Лінгвістичні казки до теми "Лексикологія"

Казка про Синоніми

Жив-був на світі Андрійко. Добрий був хлопчина, мізкуватий, допитливий, та от біда – ніяк не міг він збагнути, що то таке «синоніми», бо тоді, коли всі це вчили, хворів. Огорнув його сум…

Аж раптом відчув Андрійко, що кудись летить, від ляку заплющив очі, аж гульк… стоїть він на землі, а кругом нього якісь чудернацькі люди. Одні йдуть, одні походжають, ті чимчикують, ті плентаються, он ті чалапають, а хтось вештається. «Дивина», - думає.

Поглянув навколо. Там гомонять, там говорять, там балакають, а десь далі – шварготять. «Дивно, - знову подумав хлопчина, - що ж то за люди такі?» Тут його увагу привернув якийсь стукіт. Дивиться, а там хтось рубає, хтось коле, хтось тне, а хтось дробить і розколює. «Дивина, - знову гадає хлопчина, та що ж то за люди такі?»

Походжає Анрійко, та на нього ніхто уваги не звертає, ніби його там і нема. Надвечір зібралися всі на березі річки та й зачали жартувати. Той жартує, той смішки строїть, а той сміхотворить. А всі навколо сміються, регочуть, гиготять, а он ті гигикають, ті хихикають, а ті хапаються за боки, аж заходяться, лягають зо сміху. Тут Андрійко вже не витримав:

- А скажіть-но мені, що то ви за люди такі? Ніколи вас не бачив.

 А ті у відповідь:

- Синоніми ми!

- Синоніми? – здивувався хлопчина. – А що ж то за країна така?

А ті відказують:

- Синонімія!

Враз Андрійко відчув, що летить. Від несподіванки він знову заплющив очі. А коли все стихло, то побачив, що лежить у себе в ліжку.

- То от ви які… синоніми. Слова, що мають близьке чи однакове лексичне значення, а пишуться і звучать по-різному.

Відтоді Андрійко добре запам'ятав, що то таке «синоніми».

Казка про Омоніми

В одному містечку, яке звалося Лексика, жили-були дружні, особливі, добрі і мудрі мешканці. Вони завжди з розумінням ставилися один до одного й були дуже гостинні.

От одного разу у міські ворота постукали. І мешканці Лексики побачили біля міської брами  чудернацьких істот. Як з’ясувалося, ті подорожні ніде довго не затримувалися, бо в їхніх родинах панувало суцільне непорозуміння. Тож вони весь час пояснювали, переконували, гнівалися, метушилися й галасували. А кому сподобаються такі сусіди? Звали тих подорожніх омоніми.

  Та жителі Лексики були добрими, тому не лише дозволили омонімам залишитися, а й вирішили з'ясувати, чому ж ті не можуть порозумітися. Виявилося, що в кожній родині було по двоє, а то й більше дітей. І всі вони мали однакові імена.  Наприклад, в одній родині було 3 сестри, і кожну з них звали Коса. Та хоч імена їхні звучали однаково, та були сестри зовсім різні, зовсім не схожі. Ім'я однієї з них означало сільськогосподарське знаряддя для косіння збіжжя, ім'я іншої – вузьку смугу суходолу у водоймі, а третя сестра мала довге заплетене волосся. Та коли хтось кликав одну з дівчат, то прибігали всі й одразу, бо значень своїх імен вони не знали. І такий безлад був у кожній родині. Що ж робити? Як зарадити цій плутанині?

Та мешканці Лексики відшукали вихід. Вони вирішили записати всі значення імен в одну велику книгу. Багато днів і ночей усі жителі трудилися, і от справу було завершено. Відтоді кожен міг дізнатися, що означає те чи інше ім'я-омонім і коли кого кличуть. То ж тепер, коли кажуть «греби», то вам не принесуть гриби, а коли промовляють «візьміть із собою мене», то це аж ніяк не мине.

Ось так у містечку Лексики з'явилися не лише нові мешканці,  а й велика книга – словник омонімів.

Казка про Омофони

В чарівній країні слів,

Серед віршів і рядків

Заховались омофони,

В яких є свої закони.

Пишуть їх зовсім не так

(Це їх особливий знак).

Хоч різняться в записі,

За звуком – однакові.

Омофони жартівливі,

За вдачею гуморливі.

Тож для всіх-усіх малят

Каламбурів цілий ряд.

Кішці уночі не спиться,

Бо в бабусі трісла спиця.

Зазирнуло в вікно сонце.

Киця думає, що сон це.

Та роса і сон цей змила,

Була наче вона з мила.

Отакі-то омофони!

Каламбурів складуть тонни!