конспект уроку "Поезія Б.-І. Антонича

Про матеріал
Конспект уроку з позакласного читання "Поезія Б.-І. Антонича" у 5 класі. Мета: ознайомити учнів з біографією та творами львівського поета.
Перегляд файлу

Тема: «Весни розспіваної князь…» ( За поезією Б.- І. Антонича ).

Мета:

Знати:

  • віхи життєвого і творчого шляху поета;
  • зміст поезій «Вишні», «Автопортрет», «Весна», «Назустріч», «На шляху».

 Вміти:

  •      розповідати про творчий шлях митця;
  •      давати загальну характеристику творчості;
  • виразно і усвідомлено читати поезії;
  • визначати головні мотиви, ідеї, коментувати їх, давати власну оцінку;
  • пояснювати специфіку пейзажу, символіку образів у віршах;
  • знаходити необхідну інформацію, порівнювати і співставляти різні явища;
  • прагнути до самовдосконалення та гармонійних відносин з людьми і навколишнім світом.

Тип уроку: урок позакласного читання; усний журнал.

Обладнання: портрет письменника, виставка творів, листочки-завдання, тексти                                   віршів.

 

Епіграф:  Мої пісні − над рікою часу калиновий міст,

                   Я закоханий в життя прочанин.

             Б.- І. Антонич

 

 

Хід уроку

 I. Організаційний момент.

II. Повідомлення теми, мети уроку.

ІІІ. Актуалізація опорних знань.

Пригадати  визначення  термінів

Мотив –

Ліричний герой –

Епітет –

Метафора –

Персоніфікація –

Символ –

 

III. Вивчення нового матеріалу. Усний журнал.

 

1. Вступне слово вчителя.

 У нього було багато друзів.  Він виріс із гілки дерева. Ходив по землі, поклавши руку на вітер. У другій руці тримав парасолю неба. А на плечі у нього було сонце. У нього було багато друзів – усі звірята і рослини. Він чув шепіт трави, збирав у долоні смуток кленів і шукав ключі від весни. Він був князем.

Ще гори куряться від снігу, 
сім стріл неначе сім пісень,

     і юнака вітає день 
     окрилений найменням: Ігор. 
     Горять скрипки в весільній брамі, 
     на ній стобарвний прапор дня. 
     Іду в захопленні й нестямі, 
     весни розспіваної князь.
      Богдан-Ігор Антонич «Князь»

Про цього князя розспіваної весни ми й говоритимемо на сьогоднішньому уроці.

 

2. Усний журнал.

( виступи учнів )

 

Перша сторінка. Рідний край.

 Рідний край! Дорога серцю земля батьків і прадідів наших. Оспівані в піснях народних безмежні степи, зелені ліси й долини, високі блакитні небеса! Хіба є що на світі краще за це миле серцю довкілля, хіба є що на світі дорожче за Вітчизну? Рідний дім, дорога батьківська хата, гостинна, ласкава оселя. Які близькі й знайомі нам ці слова! Вони входять в нашу свідомість разом з материнською колисковою піснею. Тут ти народився, вперше побачив світ, уперше ступив крок. А потім ти вийшов за поріг! Перед тобою відкрився чарівний світ: коло вікна ростуть, цвітуть вогнисто мальви, соняшник, вишня.

 А над хатою синіє високе, безкрає, бездонне небо… Простяглася розгонисто вулиця в шумливих яворах і тополях. Вже веде до школи…

 Ширшає, розсувається загадковий мінливий світ. І ти починаєш розуміти, що то — твоя Батьківщина, що звідти, від батьківського порога, від материної пісні, вона бере свій початок.

    Тут сиве небо й сиві очі
    у затурбованих людей.
    Сльота дуднить і шиби мочить,
    розмови стишені веде.
    Під сивим небом розстелилась
    земля вівса та ялівцю.
    Скорбота мохом оповила
    задуману країну цю.
    Як символ злиднів, виростає
    голодне зілля — лобода.
    Відвічне небо і безкрає,
    Відвічна лемківська нужда.

 З далекої Лемківщини, з краю з прадавньою історією забили джерела самобутнього обдарування — Богдана-Ігоря Антонича.

 

Друга сторінка. Дитинство.

 Невеликий на зріст, білявий, з коротко стриженим волоссям, з добродушною і вибачливою усмішкою, в окулярах, він швидше нагадував сільського вчителя, ніж поета.

 Народився Антонич на Лемківщині в селі Новиця Горлицького повіту (тепер Польща) і був єдиною дитиною в сім’ї. Батько, сільський священик Василь Кіт, незадовго до народження сина змінив прізвище на більш поважне — Антонич. Про дитячі роки поета відомо небагато. Він був хворобливим хлопчиком, тому початкову освіту здобував удома з приватною вчителькою. Нянею його була проста сільська дівчина з поетичною уявою. Вона знала напам’ять багато віршів і часто їх розказувала вголос, а малий Богдан слухав, слухав і запам’ятовував. А іноді й сам починав говори-ти віршами, та коли няня кликала маму послухати, то хлопчик соромився і замовкав.

 Потім навчався в Сяноцькій гімназії. Це був єдиний заклад на всю Лемківщину, де, крім польської, грецької та латинської мов, вивчали ще й українську, або «руську», як її тоді називали. Української мови було дві години на тиждень, тому про її доско-нале знання годі було й думати. Та вчитель Володимир Чайківський запрошував учнів до себе додому, спілкувався з ними і дозволяв користуватися власною бібліотекою.

 Майже все з цієї бібліотеки Антонич перечитав. Своєму вчителеві він довірив свої перші вірші.

 Вчився хлопець. Учителі гімназії ставили його в приклад іншим. Одного разу на лекції у сьомому класі професор латини глузував з якогось учня: «Може, позвати маленького Антонича, щоб тобі підказав?». На уроках хлопець ніколи не піднімав руки. Він більше любив слухати і мовчати. Коли професор запитував щось в учнів — підводилось море рук, але руки Антонича ніколи не було. І якщо ніхто не міг дати відповіді на поставлене запитання, то останнім запитували Богдана. Він піднімався і відповідав завжди правильно.

 

Третя сторінка. Юність.

 Уже в гімназії майбутній поет виявляв всебічні інтереси: поезія, спорт, маляр-ство, техніка, медицина, музика. У своїх спогадах тодішні гімназисти відзначають дві риси характеру Антонича — прискіпливу допитливість і замкнутість, задуманість. Ніколи його не бачили веселим, здебільшого був сумний, «з нахилом до меланхолії». Юнак створив собі інший світ, у який нікого не впускав. Його постійним «другом» став старий, запорошений зшиток з віршами, з яким і ділився Богдан своїми потай-ними думами. На жаль, серед паперів поета цей зшиток не вдалося відшукати.

 Після восьми років навчання в гімназії Антонич вступає до Львівського університету на гуманітарний факультет. Лемківський діалект, який часто видавав хлопця, проблема з наголосами, вживання полонізмів зробили його ще більше замкнутим. Особливо ніяково почував він себе в товаристві, часто мовчав, хоч умів дуже цікаво оповідати. Антонич, котрий українську мову знав в основному з книжок, взявся за її студіювання. Архівні папери поета свідчать, що він багато працював зі словниками, виписував синонімічні ряди з творів українських письменників, розставляв наголоси у словах. Невдовзі копітка робота над словом дала плідні результати — знанням української мови він перевершив навіть друзів-галичан.

 

Четверта сторінка. Творчість.

 Ще в студентські роки, у 1931 році, Антонич видав першу поетичну збірку «Привітання життя», а поява другої — «Три перстені» (1934) — збіглася із закінчен-ням навчання в університеті. Відтоді Антонич зайнявся журналістською й літератур-ною працею; певний час він редагує молодіжний журнал «Дажбог», живучи від одного гонорару до другого. Багато працює над собою, пройшовши за короткий час значну творчу еволюцію. Спочатку, йдучи в руслі творчості модерних поетів, кубофутуристів, він привносить у свою поезію чимало формалізму: «Лисніє липовий, липневий липень, липучий і лискучий в білім збанку».

 Антонич же другої половини 30-х років — це вже цілком сформований неповторний співець одвічного єднання людини і природи, їх глибинних зв’язків. Він пропонує нам читати велику книгу природи, бо саме в ній можна віднайти підказку загадки нашого буття.

 Одна за одною виходять його збірки («Книга Лева» (1936), «Зелена Євангелія», «Ротації», що побачили світ вже після смерті поета (1938)). Сім років праці, п’ять поетичних збірок висунули Антонича на місце, якому міг би позаздрити не один з довговічних поетів.

 

П’ята сторінка. Останні роки життя.

 Рано обірвалося життя поета. Операція на апендицит, запалення легенів, висока температура — і слабке серце не витримало. Прожив Антонич лише двадцять вісім років, здобувши славу відомого поета ще за життя. Та доля розпорядилася так, що він надовго був викреслений з історії української поезії. Сьогодні Антонич належить до тих, хто повертається із забуття в безсмертя.

 

IV. Аналіз творчості.

Учитель. Дуже мало прожив Богдан-Ігор Антонич. Та у літературу увійшов як митець оригінального світобачення, в основі якого лежить уявлення про гармонійну єдність людини й природи, погляд на людину як на невід’ємну частку навколишнього світу.

 

1. Робота в групах.

Проаналізувати поезії за алгоритмом, заповнити таблицю.

              Алгоритм

  1. Виразне читання вірша.
  2. Мотив. 
  3. Ліричний герой.
  4. Образи, їх значення.
  5. Художні засоби.  

 

  І група – «Автопортрет».

  ІІ група – «Вишні».            

  ІІІ група – «Весна».          

  IV група – «На шляху».

 V група – «Назустріч»

2. Звіти груп.

 

3. Узагальнююча таблиця.

Назва твору

Мотив

Образ

Значення

Художній засіб

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Проблемне питання.

  • Прочитайте слова Дмитра Павличка : «Антоничева  поезія – це негаснучий   перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи».
  • Чи згодні ви з такою оцінкою поезії  Б.- І. Антонича ?

 

V. Підсумок уроку.

 

1.  На зелених листочках ( на дошці ) написано рядки поезій – по « цитати з одного

     вірша і назви віршів. Встановити відповідність між цитатою та назвою вірша.

 

2.  Прочитати афоризми Б.-І. Антонича. Який з них вам припав до душі?

     Прокоментуйте його.

 

Афоризми Антонича

  • Тиша – це мова, якою говорить до людини Бог.
  • Кожний із нас життю є брат.
  • Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям зайво.
  • Хто падає, за ним не тужать.
  • Велика простота – найвища досконалість.
  • Небо – вічний знак питання.
  • Щастя – це трикутник, а в нім три боки: віра, надія, любов.
  • За смерть сильніше лиш кохання.
  • Ступенем до перемоги стає нам кожний, хоч невдалий, зрив.
  • Душа – це битий шлях на невідомих дійсності полях.
  • Наші мрії, заміри, бажання перейдуть часто в дійсність аж тоді, коли від себе їх відірвемо.
  • Небо – людська ціль остання.

 

    VІ. Домашнє завдання.

          Написати твір-мініатюру «Я був …( сонцем, гілкою…) ».

          Вивчити напам’ять вірш Б.-І. Антонича ( на вибір ).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Узагальнююча таблиця.

 

Назва твору

Мотив

Образ

Значення

Художній засіб

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Орієнтовна відповідь . Звіти груп.

Аналіз твору «Автопортрет» (збірка «Три перстні»)

 Жанр : «Автопортрет» за жаром – медитація. Митець міркує над своїми пракоренями.

              У перших рядках вірша якраз і звучить  мотив захоплення людини красою природи: «… невже ж тобою не пянить?».

    Наступна строфа – про те, що він – людина , для якої Бог є природа.

Ця думка підсилюється самовизначенням автора: «… я - закоханий в житті поганин».

       Прикметно, що як епіграф до поезії «Автопортрет» узяті рядки з поезії «Автобіографія» (з книжки «Привітання життя»).

     Ліричний герой вірша Б.-І. Антонича «Автопортрет» — як дитина, що відкриває для себе світ. Він радіє сонцю, весняному буянню природи. У нього клени чомусь червоні і срібні, а під ними гуляють, як дітлахи, взявшись за руки, «весна і вітер».

 З іншого боку — він не дитина, а поет, поганин, що поклоняється Сонцю, Вітру, Блискавиці, Зеленому Дереву. І цей вірш — відображення його душі, закоханої у красу, справді «автопортрет».

 

Аналіз твору «Вишні».

Образи поезії «Вишні»

Образ

 

Значення

Художній засіб

Антонич – хрущ

Ліричний герой відчуває себе скромним малим створінням, невіддільним від природи, яку оспівав Шевченко. Підкреслю-ється спадкоємність поколінь

Метаморфози

Україна

Пряме значення, рідний край,

 у який разом з автором залюблений ліричний герой.

Епітети, інверсія, поетичне звертання

Вишні

Символічне значення рідного дому, краю, батьківщини, природи;

Образ має життєрадісний, життєстверджуючий пафос

Символ, епітети, інверсія, метафора

 

   Аналіз твору  «Весна».

  З чим порівнює себе автор?

   Учень. Антонич порівнює себе з травою.

   Учитель. Так, сам поет бачить себе як малу траву у вічному колобігу природи. Він  

  ставить знак рівності між собою й травою — «росте Антонич і росте трава». Тут звучить мотив злиття людини з природою.

Учитель. А що ми бачимо незвичайне у вірші?

Учень. У вірші розмовляють «кучеряві вільхи», і зозулі можуть розклювати місяць, і можна почути «мову гайову», і «в рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі».

Учитель. Аде ми можемо зустріти, коли говорить дерево або зорі?

Учень. У казках.

Учитель. Мистецтво поезії тут «оказковане» і часто ототожнюється з таємничими процесами природи.

Епітети «кучеряві вільхи», блакитне небо», «мова гайова», «найтайніші слова», порівняння «стовп, мов дзбан скляний», зорі-кулі»,

метафора «місяць розклюють зозулі»,

звертання « дощем квітневим, весно, не тривож»). 

 

  Аналіз твору  «Назустріч».

  1) 3 чим порівнює себе хлоп’я?

  2) Яка пора року зображена у вірші? Який час доби? Які художні деталі свідчать про

       це?

  3) А як весною росте кущ малини?

  4) Які рядки вірша «оказковані»?

  5) Уявіть картину, зображену поетом. Що ви «чуєте» і «бачите» при цьому? Опишіть

      свої враження.

  6) Яка головна думка твору?

 

   Аналіз твору  «На шляху»

  1) Яким ви уявляєте ранок?

  2) Як ви розумієте «і день ховає місяць в кручу»?

  3) Знайдіть слова і вислови, якими виражено почуття поета, його настрій?

  4) Яким ви уявляєте хлопчика?

  5) Який образ використовує автор в обох віршах?

  6) Чим виступає сонце в поезіях? (Сонце виступає як життєдайна сила, яка живить

      і людину, і природу).

 

 

docx
Додав(-ла)
Заліско Галина
Додано
21 лютого
Переглядів
154
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку