. План рахунків зорієнтований на потреби складання фінансової та внутрішньої звітності, тому чітко розмежовані балансові рахунки, об'єднані в класи з розділами активу і пасиву балансу, номінальні рахунки для обліку витрат, доходів і результатів діяльності, а також позабалансові рахунки.

Кожен клас рахунків має конкретне призначення та тісно пов'язаний з інформаційними потребами внутрішніх і зовнішніх користувачів. У Плані рахунків використано децимальну систему кодування, за якої кожна цифра в коді рахунка визначає відповідну складову (клас, синтетичний рахунок, субрахунок). Так, код 105 означає: 1 – клас "Необоротні активи"; 0 – синтетичний рахунок "Основні засоби"; 5 – субрахунок "Транспортні засоби".

Розглянемо коротко зміст розділів діючого нині в Україні Плану рахунків підприємств і організацій.

Клас 1 "Необоротні активи" включає рахунки для узагальнення інформації про наявність і рух основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, довгострокової дебіторської заборгованості та інших необоротних активів, а також зносу необоротних активів.

Клас 2 "Запаси" об'єднує рахунки для узагальнення інформації про наявність і рух належних підприємству предметів праці, призначених для обробки, переробки, використання у виробництві та для господарських потреб, а також малоцінних та швидкозношуваних предметів.

Клас 3 "Кошти, розрахунки та інші активи" охоплює рахунки для узагальнення інформації про наявність і рух грошових коштів (у національній та іноземній валюті в касах, на поточних рахунках у банках), грошових документів, короткострокових векселів одержаних і фінансових інвестицій, дебіторської заборгованості, резерву сумнівних боргів і витрат майбутніх періодів.

Клас 4 "Власний капітал та забезпечення зобов'язань" включає рахунки для узагальнення Інформації про стан та рух коштів різновидностей власного капіталу – статутного, пайового, додаткового, резервного, вилученого, неоплаченого, а також нерозподілених прибутків (непокритих збитків), цільових надходжень, забезпечень майбутніх витрат і платежів, страхових резервів.

Клас 5 "Довгострокові зобов'язання" об'єднує рахунки для обліку та узагальнення даних заборгованості підприємства банкам за отримані від них кредити, за зобов'язаннями за залученими позиковими коштами, за виданими векселями, інша заборгованість, яка не підлягає погашенню протягом операційного циклу підприємства або протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Клас 6 "Поточні зобов'язання" охоплює рахунки для обліку даних та узагальнення інформації про зобов'язання щодо короткострокових кредитів банків та виданих векселів, розрахунків з постачальниками та підрядниками, за податками і платежами, страхуванням, з оплати праці, учасниками, за іншими операціями, які будуть погашені у звичайному ході операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Клас 7 "Доходи і результати діяльності" включає рахунки, призначені для узагальнення інформації про доходи від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, а також від надзвичайних подій. Тут відображають валові фінансові результати підприємства від звичайної діяльності та надзвичайних подій.

Клас 8 "Витрати за елементами" об'єднує рахунки для узагальнення інформації про витрати підприємства протягом звітного року за елементами витрат: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація та інші операційні витрати. Інформація за цими рахунками необхідна для складання макроекономічних показників, зокрема показника валового внутрішнього продукту (ВВП).

Клас 9 "Витрати діяльності" охоплює рахунки, які застосовують для узагальнення інформації про витрати операційної, інвестиційної, фінансової діяльності підприємства та витрати на запобігання надзвичайним подіям і ліквідацію їх наслідків.

Клас 0 "Позабалансові рахунки" включає рахунки, призначені для обліку майна і зобов'язань, які не підлягають відображенню у балансі.

Для забезпечення правильного використання рахунків при відображенні господарських операцій одночасно з прийняттям Плану рахунків Міністерство фінансів України розробляє і затверджує Інструкцію щодо його застосування. У ній наводяться, як правило, характеристика економічного змісту, призначення і структури кожного рахунка, типова кореспонденція рахунків, даються вказівки щодо порядку організації аналітичного обліку.


Лекція 6

ТЕМА: ОБЛІК НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ

МЕТА: набуття теоретичних знань з основних питань теми, формування навичок аналітичного мислення, вміння приймати самостійні господарські рішення.

 

План

1.1. Основні засоби, їх класифікація і оцінка

1.2. Нематеріальні  активи,  їх  класифікація  і оцінка

1.3. Бухгалтерські рахунки по обліку основних засобів і нематеріальних активів.

