Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Одеської державної адміністрації

Одеське територіальне відділення Малої академії наук України

Відділення хімії та біології

Секція: психологія

Залежність стресостійкості учасників освітнього процесу від віку та типу темпераменту

Роботу виконала:

Коджебаш Альона Михайлівна,

учениця 10 класу

ВиноградівськогоЗЗСО

ім. О.О.Банєва

Болградської міської ради

Одеської області

Науковий керівник:

Кулаксиз Олена Георгіївна

Практичний психолог

ВиноградівськогоЗЗСО

ім. О.О.Банєва

Болградської міської ради

Одеської області

Болград - 2021

Анотація

Коджебаш Альона Михайлівна

Учениця 10 класу

Виноградівської ЗОШ

І-ІІІ ступенів ім. О.О. Банєва

Болградського району

Одеської області

Керівник: Кулаксиз Олена Георгіївна, практичний психолог  Виноградівської ЗОШ ім. О. О. Банєва, Болградського району, Одеської області.

Залежність стресостійкості учасників освітнього процесу від їх віку та типу темпераменту.

Дослідницьку роботу присвячено аналізу стресостійкості учасників освітнього процесу віком від 12 до 75 років, це учні 7-11 класів та вчителі навчального закладу.

Проаналізувавши літературу в цьому напрямку та роботи відомих психологів з проблеми стресостійкості особистості. Ми дійшли висновку, що проблема маловивчена та потребує детальнішого дослідження. Тому, ми вирішили почати з вивчення впливу типу темпераменту та віку на стресостійкість.

В ході роботи було досліджено типи темпераменту у даній виборці та наявність зв’язку віку з типом темпераменту. Намагалися виявити чи існує якась закономірність між тим як люди справляються зі стресом залежно від віку та типу темпераменту.

Були проведені анкетування та тестування учасників дослідження. Отримавши деякі данні, обробивши та систематизувавши які, в нас сформувались групи, в яких поєднання певного типу темпераменту з віком призводить до високої чи низької стресостійкості.

Ключові слова: стрес, стресові ситуації, стресостійкість, темперамент, тип темпераменту, тип поведінки, вікові зміни, вибірка, анкетування, тестування.

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРЕСОСТІЙКОСТІ УЧАСНИКІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

1.1. Основні підходи до вивчення феномена стресостійкості особистості.

1.2. Стресостійкість організму залежно від темпераменту.

1.3. Вікові зміни в психології.

Розділ 2. ЕМПІРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ СТРЕСОСТІЙКОСТІ УЧАСНИКІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

2.1. Опис методик використаних для діагностичного дослідження.

2.1.1. Опитувальник самодіагностики типу поведінки в стресовій ситуації (автор В. В. Бойко).

2.1.2.Методика визначення стресостійкості та соціальної адаптації

(автори Д. Холмс, К.Раге).

2.1.3. Опитувальник Дж. Айзенка для визначення типу темпераменту.

2.2. Психологічний та статистичний аналіз проведених досліджень.

ВИСНОВКИ:

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ:..............................................

 ВСТУП

Актуальність дослідження. Сучасна ситуація розвитку суспільства пов’язана із невизначеністю, нестабільністю соціального простору, що створює у людини ситуацію емоційного напруження, прагнення зрозуміти цей світ і вибудувати на цій основі подальшу модель поведінки. Останнім часом до одних із найбільш обговорюваних в суспільстві є питання, що пов’язані із залежністю фізичного стану людини від її психологічних особливостей реагування на непередбачувані виклики сьогодення. Одним з найбільш поширених в наші дні видів афектів є стрес. Він є станом надмірно сильного і тривалого психологічного напруження, яке виникає у людини, коли її нервова система отримує емоційне перевантаження. Стрес дезорганізовує діяльність людини, порушує нормальний хід поведінки. Стреси, особливо якщо вони часті і тривалі, негативно впливають не тільки на психологічний стан, а й на фізичне здоров’я людини. Тому важливим чинником якісної життєдіяльності є стресостійкість, що розглядається як уміння долати труднощі, пригнічувати свої емоції, проявляючи витримку і такт.

Стресостійкість визначається сукупністю особистих якостей, що дають змогу людині переносити значні інтелектуальні, вольові й емоційні навантаження, зумовлені особливостями професійної діяльності, без особливих шкідливих наслідків для діяльності людей, що її оточують, і свого здоров’я.

Об’єкт дослідження – психологічні особливості прояву стресостійкості  учасників освітнього процесу.

Предмет дослідження – рівень стресостійкості учасників освітнього процесу, та їх тип темпераменту.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати сутність, та емпірично дослідити взаємозв’язок типу темпераменту та віку учасників освітнього процесу на рівень їх стресостійкості.

Гіпотеза дослідження: рівень стресостійкості учасників освітнього процесу залежить від їх віку та типу темпераменту.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати наступні завдання дослідження:

• проаналізувати наукові підходи щодо вивчення проблеми формування рівня стресостійкості особистості залежно від типу темпераменту;
• вивчити психологічні особливості проявів темпераменту в різних вікових категоріях;

• опрацювати науково-теоретичні джерела та визначити особливості виникнення стресу;
• дослідити особливості взаємозв’язку віку і типу темпераменту та рівня стресостійкості учасників освітнього процесу;

Наукова новизна полягає у тому, що здійснено спробу проаналізувати особливості рівня стресостійкості учасників освітнього процесу залежно від віку та типу темпераменту та досліджено їх взаємозвязок.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРЕСОСТІЙКОСТІ УЧАСНИКІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

Дослідження природи стресостійкості, шляхів і засобів її формування та підтримки має важливе значення для особистості у цілому ряді життєвих і професійних подій. У процесі трудової чи навчальної діяльності людина систематично піддається психоемоційним впливам, що пов’язані з надмірними вимогами, високим рівнем контролю виробничих ситуацій, обмеженістю ресурсів щодо можливості їх зміни й удосконалення.

Аналіз досліджень та публікацій свідчить про те, що проблема стресостійкості у наукових дослідженнях розглядалась як проблема бар’єру психічної адаптації людини.Усі дослідники відзначають, що стресостійкість як властивість психіки відображає здатність людини успішно здійснювати необхідну діяльність (життєдіяльність) у складних умовах.Проблема стійкості до стресу знайшла своє відображеннях у працях загальної, інженерної психології, психології праці, спорту,соціальної та етнопсихології.

У той же час, незважаючи на значну кількість робіт з даноїпроблеми, все ще недостатньо вивченою залишається проблемастресостійкості людини у сфері «людина-людина».

1.1. Основні підходи до вивчення феномена стресостійкості особистості.

Проблемі вивчення стресу та, відповідно, стресостійкості у науковій літературі присвяченозначну кількість робіт. Інтенсивні дослідження почалися післяпублікації робіт Г. Сельє у 50-х р. ХХ століття, і в них основнаувага була приділена фізіологічним змінам в організмі під дієюстресорів.[3]

Вивчення механізмів будь-якого психологічного явищанадзвичайно важливе для розуміння його суті. Воно може бутиускладнене через методичні і теоретичні суперечності у розумінні цього явища. Повною мірою це стосується і механізмів стресута стресостійкості особистості.

У сучасних психологічних роботах робляться наполегливіспроби так чи інакше обмежити існуючу багатозначність цихпонять, підпорядкувавши їх традиційній психологічній проблематиці та термінології. Услід відомому визначенню поняття«стрес», уведеному Г.Сельє, як неспецифічної відповіді організму на будь-яку пред’явлену йому вимогу, Р. Лазарусіз цією метою вводить поняття «психологічний стрес», який, навідміну від фізіологічної стресової реакції, розуміється як опосередкована оцінка загрози і захисних процесів. Дж. Еверіл, якіі за С. Селс, вважає сутністю стресової ситуації втрату контролю,тобто відсутність адекватної реакції індивідуума. Ю. С. Савенконазиває психічним стресом стан, в якому особистість виявляється в умовах, що перешкоджають її самоактивізації.

Список цих визначень стресу можна було б продовжити, але головна тенденція в освоєнні психології цього поняття полягає увизнанні неспецифічності ситуацій, що породжують стрес. Небудь-яка вимога середовища викликає стрес, а лише та, відповіддю на яку є неспецифічна реакція у внутрішньому середовищіорганізму, яка оцінюється як загрозлива, порушує адаптацію,контроль, перешкоджає самоактуалізації.[3]

Різновиди стресу в узагальненому вигляді: фізіологічний,інформаційний, психологічний, гострий, хронічний.

Виділяють три стадії розвитку стресу: 1) зростання напруги (мобілізація); 2) внутрішній стрес (дезаптація); 3)виснаження, спад внутрішньої активності (дезорганізація). Вумовах стресу у людини активізуються три основні типи адаптаційних механізмів, що забезпечують нормальне функціонуванняорганізму: фізіологічні, біохімічні і психологічні.

Аналізові механізмів дії стресу на біологічному рівні дослідники приділяли надзвичайно велику увагу. 

У рамках нашого дослідження зроблено акцент на індивідуально-психологічних чинниках, що визначають стресостійкістьособистості.

Основні труднощі у вивченні причин та механізму стресостійкості пов’язані із оцінюванням специфіки прояву його реакцій на дію психологічних факторів. Якщо нині досить чітковизначено критерії стійкості людини щодо стресорів фізичноїабо хімічної природи (висока або низька температура, фізичненавантаження, токсичні речовини тощо), то зробити це стосовно психологічних стресорів набагато складніше. Це пояснюєтьсярізними цінностями, настановленнями, потребами, умовнимирефлексами і життєвим досвідом людей (В. А. Абабков, М. Перре, Ю. В. Щербатих, В. Л. Марищук).

До основних напрямків дослідження стресостійкості відносять:

– взаємодію основних джерел і негативних наслідків стресув моделях «особистість–середовище»; 

– процеси індивідуально-особистісного опосередкування успособах суб’єктивної оцінки і подолання стресу;

– специфіка проявів і накопичення стресових реакцій, щовідображаються у синдромах загального та хронічногостресу, в моделях регуляції станів;

– дослідження нейрофізіологічних основ цілеспрямованоїповедінки та стану готовності до діяльності;

– дослідження адаптивності до емоційного стресу;

– дослідження психологічних наслідків впливу стресовихфакторів, що підвищують інтенсивність соціальної та психологічної дезадаптації людей, які переживають емоційний стрес під дією екстремальних умов.[7]

Отже, можна стверджувати, що у науковій літературі досі немає єдиного визначення щодо терміна «стресостійкість» і шляхів його вивчення. Як зазначає В. О. Бодров, наразі бракуєясності і чіткості в розумінні сутності стресостійкості: одна частина авторів як синонім вживають термін «емоційна стійкість», механізми і сутність якої вивчено краще, інші роблять акцент настратегіях подолання, результативності роботи, фізіологічниххарактеристиках, можливості саморегуляції і т.д.

Аналіз основних наукових досліджень стресостійкості даєнам підстави стверджувати, що більшість дослідників розуміють її як властивість психіки, що відображає здатність людиниуспішно здійснювати необхідну діяльність (життєдіяльність)у стресогенних умовах. Детермінантамистресостійкості є всі структурні компоненти особистості: спрямованість, набутий досвід, психічні процеси, нейродинаміка, темперамент, характер, здібності. Стресостійкість як інтегральна характеристика психічного розвитку формується в процесіонтогенезу людини на основі генетично зумовлених індивідуальних характеристик в умовах конкретного соціального оточення.

Як інтегративна властивість особистості вона передбачає взаємодію з усіма структурними характеристиками психіки як під час, так і після дії стресогенних факторів. До її функцій відносять: спрямованість на подолання перешкод; актуалізацію діяльності в екстремальних умовах; стабілізацію внутрішніх механізмівемоційно-вольової саморегуляції; забезпечення здатності до постійного відтворення високого рівня професійної мотивації. 

1.2. Стресостійкість організму залежно від темпераменту.

Особливості реакції на ситуації у різних людей індивідуальні. До зовнішніх чинників, що визначають індивідуальну стресостійкість людини, відносять умови життя, спосіб життя, живлення. Внутрішні чинники стресостійкість – це спадковість, попередні хвороби, індивідуально-психологічні якості (властивості нервової системи, конституція, темперамент). Багато в чому наша стресостійкість визначається темпераментом. В сучасній психології цим терміном позначають особливості психіки людини. Темперамент є біологічним фундаментом нашої особи, заснований на властивостях нервової системи людини і пов'язаний з будовою тіла (конституцією), обміном речовин в організмі. Саме темперамент багато в чому визначає потенційну стресостійкість організму.

Традиційно виділяють чотири основні типи темпераменту: холерик, сангвінік, флегматик і меланхолік.

Холерик. Холеричний темперамент відноситься до сильного, неврівноваженого типу нервової системи. Це легко збудливі, емоційно активні люди, стрімко виконуючі професійні функції. Холерики мають порівняно високу чутливість до стресу, вони практично миттєво відчувають зміни зовнішніх умов і свого власного стану. Проте за рахунок того, що за допомогою виражених емоційних «спалахів» вони швидко позбавляються від негативного стану, холерики його не накопичують і здатні тривалий період працювати в умовах напруги.

Флегматик. Представники флегматичного темпераменту володіють сильним, урівноваженим типом нервової системи. Активність флегматика в зовнішній діяльності понижена, але витривалість, працездатність достатньо великі. Люди цього типу можуть наполегливо і тривало трудитися в умовах професійного стресу, але здатні накопичувати негативний стан, а проявляють його рідко, але дуже різко: «бунтом» проти керівництва, несподіваним рішенням змінити місце роботи і т.д.

Сангвінік. Мабуть, самий стресостійкість тип темпераменту, оскільки володіє сильним, урівноваженим, рухомим типом нервової системи. Природний оптимізм дозволяє долати негативні стани, а високий життєвий тонус і поверхневість емоційних переживань – протистояти діям емоційного і інформаційного видів стресу.

Меланхолік. А ось емоційно «крихкі меланхоліки» мають низьку стресостійкість. Такі люди – представники слабого типу нервової системи, тому фізично і емоційно менш витривалі. Меланхоліки наділяють здібністю до співпереживання, умінням спостерігати, їх емоційні переживання глибокі і тривалі. В умовах стресу вони помітно знижують працездатність, випробовують дискомфорт, погіршення загального самопочуття. Те, що реакція на стрес і форми його протікання залежать у тому числі (але не тільки!) від типу темпераменту – очевидно.

Роль темпераменту в праці і навчанні полягає в тому, що від нього залежить вплив на діяльність різних психічних станів, що викликаються неприємною обстановкою, емоційними чинниками, педагогічними діями. Від темпераменту залежить вплив різних чинників, що визначають рівень нервово-психічної напруги (наприклад, оцінка діяльності, очікування контролю діяльності, прискорення темпу роботи, дисциплінарні дії і т. п.)

Темперамент накладає відбиток на способи поведінки і спілкування. Продуктивність роботи людини тісно пов'язана з особливостями його темпераменту. В поведінковому спілкуванні можна і потрібно передбачати особливості реакції осіб з різним типом темпераменту і адекватно на них реагувати. Підкреслимо, темперамент визначає лише динамічні, але не змістовні характеристики поведінки.[4]

1.3. Вікові зміни в психології.

Як відомо, усі властивості організму схильні до вікових змін. Головним чином це повязано з процесом анатомічного та фізіологічного розвитку нервової системи та інших систем організму.

Факт вікової зміни властивостей темпераменту підтверджується результатами досліджень, які найбільш повно та систематично викладені в працях таких психологів, як В.Е. Чудновський, Н.С. Лейтес та Е.І. Маствіліскер.

Усі люди переживають серйозні стреси. Деякі зміни стресового характеру є віковою нормою й пов’язані з фізіологічними змінами – ростом, гормональною активністю й зумовлюють соціальні зміни – у стосунках із сім’єю, оточенням.

Стан молодих людей, які перебувають у переході між підлітковим та юнацьким віком, не можна зрівняти зі звичайним процесом дорослішання. Діти раптом стають неслухняними, млявими, дратівливими, у них спостерігаються раптові зміни настрою, їх охоплює занепокоєння, а також порушується сон і знижується працездатність. Вони починають страждати від незрозумілих хвороб і кидаються в крайнощі при виборі високих ідеалів. Часто здається, що вони вороже ставляться до себе, та й до батьків. У цей період вони можуть кинути школу, роботу, романтичне захоплення або нічого не міняти, але ображатися на всіх. Це є найяскравіші прояви кризи підліткового віку.[4]

Характер переживань життєвих труднощів і напружень усередовищі підлітків і молодіпроявляється індивідуально і розглядається як ставлення до проблем і труднощів.

Параметри психологічноїстійкості залежать від здатностіособистості до адекватного відбиття ситуації. В цьому і полягає основна проблема у розвиткустресостійкості у підлітків.Для повного та всебічногоаналізу психотравмуючої ситуаціїпідлітку не вистачає життєвогодосвіду, тому не може адекватновідображати цю ситуацію. Крімтого, підліток не завжди розуміє,що перебуває в стані стресу, хочав повній мірі відчуває стан дискомфорту.

Наступна вікова криза притаманна молодим людям, і пов’язана із пошуком близьких стосунків з коханими, разом з якими можна пройти всі цикли життя «робота – народження дітей – відпочинок», для забеспечення своїм дітям належного розвитку. Відсутність подібного досвіду призводить людину до ізоляції і замиканню на собі самому. 

Е. Еріксон підкреслює: одна з головних цінностей людини – це довіра до інших. Воно починає формуватися та доходить свого піку саме у цей період молодості, а у випадку нереалізованості у цей період, виникає велика кількість нових стресових факторів. Еріксон допускае, що довіра може розвиватися і в зрілому віці, тоді це називають зрілою вірою, яку людина збирає в процесі своєї соціальної епохи.

Подальший розвиток людини приводить його до творчого періоду життя, чи зрілого періоду у віковій психології. Він виражається в інтересі до виховання наступного покоління. Період 40-55 років – період високої продуктивності та творчості в усіх сферах діяльності. Важливу роль в даний період відіграють партнерські стосунки або їх відсутність. В свою чергу це призводить до підвищення стресостійкості у осіб які мають з ким розділити свої успіхи та невдачі, і навпаки до зниження рівня стресостійкості одиноких осіб, які через це ще більше замикаються на собі та можуть отримати серьозні соматичні порушення та захворювання.

Багато характерних рис людей зрілого віку обумовлено поширеними в суспільстві стереотипами, які суттєво впливаютьна формування відношення до себе. Згідно з даними численних емпіричних досліджень похилийвік супроводить наростання занепокоєння, тривожності, появиабо посилення таких рис, як недовірливість, дратівливість, черствість. Зміни при старінні відбуваються і на біологічному рівні.Змінюється зовнішність, рухливість, а також робота сенсорнихсистем – слух, зір, смак і нюх, як правило, з віком починаютьпрацювати менш ефективно. Тобто, основу стану і динаміки особистісних змін складають, передусім, природні фізіологічні процеси старіння організму, що неминуче викликає зміни емоційно-вольової сфери особистості. Змінюється темперамент, людинапохилого віку більше звертає увагу на себе, знижується ініціативність, зростає пасивність що призводить зачасту до підвищення рівня стресостійкості.[5]

Таким чином стресостійкість людини протягом життя можна порівняти із синусоїдою. 

Розділ 2. ЕМПІРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ СТРЕСОСТІЙКОСТІ УЧАСНИКІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

2.1. Опис методик використаних для діагностичного дослідження.

Методичні підходи до психологічної діагностики стресових і кризових ситуацій, які в життєвих обставинах визнають затипові стресогенні чинники для учасників освітнього процесу, а також способів конструктивного оволодіння ними визначаються внутрішніми індивідуальними властивостями і зовнішніми чинниками, пов’язаними:

 а) з несприятливими соціально-психологічними впливами значущого, референтного для учнів оточення, яким може бути сім’я (батьки), шкільний колектив (педагогічний, учнівський), оточення однолітків; 

б) із стресогенними ситуаціями, обумовленими різними життєвими обставинами, зокрема вирішенням відповідальних завдань в умовах дефіциту часу (контрольні завдання, іспити, конкурси); життєвими кризами (загрози для благополуччя і здоров’я родини, тяжкі втрати; непередбачувані екстремальні обставини).

 Загальними психологічними передумовами вразливості до стресів, дезадаптивності особистості визнано індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту.

2.1.1. Опитувальник самодіагностики типу поведінки в стресовій ситуації (автор В. В. Бойко).

 Для того щоб змінити риси характеру, які провокують розвиток дезадаптивної, стресової поведінки, доцільно уточнити, як ви реагуєте на стрес, наскільки схильні піддаватися впливу стресогенних чинників. Це дасть змогу визначити, до якого типу людей ви належите.

 Установлено, що певний стереотип поведінки, так називаний тип А, зумовлює схильність до різних захворювань і що саме певні риси характеру й погляди людини на життя стають першою причиною стресових симптомів. Водночас у людей типу В рідше виникають психологічні проблеми в процесі взаємодії з іншими. Щоб змінити свою поведінку, слід визначити, до якоготипу – А чи В – ви належите, після чого вже можна скористатися відповідними прийомами надання собі психологічної допомоги.

 Нижче наведено деякі відмінності між людьми, що належать до типу А або типу В. Частині людей притаманні всі або більшість перелічених рис якогось типу, хтось належить до третьої групи – АВ. Незалежно від типу людина повинна усвідомлювати, що навіть незначні події часом можуть стати джерелом стресу і хвороб.

 Характерними особливостями особистостей типу А є те, що вони агресивні й запальні, швидко розмовляють, нетерпляче слухають; багато хто з них різко рухається, відчуває швидкоплинність часу, нетерплячий, орієнтується на успіх, гостроконкурентний.

Особистості типу В вирізняються, навпаки, браком агресивності в міжособових стосунках, їм притаманне відчуття повільності плину часу; вони зазвичай не схильні до змагання, розслаблені, неспішні, мають спокійний характер.

 Оскільки всі люди різні, то, зрозуміло, не може бути й абсолютно правильних або абсолютно неправильних відповідей на те, чи інше запитання цього тесту. Травмувальна ситуація для однієї людини не є такою для іншого. Проте ніхто, яким би бадьорим він не почувався після стресу, не зможе дотримуватисябільшості стереотипів поведінки типу А і при цьому тривалийчас зберігати здоров’я. Люди типу А страждають від значнобільшої кількості стресових симптомів і хворіють частіше, ніжлюди типу В.

 Поведінка людей, які належать до типу В або АВ, дає їмзмогу досягати цілей, бути активними, продуктивно працювати івиконувати те саме, що й люди типу А, але без ворожої агресивності, зайвого нетерпіння, з більш високими результатами досягати бажаного, зберігаючи при цьому самоопанування іздатність розслаблятися (а цього може навчитися кожна людина, якщо поставить перед собою таку мету). Змінивши стереотипиповедінки, характерні для типу А, і змусивши себе засвоїтибільше рис, властивих типу В, людина менше хворітиме, а їїжиття стане більш радісним і незалежним, вільним від стресів.

2.1.2.Методика визначення стресостійкості та соціальної адаптації

(автори Д. Холмс, К.Раге).

Американські вчені Д.Холмс і К.Раге з огляду на результати свого експериментального дослідження дійшли висновку, що наслідки стресу для особистості визначаються не лише її індивідуальними особливостями, а й частотою і силою впливу самих стрес-чинників. Для визначення стресової завантаженості людини дослідники склали шкалу, де кожній важливій життєвій події відповідає певна кількість балів залежно від ступеня її стресогенності.

Набрання випробуваним 150 балів означає 50-відсоткову вірогідність виникнення в нього якогось захворювання, а якщо сума сягає 300 балів, така вірогідність зростає до 90 %.

Підрахована сума показує водночас, якою мірою особистість здатна опиратися стресові. Велика кількість балів – це сигнал тривоги, що попереджає про небезпеку. Отже, респондентові слід терміново вжити заходів, щоб подолати стрес. Визначена в ході виконання тесту сума важлива ще й тому, що вона відображає кількісно рівень стресової завантаженості випробуваного.

  Здатність опиратися стресові:

 –199 балів – високий рівень;

 200 –299 балів – межовий рівень;

 300 і більше балів – низький рівень (вразливість).

  Якщо, наприклад, сума балів перевищує 300, то це означає, що респондентові загрожує реальна небезпека – синдром вигорання чи психосоматичне захворювання, оскільки переживання стресів такої інтенсивності часто призводить до нервового виснаження.[6]

2.1.3. Опитувальник Дж. Айзенка для визначення типу темпераменту.

Опитувальник Дж. Айзенка для визначення темпераменту людини містить 60 запитань, на які опитуваний повинен відповісти "так", або "ні". Кожен тип особистості природно зумовлений, не можна говорити про "хороших і поганих" темпераменти, можна лише вести мову про різні способи поведінки і діяльності, про індивідуальні особливості людини. Кожна людина, визначивши тип свого темпераменту, може більш ефективно використовувати його позитивні риси.[6]

Показник "Інтроверсія - Екстраверсія" характеризує індивідуально психологічну орієнтацію людини або (переважно) на світ зовнішніх об'єктів (екстраверсія), або на внутрішній суб'єктивний світ (інтроверсія). Прийнято вважати, що екстравертам властиві товариськість, імпульсивність, гнучкість поведінки, велика ініціативність (але мала наполегливість) і висока соціальна адаптованість. 

Екстраверти зазвичай володіють зовнішньою чарівністю, прямолінійні в судженнях, як правило, орієнтуються на зовнішню оцінку. Добре справляються з роботою, що вимагає швидкого прийняття рішень. 

Інтровертам притаманні – не товариськість, замкнутість, соціальна пасивність (за досить великий наполегливості), схильність до самоаналізу і труднощі до соціальної адаптації. Інтроверти краще справляються з монотонною роботою, вони більш обережні, уважні та педантичні. 

Амбівертам притаманні риси екстра - та інтроверсії. Іноді особам, для уточнення цього показника рекомендується додаткове обстеження з використанням інших тестів. Показник нейротизму характеризує людину з боку його емоційної стійкості (стабільності). Показник цей також є біполяром і утворює шкалу, на одному полюсі якої знаходяться люди, які характеризуються надзвичайною емоційною стійкістю, прекрасною адаптованістю (показник 0-11 за шкалою "нейротизм"), а на іншому – надзвичайно знервований, нестійкий і погано адаптований тип (показник 14 - 24 по шкалі "нейротизм"). Емоційно стійкі (стабільні) - люди, несхильність до неспокою, стійкі по відношенню до зовнішніх впливів, викликають довіру, схильні до лідерства. Емоційно нестабільні (нейротичні) - чутливі, емоційні, тривожні, схильні болісно переживати невдачі і засмучуватися з дрібниць.

"Коло" Айзенка. В основі кожного з чотирьох типів лежать особливі поєднання властивостей нервової системи: 

- у холерика сильна нервова система, він легко переключається з одного на інше, але неврівноваженість його нервової системи зменшує сумісність (товариськість) з іншими людьми. Холерик схильний до різких змін в настрої, запальний, нетерплячий, схильний до емоційних зривів; 

-у сангвініка також сильна нервова система, а значить, і хороша працездатність, він легко переходить до іншої діяльності, до спілкування з іншими людьми. Сангвінік прагне до частої зміни вражень, легко і швидко відгукується на події, що відбуваються, порівняно легко переживає невдачі; 

-у флегматика сильна, працездатна нервова система, але він насилу входить у іншу роботу і пристосовується до нової обстановки. У флегматика переважає спокійний, рівний настрій. Почуття зазвичай відрізняються сталістю; 

-у свою чергу меланхолік характеризується низьким рівнем психічної активності, повільністю рухів, стриманістю міміки й мови, швидкою стомлюваністю. Його відрізняють висока емоційна чутливість до всього, що відбувається навколо нього. Чуйність до інших робить меланхоліків універсально злагідними (сумісними) з іншими людьми, але сам меланхолік схильний переживати проблеми всередині себе і, отже, схильний до саморуйнування.[1] 

2.2. Психологічний та статистичний аналіз проведених досліджень.

Дослідження проводилися на базі Виноградівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів ім. О.О. Банєва з Вересня по Грудень 2020 року. Для проведення дослідження, нами було обрано 112 респондентів, віком від 12 до 73 років. Усі вони були умовно поділені на 5 вікових груп: 

- підлітки 12-15 років

- старшокласники 15-18 років

- молодь (вчителі) 25-35 років

- середній вік (досвідчені вчителі) 35-50 років

- предпенсійний та пенсійний вік (вчителі) 50 і вищє.

Дослідження проходило в декілька етапів. На першому етапі було досліджено тип темпераменту учасників за допомогою опитувальника Г. Айзенка. Ми отримали наступні результати: (Таблиця 2.2.1. та Додаток 4)

Результати досліджень типу темперамента за Айзенком.     Таблиця 2.2.1.

Таким чином, ми бачимо що для вікової групи «підлітки» домінуючим є флегматичний тип темпераменту, для старшокласників – це холеричний тип, у молодих вчителів переважає сангвінічний тип температменту, досвідчені вчителі в більшості флегматики, а вчителі віком в 50 років і більше, як і молоді вчителі – сангвініки. 

На другому етапі учасників продіагностували за опитувальником самодіагностики типу поведінки в стресовій ситуації (автор В. В. Бойко). І отримали такі результати: (Таблиця 2.2.2. та Додаток 5).

Результати дослідження типу поведінки.                              Таблиця 2.2.2.

Тут ми бачимо, що переважаючим типом поведінки у стресових ситуаціях є Тип В для Підлітків, молодих вчителів та досвідчених вчителів. Тип А є переважним типом поведінки для старшокласників, а вчителі предпенсійного віку порівну розподіляються серед типу А та В. А ось Тип поведінки АВ найбільш чисельно представлений у віковій групі Молоді вчителі – 37%.

На третьому етапі використавши методику визначення стресостійкості та соціальної адаптації (автори Д. Холмс, К.Раге), ми з’ясували рівень стресової завантаженості респондентів, в метою попередження розвитку в них синдрому емоційного вигоряння. 

Тут ми одержали наступні результати: (Таблиця 2.2.3. та Додаток 6)

 Результати опитування на визначення стресостійкості.     Таблиця 2.2.3.

Вікова категорія Досвідчені вчителі та вчителі предпенсійного віку, мають  в основному високий рівень стресостійкості, вікова категорія підлітки у межах граничної стресостійкості, а більшість старшокласників та молодих вчителів мають низький рівень стресостійкості.

Для перевірки гіпотези щодо впливу віку особи та типу темпераменту на стресостійкість організму, ми виконали порівняльний аналіз усіх отриманих результатів: (Таблиця 2.2.4).

Таблиця 2.2.4

Можна побачити, що холеричний та сангвінічний типи темпераменту допускають поведінку всіх трьох типів А, В, АВ. А для флегматиків та меланхоліків притаманна лише поведінка типу В. В усіх вікових группах є особи з високою, грничною та низькою ступінню опорності стреу. 

Можна виділити так звану «групу ризику» (Таблиця 2.2.5. та Додаток 7)

«Групи ризику»  за показником стресостійкості.                 Таблиця 2.2.5.

Як бачимо за віковим складом найбільш вразливими до стресів є старшокласники та молоді вчителі, за типом темпераменту найбільш вразливі меланхоліки з пооведінкою типу В, та холерики з поведінкою типу А, і сангвініки з поведінкою типу АВ. (Додаток 7)

Таким чином наша гіпотеза підтверджується, ступінь стресостійкості особистості цілком залежить від віку, типу температементу та способу поведінки. За результатами нашого дослідження найвразливішими до стресів є старшокласники з холеричним темпераментом, та поведінкою типу А – майже 30%.

ВИСНОВКИ:

Після проведення теоретичного та емпіричного дослідження залежності стресостійкості учасників освітнього процесу від типу темпераменту та віку, можна зробити ряд висновків:

1. Серед соціально-психологічних чинників стресостікості можна виділтити соціальні (попередній досвід, соціальне положення, рівень життя, сімейний стан), та індивідульно-психологічні (стать, вік, рівень впевненості у собі, рівень стресостійкості, рівень тривожності тощо).
2. Проблема вивчення стресостійкості та поняття «стрес» уведеному Г.Сельє, як неспецифічної відповіді організму на будь-яку пред’явлену йому вимогу вивчалися ще у ХІХ столітті та була дуже поширеною серед науковців та психологів;
3. Визначено, що в різному віці люди по різному сприймають стрес, те що викликає занепокоєння у підлітковому віці, цілком спокійно сприймається у зрілому віці. 
4. Люди у різному віці мають різний тип поведінки у стресових ситуаціях, а тип поведінки в свою чергу впливає на стресостійкість особистості і на захисні механізми психіки.
5. Тип темпераменту особистості так само як і вік впливає на рівень стресостійкості. Сильні темпераменти є більш стійкими до стресу, а слабкі – більш вразливими.
6. Після проведення емпіричних досліджень соціально-психологічних чинників стресостійкості у учасників освітнього процесу виявилося, що найбільш стресостійкими є Вчителі предпенсійного вікуякі є флегматиками за типом темпераменту і у яких доміную тип В при поведінці у стресових ситуаціях, а найбільш вразливими до стресів є старшокласники та молоді вчителі, з холеричним темпераментом та типами поведінки А та АВ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абабков В.А. Адаптация к стрессу. Основные теории, диагностики, терапии. С.Пб.: Речь, 2004. 166 с.
2. Аршава І.Ф. Емоційна стійкість людини та її діагностика: автореф. дисс. … докт. псих. наук: 19.00.02. Київ, 2007. 38 с.
3. Китаев - Смык Л. А. Психология стресса. М., 1988. - 250с.
4. Куликов Л. В. Личностный фактор в преодолении стресса // Актуальные проблемы психологической теории и практики / Под ред. А. А. Крылова. СПб., 1995. С. 92-99.
5. Лазарус Р. Теория стресса и психофизиологические исследования // Эмоциональный стресс: физиологические и психологические реакции / Под ред. Л. Леви. Л., 1970. -178с.
6. Розов В.І. Адаптивні антистресові психотехнології. Київ: Кондор, 2005. 278 с.
7. Слободяник В. І. Фізіологічні і психологічні аспекти емоційного стресу та його вплив на особистість. 2011: збірник наукових праць / Міжн. наук.-практ. конф. курсантів і студентів, Проблеми та перспективи розвитку забезпечення безпеки життєдіяльності. Львів: Львівський державний університет безпеки життєдіяльності, 2011.

ДОДАТКИ:

Додаток 1. 

Опитувальник В.В. Бойка

1. Організаційні недоліки па роботі постійно змушують нервувати, переживати, напружуватися.

2. Сьогодні я задоволений своєю професією не менше, аніж на початку кар'єри.

3. Я помилився у виборі професії або профілю діяльності (займаю не своє місце).

4. Мене турбує те, що я став гірше працювати (менш продуктивно, якісно, повільніше).

5. Теплота взаємодії з партнерами дуже залежить від мого настрою - хорошого або поганого.

6. Від мене як професіонала мало залежить благополуччя партнерів.

7. Коли я приходжу з роботи додому, то деякий час (години 2-3) мені хочеться побути на самоті, щоб зі мною ніхто не спілкувався.

8. Коли я відчуваю втому або напруга, то намагаюся скоріше вирішити проблеми партнера ( «згорнути» взаємодія).

9. Мені здається, що емоційно я не можу дати партнерам того, що вимагає професійний обов'язок.

10. Моя робота притупляє емоції.

І. Я відверто втомився від людських проблем, з якими доводиться мати справу на роботі.

12. Чи буває, я погано засинаю (сплю) через переживання, пов'язаних з роботою.

13. Взаємодія з партнерами вимагає від мене великої напруги.

14. Робота з людьми приносить все менше задоволення.

15. Я б змінив місце роботи.

16. Мене часто засмучує те, що я не можу належним чином надати моєму партнерові професійну підтримку, допомогу.

17. Мені завжди вдається запобігти впливу поганого настрою на ділові контакти.

18. Мене дуже засмучує, якщо щось не ладиться у відносинах з діловим партнером.

19. Я настільки втомлююся на роботі, що вдома намагаюся спілкуватися якнайменше.

20. Через брак часу, втоми або напруги часто приділяю увагу партнеру менше, ніж належить.

21. Іноді самі звичайні ситуації спілкування па роботі викликають роздратування.

22. Я спокійно сприймаю обгрунтовані претензії партнерів.

23. Спілкування з партнерами спонукало мене цуратися людей.

24. При згадці про деяких колег по роботі або партнерів у мене псується настрій.

25. Конфлікти або розбіжності з колегами забирають багато сил і емоцій.

26. Мені все важче встановлювати або підтримувати контакти з діловими партнерами.

27. Обстановка на роботі мені здається дуже важкою, складною.

28. У мене часто виникають тривожні очікування, пов'язані з роботою: щось має статися, як би не допустити помилки, чи зможу зробити все, як треба, не скоротять чи і т. І.

29. Якщо партнер мені неприємний, я намагаюся обмежити час спілкування з ним або менше приділяти йому уваги.

30. У спілкуванні на роботі я дотримуюся принципу: «Не роби людям добра, не отримаєш зла».

31. Я охоче розповідаю домашнім про свою роботу.

32. Бувають дні, коли мій емоційний стан погано позначається на результатах роботи (менше роблю, знижується якість, трапляються конфлікти).

33. Часом я відчуваю, що треба виявити до партнера емоційну чуйність, але не можу.

34. Я дуже переживаю за свою роботу.

35. Партнерам але роботі віддаєш уваги і турботи більше, ніж отримуєш від них вдячності.

36. При думки про роботу мені зазвичай стає але собі: починає колоти в області серця, підвищується тиск, з'являється головний біль.

37. У мене хороші (цілком задовільні) відносини з безпосереднім керівником.

38. Я часто радію, бачачи, що моя робота приносить користь людям.

39. Останнім часом (чи як завжди) мене переслідують невдачі в роботі.

40. Деякі сторони (факти) моєї роботи викликають глибоке розчарування, валять в зневіру.

41. Бувають дні, коли контакти з партнерами складаються гірше, ніж зазвичай.

42. Я розрізняю ділових партнерів (суб'єктів діяльності) гірше, ніж зазвичай.

43. Втома від роботи призводить до того, що я намагаюся скоротити спілкування з друзями і знайомими.

44. Я зазвичай виявляю інтерес до особистості партнера крім того, що стосується справи.

45. Зазвичай я приходжу на роботу відпочив, зі свіжими силами, у гарному настрої.

46. Я іноді ловлю себе па тому, що працюю з партнерами автоматично, без душі.

47. По роботі зустрічаються настільки неприємні люди, що мимоволі бажаєш їм чогось поганого.

48. Після спілкування з неприємними партнерами у мене буває погіршення фізичного або психічного самопочуття.

49. На роботі я відчуваю постійні фізичні або психологічні перевантаження.

50. Успіхи на роботі надихають мене.

51. Ситуація па роботі, в якій я опинився, здається безвихідною (майже безвихідною).

52. Я втратив спокій через роботу.

53. Протягом останнього року була скарга (були скарги) на мою адресу з боку партнерів.

54. Мені вдається берегти нерви завдяки тому, що багато з того, що відбувається з партнерами я не приймаю близько до серця.

55. Я часто з роботи приношу додому негативні емоції.

56. Я часто працюю через силу.

57. Раніше я був більш чуйним і уважним до партнерів, ніж тепер.

58. У роботі з людьми керуюся принципом: «Не витрачай нерви, бережи здоров'я».

59. Іноді йду на роботу з важким почуттям: як все набридло, нікого б не бачити і не чути.

60. Після напруженого робочого дня я відчуваю нездужання.

61. Контингент партнерів, з якими я працюю, дуже важкий.

62. Іноді мені здається, що результати моєї роботи не варті тих зусиль, які я витрачаю.

63. Якби мені пощастило з роботою, я був би більш щасливий.

64. Я в розпачі через те, що на роботі у мене серйозні проблеми.

65. Іноді я роблю зі своїми партнерами гак, як не хотів би, щоб чинили зі мною.

66. Я засуджую партнерів, які розраховують па особливу поблажливість, увагу.

67. Найчастіше після робочого дня у мене немає сил займатися домашніми справами.

68. Зазвичай я кваплю час: скоріше б робочий день скінчився.

69. Стани, прохання, потреби партнерів зазвичай мене іскріння хвилюють

.70. Працюючи з людьми, я зазвичай як би ставлю екран, що захищає від чужих страждань і негативних емоцій.

71. Робота з людьми (партнерами) дуже розчарувала мене.

72. Щоб відновити сили, я часто приймаю ліки.

73. Як правило, мій робочий день проходить спокійно і легко.

74. Мої вимоги до виконуваної роботи вище, ніж те, чого я досягаю в силу обставин.

75. Моя кар'єра склалася вдало.

76. Я дуже нервую через все, що пов'язано з роботою.

77. Деяких зі своїх постійних партнерів я не хотів би бачити і чути.

78. Я схвалюю колег, які повністю присвячують себе людям (партнерам), забуваючи про власні інтереси.

79. Моя втома на роботі зазвичай мало позначається (ніяк не позначається) у спілкуванні з домашніми та друзями.

80. Якщо надається випадок, я приділяю партнеру менше уваги, але так, щоб він цього не помітив.

81. Мене часто підводять нерви в спілкуванні з людьми на роботі.

82. До всього (майже до всього), що відбувається на роботі, я втратив інтерес, живе почуття.

83. Робота з людьми погано вплинула на мене як професіонала - розлютила, зробила нервовим, притупила емоції.

84. Робота з людьми явно підриває моє здоров'я.

Додаток 2. 

Текст опитувальника

Ступінь опорності стресу за методикою Холмса та Раге

Це один з варіантів бланка визначення рівня стресу і стресостійкості. У літературі можна зустріти кілька варіантів переліку, адаптованих різними авторами.

Інструкція до тесту

Постарайтеся згадати всі події, що трапилися з Вами протягом останнього року, і підрахуйте загальну кількість «зароблених» вами очок.

Тестовий матеріал

Додаток 3. 

Методика вивчення темпераменту (опитувальник Г.Айзенка)

Інформаційна інструкція: Вашій увазі пропонується особистісний питальник Айзенка, призначений для виявлення основних властивостей особистості. На кожне питання Ви повинні відповісти «ТАК» чи «НІ» в залежності від того, що більше відповідає Вашим особливостям. Інакше відповідати не можна, тобто не потрібно казати «іноді», «час від часу». Не залишайте питання без відповіді. Питальник призначений для виявлення деяких особистісних властивостей, а не інтелекту, тому потрібна Ваша перша реакція на питання, а не плід тривалих міркувань. У зв'язку з цим, відповіді на питання потрібно давати швидко, не задумуючись. Ніяких роз'яснень з окремих питань під час проведення опитування давати не можна. Питання складені так, що їх можуть зрозуміти люди з будь-яким рівнем освіченості.

1.  Ви часто відчуваєте потяг до нових вражень, бажання відчути збудження?
2. Чи часто Ви відчуваєте потребу в друзях, якi Вас розуміють, можуть підбадьорити i втішити?
3. Чи вважаєте Ви себе безтурботною людиною?
4. Чи правда, що Вам дуже важко вiдповiсти “Hi”?
5. Чи обмірковуєте Ви свої справи не поспішаючи, чи віддаєте Ви перевагу тому, щоб почекати перед тим, як діяти?
6. Ви завжди стримуєте свої обіцянки, не зважаючи на те, що Вам це не завжди вигідно?
7. Чи часто у Вас бувають спади i пiдйоми настрою?
8. Взагалi Ви дієте i розмовляєте швидко, без запинок для обмірковування?
9. Чи виникало у Вас коли-небудь почуття, що Ви “нещасна людина”, хоча ніякої вагомої причини для цього не було?
10. Чи зробили б Ви все, будь-що, на спір?
11. Чи виникає у Вас почуття невпевненості та сорому, коли хочете зав’язати розмову з симпатичною (ним) незнайомкою (цем)?
12. Чи буває коли-небудь, що Ви сердитесь, виходите з себе?
13. Чи часто Ви дiєте під впливом тимчасового настрою?
14. Чи часто Ви хвилюєтесь із-за того, що зробили або сказали щось таке, чого не слід було робити або говорити?
15. Чи віддаєте Ви перевагу книжкам над зустрічами з людьми?
16. Чи правда, що Вас легко образити?
17. Ви любите часто бувати в компаніях?
18. Чи бувають у Вас такі думки, що Ви хотіли б приховати від інших?
19. Чи правда, що Ви часом повні енергії так, що все горить у руках, а часом зовсім в’ялі?
20. Чи хотіли б Ви, щоб у Вас було друзів менше, але щоб вони були дуже близькими?
21. Чи часто Ви мрієте?
22. Коли на Вас кричать, Ви вiдповiдаєте тим же?
23. Чи часто Вас хвилює відчуття провини?
24. Чи всі Ваші звички хороші та Бажані?
25. Чи здатні Ви дати волю своїм почуттям i повеселитись у галасливій компанії?
26. Чи рахуєте Ви себе людиною збудливою i вразливою?
27. Чи вважають Вас людиною жвавою i веселю?
28. Після того, як справа зроблена, чи часто Ви подумки повертаєтесь до неї, гадаєте, що можна було б зробити краще?
29. Ви, як правило, мовчите, коли знаходитесь в компанії інших людей?
30. Буває так, що Ви інколи переказуєте плітки чи чутки?
31. Буває таке, що Вам не спиться через те, що рiзнi думки лізуть у голову?
32. Якщо Ви хочете дізнатись про що-небудь, то Ви скоріше прочитаєте про це в книжці, ніж запитаєте?
33. Чи буває у Вас сильне серцебиття?
34. Чи подобається Вам робота, яка вимагає від Вас постійної уваги?
35. Чи бувають у Вас приступи сильного тремтіння?
36. Якщо б Ви знали, що сказане Вами ніколи не буде розголошено, Ви б завжди висловлювались у дусi загальноприйнятого (як всі)?
37. Чи справді Вам неприємно знаходитись у компаніях, де насміхаються один над одним?
38. Ви дратівлива людина?
39. Чи подобається Вам робота, яка вимагає швидких дій?
40. Чи хвилюєтесь Ви з приводу будь-яких неприємних подій, якi могли б статись?
41. Чи правда, що Ви людина повільна i некваплива в рухах?
42. Ви коли-небудь спізнювались на побачення чи на роботу?
43. Чи часто Вам сняться жахливі сни?
44. Чи правда, що Ви так любите поговорити, що ніколи не пропустите зручного випадку порозмовляти з незнайомою людиною?
45. Чи турбують Вас які-небудь болі?
46. Чи Ви б відчували себе дуже нещасним, якщо б тривалий час були позбавлені широкого спілкування з людьми?
47. Чи можете Ви назвати себе нервовою людиною?
48. Серед людей, яких Ви знаєте, такі, що Вам дуже не подобаються?
49. Могли б Ви сказати про себе, що Ви впевнена в собі людина?
50. Чи легко Ви ображаєтесь, коли люди вкажуть на Ваші помилки в роботі або на Ваші особисті промахи?
51. Чи рахуєте Ви, що важко отримати справжнє задоволення від вечорниць?
52. Чи турбує Вас відчуття, що Ви чимось гiршi за інших?
53. Чи легко Вам внести пожвавлення в досить скучну компанію?
54. Чи буває так, що Ви говорите про речі, на яких зовсім не розумієтесь?
55. Чи піклуєтесь Ви про своє здоров’я?
56. Чи любите Ви жартувати над іншими?
57. Чи страждаєте Ви від безсоння?

Додаток 4.

Діаграма типу темперамента за Айзенком

Додаток 5

Додаток 6

Додаток 7