Конспект заняття: "Мій настрій"

 

Заняття на тему: «Подорож до країни настрою»

     Мета заняття: створення емоційного комфорту; формування у дітей здатності розуміти свій емоційний стан; розвиток почуття емпатії, спостережливості; виховання доброзичливого ставлення до інших.

    Обладнання: піктограми емоційних станів, сюжетні картинки, музичні записи, аркуш паперу, фарби,  люстерка, паперові крапельки-заготовки.

    Хід заняття:

1.Вітання

Мета: забезпечення позитивної психологічної атмосфери у групі.

 Соц. педагог (психолог)говорить слова й показує жести, а діти за ним повторюють:

 Рано-рано встало сонце,

Заглянуло у віконце.

Ми до нього потяглися,

За промінчики взялися.

А тепер присядем трішки:

Раз, два, три, чотири –

Посміхнулися і сонце

Ми розвеселили.

 2.Піктограми

Мета: розвивати міміку.( Додаток1)

  Дітям пропонується розглянути піктограми із зображенням різних емоцій. Потім діти показують за допомогою міміки почуття страху, суму, радості, злості, здивування. Соц. педагог (психолог) пояснює, що почуття, які були передані, називаються «емоціями».

  3.Вправа «Люстерко»

 Діти дивляться на себе у дзеркало (або у маленькі люстерка) та показують різні емоції за допомогою міміку. Зробити висновок про те, як приємно дивитися на дітей, коли вони привітні й усміхнені.

  4.Гра «Знайди пару картині» (додаток 2)

  Мета: розширювати уявлення про почуття; виховувати уважність до інших.

  Соціальний педагог(психолог) пропонує розглянути сюжетні малюнки та послухати невеличкі історії про дітей. Діти повинні показати картину, що відповідає історії, а також показати піктограму, яка свідчить про почуття героїв історії.

5. Казкотерапія «Сердите левеня» (автор І. Маргулян) (додаток 3)

 Мета: розвивати міміку, жести; виховувати доброзичливе ставлення одне до одного, оптимістичний погляд на життя.

 Соціальний  педагог (психолог) пропонує дітям послухати казку «Сердите левеня» та інсценувати її. Під час виконання своїх ролей діти повинні правильно показувати почуття, які переживають герої казки.

 Обговорення:

-         Чому в Левеняти не було друзів?

-         Як ви думаєте, що відчувало Левеня, коли впало в яму?

-         А що відчувало Левеня, коли гралося з новими друзями?

6.Фізкультхвилинка

У країні казочок

Жив веселий Колобок

Разом з ним усі малятка

Шикувались на зарядку.

Похитали головою,

Раз притупнули ногою.

Руки вгору підняли,

Трохи ними потрясли.

Нахилились вліво, вправо,

Та цього їм ще замало.

Руки вгору, руки вниз,

На сусіда подивись.

Раз присіли, піднялись.

Піднімаються всі знову,

До мандрівки всі готові!

7.Гра-тренінг «Царівна Несміяна» (тренінг засобів невербального спілкування)

Мета: гармонізувати потребу у визнанні, розвивати емпатію.

Діти сидять у колі.

 Отже, кожен із дітей по черзі стає в середину кола, а всі решта намагаються  розсмішити Царівну Несміяну, виграє той, хто зуміє все-таки викликати посмішку в Царівни. (Дітям подобається бути в ролі Несміяни, яку жаліють.)

8.Гра – порівняння «На що схожий мій настрій?»

 Починає соціальний педагог (психолог): «Мій настрій схожий на яскравий сонячний промінчик у ясному небі, а твій?». Потім діти по черзі говорять, на яку пору року, на яке явище природи, на якого казкового героя схожий їхній настрій. Наприкінці вправи соціальний педагог робить висновок про те, який настрій у всієї групи.

  Важливо враховувати, що погана погода, холод, дощ, похмуре небо, агресивні казкові герої свідчать про емоційне неблагополуччя дитини.

 9.Слухання музики (релаксація)

 Дітям пропонується послухати уривки мелодій, вони повинні розповісти, що відчувають.

Слухати потрібно лежачи або зручно сидячи із заплющеними очима.

 Мелодії:

-         Бетховен «Місячна соната» - спокій, сум;

-         Брамс «Колискова» - спокій;

-         Шопен «Мазурка» - радість;

-         Штраус «Вальс» - радість, піднесений настрій.

10.Малювання пальчиками «Веселі колобки»

 Діти за допомогою пальчиків мають намалювати усміхнених колобків.

Підсумок заняття

Пригадування емоцій.

 11. Гра – прощання «Доброта у серці»

 Мета: розвивати у дітей емпатію; створювати умови для розвитку соціально- позитивної поведінки малюків.

 Соціальний педагог(психолог) роздає дітям заготовлені крапельки:  Малята хороший настрій та добро тепер живе у вашому сердечку. Ці крапельки доброти та хорошого настрою будуть з вами весь день.

  Ви – чуйні, виховані, вмієте співчувати.

  Прикладіть руку до сердечка. Чуєте, як воно відлунює добротою? Тук-тук-тук. Це тому, що туди потрапила чарівна крапелька і теплою хвилею розлилася у вашому сердечку.

  Подаруйте крапельки доброти виховательці, няні, вдома близьким зі словами: «Я дарую вам крапельку своєї доброти».

  Я теж дарую всім вам крапельку доброти.

Прощання

 Тримаючись за руки, побажати: «Усім, усім – на все добре!».

 

 Додаток 3

КАЗКА ПРО СЕРДИТЕ ЛЕВЕНЯ (І. Моргулян)

Жило собі на світі Левеня, не велике й не мале, руде. Мало гарні жовті очі, довгі жорсткі вуса, сильні лапи й довгий хвіст. Але було воно дуже-дуже сердите: рідко посміхалося, нікого ніколи не жаліло, бо вважало, що для того, щоб вирости справжнім Левом, цього робити не можна.

Одного разу гуляло Левеня лісом і побачило, як звірята грають у м'яч. М'ячик весело стрибав від Жирафика до Кабанчика, від Кабанчика до Жабеняти, від Жабеняти до Зебри.

Левеня спритно вистрибнуло в коло та схопило гарний м'яч лапами. Всі звірята завмерли на місці від несподіванки.

—Віддай, будь ласка, нашу іграшку,— попросило Жабеня.

—Не віддам,— прогарчало у відповідь Левеня.

—Віддай, — попросила Зебра. Левеня лише похитало головою й гаркнуло ще голосніше.

—Якщо так, — сказав Кабанчик, — то ми самі заберемо м'яч у тебе!

—Тільки спробуй,— гаркнуло Левеня й випустило великі й гострі пазури.

—Ось і спробую,—відповів Кабанчик та й став підходити до Левеняти, роздуваючи ніздрі на своєму п'ятачку.

—Стій, Кабанчику, стій,— квакнуло Жабеня,— не треба. Але він того не чув.

Підбігши до Левеняти, Кабанчик спробував відібрати м’яч.

 

Та тільки нашкодив ще більше... Звичайно, Левенятко було спритнішим і високо підстрибнувши, перескочило через Кабанчика ще міцніше стиснувши пазурами м'яч. І раптом: ба-бах!!! — щось так голосно грюкнуло, що всі малята злякалися, навіть Левеня. Коли все стихло, й звірята розплющили очі, то побачили, що м'ячик лопнув, і з нього виходить повітря: ш-ш-ш!!! Звірята дуже засмутилися, а Жабенятко навіть заплакало. Левеня задоволено гаркнуло:

—Це вам за те, що гралися без мене! І вигнувши спину зникло в гущавині лісу.

На жаль, Левеня чинило так не вперше. Воно часто ображало інших звірят, його не кликали до веселих ігор, бо боялися, що він когось образить чи ще гірше — вдарить гострими пазурами.

Але й Левеня не було задоволене, з часом йому стало сумно самому й захотілося з кимось пострибати через струмок, побігати навипередки, але нікого не було видно й чутно.

Раптом перед ним з'явився яскравий Метелик. Він змахував крильцями, ніби запрошував із собою на прогулянку. Левеня підстрибнуло від задоволення:

—А-а-а, ось кого я зараз упіймаю — вигукнуло Левеня й спробувало вхопити Метелика. Та дарма, Метелик змахнув крилами і сів на іншу квітку.

—Р-р-р! — заревіло Левеня,— не жартуй зі мною! Дожену, впіймаю та з'їм!!! І погналося за Метеликом. А той, легко змахуючи крильцями, полетів до лісу, сідаючи то на одну квітку, то на іншу. Левеня остаточно розсердилося і, голосно рикаючи, стрибало через кущі, намагаючись упіймати прудкого Метелика. Та ось раптом чомусь стало дуже темно, і Левеня заревіло від болю. Ви запитаєте, що сталося? Просто наш малий злюка впав у величезну мисливську яму та поранив лапу.

—Ой-ой-ой!!! Як боляче! Як темно! — злякано плакало Левеня. — Що ж мені тепер робити? Яма така глибока, я не зможу з хворою лапою вистрибнути з неї... Воно підняло вгору свою велику голову з жовтими очима, повними сліз. Високо в небі пливли білі-білі хмаринки, сяяло яскраве сонечко, було чутно, як співають птахи. Левеня сіло на дні ями й голосно-голосно заплакало.

—Гей! Ти чого плачеш? — почулося раптом згори.

Левеня підняло свої великі жовті очі, які світилися в темряві, й побачило того самого Метелика, через якого опинилося в такій скруті.

—Чого тобі,— буркнуло Левеня Метеликові,— посміятися з мене прилетів?

—Дуже боляче? — співчутливо запитав Метелик.

—Дуже!!! Можеш радіти, — ображено відповіло Левеня.

Метелик сидів мовчки, лише повільно складав та розгортав свої веселкові крила.

—Я допоможу тобі,— раптом вигукнув він. — Я вже придумав як!

—Та що ти можеш, адже ти такий маленький і слабкий,— сумно зітхнуло Левеня.

—Зачекай, я зараз! — і Метелик зник у синьому небі.

—Ну, ось... І цей мене кинув! Всі мене кидають. Мене ніхто не любить, друзів у мене немає. Цікаво, а як це мати друзів? Добре це, чи погано — я ж не знаю, — розмірковувало вголос Левеня.

—Ось він! — знову почувся чийсь голос згори.

—Ти повернувся! — з полегшенням зітхнуло Левеня, й підняло до неба очі.

Зверху на нього дивилися Жирафик, Кабанчик, Жабеня, Зебра й маленький Метелик.

—Що, поглузувати з мене прийшли,— ображено мовило Левеня.

—Еге ж, яка глибоченна, моєї шиї не вистачить,— сказав Жирафик,— що ж робитимемо?

Левеня здивовано спостерігало за тим, що відбувалося нагорі.

—Ква-ква, он невелике деревце. Якщо його зігнути воно може дістати до дна ями,— вигукнуло Жабенятко,—тільки я не зможу один цього зробити.

—Ми зараз,— крикнув Кабанчик і підморгнув Зебрі.

Нагорі все стихло, лише Метелик лагідно дивився на нещасне Левеня.

—На, тримай,— і наш маленький герой побачив, як до ями почало опускатися тоненьке деревце,— чіпляйся мерщій, — закричав Метелик.

Левеня, не розуміючи, що відбувається обома великими лапами й гострими пазурами щосили вхопилося за гілки та листя. А потім йому здалося, що він уміє літати, як Метелик: синє небо й сонце стали наближатися так швидко, що Левеня й незчулося, як опинилося нагорі, — буме! — і воно гепнулося у траву серед квітів. Тут було тепло, а не так, як у ямі — сиро й холодно, до того ж ще й страшно.

Навколо стояли всі звірята й розгублено дивилися на нього.

—Чому ви на мене так дивитеся? — тихо запитало Левеня.

—А ти не будеш гарчати? — запитала Зебра.

—І дряпатися своїми пазурами? — злякано перепитав Жирафик.

—І хапати великими лапами? — тихенько проквакало Жабеня.

—Ні, мабуть, не буде,— посміхнувся Метелик.

—Ні, не буду, ...правда... — винувато мовило Левеня.

—Тоді є пропозиція погратися в доганялки! — закричав радісно Кабанчик.

—І мене візьмете? — здивовано перепитало Левеня.

—Так!!! —відповіли всі хором.

І всі разом побігли до прозорого струмка. Звірята довго ще гралися та веселилися, й дружно сміялися, коли всі перегони завжди вигравав маленький Метелик, а у грі в хованки ніколи не вдавалося відшукати зелене Жабеня в зеленій траві. Всі так стомилися, що відпочивати під велике дерево вже ледь добрели, а Левеня йшло й думало, що воно тепер точно знає: друзі — це добре, й тепер вони в нього є!!!

 

 

 

Додаток 2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1