26 жовтня о 18:00Вебінар: Сучасні методи та засоби організації уроку фізичної культури за стандартами НУШ

Курсова робота. Фразеологізми в оповіданні Івана Нечуя-Левицького "Баба Параска та баба Палажка".

Про матеріал
Курсова робота, написана на мовному матеріалі художнього твору, буде цікавою для учнів 9-11 класів і спонукатиме їх до власних доліджень.
Перегляд файлу

1

 

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП ……………………………………………………………………………...…... 3

 

РОЗДІЛ 1. ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІЇ………………………………………………..……...………….……… 5

1.1. Поняття фразеологічної одиниці …………………………………..…….… 5

1.2. Класифікація фразеологічних одиниць…………………….………..…….. 8

 

РОЗДІЛ 2. ФРАЗЕОЛОГІЗМИ ЯК ЕЛЕМЕНТ МОВИ   ОПОВІДАННЯ І. С. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО «БАБА ПАРАСКА ТА БАБА ПАЛАЖКА» ..……………………………….………………………………………………………… 13

 

ВИСНОВКИ ..………………………………………………...……………………….. 21

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. …………………………………………… 23

 

ДОДАТКИ ..…………………………………………………………………………… 25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Актуальність теми дослідження. Фразеологія належить до тих галузей сучасної лінгвістики, що привертають особливу увагу широких кіл дослідників, оскільки фразеологічний склад мови – це невичерпне джерело народної мудрості, на основі якого можна будувати як лінгвістичні, так і культурно-етнографічні дослідження. Значна кількість фразеологічних одиниць представлена у творах багатьох українських письменників, зокрема видатного  прозаїка Івана Нечуя-Левицького.

Актуальність дослідження полягає в тому, що мова творів Івана Нечуя-Левицького  дуже насичена фразеологізмами, а тому потребує детального вивчення.

Фразеологічний фонд мови здавна привертав увагу багатьох мовознавців. Цінні для розвитку фразеологічної теорії спостереження можна знайти в працях М. В. Ломоносова, Ф. І. Буслаєва, О. О. Потебні,  І. Срезневського, П. Ф. Фортунатова, О. О. Шахматова та інших видатних учених. Значний внесок у розвиток фразеологічної теорії зробили В. В. Виноградов, Б. О. Ларін, О. М. Бабкін, О. С. Ахманова, М. М. Шанський, В. Л. Архангельський, О. І. Молотков та інші мовознавці.

Широкого визнання у мовознавстві здобула семантична класифікація фразеологічних одиниць В. В. Виноградова. В основу його фразеологічної теорії покладено ступінь видозміни значення слова у різних синтаксичних і стилістичних умовах фразотворення. А. А. Булаховський запропонував генетичну класифікацію фразеологічного матеріалу за джерелом походження. Спробу систематизації стійких фразеологічних сполук у функціональному аспекті здійснив С. Г. Гаврин. Проблеми фраземотворення етимології і походження окремих фразеологізмів досліджували Ф. Медведєв, В. Мокієнко, Л. Скрипник, В. Ужченко. Проблему формування фразеологічного фонду мови в цілому або на окремих історичних етапах її розвитку досліджували О. Юрченко, Л. Коломієць.

Об’єкт дослідження – оповідання Івана Нечуя-Левицького «Баба Параска та баба Палажка».

Предмет дослідження – фразеологізми у творі Івана Нечуя-Левицького «Баба Параска та баба Палажка».

Мета роботи – дослідити фразеологічні одиниці у творі Івана Нечуя-Левицького та з’ясувати їхнє значення.

Завдання дослідження:

– дослідити текст твору Івана Нечуя-Левицького  з метою виявлення у ньому фразеологізмів;

– систематизувати виявлені фразеологічні одиниці відповідно до обраної класифікації;

– з’ясувати значення фразеологізмів, уклавши своєрідний словник.

Для здійснення даного дослідження застосовувалися емпіричні методи (спостереження над мовою творів) та такі, що можуть бути використані на емпіричному і теоретичному рівнях (аналіз, синтез, індукція, дедукція).

Наукова новизна дослідження. У роботі вперше досліджуються фразеологізми в оповіданні Івана Нечуя-Левицького «Баба Параска та баба Палажка».

Практичне і теоретичне значення розвідки. Матеріали нашої роботи можна в подальшому використовувати  для більш глибоких наукових розвідок. А також застосовувати  у діяльності вчителя-словесника при вивченні творів Івана Нечуя-Левицького  у школі.

Апробація роботи. Основні положення дослідження та його окремі фрагменти доповідалися та обговорювалися на уроках української літератури у 10 класах ОЗ «Засульський ліцей Засульської сільської  ради Полтавської області» (листопад 2019 року).

Структура роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел та додатки.

 

 

РОЗДІЛ 1

ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІЇ

 

1.1. Поняття фразеологічної одиниці.

 

Фразеологія – розділ мовознавства, що вивчає фразеологічну систему мови в її сучасному функціонуванні та з погляду історичного розвитку [18, с. 774].

Предметом вивчення фразеології є стійкі словосполучення двох і більше слів, що створюють семантичну цілість і відтворюються у процесі мовлення як готові словесні формули. Фразеологія має свої специфічні завдання: вивчення особливостей фразеологічних одиниць і механізму витворення семантичної цілісності в сполученнях слів, визначення причин їхньої фразеологізації; дослідження взаємовідношень фразеологічних зворотів з іншими лінгвістичними одиницями – словом, словосполученням, реченням; з’ясування історико-етимолопчної основи фразеологічних одиниць, внутрішня форма яких утрачена; вивчення законів розвитку фразеологічного складу; вироблення наукової системи опрацювання різнотипних структур у загальномовних та в спеціальних фразеологічних словниках тощо [14, с. 334].

Зусилля багатьох теоретиків-фразеологів скеровані на те, щоб виробити чіткі критерії відмежування фразеологічних явищ від нефразеологічних, щоб серед багатьох типів стійких словесних комплексів визначити об’єкт саме фразеології. Одні дослідники прагнуть охопити всі типи стійких лексичних сполук, інші вважають за обов’язкове виділяти із цього загалу специфічні звороти, із характерними лише їм структурними і семантичними ознаками.

В умовах великої термінологічної дублетності найзручнішим родовим найменуванням на позначення мовної одиниці, що є першоелементом фразеології, визнано термін фразеологічна одиниця, або фразеологізм. Класифікуючи різнорідний матеріал, мовознавці виділяють цілий ряд підкласів, видів, які дістають свої видові найменування [1, с. 8].

Фразеологічні одиниці відзначаються рядом ознак, що дозволяють вважати їх самостійними одиницями мови, відмінними від інших лінгвістичних одиниць: від слова, звичайного словосполучення, речення, – хоч вони мають з останніми немало спільного.

Ряд подібних ознак зближує слова і фразеологічні одиниці: будучи складним цілим, і ті й інші (у своїй переважній більшості) відзначаються стійкістю складу і структури.

Велика група фразеологічних одиниць, маючи лексичне значення і вільно реалізуючи граматичні категорії, зближується з лексемами і функціонально: такі фразеологізми входять у синонімічні взаємини зі словами і виконують синтаксичні функції певних частин мови.

І все ж у структурно-семантичному плані фразеологічні одиниці є більш складними утвореннями, ніж слово. Зовнішньою ознакою, яка вирізняє ці лінгвістичні одиниці, є цілооформленість слова і нарізнооформленість фразеологізму. Складові частини слів (морфеми) не є самостійними одиницями мови, не існують поза оболонкою слова, компонентами ж фразеологічних одиниць є цілі слова з властивими їм нормами словозміни, що здатні функціонувати і поза фразеологічним зворотом [2, с. 13].

Лексичне значення слова і фразеологічної одиниці теж не адекватні, хоч моменти спільного є й тут. Виражаючи певне логічне поняття, переважна більшість фразеологічних одиниць, функціонально співвідносних зі словом, відзначається більшою конкретністю значення. Крім того, значення фразеологічних одиниць частіше, ніж у словах, супроводжуються різними образними характеристиками. Фразеологічні одиниці є у порівнянні зі словами, як правило, виразніші з емоційно-експресивного погляду.

Далеко не всі фразеологічні одиниці семантично співвідносяться зі словом, тому іноді неможливо передати значення фразеологізму одним словом.

Хоч фразеологічні одиниці генетично і за формою є словосполученнями чи реченнями, вони якісно відрізняються від синтаксичних одиниць тим, що відтворюються як цілісні структури, а не будуються щоразу за певними моделями як вільні словосполучення чи звичайні речення. Фразеологічним одиницям, як і синтаксичним, властиве варіювання структури, але можливості його у сфері фразеологічних одиниць усе ж значно менші. Фразеологізми типу речень теж семантично відрізняються від аналогічних регулярних синтаксичних одиниць – вони мають стабільне значення. У звичайних синтаксичних одиницях значення з’являється у процесі спілкування і створюється волею мовця, який комбінує слова згідно з правилами їх семантичної поєднуваності і за законами граматики. Значення фразеологічних одиниць-речень вироблене у загальнонародному вжитку, воно не створюється щоразу, а лише відтворюється мовцями. В основі цього єдиного стабільного значення у стійких фраз лежить не поняття, а інші форми мислення, наприклад, судження. Порядок слів у фразеологічних одиницях більш сталий, ніж у регулярних синтаксичних одиницях [15, с. 43].

Фразеологічна одиниця – нарізно оформлений, але семантично цілісний і синтаксично неподільний мовний знак, який своїм виникненням і функціонуванням зобов’язаний фраземотворчій взаємодії одиниць лексичного, морфологічного та синтаксичних рівнів [18, с. 770].

Фразеологічна одиниця виступає як явище соціально зумовлене, апробоване спільною свідомістю носіїв мови.

Це визначення відтіняє найістотніші риси фразеологічних одиниць – відтворюваність у процесі спілкування, цілісність значення і «надслівність». Критерії дослівної неперекладності, незмінності складу, еквівалентності слову, метафоричності експресивно-емоційного забарвлення тощо, які підкреслюються окремими дослідниками , по-перше, не притаманні усім фразеологічним зворотам, а по-друге, не допомагають розрізняти фразеологічні і нефразеологічні одиниці мови. За визначеними ознаками до фразеологічного складу мови можуть бути зараховані найрізноманітніші, з погляду семантики, граматичні структурні одиниці [14, с. 11].

Отже, не всі типи фразеологічних одиниць, як згадувалося вище, мають однакові ознаки. Це ускладнює підбір єдиного визначення і їх послідовної класифікації.

 

1.2. Класифікація фразеологічних одиниць.

 

Наукова систематизація різнорідного фразеологічного матеріалу – одне з актуальних завдань лінгвістичної дисципліни. Учені, спираючись на ті чи інші ознаки фразеологічних одиниць, дотримуючись певних принципів (семантичного, функціонального, граматичного, генетичного тощо), запропонували ряд класифікаційних схем, що використовуються у теоретичній і методичній літературі.

Широкого визнання у мовознавстві здобула семантична класифікація, опрацьована В. В. Виноградовим. В основу його фразеологічної теорії покладено ступінь видозміни значення слова у різних синтаксичних і стилістичних умовах фразотворення.

Являючи собою єдине значеннєве ціле, фразеологічні одиниці не є однаковими з погляду з’єднаності компонентів і співвіднесеності семантики усього вислову з семантикою його окремих складників-компонентів [3, с. 9].

Зважаючи на це, В. В. Виноградов розрізняє три типи фразеологічних одиниць: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення – семантично неподільні фразеологічні одиниці, у яких цілісне значення не вмотивоване, тобто не випливає із значень їх компонентів (пекти раків – червоніти, бити байдики – ледарювати). Із словами однакового звучання, що виступають у вільному вжитку, компоненти фразеологічних зрощень перебувають у зв’язках омонімічності.

Семантична неподільність виникає або підтримується у фразеологічних зрощеннях рядом фактів: а) наявністю у складі фразеологічних одиниць застарілих слів, незрозумілих для загалу (ускочити в халепу; збити з пантелику; взяти на цугундер); б) наявністю граматичних архаїзмів (притча во язицех; темна вода во облацех); в) втратою у межах фразеологічної одиниці живого синтаксичного зв’язку [9, с. 15].

Фразеологічні єдності – теж семантично неподільні фразеологічні одиниці, але цілісне значення їх умотивоване значенням компонентів (прикусити язика – замовкнути; не нюхати пороху – не бути в боях). Мотивованість фразеологічних єдностей опосередкована. Більшість із них є образними висловами, причому образний стрижень, на якому вони виникають, може відчуватися більш чи менш виразно (накрити мокрим рядном; виносити сміття з хати; вивести на чисту воду).

Семантична замкнутість фразеологічних єдностей може створюватися також евфонічними чи формально-граматичними засобами: римою, алітераціями (усякої тварі по парі). Фразеологічні єдності можуть виникати і внаслідок синтаксичної спеціалізації фрази, вживання її в певній граматичній формі (нуль уваги; діло табак), внаслідок наявності експресивних відтінків значення (плакали наші гроші). До цього розряду В. В. Виноградов залучає фразові штампи, кліше, типові для різних літературних стилів, літературні цитати, крилаті вислови, народні прислів’я та приказки [10, с. 5].

Фразеологічні сполучення – тип фраз, створюваних реалізацією зв’язаних значень слів. Фразеологічні сполучення не є безумовними семантичними єдностями. Вони аналітичні: «зачепити почуття», «зачепити гордість», «зачепити інтереси». Слова з фразеологічно зв’язним значенням можуть поєднуватися з одним словом чи з обмеженою кількістю слів (страх, жаль, зло, досада бере; при неможливості: радість, задоволення, насолода бере). Слово із зв’язаним значенням може заступатися синонімом (нагла смерть – раптова смерть). Синтаксичний зв’язок компонентів фразеологічних сполучень, відповідаючи живим нормам мови, позбавлений гнучкості [10, с. 5].

Класифікаційна схема В. В. Виноградова – важливий етап у становленні фразеологічної теорії. Але в процесі вивчення фразеологічного фонду багатьох мов стали очевидними її вразливі місця, зокрема нечіткість критерію умотивованості значення, неможливість застосовувати його до всіх одиниць, залучених до категорії фразеологічних єдностей тощо.

Зберігши три основні класи фразеологічних одиниць за схемою В. В. Виноградова, М. М. Шанський виділив четвертий клас – фразеологічні вирази, до яких належать такі стійкі у своєму складі і вживані фразеологічні звороти, які не тільки є семантично подільними, але складаються цілком зі слів із вільним значенням (вовків боятися – в ліс не ходити; не все те золото, що блищить). Характером зв’язків слів, що входять до їх складу, і загальним значенням фразеологічні вирази нічим не відрізняються від вільних словосполучень і речень. Специфікою їх є те, що вони не створюються мовцями, а відтворюються як готові структурні і значеннєві одиниці.

Серед фразеологічних виразів М. М. Шанський розрізняє дві групи: 1) фразеологічні вирази комунікативного характеру, що являють собою предикативні словосполучення, рівноцінні реченню, є цілим висловленням, виражають те чи інше судження (людина – це звучить гордо); 2) фразеологічні вирази номінативного характеру, що є сполученням слів, ідентичним лише певній частині речення, є словесною формою того чи іншого поняття і, як  слова, виконують у мові номінативну функцію (трудові успіхи, вищий учбовий заклад) [9, с. 15].

Генетична класифікація, що передбачає групування фразеологічного матеріалу за джерелами походження, найбільш детально опрацьована в дослідженнях Л. А. Булаховського, який визначив такі групи: 1) прислів’я і приказки; 2) професіоналізми, що набули метафоричного вжитку; 3) усталені вислови з анекдотів, жартів тощо; 4) цитати й образи з «Старого» і «Нового» завітів; 5) численні ремінісценції античної старовини; 6) переклади поширених іншомовних висловів; 7) крилаті слова письменників; 8) влучні фрази видатних людей.

Прислів’ям, приказкам і крилатим висловам відведене законне місце в багатьох загальновизнаних класифікаційних схемах фразеологічних одиниць: вони входять до класу фразеологічних виразів (за класифікацією М. М. Шанського чи стійких фраз за класифікацією В. Л. Архангельського).

Генетична класифікація, надзвичайно корисна з погляду історичного вивчення фразеології кожної мови, не може охопити всіх фразеологічних одиниць, бо не завжди можна встановити джерело виникнення того чи іншого вислову [18, с. 85].

Семантична класифікація фразеологічних одиниць у плані діахронії (історичної послідовності) опрацьована Б. О. Ларіним. Вона відбиває етапи розвитку і перебудови первісних вихідних словосполучень та включає:

а) перемінні словосполучення;

б) стійкі словосполучення, що відзначаються наявністю стереотипності, традиційності і метафоричного переосмислення, відходом від первісного значення;

в) ідіоми, які відзначаються у порівнянні з стійкими метафоричними словосполученнями більш деформованим, скороченим, далеким від первісного лексичним і граматичним складом та помітним послабленням тієї семантичної подільності, яка зумовлює метафоричність, тобто смислову двоплановість.

Підкреслюючи важливість узагальнення Б. О. Ларіним семантичних процесів, що відбуваються у сфері фразеології, мовознавці вказують і на деяку незручність його класифікації. Зокрема, виникає сумнів введення до класифікаційної схеми словосполучень вільного вжитку, заперечення доцільності виділення фразеологічних сполучень тощо [14, с. 17].

Спробу систематизації стійких (фразеологічних) сполук у функціональному аспекті здійснив С. Г. Гаврин. Він виділяє шість основних типів.

1. Образно-виразні стійкі сполуки, до яких належать метафоричні одиниці (гора народила мишу), сполуки з метафоричними компонентами (яблуко незгоди), сталі порівняння (берегти, як зіницю ока), евфемізми (із грязі в князі), сталі гіперболи (гарматою не проб’єш; яйця виїденого не вартий), тавтологічні сполуки (ливом лити), сполуки, що створюються на основі поетапного синтаксису (правда – добре, а щастя – краще).

2. Еліптичні сполуки, що обєднують усічені стійкі сполуки слів (хоч куди). Сама структура малих сполук (зручних через стислість) спонукає до фіксованого засвоєння.

3. Термінологічні фразеологізми, що охоплюють складені терміни науки, техніки та ін. (заломлення променів; колінчастий вал). Заміна в них одного з компонентів синонімом (ланцюгова реакція) руйнує термінологічність.

4. Алгоритмічні фразеологізми, що виражають узагальнюючі умовиводи (буття визначає свідомість; друзі пізнаються в біді).

5. Контекстологічні сполуки, які ототожнюються із стійкими утвореннями, що в класифікації В. В. Виноградова називаються фразеологічними сполученнями.

6. Ідіоми – стійки словосполуки, що втратили внутрішню форму (була не була; собаку з’їсти).

На думку С. Г. Гаврина, такого роду систематизація розкриває природу творення стійких сполук, механізм формування фразеологічного складу мови [15, с. 341].

Заслуговує на увагу класифікація фразеологічних одиниць за граматичною формою і семантичними ознаками, опрацьована В. Л. Архангельським. Дослідник вважає за доцільне ділити фразеологічні одиниці на фраземи і стійкі фрази.

Термін «фразема» охоплює фразеологічні одиниці зі структурою словосполучень, включаючи і фразеологічні одиниці зі структурою сполучення слів. Термін «стійка фраза» охоплює фразеологічні одиниці зі структурою речень, включаючи і фразеологічні одиниці зі структурою так званих предикативних сполучень слів. Запропонований В. Л. Архангельським поділ усієї маси фразеологічних одиниць на дві чітко окреслені категорії – фраземи і стійкі фрази – полегшує лінгвістичний розгляд різноструктурного фразеологічного матеріалу у синхронному плані, а вироблена класифікація стійких фраз допомагає конкретніше уявити обсяг тієї частини сталих словесних компонентів, якій деякі фразеологи відмовляли в праві належати до фразеологічного складу мови [14, с. 20].

Спроба класифікації фразеологічних одиниць, виходячи не з характеру їх внутрішньофізіологічної структури, а з особливостей їх природних структурних зв’язків з іншими одиницями у системі мови, належить М. Т. Тагієву.

Фразеологічна одиниця, за М. Т. Тагієвим, вирізняється як самостійна одиниця мови за її оточенням, що створюється на основі власне структурного зв’язку цілого і не збігається із поняттям поширення слів-компонентів на основі їх валентних відношень [15, с. 343].

Отже, існує кілька різних класифікацій фразеологічних одиниць: В. В. Виноградова, М. М. Шанського, Л. А. Булаховського, В. Л. Архангельського, Б. О. Ларіна, С. Г. Гаврина, М. Т. Тагієва – усі вони варті уваги.

 

 

РОЗДІЛ 2

ФРАЗЕОЛОГІЗМИ ЯК ЕЛЕМЕНТ МОВИ ОПОВІДАННЯ І. С. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО «БАБА ПАРАСКА ТА БАБА ПАЛАЖКА»

 

Іван Семенович Нечуй-Левицький – один із найвидатніших українських прозаїків реалістичного напряму пошевченківської доби [Додаток А]. Заслугою письменника є розширення жанрових меж української літератури. Він виступає як новеліст, повістяр, драматург, автор художніх, історичних та етнографічних нарисів, літературно-критичних і мистецтвознавчих статей [5, с. 43].

Назавжди ввійшли в скарбницю української класичної літератури гумористичні твори І. Нечуя-Левицького «Баба Параска та баба Палажка» («Не можна бабі Парасці вдержатись на селі» (1874) та «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти» (1875)) [Додаток Б], а також «Кайдашева сім’я» (1879) та деякі інші. Письменник, далекий від народницької ідеалізації селянства, правдиво відтворює негативні риси приватновласницької психології, що виникала на ґрунті пореформеного побуту села.

Новаторство І. Нечуя-Левицького полягало й у тому, що він, з одного боку, створив чудові зразки «оповідного» стилю, розширюючи і збагачуючи попередні форми, а з іншого – здійснив перехід до форми об’єктивно-епічного повіствування, відкривши значні можливості для детальних характеристик персонажів, яскравих реалістичних описів соціального побуту, інтер’єру й пейзажу [6, с. 84].

«Була одна недостача в українській народній літературі, – писав І. Нечуй, – вона описувала тільки добрий, світлий бік народного життя, не зачіпала його темного боку. Вона більше описувала його, як невинного терпільника, мученика, яко бідолаху й сіромаху, на котрого визвірилось усе, що стояло вище од його. Але цей мотив легко зрозуміти. Не треба забувати, що наша народна література появилась за часів панщини, коли народ терпів, як віл у ярмі… Письменники, по дуже натуральній причині, прихиляли до його своє серце, жалували його і поминали недостачу й темні плями народної жизні» [5, с. 6]. Саме на «темні плями» в житті українських селян звертає увагу читачів Іван Нечуй-Левицький у своїх гумористичних творах, тому ми й обрали оповідання «Баба Параска та баба Палажка» для свого дослідження.

Взаємини між бабою Параскою і бабою Палажкою складаються в умовах пореформеного села, коли ворожнеча виникає через клаптик землі або межу, що розділяє жалюгідні селянські наділи. Чудово відтворив письменник їхню психологію,  влучну і шпарку мову. Весела піднесеність оповідної форми І. Нечуя настільки невимушена, барвиста, багата на гумористичні порівняння й епітети, фразеологічні звороти, що порівняно з нею навіть образна й жива мова Квітки-Основ’яненка здається занадто літературною.

Крім колоритної оповіді, комізм творів Левицького зумовлений їхньою оригінальною композицією. У ролі оповідача по черзі виступають Параска і Палажка. Вони дають одна одній нещадні характеристики і в той же час саморозкриваються. Стає очевидним і лицемірство «святенниці» Палажки, і шалена злість її суперниці [13, с. 43].

«Господи милостивий та милосердний! – вигукує Палажка, – і що я людям заподіяла? Сиджу собі в хаті тишком-нишком та богу молюся. Моя стежка тільки од хати та до церкви. Я ніколи не зачепила малої дитини, за всіх молюся богу, ще й Параску, стару суку, поминаю в молитвах» [12, с. …].

Читача відразу насторожує несподіваний лайливий вираз «стара сука». А з дальшої розповіді виявляється, скільки заздрощів, злості й бажання накапостити криється за личиною зовнішньої лагідності баби Палажки.

У численних комічних ситуаціях виявляється алогізм (нелогічність), курйозність вчинків і поведінки бабів, – і все це допомагає читачеві скласти об’єктивне уявлення про події. Невичерпна образність і гострота мови підсилюють естетичну цінність твору.

«Сільська баба так чесне язиком, як кресалом, що аж посиплються іскри поезії, – писав Левицький, обстоюючи демократизацію літературної мови. – Синтаксис її мови буде шаткований, повний викриків, не розвитий граматично, але живий, іскряний» [5, с. 6].

Поширеним художнім засобом у Нечуя є різноманітні порівняння. Несподіваність аналогій викликає веселу усмішку читача. Параска на весіллі, за словами її суперниці, «пишається та величається, як собака в човні», а ніс у неї, «як за сім гривен сокира». Багато порівнянь запозичені з повсякденного сільського побуту («стала, як стовп, чорного рота роззявила, неначе її хто віжками спинив»; «так і висунулась, неначе козак з маку»; «а вона, як собака через тин, так і плигнула проз мене через поріг» тощо). У 1909 р. Нечуй-Левицький знов повертається до цих же постатей («Біда бабі Парасці Гришисі», «Біда бабі Палажці Солов’їсі»), але оповідання виходять блідішими і здаються повторенням уже висловленого письменником у творах сімдесятих років [7, с. 61].

Перші оповідання про Параску і Палажку зразу викликали доброзичливі відгуки в критиці. Зокрема, М. Костомаров 1882 р. писав, що ці оповідання «по неподражаемому юмору, верности красок могут стать в уровень с гоголевским рассказом о том, как Иван Иванович поссорился с Иваном Никифоровичем» [8, с. 194].

Напевно, усім відомі такі фразеологізми, як: базарна баба, язиката Феська або баба Палажка (Параска). Вони синонімічні і означають «язикатий, чванливий, пихатий» [Додаток В]. Саме такими постають перед нами головні герої оповідання баби Параска і Палажка.

Усього у досліджуваному творі Івана Нечуя-Левицького («Баба Параска та баба Палажка») виявлено 58 фразеологічних одиниць.

На нашу думку, для того, щоб систематизувати наявний матеріал, доречно обрати класифікацію В. В. Виноградова, в основу якої покладено ступінь видозміни значення слова у різних синтаксичних і стилістичних умовах фразотворення, та яка передбачає розподіл фразеологічних одиниць на фразеологічні зрощення, єдності й сполучення.

При розподілі фразеологізмів за даною схемою до фразеологічних зрощень ми віднесли  такі фразеологічні одиниці: з’їхав з глузду, витріщає на мене баньки, даймо їй доброї прочуханки, лупати очима, прочитати молитву, повилазили баньки, на моє безголов’я, терпець увірвався, не гурт-то було (волосся), туди круть, сюди верть, аж намітка  метляється,  визвірилась на мене, язика висолопити, штрикає мене колька день і ніч [12].  

До фразеологічних єдностей ми зарахували такі фразеологічні одиниці: не допік (пече) аж до живих печінок, обходжу (обминає) десятою вулицею, під землею лежала, аж зуби зціпила, розпустить язика, сидить у печінках, роззявить рота, не зведе  зо світу,   моє буде зверху,  їсть очима,  блиснула  очима, губи надула, свого носа туди таки втирила, носом чути, тягне ті слова з рота,  показує зуби,  душа чує,   згорнути руки, іскри з очей сиплються, зайнятися вогнем; гнучкий, як батіг з клоччя; пишається та величається, як собака в човні; ні в сих ні в тих; де не посій, то вродиться; молоко на губах не обсохло; води в рота набрала;  хоч з мосту та в воду; хоч лягай в домовину;  сиджу на язиці день і ніч;  помаже язиком [12].   

До фразеологічних сполучень віднесено такі фразеологізми: підсолодила голос; промовила  наче з медом та маком;  неправди й заводу нема;   бере злість;  вода не освятиться; жаль бере; видно, як на долоні; пальцем не зачепить; вигадує  таке, що й купи не держиться; насилу душа моя держиться в тілі; одіслала з гарбузом; не всі вдома;  не було однієї клепки в голові;   прийняти   гріх на душу [12].      

Таким чином, фразеологічних зрощень у досліджуваному творі 14, єдностей – 30, сполучень – 14;  найчастіше, як бачимо,  у творі Івана Нечуя-Левицького  «Баба Параска та баба Палажка» зустрічаються фразеологічні єдності.

Фразеологічні єдності, як відомо, семантично неподільні фразеологічні одиниці, але цілісність їх умотивована значенням компонентів. Умотивованість фразеологічних єдностей опосередкована, більшість із них є образними висловами, причому образний стрижень, на якому вони виникають, може відчуватися більш чи менш виразно.             

Саме тому можна дійти висновку, що Іван Нечуй-Левицький використовував більше фразеологічних одиниць, структура яких так чи інакше в певній мірі може змінюватися в залежності від стрижневого слова та відповідно до необхідності надати тексту того чи іншого емоційного забарвлення або  авторського потрактування виразу.

У процесі дослідження були виявлені фразеологізми, які виступають синонімами до різних типів чи є еквівалентами слів. Саме вони свідчать про те, що автор намагався застосовувати якомога більше різноманітних варіантів однієї фразеологічної одиниці, уникаючи недоречних повторів, які б значно збіднили мовну канву творів письменника. Не можна залишити поза увагою й те, що, не зважаючи на  фольклор, І. Нечуй-Левицький не тільки доповнював, переробляв, а й розщеплював давні фразеологізми, використовуючи їхні окремі елементи та створюючи авторські [11, с. 26].

Не ставлячи за мету досягти наукової мовознавчої вичерпності, ми в алфавітному порядку розмістили фразеологізми, що  використав письменник в оповіданні «Баба Параска та баба Палажка», розтлумачивши їхнє значення. 

Фразеологічний словник-довідник

Аж намітка  метляється – швидко йти.

Блиснути очима – глянути на кого-, що-небудь, виявляючи  певні емоції (злість або  радість).

Видно, як на долоні – видно дуже добре, чітко, виразно.

Визвіритись (на когось)  звертатися до кого-небудь або відповідати комусь із нестерпним роздратуванням, злістю.

Витріщати (витріщити, вирячити) баньки – широко розкрити очі, виражаючи здивування, гнів, безтямність тощо.

Вода не освятиться  («Без неї, бачте,  ніде вода не освятиться») – щось не обійдеться без кого-небудь.

 Води в рот (рота) набрати – втративши здатність або бажання говорити, вперто мовчати.

Втирити (всунути, встромити) носа – безцеремонно втрутитися в що-небудь, переважно  в те, що   не стосується когось (тебе), втручатися в чужі справи.

Гнучкий, як батіг з клоччя – про слабовільну, слабохарактерну людину.

Дати (доброї) прочуханки (прочухана) – дуже лаяти кого-небудь, бити, суворо карати, громити, розправлятися з кимось.

Де не посій, то вродиться – скрізь можна зустріти, побачити кого-небудь.

Допекти (пекти)  до (самих  або живих)  печінок – дуже дошкуляти, завдавати прикрощів.

Душа чує (чути душею) –  мати передчуття.

Жаль бере – пройматися співчуттям,  тугою, скорботою.

Зайнятися вогнем – червоніти від злості, напруження; швидко скаженіти, ставати злим.

Звести з світу («… не зведе  зо світу»)   довести когось до загибелі, до смерті; погубити.

З глузду з’їхати («з’їхав з глузду») – збожеволіти, стати психічно хворим.

Згорнути (скласти) руки – нічого не робити, ні на що не реагувати.

Злість  (зло) бере – хто-небудь стає розлюченим, злим, сердитим.

Зціпити зуби («аж зуби зціпила») – стримувати свої почуття, бажання; напружити всі сили.

Іскри з очей сиплються – стати злою, обуреною людиною; уживається для підкреслення чийогось гніву.

Їсти очима – невідривно, пильно дивитися на кого-небудь.

Купи не держиться (не тримаєься) («вигадує  таке, що й купи не держиться») – що-небудь позбавлене логічного змісту, послідовності.

Лежати під землею («Якби я лежала під землею»)  померти.

Лупати (блимати, кліпати) очима  виявити збентеження, розгубленість.

Моє буде зверху – я/він, вона переможу/переможе.

Молоко на губах не обсохло – хтось дуже молодий, неповнолтній, недосвідчений.

Надути  (дути) губи – сердитися, ображатися.

На моє безголов’я – на  біду, на нещастя.

Насилу душа  держиться в тілі – хто-небудь дуже слабий, кволий, ледве живий. 

Не всі вдома;  не було однієї клепки в голові – хто-небудь дурний, недоумкуватий, має несповна розуму.

Не гурт-то було (волосся) – небагато, мало чогось.

Неправди й заводу нема – хтось дуже чесний, правдивий.

Ні в сих ні в тих – про надзвичайно неприємну ситуацію, скрутне становище; про стан нерішучості, розгубленості.

Носом чути – відчувати на рівні інтуіції; здогадуватись про щось, передчувати.

Обходити (обминати) десятою вулицею – остерігатися когось або чогось, намагати не зустрічатися.

Одіслати з гарбузом – відмовити тому, хто сватається.

Пальцем не зачепить – не заподіє нікому ні найменшої кривди, образи.

Пишається та величається, як собака в човні – про гордого чоловіка (людину).

Підсолодила голос – зм’якшувати, згладжувати заподіяну кому-небудь образу, говорячи ніжним голосом.

Повилазили баньки – хтось не бачить, не помічає або не хоче бачити кого-, чого-небудь.

Показувати зуби – посміхатися до кого-небудь.

Помазати  язиком – говорити облесливо, нещиро; підлещуватися до когось.

 Прийняти (взяти)  гріх на душу – діяти проти власної совісті, прийнятих норм моралі;  робити щось несхвальне.

Промовила  наче з медом та маком – з ніжними, приємними інтонаціями в голосі говорити.

Прочитати молитву («Та піди-бо, та прочитай молитву Солов’їсі») – вилаяти, покарати когось.

Роззявити рота – говорити, казати що-небудь; починати промовляти щось.

Розпустити язика – говорити багато, не стримуватись у розмові.

Сидіти в печінках – дошкуляти, набридати; ставати неприємним, нестерпним.

Сидіти на язиці («я в неї сиджу на язиці день і ніч») – хтось про когось постійно говорить.

Туди круть, сюди верть – швидкі, рвучкі рухи, раптові повороти в різні боки.

Тягти  (тягнути) слова з рота – говорити повільно, спроквола, нехотя.

Увірвався терпець – зникла будь-яка можливість витримувати що-небудь; остаточно втрачено спокій, душевну рівновагу.

Хоч з мосту та в воду – у когось дуже скрутне, безвихідне становище; хтось у увідчаї; комусь дуже тяжко.

Хоч (живцем) лягай у домовину – надто тяжко; безвихідне становище.

Штрикає мене колька день і ніч  щось болить, турбує постійно.

Язика висолопити – дуже втомитись, захекатися від бігу чи від роботи.

Пояснення значення фразеологізмів ми запозичили із словників Батюк Н. О. [4]  та Удовиченка Г. М. [16-17].

Таким чином, вводячи багатообразні взаємо характеристики і комічні самовикриття героїнь, змальовуючи смішні сценки, що виявляють невідповідність між словами і вчинками оповідачок, І. С. Нечуй-Левицький не порушує ілюзії народної «оповіді», не перебиває її характерних інтонацій втручаннями від автора, а водночас створює класичні образи невгамовних, сварливих, сповнених енергії і злості, «язикатих сільських бабів».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Композитор М. Лисенко, аналізуючи гумористичні твори І. Нечуя-Левицького, зокрема   принцип художнього зображення, писав: «У Нечуя – нікчемні чвари, безглузді баталії через дрібниці. І все описується серйозно, кожна, навіть найменша деталь освітлюється з усіх боків – і так, і сяк. Дрібниця до дрібниці. Краплина до краплини. А виходить море. Житейське море». Замисел такого зображення письменника полягає у ствердженні ідеї оновити моральні засади людини. Нечуй-Левицький вважав за необхідне показати болісну правду про бездуховне існування «середньої» людини [19, с. 63].

Відповідно до мети даної курсової роботи, нами було досліджено фразеологічні одиниці у творі Івана Нечуя-Левицького за допомогою виконання ряду завдань, які ми виконали, зокрема опрацювали велику кількість  матеріалів наукової літератури, присвяченої відомостям про поняття фразеологічної одиниці та класифікації фразеологізмів; детально опрацювали текст твору письменника «Баба Параска та баба Палажка» і виявили у ньому фразеологізми, які систематизували відповідно до однієї з класифікацій, а саме В. В. Виноградова; з’ясували значення фразеологізмів  та уклали словник-довідник.

Усього в оповіданні Івана Нечуя-Левицького «Баба Параска та баба Палажка» було виявлено 58  фразеологізмів. Розподіливши їх за класифікацією В. В. Виноградова, ми дійшли висновку, що письменник використовував більше фразеологічних єдностей.

У процесі дослідження були виявлені фразеологізми, які виступають синонімами до різних типів чи є еквівалентами слів. Саме вони свідчать про те, що автор намагався застосовувати якомога більше різноманітних варіантів однієї фразеологічної одиниці, уникаючи недоречних повторів, які б значно збіднили мовну канву твору письменника.

Не можна залишити поза увагою й те, що незважаючи на прагнення уникати повторення фразеологічних одиниць, Іван Нечуй-Левицький все-таки використовував у своєму оповіданні   однакові фразеологізми, щоб мати змогу підкреслювати зміст сказаного та передавати одні й ті ж почуття.

У процесі дослідження були виявлені власне авторські фразеологізми, створені за аналогією до раніше існуючих. Автор вдало використовував фольклор: не тільки доповнював, переробляв, а й розщеплював фразеологізми, використовуючи їх окремі елементи та створюючи авторські.

Дане дослідження, на жаль, не може охопити всієї багатогранної творчості автора. Проте, воно може бути базовим матеріалом для подальших більш детальних наукових розвідок, а також  використане у практичній діяльності вчителя-словеcника при вивченні у школі  прозових творів письменника, бо вони мають велике виховне значення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Авксентьєв Л. Г. Сучасна українська мова: Фразеологія / Навч. посібник для філолог. факультативів університетів. – X.: Вища школа, 1985. – 137 с.

2. Алефіренко М. Ф. Теоретичні питання фразеології. – X.: Вища школа, 1987. – 135 с.

3. Бабкін О. М. Про природу і характер фразеологічних одиниць // Українська мова в школі. – 1962. – № 3. – С. 11.

4. Фразеологічний словник: На допомогу вчителеві. – К.: Радянська школа, 1966. – 236 с.

5. Браславський С. Іван Нечуй-Левицький. – К.: Українське державне видавництво, 2008. – 20 с.

6. Власенко В. О. Художня майстерність І. С. Нечуя-Левицького. – К.: Радянська школа, 1969. – 184 с.

7. Єрмоленко С. Я., Пустовіт Л. О., Савицька Л. О., Сидяченко Н. Г. – І.Нечуй-Левицький: портрет, пейзаж // Українська мова та література в школі. – 2008. – № 10.  – С. 61-65.

8. Історія української літератури ХІХ століття: у 3 кн. / М. Т. Яценко. – К.: Либідь, 1995-1997.

9. Лесин В. М., Пулинець О. С. Словник літературознавчих термінів. – К.: Радянська школа, 1971. – 476 с.

10. Михайлик В. Фразеологічні особливості // Українська мова та література. – 1999. № 44. – С. 5 -8.

11. Міщук Р. С. Про гуманізм творчості І. С. Нечуя-Левицького // Радянське літературознавство.  – 2000. – № 5.  – С. 26-35.

12. Нечуй-Левицький І. С. Микола Джеря: Повісті, оповідання, нарси: Для серед. та ст. шк. віку / Передм. та упоряд. М. С. Грицюти; Худож. М. Г. Богданець. – К.: Веселка, 1988. – 352 с.: іл.

13. Середа В. Т. Витоки стильової манери видатного прозаїка // Радянське літературознавство. – 2008. – № 11. – С. 43-47.

14. Скрипник Л. Г. Фразеологія української мови. – К.: Наукова думка, 1973. – 280 с.

15. Сучасна українська мова. Лексика і фразеологія / За заг. ред. І. К. Білодіда. – К.: Наукова думка, 1973. – 439 с.

16. Удовиченко Г. М. Фразеологічний словник української мови. – Т. 1: А-М. – К.: Вища школа, 1984. – 303 с.

17. Удовиченко Г. М. Фразеологічний словник української мови. – Т. II: Н-Я. – К.: Вища школа, 1984. – 384 с.

18. Українська мова: Енциклопедія / Ред. кол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О., Зяблюк М. П. та ін. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: «Українська енциклопедія» ім. Бажана М. П., 2004. – 824 с.

19. Федосов Л. П. Традиції І. П. Котляревського та Г. Ф. Основ’яненка в гуморі І. С. Нечуя-Левицького. – Наукові записки (Харківський педагогічний інститут імені Сковороди) – Х.: Філологічна серія, 1998. – Т. 30.  – С. 63-76.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток А

 

Портрет Івана Семеновича Нечуя-Левицького

 

 

 

Додаток Б

Обкладинки книжок Івана Нечуя-Левицького

 

 

 

 

Додаток В

Трактування фразеологічної назви твору

 

doc
До підручника
Українська мова (академічний рівень) 10 клас (Глазова О.П., Кузнєцов Ю.Б.)
Додано
13 березня
Переглядів
654
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку