Контрольний переказ тексту художнього стилю з творчим завданням

                           Контрольний  переказ тексту художнього стилю

                                               з творчим завданням
                                                                       8клас

Мета: на основі здобутих текстотворчих знань формувати в учнів вміння переказувати текст, складати план, удосконалювати культуру усного й писемного мовлення; сприяти збагаченню й уточненню словникового запасу школярів; розвивати спостережливість, емоції, художні смаки, відчуття прекрасного.

Тип уроку: урок розвитку зв'язного мовлення.

Методи і прийоми: розповідь вчителя, бесіда,  метод «мікрофон», словникова робота, пошукова робота.

                                                                 Хід уроку

Що доля нелегка, — в цім користь і своя є.    (Ліна Костенко)

I. Мотивація навчання
Повідомлення теми і мети уроку

Учитель: Культура мовлення — це невід'ємна ри­са кожної освіченої людини. Хто вміє вдало володіти словом і за допомогою слова передавати свої думки, той досягне вершини людської культури. І навпаки, низька культура мовлення збіднює духовний світ людини. Саме тому мета наших уроків з розвитку мовлення — навчитися виражати свої думки зв'яз­но, логічно в усній і письмовій формах.

На уроці ми будемо вдосконалювати уміння переказувати текст художнього стилю, закріпимо навички складання простого та цитатного плану. На практиці навчатимемося використовувати складні речення в усному зв'язному мовленні та на письмі; поміркуємо над запропонованим творчим завданням і висловимо своє ставлення до почутого.

      Тема: Контрольний  переказ тексту художнього стилю з творчим завданням

Запишіть назву переказу:           «Квіти для жебрака».
        Завдання: доповніть переказ роздумом над тим, чому Гілька так вразив пода­рунок дівчини.

 II. Вступна бесіда. Актуалізація опорних знань.

 Перш ніж ми з вами починемо працювати над текстом, давайте пригадаємо деякі теоретичні пи­тання.

- які ви знаєте стилі?

- назвіть головні ознаки художнього стилю?.

- дайте визначення жанру оповідання.
Оповідання — це невеликий епічний художній твір про одну чи кілька подій у житті персонажа, що відігра­ють важливу роль у його долі. Дія відбувається протягом невеликого відрізку часу, властива невелика кількість персонажів, проста композиція, однолінійний сюжет.

- що ж називається композицією та сюжетом?
(Композиція — це побудова художнього твору, упорядковане, зв'язне зображення подій і характерів. Сюжет - це система пов'язаних між собою подій, через які розкриваються характери.)

- назвіть основні сюжетні елементи.
(Зав'язка — це виникнення суперечностей між дійо­вими особами. Із зав'язки починається розвиток сюжету. Кульмінація — момент найвищого напруження дії, в якому найповніше розкриваються характери. Розв'язка — результат зіткнення)

IІІ. Підготовка до сприйняття тексту.

Оскільки в тексті, над яким ми сьогодні будемо працювати, йтиметься про Львів, то пригадай-­

те, що ви знаєте про своє місто.

• хто заснував?
• на честь кого названо?

- що приходить у голову при згадці?

                                             Створення «асоціативного куща»

                                                                       ЛЬВІВ       

              Ринок      Високий Замок    Лиса гора   Полтва       Руська вулиця   Шоколад…

У вірші постає такий образ Львова

Розкинувся  навколо  Львів  величний
На  Полтви  болотистих  берегах,
Він  дійсно  дивний,  істинно  містичний  -  
Не  закрива  ніколи  гостям  брам.

Він  все  запрошує  і  манить  безупину,
З  нових  туристів  скидує  думки,
По  своєму  чудовий  в  кожну  днину  -  
Тут  навіть  дощ  гостинний,  чудаки!

Мій  Львів  постійно  крутиться  у  русі
І  динамічність  -  краща  із  його  сестер...
Прошу,  приїдь,  наповнись  міста  духом  -
Ти  не  захочеши  повертатись  відтепер!

Отже, у нашому переказі йтиметься саме про Львів. (Учні записують назву тексту у зошити).

ІV. Перше читання тексту. Бесіда за змістом.

1. Чим закінчується текст?
2. Визначте тему та основну думку.
3. Назвіть елементи сюжету
4. До якого типу мовлення належить текст? (розповідь з елементами опису)

5. До якого стилю належить прочитаний текст? Відповідь аргументуйте.

По-перше, використано багато художніх засобів:

     епітети(прохолодний вітер, гостродзьобі бруньки, упокорена втіха), метафори, уособлення

Мовний аналіз тексту.

Попередні вправи:

а) дібрати синоніми до слів

гривастилися

вицвірінькували

батяркувато

б) слова якої частини мови дуже часто зустріча­ються в тексті і впливають на динамічність розвитку подій? (Це дієслова, що надають більшої ди­намічності)

в) пояснити розділові знаки в окремих реченнях.

г)  хто такий жебрак?

V. Повторне читання тексту. Складання плану.
Орієнтовний план                                                        тип мовлення

1. Весна у Львові                                                  опис
2. Безногий Гілько                                               розповідь
3. Квіти для жебрака                                           розповідь
4. Струмочки сліз                                                розповідь
5. Зігріте серце                                                    розповідь

Ключові слова

1. Великдень, Львів, весна, Високий Замок, Полтва, Галицьке передмістя.

2. Дерев’яний візочок, шматки ковбаси, дрібні монети.

3. Русява дівчина, сині проліски, ревниво дивилися вслід.

4. Вицвілі очі, кривулькуваті струмочки сліз, упокорена втіха,.

5. Інтерес до життя, відчув людиною, горб мідяків.

VI. Підготовка чорнового варіанту переказу.

VII. Завершити роботу над переказом : доповніть переказ роздумом над тим, чому Гілька так вразив подарунок дівчини.

                                                  КВІТИ ДЛЯ ЖЕБРАКА

Після Великодня раптово потепліло, і до Львова прийшла весна. Сон­це так щедро огрівало землю, що прохолодний вітер, який час від часу зривався з полтв'янського пониззя, вже був безсилий остудити її. На південному схилі Високого Замку гривастилися зелені пагінці трави, на кущах вистрілювали клейкуваті гостродзьобі бруньки і невгамовно вицвірінькували горобці, а на вершках дерев гніздилося вороняччя. Переповнена напливами річок  Полтва вишла з бе­регів і, розлившись озером, текла собі далі, омиваючи місто з трьох сторін: полудня, заходу й півночі.

Коли з-за Лисої гори вигулькнуло сонце, Юрко Рогатинець, що мешкав на Галицькому передмісті, поквапно подався на Руську ву­лицю.

До того часу вулиця вже була заповнена перехожими. Всі були ве­селі, усміхнені, в очах кожного віддзеркалювалося весняне сонце. Юрко не помітив жодного похмурого обличчя, не почув ні одного недоброго слова. Навіть безногий Гілько, який щодень зранку до вечора понуро сидів на своєму дерев'яному, з чотирма коліщатками візочку при вході на церковне подвір'я і монотонно випрошував милостиню, нині дзвінко підкрикував, сипав жартами і батяркувато підморгував жінкам і дівча­там. І до його солом'яного, від давності почорнілого бриля щедро летіли, ніжно піддзвонюючи, дрібні монети. Дехто дарував каліці окрайці паски, крашанки, шмати ковбаси та м'яса — усього, що залишилося від Великоднього столу. А якась русява, з небесними очима дівчина простягнула жебракові пучок таких синіх, як її очі, пролісків. Це було так зворушливо, що всі, хто йшов поблизу, з дива оніміли. Через хвилину біля Гілька вже тлумилося стільки людей, що годі було до ньо­го доступитися. А молоді парубки, що не могли зрушити з місця, рев­ниво дивилися услід прудконогій дівчині,.що, наче фея, причарувала їх своєю грацією і вродою.

А Гілько, притуливши до обличчя квіти, сидів тихо й принишкло. З його вицвілих очей кривулькуватими струмочками стікали, гублячись у густій бороді, сльози. І він їх не витирав, сидів незворушно, випромі­нюючи обличчям свою внутрішню упокорену втіху. Даруючи квіти Гількові, дівчина, мабуть, і не замислювалася, що зігріє серце немічно­го каліки, який вже давно втратив інтерес до життя і чекав смерті, як Божого змилування. І раптом диво — на якийсь момент він відчув себе людиною, можливо, й забув, що безногий каліка, що у нього ні роду,ні племені, що він немічний жебрак...

Коли натовп розійшовся, Юрко побачив, що над Гільковим капелюхом виріс горб мідяків, але той на них не зважав. Сидів далі, мов скам'янілий, з незгасною усмішкою на устах, тулячи до обличчя пучок квітів.