Конспект уроку ( усний журнал) з літературного читання для 2 - го класу на тему "Оспівана фантазія"

 

УСНИЙ ЖУРНАЛ

 

 ОСПІВАНА

 ФАНТАЗІЯ...

 

 

 

 

                       Лесі  Українці  присвячується. . .

 

 

 

 

 

 

 

                                                               Бруженяк – Щобак Т.М.

Мета : ознайомити учнів із життям і творчістю поетеси ;

 вдосконалювати техніку виразного читання , розвивати

 зв’язне мовлення учнів; виховувати любов до природи .

 

Обладнання : портрет Лесі Українки , книжки з її творами ,

 дитячі малюнки до творів поетеси , епіграф .

 

                                         Хід уроку

 

1. Організація учнів до уроку .

На дошці портрет Лесі Українки , під ним запис :

                              „ Ні ! Я жива ! Я буду вічно жити !

                              Я в серці маю те , що не вмирає ...”.

                                                          Леся Українка  

 

2.Мотивація навчальної діяльності учнів .

    - На Волині , в місті Новгород – Волинську , 25 лютого 1871 року народилася Лариса Петрівна Косач .яка ввійшла в історію літератури як Леся Українка .

- Хто її батьки ?

 - Де жила Леся Українка ?

- Які вірші писала ?

 

3. Оголошення теми і мети уроку .

   - Сьогодні ми повинні знайти відповіді на всі ці запитання . А     допоможе нам „ Усний журнал ” , який підготували наші учні .                                 

 

 

 

 

 

         1 - сторінка

        Дитячі роки Лесі

 

     Леся Українка – це дівчина з України , яка народилася на Волині. Її справжнє ім.`я і прізвище – Лариса Петрівна Косач.

    Батько її був юристом, а мати – українською письменницею. Лесина мати – Олена Пілка – писала твори для дорослих і дітей, вона була першою Лесиною вчителькою. Вона вчила свою доньку української мови, літератури, історії , співала їй українських пісень , розповідала цікаві казки і легенди .

   Адже Леся жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки , не бігала з ровесниками гучними коридорами .Її життя багато чим відрізнялося від життя її ровесників.

    В сім`ї Косачів, де жила Леся, було шестеро дітей: Ольга, Оксана, Микола, Ізидора, Михайло і Леся, яка була другою дитиною в сім`ї Олени Петрівни і Петра Антоновича Косачів .

    Із всіх дітей Леся найбільше була подібна до свого батька :і вродою , і вдачею. Вони обоє однаково були лагідні та добрі, стримані та терплячі.

   З своїх братиків і сестричок Леся особливо любила брата Михайла .Вони скрізь були разом , їх навіть називали одним ім.`ям – „Мишолосія”. Вони вигадували різні забави, фантастичні пригоди. Ларису по – домашньому кликали Лося, а в 5 років вона попросила , щоб її називали Лесею.                                                                       Леся в 4 роки добре читала, а в 5 років уже написала досить змістовного листа своєму дядькові М. Драгоманову .

    Дівчинка зовсім маленькою у 6 років навчилася вишивати, а коли їй подарували голки і нитки, то вона їх дуже берегла .І тоді вже задумала вишити батькові сорочку. На іменини мамі, батькові і Михайлові Леся щороку дарувала свої чудові вишивки. 

 

 

      2 – га сторінка

Книги Лесі Українки

 

  Леся була мужньою протягом усього життя. Цієї мужності вчилася вона у Тараса Григоровича Шевченка.

  Тут, на Волині, серед розкішної природи, разом з сільською малечею бігала дівчинка влітку в поле, пасла корів. Любила вечорами стрічати череду корів, що поверталися з пасовиська, і нічим не виділялася серед сільських дітей: ні одягом, ні поведінкою.

   Таємнича природа і багаті фольклорні традиції волинського краю щедро напували багатющу уяву Лесі. Почувши від матері про лісову мавку, дівчинка так повірила в неї, що одного разу посеред ночі втекла в ліс, перемагаючи страх, усюди шукала цю предивну істоту.

   Літературну діяльність Леся почала рано. У 9 років написала перший вірш „Надія”, присвячений тітці „Елі”(О. Косач), котра була заслана у Сибір за політичні погляди. Коли дівчинці було 13 років, появився перший друкований вірш „Конвалія”.  

                 Росла в гаю конвалія

                 під дубом високим,

                 захищалась від негоди

                 під віттям широким.

 

                Та недовго навтішалась

                конвалія біла –

                 і її рука чоловіча

                 віку вкоротила.

 

   Передбачлива мати, відсилаючи вірш тринадцятирічної доньки до друку в Галичину, підписувала їх псевдонімом „Леся Українка” (здрібніле ім`я  „Леся ”, бо дівчинка ще була малою, а „Українка” – значить дівчина з України). Олена Пілка назавжди поєднала долю Лесі з долею України.

   З дитинства вона була старанною і здібною дитиною. Вона знала понад 10 іноземних мов, любила музику і грала на фортепіано, проявляла інтерес до малювання (батько навіть запросив художника з Ковеля, який учив її малювати з натури).

   У сім`ї Косачів була хороша традиція – влаштовувати родинні літературні і народні свята. Душею цих свят була Леся. Вона була і сценаристом, і режисером, і костюмером. Декламувала дівчинка дуже зворушливо, улюбленими творами стали  вірші Т. Шевченка.               

   А ще була вона ніжною у своїх поезіях , казках, поемах . Цього вона вчилася у рідного українського народу – з його казок , пісень, та колисанок .

    Сім струн я торкаю , струна по струні ,

    Нехай мої струни лунають ,

    Нехай мої співи літають

   По рідній , коханій моїй стороні .

   І може , де кобза знайдеться ,

   Що гучно на струни озветься ,

   На струни , на співи мої негучні .

 

    В 11 років Леся захворіла на туберкульоз кісток . Ця хвороба не залишала її протягом 30 років . Згасало її здоров`я , та не згас її дух .Вона написала вірші , в яких закликала любити свій край , волю, життя, народ .

                                  Соловейковий спів

 

  Соловейковий спів навесні

  Ллється в гаю , в зеленім розмаю,

  Та пісень тих я чуть не здолаю ,

  І весняні квітки запашні

  Не для мене розквітли в гаю .

 

 

                                 Тиша в морі

 

 Тиша в морі ... ледве – ледве

 Колихає море хвилі .

 Не колишуться од вітру

 На човнах вітрила білі.

 З тихим плескотом на берег

 Рине хвилечка перлиста ,

 Править хтось малим човенцем ,

 В`ється стежка золотиста.  

 

                                  Як дитиною бувало ...

 

Як дитиною бувало                            

 Упаду собі на лихо ,

 Та хоч в серце біль доходив ,

 Я собі вставала тихо .

  „Що болить? – мене питали :

 Але я не признавалась ,

 Я була малою горда ,

 Щоб не плакать , я сміялась.

 

                               Ой , вишеньки – черешеньки

 

 Ой , вишеньки – черешеньки ,

 Червонії , спілі ,

 Чого ж бо ви так високо

 Виросли на гіллі ?

 Якби зросли низесенько ,

 Чи то ж би доспіли ?

 

                               Красо України , Подолля

 

  Красо України , Подолля,

 Розкинулось мило , недбало ,

 Здається , що зроду недоля,

 Що горе тебе не знавало.

 Онде балочка весела ,

 В ній хороші красні села,

 Там хатки садками вкриті ,

 Коло сіл стоять тополі ,

 Розмовляють з вітром в полі.                                                        

 

    Доля розпорядилося так, що наділила Лесю дивовижними здібностями і в той же час заставила  виборювати життя в щоденних муках і стражданнях.

   Під час свята Водохреща в Луцьку дівчинка так захопилася, що не відчула, як промочила ноги в крижаній воді. Спочатку боліла нога, потім нога. Діагноз – туберкульоз кісток, а потім і легенів, нирок. Та ще в дитинстві поетеса засвоїла правило : щоб не плакати, треба сміятись. Отак і змагалась з важкою недугою все життя. Іноді цілий місяць приходить лежати в гіпсі, в „липучих кайданах”, як казала вона сама. Часто їй доводилося їздити на лікування в Крим, на Кавказ. Перша подорож до Одеси відбулася , коли Лесі було 17 років.

 

   Прожила Леся Українка всього лише 42 роки і 33 із них плідно працювала на літературній ниві . Рано обірвалася її пісня .

   19 липня 1913 року Леся згасла на руках у матері . Пішла від нас велика дочка українського народу , та не пішли її думки, її поезія .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     3 – тя сторінка

 

    В дитячому крузі

     Під таким заголовком надруковані дитячі вірші Лесі Українки. Дітей любила Леся по – особливому. Для молодших вона робила із клаптиків тканини і кольорових папірців власні іграшки. А коли згодом поетеса писала листи, адресовані дорослим, вона ніколи не забувала про дітей, називала їх ласкавими іменами. Діти віддячували їй такою ж любов`ю. У Колодязному, де не було школи, вона вчила дітей читати й писати .

 

1. Хвилинка поезії. Декламування учнями віршів .

2. Конкурс „Назвати назву твору”.

    - Промовила конвалія : „Прощай, гаю милий !”. ( „Конвалія ”)

    - Я була малою горда, щоб не плакать, я сміялась.(„Як дитиною  бувало .”)

    - Ні долі, ні волі у мене нема, зосталася тільки надія одна .            („ Надія”.)

     -  Якби зросли низесенько, чи то ж би доспіли ? („Ой, вишеньки- черешеньки”.)

     - З тихим плескотом на берег рине хвилечка перлиста . („ Тиша в морі”.)

    - Рученьки терпнуть, зліпаються  віченьки , Боже, чи довго тягти? („ Швачка”.)

   - Я знала Лесю Українку, живу тривожну, молоду. (О. Журлива „Я знала Лесю Українку”.)

   - І почались вони битись. Та так б`ються, та так скубуться, аж догори скачуть. (”Біда навчить”.)

 

 

 

 

 

       4 - сторінка

Сторінка – веселинка

 

1.Інсценізація уривку казки Лесі Українки „ Біда навчить”.

2. Реклама до вірша „Конвалія”.

3. Декламування вірша Романа Завадовича „ Перший вірш ”.

                               Перший вірш

           Сиділа за столиком Леся мала ,

           Вдивлялась у книжку , що мати дала.

            Дівчатко читало чудові казки ,

            І очі горіли , мов срібні зірки .

 

          Застукав хтось у двері...То сивий поштар

          Приніс , як звичайно , із пошти листа.

          Узяв листа батько, коверту роздер,

          Поглянув , поблід і неначе завмер.

 

          Без слова він мамі подав – і вона,

          Читаючи, стала бліда, мов стіна.

           „ Вони ... на Сибір ... засудили її ...”

          І втерла заплакані очі свої.

 

          „Кого засудили ? Скажіть !”- від стола

          Спитала стурбовано Леся мала.

          „ Ох , тітку Олену, дитиночка, знай,

          За те, що так палко кохає свій край...

 

         Московські жандарми її повезуть

         На Сибір, де сніги, де морози і лють”.

         І  Леся такі проказала слова :

         „Жандарми ... заслання ... усе це дарма !

 

 

        Такої любові не зломить тюрма !

        І я б ворогам не скорилась повік -

        Надію у серці носила, мов лік”.

 

        Всміхнулася мама тоді до дочки,

        І батько погладив шовкові кіски,

        А Леся схилилася знов до листа

        І  перший  писати свій вірш почала.

 

       А тітка вважалась, неначе жива,

       Й такі їй до серця шептала слова:

       „ Ні долі, ні волі у мене нема,

       Зосталася тільки надія одна”.

                                / Лесі Українці присвячується  ... /

 

       Як умру , на світі запалає

         Покинутий вогонь моїх пісень ,

         І стримуваний промінь засяє ,

          Вночі запалений , горітиме удень .

 

  Похована Леся Українка в Києві на Байковому кладовищі між могилами батька і брата Михайла .

  Леся , котра стільки зробила для розвою рідної культури , була і залишається нашою національною гордістю .

 

IV. Підсумок уроку.

 

- По всьому світі лунає  поезія поетеси , будить від сну людські душі . Наповнює серця добром . Нехай і у ваших серцях вічно горить вогник Лесиної поезії  і зігріває душу .