Конспект уроку "В. Підмогильний. Автор інтелектуально-психологічної прози, перекладач"

Тема. Валер’ян Підмогильний. Автор інтелектуально-психологічної прози, перекладач.

Мета. Познайомити учнів з життєвим і творчим шляхом письменника, найосновнішими віхами його творчої біографії; розкрити значення інтелектуально-психологічної прози В. Підмогильного для розвитку української літератури; виховувати інтерес до вивчення маловідомих сторінок української літератури ХХ століття.

Тип уроку. Урок засвоєння нових знань, урок-уявна зустріч з письменником.

Матеріали та обладнання. Підручник, зошити, твори письменника, презентація життєвого і творчого шляху письменника з використанням мультимедійних засобів.

                           Епіграф. Надто оригінальне явище в українській літературі.

                                                                                                     В. Мельник

ХІД УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності учнів.

 1. Вступне слово вчителя.

Один із найвидатніших прозаїків 20-30-х років, Валер’ян Петрович Підмогильний свідомо «став на варті страждання людини» і цим був неприйнятний для ортодоксальної критики. А ще явно тягнувся до європейської літератури й утверджував для української прози національність змісту.

У ці дні йому б виповнилося уже 107 років. До наших днів він би не дожив, але скільки б міг іще створити чудових творів за своє життя, розповідаючи онукам і правнукам про шаленство суспільних катаклізмів у неймовірно їм далеких 20-х роках. Але не судилася йому доля дочекатися онуків і правнуків. Як не судилася вона багатьом з тої відчайдушної генерації «перших хоробрих», які сміливо й талановито закладали підмурівок української національної культури, а повертаються до нас сьогодні поколінням Розстріляного Відродження. Повертаються, заповнюючи «чорні» й «криваві» (а не «білі», як хтось визначив) плями на скорботному полі літературного процесу перших двох десятиліть пореволюційної епохи. Хоча те заповнення здійснюється не так швидко й ґрунтовно, як хотілося б…

2. Оголошення теми та мети уроку.

У своїх, і нині популярних, «Розповідях про неспокій» Ю. Смолич лишив нам чи не єдину простору згадку про письменника, якого знав особисто. Він, зокрема, писав: «Коли б хтось із читачів оцих моїх літературних спогадів та запитав мене, кого з молодих українських письменників двадцятих-тридцятих років я вважаю найбільш інтелектуально заглибленим, душевно тонким або, по-простому кажучи, найбільш інтелігентним, то я б ні на хвилину не задумався і відказав: «Валер’ян Підмогильний!»(слайд №2).

Отже, сьогодні на уроці ми познайомимося із життєвим і творчим шляхом Валер’яна Підмогильного, з’ясуємо основні віхи його творчої біографії, спробуємо зрозуміти значення його інтелектуально-психологічної прози для розвитку української літератури 20-30-х років ХХ століття. Допоможе нам у цьому комп’ютерна презентація життєвого і творчого шляху письменника та уявна зустріч з письменником.

Зверніть увагу на епіграф уроку. Дослідник творчості В. Підмогильного

В. Мельник назвав його «надто оригінальним явищем в українській літературі» (слайд №1). Оригінальним настільки, що, незважаючи на активну творчу діяльність і постійне перебування у силовому полі тогочасної критики, він і досі не знайшов належного за глибиною і всебічністю поцінування, на яке заслуговує. На те були свої причини. Пройшовши чорну смугу півстолітньої ігнорації та забуття, як жертва тоталітарної системи, він лише в нинішній час постає перед нами без образливих наличок і всіляких упереджень, у всій своїй повноті, яку й  прагнемо ми з вами осягти на  нашому уроці.

3. Робота в зошитах. Запис дати, теми уроку, складання конспекту протягом уроку за слайдами.

ІІ. Сприйняття й осмислення матеріалу.

Розповідь учителя.

