Лекція "ЗАКОНОМІРНОСТІ АЗОНАЛЬНОСТІ ТА ЇЇ ПРОЯВИ"

ЗАКОНОМІРНОСТІ АЗОНАЛЬНОСТІ ТА ЇЇ ПРОЯВИ. РИТМІЧНІ ПРОЦЕСИ, ПРИРОДНІ ЗОНАЛЬНІ КОМПЛЕКСИ

План

1. Азональність і інтразональність.
2. Висотна поясність.
3. Ритмічність географічної оболонки.

Азональність і інтразональність

У житті ландшафтної оболонки важливу роль відіграють азональні процеси, тобто ті, які не залежать від кліматичних умов. Основними закономірностями диференціації географічного середовища є широтна зональність, довготна диференціація і висотна поясність. У їх формуванні вирішальна роль належить клімату.

Чинниками азональності, тобто чинниками, які зумовлюють незональну диференціацію географічного середовища, на тлі прояву трьох основних закономірностей, є:

• геолого-геоморфологічні відмінності,
• відмінності у співвідношенні топографічної поверхні й рівня ґрунтових вод,
• відмінності в характері дренажу поверхні при плоскому рельєфі і надлишковому атмосферному зволоженні,
• всезростаюче значення господарської діяльності людини.

Усі ці чинники фактично не підкоряються широтній зональності, довготній   диференціації   і   висотній   поясності,   але   значно   ускладнюють диференціацію географічного середовища.    

На азональність найбільший вплив справляють геолого-геоморфологічні чинники. Серед геологічних чинників необхідно виділити історію геологічного розвитку території, а також активну роль сучасних тектонічних рухів, які мають різний характер на різних ділянках поверхні Землі, знак (напрям) і швидкість.

Великий вплив на диференціацію ландшафтів справляють хімічні властивості гірських і їх фізичні властивості. Особливо різко вони проявляються в аридних умовах, де органічний світ розвивається при надто недостатньому зволоженні.

Від співвідношення топографічної поверхні й рівня залягання ґрунтових вод залежить формування гідроморфних ландшафтних комплексів серед зональних. Чинником, який ускладнює зональність, є затоплення прирічкових ділянок водою. До формування гідроморфних комплексів може приводити поганий дренаж плоскої поверхні при надлишковому атмосферному зволоженні навіть без додаткового ґрунтового зволоження.

Вплив на ландшафт азональних чинників здійснюється одночасно з дією зональних чинників (і довготної диференціації). Тому не може бути якихось особливих азональних ландшафтів і навіть дрібних ландшафтних комплексів (мікроландшафтів), або їх існування в часі неможливе. Свіжий обрив, свіжий осип незабаром вкривається ґрунтово-рослинним покривом і навіть у розрідженому фрагментарному вигляді ґрунти та рослинність характеризуються певними зональними рисами.

Під дією чинників у географічній оболонці сформувалися комплексні прояви азональності, які стосуються природних комплексів:

• циркумокеанічні структури із секторами на суходолі;
• циркумконтинентальні структури;
• азональний ряд природних комплексів;
• вертикальна поясність у горах;
• аквальні комплекси шельфової зони океану.

Незональні явища, ніби вкраплені всередині зони (наприклад, солонці, болотні, перегнійно-карбонатні ґрунти і відповідна рослинність), які розвиваються на тлі зональних явищ, внаслідок впливу особливих місцевих умов (рельєфу, зволоження, складу і властивостей гірських порід) називають інтразональними. Отже, інтразональність пов'язана із внутрізональною диференціацією внаслідок місцевого впливу азональних чинників.

Поняття "азональності" та "інтразональності" (внутрізональності) не мають чітких меж. Усі або майже всі так звані азональні явища несуть відбиток зональності, зазнають її впливу й отже вони є інтразональними. Тим більше не можуть бути вільними від впливу зональності і довготної диференціації ландшафтні комплекси.

Завдання до пункту 1:

Наведіть приклади азонального та інтразонального ландшафту.

Висотна поясність

Деякі географи вважають терміни "висотна зональність" і "вертикальна зональність", запропоновані В.В. Докучаєвим у 1899 р., синонімами. Але це не так. До вертикальної зональності відноситься ще й глибинна зональність природи океанів. Тому, поняття "вертикальна зональність" ширше, ніж "зональність висотна".

Ще М.В. Ломоносов писав про відмінності клімату й природи гірських країн у залежності від близькості Земної поверхні до "морозного слоя атмосфери". О. Гумбольд встановив висотну зональність клімату й рослинності.

Основна причина висотної зональності - зниження з висотою температури. Інтенсивність сонячної радіації зростає приблизно на 10% на 1 км висоти. Однак довгохвильове випромінювання Землі збільшується ще швидше. В середньому на кожні 100 м підняття температура знижується на 0,6°С.

В основі як широтної, так і висотної зональності лежить загальна закономірність - поступове зниження температури. В першому випадку воно спостерігається при просуванні з низьких до високих широт, у другому - у зв'язку із збільшенням висоти місцевості. Ця закономірність створює тривимірність  термічної  і  частково  ландшафтної  зональності,   пов'язуючи широтні й висотні зони, Однак кліматичні зони зональності (серед яких визначальним є не лише тепло, але й співвідношення тепла та вологи) по-різному змінюються по широті і з висотою в горах. 

Внаслідок    зниження    температури    в    обох    випадках    змінюється  і співвідношення   тепла   й   вологи   -   найважливіший   чинник   ландшафтної диференціації. У високогір'ї, як і в полярних районах, чинником, який лімітує розвиток організмів, виступає тепло, хоча на схилах, які сильно прогріваються,   співвідношення тепла й вологи продовжує відігравати важливу роль.

На схилах гір, як правило, із підняттям угору збільшується кількість опадів до певної межі, яка знаходиться на різних висотах у високогір'ї). Перезволоження у північних широтах досягається переважно за рахунок зниження температури, внаслідок чого зменшується випаровування.

Тривалість денного освітлення та кут нахилу сонячних променів при просуванні з низьких широт у високі змінюється, а з підняттям угору вони не змінюються, залишаючись властивими певній географічній широті. В південних районах у горах інтенсивніша сонячна радіація і її безпосередній вплив на рослинність інший, ніж на півночі. Тому суми температур, які визначають ландшафтні межі (наприклад, полярну й субальпійську межі лісу), у горах півдня можуть бути значно меншими, ніж на рівнині півночі. У високогір'ї значно сильніший, ніж на рівнинах, вплив ультрафіолетової радіації.

Збільшення опадів із висотою в горах зумовлює збільшення стоку. Цьому також сприяє зменшення з висотою випаровування у зв'язку із зниженням температури. Так як стік - важливий чинник формування географічних комплексів, то в цьому відношенні гірські ландшафти знаходяться в інших умовах існування та розвитку, ніж рівнинні відповідних теплових поясів. В горах створюються своєрідні умови нагромадження ґрунтових вод, дренажу, вивітрювання й ґрунтоутворення і т. д. Крім того, сам гірський рельєф значно ускладнює кліматичні й фізико-географічні процеси і створює таку різноманітність природних умов, які взагалі не спостерігаються на рівнинних територіях.

На підставі вище сказаного можна говорити про істотні відмінності ландшафтоутворюючих чинників висотних зон від аналогічних широтних зон. Можна говорити лише про певну їх подібність, аналогію, але не про тотожність.

Характер висотної поясності залежить від розташування гірських систем у певній широтній зоні і довготному секторі й напряму простягання гірських систем. Спостерігаються різні типи й спектри висотної зональності в різних гірських системах і їх окремих частинах.

Таким чином, можна говорити про зональність цілого комплексу природних умов, тобто про висотну ландшафтну зональність.

Завдання до пункту 2:

Випишіть чинники вертикальної зональності та на що вони впливають.

Ритмічність географічної оболонки

Повторюваність явищ у часі - ритмічність - важлива закономірність географічної оболонки. Ритмічні явища є своєрідним різновидом кругообігів у ландшафтній оболонці Землі. Ритмічними називаються такі явища природи, які періодично повторюються. Цей рух небесних тіл, зміна пір року, дня і ночі, періодичність припливів і відливів. А також чергування максимумів і мінімумів сонячної активності.

Основними ритмами у природі є добові, річні, багаторічні та понадвікові.

Ритміка - невід'ємна риса ландшафтної оболонки Землі. Будь-який ландшафт відрізняється від іншого, або схожий з іншим не лише, особливостями поєднання рельєфу, рослинності, клімату, грунтів та інших компонентів, але й характером ритміки.

Добова ритміка. Загальновідомі зміни явищ у ландшафтах, які зумовлені зміною дня та ночі. Цей ритм створює характерний добовий хід температури, абсолютної й відносної вологості, конвективні процеси, зумовлює процес фотосинтезу, який здійснюється лише при світлі. Тварини також давно поділилися на активних при денному освітленні і вночі. Життя людини відбувається також у добовому ритмі: активна діяльність вдень, відпочинок уночі.

Нагрівання гірських порід удень і охолодження вночі створює добовий Режим фізичного вивітрювання. Такий само ритм властивий і процесам ґрунтоутворення. Бризи і гірсько-долинні вітри - це прояв добової ритміки руху повітря, зумовленого зміною його густини під дією нагрівання й охолодження. Під впливом тих же причин спостерігається і "дихання" гідросфери. Уночі холодна вода поглинає гази, вдень тепла вода їх виділяє.

Сезонна ритміка. Річна або сезонна ритміка виявляється у чітких змінах ландшафтної оболонки, пов'язаних із зміною пір року. Зміна аспектів ландшафту у тій або іншій формі характерна для будь-якої географічної зони. Найбільш чітко вона виявляється  у помірному поясі.

Річна ритміка легко простежується у річному ході кліматичних елементів, гідрологічних явищ (льодостав, льодохід, повінь, межень), ґрунтотворних і геоморфологічних процесах, у міграції риб і перелітних птахів, у зміні аспектів рослинності.

Серед внутрішньовікових ритмів варто виділити ритми з періодом 11 років, які пов'язані зі зміною сонячної активності.

Понадвіковий ритм. Особливо добре виражений понадвіковий ритм
тривалістю 1800-1900 років. У кожному такому циклі виділяється три фази: 

• трансгресивна, або фаза прохолодно-вологого клімату тривалістю 300-500 років;
• регресивна, або фаза сухого й теплого клімату тривалістю 600-800 років, яка розвивається повільно;
• перехідна фаза 700-800 років.

У трансгресивну фазу посилюється зледеніння, збільшується стік рік, підвищується рівень озер. У регресивну фазу льодовики відступають, ріки міліють, рівень озер знижується.

Понадвікові цикли пов'язують із зміною припливоутворюючих сил. Приблизно кожні 1800 років Сонце, Місяць і Земля знаходяться в одній площині і на одній прямій. При цьому відстань між Сонцем та Землею найменша, сили тяжіння досягають максимального значення і в гідросфері відбуваються найбільші порушення водних мас. У цих умовах особливо істотну роль відіграють внутрішні припливні хвилі. Під їх впливом можуть відбуватися швидкі зміни властивостей морської води - температури, солоності густини-у вертикальному напрямі.

Підйом на поверхню океану холодних глибинних вод або їх опускання приводить відповідно до  охолодження, або  нагрівання атмосфери. Цим і пояснюються ритмічні коливання клімату і залежних від нього компонентів ландшафтної оболонки Землі.

Ґеологічні  цикли. Складність проблеми геологічних циклів полягає не лише в пошуку причин, але й у достовірності їх існування. Деякі вчені заперечують циклічну форму розвитку Землі на тій підставі, що віддалені один від одного регіони у тектонічному відношенні розвиваються по-різному. Інші вчені вважають, що в історії Землі все циклічно: нагромадження осадових чохлів, складкоутворення, вулканічна діяльність, землетруси і т. д.

Об'єктивні дані історичної геології дали підстави розчленувати історію
Землі у фанерозої, тобто за останні 600 млн. років, на три етапи:

• каледонський (кембрій, ордовик, силур), тривалістю 200 млн.,років,
• герцинський (девон, карбон, перм) - 150-190 млн. років;
• альпійський (весь мезозой і кайнозой )-близько 240 млн. років.

При всій відмінності цих етапів, у них є й загальні риси, які заставили говорити про циклічність. Початок кожного етапу ознаменований загальним опусканням земної кори, а кінець - загальним її підняттям. В епоху опускань панував морський режим і спостерігався більш одноманітний клімат. В епоху підняттів значно збільшувалась суша, спостерігались потужні складкоутворюючі і гороутворюючі рухи, диференціація кліматів

Причину геологічних циклів намагаються також знайти у космічних впливах, яких зазнає Земля при проходженні Сонячної системи через певні ділянки її галактичної орбіти. Значну роль у ГО відіграє ритміка, зумовлена прецесією земної осі.

Ритмічні явища (як і кругообіг речовини) не замкнуті у собі. У середніх широтах дерева щовесни вкриваються листям, щоосені скидають його. Але дерево наступної весни уже не те, яким було рік назад, воно виросло. Ритмічні явища, які відбуваються на фоні безперервного розвитку ландшафтної оболонки, не можуть повторювати у кінці ритму той стан, який був на його початку.     

Завдання до пункту 3:

Подивіться презентацію та наведіть приклади ритмів в географічній оболонці, які не зустрічаються в лекції чи в презентації .