17 липня о 18:00Вебінар: Відеоуроки: як створювати якісний контент для Ютубу

Консультативно - методичні поради для педагогів «Критерії визначення тривожності в дитини. Як допомогти тривожній дитині»

Про матеріал
Рекомендації включають в себе поради для педагогів, батьків тривожних дітей, комплекс ігрових вправ по роботі з дітьми , які мають високий рівень тривоги
Перегляд файлу

1

 

 

Консультативно - методичні поради  для педагогів

«Критерії визначення тривожності в дитини.

Як допомогти тривожній дитині»

          Рекомендації підготувала Констатинова Л.М., практичний психолог НВК 56

(включають в себе поради  для педагогів, батьків тривожних дітей,  комплекс ігрових вправ по роботі з дітьми , які мають високий рівень тривоги)

Тривожні діти

Слово «тривожний» відзначається в словниках з 1771 року. Існує багато версій, що пояснюють походження цього терміна. Автор однієї з них думає, що слово «тривога» означає тричі повторений сигнал про небезпеку з боку супротивника.

У психологічному словнику дано наступне визначення тривожності: це «індивідуальна психологічна особливість, що полягає в підвищеній схильності відчувати занепокоєння у всіляких життєвих ситуаціях, у тому числі й у таких, котрі до цього не призводять».

Варто відрізняти тривогу від тривожності. Якщо тривога — це епізо­дичні прояви занепокоєння, хвилювання дитини, то тривожність є стійким станом. Наприклад, буває, що дитина хвилюється перед висту­пами на святі чи відповідаючи біля дошки. Але це занепокоєння виявляється не завжди, іноді в тих самих ситуаціях вона залишається спокій­ною. Це — прояви тривоги. Якщо ж стан тривоги повторюється часто й у самих різних ситуаціях (при відповіді біля дошки, спілкуванні з незнай­омими дорослими і т.д.), то варто говорити про тривожність.

Тривожність не зв'язана з якою-небудь визначеною ситуацією і ви­являється майже завжди. Цей стан супроводжує людину в будь-якому виді діяльності. Коли ж людина боїться чогось конкретного, ми говори­мо про прояв страху. Наприклад, страх темряви, страх висоти, страх зам­кнутого простору.

К.Ізард пояснює розходження термінів «страх» і «тривога» у такий спосіб: тривога — це комбінація деяких емоцій, а страх — лише одна з них.

Страх може розвиватися в людини в будь-якому віці: у дітей від од­ного року до трьох років нерідкі нічні страхи, на 2-му році життя, на думку А.Захарова, найчастіше виявляється страх несподіваних звуків, страх самотності, страх болю (і зв'язаний з цим страх медичних праців­ників). У 3—5 років для дітей характерні страхи самітності, темряви і замкнутого простору. У 5—7 років ведучим стає страх смерті. Від 7 до 11 років діти більш за все бояться «бути не тим, про кого добре гово­рять, кого поважають, цінують і розуміють».

Кожній дитині притаманні деякі страхи. Однак, якщо їх дуже бага­то, то можна говорити про прояви тривожності в характері дитини.

Дотепер ще не вироблено певної точки зору на причини виникнен­ня тривожності. Але більшість учених вважає, що в дошкільному і мо­лодшому шкільному віці одна з основних причин криється в порушенні відносин між батьками і дітьми.

Автори книги «Емоційна стійкість школяра» Б.Кочубей і І.Новікова вважають, що тривожність розвивається внаслідок наявності в дити­ни внутрішнього конфлікту, що може бути викликаний:

  1.                     Суперечливими вимогами, пропонованими батьками, або батька­ми і школою (дитячим садом). Наприклад, батьки не пускають дитину до школи через погане самопочуття, а вчитель ставить «двійку» у жур­нал і вичитує її за пропуск уроку в присутності інших дітей.
  2.                     Неадекватними вимогами (найчастіше завищеними). Наприклад, батьки неодноразово повторюють дитині, що вона неодмінно повинна бути відмінником, не можуть і не хочуть змиритися з тим, що син чи донька не є кращим учнем класу.
  3.                     Негативними вимогами, що принижують дитину, ставлять її в за­лежне положення. Наприклад, вихователь чи вчитель говорять дитині: «Якщо ти розповіси, хто погано поводився під час моєї відсутності, я не повідомлю мамі, що ти бився». Фахівці вважають, що в дошкільному і молодшому шкільному віці більш тривожні хлопчики, а після 12 років — дівчатка. При цьому дівчатка більше хвилюються з приводу взаємин з іншими людьми, а хлопчиків більше турбує насильство і покарання. Зробивши який-небудь «непорядний» вчинок, дівчатка переживають, що педагог чи батьки погано про неї подумають, а подружки відмов­ляться з нею дружити. У цій же ситуації хлопчики, швидше за все, бу­дуть боятися, що їх покарають дорослі чи поб'ють однолітки.

Через 6 тижнів після початку навчального року в школярів звичай­но підвищується рівень тривожності, і вони мають потребу в 7—10-ден-ному відпочинку.

Тривожність дитини багато в чому залежить від рівня тривожності оточуючих його дорослих. Висока тривожність педагога чи батьків пе­редається дитині. У родинах з доброзичливими відносинами діти менш тривожні, ніж у родинах, де часто виникають конфлікти.

Цікавий той факт, що після розлучення батьків, коли, здавалося б, у родині закінчилися скандали, рівень тривожності дитини не знижуєть­ся, а, як правило, різко зростає. Психолог Е.Ю.Брель виявила і таку за­кономірність: тривожність дітей зростає в тому випадку, якщо батьки незадоволені своєю роботою, житловими умовами, матеріальним ста­новищем. Може бути, саме тому в наш час число тривожних дітей не­ухильно росте.

Авторитарний стиль батьківського виховання в родині теж не сприяє внутрішньому спокою дитини.

Існує думка, що навчальна тривожність починає формуватися вже в дошкільному віці. Цьому можуть сприяти як стиль роботи вихователя, так і завищені вимоги до дитини, постійні порівняння її з іншими дітьми. У деяких родинах протягом усього року, що передує надходженню до школи, у присутності дитини ведуться розмови про вибір «гідної» шко­ли, «перспективного» учителя. Заклопотаність батьків передається і дітям. Крім того, батьки наймають дитині численних учителів, які го­динами виконують з нею завдання. Незміцнілий і ще не готовий до та­кого інтенсивного навчання організм дитини іноді не витримує, маля починає хворіти, бажання учитися пропадає, а тривожність із приводу прийдешнього навчання стрімко зростає.

Тривожність може бути пов'язана з неврозом чи з іншими психічними розладами. У цих випадках необхідна допомога медичних фахівців.

Портрет тривожної дитини

Тривожна дитина, входячи до класу, напружено вдивляється в усе, що знаходиться навколо, несміливо, майже беззвучно здоровається і ніяково сідає на краєчок найближчого стільця. Здається, що вона очікує и яких-небудь неприємностей.

Таких дітей у школі чимало, і працювати з ними навіть складніше, ніж з іншими категоріями «проблемних» дітей, тому що і гіперактивні,

і агресивні діти завжди на очах, як на долоньці, а тривожні намагаються тримати свої проблеми при собі. їх відрізняє надмірне занепокоєння, причому іноді вони бояться не самої події, а її передчуття. Часто вони очікують найгіршого. Діти почувають себе безпомічними, побоюються грати в нові ігри, приступати до нових видів діяльності. У них високі вимоги до себе, вони дуже самокритичні. Рівень їхньої самооцінки низь­кий, такі діти дійсно думають, що вони гірше за інших в усьому, що вони некрасиві, нерозумні, незграбні. Вони шукають заохочення, схвалення дорослих у всіх справах.

Для тривожних дітей характерні соматичні проблеми: біль в животі, запаморочення, головні болі, спазми в горлі, утруднений поверхневий подих тощо. Під час прояву тривоги вони часто відчувають сухість у роті, ком у горлі, слабість у ногах, прискорене серцебиття.

Як виявити тривожну дитину.

Досвідчений педагог, звичайно, у перші ж дні знайомства з дітьми зрозуміє, хто з них має підвищену тривожність. Однак, перш ніж роби­ти остаточні висновки, необхідно поспостерігати за дитиною, що вик­ликає побоювання у різні дні тижня, під час навчання і вільної діяль­ності (під час перерви, на вулиці), у спілкуванні з іншими дітьми.

Щоб зрозуміти дитину, довідатися, чого ж вона боїться, можна по­просити батьків, вихователів чи вчителів-предметників заповнити бланк опитувальника. Відповіді дорослих прояснять ситуацію, допоможуть простежити сімейну історію. А спостереження за поведінкою дитини підтвердять чи спростують ваше припущення.

П.Бейкер і М.Алворд радять придивитися, чи характерні для повед­інки дитини наступні ознаки.

Критерії визначення тривожності в дитини

  1.                     Постійне занепокоєння.
  2.                     Труднощі, іноді неможливість сконцентруватися на чому-небудь.
  3.                     М'язова напруга (обличчя, шия).
  4.                     Дратівливість.
  5.                     Порушення сну.

Можна припустити, що дитина тривожна, якщо хоча б один із кри­теріїв, перерахованих вище, постійно виявляється в її поведінці.

Критерії визначення страху розлуки

  1. Повторюваний надмірний розлад, сум при розставанні.
  2. Постійне надмірне занепокоєння про втрату, про те, що доросло­му може бути погано.
  3. Постійне надмірне занепокоєння, що яка-небудь подія приведе його до розлуки з родиною.
  4. Постійна відмова йти до дитячого садка.
  5. Постійний страх залишитися одному.
  6. Постійний страх засинати одному.
  7. Постійні нічні кошмари, у яких дитина з кимсь розлучається.
  8. Постійні скарги на нездужання: головний біль, біль у животі й ін. (Діти, що страждають страхом розставання, і справді можуть занедужати, якщо багато думають про те, що їх тривожить.)

Якщо хоча б три риси були присутні в поведінці дитини протягом чотирьох тижнів, то можна припустити, що в дитини дійсно спостері­гається цей вид страху.

Як допомогти тривожній дитині

Робота з тривожною дитиною пов'язана з значними труднощами і, як правило, забирає багато часу.

Фахівці рекомендують проводити роботу з тривожними дітьми в трьох напрямках:

  1.                     Підвищення самооцінки.
  2.                     Навчання дитини умінню керувати собою в конкретних, найбільш хвилюючих її ситуаціях.
  3.                     .Зняття м'язової напруги.
    Розглянемо докладніше кожне з названих напрямків.

Підвищення самооцінки

Звичайно ж, підвищити самооцінку дитини за короткий час немож­ливо. Необхідно щодня проводити цілеспрямовану роботу. Звертайте­ся до дитини по імені, хваліть її навіть за незначні успіхи, відзначайте їх у присутності інших дітей. Однак ваша похвала повинна бути щи­рою, тому що діти гостро реагують на фальш. Причому дитина обов'яз­ково повинна знати, за що її похвалили. У будь-якій ситуації можна знайти привід для того, щоб похвалити дитину.

Бажано, щоб тривожні діти частіше брали участь у таких іграх у колі, як «Компліменти», «Я дарую тобі...», що допоможуть їм довідатися ба­гато приємного про себе від навколишніх, глянути на себе «очима інших дітей». А щоб про досягнення кожного учня чи вихованця довідалися навколишні, у групі дитячого садку чи в класі можна оформити стенд «Зірка тижня», на якому раз на тиждень всю інформацію буде присвя­чено успіхам конкретної дитини.

Кожна дитина, таким чином, одержить можливість бути в центрі ува­ги навколишніх. Кількість рубрик для стенду, їхній зміст і розташуван­ня обговорюються спільно дорослими і дітьми.

У роздягальні, на шафці кожної дитини можна закріпити «Квітку-семи-квітку» (чи «Квітку досягнень»), вирізану з кольорового картону. У центрі квітки — фотографія дитини. А на пелюстках, що відповідають дням тижня, — інформація про результати дитини, якими вона пишається.

Така форма роботи сприяє встановленню контактів між дітьми, тому що вони звертаються по допомогу до товаришів, а батьки можуть дізна­тися, чого ж домоглася їхня дитина протягом дня, які в неї успіхи.

Позитивна інформація дуже важлива і для дорослих, і для дітей, для установлення взаєморозуміння між ними. Причому потрібна вона для батьків дітей будь-якого віку.

Використання наочної форми роботи допомагає вирішити відразу кілька педагогічних задач, одна з яких — підвищення рівня самооцінки дітей, особливо тих, у кого висока тривожність.

Навчання дітей умінню керувати своєю поведінкою

Як правило, тривожні діти не повідомляють про свої проблеми відкрито, а іноді навіть ховають їх. Тому, якщо дитина заявляє дорос­лим, що вона нічого не боїться, це не означає, що її слова відповідають дійсності. Швидше за все, це і є прояв тривожності, у якій дитина не може чи не хоче зізнатися.

У цьому випадку бажано залучати дитину до спільного обговорен­ня проблеми. У дитячому саду можна поговорити з дітьми, сидячи в колі, про їхні почуття і переживання в хвилюючих ситуаціях. А в школі можна на прикладах літературних творів показати дітям, що смілива людина — це не той, хто нічого не боїться (таких людей немає на світі), а той, хто вміє перебороти свій страх. Бажано, щоб кожна дитина сказа­ла вголос про те, чого вона боїться. Можна запропонувати дітям нама­лювати свої страхи, а потім у колі, показавши малюнок, розповісти про нього. Подібні бесіди допоможуть тривожним дітям усвідомити, що в багатьох однолітків існують проблеми, подібні з тими, котрі характерні, як їм здавалося, тільки для них.

Звичайно, усі дорослі знають, що не можна порівнювати дітей один з одним. Однак, коли мова йде про тривожних дітей, цей прийом катего­рично неприпустимий. Крім того, бажано уникати змагань і таких видів діяльності, що примушують порівнювати досягнення одних дітей з до­сягненнями інших. Іноді травмуючим фактором може стати проведення навіть такого простого заходу, як спортивна естафета. Краще порівняти досягнення дитини з її результатами, показаними, наприклад, тиждень тому. Навіть, якщо дитина зовсім не справилася з завданням, ні в якому разі не можна повідомляти батькам: «Ваша дочка гірше усіх виконала аплікацію» чи «Ваш син закінчив малюнок останнім».

Якщо в дитини виявляється тривога при виконанні навчальних зав­дань, не рекомендується проводити які-небудь види робіт, що врахову­ють швидкість. Таких дітей варто запитувати не на початку і не на­прикінці уроку, а в середині. Не можна підганяти і квапити їх.

Звертаючись до тривожної дитини з проханням чи питанням, бажа­но установити з нею контакт очима: або ви нахилитеся до неї, або підніміть дитину до рівня ваших очей.

Спільне з дорослим вигадування казок і історій навчить дитину виражати словами свою тривогу і страх. І навіть якщо вона приписує їх не собі, а вигаданому герою, це допоможе зняти емоційний вантаж внутр­ішнього переживання і якоюсь мірою заспокоїть дитину.

Навчати дитину керувати собою в конкретних, найбільш хвилюючих її ситуаціях можна і потрібно в повсякденній роботі з нею.

Грати можна як в рольові ігри, так і в знайомі ситуації, які виклика­йте особливу тривогу дитини (наприклад, ситуація «боюся вихователя, учителя» дасть дитині можливість пограти з лялькою, що символі­зує фігуру педагога; ситуація «боюся війни» дозволить діяти від імені бомби, тобто чогось страшного, чого боїться дитина).

Ігри, у яких лялька дорослого виконує роль дитини, а лялька дити­ни — роль дорослого, допоможуть дитині виразити свої емоції, а вам — зробити багато цікавих і важливих відкриттів. Тривожні діти бояться рухатися, але ж саме в рухливій емоційній грі (війна, «козаки-розбійники») дитина може пережити і сильний страх, хвилювання, і це допо­може їй зняти напругу в реальному житті.

Зняття м'язової напруги

Бажано при роботі з тривожними дітьми використовувати ігри на тілесний контакт. Дуже корисні вправи на релаксацію, техніка глибо­кого подиху, заняття йогою, масаж і просто розтирання тіла.

Ще один спосіб зняття зайвої тривожності — розфарбовування об­личчя старими маминими помадами. Можна також улаштувати імпро­візований маскарад, шоу. Для цього треба приготувати маски, чи кос­тюми, просто старий одяг дорослого. Участь у виставі допоможе три­вожним дітям розслабитися. А якщо маски і костюми будуть виготов­лені руками дітей (звичайно, за участю дорослих), гра принесе їм ще більше задоволення.

Рекомендації батькам

  1. Спілкуючись з дитиною, не підривайте авторитет інших значи­мих для неї людей. (Наприклад, не можна говорити дитині: «Багато ваші вчителі розуміють! Бабусю краще слухай!»)
  2. Будьте послідовні у своїх діях, не забороняйте дитині без усяких причин те, що ви дозволяли раніш.
  3. Враховуйте можливості дітей, не жадайте від них того, чого вони не можуть виконати. Якщо дитині важко дається який-небудь навчальний предмет, краще зайвий раз допоможіть їй і надайте підтримку, а при досягненні навіть найменших успіхів не забудьте похвалити.
  4. Довіряйте дитині, будьте з нею чесними і приймайте такою, якою вона є.
  5. Якщо з яких-небудь об'єктивних причин дитині важко учитися, виберіть для неї гурток по душі, щоб заняття в ньому приносили їй радість і вона не почувала себе не такою як інші.

Якщо батьки незадоволені поведінкою і успіхами своєї дитини, це ще не привід, щоб відмовити їй в любові і підтримці. Нехай вона живе в атмосфері тепла і довіри, і тоді проявляться всі її численні таланти.

Пам'ятка для дорослих, або правила роботи з тривожними дітьми

  1. Уникайте змагань і видів робіт, що враховують швидкість.
  2. Не порівнюйте дитину з оточуючими людьми.
  3. Частіше використовуйте тілесний контакт, вправи на релаксацію.
  4. Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала, за що.
  5. Частіше звертайтеся до дитини по імені.
  6. Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте в усьому при­кладом для дитини.
  7. Не пред'являйте до дитини завищених вимог.
  8. Будьте послідовні у вихованні дитини.
  9. Намагайтеся робити дитині якнайменше зауважень.
  10.                Використовуйте покарання лише в крайніх випадках.
  11.                Не принижуйте дитину, караючи її.

Як грати з тривожними дітьми

В роботі з тривожною дитиною необхідно дотримуватися наступ­них правил:

  1.                     Включення дитини в будь-яку нову гру повинно проходити по­етапно. Нехай вона спочатку ознайомиться з правилами гри, подивить­ся, як у неї грають інші діти, і лише потім, коли сама захоче, стане її учасником.
  2.                     Необхідно уникати елементів змагання і ігор, у яких враховується швидкість виконання завдання, наприклад, таких як «Хто швидше?».
  3.                     Якщо ви вводите нову гру, то для того, щоб тривожна дитина не відчувала небезпеки від зустрічі з чимось невідомим, краще проводити на матеріалі, уже знайомому їй (картинки, картки). Можна використовувати  частину інструкції чи правил із гри, у яку дитина вже грала неодноразово.
  4.                     Ігри є закритими очима рекомендується використовувати тільки після тривалої роботи з дитиною, коли вона сама вирішить, що може виконати цю умову.

Якщо дитина досить тривожна, то починати роботу з нею краще з релаксаційних і дихальних вправ, наприклад: «Повітряна кулька», «Ко­рабель і вітер», «Сопілочка», «Штанга», «Гвинт», «Водоспад» тощо

Тільки коли діти почнуть освоюватися, можна до цих вправ додати наступні: «Подарунок під ялинкою», «Бійка», «Бурулька», «Шалтай-Болтай», «Танцюючі руки».

У колективні ігри тривожну дитину можна включати, якщо вона почуває себе досить комфортно, а спілкування з іншими дітьми не викликає в неї особливих труднощів. На цьому етапі роботи будуть корисні ігри «Дракон», «Сліпий танець», «Насос і м'яч», «Головом'яч», «Гусе­ниця», «Паперові м'ячики».

Ігри «Зайці і слони», «Чарівний стілець» і ін., що сприяють підви­щенню самооцінки, можна проводити на будь-якому етапі роботи. Ефект від цих ігор буде лише в тому випадку, якщо вони проводяться багато­разово і регулярно (щоразу можна вносити елемент новизни).

Працюючи з тривожними дітьми, варто пам'ятати, що стан тривоги, як правило, супроводжується сильним затиском різних груп м'язів. Тому релаксаційні і дихальні вправи для даної категорії дітей просто необхідні.

Рухливі ігри

Вправи на релаксацію і подих

«Бійка» Розслабити м'язи нижньої частини обличчя і рук.

«Ви з другом посварилися. От-от почнеться бійка. Глибоко вдихніть, міцно-преміцно стисніть щелепи. Пальці рук зафіксуйте в кулаках, до болю вдавіть пальці в долоні. Затамуйте подих на кілька секунд. Заду­майтеся: а може, не варто битися? Видихніть і розслабтеся. Ура! Не­приємності позаду!»

Цю вправу корисно проводити не тільки з тривожними, але і з агре­сивними дітьми.

«Повітряна кулька» Зняти напругу, заспокоїти дітей.

Усі граючі стоять чи сидять у колі. Ведучий дає інструкцію: «Уявіть собі, що зараз ми з вами будемо надувати кульки. Вдихніть повітря, піднесіть уявлювану кульку до губ і, роздуваючи щоки, повільно, через відкриті губи надувайте її. Стежте очима за тим, як ваша кулька стає усе більше і більше, як збільшуються, ростуть візерунки на ній. Уявили? Я теж уявила ваші величезні кулі. Дуйте обережно, щоб кулька не лопну­ла. А тепер покажіть їх один одному». Вправу можна повторити 3 рази.

«Корабель і вітер»Настроїти групу на робочий лад, особливо якщо діти втомилися.

«Уявіть собі, що наш вітрильник пливе по хвилях, але раптом він зупи­нився. Давайте допоможемо йому і запросимо на допомогу вітер. Вдихніть у себе повітря, сильно втягніть щоки... А тепер голосно видихніть через рот повітря, і нехай вирветься на волю вітер який підганяє кораблик. Да­вайте спробуємо ще раз. Я хочу почути як шумить вітер!»

Вправу можна повторити 3 рази.

«Подарунок під ялинкою» Розслаблення м'язів обличчя, особливо навколо очей.

«Уявіть собі, що незабаром новорічне свято. Ви цілий рік мріяли про чудовий подарунок. От ви підходите до ялинки, міцно замружуєтесь і робите глибокий вдих. Затаїть подих. Що ж лежить під ялинкою? Те­пер видихніть і відкрийте очі. Просто диво! Довгоочікувана іграшка перед вами! Ви радієте? Посміхніться».

Після виконання вправи можна обговорити (якщо діти захочуть), хто про що мріє.

«Сопілочка»Розслаблення м'язів обличчя, особливо навколо губ.

«Давайте пограємо на сопілочці. Неглибоко вдихніть повітря, піднесіть сопілочку до губ. Починайте повільно видихати, і на видиху спробуйте витягнути губи в трубочку. Потім почніть спочатку. Грайте! Який чудовий оркестр!»

Усі перераховані вправи можна виконувати в класі, сидячи чи сто­ячи за партами.

Етюди на розслаблення м 'язів

Приведені нижче етюди рекомендовані і корисні для різних кате­горій: тривожних, аутичних, агресивних.

«Штанга» Варіант 1 Розслабити м'язи спини.

Зараз ми з вами будемо спортсменами-важкоатлетами. Уявіть собі, що на підлоги лежить важка штанга. Зробіть вдих, відірвіть штангу від підлоги на витягнутих руках, підніміть її. Дуже важко. Видихніть, штан­гу на підлогу, відпочиньте. Спробуємо ще раз».

Варіант 2 Розслабити м'яза рук і спини, дати можливість дитині відчути себе успішною.

«А тепер візьмемо штангу легше і будемо піднімати її над головою. Зробили вдих, підняли штангу, зафіксували це положення, щоб судді зарахували вам перемогу. Важко так стояти, киньте штангу, видихніть. Розслабтеся. Ура! Ви всі чемпіони. Можете поклонитися глядачам. Вам усі аплодують, поклоніться ще раз, як чемпіони».

Вправу можна виконати кілька разів.

«Бурулька» Розслабити м'яза рук.

«Хлопці, я хочу загадати вам загадку:

У нас під дахом

Білий цвях висить,

Сонце зійде,

Цвях впаде.

Правильно, це бурулька. Уявіть собі, що ми з вами артисти і ставимо виставу для малят. Диктор (це я) читає їм цю загадку, а ви будете зображувати бурульки. Коли я прочитаю перші два рядки, ви зробите вдих і піднімете руки над головою, а на третій, четвертий — опустіть розслаблені руки вниз. Отже, репетируємо... А тепер виступаємо. Здорово вий­шло!»

«Шалтай-Болтай» Розслабити м'язи рук, спини і грудей. «Давайте поставимо ще одну маленьку виставу «Шалтай-Болтай».

Шалтай-Болтай

Сидів на стіні.

Шалтай-Болтай

Звалився уві сні.

Повертаємо тулуб вправо - вліво, руки при цьому вільно бовтають-ся, як у ганчіркової ляльки. На слова «звалився уві сні» — різко нахи­ляємо корпус тіла вниз».

«Гвинт»- Зняти м'язові затиски в області плечового поясу.

«Діти, давайте спробуємо перетворитися на гвинт. Для цього постав­те п'яти і носки разом. По моїй команді «Почали» будемо повертати корпус то ліворуч, то праворуч. Одночасно з цим руки будуть вільно випливати за корпусом в тому ж напрямку. Почали!.. Стоп!»

Етюд може супроводжуватися музикою Н.Римського-Корсакова «Танець блазнів» з опери «Снігурка».

«Насос і м 'яч» Розслабити максимальну кількість м 'язів тіла.

«Діти, розбийтеся на пари. Один з вас — великий надувний м'яч, інший насосом надуває цей м'яч. «М'яч» стоїть, обм'якнув усім тілом, на напівзігнутих ногах, руки, шия розслаблені. Корпус нахилений трохи вперед, голова опущена (м'яч не наповнений повітрям). Гра­вець починає надувати м'яч, супроводжуючи рух рук (вони качають повітря) звуком «з». З кожною подачею повітря м'яч надувається усе більше. Почувши перший звук «з», він вдихає порцію повітря, одно­часно випрямляючи ноги в колінах, після другого «з» випрямився тз'луб, після третього — у м'яча піднімається голова, після четверто­го — надулися щоки і навіть руки відійшли від боків. М'яч надутий. Насос перестав накачувати. Гравець висмикує з м'яча шланг насо­су... З м'яча із силою виходить повітря зі звуком «ш». Тіло знову об­м'якло, повернулося у вихідне положення». Потім граючі міняються ролями.

Ігри, що сприяють розслабленню

Наступні ігри допоможуть створити в групі дитячого саду дружню атмосферу взаємодопомоги, довіри, доброзичливого і відкритого спілку­вання дітей один з одним.

«Водоспад» Допоможе дітям розслабитися.

«Сядьте зручніше і закрийте очі. 2—3 рази глибоко вдихніть і ви­дихніть. Уявіть собі, що ви стоїте біля водоспаду. Але це не зовсім зви­чайний водоспад. Замість води в ньому падає вниз м'яке біле світло. Тепер уявіть себе під цим водоспадом і відчуєте, як це прекрасне біле світло струменіє по вашій голові... Ви почуваєте, як розслаблюється ваше чоло, потім рот, як розслаблюються м'язи шиї... Біле світло тече по ваших плечах, потилиці і допомагає їм стати м'якими і розслабленими. Біле світло стікає з вашої спини, і ви відчуваєте, як і в спині зникає напруга, і вона теж стає м'якою і розслабленою.

А світло тече по ваших грудях, по животі. Ви відчуваєте, як вони розслаблюються і ви самі собою, без усякого зусилля, можете глибше вдихати і видихати. Це дозволяє вам відчувати себе дуже розслаблено і приємно.

Нехай світло тече також по ваших руках, по долонях, по пальцях. Ви відчуваєте, як руки і долоні стають усе м'якше. Світло тече і по но­гах, спускається до ваших ступнів. Ви відчуваєте, що і вони розслаблю­ються і стають м'якими. Цей дивний водоспад з білого світла обтікає усе ваше тіло. Ви відчуваєте себе зовсім спокійно і безтурботно, і з кож­ним вдихом і видихом ви усе глибше розслаблюєтеся і наповняєтеся свіжими силами... (30 секунд).

Тепер подякуйте цьому водоспадові світла за те, що він вас так чудо­во розслабив... Трохи потягніться, випряміться і відкрийте очі».

Після цієї гри варто зайнятися чимось спокійним.

«Танцюючі руки» Якщо діти неспокійні чи розстроєні, ця гра дасть дітям (особливо засмученим, неспокійним) можливість прояснити свої почуття і внутрішньо розслабитися.

«Розкладіть великі аркуші обгорткового паперу (чи старі шпалери) на підлогу. Візьміть кожний по 2 крейди. Виберіть для кожної руки крей­ду того кольору, який сподобався вам. Тепер лягаєте спиною на розкла­дений папір так, щоб руки, від кисті до ліктя, знаходилися над папером. (Іншими словами, так, щоб у дітей був простір для малювання.) Зак­рийте очі, і, коли почнеться музика, ви можете обома руками малювати па папері. Рухайте руками в такт музиці. Потім ви можете подивитися, що вийшло» (2—3 хвилини).

Гра проводиться під музику.

«Сліпий танець» Розвиток довіри друг до друга, зняття зайвої м'я­зової напруги.

«Розбийтеся на пари. Один з вас одержує пов'язку на очі, він буде «сліпий». Інший залишиться «зрячим» і зможе водити «сліпого». Те­пер візьміться за руки і потанцюйте один з одним під легку музику (1— 1 хвилини). Тепер поміняйтеся ролями. Допоможіть партнеру зав'яза­ти пов'язку».

Як підготовчий етап можна посадити дітей попарно і попросити їх упитися за руки. Той, хто бачить, рухає руками під музику, а дитина з зав'язаними очима намагається повторити ці рухи, не відпускаючи рук, 1 2 хвилини. Потім діти міняються ролями. Якщо тривожна дитина підмовляється закрити очі, заспокойте її і не наполягайте. Нехай танцює з відкритими очима.

Задля порятунку дитини від тривожних станів можна починати про­пилити гру не сидячи, а рухаючись по приміщенню.

Ігри, спрямовані на формування в дітей почуття довіри і впевненості в собі

«Гусениця»  Гра вчить дітей довірі.

Майже завжди партнерів не видно, хоча і чутно. Успіх просування усіх залежить від уміння кожного скоординувати свої зусилля з діями інших учасників.

«Діти, зараз ми з вами будемо однією великою гусеницею і будемо усі разом пересуватися по цій кімнаті. Шикуйтеся в ланцюжок, руки покладіть на плечі того, що стоїть попереду. Між животом одного граю­чого і спиною іншого затисніть повітряну кулю чи м'яч. Доторкатися руками до повітряної кулі (м'яча) строго забороняється! Перший у лан­цюжку учасник тримає свою кулю на витягнутих руках.

Таким чином, у єдиному ланцюзі, але без допомоги рук, ви повинні пройти по визначеному маршруту».

Зверніть увагу, де розташовуються лідери, хто регулює рух «живої гусениці».

«Зміна ритмів»Допомогти тривожним дітям включитися в за­гальний ритм роботи, зняти зайву м 'язову напругу.

Якщо дорослий хоче привернути увагу дітей, він починає аплодува­ти і голосно, у такт ударам, рахувати: раз, два, три, чотири... Діти при­єднуються і теж, усі разом аплодують, хором рахують: раз, два, три, чо­тири... Поступово дорослий, а слідом за ним і діти, аплодують усе рідше, рахують усе тихіше і повільніше.

«Зайці і слоники» Дати можливість дітям відчути себе сильними і сміливими, сприяти підвищенню самооцінки.

«Діти, я хочу вам запропонувати гру, що називається «Зайці і сло­ники». Спочатку ми з вами будемо зайками-боягузами. Скажіть, коли заєць почуває небезпеку, що він робить? Правильно, тремтить. По­кажіть, як він тремтить. Підгортає вуха, весь стискається, намагаєть­ся стати маленьким і непомітним, хвостик і лапки його трусяться» тощо. Діти показують. «Покажіть, що роблять зайці, коли чують кро­ки людини?» Діти розбігаються по «кущах» - групі, класу, ховаються тощо. «А що роблять зайці, якщо бачать вовка?..» Педагог грає з дітьми протягом декількох хвилин. «А тепер ми з вами буде слонами, вели­кими, сильними, сміливими. Покажіть, як спокійно, розмірено, вели­чаво і безстрашно ходять слони. А що роблять слони, коли бачать людину? Вони бояться її? Ні. Вони дружать з нею і, коли її бачать,

спокійно продовжують свій шлях. Покажіть, як. Покажіть, що роблять слони, коли бачать тигра...» Діти протягом декількох хвилин зображують безстрашного слона.

Після проведення вправи хлопці сідають у коло й обговорюють, ким їм більше сподобалося бути і чому.

« Чарівний стілець» Сприяти підвищенню самооцінки дитини, пол­іпшенню взаємин між дітьми.

У цю гру можна грати з групою дітей протягом тривалого часу. По­передньо дорослий повинен довідатися «історію» імені кожної дити­ни — його походження, і що воно означає. Крім цього треба виготови­ти корону і «Чарівний стілець» — він повинен бути обов'язково висо­ким. Дорослий проводить невелику вступну бесіду про походження імен, а потім говорить, що буде розповідати про імена всіх дітей групи (група не повинна бути більше 5—6 чоловік), причому імена тривож­них дітей краще називати в середині гри. Той, про чиє ім'я розповіда­ють, стає королем. Протягом усієї розповіді про його ім'я він сидить на троні в короні.

Наприкінці гри можна запропонувати дітям придумати різні варіан­ти їхніх імен (ніжні, ласкаві). Можна також по черзі розповісти щось гар­не про короля

Ігри за партами

Дихальні вправи («Корабель і вітер», «Сопілочка», «Повітряна куль­ка», «Подарунок під ялинкою», «Бійка») можна проводити під час пе­рерви, а також за партами під час уроку.

Для зняття нервової напруги, що може виникнути в дітей, наприк­лад, після важкої контрольної роботи, підійде вправа «Театр масок».

«Театр масок» Розслабити м'язи обличчя, зняти м'язову напругу, втому.

«Діти! Ми з вами відвідаємо «Театр Масок». Ви усі будете артиста­ми, а я — фотографом. Я буду просити вас зобразити вирази обличчя різних героїв. Наприклад: покажіть, як виглядає зла Баба Яга». Діти за допомогою міміки і нескладних жестів чи тільки за допомогою міміки зображують Бабу Ягу. «Добре! Здорово! А тепер завмріть, фотографую. Молодці! Деяким навіть смішно стало. Сміятися можна, але тільки після того, як кадр знятий.

А тепер зобразіть Ворону (з байки «Ворона і Лисиця») у той мо­мент, коли вона стискає в дзьобі сир». Діти щільно стискають щелепи, одночасно витягаючи губи, зображують дзьоб. «Увага! Завмріть! Зніімаю! Спасибі! Молодці!

А тепер покажіть, як злякалася бабуся з казки «Червона Шапочка», коли зрозуміла, що розмовляє не з онукою, а із Сірим Вовком. Діти мо­жуть широко розкрити очі, підняти брови, відкрити рота. Завмріть! Спасибі! Молодці!

А як хитро посміхалася Лисиця, коли хотіла сподобатися Колобку?

Завмріть! Знімаю! Молодці! Чудово! Добре потрудилися!

Далі дорослий, на свій розсуд, може похвалити особливо тривожних дітей, наприклад так: «Усі працювали добре, особливо страшною була маска Віті, а коли я подивилася на Сашка, то сама злякалася, а Машенька була дуже схожа на хитру лисицю. Усі постаралися, молодці! Робочий день актора закінчився. Ми з вами втомилися. Давайте відпо­чинемо. Давайте посидимо мовчки, розслабимося й відпочинемо. Усім спасибі!»

 

 

doc
Додано
24 квітня
Переглядів
152
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку