Краса й тепло осіннього ранку

                                 Краса й тепло осіннього ранку

        Ранок видався прохолодним. Осіннє сонечко не послало на землю жодного теплого промінчика. На широкому подвір’ї берізки, яблуні, навіть каштани опустили додолу свої сумні віти. Вітерець не просто спокійний, він сумний, засмучений. Давно не чути співу птахів.  Складається враження, що вся природа завмерла в очікуванні чогось невідомого,  але прекрасного.

       Засмутилися молоденькі яблуньки, які недавно весело й жваво шелестіли своїм густим зеленим листям. Листочки були свіжими, яскравими, здавалося, що  їх не торкнулися чарівні пензлі осені.

       Тільки клени змінили колір листя на яскраво-жовтий та багряний. Серед усіх дерев вони виглядають найяскравіше, найпривабливіше, навіть ранкові вітри-пустуни їх не турбують. Шелест осіннього листу приємний на слух, ніби воно щось ніжно шепоче, повідомляє тоненьким гілочкам, горобчикам та синичкам, які зручно примостилися на них. Стоять на розкішних квітниках останні осінні квіти. Вони не ризикують розкривати пелюстки, ніби побоюються першого осіннього холоду.

       На подвір’ї тихо, спокійно,  ніби завмерло все, прислухається до можливих  неприємних несподіванок, які можуть порушити робочу тишу. Доглянуті розкішні квіти на квітниках підіймають симпатичні голівки й посміхаються до сонечка, такого радісного, усміхненого й щедрого, посилають йому вітання.  Вітерець весело кружляє тільки в йому одному  відомому чудернацькому таночку. Гармонію природи бачимо неозброєним оком.

       Дятел-трудівник, який учора наполегливо працював на березах, розшукував у стовбурах дерев поживні страви, викликав назовні жучків, павучків та інших комах, сьогодні ще не з’являвся. У нього, мабуть, особливий власний розпорядок роботи. Він – майстер відомий і знаний, усе продумає до дрібниць, щоб нічого не пропустити. Відчуваючи осінній холод, усі жителі кори миттєво сховалися, вони турбуються не тільки  про себе,  а й про своїх сусідів-мешканців стовбурів дерев. Так співпрацюють представники живої природи…

        Несподівано визирнуло з-за хмар веселе сонечко. Воно посміхнулося всьому світові, пустило свої теплі промінчики на всі боки, щоб кожному жителю планети Земля дісталася хоча б краплина тепла й радості. Весело посміхнулися сіренькі горобчики, визирнули з гніздечок  прудкі ластівки. Несміливо покрутили   голівками,  дуже обережно озирнулися навкруги, ніби вперше побачили  знайоме (чи не знайоме?) природне середовище.

        Ніжно-голубе небо, спостерігаючи  за чудовою земною красою, закружляло кучерявими хмаринками, обійняло сонечко – і тепло у двічі більших розмірах полетіло на землю: зігрівати не тільки її, а й усе, що росте й живе на землі; приносити дорослим і дітям, квітам і травам, тваринам і птахам – усьому живому  радість, задоволення, тільки позитивні емоції  на роботі та вдома,  біля річки, у парку, у місті та в селі! Радості всім та щастя, здоров’я й задоволення від життя  під  чистим і мирним небом рідної нашої України!