Конспект уроку мистецтва для 11 класу з теми " Класична (Ж-Л. Давид), романтична (Е. Делакруа) і реалістична (Г. Курбе) школи живопису Франції"

                                                            Урок 14

Тема: Класична (Ж-Л. Давид), романтична (Е. Делакруа) і реалістична (Г. Курбе) школи живопису Франції

Мета: 1) Формувати знання з образотворчого мистецтва ХІХ століття; відстежити ознаки різних жанрів французького живопису, розглянути кращі зразки живопису класики, романтизму, реалізму;

2) Розвивати мистецькі компетентності учнів: творчу пам'ять, естетичні смаки, креативні здібності; формувати вміння сприймати, аналізувати й порівнювати твори світового мистецтва;

3) Виховувати ціннісне ставлення до живопису ХІХ ст, представленого різножанровими творами

Тип уроку: поглиблення теми

Форма організації пізнавальної діяльності: колективна, індивідуальна робота

                                                            Хід уроку:

   Художники бароко відкрили нові прийоми просторової інтерпретації форми в її вічно мінливій життєвій динаміці. Багато барочних митців служили королям і вельможам, які прагнули до надлишків, і, мабуть, тому наголос цього стилю сконцентровано на величі,  пишноті. Продовжуючи здобутки Ренесансу, митці бароко намагалися заглибитися у внутрішній світ людини, показати натуралізм пристрастей у чуттєво-тілесній радості буття або неминучу швидкоплинність життя. Наприклад, динаміка світу розкривається через протиріччя почуття і розуму, тілесного і духовного у фламандського художника Пітера Пауля Рубенса. А в автопортретах голландського художника Рембрандта Харменса ван Рейна відобразилася мінливість образів людського буття, віковий рух людини

2.Мотиваційний етап

    Динамізм Нової епохи зумовлював постійний пошук сенсів життя і статусу людини в соціумі. У мистецтві це відобразилося зміною художніх стилів, які домінували в різних європейських країнах більшою чи меншою мірою.

      В основі творів мистецтва класицизму, що прийшов на зміну дещо епатажному бароко, лежало прагнення до ідеалізації. Як до вищого зразка митці звертаються до античного мистецтва та кращих традицій епохи Відродження. Художнім формам класицизму властиві чітка організованість, врівноваженість, зрозумілість і гармонійність образів, стриманість, суворе дотримання ряду правил і канонів. В образотворчому мистецтві це – цілісні композиції на міфологічні чи історичні теми, що представлено переважно історичним, портретним чи пейзажним жанрами.

     У Франції під впливом різних світоглядних і художніх ідей виникли різні напрями живопису.

     Вони поступово сформувалися у школи, які існували протягом ХІХ ст. іноді майже паралельно: класична, романтична і реалістична. Розглянемо кожну з них.

   3.Етап засвоєння нових знань

   Яскравим представником класичної школи був Жак-Луї Давид (1748—1825), а його знаковим твором стала картина «Присяга Гораціїв».  Це французький живописець, маляр. Відомий представник Просвітництва і неокласицизму. Учасник французької революції 1789-1799; придворний художник Наполеона I; античні теми (Клятва Гораціїв), сюжети, пов'язані з епохою революції та імперії (Смерть Марата), портрети. Палкий прихильник Наполеона, після його поразки переїхав до Бельгії.  Творчі періоди Давида умовно можна поділити на:

• початковий (в стилі рококо)
• класицизм римського періоду
• революційний класицизм
• ампір

   Картина «Смерть Марата»: Давид захоплювався благородною красою грецького мистецтва і намагався віддати данину цьому мистецтву у портреті Марата, однієї з головних фігур Французької Революції. Марат страждав від хвороби шкіри, через яку змушений був щоденно приймати лікувальні ванни. Проте Марат не звик марнувати час, тому ставив біля ванни дошку, що слугувала йому столом. У той фатальний день у кімнату до Марата була допущена жінка Шарлотта Корде, що несла діячеві петицію. І коли Марат читав того листа, жінка вбила його ножем. На картині Давида Марат ще тримає перо в одній руці, а петицію — в іншій.

   Картина викликає шок у глядача, що вперше її побачив, оскільки зображає фігуру мертвого політичного лідера, що спадає з ванни. Ніж вбивці досі перебуває на підлозі, як доказ нещодавньої трагедії. Теплі кольори скупо використані в картині (лише коло поранення Марата). Давид закликав глядача розділити біль і гнів, які він відчував через вбивство Марата.  Проте картина Давида зображає лише один бік історії, є пропагандою. Марат був прихильником насильства в політиці, і лише вбивство зупинило його заклики до терору. А Давид у своїй картині намагався вплинути на точку зору глядача і показати драматичність цього сюжету, подав Марата  як жертву ворогів революції.

«Клятва Гораціїв»

     На картині зображена сцена з римської легенди, в якій говорилося про суперечку між двома ворогуючими містами – Римом і Альба Лонгом. Три брата, готові боротися за своє місто віддають священну присягу – клятву своєму батькові, благословляє їх на бій.

     Картина зображена в неокласичному арт стилі. В її написанні були використані різні художні методи. Перекриття рядів профільних фігур є загальним методом в класичному художньому мистецтві, застосовується і в цій картині.

  Увага акцентується на перехрещених руках, зображених художником прямими лініями, що надає класичної чіткості роботі Давида. Чітка організація картини, їй властива сувора символіка числа три, що знову є ще однією чорною художнього класицизму.  Мазки пензля практично непомітні, всі деталі зображені максимально чітко. Такий спосіб малювання характерний для стилю рококо. Техніка живописця спрямована на центральні фігури, немає натяків на завуальований зміст потойбічних предметів. Чоловіки зображені на картині як воїни – чіткими, жорсткими лініями. Ця чіткість підкреслює їх хоробрість і рішучість. У той час як жінки є другорядними персонажами, лише доповнюють загальну композицію. Жінки зігнуті немов арки, це підкреслює їх відчай і переживання.

      У цій картині передається почуття патріотизму молодих людей, віра батька в своїх синів, жіноча вірність і відданість. Робота Давида «Клятва Гораціїв» відображає цінності епохи Просвітництва і є зразком неокласицизму.

    Художники цієї школи звертаються до історичної тематики, образів античності та Ренесансу.

      Романтична школа представлена творчістю її засновника і лідера Ежена Делакруа (1798—1863) – французький художник доби романтизму. Малював історичні картини, іноді натюрморти та портрети, займався стінописом. Ежен рано залишився без батьків і виживав самотужки. Саме це загартувало його характер і відбилося в поведінці. Ежен – четверта дитина в родині.

     Його картина «Свобода на барикадах» є своєрідним символом свободи. У романтичних пейзажах (улюблений – марина) вони відступають від точності академічного малюнка, дають волю фантазії.

      Перші сюжети картин художнику навіяли літературні твори – Данте, Шекспіра, Байрона. У 1825 р.він відвідав Британію. Велике враження на митця справили картини англійця Джона Констебла, живого на той час. Нечасто в творчому доробку Делакруа з'являлися натюрморти, але вони є («Натюрморт з омаром» 1827, Лувр, Париж).

   Спробував Делакруа писати й портрети. Серед перших –  «Портрет барона Швитера» (1827, Лондон, Нац.галерея), свого приятеля. Худорлявий приятель поданий у повний зріст на тлі парку — нічого зайвого. Делакруа нечасто писатиме портрети, але серед них будуть геніальний Фредерік Шопен (1810—1849) та письменниця Жорж Санд. Серед паризьких знайомих Делакруа і англійський художник –  віртуоз Фредерік Лейтон (1830-1896), майбутній президент Королівської академії мистецтв в Лондоні.  Захоплювався митець й образом гетьмана Івана Мазепи. Під впливом творів видатних письменників доби романтизму – Вольтера, Байрона, Гюґо, Делакруа малює картину «Покарання Івана Мазепи на коні» (за легендою) (1828).

«Свобода, що веде народ»

     Картина присвячена липневій революції 1830 року, яка повалила уряд короля Карла X.  Жінка, зображена в центрі картини, має втілювати Свободу, яка веде за собою людей через тіла загиблих. Вона також тримає прапор-триколор Французької революції в одній руці і рушницю в іншій. Ця картина і образ Свободи створений Делакруа став культовим і зайняв провідне місце у французькій та інших культурах.

   Свого часу французький уряд придбав живопис за 3 000 франків з наміром показу його в тронному залі резиденції короля Луї-Філіппа, щоб нагадувати йому про Липневу революцію, за допомоги якої він прийшов до влади. Цей план, однак не був здійснений – картину вивісили спочатку в музеї палацу, а пізніше зовсім зняли. Делакруа дозволили відправити живопис на певний час до своєї тітки на збереження. Картину також експонували певний час у 1848 році а пізніше в мистецькому салоні 1855 року. У 1874 році картину помістили в Луврі, де вона перебуває й досьогодні.

   У 1999 році «Свобода» здійснила переліт на борту Ейрбас Білуга з Парижа на виставку в Токіо через Бахрейн та Калькутти за 20 годин. Розміри полотна –  2,99 метрів у висоту на 3,62 метрів в довжину – були занадто великі для Боїнга 747. Транспортування здійснювалося у вертикальному положенні в ізотермічної барокамері, захищеної від вібрації.

    7 лютого 2013 року відвідувачка музею перед його закриттям списала нижню частину полотна маркером, після чого була затримана . 8 лютого експозицію музею закрили для відвідування і реставратори відновили картину, на що знадобилося менше двох годин.

  На зміну класицизму прийшов романтизм, а трохи згодом – критичний реалізм. Хоча не існувало чіткого хронологічного відмежування стилів: у цей період у мистецтві спостерігалося одночасне існування класицистичних, романтичних і реалістичних тенденцій. Усі ці стилі тяжіли до вищих орієнтирів краси, але митці обирали різні шляхи її досягнення.

    Романтизм робив наголос на емоційності, прагненні до драматичних моментів, що відобразилося в історичних, фантастичних картинах, маринах, пейзажах, портретах з акцентом на почуттях особистості. Твори реалізму (критичного реалізму) тяжіли до максимальної об’єктивності, конкретно-історичного аналізу дійсності, відображення життя у формах самого життя, що розкривалося в побутовому та історичному жанрах, у портреті й пейзажі.

      Третя реалістична школа відома під назвою «натуралістична». Її представники намагалися не ідеалізувати дійсність, а передавати її такою, як вона є. Їх цікавить не минуле, а сучасність, насамперед буденне життя простих людей, часто знедолених. Засновником школи критичного реалізму у західноєвропейському мистецтві став Густав Курбе (1819-1877), французький живописець, скульптор, графік. Цікавість до малювання народилася в хлопцеві саме завдяки одному зі шкільних вчителів, якого називали «татусь» Бод. У 1837 Густав вступив до Королівського коледжу в Безансоні. У 1846 році голландський торговець предметами мистецтва купив кілька робіт Курбе та пообіцяв нові замовлення, коли той буде в Голландії. Ця подія поклала початок вивозу картин Курбе за кордони Франції.

    Густав Курбе проводив час у богемній компанії молодих художників, жінок та поетів, серед яких були Шарль Бодлер, П'єр Жозеф Прудон. Компанія зазвичай збиралася в пивній поблизу майстерні художника та отримала назву «Храм реалізму», оскільки саме там товариші розмовляли про створення «нової» реалістичної школи як протиставлення і антипод помертвілим академізму та пізньому класицизму.

    У 1855 році його роботи не прийняли на Всесвітню виставку. У відповідь на це художник створив власну виставку робіт, що отримала назву «Павільйон реалізму». Проте публіка не підтримала цього, і Курбе ледь окупив витрати. У 1856 році художник вирушив до Бельгії, де, за власними словами, «жив як принц». Пізніше також був схвально прийнятий в Німеччині. Картини Курбе виставляються в Лондоні, Антверпені, Гаазі, Амстердамі та Брюсселі.

    Тріумфальним для нього видався 1869 рік, коли Курбе отримав золоту медаль від бельгійського короля Леопольда ІІ та орден святого Михайла від баварського короля Людовіка ІІ.

     У Франції в той час його роботи успішно виставляються в Салоні, проте влада відмовляється їх купувати. Після цього Курбе перейшов до відкритої конфронтації. Він надав комісії роботу «Повернення кюре з конференції», де були зображені п'яні священнослужителі, яка не могла не викликати обурення. Курбе писав другові: «Якщо ця картина викликала таке невдоволення, я можу вважати, що досяг своєї мети…Хай відбудеться Революція».

   У 1870 році Курбе підтримував Паризьку Комуну, яку буржуазний уряд потопив в крові вже наступного року. Курбе було заарештовано. Аби зломити старого художника і збанкрутіти його, реакційний уряд наклав на нього штраф за зруйнований монумент під час Коммуни. Курбе мав шестимісячне ув'язнення. Аби уникнути ганьби і переслідувань – рятуючись, втік у сусідню Швейцарію, де оселився в містечку Тур-де-Пельц, неподалік від кордону.

Судова справа щодо зруйнування Вандомської колони тривала до 1877 року. Тоді за рішенням суду художник мав сплатити штраф у 323 000 франків, а картини майстра були конфісковані та продані на публічному аукціоні. Старий художник сильно пиячив і хворів на цирроз печінки. Помер 31 грудня 1877 року.

     На століття від дня народження митця його гроб з тілом було перевезено на батьківщину, в місто Орнан.

«Автопортрет з чорним собакою»

       У досить юному віці – 21 років, Г. Курбе пише автопортрет впевненого в собі художника. У погляді юнаки навіть читається горда самовпевненість. Цей максималізм живописця нітрохи не псує картину.

   Важко заперечувати красу молодого французького художника. Риси його обличчя гармонійні, приємні. Особа обрамлене пишними чорними кучерями.

  Можна побачити в образі хлопця допитливого натураліста. На його голові – велика крислатий капелюх, затіняючий очі. Одягнений він скромно, але акуратно і елегантно. Сидить Гюстав на лоні природи, на траві у самих скель. Вдалині видно дерева, гори і небо. Це зображена місцевість в районі французької комуни Орнан. Біля молодого живописця лежить товста папка з малюнками.

   Чорний собака, судячи з усього спанієль, був подарований йому напередодні. Хвиляста шерсть собаки чудово перегукується з кучерявою шевелюрою автора портрета. Привертає ця вражаюча гармонійність в поєднанні флори, фауни і людської натури.  Курбе писав себе на полотні маслом. Техніка зображення портрета заслуговує відмінної оцінки. Початківець художник зумів правильно побудувати перспективу, вивірене визначити пропорції всіх об'єктів композиції. Що стосується кольору, то портретист не поскупився у виборі найрізноманітніших відтінків. Скала позаду фігури чоловіка красиво блищить в сонячних променях. Блакитне небо затягнуте пір'ям хмар.

Гюстав Курбе створив пластичну картину з образом таємничого принца, який має право зайняти своє місце серед найбільших художників.

4. Етап закріплення засвоєних знань

Які художні школи побутували у ХІХ столітті в Європі?

Які представники класицизму, романтизму, реалізму вам відомі?

Які жанри переважають у творчості художників?

5. Практичне завдання

   До найвідоміших картин художників ХІХ ст., запропонованих вчителем,

 підібрати музичні твори, що відповідають тематиці   (наприклад,  «Клятва Гораціїв» Ж.Давида – «Танець лицарів» С.Прокоф’єва  з балету «Ромео і Джульєтта»)

6. Підсумково-рефлексійний

Напрямки в живописі ХІХ століття досить тісно перегукуються з напрямками століття попереднього. Художники, які працювали в класичному напрямку, знову звертаються до образів античності. Однак через класичні сюжети вони намагаються висловити революційні настрої – прагнення до свободи, патріотизм, гармонію між людиною і суспільством. Художники романтизму прагнули абстрагуватися від непривабливої ​​реальності, створюючи свій, ідеальний світ. Проте, романтизм вважається прогресивним перебігом свого часу, тому що прагненням художників романтиків було донесення ідей гуманізму і духовності. Художники-реалісти зверталися до образів простого народу, основні риси їх творів – критичність і максимум правдивості.