1.1. Для цiлей бухгалтерського облiку основнi засоби класифiкуються за такими групами:

1. Основнi засоби:

1.1. Земельнi дiлянки.

1.2. Kапiтальнi витрати на полiпшення земель.

1.3. Будинки, споруди та передавальнi пристрої.

1.4. Машини та обладнання.

1.5. Транспортнi засоби.

1.6. Iнструменти, прилади, iнвентар (меблi).

1.7. Тварини.

1.8. Багаторiчнi насадження.

1.9. Iншi основнi засоби.

2. Iншi необоротнi матерiальнi активи:

2.1. Бiблiотечнi фонди.

2.2. Малоцiннi необоротнi матерiальнi активи.

2.3. Тимчасовi (нетитульнi) споруди.

2.4. Природнi ресурси.

2.5. Iнвентарна тара.

2.6. Предмети прокату.

2.7. Iншi необоротнi матерiальнi активи.

 

Розрізняють наступні види вартості основних засобів:

− первісна;

− переоцінена;

− ліквідаційна;

− залишкова.

Первiсна вартiсть — iсторична (фактична) собiвартiсть необоротних активiв у сумi грошових коштiв або справедливої вартостi інших  активiв,  сплачених (переданих),  витрачених  для  придбання створення) необоротних активiв.

Переоцiнена вартiсть— вартiсть необоротних активiв після їх переоцiнки.

Лiквiдацiйна вартiсть— сума коштiв або вартiсть iнших активiв, яку пiдприємство очiкує отримати вiд реалiзацiї (лiквiдацiї) необоротних активiв пiсля закiнчення строку їх корисного використання (експлуатацiї),  за  вирахуванням  витрат,  пов’язаних  з продажем лiквiдацiєю).

Залишкова  вартість визначається  як різниця між первісною переоціненою вартістю основних засобів і сумою їх зносу . Залишкова вартість основних засобів, поряд із первісною, знаходить своє відображення у балансі підприємства. Натомість у валюту (підсумок) балансу включається лише  їх залишкова вартість. Залишкова вартість об’єктів

постійно зменшується внаслідок їх зносу .

 

1.2. Нематерiальний актив — немонетарний актив, який не має матерiальної  форми,  може  бути iдентифiкований  та  утримується пiдприємством з метою використання протягом перiоду бiльше одного року (або одного операцiйного циклу,  якщо вiн перевищує один рiк) для виробництва, торгiвлi, в адмiнiстративних цiлях чи надання

в оренду iншим особам.

Бухгалтерський  облiк  нематерiальних  активiв  ведеться щодо кожного об’єкта за такими групами:

- права користування природними ресурсами (право користування  надрами, iншими  ресурсами  природного  середовища,  геологiчною та iншою iнформацiєю про природне середовище тощо);

- права користування майном (право  користування  земельною дiлянкою, відповідно до земельного законодавства, право користування будiвлею, право на оренду примiщень тощо);

- права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо);

- права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці,у тому числі ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);

- авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп'ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій

мовлення тощо);

- незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи;

- iншi  нематерiальнi  активи (право  на  провадження  дiяльностi, використання економiчних та iнших привiлеїв тощо).

Придбаний  або  отриманий  нематерiальний  актив  вiдображається в балансi, якщо iснує iмовiрнiсть одержання майбутнiх економiчних вигод, пов’язаних з його використанням, та його вартість може бути достовiрно визначена.

 

1.3. Рахунок 10 “Основні засоби” призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансового лізингу об’єктів  і орендованих цілісних майнових  комплексів,  які  віднесені  до  складу основних  засобів,  а  такожоб’єктів інвестиційної нерухомості.

До основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг , надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації  про  основні  засоби  визначені  в  Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”.

За дебетом рахунку 10 “Основні засоби” відображається надходження (придбаних, створених, безоплатно отриманих) основних засобів на баланс підприємства, які обліковуються за первісною вартістю, сума  витрат,  яка пов’язана  з  поліпшенням  об’єкта (модернізація, модифікація,  добудова,  дообладнання,  реконструкція  тощо), що  призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єкта; сума дооцінки вартості об`єкта основних за-собів, за кредитом— вибуття основних засобів внаслідок продажу, безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом, а також у разі часткової ліквідації об’єкта основних засобів, сума уцінки основних  засобів.  За  дебетом  рахунку 10 “Основні  засоби”  також відображається сума створеного забезпечення, зокрема на передбачену законодавством рекультивацію порушених земель.

Рахунок 10 “Основні засоби” має такі субрахунки:

100 “Інвестиційна нерухомість”;

101 “Земельні ділянки”;

102 “Kапітальні витрати на поліпшення земель”;

103 “Будинки та споруди”;

104 “Машини та обладнання”;

105 “Транспортні засоби”;

106 “Інструменти, прилади та інвентар”;

107 “Тварини”;

108 “Багаторічні насадження”;

109 “Інші основні засоби”.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації  про  нематеріальні  активи  та  розкриття  інформації  про них  у фінансовій  звітності  визначає Положення (стандарт)  бухгалтерського обліку 8 “Нематеріальні активи”.

За дебетом рахунку 12 “Нематеріальні активи” відображається придбання або отримання в результаті розробки (від інших фізичних або юридичних осіб) нематеріальних активів, які обліковуються за первісною вартістю, та сума дооцінки таких активів, за кредитом —вибуття внаслідок продажу, безоплатної передачі або неможливості отримання підприємством надалі економічних вигод від його використан-

ня та сума уцінки нематеріальних активів.

Рахунок 12 “Нематеріальні активи” має такі субрахунки:

121 “Права користування природними ресурсами”;

122 “Права користування майном”;

123 “Права на комерційні позначення”;

124 “Права на об’єкти промислової власності”;

125 “Авторське право та суміжні з ним права”;

127 “Інші нематеріальні активи”.

 


Лекція 7

ТЕМА: ОБЛІК ЗАПАСІВ

МЕТА: набуття теоретичних знань з основних питань теми, формування навичок аналітичного мислення, вміння приймати самостійні господарські рішення.

 

План

7.1. Запаси, їх класифікація і оцінка.

7.2. Бухгалтерські рахунки по обліку виробничих запасів.

Згідно Положення (стандарту) 9 запаси — це активи, які:

-  утримуються  для  подальшого  продажу  за  умов  звичайної господарської дiяльностi;

-  перебувають  у  процесi  виробництва  з  метою  подальшого продажу продукту виробництва;

- утримуються для споживання пiд час виробництва продукцiї, виконання  робiт  та  надання  послуг ,  а  також  управлiння пiдприємством.

Визнання та первiсна оцiнка запасiв

Запаси визнаються активом, якщо iснує iмовiрнiсть того, що пiдприємство отримає в майбутньому економiчнi вигоди, пов’язанi з їх використанням, та їх вартiсть може бути достовiрно визначена.

Для цiлей бухгалтерського облiку запаси включають:

-  сировину,  основнi  й  допомiжнi  матерiали,  комплектуючі вироби та iншi матерiальнi цiнностi, що призначенi для виробництва продукцiї, виконання робiт, надання послуг , обслуговування виробництва й адмiнiстративних потреб;

- незавершене виробництво у виглядi не закiнчених обробкою i складанням деталей, вузлiв, виробiв та незакiнчених технологiчних процесiв. Незавершене виробництво на пiдприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакiнчених робiт (послуг), щодо яких пiдприємством ще не визнано доходу;

- готову продукцiю, що виготовлена на пiдприємствi, призначена для продажу i вiдповiдає технiчним та якiсним характеристикам, передбаченим договором або iншим нормативно-правовим актом;

- товари у виглядi матерiальних цiнностей, що придбанi (отриманi) та утримуються пiдприємством з метою подальшого продажу;

- малоцiннi та швидкозношуванi предмети, що використовуються протягом не бiльше одного року або нормального операцiйного циклу, якщо вiн бiльше одного року; - поточні біологічні активи, якщо вони оцінюються за Положенням (стандарту) 9, а також сільськогосподарська продукція і продукція лісового господарства після її первісного визнання..

Одиницею бухгалтерського облiку запасiв є їх найменування або однорiдна група (вид). Придбанi (отриманi) або виробленi запаси зараховуються на баланс пiдприємства за первiсною вартiстю.

Первiсною вартiстю запасiв, що придбанi за плату, є собiвартiсть запасiв, яка складається з таких фактичних витрат:

  суми, що  сплачуються  згiдно  з  договором  постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податкiв;

− суми ввiзного мита;

− суми непрямих податкiв у зв’язку з придбанням запасiв, якi не вiдшкодовуються пiдприємству;

  транспортно-заготiвельнi  витрати (затрати  на  заготiвлю  запасiв, оплата тарифiв (фрахту) за вантажно-розвантажувальнi роботи i транспортування запасiв усiма видами транспорту до мiсця їх використання, включаючи витрати зi страхування ризикiв транспортування запасiв).

7.2. Рахунок 20 “Виробничі запаси” призначено для узагальнення інформації про наявність і рух належних підприємству запасів сировини  і матеріалів (у тому числі сировина й матеріали, які є в дорозі та в переробці), будівельних матеріалів, запасних частин, матеріалів і сільськогосподарського  призначення,  палива,  тари  й  тарних  ма-

теріалів, відходів основного виробництва.

За дебетом рахунку 20 “Виробничі запаси” відображаються надходження запасів на підприємство, їх дооцінка, за кредитом—витрачання на виробництво (експлуатацію, будівництво), переробку, відпуск (передачу) на сторону, уцінка тощо.

Рахунок 20 має такі субрахунки:

201 “Сировина й матеріали”;

202 “Kупівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби”;

203 “Паливо”;

204 “Тара й тарні матеріали”;

205 “Будівельні матеріали”;

206 “Матеріали, передані в переробку”;

207 “Запасні частини”;

208 “Матеріали сільськогосподарського призначення”;

209 “Інші матеріали”.

 

Лекція 8

ТЕМА: ОБЛІК ОПЛАТИ ПРАЦІ

МЕТА: набуття теоретичних знань з основних питань теми, формування навичок аналітичного мислення, вміння приймати самостійні господарські рішення.

 

План

8.1. Економічний зміст оплати праці та її форми

8.2. Облік особового складу працівників

8.3. Первинний облік затрат праці та її оплати

8.1. Основним  нормативно-правовим  документом,  який  визначає економiчнi, правовi та органiзацiйнi засади оплати працi працiвникiв, якi перебувають у трудових вiдносинах, на пiдставi трудового договору з пiдприємствами, установами, органiзацiями усiх форм власності та господарювання (далi — пiдприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного i договiрного регулювання оплати працi i спрямований на забезпечення вiдтворювальної i стимулюючої функцій заробiтної плати є Закон України “Про оплату праці” №108/95 – ВР від 24.03.1995 року.

Законом  визначено, що  заробiтна  плата —  це  винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразi, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працiвниковi за виконану ним роботу.

Розмiр заробiтної плати залежить вiд складностi та умов виконуваної  роботи,  професiйно-дiлових  якостей  працiвника,  результатiв його працi та господарської дiяльностi пiдприємства.

В  свою  чергу  заробітна  плата  складається  із  основної  заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробiтна плата — це винагорода за виконану роботу вiдповiдно до встановлених норм працi (норми часу, виробiтку, обслуговування, посадовi обов’язки). Вона встановлюється у виглядi тарифних ставок (окладiв) i вiдрядних розцiнок для робiтникiв та посадових окладiв для службовцiв.

Додаткова заробiтна плата— це винагорода за працю понад установленi норми, за трудовi успiхи та винахiдливiсть i за особливі умови працi. Вона включає доплати, надбавки,  гарантiйнi i компенсацiйнi  виплати,  передбаченi  чинним  законодавством;  премiї,

пов’язанi з виконанням виробничих завдань i функцiй.

Iншi заохочувальнi та компенсацiйнi виплати. До них належать  виплати  у  формi  винагород  за  пiдсумками  роботи  за  рiк, премiї за спецiальними системами i положеннями, компенсацiйнi та iншi грошовi i матерiальнi виплати, якi не передбаченi актами чинного законодавства або якi провадяться понад встановленi зазначеними актами норми.

Мiнiмальна заробiтна плата — це законодавчо встановлений розмiр заробiтної плати за просту, неквалiфiковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працiвником мiсячну, погодинну норму працi (обсяг робiт).

Мiнiмальна  заробiтна  плата  є  державною  соцiальною  гарантiєю,  обов’язковою  на  всiй  територiї  України  для  підприємств усiх форм власностi i господарювання.

Форми оплати праці поділяють на погодинну і відрядну.

Системи  оплати  праці  є  такі:  погодинна,  погодинно-премі- альна, відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, акордна, акордно-преміальна.

При погодинній оплаті праці заробітна плата працівника має пряму  залежність  від  встановленого  для  відповідного  виду  праці розміру тарифної ставки та кількості відпрацьованого робочого часу.

Використання  погодинно-преміальної оплати  праці  передбачає  отримання працівником окрім тарифного заробітку премії за досягнення кращих результатів.

Відрядна форма оплати праці виражає пряму залежність заробітку від кількості та якості виробленої продукції або обсягу виконаних працівниками робіт.

При відрядно-преміальній системі оплати праці, окрім оплати за звичайними розцінками за кількість виробленої продукції або виконаних  робіт  в  межах  встановленого  завдання,  здійснюється преміювання  працівників  за  перевиконання  завдання,  поліпшення

якості продукції, збільшення обсягу виконаних робіт.

Що стосується відрядно-прогресивної оплати праці, то в залежності  від  обсягу  виконаних  робіт  або  кількості  отриманої  продукції понад установлену норму, на підприємстві можуть застосовуватися прогресивно зростаючі розцінки.

При  акордній системі  оплати  праці  заробіток  працівників визначається, виходячи із загального обсягу здійснюваних робіт, єдиних  норм  часу  і  відповідних  погодинних  ставок,  а  також  умов терміновості завершення робіт.

Органiзацiя оплати працi здiйснюється на пiдставi: зако- нодавчих та iнших нормативних актiв; генеральної угоди на державному  рiвнi;  галузевих,  регiональних  угод;  колективних  договорiв; трудових договорiв. Суб’єктами органiзацiї оплати працi є: органи державної влади та мiсцевого самоврядування; власники, об’єднання власникiв  або  їх  представницькi  органи;  професiйнi  спiлки, об’єднання  професiйних  спiлок  або  їх  представницькi  органи; працiвники.

Основою органiзацiї оплати працi є тарифна система, яка включає: тарифнi сiтки, тарифнi ставки, схеми посадових окладiв i тарифно-квалiфiкацiйнi характеристики (довiдники).

Тарифна  система  оплати  працi  використовується  для  розподiлу робiт залежно вiд їх складностi, а працiвникiв — залежно вiд їх квалiфiкацiї та за розрядами тарифної сiтки. Вона є основою формування та диференцiацiї розмiрiв заробiтної плати.

Тарифна  сiтка (схема посадових окладiв) формується на основi:

− тарифної ставки робiтника першого розряду, що встановлюється у розмiрi, не нижчому, нiж визначений генеральною (галузевою) угодою;

− мiжквалiфiкацiйних (мiжпосадових)  спiввiдношень розмiрiв тарифних ставок (посадових окладiв).

8.2. Облік особового складу працівників

Наказом  Міністерства  статистики  України  № 253  від

09.10.1995 р. затверджено наступні типові форми з обліку особового

складу працівників підприємства:

П-1 “Наказ (розпорядження) про прийом на роботу”;

П-2 “Особова картка”;

П-3 “Алфавiтна картка”;

П-4 “Особова картка спецiалiста з вищою освiтою, який виконує науково-дослiднi, проектно-конструкторськi i технологiчнi роботи”;

П-5 “Наказ (розпорядження) про переведення на iншу роботу”;

П-6 “Наказ (розпорядження) про надання вiдпустки”;

П-7 “Список № __ про надання вiдпустки”;

П-8 “Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)”.

Для облiку прийнятих на роботу працівників застосовується “Наказ (розпорядження) про прийом на роботу” (форма № П-1), який заповнюється у вiддiлi кадрiв.

5.3. Первинний облік затрат праці  та її оплати

На виконання заходів по реалізації Державної програми переходу Укра їни на міжнародну систему обліку і статистики Міністерством статистики України № 253 від 09.10.1995 р. затверджено і введено в дію з 01.01.1996 р. наступні типові форми первинного обліку ви-

користання робочого часу: П-12 “Табель облiку використання робочого часу та розра-

хунку заробiтної плати”;

П-13 “Табель облiку використання робочого часу”;

П-14 “Табель облiку використання робочого часу”;

П-15 “Список осiб, якi працювали в надурочний час”;

П-16 “Листок облiку простоїв”.

Для  облiку  використання  робочого  часу  всiх  категорiй  працюючих, для контролю за дотриманням працюючими встановленого режиму робочого часу, для отримання даних про вiдпрацьований час, розрахунку  заробiтної  плати,  а  також  для  складання  статистичної звiтностi з працi використовують “Табель облiку використання робочого  часу  та  розрахунку  заробiтної  плати” (форма №  П-12), який складається в одному примiрнику уповноваженою на те особою та пiсля вiдповiдного оформлення передається в бухгалтерiю.

1

 

doc
Додано
3 січня
Переглядів
414
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку