конспект уроку літератури рідного краю "Змарнований талант" про життєвий і творчий шлях Михайлини Рошкевич.

Тема: Література рідного краю.

"Змарнований талант". Життєвий і творчий шлях Михайлини Рошкевич.

 

Мета: Познайомити учнів із творчістю Михайлини Рошкевич.

Розвивати  культуру усного мовлення, самостійність у роботі, зацікавленість літературною спадщиною рідного краю.

Виховувати повагу до митців слова.

.

Тип уроку: урок-презентація

 

Обладнання та наочність: стенди у кабінеті франкознавства, дослідницькі матеріали, збірки творів письменниці, комп’ютерне обладнання.

                                                        "Для української літератури її талант

                                                          Зістав змарнованим"

                                                                                   (І.Франко)

 

Хід уроку:

І. Організаційний момент.

- Наш урок сьогодні нестандартний, святковий, бо в нас присутні гості. Тому всіх вітаю у нашій творчій студії, у кабінеті, в якому витає дух Франка і надихає нас на творчість. Я сьогодні буду у ролі ведучої, а ви, мої учні, у ролі біографів та літературознавців, тобто дослідники творчості Михайлини Рошкевич.

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

- Зверніть увагу на досить незвичайний епіграф. "Змарнований талант". Розглядаючи творчість Михайлини Рошкевич, ми маємо дослідити, чому талант цієї письменниці Іван Франко вважав змарнованим.

- Яку мету ставили перед собою наші творчі групи, готуючись до сьогоднішнього уроку? (Дослідити творчість Михайлини Рошкевич та підготувати презентацію).

Отже, ми повинні дослідити  творчість Михайлини Рошкевич, глибше пізнати її біографію, пов'язати тему уроку з роботою кабінету франкознавства.

ІІІ. Захист проектів.

- Чому саме ми обрали творчість Михайлини Рошкевич? Думаю, нам розкажуть про це біографи. Їм слово.

 

1. Виступ біографів.

   Михайлина Рошкевич проживала у нашому селі з 1932 по 1944р. разом із сестрою Ольгою та її родиною (показує на стенді фотографії).

 

- А де народилась письменниця? Хто були її батьки?

 

2. Виступ біографів.

   В Угорниках, що тепер прилучилось до Івано-Франківська, народилась Ольга Рошкевич, наречена І.Франка, в наступному, 1858 році, народжується син Ярослав, а ще через рік, у 1859 році, - Михайлина. Вона була третьою дитиною в сім'ї, і батьки згадали народне повір'я, що коли дитину назвати одночасно іменем батька й матері ( її справжнє ім'я - Михайлина-Марія), то Бог зглянеться і більше не буде посилати "прибутку". Добре чи погане це повір'я, але після Михайлини сім'я більше не поповнювалась. Тільки через сім років  народився син Богдан, який помер, коли йому виповнилось 12 років.

  Від чотирьох років Михайлина почала мандрувати з батьками з одного приходства на друге. Адже батько був священиком. Він закінчив теологічний факультет Львівського університету. Там набрався твердих москвофільських переконань, рахував себе "настоящім рускім". Чекав, коли митарства його закінчаться, Галичина опиниться під короною російського царя, або ж він, нарешті, вирветься в Росію і заживе по-людськи.

    Політичні погляди Михайла Рошкевича не дуже сподобались консисторії, і вона направляє його працювати на біднішу парохію в село Пасічне, що біля Станіслава, а потім у села Перегінського деканату. Мовляв, нехай думає, чим сім’ю прогодувати, а не за політику. Бідні приходства, малий заробіток, цілковита затурканість селян, постійні переведення з одного місця роботи на інше наводять Михайла на думку, чи не краще покинути «край родімий» і

поїхати в Росію. Він же москвофіл!  Нічого з планів його не вийшло. У 1864 році в селі Лолині звільнилось місце пароха, куди його й призначили. До

посади в Лолині додавалось 9 моргів орного поля, 22 морги сіножатей та конгресійна дотація - в 267 золотих.

    «Лолин голий, навколо ліс а всередині один біс», - цю приповідку часів Австро-Угорщини досі переказують подорожнім гостинні бойківські газди. Мабуть, це село, яке губиться серед мальовничих Карпатських гір, мало хто згадував би нині, якби сюди доля не закинула 17-річного Івана Франка - тоді учня Дрогобицької гімназії.

    «Тамтешні люди, - писав про Лолин Франко, - відрізані від світу і пригнічені злиднями, не знають майже ніяких заробітків, ніякого промислу. Навіть мало займаються вівчарством… Головним джерелом їхнього прожитку є худоба, яку випасають у близьких горах, а також нужденна рілля, що ледве родить овес і картоплю і тільки почасти жито і ячмінь… Нещастям цього села є його розташування в улоговині, і часті дощі змивають родючий грунт з ріллі, нахиленої до потоків».

    Рошкевичі й численна родина матері Ольги походили з давніх священицьких родів і відносились до верхівки суспільності, жили за її законами і традиціями. Народ для них, як не на жаль, був лише паствою, за рахунок якої жили.

     Молоді хлопці в той час вчились у гімназіях, ставали священиками, одружувались з дівчатами зі священичих родин і продовжували жити так, як батьки та діди.

    Доля дівчат окреслювалась кухнею, церквою, дітьми. Освіти діставали настільки, щоб читати молитовник, а в кращому випадку якусь дозволену мораллю благочестиву літературу. Потім на них чекали невисвячені теологи. Зав’язувалися знайомства, відбувались заручини, потім весілля, і молода попадя переходила в хату чоловіка, де все було таким самим, як у домі батьків.

    Слідуючи традиції, Михайло Рошкевич забороняв своїм дітям бавитись з селянськими дітьми. А як були старші, то вже самі не хотіли стикатися з народом. Час, правда, вніс деякі корективи. На навчання був відданий не тільки син Ярослав, а й донька Ольга. Батько відправив її до жінчиної родини в Устє над Прутом, де була гувернантка. На Михайлину не залишилось грошей. Вона навчалась сама. Трохи від батька, трохи від брата та сестри.

    Користуючись частою відсутністю батька та зайнятістю матері, Михайлина робить мандрівки між люди. Знайшла собі вірних подруг, прекрасно вивчила народну мову. Навчилась багатьох пісень, ладканок, колядок. Батько сварив, лаяла мати, а Михайлина знаходила спосіб, аби втекти на якесь сільське весілля, де дрібно грали бойківські цимбали і витинали скрипки.

   Після декількарічного навчання додому повернулась Ольга, аби включитись в усталений порядок життя: сидіти й чекати, поки її віднайде наречений і забере на свою парохію.

    З навчанням Ярослава на перших порах було все добре, навіть був відмінником. А в третьому класі одержав так звану «двійку». За рекомендацією гімназійних вчителів найняв для Ярослава репетитора. Ним був Іван Франко. Успіхи в навчанні Ярослава значно покращились. Батько приїздив з Дрогобича і розповідав про здібність і талант Франка на підставі оповідань гімназичних вчителів.

    Врешті, у 1874 році, репетитор Франко  закінчив сьомий клас і не поїхав додому пасти худобу і косити сіно, а вирішив поїхати до свого підопічного в Лолин.

 

- Прошу літераторів зачитати зі спогадів Михайлини Рошкевич, яке враження справив на них Франко.

 

Виступ літературознавців:

 Він вразив сім’ю священика своїм вбранням: був, за спогадами Михайлини Рошкевич, « він був у чорному довгому сурдуті, в краплистих штанах, у чоботах з високими халявами; з таким убранням контрастував чорний м’який капелюх з широкими крисами. На плечах ніс на палиці пакунок у краплистій хустині. Виглядав дуже бідно». Своїм зовнішнім виглядом не справив на доньок священика належного враження.

   У Лолині Франко гостював майже місяць. Це і стало зав’язкою роману між Франком та Ольгою Рошкевич. Він часто читав їй свої твори та «Фауста»Гете. Пізніше Ольга отримає від Франка першого листа. Це були несміливі рядки, він не знав «відки начати, о чім говорити».

    Будучи у восьмому класі гімназії, Франко вдруге відвідав Рошкевичів. На той раз «був порядно одягнений: у новому попелястому, відповідно до вимог моди скроєному убранні». Про це довідуємось зі спогадів Михайлини Рошкевич. Коли в Рошкевичів були гості, брав участь у розмовах, захоплював старших своєю ерудицією.

    Михайлина згадує: "Франко від'їздив і приїздив, писав листи. Єго спеціальність була ловля риб і збиранє грибів по лісах. І так умів їх вишукувати, що скоро мав повний кошик".

 

- Що з цього приводу добавлять біографи?

 

Виступ біографів:

- Франко був закоханий у Ольгу Рошкевич і просить батька згоди на одруження. Батько не проти.

   Сестри Ольга та Михайлина поволі стають однодумцями Франка він переймає їх ідеєю служіння своєму народові. Почали з малого - збирали й записували народні пісні. Згодом Ольга пробує себе в перекладацькій діяльності. Пізніше Франко дає Ользі складніше завдання: написати про лолинську школу і лолинських професорів, про життя селян, просить дати йому докладний опис Лолина. Тим часом готує збірник пісень з Лолина, які зібрала Ольга з Михайлиною. Михайлині також пропонує писати, був захоплений від тих «шкіців», які вона йому вислала.

 

    - Чи згадує М. Рошкевич у спогадах про початок літературної діяльності?

 

   Виступ літературознавців:

   Михайлина згадує: "Під єго напором зачала-м писати і вручила-м єму першу новелку. Він прочитав, похвалив, на моє здивованє, і взяв з собою. Вітак ту новелку було видрукувано в "Молоті".

 Мова йшла про оповідання "Кума з кумою".

- Хто прочитав це оповідання? Сьогодні ми маємо можливість відновити його. Адже наші дівчатка підготували інсценізацію.

 

    Інсценізація оповідання "Кума з кумою".

 

- Як склалася її подальша доля, розкажуть біографи.

 

Виступ біографів:

    Хочемо нагадати, що у 1877р.було заарештовано Франка і Павлика. Ставлення Рошкевича до І.Франка різко змінилося: не буде університетської кафедри, а дочка залишилась ославленою. Він вже не хоче видати Ольгу за Франка. Проте вони не уявляють життя одна без одного. Не повинна схибити з обраної дороги і Михайлина. Вона посилає Франку свої твори. ті, що були передані Павлику, очевидно, при арешті пропали. Серед нових присланих творів був і шкіц "Кума з кумою".

Оповідання "Кума з кумою" дійсно було опубліковано у 1878р. в галицько-українській збірці "Молот" І.Франка та Михайла Павлика. Її оточення не могло дарувати Михайлині, що оповідання було надруковане у збірці тих, від кого відвернулось "порядне" суспільство. Йде мова про дебати після Франкової статті "У нас нема літератури", в якій він стверджує, що сучасна література відірвана від життя. Михайлину Рошкевич було віднесено до зрадниць, яка перейшла заборонену лінію і опинилась у таборі ворогів. Адже народ для них був лише паствою, за рахунок якої жили. А Рошкевичі саме належали до цієї верхівки української суспільності. Це примусило її замовкнути на довгі роки.

 

- А що скажуть  наші літературознавці про цей твір?

 

   Виступ літературознавців:

   Оповідання написане бойківським діалектом. Саме цим діалектом. Який довго служив у літературі предметом насмішок. Михайлині Рошкевич судилося ввести його вперше в нашу літературу. Оте глибоке знання народної мови, звичаїв, побуту, форми ведення розмови створюють враження, що це навіть не оповідання, а етнографічний запис, точна фотографія. Саме такий жанр придумав для цього випадку М.Павлик. Він переконаний, що саме такі "фотографії" можуть багато в чім прислужитись українській літературі і твердому розумінню життя народного.

 

- Як після цього складається її подальше життя?

 

Виступ біографів:

   Павлик підмовляє сестер роздобути книгу прибутків і витрат батька-священика, щоб вивезти його на чисту воду. Сестри на це погодились, але пізніше дуже жалкували, що зробили гріх проти батька. Особливо переживала Михайлина і просить Франка негайно повернути її твори. Не буде їх друкувати. Вона відписала, що більше не напише ні рядочка, була переконана, що її обдурили і використали для своїх цілей. Адже в газеті з'явилась замітка "Доходи й видатки бідного священика".

В околиці серед "панства " Михайлина отримує кличку "опришок", що рівнозначне розбійник, а Ольга -  "Довбня". Тепер вони заміж точно не вийдуть. Сестри виїжджають до родичів у Іваниківку.

  Восени 1879 р. Ольга виходить заміж за В.Озаркевича, брата Наталії Кобринської, щоб звільнитися від домашньої деспотії. Михайлина, якій всі пророкують, що залишиться в дівках і буде світити сивими косами, вступається з дому також. Живе то у сестри Ольги в Белелуї, то у Наталі Кобринської, яка повдовіла, в Болехові.

 

- Маю питання до літературознавців. Чи візьметься Михайлина знову за перо?

 

Літературознавці:

   Франко почувається винним, вона ж не винить його в тому, що сталось. Рана поволі починає затягуватись.  Франкові знову вдається вмовити Михайлину писати, вона не має права змарнувати талант. Згодилась. Висилає Франкові "Таку вже Бог долю судив". Він від оповідання в захопленні і віддає його до львівської "Зорі". І неймовірно сильний удар! "Зоря" відмовляється друкувати. Мовляв, се "занадто велика хлопістика". Воно все-таки було надруковано в "Першому вінку" в 1887р. В тому ж альманасі було надруковано ще одне її оповідання - " Теща". До Михайлини Рошкевич прийшов великий успіх. "Крім Олени Пчілки і Наталії Кобринської. - писав новий редактор "Зорі" Григорій Цеглинський, - заявила знаменитий талант Михайлина Рошкевич. "Таку вже Бог долю судив" - це перла в новелістиці нашій".

Про її талант заговорила польська преса, а також на Великій Україні. "З Рошкевички, - переконаний Павлик, - при більшій освіті та при знакомстві з європейськими письменниками могла би вийти найправдивіше русько-українська писателька. Вона дуже добре знає мужицьке життя, особливо жіноче".

 

  - Здавалось, тепер Михайлина підтримувана критикою, зможе нарешті оправдати надії, які на неї покладалися. Послухаємо біографів.

 

Біографи:

Зі смертю батька Михайлина втратила не тільки рідне село, а й дім. У провінції на неї показують пальцями, Вона вважає себе винною у смерті батька. Завдяки Франкові виходить у світ ще одне її оповідання "При звуках музики". Воно підтвердило ще одну грань її таланту - вміння тонко і глибоко проникати в душу героїв. Оповідання давало можливість твердити, що її письменницькі можливості не вичерпались. На жаль, воно було останнім, яке з'явилось друком.

У 1890 році в Болехові Михайлина виходить заміж за майбутнього священика Йосипа Іванця, двоюрідний брат якого, теж Йосип Іванець, одружився з дочкою Ольги Рошкевич. Розпо­чала мандрівки галицькими селами, куди доля закидала її чоловіка бути душпастирем. Від того часу вона повністю присвятила себе сім'ї. Має оправдання, чому не пише: її сини Іван, Степан та Роман потребують опіки. Всі пішли у січові стрільці. Найстарший, Іван стане відомим художником, середній син стане адвокатом, а наймолодший - лікарем.

 У війну живе у Львові. Чоловіка інтернують. Війна, народні страждання змушують Михайлину Рошкевич взятися за перо. Через знайомих передає їх для друку, але тим оповіданням так і не судилось бути надрукованими, вони загубились у хуртовині війни.

   27 лютого 1920 року нове горе - від тифу помирає її чоловік. З Ременова вона переїжджає жити до сестри Ольги. Сини пороз'їжджались, приїздять лише на свята. Залишаються лише спогади про минуле.

   Плебанія в Миклашеві стала останнім прихистком Ольги Рошкевич. Тут священиком був її зять Йосип Іванець. З нею тут жила її сестра Михайлина. Це був найбільший на той час п’ятикімнатний будинок з мансардою, критий бляхою, оповитий диким виноградом.

    Ольга й Михайлина жили в одному «покоїку».

. «А як вечірній присмерк ,- пише В. Іванець, онук Ольги, який теж подавав письменницькі надії,  - розпускав своє тендітне павутиння, тоді кімнатка, в якій жила з своєю сестрою, наповнялася постатями та подіями її прогомонілих років. У вечірнім сутінку, сидячи за столом,  за яким колись в Лолині писав І.Франко, дві сестри-бабуні у довгих розмовах викликали постаті минулого: суворого батька, дотепного і веселого брата Ярослава, завжди готової на словесний дуель Наталії Кобринської, задуманої Ольги Кобилянської, поважного Павлика, веселого брата Ярослава та багато інших людей другої половини 19 ст. Та центральною постаттю у цих розмовах-спогадах був завжди Іван Франко». Михайлина хотіла знати до дрібниць її відносини з Франком і що, власне, їх розлучило. Але Ольга була замкнена, скрита і не вважала за потрібне пояснювати. Про Франка могла говорити лише з сестрою, перед чужими не розкривала свого серця. В присутності Ольги навіть боялись вимовляти ім’я Франка.

 

- Питання до літературознавців. А як же появились спогади про Франка?

 

   Літературознавці:

   Українська громадськість збиралась відзначати десяту роковин увід смерті І.Франка. Михайло Возняк готує збірку спогадів про І.Франка. Їде до них у Миклашів і просить написати спогади про Франка. Ольга навідріз відмовилась. Ті спогади написала Михайлина.

Смерть сестри Ольги навела Михайлину на сумні рефлексії, які призвели до того, що вона віддає в НТШ столик з Лолина, книжку «Фауст» Гете, яку читав Іван Франко і робив з неї переклад українською мовою. Вона катастрофічно починає тратити зір. Тому гарячково хапається за перо.

 Були надруковані спогади про Наталію Кобринську. Пише спогади про Павлика та інших митців української культури, яким не судилось бути опублікованими. Перо не хоче слухатись. Відчуває, що час упущено. Творче життя відійшло. Гарячково впорядковує свій архів, архів сестри. Доля архіву невідома. В ньому було більше ста листів І.Франка.

 

- Яким було життя Михайлини Рошкевич за часів Радянської влади?

 

Біографи:

Прихід радянської влади 1939 року на західноукраїнські землі приніс нові страждання Михайлині Рошкевич. Сина Івана обирають головою Спілки художників, а пізніше заарештовують, відправляють на рудники за Урал. Так сталося ,що в час війни з великої сім'ї Ольги, при котрій жила Михайлина, не залишилося в живих нікого, крім онуки Марії, яка врятувалась тим, що була вивезена в Німеччину. Обидва сини Михайлини пішли в Українську повстанську армію.

   У1944р. при наступі радянської влади покинула Миклашів і виїхала на захід з невісткою Лідою, дружиною Івана. У боях загинув середній син. Чудом врятувався наймолодший. Віднайшов матір у таборі біженців і забрав із собою. Працював лікарем у Чехословаччині. Згодом померла невістка Марія, помер син. Дізналась і про смерть Івана на рудниках. Його дружина Ліда доглядала стареньку свекруху Михайлину, що була повним інвалідом.

    На парохію в Миклашів прийшов новий священик і оселився в будинку, в якому жила Ольга Рошкевич, та який нова влада вирішила при­стосувати під сільську школу. Для цього все майно Іванців було викинуте на подвір'я. Меблі розтягнули сільські активісти, а книги облили бензином і підпалили. Серед інших книжок горіли твори і рукописи Івана Франка... Священика, який зберігав всю оцю «контрреволюційну» літературу, було відправлено в Сибір."Я думками  - писала Михайлина в листах,- в своїм краю. В своїх думках стримують над свічею при Гошівськім монастирі, там, де і моя свіча горіла. Чи треба було виїздити?"

1956 року, коли святкували соту річницю від дня народження І Франка, ніхто й допустити не міг,що вона ще жива.

Її не стало 21 червня 1957 року. Не дожила до ста лише два роки. Хоронили її в Орлові у гробівець, де спочивали син і невістка.

- Як же судилося вийти у світ збірці творів письнниці, адже за її життя вона так і не вийшла?

Літературознавці:

Спонсором цього видання є онука Ольги Рошкевич, яка колись була вивезена в Німеччину. Рукопис, готовий до випуску, але видавництво "Каменяр" опинилось у матеріальній скруті. Р.Горак звернувся за допомогою до неї. Марія Дем'янчук залишилась одна з великої колись родини Рошкевичів. Емігрувала в Канаду, там і жила до кінця своїх днів. Відвідала могили родичів у Миклашеві ще за часів радянської влади. Востаннє побувала на батьківщині у 2004 році, коли в Миклашеві святкували столітній ювілей церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Померла у 2006 році. Цілий час мала контакт з бабцею Михайлиною. "Тому від України, сьогодні ще голої-босої дякуємо Вам, пані Маріє!" - так закінчив передмову до цієї книжки Роман Горак.

Презентація цієї книжки відбулася саме у нашому селі у 1993 році. До того у нас за сприяння Романа Горака було відкрито  кабінет-музей франкознавства, у якому ви зараз навчаєтесь.

 ІV. Узагальнення знань.

1.Захист мультимедійної презентації.

- А зараз обидві групи мають можливість представити свою презентацію, що дасть нам можливість узагальнити  те, що ми сьогодні дізналися.

2. "Відкритий мікрофон"

- Що означає у вашому розумінні "змарнований талант"?  Чому саме так сказав про письменницю Іван Франко?

- Чому така назва збірки - "Таку вже Бог долю судив"?

V. Підсумок уроку.

- Оцінювання діяльності груп на уроці (взаємооцінювання).

- Чи досягли очікуваних результатів?

- Які враження від уроку?

VI. Домашнє завдання.

Перечитати спогади Михайлини Рошкевич про Івана Франка та написати творчу роботу "Іван Франко у спогадах Михайлини Рошкевич".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Відділ освіти Пустомитівської райдержадміністрації

Миклашівський НВК

 

 

 

 

 

 

Конспект відкритого уроку

Українська література

7 клас

 

 

Тема: Література рідного краю

Життя і творчість Михайлини Рошкевич

 

 

 

 

 

 

 

 

Учитель Бакалець І.В