8 липня о 18:00Вебінар: Проєктне навчання: розвиваємо логічне, критичне та креативне мислення школярів

Консультативно - методичні поради для педагогів « Як впливає темперамент людини на засвоєння навчального матеріалу»

Про матеріал
В консультвтивно-методичних порадах надані рекомендації педагогам як нейтралізувати небажані вияви темпераменту, як грамотно керувати емоційним станом дитини.
Перегляд файлу

1

 

Консультативно - методичні поради  для педагогів

« Як впливає темперамент людини на засвоєння навчального матеріалу»

           

          Рекомендації підготувала Констатинова Л.М., практичний психолог НВК 56

    Темперамент означає індивідуальні особливості дітей в їхній реакції на різноманітні подразники та досвід; індивідуальні відмінності у виконанні рутинних щоденних видів діяльності: прийманні їжі, сну, дослідженні пред­метів тощо. Темперамент передбачає генетичні відмінності серед дітей.

   Знаючи, що тип темпераменту — вроджена якість, класні керівники, всі вчителі, вихователі, не повинні  плекати надмірних надій, претензій до дітей, не вимагати від них неможливого. Важливо отримати знання, як нейтралізувати небажані вия­ви темпераменту, як грамотно керувати емоційним станом дитини.

Сангвініки. Сангвініків можна охарактеризувати трьома ознаками: сильні, урівноважені, рухливі.

Сангвініки легко пристосовуються до нових людей, нового середо­вища, нових потреб. Емоційні, контактні, життєрадісні, з живою мімікою (коли їм весело — вони сміються, сумно — плачуть). З виразу обличчя легко здогадатись, який у них настрій, як ставляться до того, хто з ними спілкується. У них переважає веселий настрій. Вони довірливі, з ними приємно спілкуватися. їхня увага нестабільна, вони уникають труд­нощів, з прийняттям рішень поспішають.

Як правило, у присутності сангвініка, люди почуваються легко й не­вимушено, без напруження. Тільки-но зійшлись, а враження таке, ніби давно знайомі.

Ці люди дуже енергійні, надзвичайно активні. Довго працюють без утоми. Але за тих умов, коли робота їх цікавить. Якщо вона не дуже захоплює, можуть покинути все, не довівши до кінця. До критики став­ляться спокійно. Із задоволенням беруться за нову справу, відзначаються винахідливістю. Швидко реагують на навколишні події. Байдуже став­ляться до нового.

Товариські. Легко переборюють труднощі й допомагають їх долати іншим. Можуть бути лідерами. Добре стримують вияви своїх почуттів (збудження і гальмування десь у співвідношенні 50x50%). їх легко дис­циплінувати, оскільки вони швидко виробляють потрібні навички й пере­будовуються без труднощів. У сангвініків практично немає ворогів: вони з розумінням ставляться до думок і вчинків інших, толерантні, контактні. У колективі почуваються впевнено, не бояться ризику й відповідальності.

Як стверджував фізіолог І.Павлов, сангвініки найбільше пристосо­вані до життя, оскільки сильніші, урівноваженіші, енергійніші, легші за інших на підйом, легко впорюються із завданнями, які потребують кмітливості. Довготривалих і копітких справ зовсім уникають. Людей із цим темпераментом можна було б назвати улюбленцями долі, якби вона для страху час від часу їх не карала. Вони переоцінюють свої мож­ливості, їх слід залучати до громадської діяльності, ставити перед ними все нові завдання, контролювати якість роботи.

Працюючи з дітьми-сангвініками, варто давати вихід їхній енергії, стимулювати розкриття їхнього потенціалу та здібностей у суспільно корисній праці. Потрібно виявляти довіру до сангвініка, підтримувати його корисну ініціативу, здійснювати моральну підтримку в його почи­наннях, закріплювати віру у власні сили в переборенні труднощів. Не варто давати йому доручення, пов'язані з довготривалою монотонною діяльністю. Потрібно враховувати його особисті інтереси, схильності, потреби й труднощі — їх тимчасовий характер. Допомогу сангвініку краще надавати у формі відкритої дружньої підтримки, поради. До­цільно використовувати його лідерські якості в колективі, залучати до організації вечорів, диспутів та інших суспільно корисних заходів.

