Конспекти комплексних занять за казками з опорою на настільний театр

 

 

 

Конспекти

комплексних  занять  за  казками

  з  опорою  на  настільний  театр

 

 

 

Корекційний педагог : Маханько Олена Іванівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 2019 - 2020 н.р.

                                                    І. Колобок

Були собі дід та баба та дожились уже до того, що й хліба нема. Дід і просить:

— Бабусю! Спекла б ти колобок!

— Та з чого ж я спечу, як і борошна нема?

— От, бабусю, піди в хижку та назмітай у засіку борошенця, то й буде колобок.

Послухалась баба, пішла в хижку, назмітала в засіку борошенця, витопила в печі, замісила гарненько борошно, спекла колобок та й поклала на вікні, щоб простигав.

А він лежав, лежав на вікні, а тоді з вікна на призьбу, а з призьби на землю в двір, а з двору за ворота та й побіг покотився дорогою.

Біжить та й біжить дорогою, коли це назустріч йому зайчик.

— Колобок, колобок, я тебе з'їм!

— Не їж мене, зайчику-лапанчику, я тобі пісеньки заспіваю:

— Ану заспівай!

 Я по засіку метений,

 Я із борошна спечений,—

 Я від баби втік,

 Я від діда втік,

 То й від тебе втечу!

Та й побіг знову. Біжить та й біжить... Перестріває його вовк:

— Колобок, колобок, я тебе з'їм!

— Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісеньки заспіваю.

— Ану заспівай!

Я по засіку метений,

 Я із борошна спечений,—

 Я від баби втік,

 Я від діда втік,

 Я від зайця втік,

 То й від тебе втечу!

Та й побіг... Аж іде ведмідь.

— Колобок, колобок, я тебе з'їм!

— Не їж мене, ведмедику, я тобі пісеньки заспіваю.

— Ану заспівай!

 Я по засіку метений,

 Я із борошна спечений,—

 Я від баби втік,

 Я від діда втік,

 Я від зайця втік,

 Я від вовка втік,

 То й від тебе втечу!

Та й побіг. Біжить та й біжить дорогою... Стрічається з лисичкою:

— Колобок, колобок, я тебе з'їм!

— Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісеньки заспіваю.

— Ану заспівай!

 Я по засіку метений,

 Я із борошна спечений,—

 Я від баби втік,

 Я від діда втік,

 Я від зайця втік,

 Я від вовка втік,

 Від ведмедя втік,

 То й від тебе втечу!

— Ну й пісня ж гарна! — каже лисичка — От тільки я недочуваю трохи. Заспівай-бо ще раз та сідай до мене на язик, щоб чутніше було.

Колобок скочив їй на язик та й почав співати:

 Я по засіку метений...

А лисичка — гам його! Та й з'їла!

 

1. Підготовча частина.

Мета : розширює активний словник дитини; розвиток самостійної мови, зорового  та слухового сприймання, зорової пам'яті; учбових навичок. Виховувати позитивні якості особистості.

                                                      Хід заняття.

     1.1. Організаційний момент.

Ознайомлення дитини /ей/ із супутнім обладнанням.

     1.2 . Усне опрацювання казки.

Переказуючи казку дитина, діти послідовно викладає /ють/ на столі фігурки персонажів і називає кожного героя.

     1.3. Розвиток граматичного боку мовлення.

Запропонувати переказати кого зустрів колобок. Попросити договорити фразу :

Ок,ок,ок, у мене … /колобок/.Ка, ка, ка  вже нема … /колобка/ . Ок, ок, ок, лисиця з’їла … /колобка/.

      1.4. Розвиток зорового сприйняття.

Фігурки героїв розставляються у рядочок. Дитині пропонується запам’ятати їх розташування. Дитина відвертається, а у цей момент прибирається 1 або 2 фігурки. Запропонуйте повернутись і спитайте : «Хто заховався ?!

     1.5. Розвиток сенсорного сприйняття.

Запропонувати відповісти, хто з персонажів самий великий, а хто - самий маленький. Запропонувати розставити за зростом тощо.

     1.6. Рольове читання казки.

Вчитель читає слова автора, а діалоги головних героїв читають учні.

2. Основна частина.

     У основній частині діти самостійно програють казку. Вчитель слідкує уважно і допомагає тільки в тому випадку коли дитина /ти/ помиляються.

Основна частина може виконуватись у двох варіаціях :

- програвання дітьми казки із самостійними діалогами;

- програвання дітьми казки під її причитування однією особою.

3. Заключна частина.

     Підведення підсумків. Обов’язкове заохочення дітей.

Додатки до дидактичної гри.

*Впізнай за контуром.

 

 

 

 

 

 

 

* Хто заховався.

 

 

 

 

 

 

 

 

* Лабіринт.

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. Теремок.

Стоїть в полі теремок. Біжить мишка:  -Теремок-теремок! Хто в теремі живе?                Ніхто не відгукується. Ввійшла мишка в теремок і стала в нім жити. Прискакала жабка:              -Теремок-теремок! Хто в теремі живе?               - Я мишка. А ти хто?             

 - А я жабка. Давай разом жити! 

Стали мишка з жабкою удвох жити. Пробігає зайчик. Побачив теремок та й питає:             

 -Теремок-теремок! Хто в теремі живе? 

 - Я мишка. 

 -Я жабка. А ти хто? 

 - А я зайчик. 

Стрибнув зайчик в теремок, і стали вони утрьох жити. Іде лисичка. Постукала у віконце:             

-Теремок-теремок! Хто в теремі живе? 

 - Я мишка 

 -Я жабка 

 - А я зайчик. А ти хто? 

 - А я лисичка. 

Влізла лисичка в теремок. Прибіг вовчик: 

 -Теремок-теремок! Хто в теремі живе? 

 - Я мишка 

-Я жабка.

 - А я зайчик. 

- А я лисичка. А ти хто? 

 - А я вовчик. 

 Вовк вліз в теремок, стали вони уп'ятьох жити. Іде ведмідь. Побачив теремок та як зареве:             

 -Теремок-теремок! Хто в теремі живе? 

 - Я мишка 

 -Я жабка 

 - А я зайчик 

 - Я лисичка. 

 - А я вовчик. А ти хто? 

 -А я ведмідь клишоногий! 

 Вліз ведмідь на дах - і розвалив теремок. Розбіглися звірі хто куди! 

1. Підготовча частина.

Мета : розширює активний словник дитини; розвиток самостійної мови, зорового  та слухового сприймання, зорової пам'яті та слухової; учбових навичок. Виховувати позитивні якості особистості, культурі спілкування. 

                                                      Хід заняття.

     1.1. Організаційний момент.

Запропонувати  дитині /ям/ самим ознайомити вчителя із супутнім обладнанням.

     1.2 . Усне опрацювання казки.

Вчитель починає переказ казки, але зупиняється у любий момент і вибірково пропонує дітям продовжити казку. Коли трапляється зупинка, вчитель пропонує іншому далі продовжити.

     1.3. Розвиток граматичного боку мовлення.

Запропонувати переказати хто прийшов перший, другий, третій тощо. Дати відповідь на запитання : «Хто твій улюблений герой даної казки ?»

      1.4. Розвиток зорового сприйняття.

Фігурки героїв розставляються у рядочок. Дитині пропонується запам’ятати їх розташування. Дитина відвертається, а у цей момент прибирається 1 або 2 фігурки. Запропонуйте повернутись і спитайте : «Хто заховався ?»

     1.5. Розвиток сенсорного сприйняття.

Запропонувати відповісти, хто з персонажів самий великий, а хто - самий маленький. Запропонувати розставити за зростом тощо.

     1.6. Рольове читання казки.

Вчитель читає слова автора, а діалоги головних героїв читають учні.

2. Основна частина.

     У основній частині діти самостійно програють казку. Вчитель слідкує уважно і допомагає тільки в тому випадку коли дитина /ти/ помиляються.

Основна частина може виконуватись у двох варіаціях :

- програвання дітьми казки із самостійними діалогами;

- програвання дітьми казки під її причитування однією особою.

3. Заключна частина.

     Підведення підсумків. Обов’язкове заохочення дітей.

Додатки до дидактичної гри.

*Впізнай за контуром.

 

 

 

 

 

* Лабіринт.

 

 

 

 

 

 

         ІІІ. Ріпка.

Жив собі дід Андрюшка, та була в нього баба Марушка, і в них була дочка Мінка, а в Мінки собачка Фінка, а в Фінки кицька Варварка, а у Варварки вихованка - мишка Сіроманка.От взяв дід весною рискаль та мотигу, скопав у городі грядку велику, зробив дірочку дрібку - та й посадив туди ріпку.  Працював дід немарно - зійшла ріпка гарно. Росла дідова ріпка, росла, зразу така, як мишка була, потім як буряк, потім як кулак, потому як два, а на кінці стала, як дідова голова.  Тішиться дід, аж не знає, де стати. "Час,- каже, - нашу ріпку рвати!" Пішов він у город: гуп-гуп. Узяв ріпку за зелений чуб, тягне руками, впирається ногами, промучився увесь день - а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе дід бабу Марушку:

 - Ходи, бабцю, не лежи, мені ріпку вирвати поможи!

 Пішли вони в город: гуп-гуп. Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за плече, тягнуть, аж піт тече! Працюють руками, впираються ногами, промучилися увесь день - а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе баба дочку Мінку:

 - Ходи, доню, не біжи, ріпку вирвати поможи!

 Пішли вони в город: гуп-гуп. Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, донька бабу за торочку, тягнуть руками, впираються ногами, промучилися увесь день - а ріпка сидить у землі, як пень.  Кличе Мінка собачку Фінку:

 - Ходи, Фіночко, не біжи, ріпку вирвати поможи!

 Пішли вони в город: гуп-гуп. Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, донька бабу за торочку, собачка доньку за спідничку, тягнуть руками й зубами, впираються лапами й ногами, промучилися увесь день - а ріпка сидить у землі, як пень.  Кличе Фінка кицьку Варварку:

 - Ходи, Варварочко, не лежи, ріпку вирвати поможи!

 Пішли вони в город: гуп-гуп. Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, донька бабу за торочку, собачка доньку за спідничку, кицька собачку за хвостик, тягнуть руками й зубами, впираються лапами й ногами, промучилися увесь день - а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе Варварка мишку Сіроманку:

 - Ходи, Сірочко, не біжи, ріпку вирвати поможи!

 Пішли вони в город: гуп-гуп. Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, донька бабу за торочку, собачка доньку за спідничку, кицька собачку за хвостик, мишка кицьку за лапку - як потягли, потягли, та й балабунц! Впала ріпка на діда Андрюшку, дід на бабу Марушку, баба на доньку Мінку, донька на собачку Фінку, Фінка на кицьку Варварку, а мишка - шурусть у шпарку.

1. Підготовча частина.

Мета : розширює активний словник дитини; розвиток самостійної мови, зорового  та слухового сприймання, зорової пам'яті та слухової; учбових навичок. Виховувати позитивні якості особистості, культурі спілкування. 

                                                      Хід заняття.

     1.1. Організаційний момент.

Запропонувати  дитині /ям/ припустити яке обладнання знадобиться для роботи по даній казці.

     1.2 . Усне опрацювання казки.

Вчитель розділяє учнів на дві групи. Перші починають переказ і зупиняються у любий момент, а друга група продовжує і також зупиняється у любий момент. Відбувається свого роду «батл» між групами. Вчитель приймає роль спостерігача.

     1.3. Розвиток граматичного боку мовлення.

Запропонувати переказати хто прийшов перший, другий, третій тощо; хто старший, молодший ? тощо.  Дати відповідь на запитання : «Хто твій улюблений герой даної казки ?». Опис героїв даної казки.

      1.4. Розвиток зорового сприйняття.

Фігурки героїв розставляються у рядочок. Дітям пропонується запам’ятати кожному свою фігурку /заздалегідь розподілено/, відвернутися і описати її.     1.5. Розвиток сенсорного сприйняття.

Запропонувати відповісти, хто з персонажів самий великий, а хто - самий маленький. Запропонувати розставити за зростом тощо. У кого гострі зуби, а у кого вуса? тощо.

     1.6. Рольове читання казки.

Вчитель пропонує одному учню читати слова автора, а діалоги головних героїв читають інші учні.

2. Основна частина.

     У основній частині діти самостійно програють казку. Вчитель слідкує уважно і допомагає тільки в тому випадку коли дитина /ти/ помиляються.

Основна частина може виконуватись у двох варіаціях :

- програвання дітьми казки із самостійними діалогами;

- програвання дітьми казки під її причитування однією особою.

3. Заключна частина.

     Підведення підсумків відбувається самими дітьми. Обов’язкове заохочення дітей.

Додатки до дидактичної гри.

* Впізнай за контуром.

 

 

 

* Хто за ким.

 

 

 

 

 

 

                                Запропоновані конспекти є тільки опорним фундаментом

                         для  діяльності  вчителя.  Кожен вчитель може розробляти

                         дані   заняття спираючись на свій творчий погляд, але спира -

ючись на індивідуальні можливості дітей.

                                  Починати заняття треба з найпростішого варіанту завдань.

Спостерігаючи за заняттями вчитель сам вибирає час коли

                         переходити до ускладнення завдань наступних занять. Піком

                         ускладнень буде абсолютно самостійне проведення ходу

                         заняття дітьми. У цьому випадку вчитель виступає у ролі  спос -

терігача та порадника.

                                     Нижче приведені тексти казок з можливими

                          варіаціями завдань до них.

 

 

 

 

 

 

IV.  Лисичка та журавель

 

Бу-ли со-бі ли-сич-ка та жу-ра-вель. О-то й зу-стрі-ли-ся я-кось у

лі-сі. Та та-кі ста-ли при-я-те-лі! Кли-че ли-сич-ка жу-рав-ля до се-бе в гос-ті:

 — При-ходь, — ка-же, — жу-рав-ли-ку, при-ходь, ле-бе-ди-ку! Я для те-бе — як для се-бе...

 От при-хо-дитьжу-ра-вель на лас-ка-ві за-про-си-ни. А ли-сич-ка на-ва-ри-ла каш-ки з мо-ло-ком, роз-ма-за-ла по та-ріл-ціта й при-про-шу-є:

 — При-го-щай-ся, жу-рав-ли-ку, при-го-щай-ся, ле-бе-ди-ку! Жу-ра-вель до каш-ки — сту-кав, сту-кавдзьо-бом по та-ріл-ці — ні-

чо-го не вхо-пив.

 А ли-сич-ка як у-зя-ла-ся до стра-ви — лизь та лизьгар-нень-ко я-зи-ком, по-киса-ма всю ка-шу чис-то ви-ли-за-ла.

 Ви-ли-за-ла, та до жу-рав-ли-ка:

 — Ви-бач, жу-рав-ли-ку, — щома-ла, тим те-бе й при-го-ща-ла, а біль-ше не-ма-є ні-чо-го.

 — То спа-си-бі ж, — мо-витьжу-ра-вель.

 — При-ходь же, ли-сич-ко, те-перти до ме-не в гос-ті.

 — А при-йду, жу-рав-ли-ку, при-йду, ле-бе-ди-ку! На то-му й ро-зі-йшли-ся.

 От у-же ли-сич-ка йде до жу-рав-ля на гос-ти-ну. А жу-ра-вель на-ва-рив та-ко-ї смач-но-ї стра-ви: у-зяв і м'я-са, й кар-то-пель-ки, й бу-ряч-ків — у-сьо-го — у-сьо-го, по-кри-шивдріб-нень-ко, склав у глечик з дов-го-ю та вузь-ко-ю ший-ко-ю та й ка-же:

 — При-го-щай-ся, лю-ба при-я-тель-ко, не со-ром-ся! От ли-сич-ка до гле-чи-ка — го-ло-ва не вла-зить!

Во-насю-ди, во-на ту-ди, во-на й бо-ком, і лап-ко-ю, і нав-сто-яч-ки, і нав-си-дяч-ки, і за-зи-ра-ла, і ню-ха-ла... Ні-чо-го не вді-є!

 А жу-ра-вель не гу-ля-є: все дзьо-бом у гле-чик. По-ма-лень-ку — по-ма-лень-ку — та й по-їв, що на-ва-рив.

 А то-ді й ка-же:

 — О-це ж, — мо-вить, — ви-ба-чай, ли-су-ню, щомав, то тим і при-го-щав. Та вжебіль-шені-чо-го не ма-ю на гос-ти-ну.

 Ох і роз-гні-ва-лась же ли-сич-ка! Так роз-сер-ди-лась, що й по-дя-ку-вать за-бу-ла, як го-дить-ся, чем-нимбув-ши.

 Так — то їйжу-рав-ле-вагос-ти-на до сма-ку при-па-ла! Та від то-гоча-су й не при-я-те-лю-є з жу-рав-ля-ми.

 

* Виконай поробку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

* Малюємо разом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

V.  Півник і двоємишенят.

 

Жи-лисо-бідво-єми-ше-нят — Круть та Верть і пів-никГо-ло-сис-теГор-леч-ко. Ми-ше-ня-табу-лотіль-ки й зна-ють, що тан-цю-ють та спі-ва-ють. А пів-нику-до-сві-тавста-не, всіх піс-не-юзбу-дить та й до ро-бо-тибе-реть-ся. О-тоя-косьпід-мі-тав у дво-рі та й знай-шовпше-нич-нийко-ло-сок.

 — Круть, Верть, — став гу-ка-типів-ник, — а глянь-те — но, що я знай-шов!

По-при-бі-га-лими-ше-ня-та та й ка-жуть:

 — Ко-ли б це йо-гооб-мо-ло-ти-ти...

 — А хто мо-ло-ти-ти-ме? — пи-та-єть-сяпів-ник.

 — Не я! — од-ка-зу-єод-неми-ше-ня.

 — Не я! — од-ка-зу-єдру-геми-ше-ня.

 — Я об-мо-ло-чу, — ка-же до них пів-ник. І взяв-ся до ро-бо-ти. А ми-ше-ня-та й да-лігра-ють-ся.

 От вже й об-мо-ло-тивпів-никко-ло-сок та й знов гу-ка-є:

 — Гей, Круть, гей, Верть, йдіть глянь-те, скіль-кизер-на я на-мо-ло-тив!

По-при-бі-га-лими-ше-ня-та.

 — Тре-ба, — ка-жуть, — зер-но до мли-наод-нес-ти та бо-рош-нана-мо-лоть.

 — А хто по-не-се? — пи-та-єпів-ник.

 — Не я! — гу-ка-є Круть.

 — Не я! — гу-ка-єВерть.

 — Ну то я од-не-су, — ка-жепів-ник. У-зяв на пле-чімі-шок та й пішов.

 А ми-ше-ня-тасо-біска-чуть — у дов-го-їло-зигра-ють-ся. При-йшовпів-никдо-до-му, знов кли-чеми-ше-нят:

 — Гей, Круть, гей, Верть! Я бо-рош-нопри-ніс. По-при-бі-га-лими-ше-ня-та, по-ра-ді-ли.

 — Ой, пів-нич-ку! Вже те-пертіс-тотре-база-мі-си-ти та пи-рі-жеч-ківспек-ти.

 — Хто ж мі-си-ти-ме? — пи-та-єпів-ник. А ми-ше-ня-та знов сво-є:

 — Не я! — пи-щить Круть.

 — Не я! — пи-щитьВерть.

По-ду-мав, по-ду-мавпів-ник та й ка-же:

 — До-ве-деть-сяме-ні, ма-буть.

 От за-мі-сивпів-никтіс-то, при-нісдро-ва та й роз-па-лив у пе-чі. А як у пе-чіна-го-рі-ло, по-са-дивпи-ріж-ки.

Ми-ше-ня-та й со-біді-лома-ють: пі-сеньспі-ва-ють, тан-цю-ють.

 А ось і спек-ли-сяпи-ріж-ки, по-вий-мав їх пів-ник, ви-клав на столі.

 А ми-ше-ня-та вже й тут. І гу-ка-ти їх не тре-ба.

 — Ох, і го-лод-ний я! — ка-же Круть.

 — А я я-кийго-лод-ний! — ка-жеВерть. Та й по-сі-да-ли до сто-лу.

 А пів-никка-же:

 — Стри-вай-те — но, стри-вай-те! Ви ме-ніпер-шеска-жіть, хто знайшов ко-ло-сок?

 — Ти, — ка-жутьми-ше-ня-та.

 — А хто йо-гооб-мо-ло-тив?

 — Ти, — вже ти-хі-шевід-ка-зу-ють Круть із Вер-тем.

 — А тіс-то хто мі-сив? Піч ви-то-пив? Пи-ріж-ківна-пік?

 — Ти, — вже зов-сімни-щеч-комка-жутьми-ше-ня-та.

 — А що ж ви ро-би-ли?

 Що ма-лика-за-тими-ше-ня-та? Ні-чо-го. Ста-ливо-ниви-ла-зи-ти з-за сто-лу, а пів-ник їх і не три-ма-є. Хто ж о-та-кихлі-ню-хівпи-ріж-ка-мипри-го-ща-ти-ме?

 

* Домалюй недостаючу частину.

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                    * Виконай аплікацію.

 

 

* Виконай аплікацію.

 

 

 

 

VІ.  Солом'яний бичок

Жи-лисо-бі дід та ба-ба. Дід смо-лу гнав, ба-бадо-маси-ді-ла, льон пря-ла. Я-косьба-бана-па-лась на ді-да:

 — Зро-би та й зро-биме-ні, ді-ду, со-ло-м'я-но-гобич-ка і ос-мо-лийо-госмо-ло-ю.

 — Що ти, дур-на, го-во-риш, на-ві-щото-бі той би-чокздав-ся?

 — Зро-би, я вже зна-юна-ві-що.

 Дід — ні-чо-горо-бить — у-зяв, зро-бивсо-ло-м'я-но-гобич-ка й ос-мо-ливйо-госмо-ло-ю.

 На ра-нокба-бана-бра-лальо-ну і по-гна-ласо-ло-м'я-но-гобич-капас-ти. Са-масі-ла, пря-деку-жіль і при-ка-зу-є:

 — Па-сись, па-сись, бич-ку, на тра-ви-ці, по-ки я льо-нуна-пря-ду! До-типря-ла, по-ки й за-дрі-ма-ла.

Ко-ли це з тем-но-голі-су, з ве-ли-ко-гобо-рубі-житьвед-мідь, на-ско-чив на бич-ка.

 — Хто ти та-кий? — пи-тає. — Ска-жиме-ні! А би-чок і ка-же:

 — Я би-чок — тре-тя-чок, з со-ло-мизроб-ле-ний, смо-ло-юза-смо-ле-ний.

Вед-мідька-же:

 — Ко-ли ти со-ло-м'я-ний, смо-лоюза-смо-ле-ний, то дай ме-ні смоли о-бід-ра-ний бік за-ла-та-ти!

Би-чокні-чо-го — мов-чить! Вед-мідьто-дійо-гоза-раз за бік, да-вайсмо-луод-ди-ра-ти. Од-ди-рав — од-ди-рав, та й за-в'яззу-ба-ми, та ніяк і не ви-рве. Сі-пав — сі-пав — ні!

За-тягто-гобич-кахто-зна — ку-ди.

Ба-бапро-ки-да-єть-ся, аж бич-ка й не-ма.

 — Ох, ме-ніли-хове-ли-ке! Де це мій би-чокдів-ся? Ма-буть, він у-жедо-до-мупі-шов.

 Та мер-щійдни-ще й гре-бінь на пле-чі — та до-до-му. Ко-лиди-вить-ся — вед-мідьбич-катя-га-є. Во-на до ді-да.

 — Ді-ду, ді-ду, би-чок наш вед-ме-дяпри-вів!

 Дід ви-ско-чив, од-дер вед-ме-дя, взяв і за-ки-нувйо-го в по-гріб. Дру-го-го дня, ще ні світ ні зо-ря, ба-ба вже взя-лаку-жіль і по-гна-ла на то-ло-кубич-капас-ти. Са-масі-ла, пря-деку-жіль і при-ка-зу-є:

 — Па-сись, па-сись, бич-ку, на тра-вич-ці, по-ки я льо-нуна-пря-ду. До-типря-ла, по-ки й за-дрі-ма-ла. Ко-ли це з тем-но-голі-су, з ве-ли-ко-гобо-руви-бі-га-єсі-рий вовк та й до бич-ка:

 — Хто ти та-кий? Ска-жиме-ні!

 — Я би-чок — тре-тя-чок, з со-ло-мизроб-ле-ний, смо-ло-юза-смо-ле-ний.

 — Ко-ли ти смо-ло-юза-смо-ле-ний, — ка-же вовк, — то дай і ме-нісмо-лиза-смо-лить бік, а то ме-нісо-ба-кио-бі-дра-ли.

 — Бе-ри!

 Вовк зра-зу до бо-ку, хо-тівсмо-лу од-дер-ти. Драв — драв, та зу-ба-ми й за-стряг, що ні-яку-же й не од-де-ре: що хо-чена-зад, то й ніяк. От і вов-ту-зить-ся з тим бич-ком!

Про-ки-да-єть-сяба-ба — аж бич-ка вже й не вид-но. Во-напо-ду-ма-ла: «Ма-буть, мій би-чокдо-до-мупо-брів», — та й пі-шла.

Ко-лиди-вить-ся: вовк бич-катя-га-є. Во-напо-біг-ла, ді-до-віска-за-ла. Дід вов-ка в по-грібу-ки-нув.

По-гна-лаба-ба і на тре-тій день бич-капас-ти. Сі-ла та й за-сну-ла. Бі-житьли-сич-ка.

 — Хто ти та-кий? — пи-та-єбич-ка.

 — Я би-чок — тре-тя-чок, з со-ло-мизроб-ле-ний, смо-ло-юза-смо-ле-ний.

 — Дай ме-нісмо-ли, го-луб-чи-ку, при-ло-жи-ти до бо-ку: злю-щісо-ба-китро-хишку-ри не зня-ли.

 — Бе-ри!

У-в'яз-ла й ли-си-цязу-ба-ми, ні-як не вир-веть-ся. Ба-баді-до-віска-за-ла, дід у-ки-нув у по-гріб і ли-сич-ку.

 А да-лі й зай-чи-ка — по-бі-гай-чи-капій-ма-ли.

 Як на-зби-ра-лось їх, дід сів над ля-до-ю в по-гре-бі і да-вайгост-ри-ти ніж. Вед-мідьйо-го й пи-та-є:

 — Ді-ду, на-ві-що ти ніж гост-риш?

 — Щоб з те-бешку-рузня-ти та зро-би-ти з ті-є-їшку-ри і со-бі й бабі ко-жу-хи.

 — Ой, не ріж ме-не, ді-ду-сю, пус-тикра-ще на во-лю. Я то-біба-га-томе-дупри-не-су.

 — Ну, гля-ди!

 Взяв і ви-пус-тиввед-ме-дя.

 Сів над ля-до-ю, знов но-жагост-рить. Вовк йо-го й пи-та-є:

 — Ді-ду, на-ві-що ти но-жагост-риш?

 — Щоб з те-бешку-рузня-ти та на зи-мутеп-лушап-купо-ши-ти.

 — Ой, не ріж ме-не, ді-ду-сю, я то-бі за те ці-луо-та-руо-ве-чокпри-же-ну.

 — Гля-ди!

 І вов-кави-пус-тив.

Си-дить та ще но-жагост-рить. Ли-сич-кави-ткну-ламор-доч-ку, пи-та-є:

 — Ска-жиме-ні, будь лас-ка, ді-ду-сю, на-ві-що ти но-жагост-риш?

 — У ли-сич-ки, ка-же, — гар-нашкур-ка на о-пуш-ку й на ко-мі-рець, хо-чузня-ти.

 — Ой, не зні-май з ме-не, ді-ду-сю, шкур-ку, я то-бі і гу-сей, і ку-рейпри-не-су.

 — Ну, гля-ди!

 І ли-сич-купус-тив.

Зос-тав-сяо-динзай-чик. Дід і на то-гоно-жагост-рить. Зай-чикйо-гопи-та-є, а він і ка-же:

 — У зай-чи-кашкур-кам'я-кень-ка, теп-лень-ка — бу-дутьме-ні на зи-муру-ка-вич-ки й шап-ка.

 — Ох, не ріж ме-не, ді-ду-сю, — я то-бістьо-жок, се-ре-жок, на-мис-тадоб-ро-гона-не-су, тіль-кипус-ти на во-лю.

Пус-тив і йо-го.

 От пе-ре-но-чу-ва-ли ту ніч, ко-ли на ра-нок, ще ні світ ні зо-ря, аж стук — стук щось до ді-да в две-рі. Ба-бапро-ки-ну-лась:

 — Ді-ду, ді-ду! Щось до нас у две-рісту-ка-є, пі-дипо-ди-вись! Дід ви-йніов, — ко-ли — то вед-мідьці-лийву-ликме-дупри-пер. Дід у-зяв мед, та тіль-ки ліг, аж у две-різно-ву — стук — стук! Ко-ливи-йшов — аж вовк по-вен двір о-вецьна-гнав. От не-за-ба- ром ли-сич-капри-нес-лагу-сей, ку-рей — у-ся-ко-їпти-ці. Зай-чикпо-на-но-сивстьо-жок, се-ре-жок, на-мис-тадоб-ро-го. І дід ра-дий, і ба-бара-да.

* Групова поробка.