Конспект уроку з української літератури "Олександр Петрович Довженко - сценарист, режисер, людинолюб"

Про матеріал

Учні активно проводять власні дослідження за різними джерелами інформації: Інтернет, місцеві газети і журнали, матеріали музею, спогади новокаховчан , які особисто спілкувалися з Олександром Петровичем.

Перегляд файлу

Конспект уроку з української літератури

Тема : Олександр Петрович Довженко – сценарист, режисер, людинолюб

Мета: дослідити матеріали життя і творчості Олександра Довженка, систематизувати їх; навчити  учнів працювати з різними джерелами інформації; розвивати навички роботи в групі, самостійно аналізувати літературні явища та події, активно проводити власні дослідження; виховувати повагу до видатних людей України та шану до їх праці­­­­­­­­­­

Тип уроку:урок-проект

Методи навчання, прийоми: повідомлення результатів спостережень, презентація зібраних матеріалів.

Форма організації навчальної діяльності учнів: урок-дослідження, захист проекту.

Основні терміни і поняття: сценарист, режисер.

Міжпредметні зв’язки: історія кіно, історія міста Нова Каховка, фольклор ХІХ ст..(пісні).

Наочність: слайдова презентація, уривки фільмів О.Довженка, Ю.Солнцевої, запис пісні, брошура  «Довженко і Нова Каховка».

Технічні засоби навчання: мультимедійний проектор.

 

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

  1.                    Вступне слово.

Сьогодні 10 вересня. Саме у цей день у 1894 році у сімї сосницького козака Петра Семеновича Довженка та його дружини Одарки Єрмолаївни народився син Олександр. Прославитися на увесь світ судилося їх синові – Олександру Петровичу Довженку.

Сьогоднішній урок ми присвячуємо 119-й річниці від дня народження письменника.

Ми завершили роботу над інформаційним проектом за творчістю О.Довженка, мета якого – зібрати та систематизувати матеріали життя і творчості митця, творчо їх представити на захисті. Групи працювали за такими розділами:

Життєві шляхи Олександра Довженка

Кращі фільми всіх часів і народів

Нова Каховка – місто його любові

Юля Солнцева у житті Довженка

Пісенний світ Олександра Довженка

                            Отож, розпочинаємо захист розділів проекту.

ІІІ. Захист розділів проекту.

 

Групи учнів презентують свої дослідження.

 

 

 

                           Життєві шляхи Олександра Довженка

          10 вересня 1894 року у Вюнищі, околиці старовинного повітового містечка   

    Сосниці, Чернігівської губернії, у родині Довженків народився син Олександр.

       У метричній книзі Соборно - Троїцької церкви за 1894 рік під номером 12 записано: «Рождение: 29 августа; звание, имя и фамилия родителей и какого вероисповедания: сосницкии казак Петр Семенович Довженко и законная жена его Дария Ермолаевна; оба православного вероисповедания; імена родившихся: «Александр»

Батьки мали 14 дітей, із них вижило двоє – Сашко і Поліна. «Коли пригадую своє дитинство і свою хату, - писав Довженко в автобіографії,- завжди в моїй уяві плач і похорони».

Показ слайдів презентації

 

Він представляв третє покоління своєї родини. Дід його, Семен Тарасович, чумакував тридцять вісім років, їздив між Кримом і Москвою. З Москви дід привозив книжки, самотужки навчився читати і з нього в родині бере початок письменність.

З Чернігова по Десні і Дніпру спускався на човнах до Каховки і батько О.Довженка. 19-річним юнаком разом із іншими заробітчанами наймитував у Фальц-Фейна.

Мати - висока, дорідна , весела Одарка Єрмолаївна завжди викликала повагу в людей і своїх дітей. Та ось одне за одним звалилися випробовування на неї і закрутилося колесо її долі у трагічних буднях. Про гіркий біль і сльози матері Довженко скаже : «Народжена для пісень , вона проплакала все життя».

