Урок "Сучасні вчені-літературознавці Кіровоградщини. Урок літератури рідного краю

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

ГІМНАЗІЯ №9

КІРОВОГРАДСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Урок літератури рідного краю в 11 класі на тему:

 

СУЧАСНІ  ВЧЕНІ-ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІ

 

                                КІРОВОГРАДЩИНИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                     ПІДГОТУВАЛА

УЧИТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ

                                                                                 МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ

                                                                      ТЕРНАВСЬКА Т.В.

 

 

 

 

 

КІРОВОГРАД-2017

Тема: Сучасні українські вчені-літературознавці Кіровоградщини.

Мета: повторити поняття "художня література", "літературний процес", "літературознавство"; познайомити учнів із творчістю відомих українських літературознавців Кіровоградщини; пояснити, з чого починається літературна творчість письменника; прокоментувати зв’язок літератури як мистецтва слова з тенденціями свого часу; домогтися засвоєння основних фактів розвитку літератури від найдавніших часів до сьогодення; розвивати читацькі навички учнів, допитливість, вміння аналізувати та узагальнювати матеріал; виховувати естетичні почуття до художньої літератури як мистецтва слова.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: мультимедійний проектор, портрети літературознавців Кіровоградщини, словник літературознавчих термінів.

 

Епіграф до уроку:

                                                                                            Що є мистецтво?

                                                                                        Це могутній голос народу,

                                                                                      що лунає з уст вибраних

                                                           умільців

  П. Загребельний.                                           

                                                     ХІД УРОКУ

 

І. Оголошення теми, мети, завдань уроку

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

Красне письменство як один із видів мистецтва є художнім відображенням суспільної свідомості, а через ту свідомість — і суспільного буття, дійсності. Спрямування художньої літератури — людинознавче. Що б не описував письменник (людей, предмети, фауну, флору),— то все для людей і про людей.

Протягом уроку ви маєте укласти учнівський словник літературних понять: художня література, предмет її зображення, художній образ, мистецтво, літературний процес, літературознавство, національне і вселюдське.

 

ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

     1. Вступне слово вчителя

Як кожному виду мистецтва (музиці, малярству, скульптурі, архітектурі, театрові, хореографії, кіно), мистецтву художнього слова притаманні ідейність, образність, емоційність. Ідеї, себто головному задумові літературного твору, підпорядковано все: образи, сюжет, композиція, виражальні засоби тощо. Головне — образи: персонажі, пейзажі, портрети, інтер’єр, умовні та ліричні образи. За їх допомогою письменник висловлює свої почуття, роздуми, суспільні ідеали. Мета красного письменства, за Іваном Франком,— "викликати в душі читача живі образи тих людей чи речей, котрі нам малює поет, і ними будити ті самі чуття, які проймали душу самого поета в хвилі, коли творив ті образи". Отже, образність у художньому творі — це сукупність почуттів (емоцій), захоплень, схвильованості автора. Висока ідея породжує глибокі почуття, під впливом яких і виникає художній образ.

У літературних творах конкретно-історичне та загальнолюдське взаємопов’язані й взаємозумовлені. Наприклад, споконвічне прагнення нашого народу до волі й щастя (загальнолюдське) викликало масовий протест українського селянства протии національно-соціального гноблення — Коліївщину (конкретно-історичне).

Питомі риси українського національного характеру вилилися у створення світу самобутнього красного письменства, головні ознаки якого — поетичне світосприймання, глибинне розуміння природи, Бога, любов до людей, доброта й милосердя, прагнення до самопізнання і самовираження. Від ступеня таланту письменника та його світогляду залежать суспільна значимість, а відтак і популярність його творів. Геніальність Тараса Шевченка, його полум’яний патріотизм вилились у натхненне послання "І мертвим, і живим"…, яке ось уже півтора століття стукає до сердець десятків мільйонів українців у всьому світі, хвилює і цим активізує їх на громадянські вчинки, на визвольну боротьбу за незалежну державу, посилює їхні національну свідомість та гідність.

 

2. Робота в групах (захист проектів про творчість учених-літературознавців Кіровоградщини)

 

     Виступ "літературознавців" I групи

Марко Василь Петрович — український літературознавець, критик, доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Народився 6 січня 1936 року в селі Руське Поле на Закарпатті. Після закінчення школи навчається у Хустському педагогічному училищі. У 1954 році вступає до Ужгородського державного університета. У 60-х роках спочатку працює директором Дулівської восьмирічної школи Тячівського району, а згодом заступником директора Тячівської районної заочної середньої школи. У 1975 році доля закидає Василя Петровича на Кіровогращину. Тут, в Кіровоградському державному педагогічному інституті імені Пушкіна (нинішній КДПУ ім.В.Винниченка) і до сьогодні працює літературознавець. Спочатку старшим викладачем кафедри української літератури, згодом доцентом, нині — професором.

Автор близько трьохсот наукових праць з історії української літератури, теорії літератури, методики викладання літератури в загальноосвітній і вищій школах, серед них: "Художній світ Михайла Стельмаха", "У вимірах стилю: літературно-критичний нарис", "Основа творчих шукань. Художня концепція людини в сучасній українській радянській літературі", "Стежки до таїни слова: літературознавчі й методичні студії" та інш.

У 2007 році Василь Петрович Марко удостоєний обласної літературної премії імені Євгенія Маланюка за книгу "Стежками таїни слова", в номінації "Літературознавство та публіцистика".

 

Запис у "словничок"-зошит:

Літературний процес — складний розвиток художньої літератури, закономірності якого вивчаються історією літератури та літературною критикою (елементами його є художні методи, напрями, стилі, школи, типи творчості, жанри тощо).

 

Виступ "літературознавців" II групи

 

Кло́чек Григо́рій Дми́трович — український вчений-літературознавець та організатор освіти. Доктор філологічних наук, професор, ректор Кіровоградського державного педагогічного університету (2005–2010).

Народився 5 березня 1943 р. в с. Грабовці на Холмщині (тепер — Польща). У 1945 р. родина вивезена на Одещину в рамках "обміну населенням" між УРСР та Польщею. Закінчив Одеський університет (1965), служив у війську в Прибалтиці, працював директором шкіл на Одещині (Вилкове, Торосове, Фрунзівка). Кандидатську дисертацію, присвячену збірці Павла Тичини "Сонячні кларнети", захистив в Одеському університеті (1977). З 1979 — в Кіровоградському педінституті, завідувач кафедри української літератури. Доктор філологічних наук (1990). У 2005 р. обраний ректором Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В.Винниченка. Член Національної Спілки Письменників України з 1983 року. У 1984–1986 роках очолював Кіровоградську обласну організацію Спілки письмеників України. Виховав 10 кандидатів та одного доктора наук. Автор численних публіцистичних виступів. Академік АН Вищої Школи України (1995).

Наукові інтереси пов'язані з фундаментальними проблемами художності, пізнання її шляхом адекватного аналізу з використанням інструментарію психологічної науки. Опікується справами шкільної філологічної освіти. Автор понад 200 публікацій, у тому числі 3 монографій, 6 навчально-методичних посібників нового типу, де літературознавчі й методичні матеріали супроводжують художній текст. Серед них — "Поезія Тараса Шевченка: сучасні інтерпретації"(1997), "Українська література в школі як націєтворчий фактор" (1997), "Душа моя сонця намріяла…"(1986), "Поетика Бориса Олійника" (1988), "У світлі вічних критеріїв" (1989), "Поетика і психологія"(1989), "Як наблизитись до Давида Мотузки" (1989), "Поезія Тараса Шевченка; сучасна інтерпретація" (1998), "Романи Івана Багряного "Тигролови" і "Сад Гетсиманський" (1998), "Історичний роман Ліни Костенко "Маруся Чурай" (1998), "Ліна Костенко. Навчальний посібник-хрестоматія" (упорядкування, інтерпретація творів 1999), "Світ "Велесової книги" (2001). Лауреат літературної премі імені Євгена Маланюка (2004) за книгу "Світ "Велесової книги", в номінації "Літературознавство та публіцистика".

 

3. Доповнення вчителя

    Літературна премія ім. Є. Маланюка є творчою відзнакою, якою нагороджуються літератори Кіровоградської області за високохудожні твори, спрямовані на ствердження гуманістичних ідеалів, збагачення історичної спадщини народу, державотворення та демократизацію суспільства. Премія встановлюється у трьох номінаціях:

• художня література (поезія, проза, драматургія);
• літературознавство та публіцистика;
• переклад (з української мови на інші мови та навпаки).

 

   Стиль письменника

Стиль (походить від грецьких слів, що означають "свій" та "розмова", "говір", "наріччя") письменника залежить передусім  від ідіолекту, тобто від сукупності індивідуальних рис мови певної людини, котра зумовлена національністю, місцем її проживання, віком, фахом, соціальним станом тощо. Авторська своєрідність у використанні мовних засобів витворює індивідуальний стиль (ідіостиль) письменника.

Взагалі під стилем (з латинської перекладається як "грифель для писання") розуміють сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника. Стиль, отже, розуміють як синонім митецького напряму чи течії. Але частіше цим терміном окреслюють авторську, індивідуальну манеру письма, або ідіостиль. Стиль письменника — це сукупність особливостей його творчості, якими його твори відрізняються від творів інших митців. Сукупність зображально-

виражальних засобів письменника тоді дає ефект, коли закономірно поєднується в художньо мотивовану систему, зумовлену індивідуальністю митця. До стильових чинників зараховують: світогляд і світовідчуття (образне мислення) письменника, тематику і проблематику, яка його займає, закони і норми обраного ним жанру. Виразниками стилю виступають елементи форми художнього твору (від композиції до мовних виразових форм). Досліджуючи стиль певного письменника, виділяють стильову

домінанту. Маючи стильове "обличчя", письменник із кожним твором видозмінює його.

 

Виступ "літературознавців" III групи

 Куценко Леонід Васильович— літературознавець, критик, доктор філологічних наук, професор, член Національної спілки письменників України, заслужений працівник народної освіти України, лауреат літературної премії імені Євгена Маланюка (2002 р.) та премії Фонду Воляників-Швабінських при Фундації Українського Вільного Університету в Нью-Йорку (2003 р.).

Народився 16 лютого 1953 року в селі Вільхове Ульяновського району, Кіровоградської області в родині вчителів. Працював у школі, на будові. Закінчив філологічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту у 1978 році. Був секретарем комітету комсомолу інституту, деканом філологічного факультету. З 1982 р. працював на кафедрі української літератури педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Автор книг "Музей І. Микитенка в Рівному" (1985), "Боян степової Елади" (1993), "Благословенні ви, сліди…" (1995), " Час вчитися любити: Біблія на уроках літератури: навч. посібник"(1999), "Літературний словник Кіровоградщини"(1995), "Dominus Маланюк: тло і постать"(2001; 2002-друге видання), "І вічність на каміннях Праги...": біографічні нариси", "Євген Маланюк: дорогами втрат і сподівань" (2002), "Князь Духу. Статті про життя і творчість Євгена Маланюка" (2003), "Дараган Юрій. Срібні сурми" (2003; 2004 – друге видання) та ін.

У 1998 році — лауреат літературної премії імені Олександра Білецького.

4. Доповнення вчителя

    Складові літературознавства та механізм цілісно-системного   дослідження

Проблема основних складових літературознавства досі залишається не вирішеною. Одні дослідники (їх більшість) або доводять, або лише згадують наявність у літературознавстві трьох основних складових: теорії літератури, історії літератури й літературної критики.

Інші вчені стверджують, що складових дві: теорія та історія літератури. Вони вилучають, таким чином, із літературознавства літературну критику, хоча й вступають при цьому в протиріччя. В одній з новітніх теоретичних праць зазначено: "Правда, деякі дослідники не вважають літературну критику складовою частиною літературознавства. Зокрема, В. Брюховецький зазначає: "Сучасне літературознавство становить собою складну динамічну систему, яка органічно взаємодіє з критикою літературною". При цьому додається: "До речі, сам В. Брюховецький не є послідовним у відстоюванні подібної думки. У надрукованій у цьому ж томі Української літературної енциклопедії в статті "Критика літературна" він зазначає, що літературна критика - одна з трьох основних галузей літературознавства".

Крім того, є прихильники (Козлов А. В., Козлов Р. А.) чотирьох складових: історії літератури, літературної критики, теорії літератури та бібліографії.

Іншої думки дотримується, зокрема, Анатолій Ткаченко, звернувши увагу, що "у вітчизняному літературознавстві традиційно виділяють три основні дисципліни — історію літератури, теорію літератури і літературну критику".

 

Виступ "літературознавців" IV групи

Володи́мир Євге́нович Па́нченко (2 вересня 1954, село Демидівка Любашівського району Одеської області) — український літературний критик, літературознавець, письменник, автор відомих статей, монографій, підручників на літературну та історичну тематику, професор Національного університету "Києво-Могилянська академія", доктор філологічних наук, член Національної спілки письменників України. За сценаріями В. Панченка знято кілька документальних фільмів.

Автор численних праць з історії української літератури, зокрема, "Юрій Яновський" (1988), "Володимир Винниченко: парадокси життя і творчості" (2004), "Неубієнна література" (2007). Його перу належить кілька літературно-критичних книг та сценаріїв документальних фільмів. Професор НаУКМА. Намагається дотримуватися трьох принципів: "Під лежачий камінь вода не тече", "Не тримай камінь за пазухою", "Крапля камінь точить".

У 1995 році — лауреат Міжнародної премії імені Володимира Винниченка Українського фонду культури; 1996 — лауреат літературної премії "Благовіст".

 

5. Доповнення вчителя

    Прослухайте уривок з книги В. Панченка "Триптих про Володимира    Винниченка (Гл. 1. "Бо я – українець" ) і спробуйте дати відповіді на питання, поставлені автором

"Творчість В. Винниченка передреволюційного десятиліття можна збагнути лише в контексті тих явищ, які характеризують українську літературу цієї пори. Але в тому то й річ, що об’єктивної картини українського літературного життя перших двох десятиліть нашого віку поки що немає, через те й доводиться обмежуватися легким ескізом, окремими штрихами. Як пов’язана творчість В. Винниченка з українським та російським модернізмом? Що спільного вона мала з явищем символізму, вельми модного художнього напрямку, утверджуваного в європейській літературі такими яскравими талантами, як М. Метерлінк, Г. Гауптман, С. Пшибишевський, Г. Ібсен?"

ІV. Закріплення

   Навчальний практикум:

1. Опрацьовуємо прочитане, побачене, прослухане

 

Завдання І групі: скласти тези до теми: "Головні риси художньої літератури"

(зразок відповіді учня):

· Художня література – це мистецтво писемного слова.

· Мета — відображення реальної дійсності.

· Основний спосіб відображення дійсності — художній образ.

· Відображення завжди особистісне.

· Відображення поєднується з авторським переосмисленням.

  Читач, відштовхуючись від письменницького образу, створює свій.

· Художня література — не буквальне, а умовне відображення картини світу.   

Завдання ІІ групі:

· Розшифруйте поняття «література». Коли його було введено в ужиток? Що воно означає нині?

· Доберіть синонім до слова мистецтво.

· Назвіть те спільне, що об’єднує всі види мистецтва.

· Як ви розумієте визначення літератури як «слова про світ»?

· Що таке художній образ? Дайте йому визначення і охарактеризуйте.

· Що означає вислів: «література не відображає світ буквально»?

· Чи має читач право на своє бачення того, що зобразив автор?

· Що означає індивідуальний стиль письменника?

 

2. Порівнюємо

   Завдання ІІІ групі:

· У чому, на вашу думку, полягає відмінність світу мистецтва й науки?

· Що зумовлює відмінність образів, створених художником і поетом?

 

3. Робимо висновки

  Завдання ІV групі:

· Чому художню літературу відносять до мистецтва?

· Назвіть чинники, що впливають на літературний процес.

· Яке призначення мистецтва взагалі й художньої літератури зокрема?

· Прокоментуйте вислів: «Ви думаєте, що ви оцінюєте книгу? Ні, книга оцінює вас».

 

4. Виготовлення індивідуальних карток-питальників  за темою уроку

   (по одному представнику від кожної групи)

                                         Картка-питальник № 1 ( зразок):

1. Побудуй асоціативний ряд до поняття "мистецтво".

2. Що, на вашу думку, утворює фундамент світової літератури?

3. У вигляді літературного алгоритму продемонструй безперервність літературного процесу.

4. Назви видатних українських діячів, творча праця яких збагатила нашу літературу.

 

V. Підведення підсумків, оцінювання

VІ. Домашнє завдання: створити пораду-"кодекс" на тему: "Що означає знати художній твір?". Навести приклад.