Конспект уроку "Слухова сенсорна система. Вухо. Захист слуху"

Тема: Слухова сенсорна система. Вухо. Захист слуху

Мета: продовжити формувати поняття «аналізатори» на прикладі слухового аналізатора; розкрити значення органа слуху в житті людини і тварини; ознайомити із будовою і функціями органа слуху; дати уявлення про причини порушення слуху, виникнення захворювань органу слуху, їх профілактику; пояснити шкідливість шуму; особливу увагу звернути на чинники, які можуть пошкодити слух, виховувати у собі необхідність вести здоровий спосіб життя та бережливе ставлення до свого здоров’я, до систем, які допомагають сприймати навколишній світ.

Базові поняття й терміни: слухова сенсорна система, слух, зовнішнє вухо, середнє вухо, внутрішнє вухо, завитка, слухові рецептори, отит, захист слуху.

Тип уроку: комбінований

Обладнання: підручник, інструктивна картка до лабораторного дослідження, відео, комп’ютер.

Методи та методичні прийоми: словесні (бесіда, розповідь, пояснення), наочні (використання ілюстрацій, відео), практичні(складання опорного конспекту, виконання лабораторних досліджень).

Структура уроку:

І. Організаційний момент……………………………………………………..1 хв.

ІІ. Актуалізація опорних знань………………………………………………..2 хв.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності…………………………………………2 хв.

IV. Вивчення нового матеріалу……………………………………………...27 хв.

V. Узагальнення та систематизація знань…………………………………..10 хв.

VI. Підведення підсумків уроку………………………………………………2 хв.

VII. Домашнє завдання………………………………………………………..1 хв.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

Привітання вчителя з класом. Перевірка присутності учнів на уроці.

ІІ. Актуалізація опорних знань

1. Накреслити і пояснити схему зорового аналізатора.

2. Вікторина – гра:

- Чому рогівка заломлює промені вдвічі сильніше, ніж кришталик? (тому, що її заломлююча сила незмінна, а кришталик змінює кривизну завдяки війковим м*язам, а на це потрібен час);

- Чи бачили б ми, якби наші очі сприймали інфрачервоні промені? (ні, світло Сонця зникло б для нас через власне випромінювання);

- Яким би був наш зір, якби на сітківці були лише палички чи колбочки?

- Чому у кішки виблискують очі, а у людини ні? (у людини перший шар сітківки має фусцин, який не відбиває променів, а у кішки є “дзеркальце” для кращого поглинання світла вночі);

- Чому людину з гострим зором порівнюють з орлом? (у цих птахів колбочки мають діаметр у 10-15 разів менший, ніж у людини);

- Чи можна по окулярах, які знаходяться на людині визначити, вона страждає на короткозорість чи далекозорість? (по зовнішньому вигляді лінз:опуклі чи ввігнуті).

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Чи існують «літаючі голландці» насправді? У Світовому океані знайде­но десятки кораблів із зникненими екіпажами або мертвими людьми на борту. Також багато є підводних човнів, які зникли за дивних обставин. Вчені ці загадкові зникнення пояснюють із утворенням інфразвукових коливань.

Як інші звукові хвилі діють на організм людини? Які органи сприй­мають звуки?

IV. Вивчення нового матеріалу

Слухова система (орган слуху і рівноваги) — аналізатор зовнішнього середовища, що виконує дві важливі функції — сприймання звукових коливань, підтримання рівноваги і регулювання положення та рухів тіла в просторі.

Слухова сенсорна система має головні та допоміжні структури

  Головні структури слухової сенсорної системи забезпечують введення інформації від слухових рецепторів (механорецепторів спірального Кортіїва органа), які розташовані на основній мембрані завитки внутрішнього вуха. Завдяки головним структурам можливе розпізнавання частоти та інтенсивності звуку, аналіз складних звуків, локалізація джерела звуку у просторі, виокремлення одного звукового сигналу на тлі другого за участю слухових центрів кори головного мозку.

  Допоміжні структури забезпечують передачу звукового сигналу хвиль з повітряного у рідке середовище внутрішнього вуха, а звідти – на слухові рецептори. До допоміжних структур належать: зовнішнє, середнє, внутрішнє вухо.

 Слуховий аналізатор складається з трьох частин: 

1) рецепторного апарата, що міститься у внутрішньому вусі; 

2) провідних шляхів, представлених восьмою парою черепномозкових (слухових) нервів; 

3) центра слуху у скроневій частці кори великих півкуль.

  Фонорецептори - це слухові рецептори, що містяться в завитці внутрішнього вуха, яка розташована в піраміді скроневої кістки. Звукові коливання, перш ніж дійти до слухових рецепторів, проходять через цілу систему звукопровідних та звукопідсилювальних частин.

Будова вуха

1) Зовнішнє вухо складається із вушної раковини і зовнішнього слухового проходу. Зовнішнє вухо призначене для вловлювання звуків. Вушна раковина утворена еластичним хрящем, зовні вкрита шкірою. Внизу доповнена складкою — мочкою, яка заповнена жировою тканиною.

   Зовнішній слуховий прохід (2,5 см), де відбувається посилення звукових коливань у 2-2,5 рази, висланий тонкою шкірою з тонким волоссям і видозміненими потовими залозами, які виробляють вушну сірку, що складається з жирових клітин і містить пігмент. Волоски і вушна сірка виконують захисну роль.

2) Середнє вухо складається з 

- барабанної перетинки, 

- барабанної порожнини 

- слухової труби. 

   На межі між зовнішнім і середнім вухом розташована барабанна перетинка, яка зовні вкрита епітелієм, а зсередини слуховою оболонкою. Звукові коливання, що підходять до барабанної перетинки, змушують її коливатися з тією ж самою частотою. 

   З внутрішнього боку перетинки знаходиться барабанна порожнина, всередині якоїрозташовані слухові кісточки, з’єднані між собою — молоточок, коваделко і стремінце. Через системи слухових кісточок коливання барабанної перетинки передаються у внутрішнє вухо. Слухові кісточки розміщені так, що утворюють важелі, які зменшують розмах звукових коливань і збільшують їх силу.

   Барабанна порожнина з’єднана з носоглоткою за допомогою євстахієвої (слухової) труби, яка підтримує однаковий тиск ззовні і зсередини на барабанну перетинку.

   На межі середнього і внутрішнього вуха є перетинка, яка містить овальне вікно. Стремінце прилягає до овального вікна внутрішнього вуха.

3) Внутрішнє вухо міститься у порожнині піраміди скроневої кістки і являє собою кістковий лабіринт, всередині якого є перетинчастий лабіринт із сполучної тканини. Між кістковим і перетинчастим лабіринтом міститься рідина — перилімфа, а всередині перетинчастого лабіринту — ендолімфа. У стінці, яка відділяє середнє вухо від внутрішнього, крім овального вікна, є ще кругле вікно, яке робить можливим коливання рідини.

  Кістковий лабіринт складається з трьох частин: в центрі — переддвер’я, спереду від нього завитка, а ззаду —півколові канали. 

   Всередині середнього каналу завитки, в завитковому ході містяться звукосприймальний апарат — спіральний, або кортіїв орган. 

Він має основну пластинку, яка складається приблизно з 24 тис. фіброзних волоконець. На основній пластинці вздовж неї в 5 рядів розташовані опорні і волоскові чутливі клітини, які є власне слуховими рецепторами. Волоски рецепторних клітин обмиваються ендолімфою і контактують з покривною пластинкою. Волоскові клітини охоплюються нервовими волосками завиткової гілки слухового нерва. В довгастому мозку міститься другий нейрон слухового шляху, далі цей шлях іде, здебільшого перехрещуючись, до задніх бугрів чотиригорбикового тіла, а від них у скроневу область кори, де розташована центральна частина слухового аналізатора.

ВУХО. АНАТОМІЯ ВУХА. СЛУХОВА СЕНСОРНА СИСТЕМА

https://www.youtube.com/watch?v=no1NUR3yVG0

Як ми чуємо?

   Для слухового аналізатора звук є адекватним подразником. Всі вібрації повітря, води та іншого пружного середовища поділяються на періодичні (тони) і неперіодичні (шуми). Тони бувають високі і низькі. Основною характеристикою кожного звукового тону є довжина звукової хвилі, якій відповідає певна кількість коливань за секунду. Довжину звукової хвилі визначають відстанню, яку проходить звук за секунду, поділену на кількість повних коливань, що їх здійснює тіло, яке звучить.

  Людське вухо сприймає звукові коливання у межах 16-20 000 Гц, сила яких виражається у децибелах (дБ). Звукові коливання частотою понад 20 кГц людина не чує. Це — ультразвуки. Звукові хвилі — це поздовжні коливання середовища. Сила звуку залежить від розмаху (амплітуди) коливань повітряних частинок. Звук характеризується тембром або забарвленням. Найбільшу збудливість вухо має до звуків з частотою коливань від 1000 до 4000 Гц. Нижче і вище цього показника збудливість вуха знижується.

    В 1863 році Гельмгольц запропонував резонансну теорію слуху. Повітряні звукові хвилі, потрапляючи у зовнішній слуховий хід, зумовлюють коливання барабанної перетинки, далі коливання передаються через середнє вухо. Система слухових кісточок, діючи як важіль, посилює звукові коливання і передає їх рідині, що міститься між кістковим і перетинчастим лабіринтами завитки. Звукові хвилі можуть передаватися і через повітря, яке міститься в середньому вусі.

   За резонансною теорією, коливання ендолімфи спричиняють коливання основної пластинки, волокна якої мають різну довжину, настроєні на різні тони і становлять собою набір резонаторів, що звучать в унісон різним звуковим коливанням. Найкоротші хвилі сприймаються біля основи завитки, а найдовші біля верхівки.

  Під час коливання відповідних резонуючих ділянок основної пластинки коливаються і розташовані на ній чутливі волоскові клітини. Найдрібніші волоски цих клітин торкаються під час коливання покривної пластинки і деформуються, що веде до збудження волоскових клітин і проведення імпульсів по волокнах завиткового нерва в центральну нервову систему. Оскільки повної ізоляції волокон основної мембрани немає, то одночасно починають коливатися і сусідні волокна, що відповідає обертонам. 

Обертон — звук, число коливань якого у 2, 4, 8 і т.д. разів перевищує число коливань основного тону.

  При тривалій дії сильних звуків збудливість звукового аналізатора знижується, а при тривалому перебуванні в тиші збудливість зростає. Це адаптація. Найбільша адаптація спостерігається в зоні більш високих звуків.

   Надмірний шум не тільки веде до втрати слуху, а й викликає психічні порушення у людей. Спеціальними дослідами на тваринах доведена можливість появи “акустичного шоку” і “акустичних корчів”, часом смертельних.

Гігієна слуху

   У зовнішньому слуховому проході накопичується вушна сірка, на ній затримуються пил і мікроорганізми, тому необхідно регулярно мити вуха теплою мильною водою; ні в якому разі не можна видаляти сірку твердими предметами.

    Велику шкоду приносять слуху надмірно сильні звуки і тривалий шум, особливо шкідливо діє останній, що призводить до глухуватості та навіть до глухоти. Для нормальної працездатності максимальний рівень звуку становить 30 - 40 дБ. Максимальний рівень гучності звуку, що вже викликає болючі відчуття, складає в середньому 135 дБ (децибел). Сильний шум знижує продуктивність праці до 40—60%. 

  Деякі інфекційні захворювання (ангіна, грип) викликають запалення середнього вуха. Симптоми захворювання виявляються по-різному, може з'явитися біль у вухах, збільшиться виділення сірки, тобто з'являється «теча», знижується рівень чутності й т. д. У такому випадку необхідно звернутися до лікаря. Хронічне запалення середнього вуха може тривати місяцями, але самолікування ніколи не відбудеться, тому без допомоги фахівця тут ніяк не обійтися. Тривале прослуховування голосної музики також призводить до погіршення слуху і перевтоми нервової системи.

V. Узагальнення та систематизація знань

Давайте застосуємо наші здобуті знання, виконавши лабораторне дослідження на ст. 178 підручника.

ІНСТРУКТИВНА КАРТКА

Лабораторне дослідження: Вимірювання порога слухової чутливості.

Мета: визначити поріг індивідуальної слухової чутливості; обґрунтувати здатність слухової сенсорної системи до адаптації та її значення для людини.

Обладнання: механічний годинник, сантиметрова стрічка або лінійка.

Хід дослідження

Роботу слід виконувати у групах із трьох учнів.

Завдання 1. Визначення абсолютного порога слуху.

1. Перший учень сідає на стілець і заплющує очі. Другий учень повільно наближає механічний годинник до вуха першого учня доти, доки той не почує звучання годинникового механізму.

2. Третій учень вимірює відстань, на якій перший учень почув звук (від вуха першого учня до годинника).

3. Повторіть дослід тричі для лівого й правого вух. Запишіть одержані дані та знайдіть середнє значення.

4. Учні міняються ролями і визначають величину індивідуального порога слухової чутливості.

Завдання 2. Демонстрація слухової адаптації.

1. Перший учень знову сідає на стілець і заплющує очі. Другий учень підносить годинник близько до вуха першого учня. Після 4-5 с другий учень починає повільно віддаляти його від вуха першого учня доти, доки той перестане чути звучання годинникового механізму.

2. Третій учень вимірює відстань від вуха першого учня до точки, коли той перестав чути звучання годинникового механізму.

3. Повторіть дослід тричі для лівого й правого вух. Запишіть одержані дані та знайдіть середнє значення відстані.

4. Учні міняються ролями.

- Чому виміряна відстань за віддалення годинника від вуха більша, ніж у разі наближення його до вуха?

- Зробіть висновок: про що свідчить підвищення порога слухової чутливості?

VI. Підведення підсумків уроку

1. Що нового дізнались на уроці?
2. Чи досягли очікуваних результатів?
3. Що визвало труднощі?

VII. Домашнє завдання

1. Опрацювати § 45;

2. Відповісти на запитання після параграфу ст.179;

3. Опрацювати конспект.

4.        Скласти таблицю будова слухової сенсорної системи