Консультація на тему: "Граючи - навчаємось".

Граючи - навчаємось

Недарма, мабуть, вважають, що той, хто в дитинстві багато та захоплено грався, подорослішавши, зможе так само багато та захоплено працювати. Тому не варто зверхньо ставитися до дитячих ігор і вважати, нібито гру та роботу відділяє прірва, звісно, у розвивальному значенні. Адже і ми, дорослі, не завжди помічаємо той момент, коли в нас під руками гра перетворюється на роботу, а робота — на гру: це чудово, якщо людина здатна перетворити на захоплення трудові обов'язки.

Гра — провідна діяльність дитинства. Найважливіша ознака дитячої гри — цілковита захопленість, дитина повністю поринає у гру. Трапляється, що вона забуває про все — їжу, сон, оточуючих, реальне життя. У такі хвилини дитина живе в іншому світі. Крім цього, подібна захопленість доповнюється емоційною насолодою. Тому не варто дивуватися, якщо дитина розлючується, коли дорослі необережно порушують її гру, переривають те, що повинно тривати в її фантазії,— відбувається конфлікт двох світів, двох розумінь серйозності справи. З точки зору дорослих, дитина всього лише грається і вже час займатися кориснішими справами (вечеряти, вмиватися, гуляти тощо). А з точки зору дитини, вона зайнята дуже цікавою роботою, і перш ніж іти кудись, вона повинна її доробити.

Чого ж діти вчаться під час гри?

Насамперед, дитина відкриває власне тіло, світ, знайомиться з речами, їхніми властивостями та призначенням. Гра активізує дитину, тримає напоготові її нервову систему, виробляє імунітет проти прикростей і тиску. Під час гри тренуються рухові здібності, створюються передумови для вправляння у розумових здібностях, дитина вчиться орієнтуватися на площині та в просторі, розширюється її світогляд. І це ще не все: під час гри дитина збагачує також і світ своїх переживань, повторює та знову переживає все приємне та неприємне, що щодня відбувається довкола неї та з нею.

Гра старшого дошкільника відзначається своєрідним переходом до нової якості гри. Дитина вчиться гратися не тільки поруч або в компанії дітей, але й, що є найголовнішим,— разом із ними. Йдеться в буквальному розумінні про зіграність. Така перша зіграність багато що визначає в житті людини. По суті, вона означає початок співіснування разом із однолітками, зі своїм поколінням. Гра з іншими дітьми — не забавка, не заповнення вільного часу, якого в дитини вдосталь. Гратися з іншими дітьми означає розділяти з ними час, місце, іграшки, думки, плани. Дитина дізнається на практиці, що вдається лише та справа, до якої кожний у міру своїх сил докладе рук, а це вже є основами співпраці. У вільному спілкуванні з однолітками дитина вчиться тактики та практики взаємин, їй доводиться бути як співробітником, так і товаришем.

Отже, під час гри дитина змушена вчитися розуміти особливості характерів інших, оцінювати їхні вчинки, пристосовувати свою поведінку до їхніх вимог — а це вже вагома школа практичної психології.

Гру недарма називають дев'ятим валом дитячого розвитку. Те, на що дитина здатна в процесі гри, ще недоступно їй в будь-якій іншій діяльності. Граючись, вона швидше поділиться з однолітком, поступиться йому, допоможе, виявить витримку та терпіння. В ігровій формі легше запам'ятати, вивчити, зрозуміти новий матеріал. Розвиток самостійності, відповідальності, уміння стримувати свої бажання, зважати на інших — усе це виникає насамперед під час гри.

У старшому дошкільному віці гра стає сюжетно-рольовою: діти перебирають на себе ролі дорослих людей і в узагальненій формі, в ігрових умовах відтворюють діяльність дорослих і взаємини між ними. Дитина, обираючи та виконуючи роль, набуває відповідного образу — мами, лікаря, водія, пірата — та зразки його дій.

Дорослий і його дії стають для дитини зразком не тільки об'єктивно, але й суб'єктивно: дитина не просто імітує дії дорослих, вона ототожнює себе із соціальною роллю дорослого. Сюжет — сфера дійсності, яка відбивається під час гри. Спочатку дитина обмежена родиною, тому її ігри пов'язані здебільшого із сімейними, побутовими проблемами.

Згодом, у міру засвоєння нового, дитина починає використовувати складніші сюжети — виробничі, військові тощо. Гра на той самий сюжет поступово стає стійкішою, тривалішою. Старші дошкільники здатні гратись в одне і те саме кілька годин поспіль, а деякі їхні ігри можуть тривати навіть кілька днів. Діти, які перебувають у загальній системі взаємин, розподіляють між собою ролі перед початком гри і підпорядковані обумовленим правилам виконання певної ролі, жорстко контролюючи послідовність їх дотримання.

Гра сприяє становленню також і довільної поведінки дитини. Механізм керування своєю поведінкою (тобто дотримання правил) формується саме під час гри, а вже згодом упроваджується в інших видах діяльності. Довільність припускає наявність зразка поведінки, який наслідує дитина, і контролю. Під час гри зразком є не моральні норми або інші вимоги дорослих, а образ іншої людини, чию поведінку копіює дитина. Самоконтроль з'являється тільки в період завершення дошкільного віку, тому спочатку дитина потребує зовнішнього контролю — з боку її товаришів по грі. Спочатку діти контролюють одне одного, а потім — кожний сам себе. Поступово зовнішній контроль зникає із процесу керування поведінкою, і образ починає регулювати поведінку дитини безпосередньо.

У цей період дитині ще складно перенести механізм довільності, що формується під час гри, на неігрові ситуації: те, що легко вдається дитині в процесі гри, значно гірше виходить на вимогу дорослих (наприклад: під час гри дошкільник може тривалий час перебувати у позі вартового, але стояти прямо і не рухатися за наказом дорослого йому важко). За сприятливих умов розвитку на момент вступу до школи дитина здатна керувати своєю поведінкою цілком, а не тільки окремими діями.

Гра дитини характеризується вірою в достовірність і правду, вигадки. Варто сказати дитині, ”ніби-то” і вигадка вже живе в ній. При цьому в дитини відмічається ще одна якість: діти знають те, чому вони можуть вірити і те, чого треба не помічати.

Гра є особливою формою життя дитини в суспільстві і задоволення основної потреби дитини як істоти суспільної.

Кожне суспільство стихійно впливає на зміст ігор:

· через іграшки

· через ставлення до гри.

В розвитку дитини і колективу дітей велика роль належить основному виду діяльності дітей в дошкільний період – грі.

Основним джерелом ігор є соціальне життя людей, умови, в яких живе дитина, його сім’я. Основною особливістю гри є те, що вона являє собою відображення дітьми навколишнього життя – дій діяльності людей, їх взаємовідносини в обстановці створеній дитиною уявою.Основними структурними елементами гри є: ігровий задум, сюжет або її зміст, ігрові дії, ролі, правила, які диктуються самою грою і створюються дітьми чи пропонуються дорослими.

Ігровий задум – це загальне визначення того, у що і як будуть грати діти. За задумом гри, ігри можна розділити на групи:

відображуючи побутові явища ("Сім’я”, "Дитячий садок”)

відображуючи працю людей (будівництво різних будов...)

відображуючи суспільні явища, події, традиції (свята, подорожі, демонстрації).

Сюжет, зміст гри – це те, що складає його живу сутність, визначає розвиток, різноманітність і взаємозв’язок ігрових дій, взаємовідносини дітей.

Структурною особливістю і центром гри являється роль, яку виконує дитина.

Включаючи гру в педагогічний процес, вихователь вчить дітей гратись, створювати, за словами А.С.Макаренка "хорошу гру”. Для такої гри характерні слідуючи якості:

· виховуючи-пізнавальна цінність змісту;

· повнота і вірність відображу вальних уявлень, цілеспрямованість;

· активність, організованість, творчий характер ігрових дій;

· підкорення правилам і здатність керуватися ними в грі з врахуванням інтересів окремих дітей і всіх гравців;

· цілеспрямоване використання іграшок і ігрових матеріалів;

· доброта відносин і радісний настрій дітей.

Керуючи грою, вихователь впливає на всі сторони особливості дитини: на його розум, почуття, волю, поведінку, використовує її в цілях розумового, естетичного, фізичного виховання. Таким чином, гра являється засобом всебічного виховання і розвитку дітей.