Л. Костенко «Маруся Чурай». Історична основа твору, його сюжетна канва.

«Затверджую»

Заступник директора з НР

______________ О.М. Демчук

Розробка уроку з української літератури

(дистанційні технології навчання)

Дата                                                                       

Тема: Л. Костенко «Маруся Чурай». Історична основа твору, його сюжетна канва.

Мета. Познайомити учнів з найкращим із творчого доробку Ліни Костенко, історичну основу твору, роль і місце ліро-епічного полотна в українській літературі, чітко окреслити схему сюжету роману, закріпити вивчене про історичний роман та про історичний роман у віршах; розвивати в учнів акторські здібності та вміння працювати у групах; виховувати повагу до історичного минулого нашого народу.

Теорія літератури. Історичний роман, історичний роман у віршах.

Матеріали та обладнання. Портрет поетеси Ліни Костенко, Марусі Чурай, роман «Маруся Чурай», «Дівчина з легенди», пісні Марусі Чурай у виконанні Раїси Кириченко, Івана Козловського, уривки з фільму «Наталка Полтавка та «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».

Ця дівчина була народжена для любові,

все своє любляче серце по краплині 

сточила в неперевершені рядки чарівної мелодії.

Бувають, може, й кращі голоси, але такого другого немає!

М. Стельмах.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми, мети і завдань уроку

Сьогодні ми з вами відкриємо для себе драму кохання головних героїв історичного роману Ліни Костенко «Маруся Чурай» Марусі Чураївни та Грицька Бобренка. У кінці уроку ви повинні заповнити таблицю: на уроці я дізнався, зрозумів, навчився.

Чимало сіячів виходило на ниву української культури, кидаючи в рідну землю зерна віри, надії, любові. Великий Ярослав спромігся на тринадцятиглаве диво «Софію Київську», славний Богдан Хмельницький заявив про свій народ гучною славою бойового хрещення. Та особливе місце в могутньому поступі нашого народу належить жінкам, імена яких вам добре відомі: княгиня Ольга, Роксолана, Маруся Чурай, Леся Українка, Марко Вовчок.

ХХ століття подарувало Україні ще одну величну жіночу постать, яка успадкувала найкращі риси своїх попередниць: патріотизм, щедрість, доброту, розум, любов до навколишнього світу. Мова йде про Ліну Василівну Костенко, творчість якої ми зараз вивчаємо.

Отже, як ви вже зрозуміли, темою нашого уроку сьогодні є вивчення роману Ліни Костенко «Маруся Чурай». (Зошити). Ми повинні з’ясувати історію написання та виходу в світ цього чудового твору, роль і місце його у розвитку літературного процесу, визначити історичну основу та чітко окреслити схему сюжету, закріпити знання про роман, а саме історичний роман у віршах, а також  познайомитися ближче із дівчиною з легенди Марусею Чурай та її піснями.

АНАЛІЗ ТВОРУ

1979 р.

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: історичний роман у віршах (визначення Л. Костенко).

Тема: зображення нещасливого кохання Марусі та Грицька в поєд­нанні з широкою картиною життя України XVII ст.

Головна ідея: незнищенність українського народу (особистості з бага­тим духовним світом), глибока віра в його (її) духовну силу і могутність.

 Головні герої: Маруся Чурай, Гриць Бобренко, полковий обозний Іван Іскра, полтавський полковник Мартин Пушкар, козак Лесько Чер­кес, Галя Вишняківна, війт Семен Горбань.

Сюжет і композиція: дві сюжетні лінії, які переплітаються, — осо­биста (Маруся-Грицько) й історична (боротьба українського народу проти загарбницької політики польської шляхти). Роман складається з дев’яти різних за обсягом розділів.

 I розділ «Якби знайшлась неопалима книга». Дощенту знищена пожежею Полтава 1658 р. Суд над Марусею, яку звинувачено в отру­єнні коханого Грицька Бобренка. На захист Марусі стають козаки — полковник Мартин Пушкар та Іван Іскра. Марусі виносять смертний вирок.

II розділ «Полтавський полк виходить на зорі». Полтавський полк на зорі вирушає в похід боронити волю свого народу.

III розділ «Сповідь». Маруся перебуває у в’язниці, вона згадує ди­тинство, батьків, родинні стосунки; дитинство Гриця, його батьків і їхні сімейні стосунки; далі постає історія кохання Марусі й Гриця і його зра­да з Галею Вишняківною. У кінці розділу (він найбільший у творі, цент­ральний) Марусю виводять на страту.

 IV розділ «Гінець до гетьмана». Іван Іскра мчить до гетьмана Бог­дана Хмельницького, щоб сповістити про суд над Марусею. Гетьман своїм універсалом скасовує смертний вирок Марусі.

 V розділ «Страта». Марусю виводять на площу для страти, де зі­бралася чи не вся Полтава, люди по-різному висловлюються щодо Ма-русиної трагедії. В останній момент перед стратою на площу вривається Іван Іскра з добутим універсалом, у якому наказано скасувати вирок з огляду на пісенний талант Марусі і героїзм її батька Гордія, якого як оборонця України було покарано на горло у Варшаві.

VI розділ «Проща». Маруся вирушає на прощу до Києва і по дорозі знайомиться з мандрівним дяком-філософом, який розповідає їй про Якова Остряницю, Северина Наливайка та Ярему Вишневецького. Маруся глибоко осмислює історію України з розповідей дяка і з побачених у дорозі картин зруйнованої Батьківщини.

VII розділ «Дідова балка». Іван Іскра відвідує старого запорожця, колись визволеного з двадцятилітньої турецької неволі, який оселився під Полтавою й займається різьбярством. Іван попереджає діда про наступ ворожих військ, але той вирішив не покидати свою домівку.

 VIII розділ «Облога Полтави». Брами Полтави зачинені, гармати націлені на ворога. Полтава мужньо тримається в польській облозі вже четвертий тиждень. Іван Іскра відвідує самотню Марусю (її мати померла) і пропонує одружитися. Маруся відмовляє парубкові.

IX розділ «Весна, і смерть, і світле воскресіння». Маруся попрощалася з Іскрою, виснажена горем і хворобою, чекає свого кінця. Облогу знято, і місто повертається до звичного життя. Повз будинок Марусі проходять козаки й співають її пісні, а далі дівчата — пісню «Ой не ходи, Грицю».

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

• Слово вчителя

Який переполох викликав рукопис історичного роману «Маруся Чурай»! Його справедливо названо українською енциклопедією середини ХVІІ століття. Довгих 6 років він поневірявся по наших видавництвах. Які тільки недоліки не приписували цьому твору і яких тільки ярликів не чіпляли!

Писали про «буржуазно-об’єктивістський підхід» у зображенні минулого України, про лжеісторичні концепції і навіть про надмірну розтягнутість та художню неповноцінність.

Книга дуже швидко здобула всенародну любов. Кожне видання миттєво розкуповувалось. Його переписували, вивчали напам’ять.

Вперше історичний роман було видано у серії «Романи й повісті» в м’якій палітурці й на газетному папері. Саме це видання стало раритетом. Коли ж вийшов у подарунковому виданні, за романом у книгарнях стояла черга, як в голодні роки за хлібом. І подібна картина спостерігалася не тільки в національно свідомому Львові, а й у зрусифікованих Києві та Харкові. Нація відчула голод на правду, спрагу на історію в художньому трактуванні ґенія.

Нарешті в сучасній українській літературі з’явився твір, що стане класикою.

Ліні Василівні Костенко за роман «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність» у 1987 році було присуджено Державну премію України імені Т. Г. Шевченка. «Нагороду, освячену іменем Шевченка, - сказала лауреатка, - розглядаю так, щоб витримати суворий і вимогливий погляд великого поета нашого народу».

Роман створений на тлі уявних подій часів Хмельниччини. Це був украй важливий і складний етап нашої історії – саме тоді не тільки зі зброєю завойовувалося національне визволення. Але й почався процес неминучого суспільного розшарування – в середовищі старшини насамперед, та й усередині козацької маси також.

Навесні 1648 року почалася визвольна війна українського народу проти польської шляхти. На чолі народу став талановитий полководець і мудрий державний діяч Богдан Хмельницький. Піднявся на боротьбу з польськими поневолювачами і Полтавський полк, в якому були Іван Іскра і Грицько Бобренко.

…Стара моя Полтавонька Олтаво!

Щоразу по загладі молода.

Ох, скільки дзвонів тих одкалатало

Коли тебе пустошила орда!

І як літали стріли половецькі,

І клекотіли степові орли!

Минулих літ великодні мертвецькі

Тебе густим мовчанням облягли.

Багряне сонце. Дужка золотава

Стоїть над чорним каптуром гори.

На п’ять воріт зачинена Полтава

Ховає очі в тихі явори.

Спадає вечір. Сторожко, помалу

Ворушить зорі в темряві криниць.

Сторожка ходить по міському валу,

І сови сплять в западинах бійниць.

«Вартуй! Вартуй! – з Кирилівської брами.

      «Вартуй! Вартуй! – від Київських воріт.

Уже стоять вози під яворами.

Полтавський полк готовий у похід.

Годуйте коней. Неблизька дорога.

Благословіть в дорогу, матері.

А що там буде, смерть чи перемога, -

Полтавський полк виходить на зорі.

Годуйте коней! Шлях їм далеченький,

Пильнуйте славу полкових знамен.

Полтаво! Засвіт встануть козаченьки,

Ти припадеш їм знову до стремен.

Так само засвіт встануть з полуночі,

А ти за них, Полтаво, помолись.

Лиш не заплаче свої карі очі

Та Марусенька, як було колись.

Улітку 1658 року Полтава згоріла дощенту. Горіли солом’яні стріхи над Ворсклою. Плавились бані дерев’яних церков. Вітер був сильний. Полум’я гуготіло. І довго ще літав над руїнами магістрату легенький попіл спалених паперів – всіх отих книг міських, полтавських, де були записи поточних судових справ. Може, там була  справа Марусі Чурай? Може, тому і не дійшло до нас жодних свідчень про неї?

А що, якби знайшлася хоч одна –

В монастирі або десь на горищі?

Якби вціліла в тому пожарищі –

Неопалима – наче купина?

І ми б читали старовинний том,

Де писар вивів гусячим пером.

Що року божого такого-то, і дня

Перед Мартином Пушкарем, полковником,

В присутності Семена Горбаня.

Що був на той час війтом у Полтаві.

            Перед суддею, Богом і людьми

Чурай Маруся – на підсудній лаві

І пів-Полтави свідків за дверима.

    Маруся (Марина Гордіївна) Чурай народилася у Полтавському посаді в родині урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая 1625 року. Будинок Гордія Чурая, як розповідають народні легенди, стояв на березі Ворскли, недалеко від того місця, на якому 1650 року було засновано полтавський Хрестовоздвиженський монастир, що зберігся до наших днів.

    Батько Марусі, Гордій Чурай, був людиною гордою, любив Батьківщину і ненавидів її ворогів. Він брав участь у походах проти польської шляхти. Під час бою під Кумейками (1637р.) козаки зазнали поразки. Гордій Чурай разом з гетьманом Павлюком та іншою козацькою старшиною потрапив до рук польського коронного гетьмана Потоцького. Полонених привезли до Варшави і там стратили в 1638 році.

Пам’ятаючи про героїчну загибель Гордія Чурая, народ оточив його вдову і дочку теплом і увагою. Цьому значною мірою сприяла й обдарованість Марусі – дівчини з чарівною зовнішністю й добрим серцем. Маруся мала чудовий голос і майстерно співала пісні, які складала з різних приводів, і часто навіть у звичайній розмові викладала свої думки віршами.

Маруся успадкувала від своїх батьків благородство, гідність, чесність та душевну красу. А ще їй дістався співучий мамин голос. Вперше вона звернулася до пісні маленькою дівчинкою, коли загинув від ворожої руки її батько. Маруся побачила виставлену на острах його відсічену голову, і це незглибиме горе вилилося у співі:

А потім їхні голови на палях

Повиставляли в полкових містах.

Людей зганяли. Мати моя впала,

І крик замерз у неї на вустах.

А смерть кружляє, кружляє, кружляє навколо палі.

Наносить білого снігу у очі його запалі…

  А остаточно дівчина відкрила душу пісні, коли почула, як батькова слава звучить у кобзаревій думі:

Усе ввижалось: «Орлику Чураю,

Ой забили тебе ляхи у своєму краю!»

Все думала: хоч би ж було спитати,

хто склав слова про нього, про той край.

Що був же він ріднесенький мій тато,

а от тепер він - орлик, він Чурай.

Особиста драма Марусі Чурай була тісно пов'язана із всенародною драмою. Поетеса звернулася до пісні, щоб висловити своє ставлення до того загального лиха, яке спіткало її Батьківщину. Загальнонародне боліло у її душі як особисте. Її пісні дивували багатьох міщанок, тому що, на їхню думку, складати їх повинні лише кобзарі:

Та й те сказати, - що вона співає?

Сама собі видумує слова.

Таких дівок на світі не буває.

Хіба для того дівці голова?

   Один із сучасників, свідчення якого дійшли до наших днів, зазначив, що Маруся була справжня красуня. Чорні очі її горіли, як вогонь у кришталевій лампаді, обличчя було біле, як віск, стан високий і прямий, як свічка, а голос… Ах, що то за голос був! Такого дзвінкого і солодкого співу не чувано ні від кого. Голівку дівчини покривало розкішне чорне, як смола, волосся, заплетене ззаду в широку косу до колін. У Марусі Чурай було круте, трохи випукле, гладеньке, сухе чоло і трохи дугоподібний, енергійний, з горбиком ніс.

    Із такою чарівною зовнішністю, маючи від  природи життєдайну вдачу та вміючи складати пісні, які вона гарно співала, дівчина подобалась місцевим парубкам. У неї був закоханий реєстровий козак Полтавського полку Іван Іскра. Іван був людиною трохи мовчазної і похмурої вдачі, але відзначався винятковою правдивістю та благородством. Він палко кохав Марусю Чурай, хоч ніколи не відкривав їй своїх почуттів, бо знав, що її серце належало іншому. Цим іншим був молодий  козак, син хорунжого Полтавського полку Грицько Бобренко.

Проте Гриць був людиною слабовольною, безхарактерною. На хлопця сильно впливала матір, яка й чути не хотіла про одруження сина з Марусею. Вольова і користолюбна жінка ладила за дружину Грицеві Галю Вишняк, племінницю полковника Мартина Пушкаря, дочку осавула Федора Вишняка. Тоді в голові Марусі народжувались сумні думки.

Для Марусі розлука з коханим була тяжким ударом. В особистості переживання, туга за коханим втілюються у нові й нові пісні та думи. Поетичне обдарування Марусі Чурай розквітає пишним цвітом.

(Пісня «Віють вітри, віють буйні»)

Тільки-но ви прослухали одну із найкращих пісень Марусі Чурай. Це пісня «Віють вітри, віють буйні», яку І. Котляревський використав згодом у своїй п’єсі «Наталка Полтавка».

«Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, ваіють буйні», «Чого вода каламутна», «І кінці греблі шумлять верби», «Ой не ходи, Грицю» - ці та багато інших пісень знала і співала вся Україна… Співала, навіть не знаючи, що їх автор – легендарна полтавська дівчина, безмірно талановита і щедра на пісню Маруся Чурай.

В основі твору лежить відома балада «Ой не ходи, Грицю…». Легенда про любовну помсту (отруєння дівчиною свого коханого) була поширеною темою в художній літературі ( Дія в романі динамічна, композиційна побудова чітка. Сюжетні перипетії в ньому виростають одна з одної. Сюжет є центральним компонентом твору. Центр ваги переноситься з побутових моментів на історичні й психологічні.

У романі Ліни Костенко змальовано трагічну долю легендарної народної співачки, життєвий шлях якої тісно пов'язаний із всенародною драмою - кривавою боротьбою уярмленого народу проти поневолювачів. Давня легенда доносить нам образ Марусі Чурай. Мелодійність її пісень переконує, що ця дівчина була надзвичайно талановитою, а відома історія отруєння її коханого говорить про сильний характер і палкі почуття. Ліна Костенко дала нове життя цьому легендарному образу.

На початку твору Маруся зображена в ролі підсудної, яку звинувачують у вбивстві (отруєнні) місцевого парубка Гриця Бобренка за зраду в коханні. На захист Марусі виступає закоханий у неї полковник іван Іскра. Він пояснює людям, що маруся своїми піснями підтримує бойовий дух козацького війська – не могла вона, людина з поетичною душею, зважитися на вбивство. Однак судді не послухали Іскру і засудили Марусю до страти. Далі оповідь ведеться у формі сповіді-спогаду головної героїні про своє життя. вона в цей час перебуває у в’язниці, чекаючи страти. Дівчина згадує про своє кохання до Гриця. Парубок зрадив Марусю, віддавши перевагу іншій – заможній дівчині Галі Вишняківні. У розпачі Маруся вирішує покінчити життя самогубством і гтує для себе отруйне зілля. Гриць пояснює Марусі, що кохає її, а з галею пообіцяв одружитися через гроші її батьків. Коли ж Маруся не приймає вибачень Гриця, він випиває отруту і таким чином гине. Коли Маруся Чурай уже готова смерть за вироком суду, повертається посланець від Богдана Хмельницького Іван Іскра: він привіз наказ гетьмана про помилування дівчини.

Маруся, несучи в серці свій біль, вирушає на прощу у Київ. Ми бачимо очима Чураївни та мандрівного дяка руйнацію України. Перед подорожуючими сторінка за сторінкою гортається велика книга життя українського народу. Перед їхніми очима уявно проходять мученицькі смерті його ватажків, «подвиги» ката Яреми Вишневецького, удовині села, голод на Волині та ще багато такого, про що «у селах ридма плачуть кобзарі».

Ще Україна в слові не зачата.

Дай, Боже, їй родити це дитя!

Повернувшись додому, вона, смертельно хвора, самотня…Маруся болісно переживала смерть коханого, причиною якої вона вважала себе. Проте особиста драма не відвернула її очі від страждань народу. її талант продовжував служити людям - пісні Марусі співає полтавський полк, виходячи в похід. У них виявляється нескорений дух та моральна краса дівчини, котра болісно переживає за долю рідного краю. Тому все сказане нею за її непросте життя їй вже не належить.

Любов і зрада, пісня й історія – найголовніші ідейно-естетичні начала. Що визначають багатство твору.

Елементи сюжету

Композиція.

Роман складається з дев’яти розділів, події яких розгортаються протягом року: судять Марусю влітку, а помирає дівчина від сухот навесні.

Кожний розділ має свою назву:

1. «Якби знайшлась неопалима книга»
2. «Полтавський полк виходить на зорі»
3. «Сповідь»
4. «Гінець до гетьмана»
5. «Страта»
6. «Проща»
7. «Дідова Балка»
8. «Облога Полтави»
9. «Весна, і смерть, і світле воскресіння».

Особливістю композиції: 1) нехронологічний порядок викладу подій. Так, третій розділ «Сповідь» можна вважати прологом, екскурсом у минуле. 2) поза сюжетність сьомого розділу «Дідова балка», проте його роль важлива в ідейному плані – дід галерник – символ незнищенності українського народу.

Тема твору – зображення на тлі української історії ХVІІ століття долі (кохання) талановитої піснетворки Марусі Чурай.

Ідея твору – утвердження думки, що ніякі матеріальні цінності не здатні подолати людського потягу до краси.

За жанром – історичний роман у віршах, у якому ліризована оповідь розгортається у певній віршовій формі; у романі на національному ґрунті порушено важливі суспільні та філософські проблеми.

Роман – великий епічний твір, у якому зображується всебічна картина життя великої кількості людей у певний період часу або цілого людського життя, одна з великих форм епічного роду літератури.

Роман у віршах – відрізняється від поеми значно ширшим зображенням дійсності, характери окреслені виразно і багатогранно; різновид змішаного жанру, якому властиві багато проблемність, поєднання епічних принципів розповіді з суб’єктивним началом, притаманним ліричним творам; дія в ньому, як правило, концентрується навколо долі одного чи кількох головних героїв.

Історичний роман – це великий епічний твір, у якому широко й різнобічно зображено визначні історичні події, життя народу в його різних виявах, порушено загальнонародні та загальнонаціональні проблеми.

Пісні Марусі Чурай звучать і нині, бо народ їх любить і знає, а плідна творчість талановитої полтавчанки, її драматичне життя відбите в музиці Миколи Лисенка, в драмах Михайла Старицького, в поезії Ліни Костенко, у творчості сучасних митців. Великою популярністю користується ансамбль «Чураївна», в якому співала народна артистка Української РСР, лауреат премії УРСР імені Т. Г. Шевченка Раїса Кириченко.

 Пісня «Чураївна»

Поки що знайдено близько двадцяти пісень Марусі Чурай. Які розповідають про її особисті переживання. Проте творча спадщина цієї талановитої дівчини ними не обмежується. Адже відомо, що Маруся Чурай складала пісні з приводу найрізноманітніших життєвих подій. Мабуть, багато цих пісень до нас не дійшло, а деякі. Безперечно, й досі живуть у народі як безіменні фольклорні твори.

Біографія Марусі Чурай побудована в основному на народних переказах, в ній ще багато нез’ясованих питань. Відповідь на них може бути одержана тільки після того, коли будуть знайдені архівні документи, які проллють світло на ті давні події. Проте й зараз українська культура має досить підстав для того, щоб записати на своїх скрижалях ім’я Марини Гордіївни Чурай – легендарної дочки українського народу, яка складала і співала українські пісні.

Кращі моральні риси мого народу, його найвищі духовні злети втілила Ліна Костенко в образі своєї героїні. І цим полонила нас. Справжнє благородство, вірність, душевна краса співачки, її великий дар Любові, чистота і мудрість роблять легендарною і вартою хвали її постать і її творчість. Я вірю: пройдуть роки, століття, але Маруся Чурай промовлятиме до нащадків устами Ліни Костенко, промовлятиме зі сторінок книги, яка непідвладна часові, так само як Пісня, як людські чесноти, як Мистецтво, що з'єднує їх воєдино.

Порівняльна таблиця до творів «Маруся Чурай» та «Лісова пісня»

• Прослуховування аудіозапису

https://www.youtube.com/watch?v=8zZhi1RJRkA

https://www.youtube.com/watch?v=Jc_kqkfLC2M

5. За результатами переглянутого відео та прочитаного матеріалу складіть опорний конспект.

6. Підбиття підсумків уроку

• Запитання для бесіди.

1. Визначте кульмінаційні моменти в сюжеті роману.

2. Чому, на вашу думку, роман не завершується сценою помилування героїні?

3. На які дві основні групи ви поділили б свідків на суді Марусі Чурай? На чому грунтуватиметься ваш поділ? Розкрийте різницю в моральності представників цих груп.

4. Що, на вашу думку, є причиною роздвоєності Грицька: убогість його душі чи лише прагнення нажити Вишнякове добро?

5. Розкрийте значення батьківського дому у формуванні світоглядних позицій та виборі життєвих ідеалів (Гриць Бобренко, Маруся Чурай, Іван Іскра, Галя Вишняківна). (Учні зачитують відповідні рядки твору.)

6. Як ви розумієте такі слова?

Моя любов сягала неба,

А Гриць ходив ногами по землі.

7. Що спільного у Марусі та Мавки з “Лісової пісні” Лесі Українки?

8. Чому Маруся не може простити Грицькові зради?

9. Чому Івана Іскру недолюблювали?

10. Стосунки Марусі та Івана Іскри за своїм художнім смислом, за психологічною вирізьбленістю і за естетичною виписаністю – одна з найпрекрасніших сторінок не тільки роману, а й усієї української літератури. Доведіть це, зачитавши найяскравіші епізоди твору.

11. Як ви розумієте слова Івана Іскри, в яких висловлено його ставлення до Марусі:

Ми з нею рідні. Ми одного кореня.

Мабуть, один лелека нас приніс.

• Виконання тестових завдань на оцінку

1. Яким чином помер Грицько?

а)зпгинув у бою

б)Маруся вбила його шпагою

в)Грицько випив зілля *

г)його отру'їла Галя

2.Хто був назаваді шлюбу і щастя Марусі Чурай та Грицька Бобренка?

а)мати Чураївна

б)мати Бобренчиха*

в)Іван Іскра

г)мандрівний дяк

3.Коли Марусю виправдали?

а)одразу після звинувачення

б)на наступний день

в)її не виправдали

г)у день страти*

4.Хто був закоханий в Марусю, окрім Грицька?

а)Іван Іскра*

б)Мартин Пушкар

в)Семен Горбань

г)Лесько Черкес

5.Що Маруся робить у в'язниці?

а)співає

б)сповідається, згадуючи життя*

в)спить

г)просить помилувати

6.Хто дав наказ помилувати Марусю?

а)Іван Мазепа

б)Дмитро Вишневецький

в)Кирило Розумовський

г)Богдан Хмельницький *

7.Хто не захотів тікати з міста під час облоги?

а)мати Марусі

б)дід-галерник *

в)Галя

г)Богдан Хмельницький

8.Куди Маруся вирішила піти після виправдання?

а)на прощу до Польщі

б)на прощу до Росії

в)на прощу до Києва *

г)на прощу до Чернігова

9.Кого зустріла Маруся, коли йшла на прощу?

а)мандрівного дяка *

б)діда-галерника

в)Галю Вишняківну

г)пану Олену

10.Кого насправді любив Грицько?

а)Марину Петрачиху

б)Галю Вишняківну

в)Мотрю Кайдашиху

г)Марусю Чураївну *

11.Як хотіли покарати Марусю за вбивство Грицька?

а)повісити *

б)вигнати з міста

в)залишити довіку у в'язниці

г)віддати у панство

12.Що просила не робити Маруся, поки вона, ще жива?

а)не руйнувати її хати

б)не згадувати про Гриця

в)не співати її пісень *

г)не згадувати про її матір

                                                                            Розробила викладачка - Рекша І.О.