Його творчий шлях тривав лише п’ятнадцять років (водночас із співробітництвом у журналах та видавництвах). На тридцять четвертому році життя письменник був грубо й безпідставно вилучений з літературного процесу і взагалі ізольований від суспільного оточення. Залишилися кілька збірок оповідань і повістей, романи «Місто» й «Невелика драма», ціла бібліотека перекладів французької класичної прози, про які академік О. Білецький ще наприкінці 20-х років сказав, що ними «сміливо може пишатися українська література…» (слайд № 9  ).

8 грудня 1934 року у Заньківському будинку творчості В. Підмогильному було пред’явлено ордер №845 по Харківському обласному управлінню НКВС  на дозвіл «здійснити обшук та арешт гр-на Підмогильного Валер’яна Петровича…». Отже, того дня не стало відомого прозаїка, перекладача, редактора видавництва, чоловіка й батька шестирічного сина. Віднині письменник іменувався однослівно – «звинувачений», а утримуватися мав «під вартою в спецкорпусі №1».

Наступного дня почалися допити, які спершу виглядали так, ніби письменника запросили просто познайомитися. Але чим далі, то питання були підступнішими. Стало зрозуміло, що слідчі розігрують раніше запланований сценарій. Викликаються нові свідки, стають відомі нові «факти». На втретє продовженій десятиденці слідства В. Підмогильний починає втрачати сили. Тим більше, що допити веде вже не один слідчий. У протоколі від 11 січня відчувається, що він був доведений до стану говорити все, що від нього вимагалося. «Останнім часом я належав до групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії. З цими письменниками я вів контрреволюційні й терористичні розмови…» Щоправда, ця «страшна» група, як виявилося, складалася з нього та двох найближчих друзів: В. Вражливого і В. Поліщука, які теж з грудня 1934 року сиділи десь у камерах поруч з ним.

Нарешті харківські чекісти мали той висновок, що був запрограмований ще в день арешту В. Підмогильного. 13 січня письменника спецконвоєм відправили  до нової столиці республіки Києва, де він ще на два з половиною місяці став мешканцем спецкорпусу при НКВС УРСР (нині Жовтневий палац). Сюди ж прибувають з подібними звинуваченнями В, Поліщук, В. Вражливий, М. Куліш, Г. Епік, М. Любченко, А, Панів, В, Штангей з Харкова, Г, Майфет, П, Ванченко, О, Ковінька – з Полтави, Є. Плужник переводиться з Київського обласного управління НКВС.

Одне слово, набирається досить таки солідна група «терористів» з сімнадцяти чоловік. Знову допити, протоколи, очні ставки. В. Підмогильний робить останню спробу спрямувати слідство в річище загальносуспільних проблем на Україні.

20 лютого 1935 року Народний комісар внутрішніх справ республіки

В. Галицький підписав «Звинувачувальний висновок у справі контрреволюційної боротьбистської організації», що, як виявилося, готувала аж ніяк не менше, як «повалення Радянської влади на Україні, утворення незалежної буржуазної української республіки і терористичні акти проти керівників Радянської влади та Комуністичної партії». Останнє слово мав сказати трибунал Українського військового округу.  Однак справі надавалося такого значення, що судити «українських націоналістів» прибула з Москви виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР на чолі з самим її головою армвійськюристом 1-го рангу В. Ульріхом, який вже тоді прогримів на всю країну проведенням «Шахтинської справи», «Української військової організації» та інших, не менш гучних репресивних процесів.

