Кризові явища в Римській імперії та її поділ.

Кризові явища в Римській імперії та її поділ.

Мета: сформувати уявлення про життя римської імперії ІІІ – на початку IV ст.; розкрити причини кризових явищ у Римській імперії, охарактеризувати реформи імператорів Діоклетіана і Константина; розвивати вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки та навички критичного мислення, виховувати почуття толерантного ставлення до інших народів, поваги до історії країн Європи.

Очікувані результати: після уроку діти:зможуть охарактеризувати реформи імператорів Діоклетіана і Константина;розкрити причини кризових явищ у Римській імперії;розкривати причини вторгнення варварів.

План: Криза Римської імперії .Імператори проти кризи в імперії . Реформи Діоклетіана. Реформи Константина.

Криза Римської імперії Римська імперія мала величезну територію, сильну армію і, здавалося, ніщо не могло похитнути її могутності. Проте в господарстві імперії розпочалася криза (занепад). Криза – занепад, складне становище, загострення суперечностей.

Основою всього господарства була праця рабів. Вони працювали в полі й пасли худобу, зводили будинки й акведуки, палаци та храми. У II—III ст. в Римській державі розпочався глибокий занепад, остаточно загальмувався розвиток техніки і господарства. Дешева рабська праця витіснила працю вільних ремісників і селян, у яких, до того, землевласники поступово відібрали їхні землі.

Вільні селяни, ремісники розорялися й перетворювалися на пролетарів — людей без майна й без роботи, які живуть подачками, охоче беруть участь у будь-яких заколотах. Тільки в одному Римі в II ст. н. е. жили близько 200 тис. пролетарів, які не працювали, але щодня одержували їжу, а іноді й гроші. Від римської влади вони вимагали безкоштовних розваг, насамперед гладіаторських боїв. Гасло «Хліба й видовищ!» стало правилом їхнього життя.

З III ст. власники великих земельних маєтків відмовилися від використання рабської праці. Вони надавали рабам ділянку землі та дозволяли мати сім’ю, власне невеличке господарство. За це колишній раб мав сплачувати власникові орендну плату за користування ділянкою та віддавати певну частку від урожаю. Орендарями також ставали розорені городяни, вільні селяни та інший збіднілий люд — їх називали колонами. Пролетарі – вільні селяни і ремісники в Римі, люди без майна й без роботи, які живуть подачками, охоче беруть участь у будь-яких заколотах. Колони – розорені городяни, вільні селяни та інший збіднілий люд, орендарі невеликої земельної ділянки у великого землевласника.

У другій половині III ст. н. е. почастішали напади на Римську імперію варварських племен (варварами римляни називали будь-яких чужинців). Римські легіони ледве відстоювали кордони імперії. Варвари – чужоземці з незнайомою мовою і звичаями; жителі з поза меж Римської імперії. Жорстокі, грубі люди, руйнівники культурних цінностей; дикуни.

Римські імператори дедалі менше залишалися напрестолі, багатьох із них убивали під час змов. Якщо протягом II ст. н. е. правили дев’ять імператорів, то в III ст. н. е. їх змінилося понад 40! ОСНОВНІ ПРИЧИНИ КРИЗИ:величезні розміри імперії;повстання підкорених народів;послаблення влади імператорів, їх часта зміна; (ІІ ст. – 9, ІІІ ст. – 40); скорочення робочої сили (із-за епідемій, мобілізації в армію), запустіння посівних площ, падіння врожайності, погіршення якості ремісничих виробів, розорення ремісничих майстерень і загальне скорочення їх продукції.неефективна праця рабів;напади варварів.

Імператори проти кризи в імперії У III ст. Римська держава потерпала від кризи у владі. З 235 по 284 р. на імператорському престолі змінилося 22 імператори. У провінціях постійно було неспокійно. Повставали не тільки підкорені народи, а й легіони, які повинні були тримати їх у покорі. Частина провінцій раз за разом проголошувала незалежність. Армія, яка становила опору імператорського Риму, втрачала боєздатність і дисципліну. Скарбниця держави була порожньою через витрати на величезну армію та розкіш імператорського двору. Втрачався зв’язок із провінціями, занепадала торгівля. Нехтування римлянами законів, звичаїв і традицій призвело до небувалого зростання злочинності.

Реформи Діоклетіана У 284 р. римським імператором став командир двірцевих військ Діоклетіан.  Діоклетіан для зміцнення імперії провів низку реформ. Унаслідок військової реформи частина армії була розташована у фортецях на кордонах імперії, а інша перебувала в містах. Це давало змогу контролювати місцеве населення і придушувати повстання на їх початку. Діоклетіан поділив імперію спочатку на дві частини — східну і західну. Новий поділ, на думку Діоклетіана, повинен був посилити владу та поліпшити управління імперією. Діоклетіан залишався одноосібним правителем із необмеженою владою. Діоклетіан (243 — між 313 і 316 pp.)

Ще одним завданням, яке Діоклетіан ставив перед собою, була боротьба з християнством. На його думку, християни становили загрозу для влади, оскільки їхні громади накопичили гроші та були добре організовані. У 303 р. він видав закон, яким заборонив християнство. Було наказано руйнувати церкви й палити християнські книги. Кожен віруючий мав принародно зректися своїх поглядів і принести жертву язичницьким богам та імператорам. Тих, хто відмовлявся, піддавали переслідуванням, тортурам, ув’язненню і навіть страчували. Майно християн конфісковували на користь держави. У 305 р. Діоклетіан зреклися влади. Але невдовзі провінції почали проголошувати власних імператорів. Виникла нова боротьба за владу.

Реформи Константина. Костянти́н Вели́кий (9 вересня 324 – 22 травня 337) Наступник Діоклетіана — Константин продовжив реформи, розпочаті Діоклетіаном.   У 324 р. Константин, названий пізніше Великим, став одноосібним володарем усієї Римської імперії. Всі громадяни стали підданими імператора. Він провів грошову реформу, замінивши знецінену срібну монету золотою — солідом. Для впорядкування збирання податків прикріпив вільних людей до землі або ремесла. За реформами Константина, селянин і ремісник мали постійно проживати на одному місці. Заборона переселятись мала забезпечити не лише виробництво сільськогосподарської продукції та ремісничих виробів, а й постійний збір податків для наповнення державної скарбниці. Коло платників податків розширювалося й внаслідок збільшення кількості колонів. Водночас Константин видав указ, згідно з яким жорстоко карали за втечу не лише колонів, а й тих, хто їх переховував.

За правління Константина змінився й склад римської армії. Якщо раніше її основу становили громадяни імперії, то тепер у ній почало з’являтися дедалі більше найманців із племен, що проживали на кордонах імперії. Константин увійшов в історію як перший імператор, за якого варвари ставали навіть римськими консулами. Найманців із племен у складі римської армії

У 324—330 pp. на місці грецької колонії Візантій на берегах протоки Босфор Константин заснував нову столицю імперії — Константинополь, яку називали «другим Римом». Щоб надати їй величі й розкоші, імператор наказав вивезти до Константинополя величезну кількість статуй і коштовних прикрас із Риму та інших міст держави. У новій столиці збудували храми старим язичницьким богам і християнські церкви. Частина римської знаті переселилася до Константинополя. На короткий час могутність імперії було відроджено. Місто Константина (реконструкція) У 395 р. відбувся поділ імперії на Західну й Східну.