         Спочатку стежина вела Олександра в місцеві школи. Учився добре, багато читав, аж мати часом сварила, був дуже мрійливим хлопчиком. Після закінчення школи із золотою медаллю, Довженко вчиться у Глухівському вчительському інституті, займається самоосвітою, потай читає заборонену літературу. Його радісно чекають дома. Під час таких приїздів у садок Довженків сходилися сусіди, розмови тривали до ранку.

Після закінчення інституту вчителює на Житомирщині, у Києві.

У 1917 році вступає до Київського комерційного інституту на економічний факультет.

Революційні події захоплюють його, він вірить у національне визволення народу. Стає вояком УНР, служить у петлюрівській армії.

У 1922-1923рр живе в Берліні, обіймає посаду секретаря генерального консульства УРСР у Німеччині.

Повертається на Україну ,до Харкова, де працює художником – ілюстратором політичних карикатур.

Переломним у творчій долі Довженка стає 1926 рік. Доля посилає його в Одесу, яка в ті роки була колискою кіномистецтва, тут знімалися А.Бучма, М.Заньковецька.

Юрій Яновський – головний редактор «одеського Голівуду», залучає до роботи Довженка. Один за одним виходять у світ фільми за сценаріями та режисурою Олександра Петровича.

У 1930 р. всесвітню славу йому приносить фільм «Земля».

З початком Великої Вітчизняної війни йде на фронт добровольцем як кореспондент газети «Красная Армия». Знімає фільми «України в огні», «Битва за нашу Радянську Батьківщину», «Перемога на Правобережній Україні».

У повоєнний час Довженкові не дозволено повертатися на Україну, до останніх днів він живе тільки в Москві. Його магнітом тягнуло на Україну. Тому він з великим піднесенням взявся за написання сценарію і створення фільму «Поема про море» . Йому випала нагода поїхати у довготривале відрядження на Україну, у Каховку. Це був черговий фільм за який у 1958 році Довженко посмертно отримає Ленінську премію.

Довженко помре пізньої осені 1956-го року, напередодні початку зйомок фільму «Поема про море», напередодні поїздки до Франції, де готувалися вшанувати його поруч з найбільшими кінематографістами світу.

   Прах Довженка упокоєно на Новодівичому кладовищі у Москві.

«Я вмру в Москві, так і не побачивши України», - записав у щоденнику ще 5 листопада 1945 р. - Перед смертю попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю у Києві десь понад Дніпром на горі. Пошли ,доле, щастя людям на поруйнованій, скривавленій землі!»

 

Кращі фільми всіх часів і народів

У 1926 році Довженко дебютував на Одеській кінофабриці як сценарист і режисер комедій «Вася - реформатор», «Ягідка любові». Тут він набув навиків кіномистецтва та роботи в кіно.

    Талант Довженка – режисера розкрився у фільмі «Звенигора» 1928р. – епічній легенді, що об’єднала епізоди історії з епізодами громадянської війни.

   Всесвітню славу приніс Довженку фільм «Земля»(1930р). На Брюссельському кінофестивалі 1958р фільм «Земля» був визнаний в числі 12 фільмів кращим фільмом всіх часів і народів. Він розповідає про боротьбу українських селян за колективізацію. Він вийшов у той час, коли кіномистецтво ставало звуковим. Довженко вітав нові можливості кінематографу. Він був одним з перших великих майстрів радянського кіно, хто поставив повнометражні звукові фільми.

Перегляд фрагментів фільму

У роки Великої Вітчизняної війни митець знаходився на передовій фронту в якості військового кореспондента. Тут він поставив документальні фільми « Битва за нашу радянську Україну» (1943), «Перемога на Правобережній Україні»(1945)                                                  

Перегляд фрагментів фільмів

      У останні роки життя Довженко натхненно трудився над сценарієм фільму «Поема про море»(1955) присвяченого героїчним будівникам моря в степу, творцям Каховського водосховища. У 1958р жінка і співрежисер Юлія Солнцева  завершила постановку широкоекранного фільму за сценарієм Олександра Петровича.  А в 1959р за цей сценарій Олександру Довженку посмертно присвоєна Ленінська премія. У всіх фільмах за сценаріями чоловіка Юля Солнцева трепетно зберегла авторські замисли, особливості його стилю.                                                      

 Перегляд фрагментів фільму

   Творчість Довженка, його естетичні погляди вплинули на творчість цілого ряду митців кіно як у Радянському Союзі, так і за його межами. Ім’я Довженка присвоєно Київській кіностудії художніх фільмів.