Діти-сангвініки намагаються займатися тільки легкою, приємною і цікавою для них діяльністю й уникати складного, неприємного, неціка­вого. Тому необхідно з раннього віку виробляти в них стійкий інтерес, терпіння, цілеспрямованість, звичку сумлінно виконувати й доводити до кінця розпочату справу, з'ясовувати суть кожного питання.

Компромісність, оптимізм, життєрадісність, товариськість сангвіні­ка за неправильного виховання чи неконтрольованості здатні стати дже­релом таких негативних рис характеру, як легковажність, поверховість, непостійність, егоїзм.

Холерики — сильні, неврівноважені, рухливі. Це люди з великим життєвим тонусом, великою активністю, енергійністю, непосидючістю. їх «наступ» важко зупинити. Вони нестримані, нетерплячі, запальні. У них є така особливість, якої немає в інших: з'являтись у потрібний мо­мент. Трапляється з людиною нещастя, і холерики тут як тут, бо це люди з «оголеним нервом». Вони відчувають не лише свій біль, а й біль тих, хто поряд. Байдужими ніколи не бувають. Холерики багатьом видаються щасливцями. Та все це тому, що встигають робити найбільшу кількість спроб і помилок за одиницю часу. Вони швидко рухаються й швидко розмовляють. У них немає внутрішніх затисків, вони розкуті, завжди живуть за програмою максимум. їхня поведінка неврівноважена. По­треба уві сні мала, однак завжди бадьорі. Вони легко збуджуються й довго заспокоюються.

Холерики — дуже компанійські люди, бойові, завзяті, але задирку­ваті, запальні, правда, швидко відходять і потім страждають (їм треба ба­гато прощати). А все через надмірну активність, навіть реактивність. В їхній поведінці це виявляється в нестриманості, роздратованості, настир­ливості. Швидке збудження веде до того, що вони мало роздумують і відразу діють. Швидко включаються в дію й переключаються на іншу діяльність. Відверто вступають у суперечки, бувають агресивними. їм важко приборкувати свої бажання, не можуть чекати (погано спрацьову­ють гальмівні центри). Холерики не пристосовуються до середовища, а намагаються пристосувати середовище, оточуючих до себе. їхня стихія — крайнощі: або — або. Музику люблять гучну, кольори — дуже яскраві.

Холерики — люди натхненні й невтомні, ініціативні, подають над­звичайно багато ідей. Однак розпочату справу їм дуже важко довести до кінця, як і втілювати свої ідеї (не вистачає наполегливості, набридає одноманітність). їх слід не утомлювати одноманітністю роботи.

Для холериків характерне бажання виділитись із колективу, стати лідером. У них виразна міміка й пантоміміка.

Зустрічаються холерики, у яких збудливість поєднується з підви­щеним настроєм. Такі люди завжди на видноті, на таких тримається будь-яка компанія. Але «у великих дозах» вони стомлюють оточуючих, їм властиві переходи від вираження симпатії до виявів антипатії. При поразках — схильні до агресії.

На вищому рівні холерики — це одержимі люди, фанатики (від релігії або політики). Вони не бачать шляхів, а бачать лише один шлях, один ідеал. Йому і служать. Така однобокість буває небезпечною. Жорстокі лідери, як правило, — це авторитарні холерики. У них велика сила волі, активність, динамічність. Терпіння слабке. Значно переоцінюють свої здібності.

Професії, які нерідко обирають холерики, пов'язані з ризиком: дре­сирувальники, каскадери, льотчики-винищувачі, водолази, альпіністи. Холерики не думають про небезпеку, діють сміливо, рішуче, з великим піднесенням, пристрастю й захопленням.

У роботі з холеричними дітьми слід покладатися на позитивний авто­ритет дорослого, цілеспрямованість педагогічних впливів. Потрібно вияв­ляти зацікавлене розуміння душевного стану учня. Тактовно й опосеред­ковано запобігати «зривам»; враховувати мотиви вчинків, залучати до ак­тивної діяльності, пов'язаної з виявом ініціативи. Потрібно уникати різких емоційних реакцій, спрямованих безпосередньо на учня. Краще впливати на холерика опосередковано, через колектив. Варто пам'ятати, що зай­нятість корисною справою може спрямувати холерика на розвиток пози­тивних якостей особистості, відверне негативні впливи. Холеричні діти по­требують тактовної допомоги та співчуття при ускладненнях.

їхня невтомність, енергійність, схильність до ризику, упертість, пустот­ливість, задерикуватість, нетерплячість і висока конфліктність стають при­чиною биття посуду, бійок з однолітками, травм тощо. Холерика важливо виховувати добрим, співчутливим, турботливим, оскільки цей тип дуже схильний до агресивності. Холерика потрібно вчити ввічливості, умінню стримувати емоції, застосовуючи не стільки пояснення, а й «програвати» з ним можливі ситуації.

Використовуючи цікаві для дитини види діяльності, поступово форму­вати посидючість, наполегливість, сумлінність, ретельність і точність у виконанні завдань. Організовувати життя дитини так, щоб вона, по можли­вості, не перезбуджувалася. Практикувати ігри та інші цікаві для неї занят­тя, які сприяли б закріпленню в її нервовій системі процесів гальмування.

Вихователі, учителі мають із розумінням ставитися до «зривів» у поведінці холериків, не принижувати їхньої гідності, фор­мувати в них адекватне самооцінювання. Копітка виховна робота з хо­лериками в дошкільному віці дасть їм змогу легше адаптуватися до по­треб школи і підготує до засвоєння навчального матеріалу. Корисно записати хо­лерика до спортивної секції, де він зможе «дати вихід» своїй енергії.

Застосування фізичних покарань, крику до холерика неефективні. Вони остаточно розхитують нервову систему дитини, у якої процеси збудження домінують над процесами гальмування. Відтак досягається ефект, проти­лежний бажаному. Якщо холерик неякісно виконав роботу, треба не сва­рити чи карати його, а пояснити, чому так не можна, і вимагати повторного сумлінного виконання. Якщо така дитина когось образила — без покарань і нотацій навчити вибачатися, допомогти зробити для цієї людини щось добре, обговорити, як наступного разу слід учинити в аналогічній ситуації. Щоб холерики, швидко закінчивши роботу, не заважали на уроці іншим учням, учителеві необхідно завжди мати для них кілька цікавих додаткових завдань, але пропонувати ці завдання можна тільки у разі якісного виконання дитиною основної роботи.

Перебування двох холериків за однією партою можливе, але не завж­ди доцільне. Оптимальне сусідство — холерик і сангвінік. За вмілого ке­рівництва вчителем роботою класу, присутність на уроці сангвініка зас­покійливо діє на холерика, а холерик не особливо заважає сангвініку.

Флегматики — сильні, урівноважені, інертні, пасивні. Це передусім тверезі консерватори, мудрі ведучі, які реально оцінюють свої здібності, хранителі таємниць, це «річ у собі»: непроникливі, нерозгадані. Нелегкі на підйом, нерішучі, недовірливі, пасивні. Відзначаються повільним ви­никненням і зміною почуттів та емоційних станів. Вони сповідують філософію людей: «Тихіше їдеш — далі будеш». Можливо, саме вони її й створили. Це — «генії відстрочок». Вони очікують. До виконання зав­дання флегматиків слід не лише заохочувати, а й готувати заздалегідь, повторивши не один раз. А два чи три завдання — їм узагалі осягнути не під силу, їх охоплює паніка. їхньою діяльністю слід керувати, а не підганяти. Вони ретельно обдумують і планують свої дії. Рішення пла­нують послідовно і невідступно.

Флегматики повільні, як і їхнє мовлення. Малоемоційні, почуття виражають слабко, тобто мають слабку емоційну збудливість. їх нелег­ко розсмішити, розгнівати, але нагромаджені негативні емоції можуть дати непередбачений вибух гніву. їхня міміка одноманітна, мовлення невиразне. Імовірно, що прислів'я: «У тихому болоті чорти водяться» — саме про них. Флегматики наполегливі в роботі, розпочате доводять до кінця, проте надто повільно, чим дратують оточуючих. Вони зовні загальмовані, майже завжди утримуються від швидкого вирішення. Страждання переносять терпляче, не скаржаться на них, але страждан­ня інших їх також мало хвилюють. До критики ставляться байдуже. Працьовиті. Винахідливістю не відзначаються, однак утілюють у жит­тя ідеї інших. І якби серед учених не було флегматиків, невідомо, якою була б сьогодні наукова думка. Вони терплячі, наполегливі у досягненні мети, стійкі у прагненнях і настроях.

Мають негативне ставлення до нового. Нелегко сходяться з новими людьми. Повільно пристосовуються до нового оточення. З трудноща­ми змінюють звички, які відзначаються винятковою міцністю і зберіга­ються протягом довгого періоду (а то й усього життя). Флегматики роб­лять усе без поспіху, як би їх не підганяли. Мають повільне засвоєння й перебудову навичок. Перевиховання флегматиків — справа нелегка. Таких до активності доводиться спонукати.

Люблять спокійні кольори, спокійну музику, спокійну обстановку. У стосунках із людьми виявляють постійність, відданість. Надійні у дружбі, у сім'ї. Люблять вузьке коло давніх знайомих. У стосунках із людьми врівноважені, у міру товариські, уникають пустої балаканини й неділових контактів. В екстремальних умовах стають загальмовани­ми, розгублюються, тому потребують підказки.

У роботі з флегматиком слід наполегливо використовувати завбач­ливі настанови на будь-яку діяльність, яку йому потрібно виконати, здійснювати докладний інструктаж (що? коли? у якій послідовності?). Доцільно стимулювати вияв щирих почуттів учня. Залучайте його до цікавої діяльності, що розвиває почуття, емоції й зміцнює віру у власні сили. Довіряйте учню, давайте можливість реалізувати себе у справі, посильній допомозі іншим. Необхідно уникати демонстративних дору­чень, пов'язаних із високим темпом діяльності, й допомагати йому зай­матись аутотренінгом та самовихованням.

Саме діти-флегматики найбільше ризикують утратити свою індиві­дуальність в оточенні дорослих холериків і сангвініків. Дорослі пози­тивно реагують на вміння флегматиків певний час самостійно займати­ся якоюсь справою, не турбуючи дорослих, на неконфліктність, поступ­ливість, розсудливість цих дітей. Варто дитині-флегматикові розпоча­ти діяльність, продиктовану повсякденною необхідністю (їсти, вдяга­тися, мити посуд, робити уроки), як дорослі з іншим темпераментом нерідко доходять найвищої стадії роздратування.

Неправильний підхід до організації виховання і навчання флегма­тика — це звинувачення його в тупості, некмітливості, постійні покарання за повільність. Наслідки такого ставлення здебільшого трагічні: у дитини виникають неврози, вона починає виконувати доручене швид­ко та неякісно, несумлінно; формується комплекс неповноцінності че­рез постійні невдачі. Унаслідок індивід не розкриває себе як особистість, не реалізує власні творчі можливості мислення, почуттів та уяви. Якщо ж дитинство флегматика складається сприятливо і йому вдається роз­виватися, зберігаючи всі позитивні риси темпераменту, суспільство от­римує сумлінних, серйозних, пунктуальних, захоплених улюбленою справою людей — нерідко видатних учених.

Правильний підхід до виховання дитини-флегматика передбачає створення сприятливих умов для її фізичного, духовного й інтелекту­ального розвитку. Флегматики не витримують значних фізичних на­вантажень, якщо змушені виконувати їх у швидкому темпі. Отже, впра­ви ранкової гімнастики і вправи на уроках фізкультури флегматики мають виконувати у дещо вповільненому темпі.

Флегматикам не притаманні бурхливі вияви почуттів, тому часто їх вважають байдужими, товстошкірими. Насправді почуття цих дітей ви­різняються глибиною і постійністю. Флегматики болісно переживають несправедливість, зазіхання на їхні права, розлучення з близькими людь­ми, бояться і не люблять змін, нестабільності. Вони здатні повністю ігно­рувати вимоги неавторитетної для них особи. З огляду на це батькам, вихователям, учителям під час спілкування з флегматиками потрібно зважувати кожне слово, кожну дію, щоб не втратити авторитету в очах дітей, намагатися створити повну взаємну довіру в стосунках, щоб ди­тина не замикалася у собі.

Для правильного виховання й розвитку дітей-флегматиків необхід­но створювати дещо «тепличну» атмосферу, у якій має бути повністю відсутня поспішність, нетерплячість. З раннього віку перед такою ди­тиною слід розкривати широкий спектр наук і занять, що допоможе зро­бити її допитливою. Під час читання художніх творів, у процесі гри флег­матика необхідно на життєвих прикладах ознайомлювати з різновида­ми почуттів й емоцій, навчати правильно виявляти їх у відповідних си­туаціях: співчувати, радіти тощо.

Щоб дитина виросла ініціативною, дорослі мають вітати кожен вияв її самостійності, непомітно допомагати у складних справах, не дратува­тися повільними темпами дитини. З флегматиками корисно часто гра­ти в нетривалі ігри, у яких необхідна швидкість і точність рухів, кмітливість. Щоб ровесники не насміхалися над невдалими спробами дитини, доцільно допомогти їй заздалегідь потренуватися.

Дорослим доводиться докладати спеціальних зусиль, щоб допомог­ти флегматикові увійти в дитячий колектив, виявити себе в ньому як особистість, здобути авторитет, знайти друзів. З дитиною-флегматиком необхідно проводити спеціальні ігри, розвиваючи її мислення, почуття, уяву. її потрібно навчити правильно переключати увагу під час вико­нання завдань і раціонально розподіляти час.

Флегматики стомлюються від тривалого спілку­вання, перебування у багатолюдних гамірних колективах, і втома ця, як відомо, має фізіологічну основу. Тому намагання флегматика періодично усамітнюватися — своєрідна захисна реакція організму.

Позбавлення флегматика можливості чергувати періоди спілкуван­ня з людьми з тривалими перепочинками на самоті чи в товаристві близь­кого спокійного друга поступово призведе до розладу нервової системи і психіки дитини. Усілякі перегони й змагання швидко стомлюють флег­матиків і перестають їх цікавити. Єдине, що може прискорити діяльність цих дітей, — формування у них стійких, напівавтоматичних навичок.

Наприклад, якщо дорослі хотіли б, щоб  дитина з флегматичним темпераментом у 1 -му класі не відставала од інших за темпом письма, читання, лічби, то доцільно вже у три-чотирирічному віці в ігровий формі вчити її лічити й читати, а з п'яти-шести років — писати. Відтак до семи років у неї виробляться необхідні навички. Аналогічно потрібно підходити і до формування всіх інших умінь. Водночас варто пам'ята­ти, що навіть доросла людина-флегматик пише приблизно у два-три рази повільніше за холериків і сангвініків тієї самої вікової групи.

Від флегматиків не можна вимагати миттєвої відповіді на запитан­ня, швидкого переключення на інший вид діяльності. Дітям з яскраво виявленим флегматичним темпераментом доцільно задавати удвічі-утричі менші за обсягом домашні завдання, вимагаючи їх якісного вико­нання. У класі флегматикові потрібно дозволяти або виконувати не всі завдання, або збільшити час на їх виконання.

У самостійних і контрольних роботах задавати по два-три однотип­них приклади, рівняння, слова або речення і давати флегматикам інструк­цію записувати завдання через одне чи через два, наприклад: 1,3,5 або 1, 4, 7. В іншому випадку особливо важливу контрольну роботу дозволяти завершити після останнього уроку. Але практикувати другий спосіб слід не частіше разу на чверть, інакше дитина перевтомлюватиметься.

Усіх флегматиків, які не встигають працювати в одному темпі з кла­сом, бажано посадити разом за 1—3 парти в одному ряду. Це зручніше для вчителя і спокійніше для них самих. Сусідство флегматиків і холе­риків за однією партою недоцільне, тому що холерик надзвичайно сто­млює і відволікає дитину, у якої переважають гальмівні процеси.

Флегматики здебільшого не люблять довготривалих громадських до­ручень, пов'язаних з активною діяльністю і спілкуванням з багатьма осо­бами. Флегматик може чудово виконувати роль старости агресивного інте­лектуального класного колективу, бути бібліотекарем класної бібліо­течки, керувати й займатися шефською роботою. Дорослим важливо не забувати, що ця дитина не здатна швидко орієнтуватися, тому всі спра­ви їй потрібно доручати заздалегідь.

Ранок цієї дитини дорослі мають педантично спланувати з вечора. Щоб вчасно встигнути до дитячого садка чи школи, флегматикові по­трібно прокинутися на 30—50 хвилин раніше за сангвініка, а отже, на стільки ж раніше заснути. Флегматика слід привчити напередодні го­тувати всі потрібні на завтра речі, бо флегматики — це люди, які не змо­жуть зібратися швидко, навіть за найбільшого бажання і за найбільшої необхідності. Гімнастичні вправи флегматикам доцільно виконувати не вранці, а у другій половині дня. По-перше, вони поглинають вранішній час, коли дитина і так «нічого не встигає», а по-друге, флегматиків фізичні вправи часто не стимулюють, а стомлюють, викликаючи сон­ливість і бажання після інтенсивної зарядки знову лягти у ліжко.

Флегматики більше, ніж холерики, обмежені у виборі професії. Ро­бота, яка потребує швидких реакцій, постійного збудження, для них не бажана і може завдати шкоди здоров'ю.

Меланхоліки, як правило, слабкі, процеси збудження і гальмування протікають повільно.

Вони дуже чутливі люди, друзі книги й природи. Мрійливі, мляві, зам­кнені, песимістичні. Міміка й рухи невиразні, голос тихий (рідко сміють­ся). Настрій дещо пригнічений, бо переважають гальмівні процеси. Ко­жен життєвий поворот для меланхоліків — удар, бо вони переживають сильний страх у небезпечній ситуації. Вони дуже чутливі й вразливі. Довго пам'ятають образи, навіть невеликі неприємності виводять їх із рівноваги, можуть викликати сльози. При невдачі — пригнічені й роз­гублені.

Завжди серйозні, а почуття свободи, розкутості й приємної веселості майже ніколи не відчуваються. Вони невпевнені у собі. Серйозність у меланхоліків іноді досягає патології (це з погляду життєрадісних лю­дей). У них повільна зміна почуттів і контролю, повільні рухи, мовлен­ня, одноманітна міміка.

Сором'язливі, перед труднощами розгублюються. Терпіння дуже слаб­ке, адаптація важка, недооцінюють свої здібності, недовірливі. Важко зас­воюють точний розпорядок життя, колектив їх стомлює, а служба в армії для меланхоліків проходить неймовірно важко. Активність низька, не здатні витримувати сильне нервове напруження. Вони швидко втомлюються. При сильних подразниках погіршується діяльність. Рідко користуються допо­могою товаришів. Легко пристосовуються лише до дуже вузького середо­вища (родина, невелике коло друзів). У доброму колективі здатні виявляти наполегливість, завзятість. Уважні до людей, тактовні.

Меланхоліки ніколи не бувають активістами й громадськими діяча­ми. Вони ті, кого ведуть. Вони уникають труднощів й перешкод, відмов­ляються од боротьби. Нездатні відстоювати свої погляди, скромні, не самостійні, залежні.

їх часто називають диваками, бо у них надзвичайно розвинена уява. Вважається, що їхнє мовлення не встигає за уявою, тому вони — мовчуни. Геніїв якраз найбільше серед меланхоліків. Ці люди — індивідуалісти.

Мають свій, часто оригінальний погляд. Відзначаються надзвичай­ною точністю й скрупульозністю в діяльності.

Є професії, протипоказані меланхолікам, але вони такі й не обира­ють, бо покладаються на свою інтуїцію.

Меланхоліки в сільській місцевості нерідко перетворюються на флег­матиків, а то й сангвініків. Можливо, впливає свіже повітря, вода, їжа, рух і те, що в селі немає великого нагромадження людей.

Меланхоліку в навчанні слід приділяти увагу, турботу й доброту. Го­ловні особливості цих дітей: лякливість, нерішучість, бачення подій у темних тонах. Ці особистісні якості неможливо ліквідувати. Покаран­ня, демонстрування дорослими постійного невдоволення тільки поглиб­люють їх, розладнуючи надзвичайно чутливу нервову систему мелан­холіків. Правильний виховний підхід полягає в тому, що дорослий ви­являє співчуття і повне розуміння почуттів дитини. Слід тактовно, гли­боко й зацікавлено проникати в його духовний світ, здійснювати мо­ральну підтримку та зміцнювати віру у власні сили, виявляти розуміння його душевного стану. Періодично потрібно переключати переживання меланхоліка в русло переживань групи (колективу). Виховувати волю, наполегливість і почуття власної цінності в колективі. Потрібно через певний проміжок часу організовувати для нього «ситуацію успіху». Уважно стежачи за настроєм та інтересами меланхоліка, потрібно зао­хочувати його заняття в гуртках, секціях тощо, з урахуванням його намірів, звичок та труднощів.

Меланхоліки часто відзначаються сором'язливістю. Вчи­телі дитини ніколи, а тим більше у цьому випадку, не мають орієнтува­тися на реакцію оточуючих («Що скажуть?! Що подумають?!»), а ви­нятково на психологічний стан вихованця. Соромлячи і караючи дити­ну, можна розвинути сором'язливість до рівня психічного захворюван­ня. Як радять відомі вчені А.І.Баркан, Е.Ле Шан, дитині слід пояснити, що соромитися — нормальна реакція, якої не потрібно лякатися, і в кожній конкретній ситуації допомагати вихованцеві знайти спосіб ово­лодіння собою. Нову інформацію меланхоліки здатні засвоювати швидко чи по­вільно — залежно від обставин. У спокійній, доброзичливій атмосфері нові відомості засвоюються ними швидко й надовго. Тому створення сприятливих умов навчання і виховання дитини — основна проблема в роботі з меланхоліком.

   Американські психологи Стела Чес та Олександр Томас у книзі «Ваша дитина — особистість» розшифровують індивідуальні особли­вості дітей, що пов'язані саме з темпераментом дитини. Серед них мож­на виділити такі, як:

  • Саморегуляція. Деякі діти народжуються з чітко вираженим внутрішнім ритмом: ці діти знають, коли вони голодні або втомилися, коли їм потрібно сходити в туалет тощо. Усе, що вимагається від дорос­лих — сприяти задоволенню їхніх потреб. Тобто ці діти вміють «слуха­ти себе», відчувають власну самодостатність, яка спирається на гармо­нію дій.
  • Чуттєвий поріг. Відомо, що поріг відчуттів у різних дітей має свої особливості, тобто дитина може починати працювати своїми органами відчуттів з різних діапазонів. І це є принциповим явищем для успішної її роботи в школі. Деякі діти є надзвичайно чутливими до сили звуків, температури, світла, запахів, смаку. Надто сильні подразники призво­дять до того, що діти стають дуже дратівливими. Інші діти чудово почуваються при дії точно таких подразників. Учителю слід стежити за дотриманням норм гігієни навчання (норми освітлення, шуму, повітряний режим тощо).
  • Рівень активності. Це дуже важливий показник, що тісно пов'я­заний із рівнем дії енергопотенціалу. Діти відрізняються за рівнем ак­тивності між собою. Деякі діти подібні до «вихору», тоді як інші менш рухливі, вони віддають перевагу таким видам діяльності, як малюван­ня, слухання казок тощо.
  • Рівень пристосовуваності. Ця особливість є дуже важливою для успішного включення дитини в навчальний процес. Деякі діти легко адаптуються до нових ситуацій та легко вступають у контакт із чужи­ми, незнайомими людьми. Іншим дітям потрібно більше часу для того, щоб вони «розкрилися» в нових ситуаціях, зустрічаючись із незнайо­мими людьми.
  • Гнучкість. Необхідна умова продуктивної діяльності дитини в про­цесі навчання. Деякі діти легко переходять від домашньої обстановки чи обстановки дитячого садка до шкільного життя. Інші діти відчува­ють труднощі при такому переході.
  • Наполегливість. У багатьох випадках ця індивідуальна особ­ливість дитини допомагає їй досягати вагоміших результатів у на­вчальній діяльності. Деякі діти можуть працювати над проблемою чи проектом з великою концентрацією сил та уваги і негативно реагують, коли їх просять припинити це, зупинитися. Інші діти з легкістю зали­шають своє заняття та можуть переходити до іншого, не закінчивши попереднє.
  • Розсіяність. Можна впевнено сказати, що саме ця особливість у навчальній діяльності дитини руйнує її успіхи. Тому вчителю важливо пам'ятати, що деякі діти легко відволікаються од своїх занять, а деяких важко переключити на інший вид діяльності.
  • Інтенсивність. Індивідуальна особливість дитини, яка пов'язана з силою енергопотенціалу дитини. Деякі діти роблять усе з великою затратою фізичних і душевних сил, інші діти не докладають великих зусиль, виконуючи ті самі види діяльності.
  • Світосприйняття. Деякі діти — відкриті, оптимістично й легко дивляться на оточуючий світ. Інші діти більш відповідально, серйозно ставляться до довкілля, але є дещо тривожними. З упевненістю можна казати, що підґрунтям того чи іншого світосприйняття дитини є прий­нята нею модель стосунків із батьками. Але слід пам'ятати і про те, що вона не є сталою і може поліпшуватися за певних зусиль пер­шого вчителя. Причому є оптимістичні підстави для поліпшення цього процесу саме з допомогою першого вчителя, використовуючи його ав­торитет для дитини.

 

Дослідження, проведені вченими у ХІХ-ХХ ст., показують, що тем­перамент кожної людини дещо змінюється природним шляхом протя­гом її життя. Причина в тому, що на кожному етані розвитку організму розмір серця і його пропорції щодо судинної системи, а також ширина просвітів у артеріях змінюється. Цікавим є досвід Японії, а саме тест «Яка у вас група крові?». На думку японців, група крові більшою мірою визначає характер та індивідуальні особливості людини. Це підтверд­жують дослідження японського вченого Пошитале Йоми, у яких брали участь понад мільйон людей. Ось дані, підтверджені спостереженнями за дитиною з боку вихователів і батьків.

 

І група крові. Дитина прагне стати лідером. Якщо поставить собі мету, то боротиметься за неї, доки не досягне. Вірить у свої сили, емоційна. Серед недоліків — ревнощі, амбітність.

 

II група крові. Дитина віддає перевагу гармонії, спокою й порядку. Доб­ре зближається з іншими дітьми, контактує з оточуючими. Терпляча, чуй­на, доброзичлива. Недоліки — упертість і нездатність розслаблятися.

 

III група крові. Це потенційний індивідуаліст, схильний робити так, як йому подобається. Дитина легко пристосовується до всього, гнучка, мрійлива.

 

IV група крові. Це спокійні, врівноважені діти, їх люблять, їм довіря­ють, поруч із ними добре й комфортно. Уміють розважатися, тактовні, справедливі щодо оточуючих. Але інколи дуже різкі, довго вагаються перед прийняттям важливого рішення.

 

 

 

 

doc
Додано
21 квітня
Переглядів
98
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку