Конспект уроку української літератури в 10 кл. " Линуть з України журавлі..." (проблема еміграції у новелі В. Стефаника "Камінний хрест") (урок-роздум)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

/Проблема еміграції у новелі

В.Стефаника «Камінний хрест»/

 

 

 

 

Конспект

 відкритого уроку

 у 10 класі

Вчитель

 

Майданій Т.С.

 

 

2007

ТЕМА: «Линуть з України журавлі…» (Проблема еміграції у новелі В.Стефаника»Камінний хрест»)

Мета: Ознайомити учнів з новелою В.Стефаника «Камінний хрест» та здійснити її ідейно-художній аналіз; осмислити проблему новели;виховувати в учнів почуття патріотизму, любові до України, гордості за свою Батьківщину

Обладнання: портрет В.Стефаника у рушнику та квітах тематичні ілюстрації, вишиваний рушник з гуцульським орнаментом, висловлювання поетів про любов до рідного краю

Тип уроку: урок-роздум

Епіграфи

Може, мені на чужині

Жити легше буде,

Як іноді в Україні

Згадувати будуть…

                           Т.Шевченко

 

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину…

                           В.Симоненко

 

Основний зміст роботи

 

І. Перевірка домашнього завдання.

 

Учитель: Василь Стефаник – великий син великого народу. Поет сумної долі і водночас співець нації. Талановитий український письменник ХІХ – поч.. ХХ ст.

Василь Стефаник… Селянин з діда-прадіда. Мужик…Василь Стефаник… Інтелігент, сільський філософ, вразлива і сильна душа, величезне любляче серце…

Це він Василь Стефаник, - талант, яким би пишалася  найбільш культурно розвинута європейська нація. Новеліст світового рівня.

Воістину, він прийшов у світ як страдник і хоронитель стражденних. Митець високого таланту. Він успадкував від Шевченка любов до простого селянина і передав цю любо, як найбільшу коштовність, наступним поколінням. Стефаник писав: «Я люблю мужиків за їхню тисячолітню, тяжку історію, за культуру,  що витворила з них людей, котрі смерті не бояться. За те, що вони є, хоч і пройшли над ними бурі світові… є що любити і до кого прихилитися. Про них  я буду писати і для них…»

 

 

Літературний диктант

Перевірмо, як ви виконали домашнє завдання, тобто, як засвоїли біографію письменника. Приготуйтесь до написання літературного диктанту.

1. В Стефаник народився у … (рік)
2. Батько хотів, щоб його син став …
3. Яку гімназію закінчив Василь?
4. У якому вузі він навчався?
5. До якого жанру найчастіше звертався Стефаник у своїй творчості?
6. І збірка В.Стефаника мала назву …
7. ІІ збірка В. Стефаника називалась …
8. ІІІ збірка - …
9. На 22 році життя помирає перша любов Василя …
10. Другим коханням письменника була …
11. Дружина письменника…
12. Помер В.Стефаник у … (рік)

 

ІІ. Повідомлення теми, тлумачення мети та завдань уроку. Вступ.

 

Учитель: Епіграфом нашого уроку послужать слова Великого Кобзаря, який майже все своє життя провів на чужині, але завжди жив і марив рідною землею.

                                                             /Учень зачитує епіграф І/

І як відповідь і відгомін через століття, - мудра порада В.Симоненка, величного у своєму слові-істині.

                                           /Учениця зачитує ІІ епіграф/

Наш урок сьогодні має загадкові назву – «Линуть з України журавлі…»

 

Учениця: Про що курличуть в небі журавлі,

Із вирію вертаючись додому?

Чи не про те, як на чужій землі

Почули мову, змалечку знайому?..

                                        А. Матвійчук

 

Учитель:     Еміграція… Болюче слово для українців… Не знайшовши щастя на рідній землі, вже понад століття залишають вони рідні села і міста та линуть у пошуках  цього щастя на чужину. Відлітають вони сьогодні. Нині еміграція стає не просто проблемою, а справжньою трагедією, бо Україна навіки втрачає сотні тисяч, навіть мільйони роботящих, розумних, талановитих людей. Рідна земля перетворюється на мачуху, бо не її працьовиті діти господарями на ній.
 

Це вони, українські жінки, яких доля (а точніше недоля) загнала у чужі світи, з болем у серці і сльозами на очах згадують своїх дітей, рідних, друзів, яких залишили тут, на Україні. Впевнена, що ні на хвилинку не забуває свою донечку Марічку , наша однокласницю, її мама, що уже 7 років перебуває у далекій Іспанії, а безсонними ночами бачить щасливу усмішку своєї дитини…

/Звучить сумна мелодія На її фоні слова…/

Відлітають журавлі у вирій. Відлітають, щоб ніколи не повернутися. Безмежна туга і печаль розноситься по світу від того плачу журавлиного. І ось уже більше століття тому, здається, вічному і безконечному пташиному лету, а зранене серце щемить і тужить; і скочується пекуча скорботна сльоза у роз’ятрене серце матері-України. Для неї однаково дорогі всі її діти, де б вони не жили. І неможливо виміряти, осягнути її, нашу і їхню тугу…

/Звучить сумна мелодія/

 

Учитель: Хто ж ті журавлі, що не змогли дочекатися весни на Батьківщині, відлетіли у вирій і так надовго там залишились?

Це – наша українська родина, розкидана по Америці, Бельгії, Бразилії, Канаді, Аргентині, Новій Зеландії. Та хіба перелічиш всі її притулки?.. Адже недарма в народі кажуть: «Нашого цвіту по цілому світу…»

 

Учениця:  Живуть землі співучої сини

В Америці, Канаді й Аргентині.

Їм сняться рідні села і лани,

І очі мавок, незбагненно сині.

Летять роки, як сиві журавлі,

Немов журба, сльоза лягла на вії,

І не дає заснути до зорі

Щемлива, наче пісня, ностальгія…

                          А. Матвійчик

 

Учитель: На проблему еміграції – цю трагічну подію в житті українського народу – одними з перших відгукнулися письменники західної України. Тимофій Бордуляк обізвався у 1896 р. оповіданням «Бузьки». «Економічна нужда і безробіття, перспектива наймитства і жебрацтва гонять селянина за океан», - відповідають йому І.Франко та М.Павлик.

Майже всі галицькі і московські часописи були переповнені жахливими звістками про еміграцію селян, зокрема українських , що стривожило на далекій Півночі П.Грабовського, який відгукнувся на ці події статтею»До свідомості громадської!»

Та чи не найщиріше святе почуття любові до рідного краю і туга за його втратою виражене у вірші Б.Лепкого «Чуєш, брате мій», що ось уже майже вік живе як реквієм масовій еміграції поліських, галицьких і буковинських трударів за океан у пошуках кращої долі. Скільки у ній тяжкої муки, невимовного болю! Це біль і туга тих, хто втрачає найдорожче у своєму житті – Батьківщину…

/Звучить пісня «Чуєш, брате мій»/

 

ІІІ. Сприйняття матеріалу

 

Учитель: Справжнім пам’ятником тим нещасним, яких безвихідь гнала у світи, стала новела В.Стефаника «Камінний хрест». Це єдиний твір Стефаника про еміграцію. Єдиний. Але який!..

О.Кобилянська після прочитання цього твору писала авторові: «Між слова Ваші там…тиснулися великі сльози, мов перли. Страшно, сильно пишете Ви… Гірка, пориваюча, закривавлена поезія Ваша… котру забути не можливо».

Запитання до учнів

? Коли був написаний твір? (1899)

 

Доповнення учителя: Так справді, «Камінний хрест» був написаний Стефаником у 1899 р. і на початку червня з’явився у «Літературно-науковому віснику»

  ? Давайте звернемось до біографії письменника. Де перебував Василь Семенович у цей час? Чим займався?

  ? Як розцінював письменник еміграцію?

 

Доповнення учителя: Еміграцію він розцінював як непоправну  трагедію, вимушений розрив з батьківщиною без жодної надії на повернення. Краківський вокзал став пересильним пунктом виїжджаючих, які проходили медичну комісію, купували квитки і візи. Тут галичан обдурювали, шахрували, убивали. Та й життя їхнє у бруді, злиднях, відчаї скидало на циганський табір.

Оскільки батько категорично заборонив синові кидати навчання і приїжджати додому, молодий Стефаник часто приходив на краківський вокзал, щоб від земляків-переселенців довідатись, що робиться у рідному краю. Він бачив там сині, спечені губи, підпухлі від плачу дитячі очі, чув захриплі від голосінь та зойків голоси матерів, болючий лемент галицьких і буковинських емігрантів, що відправлялись на чужину.

 

Учениця: /З листа О.Гаморак, дружини письменника,1899/

«…У п’ятницю приїхало їх 800 душ ранісінько, не вилізали з возів, а випадали, не сідали до поїзду, а здобували його штурмом. Жінки бігали і верещали за згубленими дітьми, урядники одного-двох мужиків силоміць пхали до воза, хоч ті молили їх , що жінка з дитиною  десь пропала, а публіка дивилась на то і перестрашено питалася, що то є і хто лишився на тій землі, що емігранти покинули…»

 

Учитель: Такі картини Стефаник часто спостерігав, вони мучили його, не давали не тільки спати, а й жити. Він знову й знову йшов на вокзал, проводжав знедолених, переживав з ними біль розлуки з рідною землею, бо вважав це своїм якимсь страшним обов’язком – він  повинен на власні очі бачити нужденні натовпи земляків, поринати у «те море сліз, пекло ціле муки!..»

Страшну картину еміграції письменник змальовує у листах…

 

Учень:  «Нині удосвіта,- пише він до О.Кобилянської цього ж таки 1899р., - на двірці краківськім було 800 душ емігрантів…Поїзд рушає, жінки і чоловіки чіпляються його, поліція і жандарми відкидають їх, як грушки. На пероні лишаються жінки без чоловіків, діти самі без родичів і чоловіки без жінок. Шалений плач, ламання рук і прокльони. А поїзд лише димом б’є в очі – і пішов!..

Виджу їх, як дубів, тих мужиків, що вода їх корінь підмулює, виджу як хитаються, як падають, як їх пхають на залізниці і везуть як дерево на опал. Чую їх біль, чую їх жаль і муку…»

 

Учитель: Співзвучними до листів Стефаника того часу є рядки віршів І.Франка із циклу «До Бразилії»

 

Учениця: Коли почуєш ти в тиші нічній

Залізним шляхом стукотять вагони,

А в них гуде, шумить, пищить мов рій,

Дитячий плач, жіночі скорбні стони,

Важке зітхання і гіркий проклін,

Тужливий спів, дівочії дисканти,

То не питай: Се поїзд – звідки він?

Кого везе? Куди? Кому вздогін?

              Се – емігранти.

Коли побачиш на пероні десь

Людей , мов оселедців тих, набито,

Жінок худих , блідих, аж серце рвесь,

Зів’ялих, мов побите градом жито.

Мужчин понурих і дітей дрібних

І купою брудні, старії фанти

Навалені під ними і при них,

На лицях слід терпінь, надії марних,

                        Се – емігранти.

 

Учитель: Виїжджали тисячами,, десятками тисяч, гнані нестатками і голодом, зі страхом у душі, відчуваючи, що прощаються із рідною  землею назавжди.

І вже там, на вокзалі, почалась творча робота над «Камінним хрестом». Довга, болюча, виснажлива праця, пізніше названа самим письменником «сердечною».

В основу новели покладено реальний факт. Стефан Дідух (в новелі – Іван, письменник змінив ім’я селянина Стефан на більш поширене Іван), односелець письменника, якого Стефаник знав особисто, емігруючи до Канади, поставив на своєму полі камінний хрест. Він і понині стоїть на найвищому горбі у Русові.

Запитання до учнів

Давайте звернемось до жанру твору та повторимо деякі відомості з теорії літератури.

? Що таке новела?

? кого з українських новелістів ви знаєте?

Хто з зарубіжних письменників звертався до жанру новели? (Кафка, Г.Мопассан, Е.Хемінгуей, А Чехов та ін.)

Доповнення учителя: так, поряд з видатними новелістами світового рівня дослідники ставлять і Василя Стефаника. Він є великим новатором дуже стислої, драматичної за змістом соціально-психологічної новели про сільське життя.

? Давайте з’ясуємо: чим же особливі новели В.Стефаника? Законспектувати!

• мінімум подій;
• увага до внутрішнього світу героя + психологічне навантаження;
• відсутність авторських коментарів;
• майстерно виписані монологи та діалоги;
• лаконічність, стислість.

 

Доповнення учителя: І. Франко зауважував, що  Стефаник «ніде не скаже зайвого слова». А Леся Українка підкреслювала. Що він «двома – трьома  штрихами… надзвичайно яскраво зображує нам цілі драми». Це справді так. Наприклад, новела «Лан» - маленький, всього на півсторінки, твір, в якому всього три дійові особи: лан, дитина, матір; та описана страшна трагедія -  змучена злиднями і тяжкою працею мати заснула і не чула, як упало ротом до землі і посиніло її немовля. Справді, мужицьке горе небагатослівне – стислий до краю і лаконічний сам автор.

• як правило сумні чи трагічні (вони, як журливі і народні пісні. Беруть за живе і хвилюють);

 

Доповнення учителя: Часто В.Стефаника звинувачували у песимізмі. На що сам письменник відповідав: «Мені самому було б приємніше змальовувати наших селян у вишиваних сорочках на призьбі, що мачають булку в мисці меду. І сто перед хатою, і двадцять корів за нею…» І Франко не бачив у новелах  Стефаника «ані сліду песимізму. Навпаки, - зазначав він, - у багатьох із його оповідань віє вільний дух енергії, ініціативи, а у всіх бачимо велику любов до життя і природи, речі зовсім суперечливі песимізмові. Певно, що коли когось болить, то він кричить, але хіба ж се песимізм?..»

• досконалість форми (усі новели написані строго за усіма законами жанру).

 

ІV. Осмислення матеріалу.

1. Запитання до учнів:

? Які ж почуття охоплювали вас, сьогоднішніх читачів, коли ви вперше знайомилися з новелою «Камінний хрест»?

? Пригадайте сюжет твору.

? Що ви можете сказати про композицію новели?

Доповнення учителя: Незважаючи на невластивий для Василя Стефаника дещо ширший обсяг твору – новела складається із  семи розділів – ми не знайдемо у ньому жодної зайвої фрази, закрученого сюжету.

2. Завдання для учнів:

Скласти план новели (І група – звичайний, ІІ група – цитатний), давши заголовки до кожного із семи розділів твору.

3. Поетапний розгляд змісту твору.

І (Живописний портрет Іван Дідуха. Екскурси у біографію.)

-  Яким же був головний герой новели?

- Що відомо про його попереднє життя?(рекрутчина., смерть батьків, розорення господарства)

• Чому Іван не кидав того «тяжкого горба», який забирав усі його сили?(за урожай вдалося купити 2 шматки землі)
• Чому Іван  не дозволяв жінці та дітям працювати на горбі?
• Які художні деталі свідчать паро те, що праця його була неймовірно важкою? (письменник неодноразово порівнює селянина з конем; породжує мішкові; інвалід (Переломаний).
• Виможемо сказати, що Дідух був сильною особистістю? (забивав кулаком будяк в ногу, глумлячись над своїм болем)
• Що говорили про Івана в селі? (що до церкви ходив раз в рік  (на Великдень), що курей «муштрував», що ніколи не ї в за столом)

ІІ (Прощання з односельцями.)

• Чому скликав іван усе село?
• Які почуття переповнюють селянина?
• Чи сам Іван мав бажання їхати у «ту Америку»?
• Що робиться у душі старого? (зачитати останній абзац)
• З чим порівнює автор Дідуха? ( з каменем, викинути хвилею на берег)

ІІІ (Причина туги Івана – любов до рідної землі і вимушена розлука з нею.)

• У чому ж причина еміграції Івана та його земляків?
• Чи вірить селянин у те, що на чужині він знайде щастя?
• Як підтримують його сусіди?
• Як виглядає сповідь Івана?

ІV (Два прохання Дідуха до селян – пом’янути його зі старою та  не минати хреста.)

• За чим найбільше шкодує Іван? Що йому найважче залишити?
• Що, на вашу  думку, символізує камінний хрест? (символ його чесного трудного життя)
• За що люди шанують Івана?

V(Шум, гамір, весела скрипка і тужлива пісня.)

• Про що ведуться розмови у житті? (селяни нарікають на життя)
• Як співається Іванові?
• Чому розвіюється туга? (горілка, селяни пообіцяли памятати його)

VI (Шалена полька старих.)

• Чи стало Іванові легше після гулянки з односельцями?
• Чому ридала вся хата, коли старі по-панському вбрані зайшли до хати? («душі їхні залишилися витати над хрестом, а тіла, по-панськи вбрані, плили не в Канаду а на цвинтар…»)
• Танець – це щось веселе, життєрадісне. Яке враження справляє на селян та вас полька Івана Дідуха? (танець на межі божевілля)

VII (Перед хрестом.)

Він найменший, має всього 7 рядків, але несе велике психологічне навантаження. /учитель зачитує текст/.

4. Доповнення учителя:

Новела «Камінний хрест» багата на образи-символи та символічні деталі:

• камінний хрест – символ тяжкої долі селянина, його мук і страждань. Символічним  є і те, що Іван сам висадив його на горб;
• викинутий на берег камінь – людина, яку викинуло за борт життя; утрачене щастя;
• цвинтар, могила – чужина;
• музичне оформлення: тужлива пісня → весела скрипка → божевільний танець;
• чорна рілля – страждання Івана;
• сльоза – видимий образ душевного болю;
• хмара плачу, що повисла над хатою, - душевна мука селянина.

 

V. Закріплення матеріалу.

 

Учитель: Життєва доля Івана Дідуха – трагічна.  Залишив він на полі, рясно политому власним потом, пам’ятник по собі і дружині. Він – пам’ятник тисячам українських селян, які так і не повернулися додому, засіваючи своїми кістками чужі землі. Недаремно поміж емігрантами і досі журно звучить пісня про журавлів…

 

Учениця: Летіть, летіть нестримні журавлі,

Через усі держави і кордони, Несіть привіт від рідної землі

Усім, хто в неї вірив безборонно,

Усім, хто міг у серці зберегти

І землю ту, і мову ту єдину, Хто крізь усі негоди і світи

В собі проніс любов до України.

                                А.Матвійчук

 

Учитель: «Заки море перелечу, крилонька зітру», - співається у пісні. Справді, українських емігрантів чекала невідомість. І все ж знаємо, що багато з них досягли і досягають нині на землях чужих високого рівня добробуту, значного суспільного становища, серед них є успішні бізнесмени-мільйонери і впливові політики… То, можливо, еміграція була і є для них порятунком? Чому ж так багато болю і трагедії в рядках новели «Камінний хрест»? Чому ж сьогодні линуть до рідних та друзів в Україні сумні листи від емігрантів…?

З листа емігрантки Олени Шумки (м. Тернопіль), 10.08.99р.

«…Мамо, не журися. Ніби все добре. Працюю, гроші заробляю. У нас  таких не заробиш. Робота не важка, хоча працюю від ранку до вечора…

Не люблять нас тут, не поважають. Якось обізвали господарі наймичкою. Болить воно мене, те слово… Так, справді, я наймичка, але ж я і людина! І маю душу, котра болить…»

                                                                                     03.02.2000р.

«…Тяжко мені, мамо. Усе є: і гроші, й краса, і тіло, і затишок, але за чимось серце тужить. Не смачна тут кутя, не добрий тут хліб Божий, і світ мені не милий. Сиджу на березі океану дивлюся на його безмежність, на його красу, і не красивий він, мамо, не красивий: і хвилі не хвилі, і обрій не той, і вода не вода. Мамо, я розумію: «Не гріє сонце на чужині, а вдома надто вже пекло!..» Ще трохи грошей назбираю і приїду…»

Запитання до підсумкової бесіди:

• Чому розлука Івана  з рідною землею така болюча?
• Які епізоди твору вас особливо вразили?
• Як ви вважаєте, чи розбагатіє Іван на чужині?
• Чи зможе він бути щасливим?

 

Учитель: Ось такий він, Василь Стефаник, співець горя народного, творець новел, забарвлених тугою та зажурою…Творчу спадщину Стефаника великою не назвеш. 72 новели. Мав бажання створити драму. Написати повість – не написав, не створив. Не тому, тому що забракло хисту. Стефаник був неймовірно вимогливим до себе, до свого слова. Він належав до тих  митців, що віддавалися творчості сповна.

Він міг би жити у великих європейських містах, носити смокінг, подобатись жінкам-аристократкам і приймати троянди від шанувальників…

Міг згадувати свою Україну-колонію лише у зв’язку із скупими зведеннями австро-угорських чи царських офіційних газет.

Але він був разом із своїм народом. Вернувся і почорнів від розлуки…

Його новела «Камінний хрест» і сьогодні звинувачує  і кличе до роздумів. Знову емігранти-журавлі покидають  Україну, тікають від безробіття, від безглуздя, яке твориться у нашій країні, вже у своїй незалежній державі. Знову – людські трагедії, розлуки, зневіра.

Образ Івана Дідуха – це образ цілого народу, який не може власним трудом заробити на рідній землі собі і своїй родині добробут.  Трагедія Івана Дідуха – це трагедія усього краю, що несе камінний хрест нестатків і відчаю. І чи можна знайти на чужині своє щастя, ліпшу долю, коли душа упродовж усіх літ свідомого само вигнання із Батьківщини нестримно рветься до рідної оселі, мріє, снить, марить нею?..

Тож любімо свою Україну такою, яка вона є, зуміймо пережити усі труднощі, що випали на її долю, трудімось і дбаймо про неї. Бо вона – наша  Мати. А матері – не вибирають…

 

VI. Домашнє завдання

 Твір-роздум на одну із запропонованих тем:

1. Чи зміг би я розлучитись з Батьківщиною?
2. Дасть вина і хліба дальна чужина,

Та не дасть розради для душі вона…

 

VII. Виставлення та аргументація оцінок