Фільми Олександра Довженка

1926 – «Вася –  реформатор». Комедія. Одеса. Автор сценарію О.Довженко.

1926 – «Ягідка любові» Комедія.

1927 – «Сумка дипкур’єра». Пригодницький фільм. Режисер О.Довженко.

1928 – «Звенигора». Кінопоема.

1929 – «Арсенал». Історико - революційна епопея. Сценарист і режисер О.П.Довженко.

1930 – «Земля». Кінопоема.

1932 – «Іван». Звукова кіноповість.

1935 – «Аероград». Звукова кіноповість.

1939 – «Щорс». Історико - революційна епопея.

1943 – «Битва за нашу радянську Україну». Художньо-документальний фільм.

1945 – «Перемога на Правобережній Україні». Хроніко - документальний фільм.

1948 – «Мічурін» . Кіноповість.

Фільми за сценаріями Олександра Довженка

1958 – «Поема про море». Режисер Ю.Солнцева.

1960 – «Повість полум’яних літ». Режисер Ю.Солнцева.

1964 – «Зачарована Десна». Автор сценарію О.Довженко. Режисер Ю.Солнцева.

1969 – «Золоті ворота». Фільм про творчість О.П.Довженка. Сценарна композиція Ю.Солнцевої, В.Карена. Режисер Ю.Солнцева.

 

Нова Каховка – місто його любові

Із «Щоденника» про Нову Каховку :   

Пречиста вода великої Ріки мого народу! Се її цілюща волога оповила, омила мене, її вічно дівоча українська ласка і бездоганна чистота її багато-щедрих фарб.
    М'яка тепла вода її оновила мою душу, очистила від журби і скорбот, повернула до краси. І став я тим, для чого родила мене Мати моя, добрим і радісним. Вона наповнила серце моє любов'ю, миром, щастям. І я благословлятиму тепер усе життя чисті її береги, і плескіт ласкавий її хвиль, і синє небо в її водах ніжних, і теплоту материнсько-дівочу, святу від кожного дотику її рідної води до мене.
    Річко, річко, душа мого народу, який безцінний дар ти принесла мені! З кожним спогадом я купаюсь в тобі, з кожною світлою думкою лину до тебе на тихії води, на ясні зорі, несу тобі в жертву найдорожчі мислі, припадаю до тебе.
    Свята моя, незабутня, вічна! Поклич мене, прийми на свої береги, де трудяться мої люде, де чую спів...

Дуже радий, що на засіданні президії Академії архітектури в присутності тт. Н., С. і К. прийняті мої запорозькі чайки на ввідних воротях шлюзу Каховської ГЕС. Тепер, якщо вистачить у скульпторів пороху і культури, буде хоч один пам'ятник нашим збройним предкам. Адже ніде нічого за триста років! Наче їх і не було на світі...
    І доповідь моя в Раді Міністрів про художнє оформлення Каховського моря, очевидно, відіграє свою роль…

Усіх людей сьогодні я люблю... Люблю народ свій палкою любов’ю… У Новій Каховці мене глибоко вразило видовище перетворення природи…Я люблю Нову Каховку. Люблю Дніпро - велику річку мого народу, чисте ласкаве повітря, ясне небо і широту у всьому, і стриманість у пейзажі, і величавий спокій. І нігде мені не хотілося б так жить, як тут, на чудесному рідному березі. Нігде й ніколи я не проймався так  любов’ю  до  людей,  як  тут».

 

Виступ директора музею історії міста Нова Каховка Лозового В.Й.

 

Юлія Солнцева у житті митця

Мало хто знає про нелегкий шлях Олександра Довженка до особистого щастя. Першою дружиною Олександра Петровича стала зовсім не осяйна кінозірка Юлія Солнцева, з якої «списані» кращі жіночі образи в творчості письменника, а зовсім непримітна шкільна вчителька Варвара, з якою юний Олександр познайомився в одній із шкіл, в якій викладав українську літературу. Сімейне життя подружжя Довженків, здавалося, було приречене на успіх: обоє вийшли із сільського середовища, захоплювалися читанням і музикою, влаштовували вечоринки для друзів – літераторів, художників.

      М’яка і неконфліктна Варвара, за словами друзів, урівноважувала поривчастого і емоційного Олександра, вибравши для себе позицію повного підкорення інтересам чоловіка. Навіть, коли дізналася про  роман чоловіка із знаменитою Солнцевою, Варвара Довженко готова була прийняти, зрозуміти, пробачити без лишніх слів і принижень на адресу суперниці.

          Увесь, тоді столичний, Харків смакував плітки про захоплення двох друзів Довженка і Яновського  однією актрисою, яку вже ось-ось запросять на зйомки до Голівуду.

    Не були непоміченими і часті відлучки вчителя із дому, його пізні повернення і довгі вечірні прогулянки на самоті. Довженко з усіх сил намагався зважити обставини і вирішити : обрати сімейний затишок чи вистраждане шалене щастя з коханою жінкою.

 Можливо, в часи опали, гонінь, Олександру згадувався  останній лист  Варвара на звичайному аркуші шкільного зошита, де вона говорила, що не має ніяких  претензій на славне ім’я колишнього чоловіка. Єдиним проханням було бажання залишити його прізвище. Варвара залишила пам'ять про кохану людину, якою хоч якось могла себе потішити.

 Про те, що сталося далі з колишньою дружиною українського генія, історія мовчить, на відміну від зіркового шляху Довженка і Солнцевої , який став загальновідомим.                 

Солнцева  (Пересвєтова)  Юлія  Іпполітівна народилася 1901року у Москві. Події 1905 р. раптово розрушили благополуччя сім’ї Пересвєтових. Загинув у катастрофі батько, не знесла потрясінь мати . П’ятирічна Юлія залишилася з бабусею та дідусем. Навчалася в гімназії, захоплювалася театром, грала в самодіяльній студії, де її помітив кінорежисер і запропонував першу роль служниці в кіно. За перший акторський гонорар купила хлібину.

 Пізніше закінчила історико-філологічний факультет Московського університету, потім Московський інститут музичної драми. Успіх у кіно принесла роль Аеліти в однойменному фільмі   Я. Протазанова. Отримувала пропозиції від зарубіжних режисерів.

 Зустріч із Довженком на зйомках фільму «Буря» змінила долю молодої актриси. Вона стала його дружиною і соратником. Далі буде захоплення важким мистецтвом кінорежисури.

 З 1929р Юлія – асистент режисера на «Мосфільмі» і Київській кіностудії.

 З 1946р. – режисер студії «Мосфільм». Разом із Довженком Зняли фільми «Щорс», «Мічурін».

Юлія Солнцева стала Довженковою музою, товаришем, порадником, критиком, який уміє дати ділову пораду, виправити помилковий  режисерський  хід, підтримати у разі тотальної безнадії і зневіри у власні сили. Навіть на схилі літ Довженко буде вважати її «найпрекраснішою із актрис, найкращою із жінок».

 Раптова смерть Олександра у 1956р потрясла її. Потрясла, але не скорила. І вона вирішує продовжити роботу над фільмами за сценаріями чоловіка.

За фільм «Поема про море» у 1959р. отримала Почесний диплом Всесоюзного кінофестивалю, за фільм «Повість полум’яних літ» у 1961р  - премію Міжнародного фестивалю у Каннах (Франція),

У 1965р.  - Спеціальний приз Міжнародного кінофестивалю в Сан-Себастіані (Іспанія) за фільм «Зачарована Десна».

 Має звання «Народна артистка Росії»(1964), «Народна артистка СРСР»(1981)

Пішла із життя 29 жовтня 1989р у Москві.

