Міністерство освіти і науки України

 

Конкурс «Славетні імена України – 2011.

Маркіян Шашкевич»

за напрямом «Конкурс на кращу

 методичну розробку»

 

 

 

 

 

 

 

Будитель духу Галичини

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконавець – Боднарчук Ганна Адамівна,

вчитель української мови і літератури

Черницької ЗОШ І-ІІ ступенів

с. Черниця Бродівського р-ну

Львівської обл.

Контактний телефон: 32-716 (робочий)

32-714 (домашній)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2011 р.

 

Вступ

 

2011 рік Львіська обласна рада оголосила роком Маркіяна Шашкевича.

 

6 листопада виповнюється 200 років від дня народження визначного поета і громадського діяча, священика і просвітителя української нації Маркіяна Шашкевича. Саме він став організатором і лідером молодіжного громадсько-культурного угрупування, славнозвісної «Руської Трійці», до якої входили також Іван Вагилевич і Яків Головацький. Разом вони працювали з молоддю, намагаючись розбудити у юнаків і дівчат національну свідомість. Маркіян Шашкевич був натхненником видання альманаху українською мовою «Русалка Дністровая», уклав першу українську читанку на західноукраїнських землях; будучи священиком, впровадив у літургію українську мову.

Тому ми, вчителі української мови і літератури, повинні не тільки ознайомити школярів із життєвим і творчим шляхом Маркіяна Шашкевича, а й показати ту велику роль його як зачинателя української літератури на західних землях, допомогти зрозуміти значення діяльності митця в національному відродженні українців.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Конспект навчального заняття

 

Тема. Маркіян Шашкевич – зачинатель нової української літератури на західних землях.

 

Мета: ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом Маркіяна Шашкевича як зачинателя нової української літератури в Галичині; зосередити їхню увагу на історичній добі, в якій проживав поет; довести значимість праці митця в духовному відродженні українців, актуальності його творів; розвивати пам'ять, увагу, спостережливість, культуру зв’язного мовлення, культуру поведінки в громадських місцях; виховувати почуття любові, поваги до творчості і діяльності Шашкевича, почуття гордості за український народ, нашу історію, культуру, мову; здійснювати національне виховання школярів.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Форма проведення: урок-екскурсія.

Випереджаюче домашнє завдання: розучити вірші, пісні про М. Шашкевича, здійснити дослідження про увіковічення пам’яті митця.

Епіграф: Хто   не шанує видатних людей свого народу,

   той сам не вартий пошани.

         М. Рильський

Хід заняття

І. Організаційна частина.

1. Бесіда-інструктаж з основ безпеки життєдіяльності на час екскурсійної поїздки до с. Підлисся Золочівського району.

2. Бесіда про культуру поведінки в громадських місцях.

ІІ. Основна частина.

1. Музична хвилинка.

Виконання пісні з репертуару Теодора Кукурудзи

 «Шашкевичів край»

Тут на варті віків стала Біла гора

І хрестом Маркіяна торкнулася душ заповітних,

Щоб світила довічно Вкраїні яскрава зоря

Повсякчас із Підлисся у світ крізь століття.

Приспів:

Шашкевичів край,

Все минуле ти нам пригадай,

Шашкевичів край,

Нас любити Вітчизну навчай,

Шашкевичів край,

Теплом і добром всіх вітай.

Шашкевичів край,

Всі родини вкраїнські єднай.

«Шашкевичів край» – жебонять свої думи карпатські потоки,

І русалки Дністрові виходять з озер уночі,

І летять, наче чайки козацькії, роки,

Щоб вертались до нас журавлині ключі.

У всіх думах є сила Шашкевича слова,

А в озерах – краси української цвіт,

У роках є вогонь української мови,

Що колись чарувала й завжди чаруватиме світ.

Приспів.

Оглянімось назад – все нуртує історії вир,

Обійдуть наша гордість і наша неслава.

Йде Богдан на Варшаву, ведуть Роксолану в ясир,

Й оживають щоразу наші зборови й полтави.

Кличуть Крути до Бога, палає волинська земля,

Тернопільська, покутська, гуцульська і бойківщини.

І герої з віків нам звитяжний показують шлях,

Щоб росли та мужніли відважні сини України.

Приспів.

2. Зупинка 1. Золочівщина вітає нас.

Учитель. Діти, ось ми з вами ступили на ту святу землю, на ту стежину, з якої пішов у світ будитель національного духу Галичини Маркіян Шашкевич.

3.  Зупинка 2. Біля криниці.

Учитель. Діти, ось перед нами – музей-садиба Маркіяна Шашкевича – куточок мальовничої підлисецької природи з хатою і господарськими будівлями, криницею, розлогими старезними дубами, які оспівав поет у своїй поезії.

Учень-декламатор читає вірш М. Шашкевича «Підлиссє»

Шуми, вітре, шуми, буйний,

На ліси, на гори,

Мою журну неси думку

На підлиські двори.

Там спочинеш, моя думко,

В зеленій соснині,

Журбу збудеш, потішишся

У лихій годині.

Там ти скаже дуб старенький

І єдин, і другий,

Як там жив-єм ще маленький

Без журби, без туги.

Там ти скаже та соснина

Й всяка деревина,

Як там грало серце моє,

Світала година.

У садочку соловійчик

Щебетав пісеньки,

Розвивав ми пісеньками

Літа молоденькі.

Там колодязь студененький,

А дуб воду тягне;

Не так щастя, як той води

Моя душа багне.

Веселая сторононько!

До серця-сь припала,

Душа тебе, як милого

Мила забажала.

Там-то любо, там солодко,

Весело і мило!

З миленькою у любощах

Вік би ся прожило!

- Діти, ось один з тих дубів ще й до нині стоїть на сторожі біля криниці і ніби припрошує нас напитися студеної води. Інший, на жаль, не витримав і здався природній стихії. Тепер, хоч і безсилий, але могутній ось лежить неподалік. А посеред двору отець Маркіян на високому п’єдесталі ніби вітає гостей.
4.  Розповідь учителя. З історії музею.

На початку 80-х років минулого століття приїздив у Підлисся директор Львівської національної галереї мистецтв, Герой України Борис Возницький (на фото) з Олесем Гончарем.

Тут була пустка, лише старий колодязь нагадував про отця Маркіяна. Тоді і виникла ідея повернути із забуття будителя українського народу. Хоч і непросто це було у ті часи, але у 1986 році на місці колишньої садиби дідуся Шашкевича по маминій лінії, отця Романа Авдиковського, було відкрито музей-садибу Маркіяна Шашкевича (фундамент хати зберігся). Від часів Шашкевича тут є залишки саду, криниця і старий дуб. Росте і набирається сили й тополя, яку колись посадили Олесь Гончар і Дмитро Павличко. Хату, стодолу, комору відновлено на основі архівних даних та літературних джерел і аналогів типових садиб першої половини ХІХ століття.

4.  Зупинка 3. На подвір’ї.

5. Зупинка 4. У музеї.

Розповідь екскурсовода.

Маркіян Шашкевич народився 6 листопада 1811 р. у селі під Лисою горою. Батько був священиком у с. Княже. Хата священика Романа Авдиковського, діда Маркіянового, стояла у найкращому місці села Підлисся. Сім’я  Семена і Єлизавети Шашкевичів була велика. Крім Маркіяна, росло четверо синів — Микола, Антон, Осип, Захар і дві дочки — Марія та Юля.

Маркіян вчився у початковій школі Золочева, а потім — у Бережанській гімназії. Майже в дитячі роки втратив батька. Бідна мати, як   могла, так зі своїми сиротятками з останнього тягнулася. У 1829 р. Маркіян вступив до духовної семінарії у Львові. Старе муроване приміщення семінарії зі своєю вологістю і холодом позначилося на його здоров’ї. За надуману недисциплінованість його виключили з семінарії. На деякий час Маркіяна приютив Захар Авдиковський, його вуйко. У 1836 р. написав Шашкевич поезію про лиху долю.

Ой ти доле, моя доле, гадино їдлива,

Переїла-сь моє щастя, гіренька годино!

Запустила-сь в мою душу журбу і розпуку,

Учинила-сь мому серцю з гараздом розлуку.

Ой місяцю-місяченьку, тихенько думаєш,

Моєй тяжкой недоленьки, відай, ти не знаєш.

Ой не знаєш, ой не знаєш і не будеш знати,

Як то тяжко сиротинці в світі загибати.  

Згодом Маркіян поновив навчання у духовній семінарії. Після рукоположення 1838 р. став священиком. Змінював кілька разів місце священицької діяльності. Це були села Львівщини: Гумнисько, Нестаничі, Новосілки. Усе своє життя Маркіян Шашкевич не хотів багатства, він тільки хотів бути добрим, Богу милим, і щоб його любили люди. Про це він говорив у поезії “Не хочу багатства”, написаній за Юліаном Величковським.

Не хочу багатства

Ані грошей мати,

Ні паном-бояром,

Ні царем ся звати;

Лиш добрий най буду

І Богу миленький,

Най люблять мя люди,-

Тоді я щасненький.

За короткий період свого нелегкого життя  Шашкевич багато зробив на поетичній ниві та ниві просвітницької діяльності. Отець Маркіян, за прикладом Михайла Максимовича, зі студентських часів збирав народну творчість разом з учасниками гуртка “Руська трійця”, до якого входили ще Я. Головацький та І. Вагилевич. У 1833 р. просвітяни уклали перший рукописний збірник “Син Русі”, де помістили поезії Маркіяна Шашкевича. “Руська трійця” готувала альманах “Зоря”, але він не був виданий.

У 1836 р. Вийшла книга “Азбука і Абецадло”, в якій поет засудив тих, які намагалися в українському письменстві штучно впровадити латинський алфавіт. Підготував “Читанку”, давши українським дітям підручник. У підручнику подав відомості про нашу землю, вселенну, короткі повісті про святих, біблійні легенди, байки. Книга пройнята християнською мораллю. З цього підручника вчився український поет і письменник Іван Верхратський. Він говорив: “Се перша читанка, написана язиком галицько-руського люду...”

У 1837 р. Видано “Русалку Дністрову” - “досвітню зіроньку”. Вона невеличка за обсягом — 153 сторінки, малого формату. Але саме вона збудила зі сну галицький люд. На рівні з “Кобзарем” Т. Шевченка, “Русалка” була знана майже у кожній галицькій родині кінця ХІХ—початку ХХ ст.

У 1835 р. Маркіян виголосив у семінарії промову українською мовою в честь 67-х роковин австрійського монарха. Він говорив казання в церкві тільки українською мовою, за долю якої нестерпно боліла його душа:

Руська мати нас родила,

Руська мати нас повила,

Руська мати нас любила:

Чому ж мова єй не мила?

Чом ся нев встидати маєм?

Чом чужую полюбляєм?..

Шашкевич увів народну мову в західноукраїнську літературу. Вперше відстоював ідею соборності українських земель Наддніпрянської України й Галичини.

Шашкевич помер рано – у 32 роки. Про причину смерті Маркіяна писав Іван Франко: “Шашкевич, набідувавшися в школах, швидко вмер бідним сільським попом”. Цього не помітили сучасники, і про його смерть не було опубліковано жодного некрологу в тогочасних газетах. Ще у 1835-1836 рр. Шашкевич написав вірш “Веснівка”. У ньому йдеться про долю квітки, яка нагадує долю самого Маркіяна.

Цвітка дрібная

Молила неньку,

Весну раненьку:

“Нене рідная!

Вволи ми волю -

Дай мені долю...

“Доню, голубко!

Жаль мені тебе...

Бо вихор свисне,

Мороз потисне,

Буря загуде, -

Краса змарніє...

Головоньку склониш,

Листоньки зрониш...

Отця Маркіяна поховали традиційно. Він лежав у місцевій церкві Преображення Господнього у Новосілках, а на третій день його поховали у чужій гробниці, де він спочивав 50 років. Тільки через 37 років (1880 р.) у Коломийському часописі “Весна” з’явилася замітка про поїздку львівських студентів на могилу Маркіяна Шашкевича.

Одна з найцікавіших сторінок – особисте життя Шашкевича. Дружина Юлія Крушинська, яку газети називали найвродливішою жінкою Галичини, походила зі села Деревні Жовківського повіту. З нею Маркіян прожив лише 5 років. А потім вона одна доживала до 92 літ. Спершу в Новосілках, потім – з батьками, а останні роки – у Львові. Пережила смерть двох синів: Святослав помер, не проживши й року, Володимир – у 46 (від туберкульозу).  Бачила величне перепоховання свого чоловіка.  

Пройшли роки... І тільки у відділі філії товариства “Просвіти” у Кам’янці Струмиловій на засіданні 19.07.1892 р. вперше прийняли постанову зібрати кошти на перепоховання і встановлення пам’ятника М. Шашкевичу.

У 1893 р. в присутності повітового лікаря відкрито гробницю, в якій стояла домовина Маркіяна поруч з п’ятьма іншими. Домовина Шашкевича, зроблена з сосни, збереглася добре. Мощі знайдено в цілості. У домовині була воскова кадильниця і такий же хрест.

31.10.1893 р. останки переклали у металеву домовину і відправили до Львова на залізничний вокзал Підзамче. 1 листопада траурна процесія проходила містом кілька годин у супроводі львівського митрополита Сильвестра Сембратовича. Прощальну промову виголосив письменник, священик Омелян Огоновський.

У 1906 р. заходами Львівського товариства “Просвіта” на кошти українських товариств споруджено надмогильний пам’ятник Маркіяну Шашкевичу, на місці, де було поховано його дружину Юлію у 1896 р., а згодом туди перенесено і поховано (1906 р.) сина Володимира — українського поета, автора поетичної збірки “Зільник”. Досі на цій спільній родинній усипальниці не вказано прізвища матері і сина.

 На церемонії перепоховання Маркіяна Шашкевича був присутній Богдан Лепкий. Їй він присвятив вірш “Гарна осінь, ясна днина”.

Гарна осінь, ясна днина,

Листє з дуба облітає.

На спомин павутина

Над могилою літає.

І як нитка павутини

Похоронна пісня в’ється;

Від старого до дитини

Всьо до гробу преться, преться:

Відчинили і добули

Тую трумну ту соснову...

Люди, люди! Чи ви чули

Тої трумни плач і мову?

Як би чули, то з розпуки

Ви б не плакали, а вили,

І двигли б єї на руки

В бій пішли і побідили.

Тепер щодо живописних портретів Маркіяна. За життя Шашкевича ніхто з тодішніх художників його не малював. На поч. ХХ ст. галицький художник Іван Труш відтворив у живописі уявний портрет Маркіяна на основі спогадів та схожої зовнішності його сина. Пізніше Шашкевича малювали В. Кравченко, В. Чабаник, Р. Коваль, Я. Левицький та ін.

Втілено образ Маркіяна і в скульптурних пам’ятниках. У 1911 р. з нагоди 100-річчя уродин поета на Білій горі поблизу с. Підлисся встановлено на його честь високий кількаметровий пам’ятний  хрест.

Перше погруддя Маркіяна Шашкевича у 1910 р. Виконав український скульптор Михайло Гаврилко. 24.09.1944 р. відкрито пам’ятник  будителю у Вінніпезі, 7.10.1961 — у с. Підлиссі.

Відкривалися і урочисто освячувалися отцю Маркіяну меморіальні дошки, переважно по церквах. Перший почин зробила адміністрація Львівської духовної семінарії греко-католицької церкви у 1911 р. Митрополит Андрей Шептицький особисто брав участь у відкритті цієї дошки.

 

6.  Зупинка 5. Уклін Шашкевичу

7.  Сходження на Білу гору.

8.  Зупинка 6. Лиса гора.

Розповіді учнів-дослідників.

Дослідник 1. Славне і гірке минуле Білої гори.

Ще в юнацькі роки наш просвітитель Маркіян про Підлисецьку гору писав:

...Підлисецька горо Біла!

 Як тебе не бачу,

Так ми тяжко, так ми сумно,

 Що мало не плачу.

Немов виконуючи волю автора рядків, у століття від дня народження Маркіяна Шашкевича український народ на власні пожертви, організовані товариством «Просвіта», у 1911 році побудував величавий пам'ятник будителю Галицької землі. Тоді під впливом цього благородного вчинку у Золочеві було організовано і товариство ім. Маркіяна Шашкевича, яке очолив тодішній парох Соколівки о. В.Кальба.

Вже в 1911 році улюблена Маркіянова Біла гора стає другим Каневом, місцем традиційних велелюдних прощ, а товариство ім. М.Шашкевича стає всебічним опікуном цієї святині.  Щорічно, почавши з 1911 року, величезні маси народу збиралися під Маркіянів пам'ятник - 25-метрової висоти Хрест, щоб набратися правдивої християнської віри, національного духу та напитися з криниці снаги до науки, боротьби та праці.

Щоби позбавитись перепон і заборон доступу до пам'ятника на Білу гору, товариство ім. М.Шашкевича вирішило відкупити повністю гору, яка належала польському магнатові Яблонському. Так і сталось, хоч він забажав за неї 100000 золотих, думаючи, що не під силу буде товариству зібрати такі гроші, але він помилився. Для святої справи кожен свідомий українець вніс свою лепту охоче і рішуче, щоб зробити цю гору справжньою Меккою, святинею України. Тут мали будувати величаву церкву, Народний дім, бібліотеку-читальню, будинок для перестарілих і немічних, які б могли там у скруту перебути та безкоштовно харчуватись, дитячий садок, пластунські табори, спортивні майданчики і концертний зал просто неба для зведених хорів і т.п.

Святкові дні, які там щороку проводилися, були дуже величними і тріумфальними. У ювілейні роки села і містечка прибирались квітами, маєм та синьо-жовтими прапорцями, біля воріт окремих хат висіли вишивані рушники та портрети М.Шашкевича, на столах і стільцях у дзбанках та глечиках були напої: молоко, компоти та у відрах джерельна вода. Скрізь по селах і містах було дуже чисто, двори і вулиці позамітані, частоколи та будівлі вибілені, кожний господар старався якнайкраще прибрати своє господарство, поле і фігури, які там стояли, хоч тоді й так вони утримувались у великому пошанівку. Церковні братства, спортивні товариства і хори йшли з піснями, маршові колони притримувались здебільшого належного порядку і строю, хоч курява на гостинцях і битих доріженьках добряче перешкоджала завзятим співакам гуртових хорів сіл. Стежечками та межами пливли потоки святково прибраних дорослих і малих мандрівників. Святковим одягом відрізнялись одні від других, прапорами та   хоругвами, мов у калейдоскопах, проглядалися окремі лави: Золочівщини, Зборівщини, Кам'янки Струмилової, Радехівщини і Сокальщини, Брідщини та прибулих поїздом до Ожидова делегацій Гуцульщини, Тернопільщини, Дрогобича, Самбора_; Коломиї, Стрия, Городка, Яворова та багатьох інших. У колонах проглядались кінні і піші загони у козацьких строях.

Над Дніпром Гора Чернеча сонцем засвітила,

 А над Бугом в Прикарпатті світить гора Біла.

 Як Шевченко, так Шашкевич світять не віднині

 Ясним сонцем і Зорею по всій Україні!

 Постать Маркіяна Шашкевича завжди буде нашим світочем, а Біла гора після Канева другою святинею. Хочеться вірити, що відродиться товариство ім. М.Шашкевича і подбає з церковними та державними структурами про розбудову Білої гори - справжньої святині, про яку мріяли наші попередники, тодішні духовні особи та вчені  Галицької землі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дослідник 2. О. В. Кальба – будівничий Маркіянового хреста.

Володимир Кальба – парох с. Соколівка Золочівського району. Найбільшою його працею в останні роки життя були старання про поширення культу та ідей о. Маркіяна Шашкевича. В 1910 році на засіданні Головного Виділу Товариства «Просвіта» у Львові о. Кальба запропонував побудувати пам'ятник о. Маркіяну на Білій горі біля його рі­дного села Підлисся. 18 серпня І9ІІ року відбуло­ся перше засідання буді­вельного комітету, який очолив о. Володимир Кальба (до речі, він віддав на побудову пам'ятника майже все своє майно). За своїм проектом пам'ятник був подібний до Ейфелевої вежі в Пари­жі, висота цоколя 9 метрів, а металево­го хреста — 16 метрів. Три місяці напруженої праці комітету по збору пожертв, підвезенні буді­вельних матеріалів та їх монтажу, організації свята увінчалися успіхом. 29 жов­тня 1911 року при великій кількості людей (біля ЗО тисяч) на вершині улюбленої Маркіянової гори відбулося посвячення пам'ятника будителю галицької землі. Неза­бутнє враження на присутніх справив збірний хор із 12 навко­лишніх сіл, все святкове дійст­во. Головний організатор свята здвигнення Хреста на підлиській горі о. В. Кальба у своїй промові сказав, що «сей пам'ятник нехай нам усе, як нині, на­гадує ім'я й ідею Маркіяна, не­хай стане посестрою Тарасової могили і сюди нехай спішить кожний зачерпнути віри і надії в кращу долю народу.

Високо піднесене знам'я Хреста нехай благословить український нарід дійти через Хрест до воскресіння... Склада­ємо тобі присягу, що будемо йти тією дорогою, яку ти нам ука­зав, аж до здобуття самостійної нашої Матері-України».

Від того часу здвиг народ­них мас звідусіль у серпневий недільний день став традицій­ним святом пошани Пробудите­леві Галицької землі і перетво­рився на загальнокраєву мані­фестацію патріотичного люду. Ініціатором цього щорічного свята стало товариство ім. Ма­ркіяна Шашкевича з осідком у Золочеві, засновником і пер­шим головою якого став о. Во­лодимир Кальба. І ніякі пере­шкоди чужинських влад не мо­гли знищити чи зупинити народ­ної стихії, що всіма шляхами й стежками пливла на Білу гору, яка стала українською націо­нально-релігійною святинею. 6 червня 1912 року о. Кальба ор­ганізував насипання кургану-могили на Підлиській горі біля пам'ятника, вивіз перші тачки землі.

 

 

 

 

 

 

 

 

Дослідник 3. З історій товариства «Просвіта» села Черниця.

Парохом нашого села у 1927-1943роках був о. Степан Клепарчук, який обирався головою тов. «Просвіта» у Бродах, а згодом – у Підкамені. Він також, як і М. Шашкевич, дбав про національне відродження українців, разом з молоддю Брідщини бував під час сходження на Білу гору і в своїй книзі «Дорогами і стежками Брідщини» описує релігійно-національні торжества на підлиській горі, розміщує таку світлину:

Тут, на горі, поруч хреста є могили двох січових стрільців.

Ось що про них розповідає о. С. Клепарчук:

«По Службі Божій (після українсько-польської війни) на гробах двох українських стрільців, які на цій горі згинули геройською смертю в бою з поляками і там біля пам’ятника були поховані, правилася Панахида. Люди щиро молилися за душі полеглих і за кращу долю України.

Одного року, коли на цім торжестві я був присутній, під час Панахиди питав один хлопчина батька: «Тату, хто тут похоронений?» «Двох українських стрільців, наших героїв, які згинули тут у часі боїв з поляками, нашими ворогами, в обороні України», - відповів батько. «Клякнімо, сину, і помолимся за їх душі»,- сказав батько до сина. Сльози покотилися тому хлопчині по лиці. Він клякнув з батьком і помолився».

 

Поетична сторінка (читання творів про Шашкевича).

 

Сладчайший друже, красненький соколе –

Ти соловієм з руського серденька,

Як о дитині люб’ящая ненька,

О руськім щастю плачеш і недоли.

Ти гаї наші, ріки, гори, доли

Будиш з немочі – даєш їм оченька,

Даєш їм голос, гарнеє личенько –

І нас думати з ними вчиш поволи.

(Микола Устиянович)

Ой, вже вийшла гора Біла

З сивого туману,

Поклонімось, добрі люди,

Тричі Маркіяну:

Що му доля дарувала короткого віку,

Що з народом настраждався

Без міри і ліку,

Що не зрадив України

За золото й срібло,

Що те слово Маркіяна

Не вмерло й не зблідло.

(Ольга Кіс)

А мовою, що наче ніжна квітка,

Він просвітив народ свій у ярмі,

Коли здалось, що помочі нізвідки

Нам не шукать, а гинути в пітьмі.

Наш любий отче, брате Маркіяне,

Хай муза ця, що хрест цілує твій,

Там, на могилі, із живими встане.

І усміхнеться в славі віковій!

(Роман Дурбак)

Ми виконаєм твою волю, Маркіяне!

Ти в пам’яті  нашій вічно живий!

Ти заповів нам любов

До материнського слова.

В сяйві новітніх будов

Встала “Русалка Дністрова”.

 

ІІІ. Заключна частина.

Учитель. Діти, а зараз тут, на Білій горі, давайте разом візьмемось за руки. Послухайте вірш поета, який я вам прочитаю, постарайтеся зрозуміти його зміст і перейнятись тим патріотичним духом, відчути гордість за те, що ми – українці.

СЛОВО ДО ЧТИТЕЛЕЙ РУСЬКОГО * ЯЗИКА

Дайте руки, юні други,

Серце к серцю най припаде,

Най щезають тяжкі туги,

Ум, охота най засяде.

Разом, разом, хто сил має,

Гоніть з Русі мраки тьмаві,

Зависть най нас не спиняє,

Разом к світлу, други жваві!

 

Повернення додому. Обмін враженнями про поїздку.

Домашнє завдання.

Здійснити художній аналіз поезії М. Шашкевича (за вибором),

написати твір-роздум «Чи можна вважати Шашкевича Великим Українцем?»

Скласти поетичні рядки «Пам’яті Шашкевича» - для творчих учнів.

 

Висновки

У народі живе чудове прислів’я: «Краще один раз побачити, ніж сто почути». В мудрості цих слів я ще раз переконалась після екскурсії в Підлисся. Учні побували у тому загадковому для них світі, в якому жив і творив Маркіян Шашкевич; побачили його батьківщину – колиску дитинства, душею торкнулись краси підлисецького краю, за якими  так тужив поет у своїх віршах.

Сходження на Білу гору… Роздуми, обмін враженнями…

І ось ми біля символічного хреста – символу вічної пам’яті  Будителю Галичини. А перед нами – неперевершена краса рідної землі. І душа кожного з нас сповнюється вдячністю українському народу, що так гідно поцінував і полюбив того, хто вів народ з пітьми до світлого майбутнього.

Хочеться вірити, що саме такі уроки-екскурсії  під відкритим небом надовго западуть у дитячі серця і допоможуть їм краще усвідомити  славне і гірке минуле нашого народу, пройнятись любов’ю до рідної землі, спонукають творити добро.