Ліна Костенко. Історико-фольклорна основа історичного роману у віршах «Маруся Чурай». Духовне життя нації крізь призму нещасливого кохання.

Про матеріал
Формування стійкої мотивації до вивчення української мови і літератури як скарбниці духовних цінностей української культури – шлях до соціалізації учнів.
Перегляд файлу

 

Урок української літератури в 11 класі

 

Формування стійкої мотивації до вивчення української мови і літератури

як скарбниці духовних цінностей української культури –  шлях до соціалізації учнів.

 

Тема:  Настане час, коли ти вирішиш, що все скінчено. Це і буде початок

(мотивація – інтригуюча тема)

            Ліна  Костенко. Історико-фольклорна основа історичного роману у віршах

            «Маруся Чурай». Духовне життя нації крізь призму нещасливого кохання.

Мета:

  • формувати стійку мотивацію до вивчення української літератури як

     скарбниці духовних цінностей української культури як шлях до

     соціалізації учнів;

  • допомогти учням усвідомити ідейно-художній зміст та особливості

     твору;

  • розвивати навички цілісного сприйняття великого за обсягом художнього твору;
  • виділення ключових епізодів, висловлення власної думки щодо прочитаного;
  • виховувати почуття власної гідності, відповідальності за свої вчинки, прагнення до розвитку духовних якостей.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, текст роману, портрет Л.Костенко,слайдова  презентація

                         до уроку, буктрейлер до твору, портрет Марусі Чурай, запис пісень

                         «Засвіт встали козаченьки», «Ой не ходи, Грицю, та й на 

                         вечорниці».

           Епіграф:                        Її пісні — як перло многоцінне,

                                                   Як дивен скарб серед земних марнот.

                                                                                 Ліна Костенко

           Хід уроку

І. Організаційна частина.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Повторення вивченого про життя та творчість Ліни Костенко (метод «Незакінчені речення»):

Учитель (діалог із класом):

               -  Ліна Костенко народилася...          ( 19.03.1930)

  -  Про неї можна сказати словами, якими вона охарактеризувала Лесю

     Українку...          («Поет, що йшов сходами гігантів»)

               -  Вроджену щляхетність і силу духу поетеса успадкувала від... ( прабабусі)

               -  Глибинна віра в Бога перейшла в душу поетеси від ... ( діда Михайла)

               -  Символом романтичного сприймання світу стала... (ненька)

               -  Батько Ліни Костенко знав ... мов і працював...   (12 мов, учителем)

  • Ліна Василівна навчалась... ( у Київському педагогічному інституті,

    Московському літературному інституті ім. Горького)

               -  Перша поетична збірка... («Проміння землі»)

               -  Історичний роман поетеси... («Берестечко»)

               -  Поетесу удостоєно премій...( імені Т.Г. Шевченка (1987), імені Франческо

                  Петрарки за перекладені «Інкрустації» італійською мовою)

               - Зараз вона живе і працює... (у Києві)

               - Прозовий твір Ліни Костенко про життя сучасної України – ... («Записки

                  українського самашедшого»)

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності:

сприяти: - формуванню внутрішніх мотивів прочитання тексту художнього

                  твору з метою набуття знань та життєвого досвіду;

                - вияву високої пізнавальної діяльності, активності в процесі

                  засвоєння навчального матеріалу;

                          - визначенню особистісно значущих інтересів, зумовлених

                  пізнавальними потребами учня;

                - емоційному задоволенню від процесу пізнання та реалізації 

                  особистісного потенціалу;

               - саморозвитку та самореалізації учнів.

ІV. Сприймання, усвідомлення та аналіз навчального матеріалу.

      Оголошення теми і мети уроку

      Учитель:

         - Вершиною творчості Ліни Костенко став історичний роман у віршах «Маруся Чурай», де на національному грунті проростають політичні, філософські та естетичні проблеми.

           У центрі роману – образ легендарної поетеси й піснетворки Марусі Чурай, якій приписують авторство багатьох пісень, що давно стали народними. Варто відзначити, що й сьогодні достеменно невідомо, чи Маруся Чурай – це витвір народной фантазії, чи реальна історична особа, оскільки відповідних архівних документів не знайдено.

           На нас чекає захоплюючий урок, до якого готувалися всі: і ви, і я. Хочу довести до вашого відома, що один із учнів візьме участь в уроці в якості  Незалежного експертареаліста-скептика (а, може, циніка?). Сподіваюся, його виступи будуть цікавими, не залишать вас байдужими і спонукатимуть до активності на уроці.

   Отже, сивочола історія віддаляє від нас дні, тижні, місяці, роки, століття. Змінюються життєві орієнтири, цінності, але таїна високого мистецтва не підвладна часові. Історія, фольклор, пам’ять є живим скарбом, що йде по землі від покоління до покоління, огортаючи чаром людську душу. Ми, нащадки третього тисячоліття, із захопленням гортаємо сторінки сивих віків, вчитуємося в прості і хвилюючі слова пісень – і відкривається нам багато таємниць, зокрема, імена, які зберегла історія. Крізь тумани часу дійшла до нас схожа на легенду постать славнозвісної народної поетеси, української Сапфо (як називали її пізніше літературознавці) – Марусі Чурай.

(мотивація – цікавий вислів)

    Народжена для любові, вона не знала її радощів, і всі свої надії, своє любляче серце по краплині сточила в неперевершені пісні, що й зараз озиваються в наших серцях  і вражають глибиною і щирістю висловленого в них почуття, чарівністю мелодій.   

 (мотивація – інтрига:  людина народжена й для особистого щастя:

 що може завадити? А як же - я?)

(перегляд буктрейлера до твору)

Біограф:

    Історичний роман у віршах "Маруся Чурай" Ліна Костен­ко писала в роки свого вимушеного мовчання. 1979 рік - щасливий рік для України: до читача нарешті прийшла "Маруся Чурай" Ліни Костенко. Життя твору починалося непросто. Літературознавці писали: "Звинувачення внутрішніх рецензентів, причому закиди навіть політичного характеру, затримали вихід роману не менше, як літ на шість... Лише після спеціальної ухвали Спілки письменників України твір був випущений у 1979 році  видавництвом "Радянський письменник."

(мотивація: якщо твір був заборонений, ще більше хочеться його прочитати:

за що заборонили? Які секрети?)

Історик:

     Посилення соціального і національного гніту, якого зазнав український народ від польської шляхти, підносило його рішучість до боротьби за своє визволення.

   Запорозькі козаки, що злилися з селянами в єдину народну армію, стали її найкраще озброєною та організованою частиною. Керівне ядро боротьби згуртувалося навколо Богдана Хмельницького. У січні 1648 р. повстанці обрали його гетьманом Війська Запорозького. Польський уряд вирішив негайно придушити повстання й не допустити поширення на інші райони. Це був украй важливий і складний етап нашої історії. Саме тоді, у середині ХVІІст.,  не тільки збройно завойовувалося національне визволення, але й почався процес неминучого суспільного розшарування – в середовищі старшини насамперед, та й усередині козацької маси також.

Біограф:

   Кінець „хрущовської відлиги”, тріскучі „брежнєвські заморозки” ...

Закономірно, що після прояву активної свідомої громадянської позиції Ліну Костенко не друкували до 1977 р. Дочка письменниці Оксана Пахльовська згадувала: ”Мама свого часу стала легендою. Це тоді, коли в літературі її ніби й не існувало: ім’я її було заборонено, вірші не друкувалися, про вихід книжок і не мріялось... А вона працювала. У найстрашніші періоди, коли все тісніше змикалося коло переслідувань, цькувань, заборон, - вона писала. Могла зачинитись і написати за одну добу до 300 рядків „Марусі Чурай”. Поезія була  протистоянням. Була вірою в конечність абсурду”. 

Учитель:

          -  Хто ж така Маруся Чурай ? Чи багато ми знаємо про неї?

Літературознавець (розповідь про Марусю Чурай):

     Вона народилася на березі Ворскли, недалеко від того місця, де 1650 року засновано полтавський  Хрестовоздвиженський монастир.

  Батько її, козак Гордій Чурай, був січовиком, брав участь у повстанні Павлюка і після битви під Кумейками (1637 р.)  полонений і страчений у Варшаві разом з гетьманом Павлюком. Народ склав про нього пісню „Орлику, сизий орлику, молодий Чураю”.

     Після смерті Гордія Чурая його дружина Горпина лишилась удвох із дочкою. Портрет Марусі Чурай  був свого часу відомий і зберігався у Г.Квітки-Основ’яненка. Ось його опис:

„Маруся була справжня красуня, невеличка на зріст, худорлява, струнка, з привітним виразом ласкавого засмаглого личка, на якому проступав рум’янець, з карими очима під густими бровами й довгими віями. Волосся в неї було чорне, як смола, і запліталось у густу косу до колін. При цьому мала Маруся Чурай трохи випукле чоло і дугоподібний з горбинкою ніс”. Любила дівчина козака Григорія Бобренка. Слабовольний Гриць був під впливом матері, яка й чути не хотіла про одруження його з Марусею.

   Розлука з коханим, який пішов на війну, стала важким ударом для дівчини, свій жаль вона виливала у піснях. Після повернення козаків Маруся дізналася про одруження Грицька з Галею Вишняк. Якось на вечорницях Маруся побачила їх удвох. Що сталося далі, ми знаємо із пісні „Ой не ходи, Грицю...”, яку приписують Марусі: дівчина Гриця отруїла. Марусю засудили до смертної кари, але наказом Б.Хмельницького її помилувано.

(мотивація (абсурдність ситуації): оце так! Якщо ти пишеш пісні для козаків,

то вбивство людини  не карається?)

 (звучить запис пісні "Засвіт встали козаченьки")

Філолог:

  Усім відома опера М.Лисенка „Тарас Бульба”, особливо пісня „Засвистали козаченьки”, автором якої вважають Марусю Чурай. Але вслухаємося у перші слова пісні! У перших записах цієї пісні – „Засвистали козаченьки...”, а потім декому здалося, що „Засвіт встали козаченьки ...”. В одному з найдавніших збірників українських народних пісень, виданих 1827 року М.Максимовичем, на 24-й сторінці записано „Засвистали козаченьки В поход з полуночі ...”. Отже, готуючись до походу, козаки вставали засвіт, тобто вдосвіта, і скликали їх зовсім не свистом, а ударом литавр. Але для чого ж вставати вдосвіта, щоб іти в похід аж з полуночі? Адже досвіток, світання настає після півночі. Виходить, встають спозаранку, щоб, прогайнувавши цілий день, ждати аж до середини наступної ночі і лише тоді виступити в похід. Це непереконливо – в похід виступають негайно. У романі Ліни Костенко є принаймні 2 місця, де згадуються перші рядки пісні. Поетеса обігрує слова „засвіт встали”, а не  „засвистали”.

Учитель:

  - Твір починається з розв’язки, причому несподіваної і страшної .

    Пригадайте, твори якого жанру тяжіють такою ознакою ?  (Новели)

    Який твір, якого автора ви можете навести для прикладу? (Новела „Новина” В.Стефаника )

    То, можливо, жанр твору Л.Костенко – новела?

(Учні повинні дійти висновку , що цей твір не підпадає під визначення новели,

 можливо, лише одним структурним елементом) .

Літературознавець:

   - Твір «Маруся Чурай» - роман у віршах, одна з найскладніших літературних форм, суть якої полягає в тому, що у великому художньому полотні епічний спосіб зо­браження життя через систему подій і розгорнутий сюжет, через змалю­вання сформованих характерів поєднується з глибоким ліризмом - вір­шованою, емоційно забарвленою мовою, з безпосереднім вираженням внутрішнього стану і почуттів автора.

Учитель:

  - Кохання... Любов... Це світле і прекрасне почуття дарує людині щастя, сімейне благополуччя. Але часто буває так, що поруч з ним крокує ненависть, яка сіє розбрат, біль, смуток, ревнощі, заздрість. Любов не принесла щастя Мавці і Лукашу Лесі Українки, вона ж розбила серце Чураївні і призвела до смерті Гриця.

(мотиваціяабсурдність ситуації: оце так!

 Кохання, що призводить до смерті! Треба почитати:

 не дай, Боже, щось подібне трапиться і в моєму житті!

Краще передбачити, ніж помилитися!)

   Сьогодні ми з вами прокладаємо місток від сучасності до минулого і спробуємо розв’язати непростий гордіїв вузол (хоча, як відомо, його можна лише розрубати!), який хвилює людство впродовж кількох століть: хто ж така Чураївна: убивця чи зраджена кохана? Чи має вона право на помилування?

   У кожному суді є прокурори і адвокати. Тому кожен із нас має зайняти власну позицію стосовно трагічної ситуації, що склалася навколо Марусі Чурай.

(мотивація: займи позицію! Вирішуй сам! Доведи власну правоту!

 Хвилинку! Звинувачувати чи виправдовувати – це одне.

А чи здатен я взяти  на себе відповідальність  і стати... суддею?)

 Прошу вас про одне: памятайте, саме від вашого рішення залежатиме людська доля. Якою вона буде – вирішуватимете ви. Не зламайте її, прийнявши необдумане рішення. Увійдіть у внутрішній світ обвинуваченого, поставте себе не його місце, пропустіть його вчинок через своє серце – і тільки тоді виносьте вирок. "Біймося людині душу ошукать, бо в цьому схибим - то уже навіки", біймось найгіршого, щоб за несправедливий вирок нам самим не довелося відповідати.

Незалежний експерт: - Панове! До чого нас намагаються схилити? Перед нами – вбивця. Якщо «входити у світ душі» кожного вбивці, стане можливим  виправдати будь-який злочин! Будьте пильними та не заангажованими!

V. Інсценізація уривка

(Стук у двері класу. Заходить учень в образі Грицька Бобренка. Він у «хаті» Марусі Чурай. Учениця в образі головної героїні підводиться)

Гриць:       - Марусю! Я прийшов навіки.

                      Я на коліна стану, ти простиш?

Маруся:     - Я найдорожчі сплакала літа.

                      Чого вернувся до моєї хати?

                       Ми ж розлучились... Матінко свята!

                       Чи ж я тебе примушую кохати?!

                            Коли своїм коханням поступився

                            Заради грошей і багацьких нив,

                            Чи ти тоді од мене одступився,

                            Чи сам себе навіки обманив?

Гриць:       -  Себе, Марусю. Не дивись вороже.

                       Мені ті дні повік не одболять.

                       Тут двоє матерів, твоя і Божа.

                        Хай нас на шлюб вони благословлять.

                            Людей накличем, зробим перепросини,

                            Щоб знали всі, хто чеше язиком.

                            Марусю, чуєш, зараз, ще до осени,

                            Поберемось та й вступимо в закон.

                             Я  зрадив, так. Але це біль чи злочин?

                       Скажу всю правду, ми тепер одні.

                       Кому з нас гірше? Я одвожу очі,

                       А ти у вічі дивишся мені.

                            Я мучуся. Я сам собі шуліка.

                            Є щось в мені так наче не моє.

                            Немов живе в мені два чоловіка,

                            І хтось когось в мені не впізнає.

                       І що найтяжче: мука ж моя марна,

                       Бо зрада – діло темне і брудне.

                       А ти – це ти. Ти і в стражданні гарна.

                       Ти можеш навіть пожаліть мене.

(мотивація: абсурдність ситуації: нічого собі – поворот! Він зрадив,

а його варто ще й пожаліти?

Слухаю далі! Таки треба прочитати твір!)

                            Або сказати: що хотів, те й маєш.

                            Мене вже, віриш, кидає вві сні.

                            Тобі то добре, ти цього не знаєш.

                            У тебе й мука піде у пісні.

                       Тобі дано і вірити, й кохати.

                       А що мені? Які такі куші?!

                       Нелегко, кажуть, жити на дві хати.

                       А ще нелегше – жить на дві душі!

                           Відступник я. Нікчемний я  і ниций.

                           Але ти любиш і тому прости.

                           Життя – така велика ковзаниця.

                           Комусь вдалось, не падавши, пройти?

                        А може, й правду кажуть, що ти відьма,

                        Приворожила – і пропав навік.

                        Бо що б мене інакше так палило,

                        Чого ж я так страждаю і борюсь?

                            Куди б мене в житті не прихилило,

                            А все одно до тебе я вернусь.

                       Ти ж ніч моя і світло моє денне!

                       Вже тут брехать який мені хосен?

                       Прости за все, воно таке буденне.

                       А я ж не можу без твоїх пісень!

                            Коли я там і говорив, і клявся,

                            Я знав одне: збрешу – не помилюсь.

                           Як хочеш знати, - так, я їм продався,

                           Але в душі за тебе я молюсь!

Маруся:  -  Йди собі, іди!

Гриць:  -  Мені ж нема куди.

Маруся: -  Іди до неї. Будеш між панами.

                    А я за тебе, Грицю, не піду.

                    Це ж цілий вік стоятиме між нами.

                    А з чого ж, Грицю, пісню я складу?!

Гриць:  -  Як не хочеш, моє серце,

                  Дружиною бути,

                  То дай мені таке зілля,

                  Щоб тебе забути.

                       Буду пити через силу,

                       Краплі не упущу.

                       Тоді я тебе забуду,

                       Як очі заплющу.

Учитель:

- Отже, ознайомтеся з вироком судді Марусі Чурай. Ось він:

Чурай Маруся із ревнощів Гриця убила,

Підсипавши отруту до вина…

Маруся має бути скарана на горлі.

- Та перш ніж ви будете озвучувати свої звинувачення чи виправдання, давайте надамо слово Чураїсі, Марусиній матері:

          Чужа душа — то, кажуть, темний ліс.

А я скажу: не кожна, ой не кожна!

Чужа душа — то тихе море сліз.

Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна,

              І чим же, чим ви будете карати

    Моє смутне, зацьковане дитя?

   Чи ж вигадає суд і магістрати

   Страшнішу кару, ніж таке життя?!

           Ви грамотні. Ви знаєте латину.

          За крок до смерті, перед вічним сном,

          Одного прошу: у мою дитину

          Не кидайте словами, як багном!

Учитель:

- Наближається час прийняття рішення. Зважайте, думайте і висловлюйте власну позицію щодо вчинку Марусі Чурай, але за однієї умови: ви маєте підтверджувати свої слова цитатами з тексту.

(мотивація - «Займи позицію!»)

- Маруся Чурай – вбивця чи все сталося через трагічний збіг обставин?

- Чи має вона право на помилування?

Незалежний експерт: - Панове, дозвольте слово! Як на мене, то все зрозуміло: Маруся – зраджена кохана, що стала вбивцею через ревнощі. А за позбавлення людини життя має бути покарана: нехай не на горло, але на довгий термін ув’язнення. Безкарність за такий страшний злочин не дозволить нормально жити і самій звинуваченій: муки совісті позбавлять її спокою. А так, можливо, їй колись удасться ще й родину завести.

Не намагайтеся виправити минуле, спробуйте не зіпсувати майбутнє!

Але я найменше хотів вплинути на рішення кожного з вас. Це лише моя позиція!

Учитель:

    - Щоб прийняти правильне рішення, слід більше дізнатися про героїв.

Маруся (самохарактеристика):

   Я - донька славетного козака Чурая, який зажив слави ще при житті, увічнив своє імя по смерті. Батько любив мене, єдину доньку, тому і виростив у дусі старовинного лицарства, гідність – це найперша чеснота. Я уславила свого батька в своїй першій пісні недаремно – це данина памяті та любов доньки.

Мене виховували у строгому козацькому дусі, з дитинства залишилася з матірю, бо були нестатки. Але був і талан – гарний голос і уміння складати пісні. У майбутньому чекала щастя – одруження з коханим, з яким товаришувала ще з дитинства. Все це мені здавалося дуже природнім. Але побачила зміни в коханому, та вважала, що кохання все переборе, пліткам не вірила. Коли впевнилася, відступила, бо горда. Краще смерть, але була врятована другом, Іваном Іскрою. Отруту приготувала для себе. Хто ж знав, що так станеться... На суді мовчала, бо прагнула скорішої смерті: навіщо вже жити ...

     Грицько (про Марусю та про себе):

  Товаришка дитячих років, завжди була ініціатором усіх справ. Сімї товаришували, особливо що єднало – смерть батьків. Завжди відчував тепло та ласку в сімї Марусиній, чого не зміг знайти у рідної матері. Кохав? Так, звичайно.

Батько не зміг виховати мене гідно, безоглядно знаходився під впливом дружини. Навіть смерть була не гідною козака. Чим було пишатися?

   А одруження з Галею – це справа материних рук. Як син, повинен підкоритися. Визнаю, що слабкий я.

    Стара Чураїха. Важко виховувати доньку одній. Могла вийти заміж знову, бо овдовіла молодою, однак краще бути вдовою Чурая, ніж мати майбутню непевну долю. Якби ж знала , що буде, коли приймала малого Грицька як сина в родину! Бачила, що діється між ними, та мовчала – страждала. А може, й вийде щось путяще. Але коли приходив „перепроситися” Грицько – не дозволила одружуватись після освідчення іншій – нечесно, негідно, гріх. Доля така у Марусі, люди злі. Не судіть її людським судом, а судіть вищим. Бо хто знає, на кому провина!?                                                      

     Стара Бобренчиха:

  - Облудна дівка, чарівниця, вбивця. Ще здавна накинулась на нього: багатий. Я все для нього робила: недосипала, недоїдала, все в хату, наречену багату знайшла, про долю майбутню думала. Ледащо, що в ній гарного, лише співає, а в хаті злидні, бо не навчена працювати. Був гріх: думала взяти за невістку – але ж і Гриць міг повернутися калікою, кому тоді буде він потрібний. Але ж живий та неушкоджений повернувся – хіба не материнське щастя?

  Іван Іскра:

   - Маруся - це наша пісня, це душа, це наша історія. Чудова дівчина із славного роду. Вважаю за сестру. Духовно близькі ми з нею. Я – рятівник? Так не вважаю. Негідне коїлось, нечесне, я був провісник вищих сил. Кохала іншого? Справи сердечні не для козака. Мені достатньо бути поруч. Якщо загину, то з піснею та з її імям на устах.

VI. Робота в групах

Дебати «прокурорів» та «адвокатів»: цитування тексту, питання для роздумів.

Групи «Маруся Чурай» та «Грицько Бобренко».

                Гриць Бобренко                                                         Маруся Чурай                                                       

"Вона його із ревнощів убила, Підсипавши отруту у вино"

"А хто ж би ще труїв Бобренка Гриця,

Кому він так ще знівечив життя?"

    2. Як ви вважаєте, чи була велика і щира  любов Гриця до Марусі?

"…Гриць ходив ногами по землі.

У нього ж серце навпіл розривалось.

А він Бобренко. Він же не Чурай"

"Моя любов чолом сягала неба…

Моя любов, прогіркла й перестояна,

Вже скоро душу випалить мені.

Я – навіжена. Я – дитя любові.

Мені без неї білий світ глевкий"

    3. Ставлення до зради.

"Я зрадив, так. Але це біль чи злочин?

Скажу всю правду, ми тепер одні.

Кому з нас гірше? Я  одводжу очі,

А ти у вічі дивишся мені.

І що найтяжче: мука моя марна,

Бо зрада – діло темне і брудне…

Нелегко, кажуть, жити на дві хати,

А ще нелегше – жить на дві душі"

"Я найдорожчі сплакала літа.

Чого вернувся до моєї хати?

Ми ж розлучились… Матінко свята!

Чи ж я тебе примушую кохати?!

Іди до неї. Будеш між панами.

А я за тебе, Грицю, не піду.

Це ж цілий вік стоятиме між нами.

А з чого ж , Грицю, пісню я складу?!"

   4. У чому полягає роздвоєність людської особистості  Гриця і Марусі?

"Я мучуся. Я сам собі шуліка.

Є щось в мені так наче не моє.

Немов живе в мені два чоловіка,

І хтось когось в мені не пізнає…

Відступник я. Нікчемний я і ниций.

Але ти любиш і тому прости.

Життя – така велика ковзаниця.

Кому вдалось, не падавши, пройти?"

"Любились ми, не крилися. У мене

Душа, було, піснями аж бринить.

У цій любові щось було священне,  Таке, чого не можна осквернить.

…І річ не в тім – женився, не женився,

Прийшов, пішов, забув чи не забув.

А в тому річ, коли він так змінився?

Чи, може, він такий і зроду був?"

   5. Чи завжди людина є господарем своєї долі, чи доля подарована їй зірками?

"Грицько ж, він міряв не тією міркою. В житті шукав дорогу не пряму.  Він народився під тією зіркою, Що щось в житті двоїлося йому. Від того кидавсь берега до того. Любив достаток і любив пісні. Це, як скажімо, вірувати в Бога І душу продавати сатані"

"Маруся так його чекала,

Такі літа одна перебула.

Нікому ні руки не шлюбувала,

Ані на кого й оком не вела.

…О Боже  мій, на кого

Збагнітувала молодість свою?"

 

Незалежний експерт: Панове, дозвольте слово! Хочу і я висловити свою позицію щодо поведінки героїв. Марусі й усім довірливим дівчатам хочу сказати: «Хочеш ускладнити собі життя – почни довіряти людям». Так, це образливо і жорстоко, але світ саме такий. Людина НЕ здатна змінити світ, це світ змінить її. То чи варто марно витрачати дорогоцінний час на пошуки справедливості?  Забувайте тих, хто забув вас, і дивіться у майбутнє.

А таким людям, як Грицько, хочу сказати: «Кривиш душею, а ламається доля».

Памятайте: усе повернеться назад: і вірність, і зрада. І якщо колись когось вам вдалося обдурити, не радійте: скоро обдурять вас: не раз і дуже боляче.

Учитель: Чи погоджуєтеся ви зі смертним вироком Марусі?

       А що, як інший вибрати закон, -

       Не з боку вбивства, а із боку зради?!

       Що ж це виходить? Зрадити в житті

       Державу – злочин, а людину можна?!

"Закони судочинства

Вагатися не дозволяють нам.

Запобігавши, щоб такі злочинства

Не множились промежду христян,

Ми мусим вбивцю засудить до страти,

Як нам велить і право, і статут.

І тільки спосіб – як її карати –

Предметом спору може бути тут!"

 

 

"Ця дівчина – не просто так, Маруся.

Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.

Коли в похід виходила батава, -

Її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні.

Звитяги наші, муки і руїни

Безсмертні будуть у її словах.

Вона ж була як голос України,

Що клекотів у наших корогвах!

А ви тепер шукаєте їй кару.

Вона ж стоїть німа од самоти.

Людей такого рідкісного дару

Хоч трохи, люди, треба берегти!

…Вона піснями виспівала душу.

Вона пісні ці залишає нам.

Її пісні – як перло многоцінне,

Як дивен скарб серед земних щедрот.

…Таку співачку покарать на горло – Та це ж не що, а пісню задушить"

 

Незалежний експерт: - Оце так питаннячко! Однозначно: будь-яка зрада – це зрада.

Зрада Батьківщини  не викликає жодних вагань: винен!

Але як вийти із ситуації, коли кохання до людини минуло?Зрештою, щоб обрати для себе єдиних на все життя чоловіка чи дружину, треба вибирати, перебирати, пізнавати людей, а не стрімголов укладати шлюб.

 І не дивно, що хтось когось розлюбить, бо усе в житті пізнається через порівняння.

Ми знаємо своє минуле, але не можемо його змінити. Та можна будувати своє майбутнє,

 не знаючи його!

Але, панове! У будь-якій ситуації варто залишатися Людиною.

І єдиний вихід у подібній ситуації – бути  чесним і порядним.

 А це означає: відверто все пояснити колишнім коханим.

(мотивація: афоризми – згусток життєвого досвіду. Треба більше читати!)

Учитель:

     -  Мабуть, ми правди не зурочим,

       Що світ вже так замішаний на злі,

       Що як платити злочином за злочин,

       То як же й жити, люди, на землі?

"Ведіть, карайте, вішайте злочинну!

(То я хоч там, хоч там уже спочину")

"Такого ще не чувано ніде,

Її впустили, а вона не йде…

…Найтяжча кара звалася життям"

Учитель:

  - Думайте! Вирішуйте! Зважайте!

VII. Ліричний відступ (інтермеццо)

  1. Літературознавець:

   - Пісня "Ой не ходи, Грицю" дала творчий поштовх багатьом митцям пера для літературної дискусії: хто винен у смерті Гриця Бобренка? По-різному розвивали цю сюжетну лінію Ольга Кобилянська у повісті "В неділю рано зілля копала", Михайло Старицький у драмі "Ой не ходи, Грицю", та найбільш довершеним є роман Ліни Костенко "Маруся Чурай", у якому поетеса ошляхетнила вчинок Марусі. 

2. Вікторина.

Кого з героїв роману стосуються ці цитати?

1. «... народився під тією зіркою, що щось в душі двоїлося йому».   (Гриць).

2. «...був з тих, що не здаються. Йому скрутили руки – і здали!»   (Гордій Чурай).

3. «... тим часом воювала за курку, за телицю, за межу».   (Бобренчиха).

4. «... я навіжена. Я дитя любові. Мені  без неї світ глевкий».   (Маруся Чурай).

5. «А ти лежиш на цвинтарі старому, де ще ніхто з козацтва не поліг».   (Маруся про Гриця).

6. «Дівка, сину, не галера, тебе до неї Бог не прикував».   (Бобренчиха про Марусю).

7. «Такої кривди парубок накоїв, що не могло це скінчитись добром». (Мартин Пушкар про Гриця).

8. «Є ж лицарі у нашому краю. О Боже мій, на кого ж ти збагнітувала молодість свою?».  (Чураїха про Марусю).

Учитель:

  - Настав час прийняти рішення. Дайте собі відповідь на питання: «Чи заслуговує Маруся Чурай на помилування?» На розданих вам аркушах напишіть одне слово: ТАК або НІ. Потім покладете ці аркуші до скриньки, а «Маруся» та «Гриць» підрахують відповіді і озвучать ваш вирок.                                                             

(Звучить пісня «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»,

«Гриць» збирає відповіді учнів, «Маруся» озвучує результати голосування)

Учитель:

   - Саме роман у віршах «Маруся Чурай» є тим невичерпним джерелом, що відображає історичний процес ХVІІ століття на теренах України. Твір Ліни Костенко пробуджує національну пам’ять, яку вбивали десятиліттями. Без активного та всебічного використання надбань людства – пам’яток літератури та історії  - неможливо вирішити завдання докорінного оновлення духовного життя.

   Читаючи твори художньої літератури, ми вчимося життю, набуваємо знань, набираємося життєвого досвіду, щоб уникнути помилок у майбутньому і будувати щасливе життя.

Ніхто не застрахований від неприємних ситуацій у житті, зрадженого кохання. Але не варто забувати: що б не сталося – життя продовжується; а воно – єдине й неповторне. Тож цінуйте кожну хвилину свого життя і насолоджуйтесь ним!

   Щиро дякую всім за урок (оголошення оцінок)!

VІІІ. Домашнє завдання.

1. Дати усну відповідь на питання, чому Марусю Чурай називали – Сапфо?

2. Виконати композиційний аналіз твору (письмово).

 

1

 

doc
До підручника
Українська література (рівень стандарту, академічний) 11 клас (Авраменко О.М., Пахаренко В.І., Мовчан Р.В.)
Додано
27 серпня
Переглядів
75
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку