Конспект "Сценічна уява. Види уяви".

Зміна запропонованих обставин змінює наше ставлення до предмета, змінює дію з цим предметом.

     Щоб прослідкувати за такими змінами ставлення до предмета, змінами дії з предметом запропонуйте такі вправи:

Дія з предметом „ручка”:

своя ручка;

ручка куплена другові в подарунок;

ручка на письмовому столі І.П.Котляревського.

     Підбір вправ педагог повинен робити з урахуванням того, щоб учні зрозуміли, як зміна запропонованих обставин змінює наше ставлення до предмету і дії з ним. Для цього після кожної вправи потрібно уточнити зміну лінії дій в залежності від зміни запропонованих обставин.

В усій роботі по даному елементу нашим найближчим помічником є уява.

Сценічна уява. Види уяви

Мета уроку: розвиток уяви і фантазії в реальній і уявній площинах. Розвиток внутрішнього бачення – кінострічок бачень.

І етап: розвиток уяви і фантазії в реальній площині

Вправа 1. Зміна місця. Дійсна площина – урок, викладач, студійці. Вигадка – урок проходить не в класі, а в знаменитому театрі.

Викладач пропонує нафантазувати, як і чому наш урок відбувається в театрі. Учні розповідають задум, а потім викладач дає оцінку розповіді і пропонує студійцям діяти за даною вигадкою.

Вправа 2. Дійсність – клас, викладач, студійці, урок. Вигадка – зміна місця і часу. Урок відбувається вночі. (Чому затрималися так пізно?)

Вправи на офантазування предметів, дієслів.

     У вправах на офантазування предмету необхідно слідкувати, щоб даний предмет був головним, щоб на ньому був побудований сюжет. Офантазувати предмет. Студієць розповідає запропоновані обставини і зміст етюду і починає діяти.

Викладач аналізує роботу студійця, вказує на позитивні і негативні помилки.

Офантазувати предмети: хустка, гроші.

Студієць розповідає запропоновані обставини і сюжет етюду, потім переходить до дії. Викладач аналізує роботу студійця.

Охарактеризувати і логічно зв’язати дві дії:

шукати – знищувати;

шукати – замітати сліди;

розглядати – рвати.

Охарактеризувати предмет і дієслово:

збиратися – телефон;

чекати – лялька;

знищувати – квіти;

одягатися – свічка.

(Ті вправи, які не встигли зробити на уроках, задавайте студійцям додому)

Офантазувати і логічно виправдати предмети, дієслова:

газета – ховати – „от біда”;

книга – викидати – „так краще”;

записка – лягти – „от дурість!”;

лотерея – шукати – „ось так-так!”;

дзеркало – підглядати – „ну-й сміхота!”.

      Дуже важлива саме методика проведення практичних занять. Після кожної вправи викладач пропонує студійцям проаналізувати роботу. Вони повинні навчитися точно визначати, які ланки були пропущені в цьому ланцюгу дій, бо кожна пропущена ланка порушує логіку і правду цілого.

Розвиток уяви і фантазії в уявній площині

     До цього часу, всі наші вправи по розвитку уяви проходили в реальній площині. Тепер ми перенесемо нашу роботу в уявну площину і в ній будемо діяти так же активно і логічно, як і в реальній площині, але лише подумки.

Вправи

розповідь з оповідання (по принципу вправи „Знайомство”) про похід в ліс, гори, в турпохід і т.ін.;

розповідь (колективно складена), казки.

розповідь про подорожі в космос, Заполяр’я, Африку;

колективна розповідь на тему: пожежа в селі, спасання потопаючого.

Педагог повинен вимагати, щоб у розповіді не порушувалася лінія поведінки дійових осіб, була логіка і послідовність, не втрачалася кінцева мета розповіді.

ІІ етап: бачення внутрішнього зору – кінострічка бачень

Вправи (продовжувати ті ж самі, що і на уяву в уявній площині).

Як показує практика педагогічної роботи, такі вправи слід проводити, задаючи питання в самому процесі роботи уяви.

Студієць розповідає про нічну риболовлю. Викладач запитує: „Що ви уявляєте, коли думаєте і розповідаєте про риболовлю? ” і т.ін.

Вправи (на розвиток гостроти „внутрішнього бачення” – створення кінострічки)

Індивідуальні вправи:

ви пастух;

ви водолаз;

ви вовк;

ви вежа на кріпосному валу.

Потім студійцям пропонують починати дієво фантазувати, допомагаючи собі запитаннями: де я знаходжуся? Що бачу навколо? Що чую? Коли це відбувається? Чому я тут? Для чого?

      На практичних заняттях педагог повинен попіклуватися про швидку зміну вражень, про їхню ефективність, про їхнє здорове дозування, яке забезпечувало б творчий настрій усієї групи.

      Коли учень важко виконує вправи, коли його уява не діє, задавайте йому запитання самі, „розшевеліть” його уяву, змушуйте його бачити те, про що він говорить.

      Давайте побільше бездієвих тем, так як малодієва тема (наприклад „Ви – сторожова вежа”) потребує в підсиленій попередній роботі уяви. Вимагайте і тут живої дійової розповіді, примушуйте учня жити в запропонованих обставинах. Проведення подібних уроків вимагає великих пошуків і методики. Іноді доводиться знаходити дорогу до оживлення уяви учнів і непрямим шляхом, як це робив К.С.Станіславський.

       Педагог дає тему на групову вправу. Один з учнів починає розповідь. Він промовляє одну фразу або навіть одне слово. В ньому повинні відображатися зорові уявлення побачених ним видінь. За ним другий учень, повторюючи слово чи слова, сказані першим, додає фразу або слово, але говорить її лише тоді, коли зрозуміє і побачить картину: Нічне шосе... Нічне шосе... Машини і т.д. Інші учні, додаючи кожен своє, включають все нові і нові кадри бачень.

      Головне в цій вправі – безперервність внутрішнього бачення (у кожного своє) і логіка подій.

ІІІ етап: уява як помічник для оновлення старого, яке зносилося.

     Уява потрібна актору не лише заради того, щоб створити, але і для того, щоб оновити вже створене, яке зносилося. Це робиться за допомогою нової вигадки. Бо в театрі прийдеться грати кожну роль у виставі десятки разів, і щоб вона не втрачала своєї свіжості, – потрібна вигадка.

Вправи. Взяти приклади із старих вправ на „якби” і запропоновані обставини на офантазування дієслів і предметів і по них вистроїти нові вигадки. Потім дати кожному студійцю виконати дану вправу. Важливо, щоб учні на практиці зрозуміли, як допомагає нова вигадка освіжити їм старе.