Кумулятивні казки в житті дитини

Кумулятивні казочки

        Всі ми знаємо народні казки, знаємо і літературні казки, написані певними авторами. Малюки в самому ранньому віці знайомляться з такими казками, як «Теремок», «Ріпка» та «Колобок». Вони можуть слухати їх нескінченно і намагаються повторити сюжет історії. Одночасно з цим дитина вчиться говорити, дивуватися і співпереживати. Ставши дорослими, ми починаємо звертати увагу на те, що такі прості і улюблені для нас розповіді влаштовані не так-то й просто. В їх основі лежить дивний прийом, який передбачає неодноразове повторення. Персонажі і дії подібних казок утворюють своєрідну ланцюг, немов нанизуючись одна на одну. Саме такі казки називають кумулятивними. 
        А що це за казки- кумулятивні? Ланцюжком, або кумулятивною, рекурсивну або цепевидной казкою називають таку, в якій всі дії або діалоги розвиваються або повторюються при становленні сюжету. Ефект такого оповідання найчастіше заснований на характерною римі. Більшість кумулятивних казок – це реліктові, тобто дуже давні твори фольклору. Причому знайти їх можна у різних народів. Незалежно від країни і континенту все кумулятивні казки – це історії, мають схожу структуру.

      Кумулятивнi казки (вiд лат. cumulatio збiльшення, накопичення, cumulare нагромаджувати, посилювати).  Найчастіше їх розповідають  маленьким дітям. Адже основною метою таких історій є розвиток мови у малюків, які  починають говорити чи погано говорять. Адже повтор кожної з ланок сюжетного ланцюжка в казці супроводжується словесною формулою, до якої поступово приєднуються нові подробиці. Батьки і, взагалі, всі дорослі,  повинні розуміти, що  малюкам просто необхідні кумулятивні казки. Їх місце і роль у вихованні дитини досить великі. Такі оповідання необхідні дітям для розвитку мовлення і мислення. Малюки починають вчитися причинно-наслідкових зв'язків і побудови послідовностей. На перших порах це найпростіші моделі, але ними діти вже можуть скористатися в інших ситуаціях, які будуть для них більш складними.

       Украïнський народний епос дуже багатий на кумулятивнi казки всiх
типiв з рiзними видами кумуляцiï. Познайомтеся із ними.

Киця-мура

Киця-мура, Де ти була?

— У бабусі.

— Що робила?

— Миски мила.

Дві помила, дві розбила, Баба голову набила.

 

Коточку-коточку

Коточку-коточку, Де ти був?

— У коморі.

— Що там робив?

— Молочко пив.

— А мені залишив?

• Забувся. Апчхи!

 

Зайчику-зайчику

— Зайчику, зайчику, де ти

бував?

— У млині, у млині.

— Що ти видав?

— Куль муки, куль муки.

— Чом ти не вкрав?

• Там були старчики,
• Перебили пальчики.

Насилу втік

Через бабин тік.

І тік поплутав,

І бабу злякав.

А баба за мною

Та ще з кочергою.

 А я за колоду

Та й упав у воду.

Буль-буль, буль.

 

Мишко, мишко

• Мишко, мишко,
• Торохтушка.

Де ти була?

— У бабусі.

— Що робила?

— Полотно ткала.

— Що заткала?

— Кусок сала.

— Куди поклала?

— На мисничку.

— Куди впало?

— В помийничку.

— Тут пень, тут криниця,

Тут холодная водиця.

 

А пас ти кози?

— А пас ти кози?

— Пас.

— А були морози?

— Були.

— А брав вовк кози?

— Брав.

— А як коза мекала?

— Ме-е-е, ме-е-е,

• Не бери мене
• Візьми пастуха,
• Бо я ще суха.

 

Товчу, товчу мак!

Товчу, товчу мак, мак,

За ступою дяк, дяк.

— Чого, дяче, плачеш?

• Мачуха била, їсти не давала.
• Тільки дала книш.

— А де ж той книш?

— З'їла миш.

— А де ж тая миш?

— Побігла під піч.

— А де ж тая піч?

— Вода затопила.

— А де ж тая вода?

— Воли випили.

— А де ж ти воли?

• Довбні побили.

 

Скажу вам байку

Скажу вам байку:

Курив під файку —

На довгім цибушку,

Обпалив собі вушко.

— Де то те вушко?

—  На столі лежало.

— Де той стіл?

— Огонь спалив.

— Де той огонь?

— Вода загасила.

— Де то та вода?

— Горобчики випили.

— Де то ті горобчики?

— На дереві сиділи.

— Де то те дерево?

— Баба спалила.

— Де то та баба?

• Вилізла на граб.
• Граб тріщить,
•  Баба верещить.
•  Дід тягне за вухо.
• Ходи, ходи, старухо!