Конспект уроку літератури рідного краю у 9 класі на тему: "Чигиринщина – край письменників"

Конспект уроку літератури рідного краю у 9 класі

Тема: Чигиринщина – край письменників

Мета: ознайомити учнів з творчістю письменників Чигиринщини,

            розвивати чуття прекрасного,

            виховувати національну свідомість, патріотизм.

 

 

                                                   Хід уроку

 

                                             Хто не знає свого минулого, той не  

                  вартий свого майбутнього. Хто не шанує

видатних людей свого народу,

                      той сам не вартий пошани.                         

М. Рильський

 

І. Організаційна частина.

ІІ. Повідомлення теми, мети уроку, мотивація навчально-пізнавальної діяльності.

 Учитель. Сьогодні у нас незвичайний урок. Ми згадаємо історію рідного краю, розглянемо творчість письменників, доля яких пов’язана з нашим краєм.

 

ІІІ. Основна частина.

Учениця читає вірш Людмили Тараненко „Черкащині”

Вкраїни рідної окраса,

Земля безсмертного Тараса!

Хоч відшуміли, відгули,

Але у серці проросли

І думи, й плач, тяжка неволя,

Далеких прадідів зла доля.

Не зна історія зупину.

Твої тополі і калини,

Твої Дніпро, і Тясмин, Рось

Знесли усе, що довелось.

На кручах цих, від рясту синіх,

Лунає слава Чигирина.

Де розцвітають в полі маки,

Навік заснули гайдамаки...

 

Учитель. Чигиринщина... Ніжною мелодією звучить це слово, бо це назва краю, у якому нам випало щастя жити. Таких місць, як Чигиринщина, на Україні багато(учитель показує на географічній карті Чигиринський район), але наш край має особливу історію.

 

Історик. Сувора і славна історія чигиринського краю губиться у глибині віків. Тут, біля прадавнього лісу і прозорих вод Дніпра та Тясмину, здавна жили люди. Свідчення цього – виявлені під час археологічних розкопок кам’яної доби городища скіфсько-сарматського періоду.

 З ХVІ століття відомий Чигирин. Його закладено в добре укріпленому самою природою місці, неподалік від Дніпра, яким легко було дістатися до Запорозької Січі. Тому 1648 року, коли розгорілося полум’я визвольної боротьби, місто було резиденцією Богдана Хмельницького і столицею Української козацької держави. Але внаслідок внутрішніх протиріч Чигирин 1678 року зруйновано, і він втратив своє значення.

 Та ніщо не могло зломити волелюбного духу чигиринців. 1768  року в цьому краї виникло і швидко охопило землі Черкащини селянське повстання Коліївщина, яке очолив ватажок гайдамацького руху Максим Залізняк. Опорою православної віри в той час був Мотронинський монастир у Холодному Яру.

 Холодний Яр і надалі залишився осередком захисників рідної землі. В 1918 – на початку 1920-х років тут існувала Холодноярська республіка, на прапорі якої написано  „Воля України або смерть!” А під час Великої Вітчизняної війни в холодноярських лісах діяли партизанські загони.

 

Учитель. Чигиринщина – батьківщина славетного гетьмана Богдана Хмельницького.

 

Історик.  Розповідь про гетьмана Богдана Хмельницького.

 

Музейний працівник (розповідь про експонати музею Богдана Хмельницького).

 

Учитель. З Чигиринщиною пов’язане і життя Великого Кобзаря.

 

Літературознавці.  На період 1843 – 1847 рр. припадає  золота пора творчої зрілості Тараса Шевченка. Тоді він був на волі й жив в Україні.

Приїжджав і на Чигиринщину. Відвідав Чигирин, Суботів. Написав такі поетичні твори : „Чигрине, Чигрине”, „Стоїть в селі Суботові”, „Великий льох”, „Холодний яр”.   Згадуються події  Коліївщини і учасники цих подій Максим Залізняк та Іван Гонта у поемі „Гайдамаки”.

 

Учні читають вірші напам’ять та уривки з поем.  

Учитель демонструє „Кобзар” Т. Г. Шевченка.

Інсценізація поеми „Гайдамаки”.

Дійові особи: Кобзар, хлопчик-поводир, Ярема, Оксана.

(Хлопчик-поводир підводить сліпця-кобзаря до пенька).

Поводир. Ось тут, діду, й відпочинемо.

(Кобзар дістав з торбини окраєць хліба, розламує його, дає поводиреві і їсть сам... Бере в руки кобзу...)

Дівчина-читець.  Перебендя старий, сліпий –

Хто його не знає?

Він усюди вештається

Та на кобзі грає.

А хто грає, того знають

І дякують люде:

Він їм тугу розганяє,

Хоч сам світом нудить.

Попідтинню сіромаха

І днює, й ночує;

Нема йому в світі хати;

Недоля жартує

Над старою головою,

А йому байдуже;

Сяде собі, заспіває:

„Ой не шуми, луже!”

Заспіває та згадає,

Що він сиротина,

Пожуриться, посумує,

Сидячи під тином...

...Отакий-то Перебендя,

Старий та химерний!

Заспіває весільної,

А на журбу зверне.

 

Кобзар. Давно те минуло, як мала дитина,

Сирота в ряднині, я колись блукав,

Без свити, без хліба, по тій Україні,

Де Залізняк, Гонта з свяченим гуляв.

Вибачайте, люди добрі, що козацьку славу

Так навмання розказую без книжної справи.

(Входять Ярема і Оксана. Оксана тихенько плаче).

        Ярема (захоплено).

Бач, Оксано, я жартую,

А ти й справді плачеш.

Ну не плач же, глянь на мене:

Завтра не побачиш.

Завтра буду я далеко,

Далеко, Оксано...

Завтра вночі в Чигирині

Свячений достану.

Дасть він мені срібло-злото,

Дасть він мені славу;

Одягну тебе, обую,

Посаджу, як паву, -

На дзиґлику, як гетьманшу,

Та й дивитись буду;

Поки не вмру, дивитимусь.

 

Оксана (схвильовано).

А може, забудеш?

Розбагатієш, у Київ

Поїдеш з панами,

Найдеш собі шляхтяночку,

Забудеш Оксану?

 

Ярема (впевнено). Хіба є краща за тебе?

Оксана (загадково). Може, й є, не знаю.

Ярема (переконливо).

Гнівиш Бога, моє серце:

Кращої немає

Ні на небі, ні за небом;

Ні за синім морем

Нема кращої за тебе!

Оксана (соромлячись). Що се ти говориш? Схаменися!

(Ярема і Оксана виходять).

Поводир (допитливо). Діду, і пішов Ярема до Залізняка?

Кобзар.

Придбав Максим собі сина

На всю Україну,

Хоч не рідний син Ярема,

А щира дитина.

Літа орел, літа сизий

Попід небесами;

Гуля Максим, гуля батько

Степами-лісами.

Ой літає орел сизий,

А за ним орлята:

Гуля Максим, гуля батько,

А за ним хлоп’ята.

...Шануйтеся ж, вражі ляхи,

Скажені собаки:

Йде Залізняк Чорним шляхом,

За ним гайдамаки.

(Кобзар з поводирем виходять).

 

Учитель. З Чигиринщиною пов’язане ім’я письменника Віталія Чигирина.

 

Учень.

Ми серцем міцнієм на рідній землі,

Батьки і діди тут зростали мої,

Мене щиро живить коріння моє,

Землі цій віддам все натхнення своє.

 

Тут жив Чигирин, письменником став,

Стежками знайомими теж він ходив.

Він твори про наші простори писав,

Ті, що душею всією любив.

 

Дослідник. Народився Віталій Чигирин 11 травня 1908 року в селі Липове Новогеоргіївського району в родині вчителя початкових класів. Після переїзду сім’ї в село Боровицю Чигиринського району навчався в Боровицькій  школі. Після школи наймитував в заможних селян, оскільки сім’я ледве зводила кінці з кінцями: в родині було чотири хлопці і п’ятеро дівчат. Віталій змалку захопився читанням книг. В 1922 році працює в Золотоніській друкарні, де не цурається будь-якої роботи. Тут же з’являються і перші літературні спроби. Невдовзі Віталій переїжджає до Лубен, там навчається на робкорівських курсах. Через кілька років він уже в Кам’янську (Дніпродзержинськ), де  працює в заводській газеті „Дзержинець”. Саме тут розгортається його активна журналістська діяльність.  В Дніпропетровську молодий журналіст співробітничає в газеті „Зоря”, керує місцевою організацією ВУСПП. Він виступає з доповідями на зборах письменників-початківців, читає свої твори на літературних вечорах. Молодого літератора підтримують старші товариші по перу. З 1934 року В. Чигирин працює в „Літературній газеті” – спочатку в Харкові, а потім – у Києві. Того ж року В. Чигирина – автора трьох книг оповідань, нарисів – було прийнято до Спілки письменників.

 22 квітня 1937 року Віталій Чигирин був звинувачений у приналежності до української націоналістично-фашистської організації, яка прагнула вчинити розправу над тодішніми вождями республік. Того ж дня він був заарештований. У єжовських катівнях В. Чигирин тримав себе стійко і мужньо. Під час свідчень і очних ставок відкидав усі звинувачення. 

 В одному зізнався : в день самогубства письменника Миколи Хвильового відправив у Харків письменнику Івану Кириленку таку телеграму: „Разом із тобою ридаємо над могилою Хвильового”.

 І вже 14 липня 1937 року  виїзна сесія Військової Колегії Верховного суду СРСР  під головуванням військового юриста Ричкова на закритому засіданні ухвалила: „Застосувати до Чигирина Віталія Єлисейовича найвищу міру покарання – розстріл без права оскарження”. Наступного дня він був страчений в Київській тюрмі, ім’я його на тривалий час забуте.

 Президія правління Спілки письменників України 27 вересня 1956 року через Олеся Гончара і Юрія Смолича порушила перед прокуратурою республіки клопотання про перегляд справи Віталія Чигирина і його цілковиту реабілітацію.

 27 лютого 1957 року Верховна колегія Верховного суду СРСР на підставі матеріалів, що заново відкрились, винесла ухвалу : „Вирок Військової колегії Верховного суду СРСР стосовно Віталія Чигирина від 14 липня 1937 року скасувати і справу проти нього припинити за відсутністю складу злочину”.

 

Літературознавець. Повертається до нас і літературна спадщина Віталія Чигирина. Книги „Під каперами” , „Фрагменти доби” і „Повість про хорошу дівчину” – розповіді про робітниче життя. Тут автор змальовує те, що захопило його, сина сільського вчителя, на заводах, шахтах, у робітничих колективах, прагне показати силу робочої людини, красу її праці, зміни у взаєминах людей, їх свідомості. Згодом з-під його пера виходить повість „Не вмирайте, діду”.  Вже зрілим художником виступає В. Чигирин у романі „Квітень”, роботу над яким розпочав у кінці 1935 року.

 В. Чигирин неодноразово відвідував рідну Боровицю, село Тіньки, де жила його сестра Тетяна Єлисеївна, там збирав матеріали для своїх майбутніх творів. Письменник пробував свої сили в різних жанрах, і це йому вдавалося : і в поезії, і в прозі, і в драматургії.

 Він написав п’єсу „Сонце”, яка прийнята була до постави в театрах юного глядача. В. Чигирин створює у співавторстві з В. Минком повість „Шлях”, готує лібрето опери для дітей. Йому належать твори „Фрагменти доби”, „Світанок”, „Дівчата”, „Записки хлопчика”, „Човен підпливає до берега”.

 

 

Літературні критики. Події і герої повісті „Не вмирайте, діду” – люди, в середовищі яких зростав сам письменник. Головна героїня – Василина Полосюк, сільська дівчина. В. Чигирин, ніби пензлем зрілого художника, відтворює образ дівчини, яка хоч і повільно, але настирливо переборює власну нерішучість, вагання, заперечення матері, відкидає традиційні уявлення про місце жінки в сім’ї і стає активним діячем на селі. Спочатку працює заступником голови сільради, а після навчання – керівником села.

 Роман „Квітень” – це твір про талановитих і кмітливих народних умільців, самим життям покликаних до самостійної творчості. Події розгортаються в селі Добровиці (Боровиці). Головний герой – обдарований художник-самоук Євтихій Шукайвода. Довкола нього концентруються всі події в романі, народжуються висновки та узагальнення як про людей мистецтва, так і взагалі про сучасність. Ми бачимо зростання героя , нелегкий і водночас радісний шлях до вершин мистецької зрілості. Дружина Євтихія Оксана, його вірний друг Сергій, письменник Кирило Іваненко, колишній партизан Михтей Когут , майстриня-килимарка Наталка Цаподой виростають разом з природою, збагачують її , квітнуть, як весна в квітні. В них народжуються нові погляди про навколишню дійсність, утверджуються уявлення про красиве і корисне.

 Мова твору проста, тутешня, щира, барвиста, образна: тут і земля, і дощ, і світло сонця. Письменник за коротке земне буття вивчив побут, потреби, бажання простого люду так прискіпливо, що його герої прагнуть якнайшвидше змінити життя на краще, робити це своїм розумом і руками, і в цьому поступі формувати себе як людей-творців, будівничих своєї країни.

 

Учитель. Здається, в наш складний час не до поезії, але прекрасне – живе завжди. Наша земля родовжує дарувати талановитих митців. Це і

О. Петриченко, І.Горбенко . Їхнім віршам, багатим на несподівані образи, притаманна закоханість у життя і красу.

 

 Учні читають вірші сучасних поетів-земляків, діляться враженнями.

 

                                 Запитання для бесіди

1. Як ви розумієте епіграф нашого уроку?

2. Що допоміг вам з’ясувати сьогоднішній урок?

3. Що спільне у творчості письменників, про яких сьогодні йшлося на уроці?

4. Чи можна вважати їхнє життя прикладом?

 

Учні читають власні твори на тему „Гордість моя – Чигиринщина”.

 

ІV. Підсумок уроку.

 Важко назвати всіх видатних людей, чия доля пов’язана з Чигиринщиною. Сьогоднішній урок підтверджує думку про те, що Чигиринська земля, як і вся Україна, багата талантами. І ваше завдання – розвивати свої здібності, примножувати скарби рідного краю.