 

Записи  у « Щоденнику»  про дружину 1942 -1954рр

«Я так люблю мою Юлю, як ніби й не любив ще ніколи за двадцять п’ять літ родинного з нею життя. Я безупинно говорю їй найніжніші слова. Милуюсь нею, весь переповнений до неї глибокою ніжністю.

   Так, я люблю її, мою Юлю, і з того щасливий»

«Сьогодні у мене щасливий день. Лист від Юлі. Сонце в небі!!!»

«Завтра рано від’їздить до Москви моя любимиця Юлія, і я зостаюся один. Місяць, що ми прожили тут (у Каховці) був щасливий. У нас було багато хорошого, багато гарних і чистих думок.»

«Здоров’я моє гіршає. Мушу бути готовим до всього. Кого жалію – Юліану мою.»

 

Пісенний світ Олександра Довженка

Де б не вчився, не працював Олександр Петрович , важко уявити його життя без пісні. У Сосницькій школі він співав у хорі, вчився грати на скрипці; на сосницьких ярмарках записував думи та пісні від кобзарів; разом з однолітками співав пісень, плаваючи влітку на човнах. Будучи студентом Глухівського учительського інституту, на селі з друзями організовував молодь співати народних пісень. Не розлучався  з народними піснями ніколи.

І все ж головною особою в пісенно-поетичному світі майбутнього митця була його мати.

Дочка сосницького ткача-художника Єрмолая Цигипи ,Одарка Єрмолаївна, щиро любила землю і гарно співала. Любов до пісні успадкувала від свого батька. Вона співала, прибираючи в хаті, коли пекла пироги, варила смачні борщі, кутю, клопоталася перед святами.

Ось як згадує про це Поліна, сестра Олександра:

«В дитинстві Сашко любив слухати материні пісні. Часто просив:

  •              Заспівайте, мамо.
  •              Якої ж тобі – чи колядки, чи веснянки, чи весільної, чи молодецької, чи взагалі про життя?
  •              Про все співайте, мамо!

Слухав, як зачарований.»

Висока, дорідна , весела Одарка Єрмолаївна завжди викликала повагу в людей і своїх дітей. Та ось одне за одним звалилися випробовування на неї і закрутилося колесо її долі у трагічних буднях.

Про гіркий біль і сльози матері Довженко скаже : «Народжена для пісень , вона проплакала все життя».

Олександр Петрович записував пісні від матері.  Ось як він пише у «Щоденнику»:

    11/ХІІ 1943
    Сьогодні записав од матері десять чудесних колядок і п'ять нових старих пісень. Так було приємно записувати. Просто сльози наверталися од радості чи зворушення. Колядки мати наспівувала. У неї лишився чудесний слух. Вона потонула у спогади дитинства і проспівала мені п'ять пісень улюблених свого батька, а мого діда, ткача Ярмоли, що дуже любив співати було за своїм верстатом. "Ото було тче і так співає, тільки човник бігає. А часом співає-співає та й заплаче, їй-богу, правда".
    Мати розповіла мені, як позаминулої зими, вигнані німцями, зимували вони з батьком десь на Бессарабському ринку в темній холодній кімнатці в якійсь підозрілій квартирі базарників-пияків.
    В ніч різдвяну батько, згадавши, очевидно, молодість свою, дитинство усе своє, одним словом, життя, попросив матір заспівати йому колядок. Мати почала, співати. Згадав батько, слухаючи старечий голос матері, молоді свої літа, Різдво дома, кутю, пісні, гостей, колядки - увесь згинувший у небуття наївний і прекрасний свій світ, почав тихо плакати.
    Раптом одчинилися двері. Сусіди п'яненькі, почувши материн спів, прийшли запросити старих на колядки до себе.
    - Ні, не підемо.
    Так ми й не пішли.

 Зберігав їх у звичайному зошиті із тридцяти листів. Назвав цю збірку «Материні пісні». Всього 33 пісні. Колядок у зошиті найбільше – 14, 11 веснянок, 3 щедрівки, 5 ліричних пісень.  Зошит завершує роздум автора : «Народ лише тоді досягає свого щастя , коли свято зберігає звичаї своєї старовини, свої прості характерні риси і свою незалежність».

Його улюбленою піснею була та, що її авторство приписують Іванові Мазепі , що в ній звучить віковічна скарга на несправедливу долю – «Ой горе тій чайці».

Називаючи пісню радістю життя, О.Довженко не мислив без неї героїв своїх фільмів. З фольклорних джерел приходить до нього образ Роксолани у фільмі «Звенигора». Пісенним зачином «Ой було у матері три сини» вражає його «Арсенал», свої пісні гордо співають щорсівці в кіноповісті «Щорс».

Пісні нема лиш там, де землю плюндрує ворог. Ось чому героїня «України в огні» Прокопенчиха говорить із сумом : «Вдень страшно, а вночі смутно. Вийдеш у двір  - ніде ні пісні тобі, ні голосу…»

Сосницька пісня Олександра Довженка відкрила перед ним дивовижний поетичний світ, причастила крутою долею, окрилила і вивела на новітні мистецькі обшири. Вона завжди була з ним. Як  висока народна мораль. Як совість. Як свята правда.

«Українська пісня! Хто не був зачарований нею…

Який боєць не знаходив для себе в українській пісні сили і завзяття, любові до народу і презирства до ворога і до смерті.

Яка мати не співала цих легких, як сон, пісень над колискою дорогих дітей своїх?

Яка дівоча весна не приносила кохання на її крилах?

Українська пісня  - це геніальна поетична біографія українського народу.»

               О.П.Довженко. «Українська пісня» стаття до ювілею М.В.Лисенка.

 

Звучить запис пісні «Ой горе тій чайці»  у виконанні Н.Матвієнко.

 

ІV. Оцінювання роботи над розділами.

Виконавці  проекту самостійно оцінюють події і явища дослідженого, уміють працювати з різними джерелами інформації, систематизують, узагальнюють і творчо використовують дібраний матеріал.

V. Презентація міні-підручника «Олександр Довженко – сценарист, режисер, людинолюб».

Продуктом нашого проекту став цей міні-підручник . Розділи підручника – це розділи учнівських досліджень за темою. Музейні матеріали ми включили до підручника із збереженням авторства Лозового В.Й.

Крім підручника учні збагатили кабінет фільмами О.П.Довженка та Ю.Солнцевої. Ці матеріали стануть у нагоді прийдешнім поколінням учнів нашого училища.

VІ. Підсумок уроку.

Бесіда.

  •              Що нового для себе ви дізналися на уроці?
  •              Який із розділів проекту вас зацікавив найбільше?
  •              Чи легко було працювати над проектом?
  •              Якими очима ви тепер дивитеся на творчість О.П.Довженка?

VІІ. Домашнє завдання .

Переглянути фільм «Поема про море».

 

Використані джерела:

 

О.Довженко. Твори в 5 томах., том 4-й, К., «Дніпро», 1984.

 

О.Довженко. Твори в 5 томах., том 5-й, К., «Дніпро», 1985.

 

Ю.Сагайдак. Довженко в Каховці, журнал «Маяк», Одеса, 1959

 

В.Хоменко. Зажигающий звезды.  Правда Украины. 11.09.1964

 

М.Винграновский. Голос таланта, мужества и любви.

           Голос Украины.  10.09.1994

 

С.Сухопаров. Краса новой жизни. А.Я.

 Спецвипуск до100-річчя О.Довженка, вересень 1994 р.

 

А.Рутковский. Александр Довженко: С Россией и без цензуры. «2000»,  В-8,  05.10.2012

 

Матеріали музею історії міста Нова Каховка.

 

Матеріали мережі Інтернет.

 

 

 

 

docx
До підручника
Українська література (рівень стандарту, академічний) 11 клас (Авраменко О.М., Пахаренко В.І., Мовчан Р.В.)
Додано
30 липня 2018
Переглядів
350
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку