Конспект заняття гуртка "Історичне краєзнавство" на тему: "Велике переселення народів і Україна"

Тема:Велике переселення народів і Україна. 

Автор. Д. Р. Андрусяк

«Історичне краєзнавство» Мета: 

-     Вивчити основні відомості про велике переселення народів; -       Вміння працювати з картою.

Обладнання. Ноутбук, карти, література.

Хід заняття І. Організаційний момент.

Керівник(учитель) підготовлює гуртківців до заняття та перевіряє відвідування.

ІІ. Актуалізація опорних знань та вмінь.

Повторення минулої теми.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

   Велике переселення народів – це умовна назва вторгнень та переселень германських, іранських, тюркських, слов’янських, арабських та ін. племен на територію Римської імперії у IV – VII ст. (приблизно 400-700 роки н.е.) До сьогодні вчені сперечаються з приводу самого поняття «Велике переселення народів». Наприклад, у французькій історіографії, Велике переселення народів називається – «германським вторгненням», в англійській – «період міграцій» або «період варварських навал», в німецькій – «міграція народів».

   Україна відіграла важливу роль на початковому етапі Великого переселення народів. Саме з українських земель і почалося це епохальне історичне явище. У III ст. н.е. германські племена готів, які проживали на Півночі Балтики та Півдні Скандинавського півострова переселилися в Причорноморські степи. Готи розгромили місцеві сарматські племена та грецькі поліси. Умовно, Готські племена можна поділити на дві великі групи – вестготи (жили між Бугом та Дунаєм) та остготи (жили між Дніпром та Кубанню).

   VI ст. Початок Балканських війн – військової експансії антів і склавинів проти Візантійської імперії. Спочатку вони обмежувалися окремими нападами, а із середини століття оселяються за Дунаєм.

   VI–VII ст. Просування, слов’ян на північний схід. Формування слов’янських племінних союзів у верхів’ях Дніпра (кривичі) і в басейні озера Ільмень (ільменські словени).

   Кінець VI – початок VII ст. Активізація переселенських рухів слов’ян у північно-західному напрямку. Виникнення у Центральній Європі слов’янської «держави Само».

   Близько VII ст. Слов’яни з Подунав’я рухаються далі двома потоками: анти – углиб Балканського півострова, а склавини – уверх по Дунаю.

   Кінець VII ст. Унаслідок розселення формуються східні, західні та південні слов’янські союзи племен.

    Розселення слов'ян. У ранньому середньовіччі слов'яни були надзвичайно численним народом, що розселився від Адріатичного моря до Північного Льодовитого океану і від пустель Середньої Азії до Балтійського моря. В ті часи слов'яни жили там, де тепер про них і не чутно: в Малій Азії, Італії, Іспанії, на Сицилії. Арабський географ X ст. Ібн-Хаукаль з подивом відзначав, що в м. Палермо на Сицилії два з п'ятьох кварталів заселяли слов'яни.

Вони становили понад половину мешканців цього багатющого торговельного міста. Тривалий час учені вважали, що слов'ян занесла в такі віддалені від їхньої прабатьківщини місця хвиля Великого переселення народів (II — VI ст. н. е.). Але не тільки.

    Розселення слов'ян зумовили історично об'єктивні й носить прозаїчні процеси у їхньому середовищі, що особливо активізувалися з V—VI ст. У надрах загальнослов'янської етнокультурної спільноти тоді наростав розклад первіснообщинного ладу, зумовлений - еволюцією продуктивних сил і виробничих відносин. Активніше, ніж раніше, розвивалися землеробство і скотарство, ремесла й промисли, усталювались торговельні взаємини всередині слов'янського світу. Демографічний вибух, викликаний соціально-економічним поступом і поліпшенням умов життя, також призвів до розселення: слов'янам стало тісно на прабатьківських землях.

   Значну роль у розселенні слов'ян відіграли й зовнішньополітичні чинники. У II—IV ст. внаслідок просування на південь германських племен, зокрема готів, цілісність слов'янської території порушилась, що сприяло виокремленню слов'ян, поділові їх на східних і західних. На схилі V ст., у зв'язку з падінням протодержави гунів, слов'яни спромоглися просунутись на південь, до Дунаю та Північно-Західного Причорномор'я, а це призвело до виділення їхньої південної групи. Те ж саме, поряд із витісненням готів на північ і занепадом Аварського каганату в VII ст., дало змогу слов'янам заселити Балканський півострів і низку островів Середземного моря, утримавши при цьому власні землі в Центральній та Східній Європі. У 2-й пол. І тис. н. є. слов'яни заселили землі на Нижній Ельбі й південно-західне узбережжя Балтійського моря (полабські слов'яни, бодричі, лютичі та ін.). Внаслідок розселення на величезних просторах Європи, де переважало перед тим різноманітне місцеве неслов'янське населення, етнічна, культурна і мовна спільність слов'ян почала порушуватись, що й призвело до утворення трьох основних угруповань: східних, західних і південних слов'ян.

    Союзи східнослов'янських племен. На початку «Повісті временних літ» вміщено розповідь про розселення слов'ян на просторах Східної Європи — від Чорного моря до Білого, від Карпат до Волги: «Слов'яни прийшли й сіли по Дніпру й називались полянами, а інші — древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші сіли поміж Прип'яттю й Двіною й називались дреговичами (від слова «дрегва» — болото. — Авт.), інші сіли по Двіні й називались полочанами за річкою, що впадає до Двіни й має назву Полота. Ті ж слов'яни, котрі сіли поблизу оз. Ільмень, називалися власним ім'ям — словенами...«Поступово в оповіді літописця виступають ще й інші слов'янські племена: кривичі з їхнім градом Смоленськом, від яких Нестор виводить сіверян, дуліби — жителі Побужжя, насельники західної частини пізнішої України волиняни, бужани й хорвати. Не забуває він згадати насельників Посожжя (від р. Сож) радимичів, волго-окських лісів — в'ятичів, а також уличів з тиверцями, що посідали простори від Дніпра і Бугу до Дністра.

   Історики вже здавна сперечаються, чим були насправді «племена» Нестора. їхній висновок такий: це великі союзи, першопочатки яких можна віднести до часу не пізніше VI—VII ст. н. є. Відомий археолог П. Третяков назвав ці утворення «народцями», вбачаючи в них не лише територіальні, а й етнополітичні об'єднання. Його думку слід визнати слушною.

    До найперших племінних об'єднань належать полянське з осередком у Києві, дулібське і волинянське на території пізнішої Волинської землі. Академік Б Греков припускав, що в VI—VII ст. існував величезний і потужний дулібсько-волинянський союз племен. Ці об'єднання східних слов'ян стали важливим кроком на шляху до створення давньоруської державності.

Кий та його брати. «Повість временних літ» у недатованій частині розповідає: в землі полян «було троє братів: один на ім'я Кий, другий — Щек, а третій — Хорив, і сестра їхня була Либідь». З літописної оповіді можна зрозуміти, що ці брати були князями полянських «родів», тобто племен. Скептичне ставлення до цієї історії, записаної літописцем з народних вуст напр. XI чи на поч. XII ст., виявилося вже у давнину. Новгородський літописець, попередник Нестора, висловив сумнів у тому, чи був Кий князем, і назвав його просто човнярем, що перевозив людей через Дніпро. Полемізуючи з ним, Нестор викладає державну біографію цього засновника Києва: відвідав візантійського імператора, імені якого літописець не знав, був прийнятий у Константинополі з великою честю. Повертаючись звідти, спробував закріпитися на Дунаї, де встиг навіть побудувати м. Київець, але його витіснили «племена, що жили поблизу». Кий повернувся до Києва, де й помер. Довгий час учені вбачали у цій історії хіба що фольклорну вигадку. Але останніми роками дослідники, вивчивши свідчення ранньосередньовічних хронік (вірменської та візантійської), дійшли висновку,, що Кий був реальною історичною особою і жив напр. V — 1-й третині VI ст. Він із збройною дружиною служив візантійському імператорові (найвірогідніше Юстиніанові) й оберігав кордон цієї держави вздовж Дунаю. Що ж до його братів, то вони, далебі, персонажі вигадані.

   Дуліби й авари. Одним з найдавніших союзів східнослов'янських племен був дулібський. У «Повісті временних літ» Нестор розповідає про зіткнення дулібів з аварами (називає їх обрами): «В ті часи існували й обри, що воювали проти царя Іраклія і мало його не захопили». Обри-авари знущалися з дулібів, але «Бог винищив їх, і померли всі, й не залишилося жодного обрина». Це, подібне до легенди, коротке повідомлення літопису викликало безліч палких суперечок серед учених. Багато дослідників вбачало в ньому фольклорну вигадку, однак при поглибленому вивченні слова Нестора виявилися істинними.

   Візантійський «цар» (тобто імператор) Іраклій правив з 610 по 641 р. Отож виходить, що племінний союз дулібів існував уже в 1-й пол. VII ст., виникнувши, напевне, у попередньому VI ст.

   Авари — кочовий народ тюркського походження. З'явившись у Причорномор'ї в сер. VI ст., вони уклали союзницьку угоду з Візантією. Імператор Юстиніан вирішив нацькувати їх на антів, що загрожували північним кордонам Візантії. Авари таки відтіснили антів на північ і самі стали нападати на імперію. Небезпека для Іраклія, згадана в Несторово-му літописі, виникла 626 p., коли авари в союзі з персами мало не здобули штурмом Константинополь. У їхньому війську були й насильно приведені слов'яни (скоріше за все — дуліби). Імперії пощастило відбити натиск аварів. Невдовзі потому заснований на насильстві над слов'янами Аварський каганат почав розпадатися. Остаточно розгромили його війська Карла Великого напр. VIII ст.

   Вчені багато дискутували щодо походження та місця проживання згаданих Нестором дулібів. Оскільки центр Аварського каганату був у Паннонії, на правому березі Дунаю, то якийсь час вважалося, що в літописному повідомленні йдеться про паннонських або чеських дулібів. Але найімовірніше, в наведеному уривку з «Повісті временних літ» розповідається про

східнослов'янських, волинських дулібів. По-перше, Нестор умістив їх у переліку східнослов'янських племен; по-друге, переказ про їхню боротьбу з аварами зберігся лише в давньоруському фольклорі. Цей переказ має суто місцеве походження. Дулібське об'єднання племен було зародком державності, одним з її вогнищ, що в майбутньому, в IX — X ст., стало фундаментом Давньоруської держави — Київської Русі.

IV. Самостійна робота.

Гра «Нові-тести»

Для вихованців форма роботи. Дозволяє, навіть у разі незнання вихованцями правильної відповіді, «повгадувати» її. Добре закріплює навчальний матеріал.

Умови гри: Керівник зачитує питання і пропонує різні варіанти відповіді.  Вихованці обирають один варіант.

Що таке Велике переселення народів?

Як у французькій історіографії, Велике переселення народів називається?

А в англійській як?

А в німецькій як?

З яких земель розпочалося Велике переселення народів?

Які племена проживали на Півночі Балтики та Півдні Скандинавського півострова?

У якому столітті відбувся початок Балканських війн?

У якому столітті відбулося просування, слов’ян на північний схід.

V. Підсумок заняття.

Визначити кількість правильних відповідей. 

Посилання на інтернет-ресурси. 

http://istoryk.in.ua/velike-pereselennya-narodiv-ta-ukrayina/ https://history.vn.ua/book/dovidnik2/11.html

www.horodysche-sut.edukit.ck.ua/.../Ігри%20на%20занятт