16 вересня о 18:00Вебінар: Робота з дітьми, що мають синдром Дауна: цікаво про важливе

Конспект уроку "Ліна Костенко. Історичний роман у віршах "Маруся Чурай"

Про матеріал
Розробка уроку української літератури на тему "Ліна Костенко. Історичний роман у віршах "Маруся Чурай".
Перегляд файлу

Тема. Л. Костенко «Маруся Чурай». Історична основа твору, його сюжетна канва.

Мета. Познайомити учнів з найкращим із творчого доробку  Ліни Костенко, історичну основу твору, роль і місце ліро-епічного полотна в українській літературі, чітко окреслити схему сюжету роману, закріпити вивчене про історичний роман та про історичний роман у віршах; розвивати в учнів акторські здібності та вміння працювати у групах; виховувати повагу до історичного минулого нашого народу.

Теорія літератури. Історичний роман, історичний роман у віршах.

Матеріали та обладнання. Портрет поетеси Ліни Костенко, Марусі Чурай, роман «Маруся Чурай», «Дівчина з легенди», пісні Марусі Чурай у виконанні Раїси Кириченко, Івана Козловського, уривки з фільму «Наталка Полтавка та «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».

 

Епіграф. Ця дівчина була народжена для любові, все своє любляче серце по краплині  сточила в неперевершені рядки чарівної мелодії. М. Стельмах.

Бувають, може, й кращі голоси, але такого другого немає!

 

Хід уроку

  1. Організаційний момент.

Подивіться один на одного і подаруйте посмішку і сердечко, яке лежить перед вами на парті, щоб доля вам усміхалася і любов до вас прийшла.

  1. Мотивація навчальної діяльності.

Сьогодні ми з вами відкриємо для себе драму кохання головних героїв історичного роману Ліни Костенко «Маруся Чурай» Марусі Чураївни та Грицька Бобренка. У кінці уроку ви повинні заповнити таблицю: на уроці я дізнався, зрозумів, навчився.

Чимало сіячів виходило на ниву української культури, кидаючи в рідну землю зерна віри, надії, любові. Великий Ярослав спромігся на тринадцятиглаве диво «Софію Київську», славний Богдан Хмельницький заявив про свій народ гучною славою бойового хрещення. Та особливе місце в могутньому поступі нашого народу належить жінкам, імена яких вам добре відомі: княгиня Ольга, Роксолана, Маруся Чурай, Леся Українка, Марко Вовчок.

ХХ століття подарувало Україні ще одну величну жіночу постать, яка успадкувала найкращі риси своїх попередниць: патріотизм, щедрість, доброту, розум, любов до навколишнього світу. Мова йде про Ліну Василівну Костенко, творчість якої ми зараз вивчаємо.

Отже, як ви вже зрозуміли, темою нашого уроку сьогодні є вивчення роману Ліни Костенко «Маруся Чурай». (Зошити). Ми повинні з’ясувати історію написання та виходу в світ цього чудового твору, роль і місце його у розвитку літературного процесу, визначити історичну основу та чітко окреслити схему сюжету, закріпити знання про роман, а саме історичний роман у віршах, а також  познайомитися ближче із дівчиною з легенди Марусею Чурай та її піснями.

Епіграф.

Роботу свою ми побудуємо групами. Ви одержали випереджаючі завдання, кожна група своє. Ми розділимося на такі групи:

  1. Літературні критики.
  2. Історики.
  3. Біографи.
  4. Літературознавці.
  5. Театрали.

Перш ніж перейти до розгляду теми уроку, хочу поставити запитання: чи прочитали ви роман? Перед вами лежать смайлики з різним виразом обличчя. Усміхнене обличчя – я прочитав і мені сподобалося, серйозне – просто прочитав, зі сльозами – не читав зовсім і не збираюся читати, з виразом здивування – не читав, але обов’язково прочитаю.

На нашому уроці присутні віртуальні гості. Це Ліна Василівна Костенко, як є перед вами на портреті, а також Маруся Чурай. Іще у нас є виставка, на якій представлено видання роману «Маруся Чурай» 1990 року та збірка «Дівчина з легенди Маруся Чурай», також портрет Марусі Чурай зі збірки нашого земляка Григорія Кисіля «Українська вишивка. Портрети видатних людей Полтавщини».

  1. Вивчення нового матеріалу.

А тепер переходимо до роботи в групах. І першою представить свою роботу до нашої уваги група літературних критиків

  1. Літературні критики.

Який переполох викликав рукопис історичного роману «Маруся Чурай»! Його справедливо названо українською енциклопедією середини ХVІІ століття. Довгих 6 років він поневірявся по наших видавництвах. Які тільки недоліки не приписували цьому твору і яких тільки ярликів не чіпляли!

Писали про «буржуазно-об’єктивістський підхід» у зображенні минулого України, про лжеісторичні концепції і навіть про надмірну розтягнутість та художню неповноцінність.

Книга дуже швидко здобула всенародну любов. Кожне видання миттєво розкуповувалось. Його переписували, вивчали напам’ять.

Вперше історичний роман було видано у серії «Романи й повісті» в м’якій палітурці й на газетному папері. Саме це видання стало раритетом. Коли ж вийшов у подарунковому виданні, за романом у книгарнях стояла черга, як в голодні роки за хлібом. І подібна картина спостерігалася не тільки в національно свідомому Львові, а й у зрусифікованих Києві та Харкові. Нація відчула голод на правду, спрагу на історію в художньому трактуванні ґенія.

Нарешті в сучасній українській літературі з’явився твір, що стане класикою.

Ліні Василівні Костенко за роман «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність» у 1987 році було присуджено Державну премію України імені Т. Г. Шевченка. «Нагороду, освячену іменем Шевченка, - сказала лауреатка, - розглядаю так, щоб витримати суворий і вимогливий погляд великого поета нашого народу».

Дякуємо за виступ. Далі слово надаємо історикам, які розкажуть про історичну основу твору.

  1. Історики.

Роман створений на тлі уявних подій часів Хмельниччини. Це був украй важливий і складний етап нашої історії – саме тоді не тільки зі зброєю завойовувалося національне визволення. Але й почався процес неминучого суспільного розшарування – в середовищі старшини насамперед, та й усередині козацької маси також.

Навесні 1648 року почалася визвольна війна українського народу проти польської шляхти. На чолі народу став талановитий полководець і мудрий державний діяч Богдан Хмельницький. Піднявся на боротьбу з польськими поневолювачами і Полтавський полк, в якому були Іван Іскра і Грицько Бобренко.

…Стара моя Полтавонька Олтаво!

Щоразу по загладі молода.

Ох, скільки дзвонів тих одкалатало

Коли тебе пустошила орда!

І як літали стріли половецькі,

І клекотіли степові орли!

Минулих літ великодні мертвецькі

Тебе густим мовчанням облягли.

Багряне сонце. Дужка золотава

Стоїть над чорним каптуром гори.

На п’ять воріт зачинена Полтава

Ховає очі в тихі явори.

Спадає вечір. Сторожко, помалу

Ворушить зорі в темряві криниць.

Сторожка ходить по міському валу,

І сови сплять в западинах бійниць.

«Вартуй! Вартуй! – з Кирилівської брами.

      «Вартуй! Вартуй! – від Київських воріт.

Уже стоять вози під яворами.

Полтавський полк готовий у похід.

Годуйте коней. Неблизька дорога.

Благословіть в дорогу, матері.

А що там буде, смерть чи перемога, -

Полтавський полк виходить на зорі.

Годуйте коней! Шлях їм далеченький,

Пильнуйте славу полкових знамен.

Полтаво! Засвіт встануть козаченьки,

Ти припадеш їм знову до стремен.

Так само засвіт встануть з полуночі,

А ти за них, Полтаво, помолись.

Лиш не заплаче свої карі очі

Та Марусенька, як було колись.

  1. Біографи.

Улітку 1658 року Полтава згоріла дощенту. Горіли солом’яні стріхи над Ворсклою. Плавились бані дерев’яних церков. Вітер був сильний. Полум’я гуготіло. І довго ще літав над руїнами магістрату легенький попіл спалених паперів – всіх отих книг міських, полтавських, де були записи поточних судових справ. Може, там була  справа Марусі Чурай? Може, тому і не дійшло до нас жодних свідчень про неї?

А що, якби знайшлася хоч одна –

В монастирі або десь на горищі?

Якби вціліла в тому пожарищі –

Неопалима – наче купина?

І ми б читали старовинний том,

Де писар вивів гусячим пером.

Що року божого такого-то, і дня

Перед Мартином Пушкарем, полковником,

В присутності Семена Горбаня.

Що був на той час війтом у Полтаві.

            Перед суддею, Богом і людьми

Чурай Маруся – на підсудній лаві

І пів-Полтави свідків за дверима.

    Маруся (Марина Гордіївна) Чурай народилася у Полтавському посаді в родині урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая 1625 року. Будинок Гордія Чурая, як розповідають народні легенди, стояв на березі Ворскли, недалеко від того місця, на якому 1650 року було засновано полтавський Хрестовоздвиженський монастир, що зберігся до наших днів.

    Батько Марусі, Гордій Чурай, був людиною гордою, любив Батьківщину і ненавидів її ворогів. Він брав участь у походах проти польської шляхти. Під час бою під Кумейками (1637р.) козаки зазнали поразки. Гордій Чурай разом з гетьманом Павлюком та іншою козацькою старшиною потрапив до рук польського коронного гетьмана Потоцького. Полонених привезли до Варшави і там стратили в 1638 році.

Пам’ятаючи про героїчну загибель Гордія Чурая, народ оточив його вдову і дочку теплом і увагою. Цьому значною мірою сприяла й обдарованість Марусі – дівчини з чарівною зовнішністю й добрим серцем. Маруся мала чудовий голос і майстерно співала пісні, які складала з різних приводів, і часто навіть у звичайній розмові викладала свої думки віршами.

Маруся успадкувала від своїх батьків благородство, гідність, чесність та душевну красу. А ще їй дістався співучий мамин голос. Вперше вона звернулася до пісні маленькою дівчинкою, коли загинув від ворожої руки її батько. Маруся побачила виставлену на острах його відсічену голову, і це незглибиме горе вилилося у співі:

А потім їхні голови на палях

Повиставляли в полкових містах.

Людей зганяли. Мати моя впала,

І крик замерз у неї на вустах.

А смерть кружляє, кружляє, кружляє навколо палі.

Наносить білого снігу у очі його запалі…

  А остаточно дівчина відкрила душу пісні, коли почула, як батькова слава звучить у кобзаревій думі:

Усе ввижалось: «Орлику Чураю,

Ой забили тебе ляхи у своєму краю!»

Все думала: хоч би ж було спитати,

хто склав слова про нього, про той край.

Що був же він ріднесенький мій тато,

а от тепер він - орлик, він Чурай.

Особиста драма Марусі Чурай була тісно пов'язана із всенародною драмою. Поетеса звернулася до пісні, щоб висловити своє ставлення до того загального лиха, яке спіткало її Батьківщину. Загальнонародне боліло у її душі як особисте. Її пісні дивували багатьох міщанок, тому що, на їхню думку, складати їх повинні лише кобзарі:

Та й те сказати, - що вона співає?

Сама собі видумує слова.

Таких дівок на світі не буває.

Хіба для того дівці голова?

 

   Один із сучасників, свідчення якого дійшли до наших днів, зазначив, що Маруся була справжня красуня. Чорні очі її горіли, як вогонь у кришталевій лампаді, обличчя було біле, як віск, стан високий і прямий, як свічка, а голос… Ах, що то за голос був! Такого дзвінкого і солодкого співу не чувано ні від кого. Голівку дівчини покривало розкішне чорне, як смола, волосся, заплетене ззаду в широку косу до колін. У Марусі Чурай було круте, трохи випукле, гладеньке, сухе чоло і трохи дугоподібний, енергійний, з горбиком ніс.

    Із такою чарівною зовнішністю, маючи від  природи життєдайну вдачу та вміючи складати пісні, які вона гарно співала, дівчина подобалась місцевим парубкам. У неї був закоханий реєстровий козак Полтавського полку Іван Іскра. Іван був людиною трохи мовчазної і похмурої вдачі, але відзначався винятковою правдивістю та благородством. Він палко кохав Марусю Чурай, хоч ніколи не відкривав їй своїх почуттів, бо знав, що її серце належало іншому. Цим іншим був молодий  козак, син хорунжого Полтавського полку Грицько Бобренко.

Проте Гриць був людиною слабовольною, безхарактерною. На хлопця сильно впливала матір, яка й чути не хотіла про одруження сина з Марусею. Вольова і користолюбна жінка ладила за дружину Грицеві Галю Вишняк, племінницю полковника Мартина Пушкаря, дочку осавула Федора Вишняка. Тоді в голові Марусі народжувались сумні думки.

Для Марусі розлука з коханим була тяжким ударом. В особистості переживання, туга за коханим втілюються у нові й нові пісні та думи. Поетичне обдарування Марусі Чурай розквітає пишним цвітом.

(Пісня «Віють вітри, віють буйні»)

Тільки-но ви прослухали одну із найкращих пісень Марусі Чурай. Це пісня «Віють вітри, віють буйні», яку І. Котляревський використав згодом у своїй п’єсі «Наталка Полтавка».

«Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, ваіють буйні», «Чого вода каламутна», «І кінці греблі шумлять верби», «Ой не ходи, Грицю» - ці та багато інших пісень знала і співала вся Україна… Співала, навіть не знаючи, що їх автор – легендарна полтавська дівчина, безмірно талановита і щедра на пісню Маруся Чурай.

  1. Літературознавці.

В основі твору лежить відома балада «Ой не ходи, Грицю…». Легенда про любовну помсту (отруєння дівчиною свого коханого) була поширеною темою в художній літературі ( Дія в романі динамічна, композиційна побудова чітка. Сюжетні перипетії в ньому виростають одна з одної. Сюжет є центральним компонентом твору. Центр ваги переноситься з побутових моментів на історичні й психологічні.

У романі Ліни Костенко змальовано трагічну долю легендарної народної співачки, життєвий шлях якої тісно пов'язаний із всенародною драмою - кривавою боротьбою уярмленого народу проти поневолювачів. Давня легенда доносить нам образ Марусі Чурай. Мелодійність її пісень переконує, що ця дівчина була надзвичайно талановитою, а відома історія отруєння її коханого говорить про сильний характер і палкі почуття. Ліна Костенко дала нове життя цьому легендарному образу.

На початку твору Маруся зображена в ролі підсудної, яку звинувачують у вбивстві (отруєнні) місцевого парубка Гриця Бобренка за зраду в коханні. На захист Марусі виступає закоханий у неї полковник іван Іскра. Він пояснює людям, що маруся своїми піснями підтримує бойовий дух козацького війська – не могла вона, людина з поетичною душею, зважитися на вбивство. Однак судді не послухали Іскру і засудили Марусю до страти. Далі оповідь ведеться у формі сповіді-спогаду головної героїні про своє життя. вона в цей час перебуває у в’язниці, чекаючи страти. Дівчина згадує про своє кохання до Гриця. Парубок зрадив Марусю, віддавши перевагу іншій – заможній дівчині Галі Вишняківні. У розпачі Маруся вирішує покінчити життя самогубством і гтує для себе отруйне зілля. Гриць пояснює Марусі, що кохає її, а з галею пообіцяв одружитися через гроші її батьків. Коли ж Маруся не приймає вибачень Гриця, він випиває отруту і таким чином гине. Коли Маруся Чурай уже готова смерть за вироком суду, повертається посланець від Богдана Хмельницького Іван Іскра: він привіз наказ гетьмана про помилування дівчини.

Маруся, несучи в серці свій біль, вирушає на прощу у Київ. Ми бачимо очима Чураївни та мандрівного дяка руйнацію України. Перед подорожуючими сторінка за сторінкою гортається велика книга життя українського народу. Перед їхніми очима уявно проходять мученицькі смерті його ватажків, «подвиги» ката Яреми Вишневецького, удовині села, голод на Волині та ще багато такого, про що «у селах ридма плачуть кобзарі».

Ще Україна в слові не зачата.

Дай, Боже, їй родити це дитя!

Повернувшись додому, вона, смертельно хвора, самотня…Маруся болісно переживала смерть коханого, причиною якої вона вважала себе. Проте особиста драма не відвернула її очі від страждань народу. її талант продовжував служити людям - пісні Марусі співає полтавський полк, виходячи в похід. У них виявляється нескорений дух та моральна краса дівчини, котра болісно переживає за долю рідного краю. Тому все сказане нею за її непросте життя їй вже не належить.

Любов і зрада, пісня й історія – найголовніші ідейно-естетичні начала. Що визначають багатство твору.

Елементи сюжету

 

 

 

 

 

 

 

 

Композиція.

Роман складається з дев’яти розділів, події яких розгортаються протягом року: судять Марусю влітку, а помирає дівчина від сухот навесні.

Кожний розділ має свою назву:

  1. «Якби знайшлась неопалима книга»
  2. «Полтавський полк виходить на зорі»
  3. «Сповідь»
  4. «Гінець до гетьмана»
  5. «Страта»
  6. «Проща»
  7. «Дідова Балка»
  8. «Облога Полтави»
  9. «Весна, і смерть, і світле воскресіння».

Особливістю композиції: 1) нехронологічний порядок викладу подій. Так, третій розділ «Сповідь» можна вважати прологом, екскурсом у минуле. 2) поза сюжетність сьомого розділу «Дідова балка», проте його роль важлива в ідейному плані – дід галерник – символ незнищенності українського народу.

Тема твору – зображення на тлі української історії ХVІІ століття долі (кохання) талановитої піснетворки Марусі Чурай.

Ідея твору – утвердження думки, що ніякі матеріальні цінності не здатні подолати людського потягу до краси.

 

 

За жанром – історичний роман у віршах, у якому ліризована оповідь розгортається у певній віршовій формі; у романі на національному ґрунті порушено важливі суспільні та філософські проблеми.

Роман – великий епічний твір, у якому зображується всебічна картина життя великої кількості людей у певний період часу або цілого людського життя, одна з великих форм епічного роду літератури.

Роман у віршах – відрізняється від поеми значно ширшим зображенням дійсності, характери окреслені виразно і багатогранно; різновид змішаного жанру, якому властиві багато проблемність, поєднання епічних принципів розповіді з суб’єктивним началом, притаманним ліричним творам; дія в ньому, як правило, концентрується навколо долі одного чи кількох головних героїв.

Історичний роман – це великий епічний твір, у якому широко й різнобічно зображено визначні історичні події, життя народу в його різних виявах, порушено загальнонародні та загальнонаціональні проблеми.

 

 

 

  1. Театрали.

Театри України неодноразово ставили вистави за романом «Маруся Чурай». Вони користувалися успіхом серед глядачів. До вашої уваги інсценівка з роману.

Маруся Чурай (сповідь)

Іван Іскра (під фонограму пісні «Засвіт встали козаченьки»)

Коли в похід виходила батава,

Її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні.

Звитяги наші, муки і руїни

Безсмертні будуть у її словах.

Вона ж була як голос України,

Що клекотів у наших хоругвах!

А ви тепер шукаєте їй кару.

Вона ж стоїть німа од самоти.

Людей такого рідкісного дару

Хоч трохи, люди, треба берегти!

Важкий закон. І я його не зрушу

До цього болю що іще додам?

Вона піснями виспіває душу.

Вона пісні ці залишає нам.

Грицько.

  • Я зрадив, так.

Але це біль чи злочин?

Скажу всю правду, ми тепер одні.

Кому з нас гірше? Я одводжу очі,

А ти у вічі дивищся мені…

І що ж найтяжче: мука моя марна,

Бо зрада -  діло темна і брудне.

А ти – це ти.

Ти і в стражданні гарна.

Ти можеш навіть пожаліть мене…

Відступник я. нікчемний я і ниций.

Але ти любиш і тому прости…

Життя – така  велика ковзаниця.

Кому вдалось, не падавши, пойти?

 

Учениця

Не дощем шугає.

Громом потрясає!

Совість в хаті, на покуті

Сіла та питає:

-Що ж ти наробила,

Марусино мила?

Що ж ти свого коханого, Гриця отруїла?

І звелися руки, напнуті, мов луки,

І з постелі щемний голос

Пробринів, як мука:

 

То не я варила

Зілля чорнокриле.

То моє кохання вірне Гриця отруїло.

Пісня «Ой не ходи, Грицю…»

Ще тільки вирок – і скінчиться справа.

І славний рід скінчиться Чураїв.

А як тоді співатиме Полтава?

Чи сльози не душитимуть її?

 

Вогненна зірка в небі пролітала,

Сичі кричали – вісники біди.

На сто думок замислена Полтава

Вербові гриви хилить до води.

Був правий суд, і вирок оголошено.

Усе як слід. За що вкорить?

  • Мовчить Полтава, наче приголомшена.

Перехотілось людям говорить.

 

 

  1. Підсумок

Давайте підведемо підсумки нашої роботи. Ми сьогодні говорили про роман Ліни Костенко «Маруся Чурай». На початку уроку ми ставили собі мету. Згадайте. Яку саме. А тепер включимо уявний мікрофон і спробуємо закінчити речення, таким чином вияснимо, чи досягли ми мети у своїй роботі.

Співцям дарована вічність. Їм не судилося померти, бо життя, виспіване у піснях, стає легендою. Саме з легенди  прийшла до нас Маруся Чурай. І нехай твердять історики, що ця дівчина - тільки міф, що документальних свідчень про неї немає, та якось у це не хочеться вірити. Бо Ліна Костенко зробила її образ для нас таким живим і зримим, наче подарувала йому друге життя.

До глибини душі хвилює мене роман. Кожен рядок запав у серце, спонукаючи перейнятися долею Марусі, іти разом із нею на страту, всім єством відчуваючи, як воно, коли кілька кроків і кілька хвилин відділяє тебе від безповоротної миті. Переповнює гордість за цю величну стратенницю, яка і в цій - думалося - останній своїй мандрівці викликає в людей шанобливий захват:

Злочинниця, - а так би й зняв би шапку.

На смерть іде - а так би й поклонивсь.

Пісні Марусі Чурай звучать і нині, бо народ їх любить і знає, а плідна творчість талановитої полтавчанки, її драматичне життя відбите в музиці Миколи Лисенка, в драмах Михайла Старицького, в поезії Ліни Костенко, у творчості сучасних митців. Великою популярністю користується ансамбль «Чураївна», в якому співала народна артистка Української РСР, лауреат премії УРСР імені Т. Г. Шевченка Раїса Кириченко.

 Пісня «Чураївна»

Поки що знайдено близько двадцяти пісень Марусі Чурай. Які розповідають про її особисті переживання. Проте творча спадщина цієї талановитої дівчини ними не обмежується. Адже відомо, що Маруся Чурай складала пісні з приводу найрізноманітніших життєвих подій. Мабуть, багато цих пісень до нас не дійшло, а деякі. Безперечно, й досі живуть у народі як безіменні фольклорні твори.

Біографія Марусі Чурай побудована в основному на народних переказах, в ній ще багато нез’ясованих питань. Відповідь на них може бути одержана тільки після того, коли будуть знайдені архівні документи, які проллють світло на ті давні події. Проте й зараз українська культура має досить підстав для того, щоб записати на своїх скрижалях ім’я Марини Гордіївни Чурай – легендарної дочки українського народу, яка складала і співала українські пісні.

Кращі моральні риси мого народу, його найвищі духовні злети втілила Ліна Костенко в образі своєї героїні. І цим полонила нас. Справжнє благородство, вірність, душевна краса співачки, її великий дар Любові, чистота і мудрість роблять легендарною і вартою хвали її постать і її творчість. Я вірю: пройдуть роки, століття, але Маруся Чурай промовлятиме до нащадків устами Ліни Костенко, промовлятиме зі сторінок книги, яка непідвладна часові, так само як Пісня, як людські чесноти, як Мистецтво, що з'єднує їх воєдино.

 

 

 

doc
Додано
29 липня
Переглядів
44
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку