Культура Київської Русі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ

«ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ «ПОЛІТЕХНІКА»

ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ЕКОНОМІКИ І ТЕХНОЛОГІЙ»

 

                                                                           ЗАТВЕРДЖУЮ

                                                                           Заступник директора технікуму

                                                                           з навчально – виховної  роботи

 

                                                                            ____________Штанденко Л.Є.

                                                                            «_____» _____________2022 р.

 

 

 

Методична розробка

 відкритого дистанційного заняття

з предмету «Культурологія»

на тему:

  «Культура Київської Русі»

 

 

 

 

                                                                      Розробники:____ Горбарук І.С.___

                                                                      Розглянуто та схвалено на засіданні

                                                                      циклової комісії гуманітарних та

                                                                      соціально – економічних дисциплін_

                                                                      Протокол від «___»___2022 р. №___

                                                                      В.О. голови циклової комісії

                                                                      _____________ (_Кузьмина А.О._)

 

 

 

 

 

Кривий Ріг

2022 р.

Тема: «Культура Київської Русі»

 

Мета уроку: 

• узагальнити уявлення про рівень культурних досягнень Київської держави, розуміння процесу формування системи освіти, ознайомити з найвизначнішими пам’ятками мистецтва (архітектура, живопис);
• розвивати вміння логічно мислити, висловлювати власну думку, робити висновки й узагальнення, проводити дослідницьку пошукову роботу; розвивати вміння аналізувати; 
• проаналізувати розвиток писемності та рівень освіченості населення Київської Русі; досягнення в літературі, літописанні, іконописі, архітектурі;
• розвивати вміння користуватися інформаційно-комунікаційними технологіями та мас-медіа;
• виховувати почуття патріотизму, поваги до культурних надбань українського народу, сприяти розвитку історичної свідомості, формуванню естетичних почуттів здобувачів освіти.

Тип уроку: комбінований

Методи навчання, прийоми: бесіда, метод «Мозковий штурм», метод «Крісло автора», метод «Незакінчене речення».

Форма організації навчальної діяльності студентів: колективна робота 

Обладнання: презентація, відео до теми, персональні комп’ютери.

Міжпредметні зв’язки: історія України, українська література, інформатика.

Терміни: культура, архітектура, билини, фреска, мозаїка, іконопис, дитинець, християнізація, князь, дитинець.

Очікувані результати:

Після уроку здобувачі освіти  зможуть:

• сформувати естетичне сприйняття культури Київської Русі;
• довідатися про значення нових термінів –  «агіографія», «апокриф», «мозаїка», «фреска», «дитинець»;
• познайомитися із шедеврами культурної спадщини нашого народу;
• розпізнавати найвідоміші пам’ятки архітектури та мистецтва
• мати естетичний смак і почуття прекрасного, поважати історичне минуле України.

 

 

Хід уроку

І. Організаційний момент

1. Облік відвідування

2. Повідомлення теми і мети заняття, розкриття актуальності теми за допомогою методу мозкового штурму.

(Темою нашого сьогоднішнього заняття є «Культура Київської Русі», на заняттях із історії України ви вже вчили цю тему, сьогодні ми з вами узагальнимо ваші знання та поглибимо, а саме ознайомимось із найвизначнішими пам’ятками літератури, архітектури, живопису; проаналізуємо розвиток писемності та рівень освіченості населення Київської Русі.

Актуальність вивчення цієї теми, на мою думку, є надзвичайно важливою для кожної людини, тому що знати історію та культуру свого народу це обов’язок кожного українця, тим паче в такий нелегкий час для нашої країни).

ІІ.Актуалізація опорних знань учнів

Повторення пройденого матеріалу за допомогою методу бесіди:

1. Пригайте, яку тему ми з вами розглядали минулого заняття (культура східних слов’ян), на які народи входять до гілки східних слов’ян (українці, білоруси, росіяни), а до західної гілки (поляки, чехи, словаки), південні (серби, хорвати, болгари).

2. Яка релігія була у східних слов’ян? (язичництво). Назвіть імена богів, яким поклонялись язичники? (Перун, Дажбог, Хорс, Стрибог, Макоша, Лада)

3. Згадайте легенду про заснування міста Києва (Київ завдячує своїй появі трьом братам із племені полян  - Києві, Щекові та Хоривові та  сестрі їх Либідь. 482 рік – це офіційна дата заснування Києва).

4. Згадайте, що ж це за держава така Київська Русь? (Київська Русь — середньовічна східноєвропейська феодальна монархічна держава зі столицею в Києві, що існувала впродовж IX-XIII століть).

5. Назвіть у хронологічній послідовності князів Київської Русі (Аскольд і Дір, Олег, Ігор, Ольга, Святослав, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Мстислав).

    Сьогодні на уроці ми дізнаємося про досягнення в галузі культури Київської Русі.

ІІІ. Основна частина уроку. Формування нових знань.

План викладу основного матеріалу (слайд 2)

1. Витоки культурного процесу Київської Русі. Прийняття християнства та його вплив на розвиток культури.

2. Розвиток освіти в Київській Русі.

3. Поява писемної літератури: основні види та жанри.

4. Особливості розвитку архітектури.

5. Види і жанри образотворчого мистецтва. Декоративно-ужиткове мистецтво.

1.Витоки культурного процесу Київської Русі (Слайд 3,4,5)

Київська Русь – одна з наймогутніших держав Європи ІХ – ХІІІ ст. Вона відіграла велику роль в історії східних слов’ян та інших слов’янських народів.

У процесі державотворення помітну роль відіграли зовнішні сили: варяги, які сприяли активізації політичного життя східнослов’янського суспільства, та Хозарський каганат, котрий, постійно загрожуючи агресією, підштовхував слов’янські землі до об’єднання.

Торгівля, війна, дипломатичні контакти сприяли пожвавленню культурного життя русичів. Але культурний поступ Київської Русі зумовлювався, в першу чергу, власними потребами й силами, що їх задовольняли.

Однією з найбільш вагомих передумов для розвитку держави й культури Київської Русі стала її християнізація.

Реформа щодо запровадження християнства як державної релігії була проведена Володимиром Великим (літописна дата – 988 р.) і мала як позитивні, так і негативні наслідки. (перша реформа хрещення Русі була невдалою; Аскольд у 860 році; княгиня Ольга). (перегляд відео №1 Хрещення Русі) Християнізація мала як позитивні так і негативні наслідки:

Позитивні:

Негативні:

Утвердження єдиної віри стабілізувало політичну систему в державі, обґрунтувало право князя-імператора на владу. Із прийняттям християнства Київська Русь уходить як рівна до співдружності європейських країн, прилучається через зв’язки з Візантією до античної культурної спадщини. Вона активно вбирає кращі культурні набутки Європи: кам’яну архітектуру, живопис, книгописання, писемну літературу, шкільництво. Створюються монастирські осередки як своєрідна концентрація інтелектуального потенціалу.

Акт хрещення – це не довготривалий процес. До того ж опір християнству був значним і тривалим.    Християнська релігія прийшла на Русь у “готовому” вигляді з Візантії. Вона насаджувалася згори. Та й сама централізована княжа влада, відстоюючи державну самобутність Русі, часто підтримувала давні слов’янські традиції. Звідси активна взаємодія християнства і язичництва, характерна для давньоруської традиції майже протягом усього її існування.

 

 

2.Розвиток освіти в Київській Русі (Слайд 6)

Основи державної освіти та виховання почали закладати князі Рюриковичі (Олег, Ігор, Ольга, Святослав). Відомо, що вже тоді працювали школи грамоти, де дітей навчали читанню, писанню та рахунку.

Літопис від 988 р. повідомляє, що князь Володимир після хрещення киян почав будувати церкви, назначати священиків, «брати у знатних людей дітей і віддавати на вчення книжне». Це найперша згадка про школи у Києві.

«Книжне вчення» передбачало, окрім грамоти, ще й вивчення, риторики, граматики, арифметики. Випускники шкіл книжного вчення готувалися до діяльності у сферах державного, церковного та культурного життя.

Монастирські школи, відкриваючись при монастирях, були призначені для навчання новоприйнятих ченців. У так званих зовнішніх монастирських школах навчалися миряни. Освіта була диференційованою: заможні ченці опановували надбання середньовічної європейської освіти, прості люди опановували звичайну грамоту і готувалися до службових відправ.

Церковні школи давали початкову освіту та релігійне виховання. Навчання велося невеликими групками з 3-10 дітей. Вчили грамоті, церковному співу, віровченню.

Жіночі школи відкривалися для виховання дівчат із знатних родин. Перше в Європі жіноче училище було відкрите онукою Ярослава Мудрого Анною Всеволодівною у 1086 р. при Андріївському монастирі. У ньому дівчаток навчали грамоті та швейній справі.

3.Поява писемної літератури (Слайд 7-8)

Повсюдна потреба в книгах після 988 р. сприяла бурхливому розвитку писемної літератури. Літературу доби Київської Русі прийнято поділяти на перекладну (створену за кордоном – у Візантії, Болгарії, Греції – й перекладену давньоруською мовою) та оригінальну (написану вітчизняними авторами).

Усю князівську добу переважала перекладна література. Потреба у ній диктувалася насамперед тим, що язичницька Русь повинна була скористатися давно виробленими видами церковно-християнської літератури, без якої неможлива була пропаганда нового віровчення й нового світогляду.

Розглянемо основні види перекладної літератури:

Біблійна література – це переклади Біблії та інших канонічних церковних книг. Найулюбленішою перекладною старозаповітною книгою на Русі був Псалтир. Псалтир використовувався і як книга богослужбова, і як навчальна, і як призначена для домашнього читання, і, як книга магічна, за якою можна було ворожити в скрутну хвилину.

Агіографічна (житійна) література - є описом життя святих. У цих книгах оспівувались та звеличувались подвиги найвидатніших християнських діячів – святих, змальовувалось їхнє життя й ті чудеса, що їх вони начебто творили з ласки Божої за життя і по смерті. У добу Київської Русі були відомі переклади житія Антонія Великого, Георгія (Юрія) Змієборця, Іоанна Златоуста, Олексія, чоловіка Божого та інших.

Апокрифи (від грецького – таємничий, прихований) – це твори, що не визнавалися церквою канонічними й заборонялися нею. Це так звані позабіблійні твори про створення світу, про життя й пригоди перших людей на Землі, про негаразди стародавніх народів, про народження, життя і загибель “сина Божого”, про діяльність його учнів (апостолів), про “кінець світу”, “страшний суд” та долю людських душ у пеклі й на небесах.

Гімнографія – християнські богослужебні співи-гімни. Серед творів цього жанру поширені були такі: канон – прославляв святих; кондак – розкривав суть християнських свят, проповідували євангельські та житійні легенди;

Перекладна література світського характеру була представлена повістями, історичними і природничо-науковими творами.

Окрім багатої різножанрової перекладної літератури, писемність доби Київської Русі характеризується наявністю власної, оригінальної літератури.

Найпоширенішим жанром також була біблійна література. Прикладом цього жанру є знамените Остромирове Євангеліє (1056 − 1057 рр.) — створений при Софіївському соборі. Це найдавніша точно датована пам’ятка українського рукописного мистецтва, яка збереглася до наших днів, тому традиційно цю пам’ятку прийнято вважати початком книжкової справи в Україні.

Літописи – записи найважливіших подій монастирського життя за роками, які вели ченці при монастирях. Згодом перетворилися на літературно-наукові твори. Перший вітчизняний літопис був написаний у 1037 – 1039 рр. при Софійському соборі та названий найдавнішим Київським зводом.

Ораторська література – ще один визначний жанр оригінального письменства княжої Русі. Перше місце серед його творів належить «Слову про закон і благодать» митрополита Іларіона. Митрополит виголосив цю проповідь над гробом Володимира, в присутності князя Ярослава Мудрого. Твір дає блискучу антитезу язичництва й християнства, картину хрещення Русі.

Розвивалася й вітчизняна житійна література. Вона поділяється на дві тематичні групи. Перша з них – твори, у яких прославляється подвиг хрестителів Русі, “рівноапостольних” княгині Ольги та її онука князя Володимира. До другої належать твори про князів, яких спіткала мученицька смерть таких, як Борис і Гліб, Михайло Чернігівський, Андрій Богословський. Особливе місце серед агіографічних творів посідає літературна пам’ятка початку ХІІІ ст. – «Києво-Печерський патерик». Це збірка легенд і житій про святих, чиї імена пов’язані з Києво-Печерським монастирем. За цими легендами, печерські святі люди – особливого складу, вони будь-що прагнули досягти аскетичного ідеалу життя.

Повчальна, або педагогічна, література також відігравала важливу роль. Видатним твором цього жанру, безперечно, є «Повчання дітям» Володимира Мономаха. Основна його ідея – тривога за долю Русі, яку роздирали міжкнязівські чвари, заклик піклуватися про свою землю та її підданих.

Паломницька література. Її виникнення пов’язане з поширенням подорожей (паломництв) до різних релігійних центрів – до Константинополя, афонських монастирів й особливо до Палестини. Слово «паломник» походить від грецького “paloma” – пальмова гілка. Її приносили мандрівники із подорожі у Палестину, оскільки за біблійною легендою саме пальмовим гіллям встилали мешканці Єрусалима шлях Ісуса Христа, коли він увійшов у їхнє місто за п’ять днів до страти. Опис згаданих подорожей і містить паломницька література.

Художня література. Найкращим твором староукраїнського письменства й гордістю всієї вітчизняної культури є “Слово о полку Ігоревім”. Про автора твору нічого невідомо. Очевидно, ним був князівський дружинник, сучасник описуваних подій. Основна тема твору – єднання в ім’я утвердження державності, збереження культурних набутків, гуртування кращих сил для того, щоб не повторювати вже зроблених помилок.

Усна народна творчість (билини (героїчний епос) казки, історичні перекази, легенди, ліричні пісні, прислів’я, приказки, загадки та ін.) не загубилася, незважаючи на те, що не мали письмового оформлення. Так, майже у первозданному вигляді до нас дійшли високі взірці обрядової поезії – колядки та щедрівки.

Крім книгописців та палітурників, над книгою трудились редактори, перекладачі, художники, майстри, що виготовляли пергамент, ювеліри. Книга на Русі, як і в усій середньовічній Європі, коштувала дуже дорого. Як свідчать візантійські джерела, за одну книгу в ХІ – ХІІІ ст. можна було купити великий міський будинок або 12 гектарів землі. Напевно, не меншою цінністю була книга й у Київській Русі.

4.Особливості розвитку архітектури (слайд 9-18)

Архітектурний образ міст і сіл Київської Русі визначався насамперед дерев’яними будівлями. Археологічні розкопки Києва та інших давньоруських міст виявили численні залишки зрубних будівель.

Метод «Крісло автора»: один із здобувачів освіти отримав випереджальне завдання: опрацювати матеріал про Десятинну церкву.

Кращою будівлею ансамблю “міста Володимира” була Десятинна церква, збудована у 989 – 996 рр. грецькими майстрами. Церкву прикрашали 25 куполів. На неї князь відраховував десяту частину власних прибутків (звідси й назва церкви, й назва феодального податку на користь церкви).

Метод «Крісло автора»: один здобувач освіти отримав випереджальне завдання: опрацювати матеріал про Софіївську церкву.

Шедевр архітектури першої половини ХІ ст., як Софіївський собор 1037 р.. Величні та гармонійні архітектурні форми, урочисто-святкове внутрішнє опорядження викликали захоплення сучасників. У цій видатній пам’ятці закарбовано досягнення візантійської середньовічної культури, пропущені крізь свідомість руської людини й одухотворені її гуманістичним світосприйняттям.

Крім Києва, монументальне будівництво першої половини ХІ ст. велося в інших містах Київської Русі. У Полоцьку, Чернігові за наказом брата Ярослава Мудрого Мстислава розгорнулося будівництво єпископського Спаського собору, подібного до Десятинної церкви.

Важливе місце займала фортифікаційна (оборонна) архітектура, функція якої зводилася до захисту давньоруських поселень. Так, міста оточувалися потужними укріпленнями, елементами яких були кліті, заборола, башти, вали, рови, брами та ін. Укріплення спочатку зводились із дерева, згодом поширилися кам’яні.

Типовою спорудою для давньоруських міст був так званий дитинець – внутрішнє укріплення навколо резиденції князя чи єпископа. Такий дитинець, зокрема, був збудований у ХІ ст. братом Ярослава Мудрого Мстиславом у Чернігові. Існували вони й в інших містах.

Метод «Крісло автора»: один здобувач освіти отримав випереджальне завдання: опрацювати матеріал про Золоті ворота.

Золоті ворота є спорудою, що є одночасно і фортифікаційною, і монументальною, вважають знамениті Золоті Ворота у Києві.  Вони були споруджені Ярославом Мудрим на зразок константинопольських воріт, після того як князь обніс місто земляними валами, попередньо розширивши його на південь та захід. Золоті ворота – це одна з небагатьох пам’яток оборонного зодчества Київської Русі, що дійшла до нашого часу.

Отже, в архітектурі Київської Русі за функціональним призначеням можна виділити три основні типи споруд: палацову, культову та фортифікаційну архітектуру. Після прийняття християнства на території Русі поширився візантійський стиль, запозичений із Візантії, проте досить швидко розвинулися власні архітектурні традиції, які відрізняли унікальне та самобутнє зодчество Київської Русі, виконане у візантійсько-руському стилі.

5. Види і жанри образотворчого мистецтва. Декоративно-ужиткове мистецтво (слайди 19-24)

Образотворче мистецтво Київської Русі було представлене п’ятьма основними видами, а саме: фрескою, мозаїкою, іконописом, рельєфною скульптурою та книжковою мініатюрою. Перші чотири види тісно пов’язані з культовою архітектурою, оскільки були її безпосереднім опорядженням.

Мозаїка – це вид монументального образотворчого мистецтва, що являє собою зображення, викладене на стіні чи підлозі з різнокольорових шматочків смальти (непрозорого скла).

Техніка мозаїки має свої витоки зі Стародавнього Єгипту. В Київську Русь вона прийшла з Візантії. Виконання мозаїчного зображення дуже копітке. За один день роботи досвідчений майстер міг викласти мозаїкою не більше ніж 3,5 кв. м площі. Грандіозні мозаїчні зображення були виконані у Софії Київській. Вони прикрашали головний вівтар і купол собору. Вгорі, в круглому медальйоні діаметром 4,1 м, – поясне зображення Христа-Пантократора (Вседержителя) з піднятою десницею. На ньому пурпуровий із золотом хітон та блакитний плащ. Фон медальйона золотавий. Довкола Христа – чотири ангели в одязі візантійських імператорів. У руках вони тримають знамена й уособлюють сторожу «небесного царя».

У міжвіконних простінках розміщено зображення дванадцяти апостолів, а в парусах – чотирьох євангелістів. В апсиді центрального вівтаря зображено велична постать Богородиці – Оранти (у молитовній позі), яка відзначається вишуканістю ліній і монументальністю (висота 5,45 м), соковитістю фарб та незвичайною гармонією колориту.

Фрески (від італ. “свіжий”, “вологий”) – вид монументального живопису, що являє собою малюнок на вогкій стіні водяними фарбами. Зразки фресок тієї доби знову ж таки знаходимо у Софії Київській.  Фрески покривали всі стіни собору. Стилістично вони близькі до мозаїк. На фрескових панно – три цикли зображень: євангельські (з життя Ісуса Христа), біблійні (на сюжети Біблії) та житійні (присвячені різним святим).

Поряд зі настінним (монументальним) живописом значне місце на Русі посідало іконописання – різновид станкового живопису, твори якого присвячувалися зображенню біблійних героїв і виконувалися на дошках, укритих особливим ґрунтом, до складу якого входили клей та крейда, темперними фарбами (тобто розведеними яєчним жовтком).

Ікони того часу – взірець високої техніки малярства.  Вони витончені за колоритом, пропорціями, декоративністю. Слово «ікона» запозичене з грецької мови й означає «зображення». Іконопис був підпорядкований суворим канонам. Не кожен художник мав право писати ікони. Це мусив бути високопрофесійний майстер, який до того ж досконало опановував церковні канони християнства. Митець повинен був спершу пройти спеціальну духовну підготовку, бути твердим послідовником православної віри, добре вивчити канони (правила) та символіку цього виду мистецтва.

Особливого значення іконописці надавали кольору. Нерідко він промовляв глядачам про суть, про ідейну основу ікони. Білий і золотий символізували світло, перемогу, радість; чорний – горе; червоний – муку, біль, пролиту кров; зелений – юність і силу, синій і блакитний – кольори неба, святості, вічного плину часу. Символіка кольорів у творах малярства була розроблена християнськими мислителями й на багато століть стала правилом для живописців.

Ще одним видом образотворчого мистецтва, що був тісно пов’язаний з архітектурою, вважається рельєфна скульптура − різьба по каменю.  На відміну від католицької, православна традиція не заохочувала скульптурних зображень святих (через об’ємність круглої скульптури, оскільки православний художній канон передбачав обов’язкову площинність зображення з метою підкреслення безтілесності біблійних образів).

Ще одним видом мистецтва Київської Русі була книжкова мініатюра художнє оздоблення та ілюстрації до рукописних книг. Поява і розвиток цього виду образотворчого мистецтва були пов’язані з поширенням писемності та рукописних книг. Цей вид живопису був прикрасою давньоруських рукописних книг. Книгу на Русі любили й шанували. Рукописні книги були дуже дорогими, їх переплітали в міцні оправи з металевими замками, прикрашали численними ініціалами, заставками, мініатюрами.

Паралельно з образотворчим мистецтвом розвивалося й декоративно-ужиткове мистецтво. Воно охоплювало всі верстви населення і тому ввібрало в себе багату народну культуру, її традиції та звичаї. Найрозвиненішими видами декоративно-ужиткового мистецтва давньоруської держави були: металообробка, гончарство, дереворізьблення, кісткорізьблення, ткацтво, склоробство.

Вироби художнього ремесла Київської Русі відзначалися високим технічним і технологічним рівнем, користувалися попитом не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринку. Речі, що вийшли із майстерень Києва, Новгорода, Галича, Чернігова та інших давньоруських міст, зустрічаються під час археологічних розкопок практично в усіх європейських країнах.

IV. Підсумкова частина

А зараз за допомогою методу «Незакінчене речення» проведемо експрес-контроль.

1. Розпис водяними фарбами по вогкій штукатурці – це (фреска)
2. Мистецтво малювання ікон – (іконопис)
3. Хто і в якому році хрестив Русь (Володимир, 988 р.)
4. Зображення або візерунок, зроблений з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на спеціальному розчині різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців  - (мозаїка)
5. Назвіть твори оригінальної літератури часів Київської Русі (Слово о полку Ігоревім, Остромирове євангеліє, Повість минулих літ)
6. Назвіть найвидатніші пам’ятки архітектури часів Київської Русі (Десятинна церква, Софіївський собор)
7. Назвіть види декоративно-ужиткового мистецтва (металообробка, гончарство, дереворізьблення, кісткорізьблення, ткацтво, склоробство)
8. Як називалась головна брама стародавнього Києва? (Золоті ворота)
9. Дитинець це –  (укріплення навколо резиденції князя)

Викладач. Отже, ми сьогодні з вами з’ясували, що Київська Русь, вибудувала самобутню і високу культуру, яка посіла визначне місце серед культур країн Європи та Азії.

Археологічні знахідки та писемні джерела свідчать про самобутність культури Київської Русі й спростовують твердження окремих науковців про іноземні впливи на неї, які особливо були популярними серед учених у ХІХ і на початку ХХ ст.

Високий освітній рівень русичів підтверджується великою кількістю писемних пам’яток та написів на холодній зброї, берестяних грамотах, а також графіті (написи на стінах) у Софії Київській. За Володимира та Ярослава працювали школи. Народилася й утвердилася любов до книги, утворюються майстерні для переписування та оздоблення книги. Виникають бібліотеки. Київські князі були високоосвіченими людьми – «книголюбцями». Так, Ярослав Мудрий, за свідченням літописця, «почитая часто в день і в нощи», був палким прихильником книги.

На основі багатої фольклорної традиції розвивається оригінальне письменство (художня література, повчання, ораторська проза, літописи, агіографія). Разом із народом і в народі жили обрядова усна творчість, казки, історичні перекази, легенди, ліричні пісні, прислів’я, приказки, загадки та ін. Майже у первозданному вигляді до нас дійшли високі взірці обрядової поезії – колядки й щедрівки.

Широко побутувала в Київській Русі перекладна література: філософські й богословські трактати, апокрифи, романи і повісті, історичні хроніки та вибране з них, так звані Ізборники. Вони істотно розширювали кругозір та світосприйняття давньоруського читача. Із прийняттям християнства витісняється традиційна дерев’яна архітектура, на зміну їй починає розвиватися мурована, візантійського типу, яка частково ввібрала в себе традиції будівничих Русі. Із кам’яним зодчеством приходить на Київську Русь монументальний живопис – фрески та мозаїки, з’являється іконопис.

Високого рівня розвитку досягло декоративно-ужиткове мистецтво. Вироби майстрів Київської Русі були популярними не тільки на батьківщині, а й за її межами. Це переважно вироби із золота: намисто, колти, ланцюжки, сережки, діадеми, браслети, фібули, персні тощо.

Процеси феодальної роздробленості та нашестя монголо-татар спричинили занепад Давньоруської держави. Проте її традиції продовжили існувати в інших державних формах і створили родючий ґрунт, на якому пізніше постали різноманітні у своїх проявах та самобутні за характером культури українського, російського й білоруського народів.

 

 

 

 

 

 

Бібліографія

 

1. Кочерга Н.К., Мартинюк В.М., Нарадько А.В., Передерій І.Г., Тєвікова О.В. Історія української культури: конспект лекцій для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм навчання. – Полтава: ПолтНТУ, 2014. – 200 с.

2. Пальм Н. Д. Історія української культури : навчальний посібник / Н. Д. Пальм, Т. Є. Гетало. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2013. – 296 с.

3.      Пальчевський С. С. Педагогіка: Навчальний посібник/ С.С. Пальчевський. – Київ: Каравела, 2007. – 576 с.

4. Попович М. В. Нарис історії культури України/ М.В. Попович. — Київ: «АртЕк», 1998. — 728 с

5. Шабанова, Ю.О., Тарасова, Н.Ю., Дичковська, О.Я. Історія української культури: Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання / Ю.О.Шабанова, Н.Ю.Тарасова, О.Я. Дичковська. – Дніпропетровськ, 2012. – 141 с.

6. Шейко В.М., Тишевська Л.Г. Історія української культури: Навч. посібник / Наук. ред. В.М. Шейко. – К.:  Кондор, 2006. – 264 с

 

Інтернет-ресурси:

1. https://histua.com/istoriya-ukraini/knyaya-doba/kultura-kivskoi-rusi
2. https://znohistory.ed-era.com/m1/l3
3. http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt06.htm