Урок. «Василь Стефаник. Життя і творчість. Співдружність письменника з Лесем Мартовичем і Марком Черемшиною («Покутська трійця»)

Міністерство освіти і науки

Донецької Народної Республіки

МЗУ «Школа № 103 міста Донецька»

Відкритий урок з української літератури

в 10 класі на тему «Василь Стефаник. Життя і творчість. Співдружність письменника з Лесем Мартовичем і Марком Черемшиною («Покутська трійця»)

Підготувала Горбунова О.В.,

                                                                       учитель української мови

                                                    та літератури

Тема. Василь Стефаник. Життя і творчість. Співдружність письменника з Лесем Мартовичем і Марком Черемшиною («Покутська трійця»)

Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю письменника, його діяльністю в «Покутській трійці»; зацікавити школярів творчістю та особистістю митця; розвивати навички сприйняття інформації на слух, виділення головного, висловлення власних оціночних суджень з приводу почутого та прочитаного; розвивати навички працювати в парі; творчі здібності учнів; організувати випуск «Літературної газети»; виховувати повагу до письменника, художньої літератури; сприяти формуванню гуманістичних переконань школярів.

Обладнання: портрет письменника, його соратників по «Покутській трійці», видання творів, ілюстрації до біографії, макет «Літературної газети»

Теорія літератури: експресіонізм, новела.

Перебіг уроку

І. Організаційний момент.

-Привітання

- Цитата дня.

«Я сотворив собі свій світ… я був щасливий.»

ІI. Актуалізація опорних знань учнів
       1. Перевірка домашнього завдання

Твір-роздум «Чого навчає повість «Земля» О.Кобилянської», власна кінцівка повісті.

• Ольга Кобилянська закликає нас розвивати свій духовний світ, просвітлюватися. Тож будемо вчитися.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності школярів

   -Бесіда.

«Я сотворив собі свій світ… я був щасливий», - так казав письменник, з яким сьогодні познайомимося.

Скажіть, яка людина може так сказати?

А що для вас щастя?

Що треба для цього зробити?

-Слово вчителя.
Василь Стефаник, з постаттю якого ми розпочинаємо знайомство, підкреслював, що його творчість була важкою ношею для її творця і є такою для читачів: «Я робив, що міг. Перетоплював це мужицьке слово, яке мав біля себе, аж пальці мені викручувалися з болю. І все, що я писав, мені боліло». Тодішня соціальна дійсність, та й саме життя письменника, на жаль, давало небагато приводів для радості. Слово селянина, пропущене через душу й серце митця, знаходило відгук у людях, пробуджувало в них добро та гуманність, співчуття до чужого горя, любов до людей — усе те, що й сьогодні хвилює багатьох із нас.
Твори Стефаника знають і читають не тільки у нас, а й у всьому світі. З 1897 року його твори перекладаються польською, німецькою, російською, чеською, англійською, італійською, французькою мовами. У чому ж полягає феномен Василя Стефаника? Мабуть, насамперед, у тому, що письменник мав особливе літературне чуття, вміло добирав відповідні художні засоби. Кожне його слово, речення поєднують змістовне й емоційне навантаження. Письменник не визнавав найменшої фальші. Відхід від життєвої правди, на його думку, обов’язково веде до фальшивого тону. «Я люблю мужиків за їх тисячолітню історію, за культуру. За них я буду писати і для них»,— говорив Стефаник. У справедливості цих слів ми зможемо переконатися на цьому та наступних уроках.

III. Оголошення теми й мети уроку.

• Отже, тема уроку «Василь Стефаник. Життя і творчість. Співдружність письменника з Лесем Мартовичем і Марком Черемшиною («Покутська трійця»)»

Визначте мету нашого уроку. Чого ми повинні навчитися, про що дізнаємось? (ознайомимося із життям і творчістю письменника, його діяльністю в «Покутській трійці»; будемо розвивати навички сприйняття інформації на слух, виділення головного, розвивати навички працювати в парі; формувати творчі здібності; організуємо випуск «Літературної газети»; будемо виховувати повагу до письменника, художньої літератури; сприяти формуванню гуманістичних власних переконань.

IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Перша колонка-рубрика «Василь Стефаник в оцінці відомих письменників, критиків».

• З поданих висловлювань про В. Стефаника, оберіть і запишіть два в зошит.

«Коли народився Василько, село йому свої співанки стелило, аби вони дитині серце обвивали, аби дитина м’яке серце мала. І своїми сльозами дитину купали, свій біль у діточе серце переливали..! … Мужики розпізнавали, що цю дитину (Стефаника) птахи з неба випросили, аби весь смуток із сіл зібрала, та й казали, що цей хлопець буде сонечком село гріти і землю дощиком росити». Так писав побратим Василя Стефаника Марко Черемшина.

«З’явився, може чи не найбільший після Шевченка письменник, “яким уже нині можемо повеличатися перед світом”, бо “його новели – як найкращі народні пісні…” (Іван Франко)

«14 травня 1871 року почалася його дорога. І пройшов він її, як хлібороб, взявши до рук замість чепіг — перо, а по собі залишив— біля семи десятків новел. І справді, писав мало, а написав багато, бо створене ним — велике і величне». (Гнат Хоткевич)

«Як коротко, сильно і страшно пише ця людина» (Максим Горький)

«З ім'ям Стефаника в українську прозу входить така манера письма,  яка характеризується пошуками в передачі найтонших, найскладніших порухів душі людської». (Петро Хропко)

2. Друга колонка-рубрика «Актуальне інтерв'ю»

 Інтерв'ю з правнучкою Василя Стефаника Олесею Стефаник, яка працює заступником директора Центрального державного історичного архіву у Львові. (за матеріалами газети «День», 2014р. Інтерв'ю з Олесею Стефаник відбулося після перегляду документального фільму «Дорога. Василь Стефаник»)

 (Журналіст). – Олесю Юріївно, чому фільмів про Василя Стефаника сьогодні так мало? Творчість і життєвий приклад письменника дуже актуальні.

— Важко відповісти. Держава традиційно не має грошей. Але ж приватні канали могли з таких постатей зробити унікальні картини. Фільм «Дорога. Василь Стефаник» — актуальний і важливий. Раджу його переглянути. А ще — перечитати Стефаника. Там і проблема еміграції, розграбованих сіл... Але завжди герої мають вибір. І зважуються на нього.

Леонід Осика в  1968 року зняв геніальну (не побоюсь цього слова) стрічку «Камінний хрест». Такі особистості, як Стефаник, мали б ставати для центральних каналів приводом створити цікаві та успішні картини. Їхні долі — унікальні, їхній талант — безмежний.

 (Журналіст) — Розкажіть нам про того Василя Стефаника, спогади про якого передаються у вашій родині, але ми цього ніколи не прочитаємо в підручниках з літератури та критичних працях.

— Він був дуже вимогливою (передусім до себе) людиною. А ще — дуже любив порядок. У всьому. Я ще була дівчинкою, коли помер мій дідусь Кирило (мала 15 років), але пам’ятаю, що дід багато розповідав про Василя Стефаника. Із його слів, класик літератури по своїй натурі був дуже творчий. Відразу, ще з дитинства, випадав із когорти сільських людей, хоча не ставив себе вище когось. Але, що цікаво, мав дуже вразливу душу. Він навчався у Кракові, у Ягеллонському університеті, адже хотів здобути сучасну європейську освіту. Але так університет й не закінчив. Батько дуже хотів, щоб Василь був лікарем. Проживання в  Кракові наблизило його до еліти сучасної європейської думки. Він дружив із Софією Окуневською (першою  жінкою-лікарем в Австро-Угорщині, українською громадською діячкою, приятелькою Ольги Кобилянської) та  непересічною особистістю, вченим, доктором медичних, філософських та хімічних наук Вацлавом  Морачевським. Вони ж і спонукали його взятися за перо.  Словом, він був вимогливий, суворий, але справедливий. І мав м’яку душу.

Коли був депутатом Австрійського парламенту, а це десять років, то за цей час майже ні слова не написав. Виступив тільки один раз. Це парадоксально. Письменник, поклик якого багато і гарно говорити, виступив лише раз. Чому? Він не любив порожніх слів, демагогії, був людиною діла. Бачив проблему — намагався її вирішити. До речі, багатьом селянам свого повіту допоміг.

(Журналіст) — Знаю, що ваша родина віддавна веде свій родовід...

— Так. Ми знаємо свій родовід починаючи з 1790 року. Хто був нашим пра-пра-пра-предком. Найпершим, про нього маємо свідчення, був Теодор Стефаник. Це був козак Запорозької Січі. Коли Катерина II розігнала Січ, три козаки — Стефаник, Кузьменко (у Русові потім асимілювалося прізвище Косменко) та Лазаренко — через Бессарабію зайшли на Покуття в це село Русів. Більшість прізвищ у селі й сьогодні характерні. Знати свій родовід — дуже важливо.

Сьогодні з нащадків Василя Стефаника проживаємо я та мій старший брат  Василь із родинами. У Василя два сини — Андрій і Остап, у мене син  Дарій. Слід сказати, що сам письменник, Василь Стефаник, мав трьох синів: найстарший — Семен (високого рангу урядовець із унікальною життєвою історією); середній - Кирило — мій дід — незмінний директор Літературно-меморіального музею В.Стефаника в селі Русові й наймолодший — Юрій. Життя  Юрія Стефаника було наповнене різними життєвими колізіями. Він повторив долю  героя «Камінного хреста» Івана Дідуха. У 40-х роках XX ст. через різні обставини емігрував до Канади, проживав постійно в  Едмонтоні. На жаль, більше ніколи не бачив рідної землі.  Юрій Стефаник — один із перших літературознавців, який досліджував, упорядковував  творчий доробок батька. У Юрія залишився син Василь, який проживає в Канаді.

(Журналіст) — Чи сповідуєте ви в родині сімейні традиції Василя Стефаника?

— Найкращі мої спогади — це спогади мого дитинства, коли я проводила літо в Русові, де жив мій дід — Кирило Васильович Стефаник.

Село Русів — це перлина Покуття з надзвичайно гарною природою, цікавими людьми. Садиба Василя Стефаника стоїть на краю села.

 Я не уявляю свого життя без Русова.  Місце, де жив і писав письменник Василь Стефаник, є магнетичним. Свої перші кроки я зробила по зеленому килимі  русівського подвір’я. Я набираюся сил із землі, місця, де народилися   мій прадід, дід і батько.  Цій любові до землі предків ми з братом навчаємо своїх синів. Певною мірою ми відчуваємо відповідальності за геній свого прадіда, за свій рід, який для багатьох був прикладом. Ми повинні добре вчитися, робити правильні вчинки, бути чемними, вихованими, культурними.

(Журналіст) — Який ваш улюблений твір Василя Стефаника й чому?

—Три новели: «Виводили з села», «Стратився» та «Мамин синок» найбільше вразили мене. Хоча новели  різні за тематикою, але мають глибокий психологічний зміст, здатні зачепити найтонші струни людської душі.

(Журналіст) — Олесю Юріївно, а що б ви порадили прочитати сьогодні із творчості свого прадіда?

— Я б передусім порадила прочитати новелу «Камінний хрест». Камінний хрест Івана Дідуха  є символом утраченої долі на чужій землі.  Василь Стефаник зміг влучно передати страшні страждання селян, змушених залишати рідну землю. Новела  закликає до роздумів і дуже актуальна в нашому сьогоденні. Багато людей  тепер теж покидають рідну землю, тікаючи від безробіття, малозабезпеченості. Знову — людські трагедії, розлуки, зневіра. Василь Стефаник разом з Іваном Дідухом змушує нас  усвідомити: чужа земля — «далека могила». Треба, долаючи  труднощі, творити свою долю на  прабатьківській землі.

• (Журналіст.) - Дякуємо вам за щиру, теплу бесіду, бажаємо вашій родині добробуту.

3. Третя колонка-рубрика «Біографія Василя Стефаника від А до Я»

   -  Розташуйте уривки з тексту за абеткою

1. «Академічна громада» - студентське товариство Ягеллонського університету в Кракові, до якого вступив Василь Стефаник, почав писати, спочатку статті (за це його навіть арештували на два тижні й батько позбавив матеріальної підтримки), потім новели «Виводили з села», «Синя книжечка», «Стратився», «У корчмі», «Сама-самісінька» та інші, усього 39, які ввійшли в чотири збірки.
2. Батько Василя був чоловіком крутої вдачі й практичного розуму, не попускав ні наймитам, ні дружині, ні дітям — усі його боялися.
3. Василь Семенович Стефаник  (український письменник, майстер експресіоністичної новели,громадський діяч, політик. Посол (депутат) Австрійського парламенту від Галичини).народився в сім’ї заможного господаря 14 травня 1871 р. у селі Русові поблизу старовинного міста Снятина на Івано-Франківщині.
4. Восени 1903 р. у складі делегації Стефаник відвідав Київ. Тут зустрівся з відомими письменниками – Лесею Українкою, М.Коцюбинським, М.Старицьким та ін. Відвідав могилу Т.Шевченка в Каневі.
5.  «Дорога» - третя збірка новел Стефаника, яка становила новий крок у розвитку його провідних ідейно-художніх принципів. У збірці переважають новели безсюжетні, лірично-емоційного плану («Давнина», «Вістуни», «Май», «Сон», «Озимина», «Злодій», «Палій», «Кленові листки», «Похорон»). Зображена тема матері і дитини, материнської жертовності, батьківської любові. 
6. Закінчивши гімназію, восени 1892 р. Стефаник, за бажанням батька, вступає на медичний факультет Краківського університету, який так і не закінчив. Медицина не вабила його. Він багато часу приділяє літературі, проводить агітаційну й культурно-освітню роботу в селах, особливо часто там буває під час виборів до сейму та парламенту. За це його не раз заарештовували.
7. За участь у таємному гуртку «Покутська трійця» та за агітаційно-освітню роботу серед селян Стефаника і групу його товаришів виключили з гімназії в 1890 р. Завершував він середню освіту в німецькій класичній гімназії в м. Дрогобичі. Тут майбутній письменник знову поринув у громадсько-культурну роботу — вже як член селянської «Українсько-руської радикальної партії», заснованої у 1890 році І. Франком та М. Павликом. 
8.  «Камінний хрест» - друга збірка Стефаника, яку також було сприйнято як визначну літературну подію. Для другої збірки Стефаника характерне посилення громадянського пафосу (завдяки таким творам, як «Камінний хрест», «Засідання», «Лист», «Підпис»). У другій збірці головне місце займає тема, що хвилювала письменника протягом усього творчого життя, — одинока старість, трагедія зайвих ротів у бідних селянських родинах. Новела «Камінний хрест», яку ми будемо читати, написана з живого реального факту. Прототип головного героя Івана Дідуха – реальна особа з села Русова, після виїзду до Канади листувався зі Стефаником. Ще й зараз у селі на одному з горбів стоїть той самий камінний хрест, що його поставив емігрант перед виїздом до Канади.
9. Мати письменника мала ніжне й безмежно добре серце, «наділила б усіх бідних, віддала б їм своє добро», але постійно відчувала над собою зверхність твердого й впертого чоловіка. Невтомна трудівниця, вона виховувала і в дітей любов до праці. Від матері та старшої сестри Марії навчився співати.
   10.Навчався він у Русівській і Снятинській школах. У 1883 році вступив до польської класичної гімназії у м. Коломиї. Там подружив із Лесем Мартовичем, який став пізніше письменником-сатириком. Стефаник у гімназії багато читав. Особливо великий вплив зробили на нього твори Т.Шевченка, І.Франка і російського реаліста Г.Успенського.

11.(1904 р.) Одружившись на Ользі Гаморак, Стефаник деякий час відійшов від літератури, займався сільським господарством. З 1908 р. по 1918 р. він був депутатом австрійського парламенту і використовував можливості “мужицького посла” для захисту бідноти у старостві й на суді.

12.Під час першої світової війни австрійські військові власті заарештували Стефаника за зв’язки з російськими солдатами. Страждання трудящих, породжені війною, змусили письменника знову взятися за перо, і він пише ряд антивоєнних новел.

13.Помер В.Стефаник 7 грудня 1936 р. Похований у селі Русові. Коли   селяни Русова об’єдналися в колгосп, його назвали ім’ям славного земляка.

14.«Синя книжечка» - перша збірка новел, яка вийшла у світ у 1899 році в Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім Івана Франка, були Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, стала помітною віхою в розвитку української прози. Автор «Синьої книжечки» звернув на себе увагу насамперед показом трагедії селянства. Новели «Катруся» і «Новина» належать до найбільш вражаючих силою художньої правди творів Стефаника. Вони стоять поряд з такими пізнішими його шедеврами, як «Кленові листки», «Діточа пригода», «Мати» та ін. Майстерно змальовано в цих творах трагічні людські долі. 

15.Стефаник власним коштом видав першу маленьку книжку – «Метелик» з оповіданням Леся Мартовича «Нечитальник». Пізніше разом із Марком Черемшиною (справжнє ім'я Іван Семанюк) вони склали «Покутську трійцю» письменників, які у своєму краї піднімали на новий рівень літературу. У гімназії Стефаник особисто познайомився з Іваном Франком, зустрічався з ним, писав статті для прогресивних Франкових видань, виступав на зібраннях селян.

