Реферат "Творчість Тараса Шевченка у світових вимірах"

1.Від  нещасної долі кріпака-селянина до світового генія

Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані людства знаходять безсмертя.1814 рік. Неспокійно було у цьому році всьому світові. В Україні та Росії ще не вляглося хвилювання від навали Наполеона. Цей час ознаменувався не тільки війнами і національними революціями, а й великими соціальними конфліктами та духовними рухами.

А на закріпаченій Черкащині глухо тягнулися дні рабської праці та непоміченим залишилось народження маленького Тараса 25 лютого (9 березня за новим стилем) у мешканців маленького села Моринці Григорія Шевченка і його жінки Катерини. І ніхто тоді не міг і подумати, що сталась подія, яка пов'яже Моринці з великим світом, дасть ще одну барву світовому життю, народився той, чиє ім'я стане в один ряд із найбільшими поетами людства, поетами і героями.

Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгарда - поміщика, що володів 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис. десятин землі. До володінь Енгельгарда належали також села Моринці і Кирилівка, де проходило дитинство малого Тараса.

В 1823, коли Тарасу було дев'ять років, померла мати.

Там матір добрую мою

Ще молодую - у могилу

Нужда та праця положила

Батько одружився вдруге з Терещенчихою, яка мала трьох своїх дітей. З того часу в родині точилися постійні сварки між батьком і мачухою, між дітьми. Після смерті батька мачуха вижила пасинка з батьківської оселі, і Тарас жив у кирилівського дяка-п'яниці Петра Богорського .

Tам батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята

У 1829 р. Тарас став служником-козачком пана Енгельгарда, згодом переїхав з ним до Петербурга. У 1832р. пан віддав Шевченка до живописних справ цехового майстра Ширяева (здібності до малярства виявилися в Тараса дуже рано: ще змалку крейда й вуглинка були для нього неабиякою радістю, а прагнучи стати художником, хлопець побував у трьох церковних малярів. Проте жоден з них не виявив у хлопця таланту). Хоч від жорстокого маляра Тарасові не раз діставалося, але він терпів задля омріяного мистецтва. Хлопець чимало малював з натури. Одного разу, перемальовуючи статуї в Літньому саду, Шевченко зустрів земляка - художника І. Сошенка, який познайомив його з видатними діячами російської й української культур (К. Брюлловим, В. Григоровичем, О. Венеціановим, В. Жуковським, Є. Гребінкою).

У 1837р. Тарас Шевченко написав поему «Причинна», а 22 квітня 1838 р. спільними зусиллями згаданих митців Шевченко був викуплений з кріпацтва. Цього ж року він став вільним слухачем Академії мистецтв, а згодом одним з найулюбленіших учнів видатного російського художника Брюллова. Юнак поглинав книги з мистецтва, всесвітньої історії^ слухав лекції з анатомії, фізіології, зоології, часто бував у театрах і музеях.

У 1840р. Тарас Шевченко надрукував поетичну збірку «Кобзар»

А восени був удостоєний срібної медалі другого ступеня Академії за картину «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці». Наступного року вийшла окремою книжкою поема «Гайдамаки». У 1843-1845 pp. поет відвідав Україну. За кілька місяців він устиг побувати в багатьох місцях Київщини, Чернігівщини та Катеринославщини (тепер Дніпропетровська область). Підчас мандрів поет гостював у ліберально настроєних панів. Але найбільше його вразили побачені картини злиденного життя кріпаків, їхнє безправне становище. Побував Тарас і на місці розташування славної Запорозької Січі. У рідному селі Шевченко побачився з братами й сестрами, застав ще живого діда, намалював його, а також свою хату.

У 1845р. поет повернувся до Петербурга, завершив навчання в Академії, видав на власні кошти «Живописну Україну» - серію картин, де відображено історичні місця України, її побут і природу. Написав п'ять поем: «Кавказ», «Єретик», «Великий льох», «Наймичка», «І мертвим, і живим...» та всесвітньо відомий «Заповіт»: У 1846р. Тарас Шевченко вирушив до України з метою там оселитися, знайшов роботу в Київській археографічній комісії та почав змальовувати й описувати історичні пам'ятки по всій Україні. Цього ж року в Києві поет познайомився з викладачем історії Київського університету, в майбутньому - видатним ученим-істориком, письменником та публіцистом М. Костомаровим, який загітував Шевченка вступити до таємної політичної організації - Кирило-Мефодіївського братства, яке поширювало ідеї слов'янського єднання, маючи за мету утворення федерації вільних слов'янських народів. Основний програмний документ організації - «Книга буття українського народу», написана Костомаровим. У ньому читаємо, що недалеко вже той час, коли в Україні всі люди будуть «вільні і рівні, і не мала б Україна над собою ні царя, ні пана, опріч Бога Єдиного, і, дивлячись на Україну, так би зробилось і в Польщі, і в інших слов'янських краях». У цій же книзі гостро затавровано Петра І та Катерину II, названо їх катами за те, що вони позбавили Україну волі.

5 квітня 1847 р. Шевченка було заарештовано і відправлено до Петербурга. Тут, у казематі, захований від усього світу, в брутальних допитах і нестерпному очікуванні вироку провів Тарас Григорович квітень і травень. Проте Шевченка звинувачували, головним чином, не в участі в Кирило-Мефодіївському братстві, а в написанні революційних творів. Найбільшу лють у високопоставлених жандармів викликала поема «Сон».

Після закінчення слідства поет «за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений» засланий до Оренбурзького окремого корпусу рядовим солдатом на 10 років без права писати та малювати. Заборона писати й малювати найбільше обурила Тараса: «Забрано найблагороднішу частину мого бідного існування! - читаємо в його щоденнику. - Трибунал під головуванням самого Сатани не міг би винести такого холодного, нелюдського вироку». Окрім того, солдатчина для поета була гірше від тюрми, бо ненависним був сам дух солдафонства, що чавунно печаттю лягав на живу душу. Тому Шевченко писав, ховаючись від унтерів та офіцерів, тікаючи від усього світу в степ, за вали, на берег моря. Писав ночами при світлі місяця на випадково знайдених шматках обгорткового паперу оцупком олівця, хтозна-як добутого.

 

У 1848р. поета взяли художником у наукову експедицію під керівництвом гуманної людини О. Бутакова для вивчення й опису Аральського моря. Уже в дорозі на острів Кос-Арал Тарас Григорович чимало малював - і від цього повеселішав. На Кос-Аралі Шевченко жив бідно, зате не відчував тягаря солдатчини, багато читав, малював, писав. На жаль, і така, відносна, воля тривала недовго 5. Один офіцерик доніс начальству, що Шевченко всупереч волі царя живе не в казармі, а до того ще й малює. Негайно в поета було вчинено обшук, Тарас Григорович, попереджений друзями, спалив майже всі свої папери (листи, малюнки, різні записи), тільки «захалявні книжечки», на щастя, передав на зберігання.

У 1850 р. Шевченка переведено до Новопетровського укріплення - на півострові Мангишлак. Умови тут були жахливими. Навколо пустеля, пісок і солона вода, до найближчого культурного центру тисячі кілометрів, доріг жодних, клімат такий шкідливий, що солдатів тут змінювали через два роки. Шевченка ж протримали в цій мертвій глухомані майже сім років. Тут, за розрахунком царських прислужників, поет повинен був загинути якщо не від хвороб, то від нудьги та безнадії. Дня нагляду за ним було прикріплено затурканого єфрейтора, котрий мав ходити за поетом як тінь і стежити за тим, щоб Тарас Григорович не міг ні писати, ні малювати. При найменшій підозрі наглядач грубо обшукував поета. На муштру Шевченко мусив ходити навіть хворим, а хворів він безперервно два роки - цингою та золотухою.

Щоденна муштра підточувала сили, а кепкування, дріб'язкові причіпки й брутальні окрики глибоко ображали гідність, викликали душевний біль.

На початку 1857 р. друзі поета отримали царський дозвіл на його звільнення, але офіційного дозволу Шевченку довелось чекати аж до серпня. Повернення поета до Петербурга вітали всі прогресивні сили країни. Оповитий ореолом борця-мученика, він викликав велике захоплення, особливо у молоді. У 1859 р. Шевченко отримав дозвіл повернутися в Україну. Але за революційну агітацію серед селян його знову заарештували і звеліли виїхати до Петербурга.

4 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв надала Шевченкові звання академіка-гравера. Цього ж року виходить нове видання «Кобзаря». Шевченко багато працює: пише вірші, створює нові гравюри, стежить за поширенням свого «Букваря», планує видання кількох підручників

10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку помер Тарас Григорович Шевченко. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Друзі Шевченка одразу ж почали клопотати, щоб виконати поетів заповіт і поховати його на Україні. 26 квітня 1861 року домовину з тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав "Кременчуг". 8 травня пароплав прибув до Канева, й тут на Чернечій (тепер Тарасова) горі поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.

 

 

2. Переклади творів Шевченка у світі

Творчість Т. Г. Шевченка – визначне досягнення українського народу в галузі духовної культури, а історія життя поета є частиною історії його батьківщини. В наш час його твори, перекладені на десятки мов, стали невід’ємною частиною національної культури багатьох народів світу.

Твори Кобзаря високо оцінили всесвітньо відомі вчені, зокрема видатний датський критик Г. Брандес, шведський славіст А. Єнсен, французький соціолог Е. Реклю, чеський громадський діяч, критик З. Неєдлий, болгарський філософ і критик Т. Павлов тощо. Шевченко один із найбільших світових поетів, він зайняв гідне місце поруч із такими геніями, як Байрон, Пушкін, Міцкевич, Гейне, Гюго, Беранже. Тому і не дивно, що твори Кобзаря перекладені всіма слов'янськими мовами, а також грузинською, вірменською, казахською, узбецькою, німецькою, англійською. французькою, датською, новогрецькою, іспанською, хінді, японською, в'єтнамською, корейською, румунською, італійською, угорською, малайською, бенгальською.

"Хто не чував про Шевченка? Байрона розуміють два мільйони англічан, Гете – мільйон німців, Словацького – півмільйона поляків. Шевченка слухає, розуміє, з ним співає п’ятнадцять мільйонів! Тим він і великий, тим він і вищий понад усіх поетів”.  -  говорив Павлин Свенціцький.

Ознайомлення з творчою спадщиною Шевченка за кордоном почалося ще за його життя і згодом набуло там великого розмаху. Перші відгуки про твори з'являються в польській і чеській критиці вже в 40-х роках XIX століття, але широкий і цілеспрямований інтерес до поезії формується у кінці 50-60-х років, свідченням цьому є значна кількість присвячених йому статей.

Перші переклади поезій Шевченка російською мовою з`явилися ще за його життя. їх перекладали О. Плещєєв, М. Курочкін, М. Михайлов, М. Гребель. «Кобзар» російською мовою видавався у 1860, 1869, 1876, 1905 роках. Після 1917 р. твори Шевченка російською мовою друкуються систематично.

Ще за життя поета з’явилися переклади його творів польською мовою. Першим перекладачем був письменник-демократ Л. Совінський, який 1861 р. здійснив переклад поеми "Гайдамаки".

Починаючи з 1863 р. поезії Шевченка перекладаються болгарською мовою.

Коли йдеться про перших західноєвропейських дослідників та перекладачів Шевченка, то насамперед називається ім’я австрійського поета Й. Георга Обріста. У 1870 році в чернівецькій друкарні вийшла книга ”Т. Г. Шевченко, український поет. Нарис життя з додатком його поезій у вільному перекладі Й. Г. Обріста.” Слід відзначити, що Обріст уперше порівняв творчість Шевченка з поезією Готфріда Августа Бюргера: “Шевченкова муза …подібна до музи нашого прославленого Бюргера, як поезію останнього не можна належно оцінити, не знаючи характеру німецької народної пісні, …так само не можна проникнути і в поезію Шевченка, не знаючи народної пісні”. Німецькою мовою у 1860 р. була опублікована автобіографія поета відома під назвою «Лист Т. Г. Шевченка до редактора «Народного чтения».

У Франції перші статті про Шевченка з'явилися в пресі ще в 1847 році, згодом з’являються переклади творів, які надихають митців , захоплюють французьких читачів. Еміль Дюран у статті 1876 року писав: "Поет, який помер 15 років тому і якого ми хочемо тепер "відкрити читачеві", є народним у найширшому розумінні цього слова. Всі українські селяни знають напам'ять більшість його поезій і співають їх разом з піснями, почутими від своїх батьків або з уст народних співців-кобзарів". Ця стаття була перекладена англійською мовою і опублікована в Америці, Англії, саме вона дала поштовх до вивчення творчості нашого співвітчизника у цих країнах.

На шляху, який пройшла поезія Шевченка до багатьох європейських народів, велику роль відіграла німецька література. У кінці 70-х років ХІХ ст. почав перекладати Шевченка німецький поет і перекладач Віктор Умляуф фон Франквель: у 1883 році він опублікував разом із вступною статтею поему “Кавказ” у виданні “Magazin für die Literatur des In- und Auslandes”. “Шевченко, - пише Умляуф, - найвизначніший український поет. Його полум’яну любов до народу…перевищує лише палаюча ненависть до тиранії…”. У 70-80-і роки з'являються німецькі переклади Л. Габермана, В. У. фон Франквеля, В. Фішера. Виникає ідея видати збірку поезій Шевченка німецькою мовою і в українських поетів та перекладачів. Твори Кобзаря перекладають Ксенофонт Климович, Петро Скобельський, Ольга Кобилянська, а також Іван Франко, якому належить близько 30 перекладів Шевченкових творів.

В історії німецької Шевченкіани XX ст. визначну роль відіграли три книжки, що знаменували собою дальший крок в освоєнні творчості українського поета в країнах німецької мови: збірка поезій Шевченка в перекладах Юлії Віргінії “Ausgewählte Gedichte von Taras Schewtschenko” (“Вибрані поезії Тараса Шевченка”), збірник статей, досліджень та перекладів, виданих редакцією журналу “Ukrainische Rundschau”, ”Taras Schewtschenko – der größte Dichter der Ukraine” (“Тарас Шевченко – найбільший поет України”) і монографія шведського славіста Альфреда Енсена “Taras Schewtschenko - einukrainisches Dichterleben. Literarische Studie” (“Тарас Шевченко – життя українського поета”). Збірка перекладів Віргінії прокладала Шевченкові нові шляхи в країни німецької мови. Віргінія глибше, ніж попередні перекладачі, відчула соціально-політичне звучання творчості Шевченка, її загальнолюдські мотиви. Ця збірка була помітним явищем в історії перекладання Шевченка як за добором поезії, різноманітністю, так і за художнім відтворенням, а найголовніше – за якістю перекладів. Юлія Віргінія переклала тридцять віршів і поем Шевченка.

Також серед перекладів Шевченкових творів, що заслуговують на увагу і сьогодні, слід відзначити статті і переклади Анни-Шарлоти Вуцькі – письменниці-романістки. Вона розвиває принципи художнього перекладу поезії Кобзаря, які передбачають насамперед змістову точність. Вуцькі досягає досить високої перекладацької майстерності.  Її переклади поетично виразні, звучать природно, легко, безпосередньо і дають достовірне уявлення про оригінал.  “Нащо мені чорні брови…” в перекладі Анни-Шарлоти Вуцькі:

Wozu hab’ ich dunkle Augen,

Wozu schwarze Brauen?

Wozu meine Jugendjahre,

Fröhlich sonst zu schauen?

Meine schönen Jugendjahre

Müssen nutzlos schwinden,

Brauen über trüben Augen

Bleichen in den Winden.

Протягом 1939-1940 років поети-антифашисти А. Курелла, Г. Ціннер та інші переклали близько 50 творів Шевченка. Серед них – “Гайдамаки”, “Відьма”, “Марина”, “Неофіти”, “Москалева криниця”. Деякі з них побачили світ у 1940 і 1942 роках у пролетарському журналі “Internationale Literatur”. У 1951 році в Берліні вийшла збірка вибраних творів Шевченка в перекладі Вайнерта. У більшості перекладів автори дотримуються великої інтонаційної точності з оригіналом. Так, повністю відбито метрику і ритм вірша “Мені однаково…” в інтерпретації Е. Вайнерта:

Ich haust’ in fremden Land alleine,

Und unbeweint von all den Meinen

Sterbe ich verlassen, ohne Glück,

Und nichts mehr lass ich hier zurück…

Verweht sind meines Daseins Spuren

Auch in der Ukraine Fluren

In unsrem – nicht mehr unsrem Land.

У популяризації творчості Шевченка в німецькомовному світі на початку ХХ ст. особливо важливу роль відіграв журнал “Ruthenische Revue” (“Ukrainische Rundschau”). Третій і четвертий номери цього журналу за 1914 рік були повністю присвячені 100-річчю від дня народження поета. Частину тиражу було випущено окремим збірником, який складався із статей та досліджень про Шевченка як поета та художника, спогадів та біографічних матеріалів, перекладів Шевченкових творів.

У другій половині ХІХ ст. поезії Шевченка побачили світ словацькою, сербохорватською, грузинською, вірменською, литовською, естонською, білоруською, узбецькою, молдавською мовами. А починаючи з ХХ ст. твори Т. Шевченка читають рідною мовою в Монголії, Угорщині, Швеції, Таджикистані, Азербайджані, Киргизії.

Перше видання “Кобзаря” англійською мовою було здійснене у 1964 році в Канаді В. Кіркконелом та К. Андрусишиним.

У 2009 р. в Анкарі була надрукована збірка перекладів "KOBZAR (Seçmeler)" - "Кобзар. "Вибране". Вперше турецькою мовою вірші та поеми видатного українського поета Тараса Г. Шевченка переклала Федора Іванівна Арнаут, кандидат філологічних наук, доцент кафедри тюркології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. До видання разом із найвизначнішими віршами увійшли поеми "Кавказ" та "Катерина". "Відкриваючи світ Шевченка я хотіла познайомити з Україною, адже життя цього поета є відображенням життя українського народу", - зазначила Федора Іванівна Арнаут.

Слава про співця України швидко поширилася на теренах Європи і полетіла за океан.

Професор Пекінського університету Тань Де Лінь, розповіла, що в Китаї широко відомі поезії Шевченка, що твори нашого поета там перекладаються, починаючи з 20-х років. Першим перекладачем був відомий письменник і громадський діяч Мао Дунь. Нинішній "Кобзар" китайською мовою містить понад 80 творів.

У 2009 році до 195-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка токійське видавництво Гундзошя вперше видало японською мовою переклад поеми "Марія". Переклала її пані Ецуко Фудзії, яка ще 1993-го року вперше зробила переклад шевченкових поезій безпосередньо з української мови. "Вірші Тараса Шевченка збагатили моє життя. Я думаю, що справжній народний поет - це гордість та спадщина не тільки того народу, до якого він належить, а й усіх людей на Землі. Я хочу подякувати Тарасу Шевченку та всім українським людям." - зазначила Ецуко Фудзії.

«Вірний і геніальний син українського народу - безсмертний, він належить усім народам, незалежно від того, якою мовою вони говорять і в якій частині земної кулі вони живуть, бо він оспівував і боровся за такі високі, благородні, справді людські ідеали, які безсмертні і які виражають кращі думи, мрії й прагнення всіх народів.»  – слова Гафура Ґуляма, народного поета Узбекистану.

Шевченко – вершина родового українського дерева. Будучи письменником народним, національним, Шевченко водночас – поет інтернаціональний. Як Дніпро несе свої хвилі в один всесвітній океан, так і Шевченкова творчість вливається в океан людського духу, а його “Заповіт” став гімном українського літературознавства 

Споконвіку художній переклад був рухом ідей, мистецьких цінностей від народу до народу. В наш час його роль незмірна зросла. Великий Шевченко духовно єднає народи всієї планети, а ритмом свого "Заповіту" він, як висловився російський радянський поет Микола Браун, "минуле з майбутнім з'єднав". На таке здатні лише найвищі злети невмирущого людського духу.

Заповіт Т. Шевченка – це своєрідний гімн визвольної боротьби українського народу, мав і має великий вплив на українську культуру. Твір був написаний у грудні 1845 року, коли Шевченко лежав хворий у Переяславі у знайомого лікаря А. Козачковського. Літературознавець Г. Нудько писав, що хоч поштовхом до написання вірша була тяжка хвороба автора, проте “причини, що породили твір, крилися в тій суспільно-політичній дійсності, яку спостерігав і вивчав поет у 30-40-х роках…”. У поезії “Заповіт” відчувається сила народу, віра в його безсмертя, впевненість у неминучій перемозі. Т. Шевченко не тільки висловлює мрію про майбутнє, а й прагне уявити його собі, закликає до революційної боротьби.

З шедевра політичної лірики Шевченка – "Заповіту" - часто починається знайомство народів світу із творчістю Кобзаря. Найвидатніші майстри слова трансформують його засобами рідної мови. Завдяки їхній праці маємо близько 500 перекладів пісні пісень українського генія 147 мовами світу. Деяким з них "Заповіт" перекладено 5-10, 15 і більше разів. Зокрема, російською мовою існує 35 інтерпретацій цього твору.

Пояснити це дивовижне, на перший погляд, явище неважко: поезія Шевченка при всій простоті й легкості форми криє в собі такі ідейні глибини, таке багатство емоцій, які надзвичайно важко відтворити засобам іншої мови. Що ж до "Заповіту", то це справді пробний камінь для перекладачів усього світу: оригінал цього твору просто невичерпний. І заслуга тут, як зауважив поет Л. Озеров, не тільки Шевченкова: у творі виявилася самобутність, особливість, неповторність форми духовного існування нашого народу.

Справді, як передати іншою мовою суто український вираз "реве ревучий"? Або "поховайте мене на могилі"? Навіть при перекладі на таку близько споріднену мову, як російська, не завжди вдавалося правильно відтворити українські реалії. Поетам народів Крайньої Півночі нелегко перекласти таке поняття, як «кров ворожа», зокрема у рядку "І вражою злою кров'ю волю окропіте", бо ні долгани, ні ненці, ні евени не знали в своїй історії воєн, не розуміли, як можна вбивати людей. Усе це ставить перед перекладачами Шевченка вимогу досконало знати не лише мову оригіналу, а й історію українського народу, його побут, звичаї, культуру[3].

 

Не завжди вдається зберегти в перекладах неповторну ритмомелодику вірша. Тут даються взнаки неоднакові структура, словеснообразні, стилістичні та евфонічні можливості різних мов, відмінність поетичних традицій. Ось що розповідає про свою роботу досвідчений інтерпретатор творів Шевченка англійською мовою Дзюон Вір: "Англійські слова коротші за українські. То, щоб витримати мелодику вірша, треба додавати якихось нових слів. Але ж, знову нагадую, це додавати не кому-небудь, а Шевченкові! Розбавляти міцний настій його рядка - блюзнірство! Шевченко пише просто і влучає вам у саме серце".

Інші проблеми стояли перед перекладачем "Заповіту" мансійською мовою. "Мені,— пише Ю. Шесталов, — нелегко дався переклад Шевченкових творів, головне через те, що мансійська усна і писемна поезія зовсім, не знала рими, тож довелося її створити".

Більш, як 125-річна історія перекладання «Заповіту» (перші переклади зроблено 1862 року російською і польською мовами) — це історія наполегливого творчого пошуку багатьох перекладачів, які ставили, за мету максимально наблизитися до оригіналу. Нині маємо ряд майстерних трансформацій «Заповіту» різними мовами. Вони належать перу таких поетів, як І. Франко, Й. Абрам, О. Твардовський, М. Тихонов, С. Чиковані, А. Лупан, К. Кулієв, X. Алімджан, М. Турсун-заде, А. Лахуті, Д. Гуліа, Д. Хузангай, С. Попов, А. Венцлова, А. Каалеп, Янка Купала, А. Шогенцуков, Джон Вір, Г. Ціннер, М. Казаков, Нгуєн Суан Шань, М. Цедендорж, Я. Туречек-Їзерський, Л. Пастернак, Д. Методієв, Д. Максимович, А. Абріль, Е. Гільвік, В. Тулбуре, М. Нуайме, Д. Джеякантан, Р. Гамзатов, Л. Інджієв, Д. Кугультинов, М. Лайне та ін.

 

 

 

 

 

 

3. Екранізації за творами Шевченка

Якщо зібрати всі повнометражні ігрові фільми, присвячені життю Тараса Шевченка, а також екранізації його творів – набереться близько двадцяти картин. Більше половини яких – ідеологічні агітки півстолітньої давності. Для порівняння: за творами Шекспіра знято близько 850 екранізацій, а за Львом Толстим – близько 200. І це не враховуючи десятків байопіків про життя як першого, так і другого. Словом, не щастить Тарасу Григоровичу з кінематографом.

Єдине, в чому Шевченко може дати фору абсолютно будь-якому іншому письменнику – кількість пам’ятників. У всьому світі налічується близько 1100 пам’ятників, присвячених Кобзарю. Більше, напевне, тільки у Ісуса, Будди і невідомого солдата.

Ось і виходить, що в ХХІ столітті, коли підростаюче покоління освоює комп’ютер раніше, ніж вчиться читати, пам’ять про Шевченка застигла в архаїчних скульптурних формах. Почасти саме через таке ретроградство Шевченко випадає з кругозору сучасної людини. Ось і виходить, що про його твори згадують в основному в школах і на офіціозних святах-ювілеях.

 

А з присутністю Шевченка в кіно все набагато сумніше. Остання на сьогоднішній день повнометражна стрічка про життя і творчість Кобзаря була знята ще в 1999 році. А до цього був байопік аж у 1964 році. Ну, а з екранізаціями його творів ситуація і зовсім безнадійна. Якщо не брати до уваги телемувіки і телеверсії вистав, то останній на сьогодні ігровий повнометражний фільм за його твором з’явився в далекому 1963 році.

Виходить, що найбільш виразним екранним відображенням Шевченка залишаються багато в чому брехливі, вульгарні і наповнені ідеологічними маніпуляціями радянські фільми.

Ситуація обіцяє змінитися в 2018-му році, коли вийде на екрани фільм Олександра Денисенка «Тарас. Повернення». Фільм розповідає про життя Тараса Шевченка на солдатській службі у Новопетрівській фортеці що на Мангишлаку, і зокрема найтяжчі для нього останні тижні перебування на чужині.

Зараз починається промоція фільму. Дистриб’ютори в Європі та Азії готують свої версії фільму і дублюють його різними мовами.

В Україні початком промотування фільму буде видання у березні видавництвом «Клуб сімейного дозвілля» роману, за яким знято фільм. Як повідомив режисер, подій і сюжетних ліній в романі вдвічі більше, аніж у фільмі.

«Я його називаю, з огляду на велике число місць подій, і з долею веселої самоіронії – «першим українським літературним блокбастером», – зазначив Олександр Денисенко.

Також режисер повідомив, що спільно із прокатною версією картини незабаром буде створена і його телевізійна версія (4 серії по 40 хвилин кожна), яку глядачі зможуть побачити вже у 2019 році.

Стрічка «Тарас. Повернення» є переможцем четвертого конкурсного відбору Держкіно.

Першою ж в історії екранізацією твору Шевченка став фільм «Катерина» (1911). Як і більшість інших вітчизняних стрічок 1910-х років, вона поки що не воскресла з архівів. Можливо, вона і зовсім втрачена.

У 1926 році на екрани вийшла двосерійна картина Петра Чардиніна «Тарас Шевченко», що стала першим українським байопіком. Сюжет фільму ілюструє ключові епізоди з життя і творчості Кобзаря. Головну роль в ньому зіграв один із найбільш яскравих акторів свого часу Амвросій Бучма. У 1929 році художник Іван Кавалерідзе знімає фільм «Злива», сюжет якого заснований на поемі «Гайдамаки». Хитромудро-естетська мова цієї стрічки багато в чому випереджала свій час. Акцент в ній був поставлено на пластику, а формотворчим елементом в цьому вишуканому видовищі було освітлення. Художня мова цієї стрічки, за спогадами очевидців, балансувала десь на межі скульптури і кінематографа.

 

У 1933 році Кавалерідзе знімає «Коліївщину», сценарій для якої йому довелося переписувати 17 разів. Чавунний ідеологічний пресинг був закономірним наслідком сталінського терору, який набирав обертів у ті роки. Однак саме цей фільм багато критиків вважають кращим у творчості режисера.

Через три роки скульптор-режисер знімає стрічку, в якій вільно інтерпретується поема «Кавказ». Назвав він фільм «Прометей». У центрі його сюжету – кріпак, якого пан віддає в солдати на Кавказ, а його наречену – жене в бордель. Після повернення хлопець організовує селянське повстання. Явна алегорія на радянську тиранію в цій картині розлютила самого Сталіна. Та незважаючи навіть на це, вона вийшла в прокат. Правда, «загадковим чином» до наших днів не збереглися епізоди стрічки, в яких з’являється сам Тарас Шевченко.

Те, як ставилися до творчості Шевченка в СРСР протягом наступних двадцяти років красномовно показують два варіанти екранізації його п’єси «Назар Стодоля». Незважаючи на трагічні події 1937 року – саме тоді вийшла найбільш правдоподібна і добротно зроблена стрічка режисера Георгія Тасіна. Ну, а однойменна стрічка 1955-го Віктора Івченко – у порівнянні з вищезгаданої – лише припудрений маскарад. У 1959 році вийшов фільм-балет «Лілея», поставлений за мотивами «Кобзаря». Незважаючи на свій монументально-епічний розмах – він так і залишився лише естетською забавкою.

І лише після більш ніж двадцятирічної перерви з’являється фільм-спектакль Бориса Квашньова «Капітанша» (1987). Головну роль в ньому виконав Богдан Ступка. Картина розповідає про мандрівного письменника, який знайомиться з ефектною жінкою. Чоловік називає її капітаншею. Письменник всіляко намагається побільше дізнатися про неї і в результаті дізнається дивовижну історію її життя.

За роки незалежної України Шевченко з’являвся на екранах завдяки одному лише режисерові Станіславу Клименко. У період з 1992 по 1997 роки він зняв 12-ти серійний просвітницький серіал «Тарас Шевченко. Заповіт». Це була перша за довгі роки детальна і правдива біографія Шевченка на широких екранах. Через те, що творцям картини доводилося економити – лише окремі епізоди в цьому серіалі були ігровими.

На основі останніх трьох серій Клименко змонтував повнометражну картину «Поет і княжна» (1999). Фільм присвячений періоду «Трьох літ», протягом яких Шевченко написав левову частку своїх віршів[4].

Короткометражний анімаційний фільм режисера Андрія Щербака "Причинна", створений за мотивами однойменної поетичної балади Тараса Шевченка, був представлений на кінофестивалях Греції та Йорданії.

Картина створена компанією "Магіка Фільм" за підтримки Держкіно України. Андрій Щербак є режисером, автором сценарію та художником-постановником стрічки. Продюсер картини – Геннадій Кофман.

Національна прем'єра "Причинної" відбулася на Одеському міжнародному кінофестивалі в рамках Національної конкурсної програми короткометражних фільмів. Також мультфільм був представлений у рамках Національної конкурсної програми кінофестивалю "Молодість. Пролог". Крім українських, стрічка взяла участь у фестивалях Боснії і Герцеговини та Південної Кореї. Також була представлена на Українському стенді на кіноринку Mifa Market Міжнародного фестивалю анімаційних фільмів у м. Ансі (Франція).

За сюжетом, війна розділяє закоханих. Молода наречена, не витримавши розлуки, втрачає розум і помирає. Молодий повертається живим і неушкодженим, але побачивши загибель коханої, розбивається на смерть. Та попри все, вони залишаються разом назавжди [5].

Нещодавно в Україні були зняті такі документальні фільми про Тараса Шевченка: «Таємниці генія Шевченка», «Шевченко.200 років самотності», «Справжній Шевченко: невідоме про українського генія».

 

 

 

 

 

 

4. Вшанування пам’яті Тараса Шевченка в Україні і за кордоном.

Пропонуємо разом з нами здійснити віртуальну мандрівку «Музеями Тараса Шевченка». Розпочнемо з музеїв Кобзаря, які знаходяться в Україні.

В Києві працюють три музеї Шевченка.

В Національному музеї Тараса Шевченка, провідному закладі України та світу із шевченкознавства, зберігається переважна більшість малярської спадщини Т. Г. Шевченка, що входить в золотий фонд української культури. Колекція музею формувалась протягом 150 років та зараз налічує понад 85 тисяч експонатів, з яких до основного фонду належать 34 тисячі. Найцінніша її частина представлена в постійній експозиції музею. Колектив музею здійснює методичну допомогу музеям Шевченка в Україні, допомагає їм у підготовці експозицій та виготовленні матеріалів, а також надає  методичну допомогу українським громадам в Росії, США, Канаді, популяризує українську культуру. А ще сайт музею дає можливість відвідати зали Віртуального музею.

 

На самісінькому осерді Києва, усього за кілька десятків метрів від майдану Незалежності, стоїть в обіймах високого дерев’яного паркану звичайна українська хата. За самим парканом — характерний для київських садиб ХІХ століття фруктовий садок та розкішний квітник. Тут розташовано Літературно-меморіальний будинок-музей Т.Г.Шевченка, який відтворює атмосферу

1846-47 рр., коли Шевченко жив у Києві аж до арешту в справі Кирило-Мефодіївського товариства. Згадуючи про Шевченка тієї київської пори, Пентелеймон Куліш писав: «Шевченко… Вже був не кобзар, а національний пророк. Київська інтелігенція обгортала українського барда глибоким почитанням».

  На мальовничій околиці Києва, Пріорці, по вулиці Вишгородській, 5, серед сучасних забудов стоїть біла тинькована хата з дерев'яними віконницями, що вабить до себе затишком минулої доби. Сьогодні вона здається нам незвичайною, а в середині ХІХ ст. така будівля була типовою для київського передмістя, це Музей Тараса Шевченка "Хата на Пріорці". У серпні 1859 року востаннє перебуваючи в Києві, Тарас Шевченко прожив в оселі Варвари Пашковської два тижні, перед своїм від'їздом до Петербурга. Кобзаря на Пріорці звали просто - "дядько Тарас". Зі сльозами його проводжали до Петербурга та згадували  про українського генія, як про безмежно добру, щиру, сердечну, доступну та рідну людину.

  Національний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка»

На сьогодні батьківщина   Шевченка об'єднує три села Тарасового дитинства на Черкащині, де розгойдувалась колиска юного дарування: Моринці, Керелівку (з 1929 року село носить назву Шевченкове) і Будище.

В старенькій хаті, що мала всього лише три підсліпуватих віконця 9 березня (25 лютого за старим стилем) 1814 року і народилася четверта дитина у сім’ї Шевченків. Народження на Тарасія (релігійне свято) дало привід назвати хлопчика Тарасом. Недовго прожили Шевченки у цій хатинці.

У 1815 році сім’я повернулася у Керелівку. Якщо Моринці – колиска великого поета, то Керелівка – його перший  життєвий навчитель.

Тут пройшли дитячі роки поета. У такій хаті з двох до чотирнадцяти літ виростав Тарас, з неї помандрував у далекі світи, взявши із собою мамину пісню, батькову науку, дідусеві розповіді. За нею сумував, до неї прагнув приїхати. Батьківська хата нагадувала про радощі й жалі, веселі та сумні дні, проведені в ній, безтурботне дитинство і гірке сирітство.

У 1828–1829 рр. в селі Будище у пана Енгельгардта служив козачком юний Тарас Шевченко. Досі збереглися три дуби, які називають Шевченковими.

За переказами, у дуплі одного з них Тарас ховав свої малюнки.

Єдиний у світі Музей однієї книги - «Кобзаря» Т.Г.Шевченка м. Черкаси розташований у меморіальному будинку, в якому з 18 по 22 липня 1859 р. у родині купців Цибульських проживав Т.Г. Шевченко. У музеї показана історія видання творів Т.Г.Шевченко, джерела його творчості, самі цікаві видання, простежена еволюція ілюстрування шевченківських поезій, а також "Кобзарі" у перекладах на мови народів світу. Фонди музею налічують більше 6 тис. експонатів і постійно поповнюються, особливо за рахунок рідкісних видань „Кобзарів”, закордонної шевченкіани та подарунків.

 Музей ім. Т. Г. Шевченка село Мошни

Напередодні визначної для України та світу події – ювілею Великого Кобзаря та в рамках святкування 60-ти річного ювілею Черкащини, відкрито реконструйований музей імені Тараса Григоровича Шевченка в селі Мошни Черкаського району. Музей розташовано в колишньому помешканні міщанина Нагановського, де під час своєї останньої подорожі в Україну, в липні 1959 року, Тарас Шевченко провів кілька ночей після арешту в Прохорівці. Тож експозиція сформована так, щоб максимально відтворити той нелегкий період в житті Тараса Григоровича, коли він востаннє перебував в Україні.

 Шевченківський національний заповідник м. Канів

Заповідник об’єднує  території історико-культурного та природно-заповідного фонду  загальною площею 45 га. На його території знаходяться  пам’ятки археології, архітектури, історії, мистецтва та природи: Могила Т.Г.Шевченка; Державний музей Т.Г.Шевченка; Могила І. Ядловського ( довголітнього хранителя Шевченкового меморіалу). До складу Заповідника входить перший народний музей Шевченка – “Тарасова світлиця” та паркові комплекси.

  Музей Т.Шевченка на Тарасовій горі м. Канів

Колекція Музею Т.Г.Шевченка нараховує понад 20 тисяч унікальних пам'яток, серед яких – особисті речі Тараса Шевченка, рідкісні видання його творів, цінні архівні документи, шедеври народної художньої творчості, високохудожні твори українських та зарубіжних авторів, фотографії, кіноматеріали, а також відеозаписи та аудіозаписи кобзарів та бандуристів.

1884 року за народні кошти на Чернечій (Тарасовій) горі було збудовано хату для хранителя могили - «Тарасову світлицю» - перший народний музей Кобзаря. Ця хата нагадує  хатину наших батьків, дідів, нашу історію України.

  Кімната-музей Т. Шевченка у Львові

В основу створення кімнати-музею лягли оригінальні твори львівських художників, що мандрували тими шляхами, які  зі  своїми роздумами пройшов Кобзар.

   Баришівський літературний музей Т.Шевченка, що на Київщині, стоїть на місці Благовіщенської церкви. Попри її достовірну мистецьку вартість, церкву зруйнували у 30-х роках. Безперечно, перебуваючи в Баришівці, Т.Г.Шевченко милувався спорудою Благовіщенської церкви, слухав розповіді про міського титаря (так звали церковного старосту), які виклав на папері, коли писав свою повість «Близнецы». Основою Баришівського музею стала  колекція шевченкіани українського історика В. С. Костенка.

 

  Колишній будинок лікаря Андрія Йосиповича Козачковського, товариша Тараса Григоровича Шевченка, побудований в 1820 році, нині належить до реєстру пам`яток історії та архітектури України. Саме тут в ніч з 24 на 25 грудня 1845 року поет написав свій «Заповіт», який згодом став відомий на весь світ. Сьогодні це місце — Музей Заповіту Тараса Григоровича Шевченка в Переяславі. Експозиція музею розкриває історію краю козацького періоду через призму її розуміння Т. Шевченком, розповідає про перебування поета на Переяславщині.

  В Російській Федерації знаходяться три музеї Шевченка.

 Це - Меморіальний музей-гауптвахта  Т.Шевченка в Оренбурзі. Музей відкритий в будинку по вулиці Совєтській, 24, де розташовувалась гауптвахта Окремого Оренбурзького корпусу, арештантом якого Шевченко був у квітні-травні 1850 року і присвячений "оренбурзькій зимі" 1849-1850 років.

  Орський музей Т.Шевченка, Оренбурзька область

Основу експозиції складає дар Національного музею ім. Т. Г. Шевченка: картини, документи та інші експонати, що розповідають про перебування поета в «бідній Орській фортеці».

Музей - квартира Т.Шевченка в Санкт – Петербурзі

У цій  квартирі - майстерні Тарас Шевченко жив наприкінці  свого життя, саме тут він помер. Музей складається з двох приміщень: верхнього і нижнього. Верхня кімната використовувалася Шевченком як літературний кабінет. Зараз тут розміщена експозиція, присвячена основним етапам життя й творчості Шевченка.

У нижній частині музею представлено живописні й графічні роботи художника.

 Музей Шевченка в Торонто, Канада

Музей сьогодні є унікальним в західному світі, крім колекції експонатів є зібранням багатьох документів та матеріалів. В експозиції можна побачити численні видання Кобзаря, яких у колекції музею нараховується більш 100.

Музей-меморіальний комплекс Т. Г. Шевченка у Форті Шевченка, Казахстан  створений в 1932 році, несе до відвідувачів непереможний образ Тараса Шевченка. Основні експозиції: землянка Т. Г. Шевченко, будинок - музей 1853 року побудови,  колодязь,  бюст Т. Г. Шевченко 1888 року, сад Шевченка, верба Шевченка [2].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Вислови відомих людей про Тараса Шевченка і його творчість

Є. Маланюк

Не поет – бо це ж до болю мало,

Не трибун – бо це лиш рупор мас,

І вже менш за все – «Кобзар Тарас»

Він, ким зайняло і запалало.

 О. Вишня

«Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю».

Є. Сверстюк

«Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам’ять…».

І.Франко

«Коли б мені прийшлося одним словом схарактеризувати поезію Шевченка, то я сказав би: се поезія бажання життя. Свобідного життя, всесторонній, нічим не опутаний розвій одиниці і цілої суспільності, цілого народу, – се ідеал Шевченка, котрому він був вірним ціле життя».

Джон Ф. Кеннеді

 «Я радий, що можу додати свій голос до тих, що вшановують великого українського поета Тараса Шевченка. Ми вшановуємо його за великий вкладу культуру не тільки України, яку він дуже любив і так промовисто описував, а й культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини».

Микола Палієнко

 Ти нам залишив прагнення високі,

 Шляхи священні, по яких іти

 Твого сумління й мужності уроки

 Ми бережем і будем берегти.

Максим Рильський

 «Народ Шевченка не забуває і ніколи не забуде. Поет живе в серцях свого народу».

Павло Тичина

 «Сьогодні думи Шевченка є невіддільні від дум нашого народу. І тому народ так часто, так охоче звертається до свого поета. Гуманізм Шевченка, його ставлення до людини, його постійна турбота за пригноблених – як це зараз нам співзвучно!».

Павло Грабовський

 «Невмирущий дух поета, як і раніше, витає над рідною Україною, невмовкаюче роздається його віще слово і сіє на народній ниві живе насіння оновлення»

Микола Пазяк

«Пісні на слова Шевченка мали значний вплив на українську народнопоетичну творчість. Вони внесли в народні пісні свіжі мотиви, ідеї, збагатили їх новим змістом, розширили мелодійне звучання. Перехід Шевченкових поезій у народний репертуар триває, кожне покоління і самодіяльних митців, і композиторів-професіоналів поповнює його новими зразками».

Олесь Гончаp

 «Шевченко – це той, хто живе в кожному з нас. Він – як сама душа нашого народу, правдива і щира...Поезія його розлита повсюдно, вона в наших краєвидах і внаших піснях,у глибинних, найзаповітніших помислах кожного, чий дух здатен pозвиватись».

  «Світова слава Шевченкова зpостає й шиpиться pазом зі славою його наpоду, pазом із зpостаннямpолі й пpестижу нової, вільної Укpаїни...»   

А. Луначарський

«Завдяки Шевченкові скарби української душі повною річкою влилися в загальний потік людської культури»;

(А. Курелла, Німеччина)

 «Тарас Шевченко не має собі рівних у світовій літературі»

(Е. Камілар, Румунія)

 «Його геній розрісся, як дерево, простягнувши крону над віками»

(Н. Хікмет, Туреччина)

 «Поки б'ються серця людей, звучатиме і голос Шевченка»

(М. Якубець, Польща).

 «Він був найбільш народним поетом з усіх великих поетів світу. Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника в світовій літературі» [1]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Шевченко – вершина родового українського дерева. Будучи письменником народним, національним, Шевченко водночас – поет інтернаціональний. Як Дніпро несе свої хвилі в один всесвітній океан, так і Шевченкова творчість вливається в океан людського духу, а його “Заповіт” став гімном українського літературознавства.

Поезія Шевченка близька і зрозуміла всім волелюбним народам світу, вона нині наснажена високою моральною силою. Його твори кличуть поневолені народи до боротьби за свою свободу.

Ву Куан Фуонг (в’єтнамський поет )

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Вислови відомих людей про Тараса Шевченка та його творчість Є. Маланюк [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://lib.dndz.gov.ua/?pid=752.
2. Кіхмет Н. Мандрівка Тарасовими шляхами [Електронний ресурс] / Назим Кіхмет – Режим доступу до ресурсу: http://biblioshelest.blogspot.com/2014/03/blog-post_154.html.
3. Переклади творів Шевченка [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://informatika152.wixsite.com/tg-shevchenko/pereklad
4. Тарас Шевченко в кіно [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://cutinsight.com/ua/taras-shevchenko-v-kino/.
5. Фільм за сюжетом Шевченка набирає шаленої популярності у світі [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://svitua.com.ua/news/201711/5717-film-syuzhetom-shevchenka-nabyraye-shalenoyi-populyarnosti.
6. Шевченко Т. "Заповіт" мовами народів світу / Т. Шевченко; упоряд., авт. вст. ст. та прим. Б.В. Хоменко. – К.: Наук. думка, 1989. – 248 с.