КУЛЬТУРА АНГЛОМОВНОГО ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ СТУДЕНТІВ

КУЛЬТУРА АНГЛОМОВНОГО ДІЛОВОГО

СПІЛКУВАННЯ СТУДЕНТІВ

Постановка проблеми у загальному вигляді.

 Інтеграція в світовий культурний, освітній та економічний простір вимагає якісної підготовки фахівців, здатних до успішної професійної діяльності в межах світової спільноти. Нові умови життя, нові вимоги до майбутнього фахівця, нові прийоми прийняття на роботу вимагають удосконалення підходів до підготовки сучасного професіоналу. У цьому контексті знання іноземної мови, насамперед англійської, як мови міжнародного бізнесу, стає необхідністю для людини. У зв’язку з цим перед сучасними вищими навчальними закладами ставиться завдання надати студентам мовну підготовку, адекватну вимогам сучасного економічно розвиненого              суспільства;              розвивати              професійно-спрямовані комунікативні навички майбутніх фахівців, які нададуть їм можливість успішно

вести міжнародний бізнес, вільно спілкуючись англійською мовою .

Розвиток ділової активності в Україні зумовив підвищений інтерес і все

більшу популярність вивчення ділової англійської мови як мови міжнародного

спілкування. Практика, однак, свідчить, що в сучасних умовах постійного розширення міжнародних контактів одного вміння правильно говорити та грамотно писати іноземною мовою, що нехай навіть опирається на фундаментальні знання його основ, явно не вистачає. Відсутньою ланкою тут є грамотне використання культурно-обумовлених норм поведінки як мовного, так і немовного характеру, заснованих на знанні особливостей культури та способі мислення комуні кантів. У зв’язку з цією інформацією більш ніж закономірним уявляється поширення в Україні нової тенденції у вивченні іноземної мови – розвиток крос-культурної компетенції, що може (і повинна) стати основою ефективного ділового спілкування.

Аналіз наукової і методичної літератури свідчить, що питаннями теорії міжкультурної комунікації займалися Т. Астафурова, П. Донець, І. Зимня,

І. Лейфа, Р. Портер, Л. Самовар, В. Сафонова, С. Термінасова, Г. Томахіна, І. Халеєва, І. Цатурова, концепції діалогу культур висвітлено М. Бахтіним, B. Біблером та ін. Проблему толерантності в межах міжкультурної комунікації розглядали У. Гьюдикунст, П. Донець, Л. Знікіна, Т. Ларіна, В. Ніке,

Т. Персикова, О. Садохін, В. Сафонова, С. Термінасова та ін. Формування міжкультурної компетенції у вищих навчальних закладах розкрито в працях Р. Гришкової (у студентів нефілологічних спеціальностей), Г. Копил (у майбутніх фахівців з міжнародної економіки), І. Плужник (у студентів гуманітарного профілю), О. Фролова (у студентів економічного профілю), Т. Колодько та С. Шехавцової (у майбутніх учителів іноземних мов). Дослідження, що пов’язані з комунікативними ускладненнями між представниками різних культур і стратегіями їх подолання, переважно належать таким зарубіжним ученим, як А. Вежбицька, У. Гудікунст, С. Кім, Т. Ларіна, Г. Маркус, Г. Тріандіс, Е. Холл, Г. Хофстеде. У теорії культурологічного підходу (Л. Виготський, П. Гуревич, О. Леонтьєв, А. Лурія, В. Розин, А. Флієр, Д. і Б. Уайтинги) розроблено сукупність методів опису, порівняння та вивчення культурних розрізнень (крос-культурний підхід), доведено зв’язок мислення і культури, реалізовано інтеграцію ідеї культурології та культурної антропології з концепціями гуманітарних і природничо-наукових дисциплін.

Проблемі професійного самовдосконалення студентів при вивченні ділової іноземної мови присвячено цілу низку наукових праць, зокрема, дослідження Н. Логутіної, А. Петрової, О. Яцишина. Проблема формування культури спілкування як важливого чинника професіоналізму майбутніх

та інші.

Проте деякі аспекти підготовки майбутніх фахівців до культури ділової комунікації все ще залишаються не досить вивченими, зокрема, використання засобів іноземної мови в її формуванні.

Мета статті полягає у визначенні культури англомовного ділового спілкування і засобів її формування на заняттях студентів нефілологічних спеціальностей.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Зміни в політичному, соціальному, культурному, економічному житті країни та світу потребують високої ефективності навчання і виховання висококласних кадрів у цілому та підготовки до професійної діяльності, зокрема. Завданням професійної освіти стає не лише формування професійних знань, умінь і навичок, але й формування орієнтації на постійне підвищення своєї професійної компетенції, розвиток уміння спілкуватися, використовуючи слово як комунікаційний засіб для вирішення професійних завдань в умовах розширення міжнародних відносин. Тому стає актуальною проблема підготовки майбутніх фахівців до іншомовного професійного спілкування.

Саме від рівня культури ділового спілкування значною мірою залежить успішність діяльності фахівців багатьох напрямків, зокрема економічного, політичного, соціального, які повинні вміти добре орієнтуватись у різноманітних комунікативних ситуаціях, обирати адекватні засоби, способи і прийоми спілкування, правильно, логічно та переконливо виражати свої думки, налагоджувати продуктивні взаємини з партнерами. Високий професіоналізм, сформованість ціннісного кругозору і широка ерудиція – це ще неповний список вимог до сучасного фахівця. Майбутній фахівець повинен уміти прогнозувати кон’юнктуру ринку та паралельно враховувати соціальні, психологічні, політичні й інші чинники, що надасть можливість вибрати пріоритетні напрямки у професійній підготовці. Але найосновнішою вимогою сьогодні, яка забезпечить майбутньому фахівцеві конкурентоспроможність на ринку праці, є поєднання вузького професіоналізму та універсальності.

Невідповідність професійно важливих якостей, пов’язаних із діловим спілкуванням, розвитку вимогам до діяльності майбутнього фахівця призводять до тривалої адаптації молодого спеціаліста у виробничих ситуаціях. Тому вирішення проблеми розвитку вмінь і навичок, пов’язаних з опануванням основ ділового спілкування у вищих навчальних закладах, є необхідною умовою підвищення якості професійної підготовки. Сформованість таких умінь ділового спілкування створює основу для повного використання випускниками своїх творчих сил, здібностей та талантів.

Базуючись на провідній концепції професійної освіти на сучасному етапі розвитку суспільства – концепції неперервного навчання, “навчання впродовж життя” (так звана концепція LLL – lifelong learning) – можна стверджувати, що здійснити підготовку компетентного, успішного, конкурентоспроможного спеціаліста можливо лише за умови сформованості в нього культури іншомовного професійного спілкування, що вимагає опанування відповідних умінь.

Опанування вмінь іншомовного професійного спілкування надасть можливість повною мірою використовувати можливості сучасних іншомовних інформаційних джерел для підвищення свого професійного рівня, бути повноправним учасником діалогу із зарубіжними колегами; за необхідності реалізувати свій професійний потенціал за кордоном.

Опанування іноземної мови розглядається як набуття студентами комунікативної компетенції для практичного користування іноземною мовою: працювати з відповідною іноземною літературою з фаху, брати участь у бесідах

•      міжнародних конференціях, писати статті та інші наукові матеріали іноземною мовою, листуватися з іноземними партнерами. Набуття комунікативної компетенції здійснюється відповідно до основних положень теорії мовної діяльності і комунікації, а мовний матеріал розглядається як засіб реалізації відповідного виду мовної діяльності.

Отже, останнім часом стали приділяти більше уваги культурі ділового спілкування іноземними мовами, але масштаб дослідження ще не досягнув необхідного рівня. Кількість годин, відведених навчальними планами у вищих навчальних закладах на вивчення цього аспекту, повинна бути значно збільшена, а підхід до організації навчання – уніфікованим. Саме це надасть можливість урахувати принципи системності, комунікативної та професійної спрямованості навчання, інтерактивності, інтеграції і мовленнєво-розумової активності, які покладені в основу курсу, та виконати завдання цієї дисципліни.

Необхідно відзначити, що внутрішній бік будь-якої культури складають норми, цінності, установки, вихідні положення (компонент свідомості); її зовнішній бік – ритуали, легенди, символи, система положень (компонент поведінки).

Ділове спілкування є найбільш важливою процедурою в системі економіки. Ефективність управління економічними процесами значною мірою залежить від якості комунікацій, або ефективності ділового спілкування. І дійсно, жодна з функцій управління не може бути реалізована без виконання ділового спілкування в будь-якій його формі. Крім цього, і така важлива управлінська процедура, як прийняття рішень, теж не виконується без попереднього обговорення (ділового спілкування) деяких питань, пов’язаних із вирішенням конкретних проблем.

Не випадково у десяти заповідях економіста, підприємця міститься так звана п’ята – про необхідність установлення сучасного інформаційно-комунікаційного зв’язку, яке є засобом ділового спілкування. Тому аналіз дослідження багатьох проблем ділового спілкування, підвищення його ефективності, культури ділового спілкування має винятково важливе значення як для теорії, так і для практики управління економікою.

•    загальному змісті під спілкуванням розуміється суб’єкт-суб’єктна взаємодія між людьми, що здійснюється за допомогою засобів мовного та немовного впливу. Мета спілкування – досягнення змін у пізнавальній,

мотиваційній, емоційній і поведінковій сферах людей, які беруть участь у спілкуванні. Й. Гах відзначає, що учасники спілкування відносяться один до одного як до цілого. Ділове спілкування має мету й є способом організації оптимізації виду предметної діяльності: виробничо-наукової, комерційної тощо. Виокремлюють такі особливості ділового спілкування: партнер у діловому спілкуванні виступає як особистість, значуща для суб’єкта; людей у спілкуванні відрізняє взаєморозуміння в питаннях справи; основне завдання ділового спілкування – продуктивне співробітництво.

Ділове спілкування містить в основному три елементи. Це сприйняття, передача та розуміння інформації. Від ефективності кожного з них залежить і ступінь розуміння інформації. У цьому аспекті ділове спілкування розділяють на вербальне та невербальне. Вони відрізняються засобами передавання інформації: у вербальному таким засобом є слово (англійське – verb), у невербальному – жести, міміка і рухи тіла. У зарубіжній науковій літературі такі невербальні засоби одержали назву “боді ленгвідж” – мова тілорухів (від англійського: body – тіло та language – язик). Згідно з ним, до невербальних засобів ділового спілкування належить від 60 до 80 % усієї переданої інформації, а до частки вербальних засобів, тобто слів – лише 20–40 %.

Ділове спілкування – це, насамперед, комунікація (обмін значущою для учасників спілкування інформацією). Але для того, щоб комунікація була

ефективною, фахівцю необхідно знати: засоби комунікації (вербальні і невербальні); способи подолання бар’єрів у комунікації .

•   опануванні арсеналу вербальних засобів варто приділити особливу розвитку культури мовного спілкування. Культура ділового спілкування, перш за все, відображає взаємозв’язок понять “культура” та “ділове спілкування”. “Культура – усе те, що створено людством для задоволення своїх матеріальних

• духовних потреб”. Культура ділового спілкування – це взаємодія людей, заснована на моральності, етичних нормах, цінностях, правилах. Знання етикету, культура поведінки – ключові умови успішної роботи в будь-якій організації, особливо при роботі з представниками іноземних фірм. Іноземна мова – важливий елемент загальної та професійної культури, найважливіший засіб комунікації. Будучи обов’язковим компонентом безперервної професійної освіти, ця дисципліна може бути засобом розвитку культури спілкування студентів уже на початкових етапах навчання (1–2 курси). Основна мета курсу

– формування в тих, хто навчається, комунікативної компетенції, тобто здатності до міжкультурної комунікації, що подана як у міжособистісній, так і професійній зонах спілкування. Професійне спілкування належить до спеціальних видів соціальної комунікації. Основна мета міжособистісної комунікації в сфері професійної взаємодії іноземною мовою – встановлення та розвиток професійного співробітництва. Тому така комунікація передбачає опанування поведінкових норм і правил, спеціальних іншомовних комунікативних навичок та вмінь; розширення соціокультурних знань.

Розвиток культури ділового спілкування засобами іноземної мови, на наш погляд, повинен відбуватись за такими напрямками: розвиток умінь породжувати й адекватно інтерпретувати інформацію іноземною мовою;

розширення знань про соціокультурні особливості зарубіжного партнера і культурно-специфічних умов професійного середовища; удосконалення вмінь ідентифіціювання комунікативної поведінки партнера в конкретній ситуації.

При відборі змісту навчання, крім виокремлення фонетичного, лексичного, граматичного мінімумів, доцільно виокремити комунікативний

мінімум (ситуацій спілкування), оскільки, на думку вчених, найбільших труднощів викликає в учасників ділового спілкування не інформаційний, а контактно-настановний, тобто міжособистісний інтерактивний аспект професійної комунікації.

До комунікативного мінімуму ми віднесли такі макроситуації спілкування: знайомство (установлення контактів); користування телефоном, обробка інформації; напрямки та результати; плани й угоди; результати діяльності; продукти і послуги; поїздки, подорожі; ділові зустрічі; розваги та прийоми; системи і процеси. Показниками рівня розвитку культури ділового спілкування можуть бути наявність знань про культуру, національні традиції країни, мова якої вивчається, норми, правила поведінки; сформованість умінь оперувати засобами вербального та невербального спілкування ділової і професійної сфер; розвиненість умінь розпізнавати комунікативні інтенції партнерів зі спілкування; присутність навичок опанування норм мовного етикету та соціальної поведінки в різних ситуаціях ділового спілкування.

Одним з аспектів вивчення ділової іноземної мови є опанування студентами офіційно-ділового стилю писемного професійного спілкування іноземною мовою. При цьому позитивний результат вивчення вимагає безпосереднього і систематичного керівництва їхньою навчальною діяльністю, яке і реалізується у процесі викладання. Воно, звичайно, потребує ретельного планування діяльності викладача, що виражається у визначенні освітнього змісту та відповідних йому пізнавальних завдань і вправ.

Зрілий і готовий до сучасної ситуації представник будь-якої професії повинен мати не лише цілісне, без протиріч та адекватне до вимог ринку уявлення про обрану ним професію, але й можливість пристосування до нових соціально-культурних та економічних форм ділової взаємодії. Ділове спілкування передбачає вміння встановлювати і розвивати ділові контакти, що набуває пріоритетного значення у міжкультурному (міжособистісному та міжнародному) співробітництві, уміння обирати адекватний поведінковий

сценарій, який передбачає не лише знання мови, але й вміння розшифровувати та сприймати соціокультурний контекст комунікантів.

Міжкультурна професійна комунікація є процесом безпосередньої професійної взаємодії ділових культур, яка здійснюється в межах не співпадаючих національних стереотипів мислення і поведінки. Співвідносити мовні засоби з нормами мовної поведінки неможливо без знань про реалії країни мови, що вивчається. Щоб досягти розуміння в міжкультурному спілкуванні, фахівець повинен не лише мати знання професійної картини світу, але й уміти встановлювати контакт, орієнтуватися на національно-специфічні риси свого партнера, переживати та розуміти співбесідника як представника певної соціальної групи. Отже, у процесі міжкультурного спілкування фахівця виникає проблема розуміння, яка може розглядатися як на лінгвістичному, так і на соціокультурному рівні в контексті сприйняття партнера з комунікації.

Навчання міжкультурної компетенції має за мету підвищити здатність студентів ефективно вирішувати міжнародні ділові завдання, оскільки професіонал, успішний у своєму рідному, знайомому йому середовищі, необов’язково буде мати успішну діяльність у новому середовищі з відмінною культурою. Серед навичок, що складають компетенцію, виокремлюють такі: спостереження, розпізнавання, порівняння та протиставлення, обговорення, висловлення своєї точки зору з урахуванням думки інших.

Навчальна програма нормативної дисципліни “Ділова англійська мова” передбачає, що студенти нефілологічних спеціальностей повинні: опанувати термінологію, яка охоплює основні концепції майбутньої професійної сфери, і знати ідіоматичні вирази ділової англійської мови; розвинути та поглибити навички усного і писемного ділового мовлення з питань ведення майбутньої діяльності; застосовувати здобуті у процесі вивчення англійської мови професійні та комунікативні навички для вирішення повсякденних проблем; знати особливості писемного спілкування і вміти складати ділові документи на іноземній мові.

Програма з ділової англійської мови охоплює такі основні теми: “Значення ділового спілкування”, “Засоби ділової комунікації”, “Етикет писемного ділового спілкування”, “Телефонний етикет ділового спілкування” та інші. Основними організаційними формами вивчення дисципліни “Ділова англійська мова” є практичні заняття, виконання індивідуальних робіт та їх захист, підсумкова модульна контрольна робота. Майбутні фахівці опановують програмний матеріал шляхом опрацювання навчально-методичної літератури, інтенсивного використання інформаційних технологій, таких як відповідні сайти Інтернету. Під час практичних занять використовуються такі сучасні методи як дискусія, дебати, робота в групі і презентації. Робота в групі є колективною працею, потребує мислення, безпосередньої участі у досягненні загальної навчальної мети. Під час такої роботи студенти розвивають свої навички спілкування, а також навички практичного вживання мови, висловлюючи свої думки та долаючи страх говорити на мові. Групова дискусія підвищує мотивацію та особисте залучення учасників у вирішення обговорюваних проблем. Тут їм доводиться не лише використовувати знання іноземної мови, але й формулювати власні думки, знаходити засоби для відстоювання своїх позицій. З одного боку, дискусія сприяє розвитку лексичних, граматичних, логічних навичок, з іншого – спонукає студентів прислухатися до висловів, розвиваючи тим самим навички розуміння на слух. Дебати як мовні змагання є ще одним підходом до сучасних технологій навчання іноземної мови взагалі і ділової англійської мови, зокрема.

На першому етапі навчання студенти визначаються з темою свого дослідження, підбирають та ознайомлюються з фаховою літературою, готують план та основні тези своїх рефератів і доповідей. На другому етапі вони роблять презентації своїх завершених робіт, захищають їх під час практичних занять. Особливу увагу слід звернути на засвоєння термінологічної лексики. Студенти  готують словник, обсягом не менше 100 лексичних одиниць, долучають його до підготовлених рефератів та складають залік на знання базової термінологічної лексики. У результаті вивчення курсу “Ділова англійська мова” студенти повинні мати добре сформовані професійно-спрямовані комунікативні навички, знати фахову термінологію, уміти складати ділові документи англійською мовою і працювати з науковою літературою. Усе зазначене вище надасть можливість фахівцям вивчати й ефективно використовувати іноземний досвід, користуватися сучасними інформаційними технологіями, брати участь у міжнародних конгресах та семінарах з різних професійних питань, проходити стажування в іноземних державах з метою вдосконалення фахової підготовки, проводити письмовий обмін діловою інформацією тощо.

Висновки.

Отже, сучасний фахівець в ідеалі не лише повинен бути професіоналом в обраному полі діяльності, але й мати ґрунтовну гуманітарну підготовку і досить високий рівень розвитку загальної культури, опанувати культуру праці, культуру самоорганізації, культуру ділового спілкування. Саме знання іноземної мови допомагає зробити цей процес плідним, своєчасним, формує фахівця, конкурентоспроможного на світовому ринку праці. У зв’язку з цим, завданням викладача іноземної мови є розвиток культурної ділової компетентності у такій мірі, щоб майбутній спеціаліст міг грамотно орієнтуватися в потоці штампів та відточених фраз про високі гуманні ідеали свого англомовного співрозмовника й умів відстояти свою позицію.

Перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Доцільним напрямком подальших розвідок є визначення основних функцій вищої професійної освіти у формуванні професійної мовної компетентності майбутніх фахівців економічного профілю, розробка методичних рекомендацій науково-педагогічному складу вищих навчальних закладів щодо формування професійної мовної компетентності відповідно до визначених завдань і функцій.

Нетрадиційні форми занять

Для підвищення дієвості заняття іноземної мови в сучасних умовах є багато можливостей.

Відсутність у студентів природної потреби і необхідності користування мовою в комунікативних цілях створює великі труднощі, як для вчителів, так і для самих учнів. Потреба може виникнути тільки за умови такої організації навчальної діяльності учнів, яка здатна викликати високу мотивацію, що забезпечує не тільки їх активність на уроці, але й зберігає свою силу і в позаурочний час. Інтерес до предмета, бажання оволодіти ним залежить більшою мірою від того, яка технологія навчання використовується, як вчить учитель, і як вчаться у нього школярі.

Сьогодні все більша увага приділяється людині як особистості - її свідомості, духовності, культурі, моральності, а також високо розвиненому інтелекту та інтелектуального потенціалу. Відповідно, не викликає сумніву надзвичайна важливість такої підготовки підростаючого покоління, при якій середню школу закінчували б освічені інтелектуальні особистості, що володіють знанням основ наук, загальною культурою, умінням самостійно і гнучко мислити, ініціативно і творчо вирішувати життєві і професійні питання.

Часто нестандартні уроки пов'язані з груповими формами роботи. Ділові, рольові ігри, моделювання, імітація, імпровізація урізноманітнюють процес навчання. Під час розподілу функціональних обов'язків у групі кожен учень сам шукає своє місце відповідно до власних здібностей. Це є своєрідним психологічним стимулом для вибору свого статусу, своєї позиції, перевірка власних поглядів, ствердження у колі однолітків і в очах учителя.

Нетрадиційні форми уроку англійської мови реалізуються, як правило, після вивчення будь якої теми або кількох тем, виконуючи функції навчального контролю. Такі уроки проходять в незвичайній, нетрадиційній обстановці. Подібна зміна звичної обстановки доцільна, оскільки вона створює атмосферу свята при підведенні підсумків виконаної роботи, знімає психічний бар'єр, що виникає в традиційних через страх скоїти помилку. На таких уроках вдається досягти найрізноманітніших цілей методичного, педагогічного і психологічного характеру, які можна підсумувати в такий спосіб:

- здійснюється контроль знань, вмінь і навичок учнів з певної теми;

- забезпечується ділова, робота атмосфера, серйозне ставлення учнів до уроку;

- передбачається мінімальна участь на уроці вчителя.

Використання Інтернету на уроках англійської мови

Інтернет створює унікальні можливості для вивчення іноземної мови, він створює природне мовне середовище. Особливість предмета «іноземна мова» полягає в тому, що навчати мовленнєвої діяльності можна лише в живому спілкуванні.

Використовуючи інформаційні ресурси мережі Інтернет, можна, інтегруючи їх у навчальний процес, більш ефективно вирішувати цілий ряд дидактичних завдань на уроці:

- удосконалювати вміння аудіювання на основі автентичних звукових текстів мережі Інтернет;

- поповнювати словниковий запас, як активної, так і пасивної лексики сучасної мови;

- формувати стійку мотивацію іншомовної діяльності.

Використання відео-уроку

Оволодіти комунікативною компетенцією англійською мовою, не перебуваючи в країні досліджуваної мови, справа дуже важка. Тому важливим завданням вчителя є створення реальних і уявних ситуацій спілкування на уроці іноземної мови з використанням різних прийомів роботи.

Не менш важливим вважається залучення студентів до культурних цінностей народу-носія мови. У цих цілях велике значення мають автентичні матеріали, в тому числі відеофільми. Перевагою відеофільму є його емоційний вплив на учнів. Тому увага повинна бути спрямована на формування у школярів особистісного ставлення до побаченого. Використання відеофільму допомагає також розвитку різних сторін психічної діяльності учнів, перш за все, уваги і пам'яті. Під час перегляду виникає атмосфера спільної пізнавальної діяльності. У цих умовах навіть неуважний учень стає уважним. Для того, щоб зрозуміти зміст фільму потрібно докласти певних зусиль. Використання різних каналів надходження інформації (слухове, зорове, моторне сприйняття) позитивно впливає на міцність фіксації країнознавчого та мовного матеріалу.

Таким чином, психологічні особливості впливу навчальних відеофільмів на учнів сприяє інтенсифікації навчального процесу. Практика показує, що відео-уроки є ефективною формою навчання.

Застосування уроку-спектаклю

Ефективною та продуктивною формою навчання є урок-спектакль. Використання художніх творів зарубіжної літератури на уроках іноземної мови вдосконалює мовні навички учнів, забезпечує створення комунікативної, пізнавальної та естетичної мотивації. Підготовка вистави - творча робота, яка сприяє виробленню навичок мовного спілкування дітей та розкриття їх індивідуальних творчих здібностей.

Такий вид роботи активізує розумову та мовленнєву діяльність учнів, розвиває їх інтерес до літератури, служить кращому засвоєнню культури країни досліджуваної мови, а також поглиблює знання мови, оскільки при цьому відбувається процес запам'ятовування лексики. Важливо те, що учні отримують задоволення від такого виду роботи.

Використання уроку-свята та уроку-інтерв'ю

Вельми цікавою та плідною формою проведення уроків є урок-свято. Ця форма уроку розширює знання учнів про традиції та звичаї, що існують в англомовних країнах, і розвиває у школярів здатності до іншомовного спілкування, що дозволяють брати участь в різних ситуаціях міжкультурного спілкування.

Надійним свідченням освоєння мови є здатність учнів вести бесіду по конкретній темі. Урок-інтерв'ю - це своєрідний діалог. В залежності від поставлених завдань тема уроку може включати окремі підтеми. Підготовка і проведення уроків такого типу стимулює учнів до подальшого вивчення іноземної мови, сприяє поглибленню знань в результаті роботи з різними джерелами, а також розширює кругозір.

Метод проектів здобуває останнім часом усе більше прихильників. Він спрямований на те, що б розвити активне самостійне мислення дитини й навчити його не просто запам'ятовувати й відтворювати знання, які дає йому школа, а вміти застосовувати їх на практиці.

Проектна методика відрізняється кооперативним характером виконання завдань при роботі над проектом, діяльність, яка при цьому здійснюється, є по своїй суті креативною й орієнтованою на особистість учня. Вона припускає високий рівень індивідуальної й колективної відповідальності за виконання кожного завдання по розробці проекту. Спільна робота групи учнів над проектом невіддільна від активної комунікативної взаємодії учнів. Проектна методика є однієї з форм організації дослідницької пізнавальної діяльності, у якій учні займають активну суб'єктивну позицію. При доборі теми проекту вчитель повинен орієнтуватися на інтереси й потреби учнів, їхні можливості й особисту значимість майбутньої роботи, практичну значимість результату роботи над проектом. Виконаний проект може бути представлений у самих різних формах: стаття, рекомендації, альбом, колаж і багато інші. Різноманітні й форми презентації проекту: доповідь, конференція, конкурс, свято, спектакль. Головним результатом роботи над проектом будуть актуалізація наявних і придбання нових знань, навичок і вмінь і їх творче застосування в нових умовах.

Робота над проектом здійснюється в кілька етапів і звичайно виходить за рамки навчальної діяльності на уроках: вибір теми або проблеми проекту; формування групи виконавців; розробка плану роботи над проектом, визначення строків; розподіл завдань серед учнів; виконання завдань, обговорення в групі результатів виконання кожного завдання; оформлення спільного результату; звіт по проекту; оцінка виконання проекту.

Проектна методика вимагає від учнів високого ступеня самостійності пошукової діяльності, координації своїх дій, активної дослідницької, виконавської й комунікативної взаємодії. Роль учителя полягає в підготовці учнів до роботи над проектом, виборі теми, у наданні допомоги учням при плануванні роботи, у поточному контролі й консультуванні учнів по ходу виконання проекту на правах співучасника.

Отже, основна ідея методу проектів полягає в тому, щоб перенести акцент із різного виду вправ на активну розумову діяльність учнів у ході спільної творчої роботи. Урок-проект формує вміння самостійної роботи. Головною особливістю уроку-проекту є доступність теми й можливість її варіювання.

Таким чином нестандартні уроки дозволяють урізноманітнювати форми й методи роботи, позбавлятися шаблонів, створюють умови для виховання творчих здібностей школяра, розширюють функції педагога, дають змогу враховувати специфіку певного матеріалу та індивідуальні особливості кожного учня.

Використання нестандартних форм уроків сприяє формуванню пізнавальних інтересів учня, вони безпосередньо беруть участь у процесі навчання. Пізнавальна діяльність учнів переважно має колективний характер, що створює передумови для взаємодії суб'єктів навчання, дає можливість для обміну інтелектуальними цінностями, порівняння й узгодження різних точок зору про об'єкти, які вивчаються на уроці.

Ефективність нестандартних уроків забезпечується за умови володіння викладачем методикою їх проведення та умілого використання таких уроків у певній системі в поєднанні з традиційними формами роботи.

Як вже було зазначено, метою навчання іноземної мови в школі є формування міжкультурної компетенції учнів, яка реалізується в здатності до мовного спілкування. Нетрадиційні види уроків іноземної мови є запорукою успішної мовної активності учнів, з їх допомогою вони долучаються до культури країн, мови яких вивчаються, а також розширюють знання про культурну спадщину рідної країни, що дозволяє їм брати активну участь у діалозі культур.

Такі уроки дають можливість не тільки підняти інтерес учнів до предмету, що вивчається, але і розвивати їх творчу самостійність, навчати роботі з різними джерелами знань, формувати і удосконалювати комунікативні навички.

Отже, ефективність навчального процесу багато в чому залежить від уміння вчителя правильно організувати урок і грамотно вибрати ту чи іншу форму проведення заняття.

Розвиваючий і виховує потенціал нетрадиційних видів уроку розкривається в цілях, переслідуваних ними:

- Формування в учнів інтересу і поваги до культури країни досліджуваної мови;

- Виховання культури спілкування і потреби в практичному використанні мови в різних сферах діяльності;

- Розвиток мовних, інтелектуальних і пізнавальних здібностей, розвиток ціннісних орієнтацій, почуттів та емоцій учня.

Список використаної літератури

1.                Бабайлов  В. К. Культура ділового спілкування менеджера / Бабайлов В. К., Дмитрієв І. А., Маліков В. В. – Х. : ХНАДУ, 2001. – 146 с.

2. Багаутдинова Н. Г. Инновационный потенциал высшей школы: анализ и оценка / Наиля Гумеровна Багаутдинова. – М. : Экономика, 2002. – 171 с.
3.               Бондарева Л. Формування професійної культури у студентів економічних спеціальностей ВНЗ / Л. Бондарева // Неперервна професійна освіта. – 2005. – Вип. 3–4. – С. 35–40.

4. Гах  Й. М. Єтика ділового спілкування : [курс лекцій] / Йосип Михайлович Гах. – Івано-Франківськ : Полум’я, 2000. – 159 с.
5. Гофрон  А. Різні погляди на Європу і проектування освітніх концепцій /

6. Державні стандарти професійної освіти: [монографія] / С. У. Гончаренко Н. Г. Ничкало  Ін-т пед-ки і псих. проф. освіти ; Технолог. ун-т Поділля. – Хмельницький, 2002. – 334 с.

7. Дзундза  А. І. Соціоекономічна культура майбутніх фахівців. Теоретичний аспект / Алла Іванівна Дзундза. – Донецк : Норд Комп’ютер, 2004. – 388 с.
8. Доронина  М. С. Культура общения деловых партнеров : [уч. пос.] / Майя Степановна Доронина. – Х. : ИД “Инжек”, 2003. – 186 с.
9. Драгомирова  І. Концептуальні аспекти формування сучасного спеціаліста / І. Драгомирова // Вища школа. – 2002. – № 2–3. – С. 49–52.
10. Колодко  Г. В. Этика в бизнесе, экономике и политике / Г. В. Колодко // Вопросы экономики. – 2007. – № 11. – С. 44–54.
11. Уваркіна  О. Основні напрями формування комунікативної культури майбутніх фахівців в умовах євроінтеграції / О. Уваркіна // Гуманіт. вісник : [зб.]. – Пер.-Хмельн., 2005. – Спец. вип. : Педагогіка. Вища освіта України і Болонський процес. Секція 1. – С. 374–381.