Консультація для педагогів

ПРОФІЛАКТИКА

емоційного насильства в ЗДО

«Давайте розуміти один одного краще»

 Дослідження свідчать, що останнім часом значно збільшилася кількість дітей дошкільного віку з підвищеною тривожністю. Однією з основних причин такої негативної динаміки є жорстоке поводження з дітьми. Дитинство — пора становлення особистості. І саме у цей період дитина потребує найбільшої уваги і захисту. Тож найближче оточення має забезпечити дитині належний догляд та турботу, а головне — безпечне і радісне існування.

Профілактика жорстокого поводження з дітьми  в дитячому садку

Кожним зверненням до дитини — словом, інтонацією, жестом, і навіть мовчанням — ми повідомляємо їй не лише про себе, свій стан, а й про неї, частіше — саме про неї. Від повторюваних зна­ків схвалення, любові та прийняття у дитини з'являється відчуття: «зі мною все гаразд», «я — хороший». А від сигналів осуду, незадо­волення, критики — відчуття «зі мною щось не так», «я — поганий». Емоційна пам'ять дитини фіксує ці відчуття, і вони стають основою формування самооцінки. У ранньому та молодшому дошкільному віці вплив найближчого оточення відіграє вирішальну роль у станов­ленні особистості дитини.

      З огляду на це колектив дошкільного закладу повинен система­тично проводити роботу щодо профілактики жорстокого поводжен­ня з дітьми.

Формування у педагогів толерантного ставлення до дітей

Жорстоким поводженням з дітьми у дошкільному закладі мож­на вважати, зокрема:

- підвищений тон, крик педагога;

- необґрунтовані та неадекватно занижені оцінки;

- сувору дисципліну, яка тримається на страхові;

- авторитаризм, вимоги без пояснень.

- фізичне насильство;

- нехтування інтересами та потребами ди­тини.

- неприйняття;

- погрози або терор;

- ігнорування психологічних потреб дитини;

- ізоляція;

- розбещення.

 Чому ж саме в дошкільному віці важливо починати таку роботу?

 В цьому віці розпочинається становлення особистості, формуються стереотипи поведінки та реагування в тих чи інших ситуаціях, відбувається фіксація життєвої позиції та життєвих установок, закладаються основи самооцінки. І саме у цей період дитина потребує найбільшої уваги і захисту. Але ж процес соціалізації дітей не завжди відбувається спокійно і без насилля. Педагоги не завжди розуміють, що їхні дії є жорстокими щодо дитини і можуть призвести до непередбачуваних наслідків. Часто дорослі не бачать межі між дисципліною та насильством. Якщо ж немає підтримки дорослих, а навпаки з дитиною поводяться жорстоко, відбувається насильство, то це буде мати для дитини негативні наслідки в майбутньому:

 - патологічне формування особистості;

- закріплюється позиція жертви;

 - формується занижена самооцінка, втрата віри в себе;

 - дитина втрачає довіру до людей.

 Адже, насильство – це не стільки дія когось, скільки відчуття того, над ким вона звершена. І якщо дитина перебуває в ролі жертви, то у неї формується відчуття втрати і передбачення, що це відбудеться знову і в майбутньому. Тобто дитина готує себе до такої ситуації, а значить вона в неї потрапить. Тому виникає необхідність у проведенні заходів та впровадженні політики захисту дітей від будь - яких форм насильства.

- Особливості поведінки ( замкнені діти, інтроверти (флегматики) або діти з імпульсивною поведінкою, гіперактивні).

 - Особливості зовнішності чи фізичні вади.

 - Погані соціальні навички, недостатні комунікативні уміння (порівняно з іншими дітьми, вони легше стають жертвами, ставши жертвою, вони сприймають цю ситуацію як неминучу, знаходить виправдання насильнику).

 - Проблеми в розвитку чи хвороби (епілептики, заїкання, енурез, порушення мови).

 - Низькі здібності (які супроводжуються низькою самооцінкою, а вона в одному випадку може сприяти формуванню ролі жертви, а в іншому – агресивній поведінці, як варіанту компенсації).

 - Діти з незабезпечених сімей

  Важливим моментом є виявлення індикаторів прояву насильства. Це ті ознаки, за якими можна визначити дитину-жертву:

• зниження успішності;
• синці, подряпини;
• зменшення спілкування;
• ігри наодинці;
• занедбаний зовнішній вигляд(брудне тіло, одяг);
• дитину-жертву часто дражнять;
• ці діти часто перебувають біля вихователя, щоб якось захиститися (якщо насильство здійснює не вихователь).

         Стосовно насильства в дитячому середовищі, то дії які йдуть від дітей в дошкільному віці скоріше можна назвати агресивними ніж насильницькими. Оскільки насильницькі дії можуть йти від педагогів, батьків, то роботу слід проводити з ними. При цьому пріоритетним завданням має бути профілактична робота, поширення ненасильницьких цінностей та проведення інформаційної роботи. Важливо, щоб усі спеціалісти, які працюють в дошкільному навчальному закладі, мали спільне бачення проблеми та разом формували стратегію реагування на неї. Також в роботі з дорослими(батьки, працівники закладу) мають ставитись такі завдання:

- актуалізувати та поглибити знання щодо проблеми насильства;

 - формувати почуття відповідальності за себе та інших у розв’язанні проблеми насильства над дітьм;  

- навчити визначати своє місце у розв’язанні даної проблеми, активно діяти на підтримку безпеки дітей у навчальному закладі.

 В ситуації коли вже є факт насилля дорослого над дитиною дошкільного віку, потрібно захистити дитину і проводити роботу з дорослим. В роботі можна спиратись на законодавчу базу щодо проблеми насильства, яка є досить розробленою.  Профілактична робота по запобіганню насильству не повинна обмежуватись просвітницькими заходами. Оскільки причини насильницької поведінки можуть бути різні, то і роботу слід проводити в різних напрямках.

 

Напрямки роботи з батьками:

- підвищення психологічної обізнаності батьків (наслідки жорстокого поводження як для дітей так і для дорослих, розрізнення межі між вимогливістю та жорстокістю, індикатори прояву насильства, причини та форми насильства, служби в які можна звернутись за допомогою);

 - формування відповідальності за себе та інших (права дитини та обов’язки дорослих по реалізації цих прав, розуміння власних потреб та потреб дитини, визначення власних цінностей та очікувань від дитини);

- визначення власного місця у вирішенні проблеми насильства (усвідомлення власної позиції, можливості співпраці з педагогами, психологами).

 Напрямки роботи з працівниками дошкільного закладу:

- підвищення психологічної обізнаності (ті ж питання що і з батьками);

 - формування толерантного ставлення до дітей

- визначення власного місця у вирішенні проблеми насильства (усвідомлення власної позиції, можливості співпраці з батьками, психологами, соціальними педагогами, заходи по роботі з дитиною-жертвою);

 - профілактика емоційного вигорання;

- розвиток навичок комунікації, як ефективного засобу вирішення конфліктних ситуацій. Можна організувати проведення тренінгів, тематичних зустрічей, групових консультацій, виступів на педрадах чи батьківських зборах.

Напрямки роботи з дітьми:

 - розвиток емоційно-вольової сфери ( вчити розпізнавати емоції та володіти ними, контролювати свою агресію, виражати свої емоції у соціально-прийнятній формі, виявляти симпатію, розуміти почуття інших);

- розвиток комунікативних навичок (навички спілкування, уміння конструктивно вирішувати конфлікти, відстоювати свої інтереси);

 - психологічна підтримка особистісного розвитку (показувати «особливість» дитини, щоб вона не витрачала сили на самоствердження, формувати адекватну самооцінку надаючи можливість для реальних досягнень, розвиваючи соціальні навички, вчити розуміти потреби та бажання як свої так і інших);

 - формування життєвих навичок, які допоможуть не потрапляти в ситуації насильства (уміння сказати «ні», уміння працювати в групі, уміння звертатись за допомогою і приймати її, уміння вибачитись, уміння допомагати іншим, уміння скаржитись, уміння захищати себе соціально прийнятним способом, не зачіпаючи чужі інтереси, уміння оцінювати ризик

 Робота з дітьми має носити комплексний характер. Це і заняття за спеціально створеною программою (або включення вищеназваних завдань у програми розвитку емоційної сфери, розвитку комунікативних навичок і т.п.), і використання в повсякденні ігор та вправ на розвиток тих чи інших умінь, і обговорення художніх творів з «потрібними» ситуаціями і т.п.

Необхідною умовою попередження жорстокого поводження з дітьми є підвищення психологічної та педагогічної обізнаності педа­гогів. Дуже важливо, щоб педагоги усвідомлювали ті наслідки, до яких призводить жорстоке поводження з дітьми, та розуміли, які дії щодо дітей є жорстокими і де вимогливість межує з жорстокістю. А ще — необхідно формувати у педагогів толерантне ставлення до дітей. Адже педагоги мають за будь-яких умов проявляти великодушність до дітей, поважати їхні права, визнавати право кожної дитини бути ін­шою, сприймати її такою, якою вона є, вміти поставити себе на місце дитини, співпрацювати з нею на засадах партнерства.

 Просвітницька робота з батьками

З перших років життя дитина «вбирає» все, що бачить і чує у себе вдома, адже її життєдіяльність стає часточкою життя сім'ї. Тож гармонійна та доброзичлива атмосфера сімейних стосунків дуже важлива для зростання малюка. Від доброзичливості найближчого оточення дитини залежить її емоційне і фізичне здоров'я, вмін­ня контактувати з людьми.

 Діти, яких поважають, учаться поважати інших. Про яких турбуються — вчаться ви­являти турботу. Яких люблять таки­ми, якими вони є, — вчаться бути терпимими до інших. Так закладаються основи гуманних стосунків батьків і дітей. Тому метою співпраці з роди­нами вихованців є допомогти батькам зрозуміти і прийняти сучасні гуманістичні ідеї та переконання, які ґрунтуються на повазі до особистості дитини. Адже батьки часто не розуміють, що їхні дії є жорстокими щодо дитини і можуть призвести до непередбачуваних наслідків.

Тож для попередження жорстокого поводження батьків з дітьми  доцільно проводити:

- інформаційні повідомлення на загальних батьківських збо­рах «Батьківська влада та обов'язок», «Ефективність вихо­вання без покарань», «Емоційно-особистісні проблеми ди­тини», «Почуйте серцем голос Вашої дитини»;

- лекторії «Чи треба карати дитину?», «Безпомилкове вихо­вання».

Попередження жорстокого поводження дітей з однолітками

Деякі діти інколи жорстоко поводяться з однолітками. Це вияв­ляється в образливих прізвиськах, глузуванні над зовнішнім вигля­дом, погрозах, приниженнях. Саме у п'ятирічному віці діти можуть демонстративно заздрити одноліткам, зачіпати їх, змагатися з ними та часом агресивно підкреслювати власну перевагу.

Для формування психологічної єдності з іншими дітьми, позитив­ного спілкування, педагоги  мають спрямували свої зусилля на розв'язання та­ких завдань:

- організовуючи освітній процес, варто використовувати різні ме­тоди і прийоми, що сприяють згурту­ванню дитячого колективу. Це систе­ма педагогічних впливів, що містить ігрові ситуації, прийоми, різні ко­лективні творчі ігри, ігрові заняття, спрямовані на створення позитивно­го емоційного настрою та атмосфери безпеки у групі однолітків.

- формуючи дружнє ставлення дітей до однолітків, керуватися твердженням, що дитина це не шма­ток глини, з якого можна виліпити усе, що захочеш. Дитина — особис­тість, яка здатна відчувати, пережи­вати, сприймати, розмірковувати, хотіти, і, спираючись на свій уні­кальний досвід, мати свою власну точку зору та вибирати, як їй поводитися у тій чи тій ситуації. Тож  намагатися сформувати у дітей морально-етичні цінності, збагачуючи їхній досвід добрими вчинка­ми, дружнім ставленням одне до одного, заохочуючи піклування про молодших та слабших, допомогу товаришам тощо.

Жорстоке поводження з дітьми та його наслідки

Жорстоке поводження з дітьми — це фено­мен, існування якого відоме з часу появи історич­них записів людства. Оскільки насилля — не лише соціальне явище, воно пов'язане з природою лю­дини.

На сьогодні не існує єдиного визначення терміну «жорстоке поводження з дітьми». Про­те більшість дослідників і практиків у розвинених країнах користуються визначенням, запро­понованим відомим американським психологом італійського походження Джеймсом Гарбаріно: «Будь-яку дію або бездіяльність стосовно дитини з боку батьків, осіб, які їх замі­нюють, а також закладів або суспільства загалом, внаслідок чого порушено фізичний або психіч­ний розвиток, здоров'я або благополуччя дитини, а також обмежено її права й свободи вважають жорстоким поводженням з дітьми».

Основними формами жорстокого пово­дження з дітьми є:

Психологічне (емоційне) насильство: є стриж­нем усіх видів насильства і зневаги стосовно дітей. Переважна більшість дослідників вважають, що психологічні особливості жертв насильства спри­чинені не стільки фізичними травмами, скільки на­сильством над особою.

Психологічне (емоційне) насильство може виражатися як грубим поводженням з дитиною, так і нелюбов'ю, несхильністю до неї, які демонструються різними способами. Якщо батьки по­стійно принижують, залякують та ображають дитину, брутально поводяться з нею, створюють для неї стресові ситуації, якщо вони рідко бува­ють задоволені дитиною, насміхаються над нею, то з упевненістю можна говорити про психоло­гічне насильство над дитиною. Також емоційним насильством вважають відсутність емоційного контакту батьків з дитиною, коли батьки не проявляють своєї любові до дитини, не підбадьорю­ють і не приймають її.

Враховуючи думки провідних фахівців у цій галузі, пропонується таке робоче визначення пси­хологічного насильства: «Психологічним (емоцій­ним) насильством є одноразова або хронічна пси­хічна дія на дитину або її нехтування батьками чи іншими дорослими, що призводить до порушення емоційного розвитку дитини, її поведінки і здат­ності до соціалізації.»

Виокремлюють п'ять основних типів руйнів­ної поведінки значущих для дитини дорослих, зо­крема батьків, що заважають здоровому розвитку дитини, порушують її віру у себе, сприяють появі різних емоційних проблем і неадекватної пове­дінки:

Сексуальне насильство або розбещен­ня — це залучення дитини з її згоди або без такої до сексуальних дій з дорослим (або з людиною, старшою за неї на три й більше років) з метою отримання останнім сексуального задоволення або вигоди.

Існує поширена думка, що особи, які вчи­няють сексуальне насильство над дітьми, страж­дають психічними захворюваннями, настільки їх дії поза межами соціальних та етичних норм. Численні дослідження, переважно зарубіжних учених та фахівців, свідчать, що хоча сексуальні насильники дітей частіше хворіють на психічні захворювання, ніж інші люди, все ж таки пере­важно — це звичайні люди, але з певними психо­логічними особливостями.

Сексуальне насильство впливає на фізич­не та психічне здоров'я і розвиток дитини, пору­шує процес її соціалізації. Травматичні наслідки насильницьких дій можуть негативно впливати на особистісний розвиток дитини протягом три­валого часу, інколи — все життя.

Фізичне насильство — це навмисне нане­сення фізичних ушкоджень (травм) дитині бать­ками (іншими особами), що спричиняють пору­шення фізичного чи психічного здоров'я дитини і потребують медичного втручання, або позбавля­ють життя.

Основними психологічними наслідками фізичного насильства є симптоми, обумовлені стресом — напруженість, головний біль, психосоматичні розлади. Дитина, яку ображають, стає замкнутою, тривожною. Оскільки вона не знає, коли станеться наступний напад, дити­на завжди насторожі, для неї характерна підви­щена збудливість, готовність до нападу, а також страх перед майбутнім випробуванням болем. Щоб уникнути цього, дитина намагається не ду­мати і не говорити про травмуючи події, вона прагне витіснити всі думки і спогади про запо­діяну їй шкоду. На всі запитання, пов'язані з та­кими подіями, маленькі діти часто відповідають «не знаю».

Відчуваючи гнів проти того, що з нею від­бувається, дитина стає агресивною щодо слаб­ших — дітей чи тварин. Для дітей, що пережива­ють фізичне насильство, характерні нав'язливі думки, що з'являються ніби нізвідки, тому їм важ­ко зосередиться на грі або на занятті, вони неу­важні, уникають спілкування з однолітками, від­стають у розвитку.

Нехтування інтересами та потребами ди­тини — це відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, ви­хованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, в силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідче­ність) і без таких.

Звичайно ж, усім батькам добре відоме зна­чення повноцінного харчування, належного догля­ду, надання своєчасної медичної допомоги для нор­мального зростання і розвитку дитини. А от про значення емоційного спілкування для розвитку дитини, особливо у перші роки життя, на жаль, знають не всі. Перший рік життя дитина прово­дить з матір'ю, і порушення материнсько-дитячих стосунків у цей період завдає непоправної шкоди не лише психічному, а й фізичному розвитку ди­тини. Нехтування емоційними потребами дитини, відсутність доброзичливого, ніжного спілкування з дитиною під час догляду, відсторонення від про­блем розвитку дитини тісно пов'язані з психоло­гічним (емоційним) насильством.

Усі форми жорстокого поводження пов'язані між собою та негативно впливають на особистість дитини.

П'ять шляхів до серця дитини

Дотик — один із найважливіших проявів лю­бові до дитини. У перші роки життя дитині необ­хідно, щоб дорослі брали її на руки, обіймали, гладили по голові, цілували тощо. Тактильна лас­ка однаково важлива і для хлопчиків, і для дівча­ток. Виражаючи свою любов до дитини цього віку за допомогою ніжних дотиків, голубіння, поцілун­ків, ви домагаєтеся більшого емоційного відгуку, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, адже тоді слова втратять усю силу і сенс. Кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою.

Час, присвячений спілкуванню з дити­ною, — це ваш подарунок для неї. Ви ніби гово­рите: «Ти потрібна мені. Мені подобається бути з тобою». Іноді діти, для яких батьки не знаходять достатньо часу, саме поганими вчинками привер­тають до себе їхню увагу: бути покараним краще, ніж бути забутим. Тож як би ви не були заклопо­тані, потрібно приділяти час не лише хатнім спра­вам, перегляду телепередач, іншим задоволенням,

Подарунок. Багато батьків використовують подарунки, щоб «відкупитися» від дитини. Діти, які одержують ці подарунки, починають вважати, що любов можна замінити різними речами.

Слід пам'ятати, що ні кількість, ні коштов­ність подарунків не відображують силу почуття. Справжній подарунок дарують щиро: не в обмін, а просто так.

Допомога. Кожного дня діти звертають­ся до нас з різними запитаннями, проханнями про допомогу. Завдання дорослих — почути за­питання та відповісти на них, вчасно допомогти дитині. Якщо дорослі допомагають дитині і ро­блять це з радістю, то душа дитини наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять і сварять дити­ну, така допомога її не радує.

     На кожному етапі розвитку дитини ми по-різному виражаємо свою любов до неї. Дуже важ­ливо обрати саме ту форму вираження (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.

Як висновок, хотілось би зазначити, що проблема насильства над дітьми дуже складна, не однозначна, але потрібно робити кроки для її вирішення. Для цього необхідна взаємодія психологів, педагогів, соціальних педагогів, інших фахівців, батьків. Важливо щоб всі дорослі, які опікуються дитиною мали спільне бачення проблеми та керувалися принципом поваги до особистості дитини.