Лекція ЗАЙНЯТІСТЬ ТА БЕЗРОБІТТЯ

ЗАЙНЯТІСТЬ ТА БЕЗРОБІТТЯ

План заняття:

1. Зайнятість та її основні форми.
2. Причини виникнення та види безробіття. Визначення рівня безробіття.
3. Фактичний та природний рівні безробіття.
4. Соціально-економічні наслідки безробіття.
5. Сутність та напрямки державної політики зайнятості.
6. Рівень та динаміка безробіття в Україні.

1. Зайнятість та її основні форми.

У міжнародному і вітчизняному соціально-економічних дослідженнях ринку робочої сили як його основні характеристики виділяють зайнятість і безробіття. Ці категорії взаємодоповнюють одна одну, оскільки обидві характеризують ступінь участі/неучасті активної частини населення в процесі праці. Наочне представлення їхнього взаємозв'язку дозволяє скласти схему, зображену в Документі 1, відповідно до концепції Міжнародної організації праці (МОП).

Зайнятість — певна сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу і перерозподілу трудо­вих ресурсів з метою їх участі в суспільно корисній праці та забез­печення розширеного відтворення робочої сили.

Ця сукупність соціально-економічних відносин вияв­ляється у певних економічних категоріях, таких, як ін­дивідуальна (сімейна), колективна трудова діяльність, процес праці, інтенсивність та продуктивність праці, мо­більність робочої сили, загальноосвітня та професійна підготовка кадрів, заробітна плата та ін.

До категорії робочої сили (економічно активного населення) належать люди, які
працюють, можуть працювати, хочуть працювати й активно шукають роботу.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість», при­йнятого Верховною Радою України у 1991 р., до зайня­тих належать;

• особи, що працюють за наймом;
• пра­цюють самостійно (ІТП, підприємці, творчі працівники, члени кооперативів, фермери);
• обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, громадських об'єднаннях;
• які проходять дійсну службу у Збройних силах;
• які одержують професійну підготовку або перепідготовку з відривом від виробницт­ва, учні та студенти денних форм навчання;
• направле­ні на виконання громадських оплачуваних робіт;
• ті, що виховують малолітніх дітей, доглядають за хворими та людьми похилого віку;
• громадяни інших країн, які працюють у народному господарстві України.

До категорії позаробочої сили належать люди, які не зайняті в суспільному
виробництві і не прагнуть отримати роботу. До цієї категорії автоматично
включаються такі групи населення: діти віком до 16 років; особи, які відбувають
термін покарання у в'язницях; люди, які знаходяться в психіатричних лікарнях, та
інваліди. Ці категорії людей називаються інституційним населенням, оскільки вони
знаходяться на утриманні державних інститутів. Крім того, до цієї категорії
належать люди, які могли б працювати, але не працюють з різних причин, тобто ті,
які не хочуть або не можуть працювати і не шукають роботу: студенти денного
відділення (повинні вчитися); пенсіонери (вже відпрацювали своє); домогосподарки
(хоч і працюють повний робочий день, але не в суспільному виробництві і не
одержують плату за свою працю); бомжі (не хочуть працювати); люди, які
припинили пошук роботи (шукали роботу, але втратили надію знайти її і тому
вибули зі складу робочої сили).

Розрізняють три основні види зайнятості:

• повну
• раціональну
• ефективну.

Повна зайнятість — надання суспільством усьому працездатному населенню можли­вості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї) та коле­ктивне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

Раці­ональна зайнятість — зайнятість, яка має місце в сус­пільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та ви­користання трудових ресурсів, їх статево-вікової та осві­тньої структури. Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється з метою поліпшення статево-вікової зайнятості, залучення до трудової діяль­ності працездатного населення окремих відсталих регіо­нів тощо.

Ефективна зайнятість — зайнятість, що здій­снюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтво­рення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

Трудова діяльність за формами власності здійснюється на державних, колективних та приватних підприємствах. Приватні, у свою чергу, поділяються на індивідуальні (сі­мейні), трудові та на приватно-капіталістичні. Переважна частина працездатного населення в розвинутих країнах світу зайнята у недержавному секторі. З погляду структу­ри народного господарства більша частина працездатного населення зайнята у сфері нематеріального виробництва (майже 2/3, а у США — 75%). У сільському господарстві зайнято від 2,5 до 5% загальної чисельності робочої сили, а в Україні до 18%.

Розрізняють основну і спеціальні форми зайнятості.

Основна форма регулюється трудовим законодавством і типовими правилами внутрішнього розпорядку щодо різ­них категорій працівників.

Спеціальні, або нетрадиційні, форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індиві­дуальна й кооперативна трудова діяльність та ін.) здійс­нюються відповідно до спеціальних правових норм. У США та Англії такими формами зайнятості охоплено по­над 30% робочої сили.

У країнах колишнього СРСР, у тому числі в Україні, домінує тип зайнятості, що відповідає технологічному способу виробництва, який ґрунтується на ручній та ме­ханізованій праці. Це переважання промислової та сіль­ськогосподарської трудової діяльності з широким засто­суванням простої фізичної праці (майже 40% загальної чисельності працюючих). Розвинуті країни світу прой­шли цей етап у 40—50-ті роки. Нині там існує інформа­ційний тип зайнятості, тобто переважання у складі працюючих осіб, пов'язаних з відтворенням людини, збиран­ням, переробкою та наданням інформації у сфері вироб­ництва й обігу та ін. Зростають витрати на підготовку якісної робочої сили у високотехнічних галузях промисловості.

У сучасних умовах здійснюється активне регулюван­ня ринку робочої сили. Так, держава впливає на попит робочої сили через розвиток державного підприємництва створення і реалізацію програми громадських робіт (бу­дівництво доріг, мостів тощо), надання премій підприєм­цям за створення робочих місць в економічно відсталих районах, підготовку та перепідготовку кадрів тощо. Регу­лювання державою пропозиції робочої сили здійснюється через скорочення тривалості робочого дня, розвиток осві­ти, охорони здоров'я, допомогу безробітним, їх переква­ліфікацію, створення бірж праці та ін.

2. Причини виникнення та види безробіття. Визначення рівня безробіття.

Протилежною сторо­ною ринку робочої сили є безробіття.

Безробіття — соціально-економічне явище, за якого частина пра­цездатного населення не може знайти роботу, стає відносно над­лишковою, поповнюючи резервну армію праці.

За визначенням Міжнародної організації праці, без­робітною є особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. У законі України про зайнятість безробітними вважаються громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку і трудо­вого доходу, зареєстровані у державній службі зайнятос­ті як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не отримують від служби зайня­тості належної роботи, яка відповідає їх професійній підготовці, стажу, досвіду та ін.

Безробіття уперше виникло у Великобританії на по­чатку XIX ст. Проте до кінця століття воно не мало ма­сового характеру, зростало лише в період економічних криз.

Першу спробу пояснити сутність і причини безробіт­тя зробив англійський економіст Т. Мальтус. За теорією Мальтуса безробіття спричинене надто швидким зрос­танням чисельності населення, яке випереджає збільшен­ня кількості засобів до існування. Причину такого явища він вбачав у вічному біологічному законі, властивому всім живим істотам, — розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності та ін.

Технологічна теорія безробіття виникла у середині 60-x років. Згідно з нею його причиною є прогрес техні­ки технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям, на думку її авторів, слід через об­меження технологічного прогресу, його сповільнення.

Кейнсіанська теорія безробіття найпоширеніша в наш час. Згідно з нею його причиною є недостатній по­пит на товари, що зумовлено схильністю людей до заощадження та недостатніми стимулами до інвестицій. Кейнсіанці вважають, що ліквідувати безробіття можна через стимулювання державою попиту та інвестицій. Особлива роль у цьому (зростанні інвестицій) відводиться знижен­ню позичкового відсотка. Засобом боротьби з безробіттям Дж. Кейнс вважав навіть збільшення військових витрат.

Ліберальна концепція безробіття пояснює його високим рівнем заробітної плати, отже, щоб знизити безробіття, слід зменшувати заробітну плату.

Марксистська теорія пояснює безробіття закономір­ностями розвитку капіталістичного способу виробництва, насамперед законів конкурентної боротьби, які змушу­ють капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати техніку, що зумовлює відносне збільшення витрат на за­соби виробництва порівняно з витратами на робочу силу і призводить до зростання органічної будови капіталу та збільшення безробіття. У марксистській теорії це отрима­ло назву всезагального закону капіталістичного нагрома­дження.

Безробіття зумовлене не лише однією (хоч і головною) причиною, а комплексом причин, таких, як структурні зміни в еконо­міці, нерівномірність розвитку продуктивних сил у на­родному господарстві, в окремих регіонах, постійний прогрес техніки, особливо його революційної форми — НТР, пошук працівниками нових робочих місць з вищою заробітною платою, змістовнішою роботою, диспропорційність розвитку економіки, обмеженість попиту на то­вари і послуги тощо.

Розрізняють як причини:

• поточне,
• аграрне,
• застійне перенаселен­ня.

Поточне перенаселення породжують структурні, тех­нологічні зміни в економіці, кризи над- і недовиробництва та ін. До цієї категорії безробітних належать особи, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготов­ку, фізично і психологічно здорові. Безпосередньою при­чиною їх безробіття є перевищення пропозицією робочої сили її попиту внаслідок нерівномірного і диспропорцій­ного розвитку продуктивних сил у різних сферах, галузях і районах народного господарства. Найчастіше поточне перенаселення — це коротко- і середньо-термінове безро­біття.

Аграрне перенаселення зумовлене відсутністю до­статньої кількості робочих місць у містах, що змушує сільських працівників, залишаючись у селі, підробляти в містах, оскільки доходів від праці на селі недостатньо для нормального існування.

Застійне перенаселення характе­ризується нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Нижчим про­шарком цієї категорії безробітних є паупери (непраце­здатні й ті, що тривалий час не можуть знайти роботу).

Відповідно до похідних причин (щодо основної) виді­ляють безробіття

• технологічне,
• фрикційне
• структурне.

Залежно від віку:

• молодіжне,
• безробіття серед людей старшого віку та ін.

Безробітними не признаються громадяни: 

• у віці до 16 років, окрім тих, що вже працювали і були звільнені згідно з законодавством;
• ті, хто вперше шукають роботу і не мають професії;
• ті, хто відмовилися від двох пропозицій відповідної роботи  з моменту їх реєстрації в службі зайнятості.

Рівень безробіття обчислюється як співвідношення кількості безробітних та кількості робочої сили (вимірюється у відсотках). Однак офіційна статистика враховує безробіття не завжди точно.

По-перше, частина працівників зайнята неповний робочий день. Фактично це частково безробітні, хоч вони вважаються зайнятими.

По-друге, частина працівників втратила надію знайти роботу і перестала реєструватися на біржі праці.

По-третє: офіційний рівень безробіття може виявитися завищеним, оскільки деякі люди, одержуючи допомоги по безробіттю, нелегально десь працюють.

Такий рівень називають  ще фактичним рівнем безробіття. Іншим показником безробіття є  природний рівень безробіття, що обчислюється як сума:

Природний рівень безробіття =  фрикційне безробіття + структурне безробіття = фактичний рівень безробіття  - циклічне безробіття.

Природне безробіття є індикатором повної зайнятості.

3. Фактичний та природний рівні безробіття

Розглядаючи соціально-економічні причини безробіття, можна виділити такі його види.

Добровільне безробіття −  виникає через те, що робітники не згодні працювати на умовах даної заробітної плати, а згодні працювати лише при вищій оплаті праці. У деяких випадках люди не хочуть працювати зовсім, ніж виконувати низькооплачувану, некваліфіковану роботу. Ця позиція зростає з підвищенням сукупного  добробуту та освіченості нації. Через це кількість безробітних у розвинутих країнах постійно зростає.

Вимушене безробіття – породжується негнучкою ціною праці за наявності фіксованої заробітної плати. Якщо оплата праці дуже висока з позиції ринкової рівноваги і вона не знижується, то пропозиція праці надлишкова і  лише частина робітників отримає місце, а інші стануть вимушеними безробітними.

Приховане безробіття – спостерігається, якщо кількість працівників перевищує об’єктивну потребу. Серед поширених форм прихованого безробіття – змушені виробничі  простої з технологічних причин, прогули і простої, пов’язані з несумлінним відношенням до праці. 

Фрикційне безробіття – цей термін найчастіше ототожнюють з пошуком або очікуванням роботи. Фрикційне безробіття вважається очікуваним і певною мірою бажаним. Воно дає можливість людині, з одного боку, знайти найсприятливіші умови для свого життя, а з іншого, відбиває ті прогресивні процеси, які відбуваються в економіці та в суспільстві в цілому.

Структурне безробіття – виникає у разі, коли попит і пропозиція на робочу силу не збігаються, причому відповідність між цими показниками для різних видів праці та різних регіонів і секторів економіки неоднакова. Через певний період в  структурі споживчого попиту і в технології виробництва відбуваються деякі зміни , які приводять до змін у структурі попиту на робочу силу. Виникає безробіття , тому що робоча сила повільніше реагує на зміни, а її структура не відповідає  потребам нової структури потрібних робочих місць. З одного боку, з’являються нові робочі місця, а з іншого – надлишок працівників застарілих професій.

Циклічне безробіття – зумовлюється  загальним спадом виробництва, тобто проходженням економікою тих фаз економічного циклу, які характеризуються скороченням витрат та обсягів виробництва. У разі, коли сукупний попит на товари та послуги зменшується,  зайнятість скорочується, а безробіття зростає. Характерно, що тільки наявність циклічного безробіття свідчить про погіршення стану ринку робочої сили.

Якщо фактичне безробіття дорівнює  природному, то економіка знаходиться в стані повної зайнятості.

Якщо фактичне безробіття перевищує природне, то це свідчити про те, що має місце неповна зайнятість, викликана дефіцитом робочих місць. В умовах неповної зайнятості попит на працю менше за її пропозицію, що породжує циклічне безробіття.

У разі надлишку попиту на ринку праці кількість тих, хто шукає роботу, менша за кількість вільних робочих місць. За цих умов виникає надмірна зайнятість і тому фактичне безробіття нижче за природне.

4. Соціально-економічні наслідки безробіття

На відміну від інших економічних проблем, безробіття безпосередньо відбивається на особі, яка не може знайти роботу, позначається додатковим психологічним навантаженням навіть на тих членах родини, хто має роботу. Водночас безробіття має вагомі негативні наслідки і для суспільства в цілому: необхідність економічного утримання певної кількості людей, які не роблять відповідного внеску до валового продукту; зростання навантаження на робочу силу (рівень якого вимірюється співвідношенням непрацездатних, і відповідно працездатних, контингентів), причому за рахунок населення працездатного віку, чиї потреби значно перевищують аналогічні потреби дітей чи осіб похилого віку; істотне соціальне напруження, зумовлене існуванням у суспільстві маргінальних груп населення (їх склад поповнюють насамперед безробітні) та ін.

Безробіття завдає також значних економіч­них збитків державі. За оцінками західних експертів, збільшення безробіття на 1% призводить до втрати річної продукції більш як на 2%. Для безробітних це означає значний психологічний тиск, збільшується кількість серцевих, нервових захворювань, трагічних випадків.

Кількість офіційно зареєстрованих безробітних у роз­винутих країнах світу зросла з 11,7 млн. осіб у 1965 р. до понад 50 млн. осіб наприкінці 90-х років. Якщо у США під «повною зайнятістю» в 1946 р. розуміли обмеження безробіття рівнем 4% робочої сили, то на початку 90-х років - 7%.

Крім того, значна кількість безробітних пе­рестала шукати роботу, втративши надію знайти її. Ли­ше у США таких осіб до 2 млн. У США за період 1946— 1966 рр- люди найманої праці втратили від безробіття майже 230 млрд. дол. У країнах ЄС щорічні втрати від безробіття у другій половині 90-х років становили 250 млрд. дол. У країнах, що розвиваються, кількість без­робітних становить понад 800 млн. осіб.

До негативних наслідків безробіття варто віднести і зростання соціальної напруженості, здатної завершитись зіткненнями на релігійному і національному ґрунті, що, у свою чергу, створює передумови для політичної нестійкості. Багато фахівців єдині в думці - зростання безробіття погіршує здоров'я нації, несе в собі реальну загрозу демократії, сприяє посиленню найбільш кримінальних форм тіньової економіки: наркобізнесу, розкраданням, проституції і т. ін.

5. Сутність та напрямки державної політики зайнятості

Державне регулювання ринку праці та зайнятості використовує

• правові
• організаційні
• наукові важелі,

які забезпечують управління ринком праці та стимулювання зайнятості.

Головним чинником правового регулювання ринку праці є Закон України “Про зайнятість населення”, підзаконні акти й розпорядчі документи уряду.

Організаційні заходи включають: створення додаткових сфер зайнятості; професійну орієнтацію населення, підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів; субсидування частини витрат підприємств на заробітну плату, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, застосування гнучких форм зайнятості; надання допомоги в працевлаштуванні.

Поряд з указаними активними заходами використовуються і пасивні заходи державного регулювання: асигнування коштів на часткове відшкодування безробітним втрати доходів; асигнування на забезпечення дострокового виходу на пенсію та інші грошові допомоги.  Пасивні заходи не впливають на регулювання попиту й пропозиції робочої сили.

Наукові заходи включають: наукове обґрунтування державної політики зайнятості населення; науковий аналіз проблем зайнятості населення на ринку праці; оцінку стану та перспектив розвитку і формування ринку праці України.

В умовах  наближення до економічного потенціалу виникає альтернатива між зростанням рівня зайнятості, з одного боку,  та  зростанням рівня інфляції – з іншого.  Збільшення  зайнятості та зниження безробіття супроводжується зростанням інфляції попиту, тому що в економіці постійно  зменшується обсяг невикористаних ресурсів і розширяти виробництво доводиться за рахунок переходу ресурсів з однієї фірми в іншу, з однієї галузі  в іншу шляхом підвищення  ставок заробітної плати та цін на інвестиційні  товари. Зниження рівня інфляції можна досягнути лише  шляхом обмеження зайнятості та збільшення безробіття.

Крива, яку розробив англійський економіст А. У. Філіпс, відображала функціональну залежність між темпами зростання номінальної заробітної плати та рівнем безробіття. Суть кривої Філіпса – це зображення оберненої залежності між темпом зростання цін та темпом зростання безробіття: чим менше безробіття(А1<А2) і вище зайнятість, тим вище темп інфляції(Pa>Pb).

Отже, згідно закону Філіпса, намагаючись встановити повну зайнятість, держава може досягти лише короткострокового зниження рівня безробіття, після чого знову відбудеться його ріст в більших масштабах. Якщо держава буде продовжувати таку політику, в довгостроковому періоді буде спостерігатися негативне економічне явище стагфляції – одночасне збільшення рівня безробіття та інфляції.

Таким чином, можна зробити висновок, що в яких би формах не виступала державна політика, направлена на підтримку штучного низького безробіття, вона обернеться стагфляцією. Якщо безробіття перевищує природний рівень, то необхідне втручання держави, діяльність якої розвивається в двох основних напрямках:

• регулювання рівня та тривалості безробіття, з метою пониження безробіття до природного рівня;
• соціальний захист безробітних з метою визначення форм, розмірів соціального захисту та методів його розподілу;
• підтримка підприємств, які створюються безробітними.

6. Рівень та динаміка безробіття в Україні

В Україні у 1994—1995 pp. налічувалося майже 0,5 млн. безробітних, у 2000 р. — понад 2 млн., а приховане безробіття (виму­шені неоплачувані відпустки, скорочений робочий день) становили приблизно 40% сукупної робочої сили.

Фахівці-експерти з проблем зайнятості пов'язують ситуацію, що виникла, з рядом негативних явищ у сфері зайнятості.

Насамперед відзначають:

• Надлишки робочої сили на підприємстві унаслідок низького рівня організації праці. Серед зайнятого населення значна частка тих, хто зайнятий неповний робочий час. Так, за даними статистики у 2003 p., серед 20,6 млн. зайнятого населення в Україні тимчасово не працювали 1,677 млн., у тому числі з них близько мільйона - не працювало більше одного місяця, а півмільйона - більше одного року.
• Через застарілу структуру виробництва значна частина працівників залишається зайнятою в галузях важкої індустрії, що не дає виходу продукції на споживчий ринок.
• Рівень кваліфікації основної маси працівників (включаючи значну частину інженерно-технічного і керівного персоналу) оцінюється як низький.
• У той же час значна частина громадян найбільш працездатних і перспективного віку відволікається зі сфери виробництва, а також відривається від навчання у зв'язку з призовом на службу в Збройних силах у кількостях, що перевищують достатні для підтримки оборони відповідно до сучасної військової доктрини.
• Дефіцит кадрів, продовжує співіснувати з надзайнятістю населення, що викликано утриманням заробітної плати більшості працівників на рівні, нижчому за вартість робочої сили.

Джерела подібних явищ полягають, на наш погляд, у домінуванні в радянській науці так званого ресурсного підходу до проблем зайнятості.

У політиці зайнятості подібні концептуальні підходи виявлялися в орієнтації не на потреби працівників, а на пристосування до інтересів виробництва, завдань його структурного перетворення і забезпечення високих темпів зростання, вимог раціонального розміщення продуктивних сил.

У великих економічних програмах, які розробляли для вирішення першочергових виробничих завдань, соціальні цілі були присутні в основному у вигляді політичних гасел. Характерним щодо цього можна вважати "ліквідацію" безробіття. У той же час такі соціальні завдання, як підвищення змісту праці, розвиток сфери соціальних послуг, освіта, зростання зарплати і соціальних виплат фінансувалися за залишковим принципом.

Наслідком такого підходу стала поява деформацій у сфері зайнятості. Вони виявлялися у формі незадоволення працівників умовами зайнятості. Наслідок цього - погіршення ставлення до праці, її низька ефективність, відмова від прогресивних змін в організації праці. Показовим для більшості галузей виробництва стає наявність величезної кількості малопродуктивних робочих місць, надмірно високий рівень зайнятості всіх соціально-демографічних груп населення, домінування несприятливих умов праці, негнучкість режимів праці й організації зайнятості, малодинамічна професійна структура зайнятих і низька мобільність працівників.

Офіційні дані про розмір безробіття в Україні були явно занижені. Це випливає з того факту, що ВВП України за першу половину 90-х років впав на 50%, а безробіття виросло з 0,35% лише до 1,2% на фоні масштабної приватизації, що тоді проводилася.

В країнах Східної Європи приватизація супроводжувалася значним зростанням офіційного безробіття, і це потрібно вважати нормальним явищем. У Польщі, наприклад, тоді безробіття виросло з 2 до 16%, трансформувавшись тим самим з прихованого в явне. В Україні зростання безробіття не сталося. Реально приховане безробіття в Україні, за деякими оцінками, було 20-25%. Наявність ззовні сприятливих оцінок безробіття — негативне явище, тому що створює ілюзію благополуччя на ринку праці.

Значна роль у працевлаштуванні в Україні належала системі професійно-технічної освіти. На початку 90-х ро­ків 1185 професійно-технічних училищ готували понад 300 тис кваліфікованих робітників. У 90-ті роки внаслі­док скорочення витрат держави на ці цілі у 12 разів бу­ла значною мірою зруйнована система професійно-техні­чної освіти.

Зараз триває повномасштабна війна росії проти України. Внаслідок дій агресора мільйони українців були змушені залишити свої домівки, роботу та загалом звичне життя. У Міжнародній організації праці підрахували, що через війну в Україні було втрачено майже 5 млн робочих місць. Водночас, за даними Державної служби зайнятості, нині зареєстровано менше безробітних, ніж рік тому. 

Причин, чому нині в Україні реєструють менше безробітних, є кілька:

• виїзд великої кількості українців за кордон
• в умовах війни внесені істотні зміни у трудовому законодавстві, наприклад, що роботодавці у період дії воєнного стану можуть просто припинити дію трудової угоди, і у них немає сенсу звільняти працівників у зв’язку з банкрутством чи реорганізацією, скороченням штату тощо, вони просто можуть відправити людей у неоплачувану відпустку на весь період воєнно стану
• велика кількість українців служать в армії і не враховуються як безробітні.

Які ж перспективи зайнятості можуть очікувати нас після війни? На думку спеціалістів, найбільший попит буде на робітничі професії, особливо якщо будуть кошти на відбудову країни.

Будуть затребувані всі будівельні професії, буде затребувана і більш проста, фізична робота, яка не потребує високої кваліфікації. Також буде затребувана робота в сільському господарстві, бо Україна є і буде аграрною країною, і ця галузь залишиться у будь-якому випадку. Також будуть затребувані працівники сфери послуг, наприклад, продавці чи водії.

Стосовно більш творчих професій або тих, що пов’язані з дозвіллям, доглядом тощо: тут все буде залежати від того, наскільки збідніє Україна та українці.

Нестача робочої сили в Україні відчувалась вже досить сильно ще до початку війни і навіть пандемії. Це, зокрема, пов’язане з тим, що у нас йде дуже швидке скорочення чисельності людей працездатного віку, особливо молоді. Зараз у молодих людей трудова кар’єра повноцінно починається після 20-25 років. Це покоління, яке народилося у 90-тих роках, коли був різкий спад народжуваності.

Так, виникла проблема дисбалансу між наявними вакансіями, де потрібна робоча сила, і фактичним рівнем освіти, амбіціями людей, їхніми очікуваннями. Після війни це відчуватиметься ще сильніше. У нас переважна більшість людей молодого та навіть середнього віку мають вищу освіту і розраховують на умовно офісну роботу.

Є ще один важливий момент: коли скасують воєнний стан та знімуть заборону на виїзд чоловікам, можна очікувати, що велика кількість чоловіків поїдуть за кордон або для возз'єднання з сім’єю, або на заробітки. Тобто, цілком імовірно буде ще великий еміграційний сплеск та поширення заробітчанства.

Міністр оборони України Олексій Резніков заявив, що держава ставить за мету забезпечити постійну українську армію усім необхідним з розрахунку на один мільйон осіб. Збільшення армії забере людей з інших «цивільних» видів діяльності, де створюється валова додана вартість. Адже військова справа – це специфічний вид діяльності, а не економіка у чистому вигляді. Тобто, чим більше людей буде задіяно в оборонних та силових структурах, тим менше залишатиметься у реальному виробництві. Через прямі воєнні втрати та вищу смертність чоловіків, у нас цілком може виявитися така ситуація, що основою робочої сили будуть жінки.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Єременко В. Г. Основи соціальної економіки. - К., 1997.
2. Лукашевич М. П. Соціологія праці. - К., 2004.
3. Українське суспільство на порозі третього тисячоліття / За ред. М. О. Шульги. - К., 1999.
4. https://www.slovoidilo.ua/2022/06/04/stattja/suspilstvo/bezrobittya-ukrayini-chomu-kilkist-oficzijno-bezrobitnyx-zmenshylasya-ta-yaka-bude-sytuacziya-rynku-praczi-pislya-vijny