Конспект уроку "Любов Грищенко. Роздуми та вірші творчої жінки, народжені війною"

Тема: Любов Грищенко. Роздуми та вірші творчої жінки, народжені війною

Мета: познайомити восьмикласників з поетичними творами Любові Грищенко

          про російське вторгнення в Україну; звернути увагу на тематику; ідейну

          спрямованість;

         розвивати вміння сприймати написане авторкою і висловлювати власне

         розуміння почутого, усне і писемне зв’язне мовлення, творчі здібності,

         образно-художнє мислення;

         формувати національну та громадянську свідомість і самосвідомість,

         виховувати патріотичні почуття, любов до рідної землі, почуття

         справедливості, людяності, гордості за героїв України та героїв-захисників

         Корюківщини.

Обладнання: мультимедійна дошка, Інтернет-ресурси, портрет поетеси, тексти творів.

Інтерактивні методи: бесіда, діалог, виразне читання та обговорення поезій.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу; урок-подорож.

Міжпредметні зв’язки: з історією, музикою, образотворчим мистецтвом, мовою.

Перебіг уроку

Перемагають горді, а не жалісливі (Народна творчість)

1. Організація класу

• Добрий день! У ці сонячні березневі дні, коли природа оживає, нам з вами хочеться бути схожими на вічну праматір усього – природу. У весняну пору завжди згадуємо, що ми – люди, і можемо бути мудрими, як і наша природа. Кожна гілочка на дереві відкриває своє ніжно-зелене таїнство. Вона ще раз доводить: лиш тоді ми потрібні світові, коли творимо, а творити сьогодні будемо ми урок літератури рідного краю, що є могутнім джерелом пізнання рідної мови, вивчення історії рідного краю.

2. Установчо-мотиваційний етап

Психологічна настанова щодо вивчення теми

Учитель. Сьогоднішній урок української літератури за розкладом. Але, сподіваюся, не за розкладом ваші почуття, думки, побажання. І налаштуватися на плідну роботу нам допоможе(аутотренінг) слайд 1

Я – ліцеїст

Я – особистість

Я думаю, я мислю.

Я хочу знати більше

3. Повідомлення теми та мети уроку.

 Під час уроку ми гортатимемо трагічні сторінки нашої історії, ознайомимося з роздумами  та віршами творчої жінки Любові Грищенко, які народжені широкомасштабною війною, яка розпочалася о 5:00 24 лютого 2022 року. Ви уважно слухаєте роздуми та вірші, щоб в кінці уроку змогли визначити основні . мотиви лірики поетеси. Нагадую, що провідний мотив поезії – це тема ліричного твору.  Отож, тема  нашого уроку «Любов Грищенко. Роздуми та вірші творчої жінки, народжені війною(запис у зошити), а епіграф

Епіграф уроку: «Перемагають горді, а не жалісливі!»(Н.т.)

       Як ви розумієте зміст прислів’я?

ІV. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Для проведення уроку ви отримали попередні завдання: ознайомилися з біографією Любові Грищенко, прочитали її поезії та, об’єднавшись у творчі групи : «Біографів», «Літературознавців», «Декламаторів» та «Мистецтвознавців», провели дослідження, з результатами яких ми сьогодні і познайомимося. Оцінювати свої знання будете ви самі. Для цього у вас є картка самооцінювання(напишіть дату і прізвище). Ми вже працювали з такими картками. Вам за кожен вид роботи треба буде поставити бал. Критерії оцінювання читання напам`ять у вас  є на платформі, а на картках …

Картка самооцінювання

V. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

Слово вчителя: Розпочинаємо роботу з представлення напрацювань творчої групи біографів.

1-й учень. Наша група дослідила, що пані Любов із села Савинки Корюківського району, чим дуже пишається. « У цьому селі народився відомий український поет і журналіст Іван Савич Лук`яненко. Він також був членом Спілки письменників України. Мені доводився двоюрідним дідусем. Можливо, поетичний дар у мене від нього,»- саме так сказала поетеса.

Після закінчення школи в рідному селі Любов Степанівна вступила до Київського інституту культури, де вивчилася на біблітекаря-бібліографа.

За фахом попрацювала два роки в селі Хотіївка Корюківського району, що поруч із рідними  Савинками, а потім переїхала до Корюківки, бо вийшла заміж. А згодом присвятила і поетичні рядки рідному місту

Карина Гончаренко.

 Рідне моє місто

Ніжно бавить вітер верби біля ставу,

І тополя листям ніжно шелестить,

Вже зійшло над містом сонечко ласкаве,

Яка ж вона гарна вранішня ця  мить!

Пара лебедина ставом пропливає,

І туман серпанком місто сповива

Від краси такої серце завмирає,

Рідна моя земле. Тепла і жива.

Перенесла війни, негоди і лихо,

У вогні горіла, в голоді жила.

Як же цього ранку спокійно і тихо-

Ти з своїм народом все перемогла.

З руїн відродилась,

З попелу піднялась,

Земляків руками в квітах розцвіла,

Важка тобі доля, краю мій, дісталась,

Але ж справедливі, праведні діла.

Нехай завжди буде тепла  тобі днина,

В хлібах колоситься нехай вся земля,

Краплинка маленька рідної країни,
Гарне моє місто, Корюківко моя.

 

Учитель. Душа щемить, коли слухаєш цю поезію про наше прекрасне місто. А скільки йому довелося всього пережити ( голод, Другу світову війну, чорнобильський атом). І ось знову війна… І в Любові Степанівни на папір лягають рядки з проханням зупинити війну, щоб не страждали невинні люди. Ось як звучить її поезія – Литвиненко Марія

ЗУПИНІТЬ ВІЙНУ

Зупинись плането, зупиніться люди,

Бачите землі вже розриває груди!

Трусить її бідну, нутро вивертає,

Це ж від нас  із вами планета страждає!

Посилаєм бомби, міни і ракети –

Краще б про красу її писали сонети.

Сіяли  би квіти і сади садили,
А не зло земельці від війни робили.

Скільки в ній заліза, яке смерть несе,

Краще б квітувало на полях усе,

Родила б пшениця, дощику чекала,

А не від ракети поле вигорало .

Зупиніть люди, страждає планета.

Бо синів вбиває картеч з міномета,

Краще б на весіллі у них гуляли,

А не в путь  останню в сльозах виряджали.

Зупиніться, люди, зупинися світе,

Таж людською кров`ю уже все залите!

Зупиніть  всі війни, голови гарячі,

Бо планета скоро нам це не пробачить

 

 

2-й учень Пані Любов згадує, що  і в шкільні роки, і в трудові будні, бувало складала вірші.  Але їй вони здавалися нікудишніми і нікому не потрібними.  Та й  часу працювати над словом особливо не було. « Я трішки попрацювала в Корюківському музеї, а потім перейшла у відділ освіти, де до пенсії була методистом у методичному кабінеті. Паралельно закінчила Чернігівський інститут післядипломної педагогічної освіти за близькою мені спеціальністю- зарубіжна література.»,- говорить поетеса. Серйозно за перо вона взялася уже на заслуженому відпочинку.

3-й учень. Кажуть, талановита людина – талановита в усьому. І, здається, ці слова саме про нашу Любов Степанівну. Вона – активна громадська діячка. При музеї є творча група « Перлина», якою керує Любов Степанівна, а також є  група активістів і в територіальному центрі, якою теж керує поетеса.         Найвиразніша риса нашої героїні – безкорисливість. Найбільше побажання: щастя дітям, односельцям, усім українцям. Найщиріша любов для неї: донечки, онучата, правнучка, чоловік, сестра… та усе живе в природі. Найвища мрія: перемога.  Про неї і пише у своїх віршах. Гуц Поліна

МРІЯМИ ЖИВУ

І шумітиме ліс, і квітник посаджу при дорозі,

І  онуки повернуть додому з далеких доріг,

Не щемітиме серце, як нині, при кожній тривозі,

І гостей зустрічатиме радісно наш оберіг,

Буде мир! Відбудуєм ,прикрасим оселі,

І лелеки змайструють свій дім у дворі,

Буде гомін лунати дитячий щасливий, веселий,

І радітимем ми цій веселій, гучній дітворі.

Буде мир! Усміхнеться Чернігів крізь сльози,

Голуби заворкують приймаючи хліб із руки,

І не будуть гриміти страшні мінометні в нас грози,

 І поселиться мир в Україні моїй на віки!

Учитель.. Але ж погодьтесь, хто може краще розповісти про людину, її думки, почуття, ніж вона сама. Людина розкривається у спілкуванні, тому наші дівчата і скористались можливістю взяти інтерв’ю у самої поетеси.

Відтворення  ученицями фрагменту діалогу з Любов`ю Степанівною

Учениця. Як Ви ставитеся до своєї творчості?

Любов Степанівна. Ретельно свої вірші  підбираю, багато відсікаю, і переробляю часто. Не все, що пишу, потрапляє до друку. І до критики зазвичай дослухаюся. На мою творчість є різні відгуки, буває, що й радять: «працюй більше над римою чи ще до чогось». А взагалі простим людям подобається, бачу це з відгуків у фейсбуці, і так кажуть. Як не було карантину і війни, запрошували до школи.

Учениця. Про що Ви пишете?

Любов Степанівна. Пишу про все: красу рідної землі, пори року, людей, родину, а наразі про те, що відбувається в Україні( про війну, мир, перемогу).

Учениця. Коли найчастіше приходить до Вас натхнення творити?

Любов Степанівна. Більше вранці приходить натхнення творити. Я по натурі жайворонок, тому прокидаюся дуже  рано. І щоб писати, треба бути в хорошому настрої, а головне для неї потрібна тиша, натхнення, благословення… «Поезія…Їй тиша треба,

Натхнення ,щоб тебе знайшло,

А ще благословення неба,

Думок родюче джерело 

Учениця. Після 24.02.22р.Ви не виїжджали з Корюківки?

Любов Степанівна. Не виїжджала із рідної Корюківки. Я  активно підтримувала й підтримую містян і воїнів поетичним словом.

Учениця. Як жили перші тижні війни?

Любов Степанівна. Перші два тижні було дуже важко, тому що над Корюківкою літала російська авіація і був цілковитий хаос. Коли люди намагалися вибратися, виїжджали. Усе було зачинено, нічого не функціонувало. Щодня по Корюківці рухалася колона танків. Потім усе більш-менш стабілізувалося. Удень Корюківка спокійна, мирна, сонячна, окрім сирен, які лунають декілька разів на день.

Учениця. Ви часто чуєте постріли на кордоні?

Любов Степанівна. Щодня обстрілюють прикордоння. Часто чути вибухи. Прикордонні села знищують щодня – це просто жахіття.

Учениця. Ви свідомо не поїхали з Корюківки?

Любов Степанівна. Звичайно. У мене навіть думки не було кудись їхати.

Учениця. Як приблизно виглядає Ваш день?

Любов Степанівна. Це зв`язок  із доньками. Похід у центр. Зустрічі з містянами, спілкування, щось купуєш, щось передаєш. Іноді викладаю свої твори у Фейсбук.

Учениця. Коли вперше з початком війни був  написаний вірш?

Любов Степанівна. Вірш було написано 25.02.22р.

Учениця. Тобто музи не  мовчать?

Любов Степанівна.  Не мовчать. Просто у перші дні сама думка про якусь творчість, охудожнення реальності, викликала спротив. Писати вірші про те, що доводилося нам бачити, видавалося неетичним. Проте я писала у Фейсбук. Важливо було зафіксувати те, що відбувалося. Наприклад, вірш  «Чому тебе комусь віддати мушу?»

Чому тебе комусь віддати мушу?

Чому тебе комусь віддати мушу?

Із діда-прадіда ти є моя земля,

Ця яблунька і ця крислата груша,

І оця пісня солов`я!

Чим ми з тобою ,земле, завинили,

Від чого нас потрібно визволять,

І що з тобою ми не так робили,

Що нас прийшли додому  убивать?

Чому із кимось мусимо ділитись,

Чому повинні з дому ми тікать,

В якому сні могло комусь наснитись,

Що можно все оце забрать?

Не віддамо,  кістьми  поляжем, кров`ю,

Ну як, скажіть, комусь можно віддать

Оцей садок, посаджений з любов`ю,

Цієї річки свіжу благодать?

Цю стежечку, ріднесеньку до болю,

Що у будинок батьківський веде,

Той, кому почуття ці не відомі,

Можливо,  й  зможе зрадити тебе.

Слово вчителя. Яка ж головна думка  цієї поезії? А ми продовжуємо і просимо групу літературознавців презентувати свої дослідження.

1-й учень. Поети – це люди, які вміють розкрити справжню силу слова музикою поезії, це люди творчі, захоплені, яких Бог наділив неоціненним  даром-нести у своїх творіннях людям красу й передавати почуття, переживання,  знаходити те єдине і неповторне слово, яке  збентежить душу…Любов Грищенко всі  свої емоції й переживання у вірші перетворює.

2-й учень. А. Хоменко – це мудрий, досвідчений порадник Любові Степанівни, надзвичайно талановитий поет, член Всеукраїнської творчої спілки «Конгресу літераторів України» сказав про поезію Любові Степанівни : «Поезія її – від самого життя, вона вчить доброті, бережному ставленню до людей, історії, культури народу, засуджує все, що псує наше життя, йде проти моралі. Дар поетеси – справжній, він -  від Бога.» Поезію Любові Степанівни друкують  у нашій  місцевій газеті «Маяк». У світ вийшли  невеликі книжечки «Мелодія  осені»(2014 р.), « Струни душі»(2015 р.), « Голос краю мого»(2016р.) , «Словом  засіяна нива життя»(2018р.) і ,звичайно, вірші, народжені війною.

3-учень. У війну нічого не змінилося. Навпаки: російська агресія підштовхнула  до роздумів про своє особисте життя й життя рідних. А саме: не давати поради дорослим дітям

Перший час Любов Степанівна не сприймала війну як таку.. На її віку війни не було, тож у душі жевріла надія на те, що все якось обійдеться. 24 лютого навіть не знала про наступ росіян. Доки менша донька  не подзвонила  з Києва: «Мамо, війна!». Любов Степанівна покликала її з зятем і внучкою в Корюківку. Думка була така: це ж столиця в небезпеці, а чим далі від Києва–спокійніше. Подзвонила старшій Світлані й радила їхати в Ужгород до донечки, щоб уся сім`я була разом, але  Світлана не хотіла їхати з Петрівців, де нещодавно придбали власний будинок й почали будуватися: «Зі свого будинку нікуди  не поїду».

4-й учень. Оля виїхала, але до Корюківки не змогла дібратися, бо мости були підірвані. Ми з  чоловіком  в один голос просили не повертатися в столицю, а заїхати в Мокрець, село під Києвом, де живуть її свекри. Оля послухалася. А потім туди зайшов ворог. Декілька днів було справжнє пекло. Тривали запеклі бої. Два дні зовсім не було зв`язку.  Ми з чоловіком ладні були волосся на собі рвати, що порадили доньці пересидіти  певний час у Мокреці. Слава Богу, вигнали окупантів із села. Оля і Світлана із сім`ями виїхали в Ужгород.

За деякий час доньки повернулися з сім`ями додому на Київщину. Любов Степанівна зізнається, що з тих пір дуже обережна з порадами. Але ці переживання вилились в поетичні рядки. Москаленко Олександра

 

РІДНИЙ ГОЛОС

Ну як ви там? –у слухавці щоранку

Звучить у кожного, неначе талісман.

Це бадьорить, мов кави філіжанка,

І враз відштовхує від себе нас диван,

І справи робляться, і висихають очі,

І тиск у нормі, й серце не болить,

Почуєш рідний голос після ночі

І можна в спокої хоч  трішечки пожить.

Коли час розділивсь на «до» і «після»,

І ворог звів смертельний свій курок,

То голос рідний нам звучить як пісня,

Нехай не перерветься цей зв`язок.

 5-й учень. Перший вірш під час війни Любов Степанівна написала 25 лютого. Як мама вона просила відвернути війну. Назвала вірш « А я за мир» і опублікувала його в інтернеті. Івасенко Дарія

 А Я ЗА МИР

А я за мир, за мир на всій землі,

 За дружбу, за любов, за віру в Бога,

Добра не буде, якщо серце в злі,

 Війна – то смерть, безглуздя і тривога.

А я за справедливість без війни,

Щоб зрозуміли всі свою провину,

Щоб всі верхи домовитись змогли,

Щоб не  знедолювали матір і дитину,

 За розум і тепло сердець рідні,

Чи за кордоном, чи у себе вдома,

Дай , Боже ,розуму у цій війні,

Допоможи, почуй матері слово.

 Першим, хто уподобав його, був її двоюрідний брат Михайло з москви. Любов Степанівна полегшено видихнула, бо для неї це означало, що він такої ж думки, як і вона. Душа зігрілася. Усе життя родичалися, у гості до неї приїздили. Уперше від лютого  Михайло подзвонив Любові Степанівні влітку. Сказав єдине: « Ми сопереживаем вам». З тих пір не спілкувалися  Родинні зв`язки стали на паузу.

Коли ворог бомбив Чернігів, Грищенки забрали до себе75-річну Любу, сестру  чоловіка. Жінку просто з підвалів, де їй доводилося рятуватися, вивезли волонтери. Ні копійки не взяли. Любов  Степанівна віддячила цукерками , які були в кишені.

6-учень.Кожен обирає сам: ділитися горем або ні. Любов Степанівна в парі зі  своїм  чоловіком, 70-річним Олексієм Михайловичем, живуть уже 49 років. Різні й схожі, вони кожен по-своєму вчилися жити у новій реальності. Війна в країні. Любов Степанівна писала вірші про те,щоб відвернути це лихо, про мир, а останні про перемогу. Чоловік замкнутий ,усе в собі переживає. Закриється- і на ставок чи город.

7-учень. Війна зриває людей з їхніх осель, безжально виганяє із власних домівок. Дехто хоч надію має повернутися, а іншим і повертатися нікуди. Та не можна втрачати віри й надії – переконана Любов Грищенко. Змінювати своє життя ніколи не пізно, якщо на те є вагома причина. Вона переконана: причини для того , щоб змінити життя, можуть бути різними. Вони не обирають часів: зима чи літо,  або ж війна. Головне, аби людина відчула, що ті причини вартують перемін.

8-учень.

      Любов Грищенко була однією з тих, хто гаряче сперечався, що війни не буде. Багато людей не вірили. Хіба можна було здоровим розумом уявити такий розвиток подій? Навіть коли ворожі танки пройшли Корюківкою, Любов Степанівна не могла повністю усвідомити. І лише потім, коли російські військові стали звірствувати в селах і містах, жінка з острахом почала згадувати ту ворожу колону техніки, яка тільки-но пройшла населеним пунктом і не зупинилася тут.

• У війну ми дуже гостро усвідомили, наскільки любимо свою Україну!, сказала поетеса, а на папері вимальовувалися слова . Музюкова Софія

УКРАЇНА

Її такої більш нема,

Вона одна у нас, єдина –

Війною змучена, сумна,

Моя кохана Україна.

Ліси, озера і поля,

Роками топтана стежина,

Родюча, рідненька земля –

Моя прекрасна Україна.

Палаєш нині у вогні,

На захист піднімаєш сина,

Бо лиш ти день і ніч мені,

Моя стражденна Україна.

Для мене ти – це все що є:

Будинок, поле і діброва,

Душа і серце ти моє,

Мого життя свята основа.

З тобою я усе життя,

Ну як, скажи, мені без тебе,

З тобою мрії, майбуття,

Ласкаве сонце й синє небо.

Ти – моє літо і весна,

Моя зима, осінь багряна,

Моя ти яблунька рясна.

І стигла вишенька рум’яна.

Ти нині зіткана із ран,

Ти вся – суцільна барикада,

Мій велетень і мій титан,

Моя прекрасна, ніжна лада.

Тобі несу свою любов,

Тобі вклоняюся низенько,

Ти вистоїш і будеш знов,

Щаслива з нами, наша ненько.

Бесіда.

Давайте трішки зупинимось і проаналізуємо цю поезію.

-Яким пафосом пройнято цю поезію?(патріотичним)

- Яку тему піднімає поетеса у творі?( тему любові до своєї країни, відданості Батьківщині);

-Яка ідея звучить у вірші?(ідея нерозривної єдності людини з природою рідного краю та віри в перемогу);

 

        Тільки тоді, коли ворог зазіхнув на наш калиновий край і солов’їну мову, ми зрозуміли, що ми -  єдиний народ, вільний і незалежний, якому є що боронити, - каже Любов Степанівна – Ми згуртувалися, бо українці. Для мене більшість знайомих людей відкрилася з іншого боку – людянішого. Вкотре переконалася, які хороші у нас сусіди! Коли було сутожно, ділилися між собою усім, навіть сіллю, А яка я горда за корюківчан, які їздять розбирати завали в Чернігові! Це ж наші люди, прості, звичайні, яким болить не лише своє. Молодці! Пишаюся всіма, хто долучився до допомоги постраждалим чернігівцям. Разом з тим була неприємно вражена негативними вчинками деяких людей під час війни. Наприклад тих, хто відрами набирав безкоштовне молоко, про бої за гуманітарку, про несмачний хліб, про світло.

 9-учень. Проте мудра Любов Степанівна все одно вірить у кожного українця, Вона переконана, що й ті, хто кричить і вічно невдоволені, теж подадуть руку допомоги, якщо треба буде. Просто характер такий: буркотять, доки навколо все відносно тихо й спокійно, і у мить стають іншими, коли біда, людяність все одно переможе.

   Любов Грищенко вважає, що ніколи не треба втрачати людської подоби. І любові до всього живого: людей, тварин, квітів. Особливо під час війни. Вважає, що й до кожної людини, якою б вона не була, з душею ставитись треба. Бо любов, випущена у Всесвіт повертається гармонією і спокоєм.

   Учитель. Хочу познайомити вас з поезією “Розмова двох сердець”, у якій є все: і кохання, і вірність, і безмежна любов до батьківщини, і непоправні втрати…

(слайд серця)Читає Зіненко Іван та Малишева Катерина

РОЗМОВА ДВОХ СЕРДЕЦЬ

- Ти мені напиши, напиши, моя мила,

Ти мені подзвони, я тобі відповім.

Хоч проклята війна відтяла мені крила,

І не зможу вернутися я в новий дім,

Я до тебе озвусь свіжим вітром у гаю,

Подзвоню я веселим у шибку дощем,

Хай розкажуть вони, як тебе я кохаю,

І зупинять на хвильку у серденьку ще.

Ти розкажеш мені, як синок підростає,

Як там вишня цвіте, щовесни у дворі,

У хмаринці біленькій мене ти пізнаєш,

Як пливтиму у небі в осінній порі.

Моя люба, пробач, не здійснилися мрії,

У нерівнім бою я у полі поліг,

Та лишився синок – наша радість й надія,

Я всім серцем бажаю вам мирних доріг!

Якщо ж туга нависне важкою стіною,

Якщо раптом біда знову в дім наш прийде,

Я, кохана, закрию вас знову собою,

Берегтиму я вічно синочка й тебе.

Ти лише напиши…

-А куди ж написать, де адресу знайти?

Як дізнатись, в якій зараз ти стороні?

Якби знала куди, я змогла б і піти,

Та дороги твої невідомі мені.

Та я буду писать тобі серцем й душею,

Бо між нами зв’язок, де не треба папір,

Він існує з тих пір, як я стала твоєю,

Існуватиме вічно, ти, милий, повір.

Я тобі розповім про синочка і вишні,

Ти почуєш мене, бо ж я серцем пишу.

Розкажу, як жоржини квітують розкішно,

Що вже серпень ступа по м’якім споришу.

Наш синок підроста, скоро вимовить “тато”,

А кому ж він промовить це слово святе?!

Хто підкине його вище нашої хати?

Вже не буде дитинство його золоте.

Вже не буде…

Проклята війна вкрала тата,

А без тата у світі так важко рости,

Скільки сиріт лишилось у світі багато,

Ой, пробач, знову плачу, не винен в цім ти.

Учитель. Пропоную вшанувати хвилиною мовчання тих, хто загинув внаслідок широкомасштабної війни в Україні та всіх захисників України, які віддали своє життя за нашу свободу. а саме:

Але життя, як-то кажуть, на щастя, не стоїть на місці.  Трагічні і сумні події змінюють щасливі і радісні. А щастя й радість у наше життя несе, звичайно, мистецтво. Послухаємо повідомлення групи мистецтвознавців, яка сподіваюся наповнить наші душу й серця теплом, світлом, добром, вірою в перемогу. Ми сьогодні часто вживаємо слово душа, а хто може сказати, що це?

СЛОВНИКОВА РОБОТА

 Душа – внутрішній психічний стан людини, з її настроями, переживаннями та почуттями; сукупність рис, якостей, властивих певній особі. До речі, поняття “душа” є саме в слов’ян.

Учитель. До вашої уваги виступ  групи «Мистецтвознавців».

 1 учень Музика і поезія- рідні сестри. Гадаю, заперечувати ніхто не буде. Якось

Любов Грищенко написала вірш «Батьківська земля», який увійшов до збірки «Словом засіяна нива життя». Цю поезію прочитав Володимир Чернявський –композитор і музикант. І ось народилася пісня. Він написав більше півтори сотні пісень на вірші понад 60 поетів. Серед них і вірш Любові Степанівни. Батьківська земля

Я прилину в село, що над річкою,

Де цвіте іще батьківський сад,

Де берізка шепоче з вербою,

Я прийду, повернуся назад.

І засвітяться вікнами хати,

Посміхнуться мені ще здаля.

Буде радо мене зустрічати

Моя рідна батьківська земля.

Обіймуть мене верби й тополі,

Знімуть втому далеких доріг,

Як же гарно тут бути до болю,

Як чекає мене цей поріг.

Тут лишилась душа в цій хатині,

І село скрізь зі мною іде,

А матуся в біленькій хустині

Все розмову зі мною веде.

В сні приходять село і хатина,

Все чекають і кличуть мене,

Прилечу я з ключем журавлиним,

Повернусь, дочекайтесь мене.

V ПІДСУМОК УРОКУ

Учитель. Ми послухали напрацювання груп щодо біографії Л.С., познайомились з її поезією, давайте зараз спільно визначимо “Провідні мотиви лірики поетеси”.

1.Метод “Збір ідей”

свята любов до матері                                                  віра в перемогу

 

 

замилування природою                                                         

         рідного краю                    Провідні мотиви                   роздуми над життям

                                                              лірики

 

 

              освідчення в любові до                                  вболівання за Україну,

                      рідного краю                                                          її долю

Яким сьогодні був урок для кожного із вас. Прошу висловитися та  продовжити  речення

2. Метод “Незакінчене речення ”

- Сьогодні урок змусив мене замислитись…

-Я відкрив(ла) для себе…

- Найбільше вразило мене…

- Вивчаючи творчість Любові Степанівни, я зрозумів(ла) …

VI ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: навчитися виразно читати поезію Любові Грищенко “Важка осінь” та виписати художні засоби

ВАЖКА ОСІНЬ

А осінь хоч й важка проте красива,

Багряне листя сипле нам до ніг,

Вітрів перегук ллється всім на диво,

Грайливо промінь пада на поріг,

Гелгочуть гуси вранці серенаду,

До пасовища поспіша пастух,

Єлейно пахне із старого саду,

Є прянощів і сонця теплий дух.

Живе село чуттям якогось дива,

Зриває вітер листя у лісах,

І так радіє - є у нього сила,

Її несе над полем ніби птах.

Йому усі лани навкруг знайомі,

Красивий над озерами кружляє,

Летить над світом і не знає втоми,

Моторний - всі доріжки підмітає.

На клумбах хризантеми вже буяють –

Осінні квіті сонячні, ясні,

Приліт бджоли голівками вітають,

Радіють, прикрашають дні сумні.

Схилила вітонькі берізка біла

Тремтить на вітрі, до земельки гнеться,

Уже зірвали сукню його крила,

Фліртує, капосний, заливчасто сміється.

 Хвилюється берізонька, горює,

Цнотливо віти до землі схиляє,

Чекає, може клен її врятує,

Широким своїм листям заховає.

Щасливий клен прикрив від вітру злого,

М’якенько так переплелись їх віти:

Юркого більш не бійся вітру того…

Я знаю їм до віку в парі жити.

Учитель

А що, на вашу думку,  потрібно для того, щоб народилась нова поезія?.

3Учень:

Відповім словами Любові Степанівни

Поезія …їй тиша треба,

Натхнення, щоб тебе знайшло,

А ще благословення неба,

Думок родюче джерело,

Дякую.

 

Словникова робота

• Чи всі слова поезії вам зрозумілі?
• А що означає слово нутро?

Нутро –це внутрішні органи  людини або тварини.

Бесіда (підготовка учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності)

1. Скажіть, чи буває війна справедливою?
2. Що вам відомо про широкомасштабну війну?
3. Хто захищає Україну?
4. А чиї батьки були учасниками АТО, а чиї зараз служать у ЗСУ?

1. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
2. Учитель:
3.  -Давайте всі разом пригадаємо, які є види лірики? (пейзажна, інтимна, громадянська, філософська)
4.  Учитель: Я вам скажу, що у Любові Степанівни можна побачити зразки різних видів лірики
5. - Обговорення змісту поезії « Зима».
6. ЗИМА
7. Зима прийшла, та я їй не радію,
8. Ні снігу , ні ялинці в рік новий.
9. Я про одне лише  сьогодні мрію-
10. Коли уже  останній  буде бій!?
11. Той переможний, і настане тиша.
12. На всій землі, у всіх краях.
13. Тому прошу, зима, будь лагідніша
14. До воїнів, що у важких боях,
15. Б`ють ворога, і мерзнуть на морозі.
16. До діток, що в холодній хаті сплять,
17.  До українців всіх, що по тривозі
18. До сховищ під ракетами біжать.
19. Не замітай снігами поле й луки,
20. Бо там в окопах, у важкім бою,
21. Мужніють наші діти і онуки,
22. Щоб батьківщину захистить свою.
23. Не треба нам ялинки й мандаринів,
24.  Вогнів святкових, бо ж іде війна,
25. І не один наш син загинув,
26.  Знов Україна темна і сумна.
27. Не тішить твій біленький сніг,
28. У темряві засніжені дороги,
29. Бо убиває ворог люто всіх,
30. І все частіш звучать гучні тривоги.
31. Тож не морозь, не розкидайсь снігами,
32. Три місяці спокійною побудь,
33.  Іди до перемоги поруч з нами,
34. До миру прокладай із нами путь.
35. Обговорення змісту  поезії «Зима»
36. -До якого виду лірики можна віднести цю поезію?
37.  - Який художній засіб покладено в основу вірша?( метафору, її вид – персоніфікацію, адже зима у поезії олюднена, наділена людськими  якостями: прийшла, не тішить, іди).
38.  - За допомогою яких іще художніх засобів змальовано зиму?(епітетів: останній бій, важких боях, холодній хаті,  білесенький сніг).
39. У наказовій формі до миру прокладай путь