      16.  У хаті   письменника за рішенням Уряду створений літературно-меморіальний музей. Згодом ім’я Стефаника було присвоєне Івано-Франківському педінституту. Пам’ятники видатному майстрові слова звелися в Русові, Снятині, Львові … А головне – його твори прийшли в кожну хату.

4. Четверта колонка-рубрика «Улюблена цитата з твору Василя Стефаника»

- Прочитайте подані цитати з творів В.Стефаника, випишіть в зошит

1.«Нагадується мені одна весна — давня-давня,— писав В. Стефаник в «Автобіографії».— Я мав у пазусі від мами яблука, і сир, і хліб. Стояв — єм коло воза, а мама кропила свяченою водою воли, віз і луг на возі, і тата, і мене — бо перший раз з весною ми вибралися в поле. Я перший раз йшов робити весну. Я сидів з татом на возі, і їхали ми в поле свіжими дорогами, що ще ніхто ними від осені не їхав. Цілий день я погонив — мука була, плач і сварка. Вечером я вертався додому. Мама мене привітала, як парубка. Дала вечеряти і показувала Марії, аби мені більше дала яєшні, бо я роблю».

2. «Ти будь у мене тверда, як небо осіннє уночі. Будь чиста, як плуг, що оре. Будь мамою, що нічков темнов дитину хитає та тихонько-тихонько приспівує до сну. Вбирайся, як дівчина раненько вбираєся; як виходить до милого, ще й так вбирайся. Шепчи до людей, як ярочок до берега свого. Така будь, моя бесідо!» (В.Стефаник. Поезія в прозі. «Амбіції»)

3. «Вечір. Місяць на небі… парубоча пісня мостить собі мости до звізд. Вечеряють. Мама дає порядок на столі, громада споживає мамину страву. Кажуть молитви, розбрідаються спати… (Поезії в прозі. «Ользі присвячую» (Ользі Гаморак, дружині)).

4. «Я ціле житє лиш роб, та й роб, та й роб! Не раз, як днинка кінчиласи, а я впаду на ниву та й ревно молюся до бога: господи, не покинь ні ніколи чорним кавалком (шматком) хліба, а я буду все працювати, хіба бих не міг ні руков, ні ногов кинути…» (Іван зізнається, що все життя тільки тяжко працював). (Новела. «Камінний хрест»)

5. «Я пішов від мами у біленькій сорочці, сам білий. З білої сорочки сміялися. Кривдили мене, ранили. … Я сотворив собі свій світ… я був щасливий.» (Новела. «Моє слово»)

V. Закріплення знань, умінь та навичок

1. Творча робота. П'ята колонка-рубрика «Перевір себе»

Скласти «анкету»письменника

Зразок анкети

2. Встановіть відповідність між висловами про В. Стефаника та авторами цих слів.

1. З ім'ям Стефаника в українську прозу входить така манера письма,  яка характеризує пошуками в передачі найтонших, найскладніших порухів душі людської.

2. 14 травня 1871 року почалася його дорога. І пройшов він її, як хлібороб, взявши до рук замість чепіг — перо, а по собі залишив— біля семи десятків новел. І справді, писав мало, а написав багато, бо створене ним — велике і величне.

3.Коли народився Василько, села йому свої співанки стелили, аби вони дитині серце обвивали, аби дитина м’яке серце мала.

4. З’явився, може чи не найбільший після Шевченка письменник, “яким уже нині можемо повеличатися перед світом”, бо “його новели – як найкращі народні пісні…”

А) І. Франко

Б) П. Хропко

В) М. Черемшина

Г) Г. Хоткевич

Ключ. 1 Б, 2 Г, 3 В, 4 А.

2. Гра «розшифруй вислів».
• Розшифруйте вислів В. Стефаника щодо джерел його творчості.

VІ. Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

1• Продовжіть речення.
«В. Стефаник видався мені …»
«Разом з Лесем Мартовичем та Марком Черемшиною Стефаник входив до»…

«Найвідоміші твори митця – це»…

 «На честь письменника названо»…

«Мене вразило …»
«Мені запам’яталося …»
«Добре, що ми нині …»

2. Оцінювання навчальних досягнень учнів на уроці.

VІІ. Домашнє завдання.

Опрацювати біографію письменника, прочитати новелу «Камінний хрест».

Індивідуальне завдання. Підготувати коротку інформацію про експресіонізм як напрям у літературі.