Пізно ввечері в приміщенні того ж Республіканського НКВС розпочалося – у закритому судовому засіданні, без участі будь-якого захисту й свідків – слухання справи №0024. на ранок 28 березня іменем Союзу Радянських Соціалістичних Республік було оголошено вирок підсудним:

«На підставі викладеного і керуючись постановою ЦВК СРСР від 1-го грудня 1934 року виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду Союзу РСР присудила: Полоцького О.А., Любченка М.П., Мазуренка Ю.П., Коваліва Л.Б., Куліша М.Г., Епіка Г.Д., Поліщука В. Л., Вражливого В.Я., Підмогильного В. П., Плужника Є.П., Паніва А.С., Штангея В.Ф., ВанченкаП.З., МайфетаГ.Й., КовінькуО.І. – всіх п’ятнадцять до позбавлення волі терміном на ДЕСЯТЬ років кожного з конфіскацією особисто приналежного майна.

Кудрю Д.С., Семка-Козачука С.М. – позбавлення волі на СІМ років кожного, з конфіскацією особисто приналежного майна.

Всім засудженим зарахувати час попереднього ув’язнення.

ВИРОК ОСТАТОЧНИЙ І ОСКАРЖЕННЮ НЕ ПІДЛЯГАЄ».

Велетенський архіпелаг ГУЛАГ, павуком розпростертий над першою в світі країною соціалізму, чекав на свої нові жертви. В. Підмогильному прослалася дорога на українську Голгофу ХХ-го століття – Соловки…(слайд № 8 ).

Епопея перебування в спецізоляторі сумнозвісного всьому світові монастиря Російської імперії – то ще малодосліджена сторінка життя письменника. Чудом уціліло декілька листів до дружини, матері й сестри з цього кам’яного мішка. Вони то волають відчаєм восьмимісячної невідомості про долю родини, яка, можливо, розплачується за його «злочинну діяльність», то сповнені намагання заспокоїти себе, рідних а, найперш, недремне око цензури неймовірним благополуччям самотнього в’язня.

Навіть у табірних умовах він намагався працювати. Спочатку навертався на перекладацтво (У. Шекспір, О. Уайльд), а потім і на оригінальне письмо. Написав кілька оповідань, невелику повість з життя одного будинку. З весни 1936 року в листах були постійні згадки про роман «Осінь. 1929» - про події колективізації на Україні. Але все це дійшло до нас тільки в листах…

Довгі роки десь на дні зболених стражданням душ, дорослої і дитячої, жевріла крапля віри у відновлення справедливості, у омріяну зустріч. Лише крапля. Бо від літа 1937 року ті сподівання дружини і сина обернулися глухою невідомістю: урвалося будь-яке листування, поверталися назад невеличкі посилки з зіпсованими за таку тривалу дорогу харчами.

Що залишалося людині, яка була повністю ізольована від світу, зачинена в камері, не маючи можливості спілкуватися ні з ким? Я думаю, що спогади… Адже Валер’ян Підмогильний знав напевно, що повернення назад не буде. Тому, щоб не втратити людського начала в собі, намагався писати твори, згадував прожиті роки, але, мабуть, каяття не було.

У архівах письменника зберігається невеличка автобіографічна замітка, в якій привертає увагу оцінка свого життя самим В. Підмогильним: «Очевидно, є люди, що своє життя можуть згадувати, як суцільну смугу радості. Є люди, життя яких насичене і радостями, і печалями. Можливо, ці люди найщасливіші, бо справжнє щастя може відчути той, хто зазнав горя. Я оглядаюся на пережите. Де мої радощі? Життя пройдене, мов шлях зболочений. Шлях, що ним не йдуть, а бредуть, повільно пересуваючи ноги, не в силі скинути важкий налип багна. Стомлений у першому кроці, знеможений у подальших, я шукаю світлої плями на пройденому шляху і не знаходжу…»ці рядки якоюсь мірою проливають світло на безрадісний життєвий шлях письменника, на драматичну долю його літературного доробку.

Давайте зараз з вами уявимо перебування в’язня у камері, його спогади про своє дитинство, юність, початок літературної діяльності. (слайд №3)

  За столом, у задумі похиливши голову, сидить учень у ролі

 В. Підмогильного.

Учень. Народився я 2 лютого (20 січня) 1901 року в селянській родині великого степового села Чапля, Новомосковського повіту, під Катеринославом. Село виросло з колишнього хутора давнього запорозького займища на землях низових козаків Козацької паланки. Очевидно, від тих далеких пращурів передалося мені генетичне ядро, яке допомагало жити в майбутньому. Найперш, на формування мого характеру мала мати – малоосвічена селянка, яка все життя працювала коло землі. Вона, пам’ятаю, відзначалася природженим розумом, тактовністю, делікатністю й суворою гідністю – тою народною інтелігентністю, якою здавна й славилась жінка на Україні.

Саме від матері мені передалась добірна та розмаїта мова, органічна й глибока любов до історії рідного краю. Потяг до минулого поглибився пізніше, коли я познайомився зі славетним істориком Запорожжя - академіком Д. Яворницьким, до музею якого я часто навідувався ще тоді, коли вчився у реальному училищі, продовжував там бувати й учителюючи на Катеринославщині.

У дитинстві я був аж надто допитливим, мав дуже добру пам’ять, навчався легко і добре. Ще навчаючись у церковно-приходській школі, був постійним читачем учительської бібліотеки. Скільки себе й пам’ятаю, дуже любив читати. Сам пробував віршувати й писати щось на зразок оповідань.

Батько, коли став конторником графа І. Воронцова-Дашкова, доклав зусиль, щоб ми з сестрою «йшли в науку», коли вже так доля судила. Запрошував до нас навіть учителя французької мови. Ті зусилля не пішли намарне. Я у засвоєнні  французької мови навіть обганяв сестру. А вже на початку 30-х років вільно перекладав класичні твори французької літератури на українську мову, певний час працював консультантом з іноземної літератури при видавництві «Рух».

Після початкової сільської школи мене, дев’ятирічного, віддають до Катеринославського першого реального училища, де я провчився сім років., здобуваючи знання точних дисциплін. Дуже хотілося вчити гуманітарні дисципліни, але їх профілювали в класичних гімназіях, а для мене, сільського вихідця, вони були недосяжні. Та мені тоді було аби вчитись, аби вбирати в себе ті невідомі джерела й обшири знань. Хоча велике місто мало стільки інших принад! (слайд №4,5 ).

Вчитель. У біографічній довідці популярної хрестоматії «За 25 літ» засвідчено про В. Підмогильного: «Писати почав ще в середній школі, вміщаючи свої оповідання в шкільному журналі під псевдонімом «Лорд Лістер».

Учень. Я обрав собі псевдонім «Лорд Лістер» внаслідок божевільного захоплення пінкертонівською літературою. Така література небачено насичувала книжковий ринок всієї Європи на початку нашого століття. Оповідання випускалися в дешевій серії, величезними тиражами і, найперш, захоплювали підлітків своїм карколомним пригодництвом з усілякими змовами, привидами, вбивствами. Але на мене це справило не лише однобічний вплив. Переситившись уже тоді літературою трафаретного сюжету, я у своїй творчості намагався старанно уникати подібного.

Вчитель. У юнацькому віці В. Підмогильний багато часу приділяє самоосвіті, вивчає іноземні мови, і друзі називали його «університетом на дому». Уже в 17 років Підмогильний заявив себе цілком зрілим письменником. (слайд №6, 7 ).

Учень. Пригадую, як у 1919 році в катеринославському журналі «Січ» з’явилися мої оповідання «Гайдамака», «Ваня». Скільки було радості, скільки гордості. А вже в 1920 – перша збірка моїх оповідань «Твори. Том І». Вона була зовсім непоказна, надрукована на поганому папері, у сірій обкладинці. Це був зовсім не том, томик кишенькового формату на 168 сторінок. . Але вона з’явилася!  Я прагнув відчувати стан і рухи людської душі і намагався передати це у своїх творах.

Мою збірку одразу помітили. Мій учитель П. Єфремов написав розгорнуту аналітичну розвідку «Поет чарів ночі». Це був не панегірик мені, а серйозний аналіз літературознавця, хоча й видно було, що автор радий за свого учня.

Учитель. Оригінальність же новобранця літератури бачилася дослідникові в тому, що в час всіляких сподіванок найсміливіших соціальних експериментів, радісних сподіванок здійснення давніх мрій народу В. Підмогильний обрав зовсім нетипову позицію – бути «на варті страждання», навіть особистого страждання, а не радості людини. До такого мінорного сприйняття життя письменник вдається тому, що він у глибокій своїй основі реаліст, бачить дійсність не в романтичних барвах, а такою, як вона є насправді – жорстокою і брутальною. Критик підкреслив, що це «молода, свіжа, багатонадійна сила з сталим інтересом до психологічних проблем  і з нахилом до художньо-синтетичних методів і засобів писання». 

Учень. Як мені  хотілося вчитися, але вкрай тяжке матеріальне становище не дає цього робити. Адже я вступав до Катеринославського університету, навчався там, але змушений був кинути. Дуже було шкода, але обставини цього вимагали.

Коли з’явилася перша збірка, я уже жив у Києві, працював у книжковій палаті, певний час учителював, пізніше перейшов до видавництва «Книгоспілка».

Незважаючи на складний побут, непевність тогочасної політичної ситуації на Україні, я напружено працював. Один за одним з’являються нові твори, переклад із французької мови. Всі були вражені: ще не вляглася громадянська війна, матеріальні труднощі, епідемії холери  й сипного тифу, а тут – переклад французького роману…

Це був не випадковий переклад. У творчості А. Франса я відчував домінанту свого світобачення.

Учитель. Ім’я В. Підмогильного згодом з’являється на сторінках збірників «Вир революції», «Жовтень» (1921), а через рік виходить у Харкові його повість «Остап Шаптала». У 1923 році на сторінках журналу «Нова громада» з’являється оповідання «Син» - один з найбільш вражаючих в українській літературі творів про голод. Йому судилась особлива популярність: ще за життя письменника оповідання перевидавалося кілька разів.

Учень. І ось у 1924 році виходить моя друга збірка оповідань «Військовий літун». Пізніше я переробив її, доповнив новими творами, і вона вийшла під назвою «Проблема хліба». У 1926 році окремим видання з’явилася повість «Третя революція». Я намагався заповнити ту сторінку національної історії, до якої не вельми охоче зверталися в ту пору, бо то складні стосунки українського села з містом внаслідок недалекоглядної політики наших урядів у аграрному питанні. Прикро, що цю повість було сприйнято як апологетику махновщини, мене звинуватили у «фатальній ізольованості від сучасності», «реакційному протиставленні села й міста», і це гірке звинувачення помандрувало по всіх курсах історії української літератури.

Для мене було благодатним спілкування з друзями по перу – членами літературної організації «Ланка», яка пізніше стала називатися «Марсом». «Ланка» ставила в програмі єдину вимогу: писати талановито і бути порядним громадянином. Серед членів організації були мої друзі – Є. Плужник, Б. Антоненко-Давидович, Г. Косинка. Я перебував у «Ланці» з 1925 року, а в 1926 році – в організації «Марс». Більше ні в яких літературних організаціях від того часу не перебував.

Увесь цей час я намагався плідно працювати. Моїми «вчителями» у літературі були М. Коцюбинський, В. Стефаник, Леся Українка, В. Винниченко, а також європейські класики О. Бальзак, Г. Мопассан, Д. Дідро, В. Гюго. Вони і їхня творчість мали на мене великий вплив. Адже для мене на перший план виступає не абстрактне поняття «людство», а конкретна людина. І, на мою думку, найкраще це підтверджує мій роман «Місто», який було завершено у 1927 році. Мене звинувачують у тому, що ця повість антирадянська, бо у ній не показано змичку робітників і селян. Я мушу не погодитися, адже я лишаюся вірним своєму покликанню: стояти «на варті страждання», а не радості людини. Під впливом цього я створив іще один роман «Невеличка драма» (1930), розпочав роботу над «Повістю без назви», яку не встиг завершити… А жаль…

Вчитель. Перші спроби дослідників творчості Валер’яна Підмогильного знайти щось істотне про останній період його життя виявилися майже безнадійними. Через великі труднощі все-таки вдалося це зробити. Діставши дозвіл ознайомитися з архівними документами, В. Мельник з’ясував таке: до табору прибув 14.5.1935р., заповнено біографічні дані, ким, коли і де арештований, вирок суду. А ось інша довідка, хоча й не датована, але, мабуть, стала вирішальною в долі «зека»: «знаходячись на Соловках, був зв’язаний з засудженими активними членами УВО».

Цілком очевидно, що це наближався трагічний фінал.

Вищезгадана довідка – то, ймовірно, характеристика, за якою вирішувалася міра покарання. Зв’язок з членами УВО, розгромленої напередодні групи боротьбистів, - очевидна непокора В.Підмогильного й на засланні, яку, звісно, лишати без покарання ніяк не збиралися. Тільки знаючи, в якому спецізоляторі його тримали, і що та грізна УВО складалася з таких «терористів», як Л. Курбас, С. Пилипенко, В, Атаманюк, М. Яловий, М. Ірчан, - сьогодні можна лише посміхнутися. Але усміх той виявиться надто гірким. Бо Особлива трійка всьому спискові з Соловків протоколом від 9 жовтня 1937 року визначила ВМП (вищу міру покарання) – розстріл.

І ось поки що остання крапка в цій історії: «Акт. Вирок трійки УНКВС ЛО за протоколом №83 від 9 жовтня 1937 року щодо засудженого до ВМП Підмогильного В. П. приведений до виконання 3 листопада 1937 року. В чому й складено цього акта. Заст. нач. АГУ УНКВС ЛО капітан держбезпеки Матвєєв».

 Так документально засвідчено завершення земного життя письменника. А творче?..

ІІІ. Закріплення матеріалу

1. Спогади сучасників про В. Підмогильного (слайди №10-15).

2.  Бесіда з елементами узагальнення:

• Розкажіть про дитинство і юність письменника. Що вплинуло на формування світогляду ?
• Чому В. Підмогильного названо «надто оригінальним явищем в українській літературі»?
• Які теми розкривав у своїх творах митець?
• Що ви можете сказати про Підмогильного-перекладача?
• Хто були літературні вчителі?

       3. Перегляд комп’ютерної презентації, доповнення до конспекту.

       ІV. Підсумок уроку.

В. Підмогильний зумів практично сягнути навіть синтезу української літератури з європейською класикою. Але така проза, такі герої, як у неї, були не потрібні командно-адміністративній системі. Тоталітарний режим цілком влаштовували олітературені агітки та чорно-біла розстановка однолінійних персонажів – рупорів політичних настанов.

Відродження інтелектуальної прози настало в 60-х роках, переважно у творчості тоді ще молодих Б. Харчука, Р, Андріяшика, Ю. Щербака, Вал. Шевчука. Щоправда, це покоління також читало В. Підмогильного лише з приватних бібліотек, де зуміли вберегти його книжки. Але в той час письменник теж не зміг прийти до масового читача – надто міцні ще були пута ідеології сталінізму. Сьогодні ми маємо кілька книжкових видань В. Підмогильного (книги перед вами), які, доповнюючи одно одне, являють нам справді неординарну особистість, талановитого митця, чия творчість, зазнавши суворого випробування, займає належне їй місце серед класики української прози ХХ століття.

V. Домашнє завдання. Вивчити за конспектом найосновніші віхи життя і творчості письменника, знати його трагічну загибель, скласти тестові запитання на основі записів у зошиті.