Лінійка "Світлиця слова у безмежжі часу"

Світлиця слова у безмежжі часу

 

Ведуча :  

Ми українці – велика родина,

       Мова і пісня у нас солов’їна.

       Ведучий:

       Квітне в садочках червона калина,

       Рідна земля для всіх нас – Україна.

( на цьому ж слайді під колокольчики виходять хлопчик і дівчинка в українських костюмах, роздивляються скрізь усе)

                                         

 

  Ведуча:

Юначе, хто ти?

  Хлопчик:

Я – українець. Добрий господар землі своєї, вірний заповітам дідів і батьків наших.

  Ведучий :

Дівчино, хто ти?

  Дівчинка:

Я – українка. Понад усе на світі люблю рідний край, де я виросла, лагідну і щиру мову.

  Ведуча:

В Конституції України записано, що державною мовою в Україні є українська мова.

   Ведучий:

   9 листопада в нашій країні святкується – День української писемності та мови.

 Відео (новини)

 

  Учитель.

"Я був, є і залишатимусь українцем", - завжди наголошував Петро Яцик, живучи далеко від України, по той бік океану, в Канаді. Друзі називали його диваком і химерником. Справжній мільйонер із Кана­ди, відвертий і щирий чоловік, він був здатний на найнесподіваніші вчинки, але здійснювані ним тільки за законами честі й совісті. Зі своїх мільйонів платив п'ятдесят відсотків податку державі, частину витрачав на власне виробництво, щоб нарощувати капітали, ще частину віддавав на те, що не приносило йому прибутку, але зробило його ім'я безсмертним, на меценатство.

Він вперше виступив з пропозицією проведення в Україні мовного конкурсу серед молоді. Цю ідею підтримала Ліга українських меценатів, що об'єднує представників бізнесу з багатьох країн світу. Вони надали спонсорську підтримку у проведенні конкурсу та нагородженні його переможців. Вагомий внесок на фінансування конкурсу зробив П.Яцик. Перший Міжнародний конкурс знавців української мови було проведено у 2000 році. За рішенням Ліги українських меценатів конкурсу було присвоєно ім'я Петра Яцика, а його дочка Надія стала почесним головою конкурсу.

 

Ведучий:

Хтось із великих ска­зав: «Усе минає, а слово залишаєть­ся. Зникають у безвісті держави, во­лодарі, раби. На порох розсипають­ся величні будівлі, вмирають дере­ва, пересихають ріки. Гори перетво­рюються на купи каміння. Все стає тліном і прахом, а написане слово залишається». Залишається і несе крізь час голос людської душі. Це одне з найбільших див нашого світу. Диво написаного, надруко­ваного слова, яке пережило століття й покоління.

(Поки ведуча говорить слова, ведучий за руку виводить Граматику)

 

Ведуча:

Сьогодні ми повернемося у ті часи, коли люди спілкувалися лише усно, коли вперше допитли­вий людський розум створив бук­ви і знайшов спосіб записати ними слова. А допоможе нам у цьому королева всіх наук — Граматика, бо їй відомо все.

   Граматика. Давним-давно, у кам'яному віці, люди не знали літер, не знали, що слова можна записувати. Люди вигадали робити невеличкі малюнки на камені або деревині та передавати іншим. Потім, щоб кожен міг їх намалювати, досить складне зображення пере­творили на значок із двох-трьох ліній. Наприклад, хвиляста лінія означа­ла «вода», а квадратик — «камінь». Такі значки називалися ієрогліфа­ми. Згодом ієрогліфи з'явилися в багатьох країнах. Перенесемося подумки у Стародавній Єгипет.

Єгиптянин. Єгиптяни, позначали на письмі лише приголосні звуки, а голосні пропускали. Значки позна­чали не цілі слова, а окремі звуки. Пи­сали загостреною паличкою на папірусі— це листя рос­лини, якої в Єгипті дуже багато. Воно довге і міцне, тому написи ви­ходили чіткі та ясні.

 

Граматика. У Стародавньому Вавилоні папірусу не було, не було і паперу. Зате було дуже ба­гато глини. Саме з неї почали ви­готовляти спеціальні таблички для письма.                      (показує на екран)

   Вавилонець. Поки глина сира та м'яка, на ній гострою палич­кою досить легко видавлювати на­писи, але криві лінії провести складно. Тому і наші ієрогліфи невдовзі перетворилися на прямі рисочки, схожі на клинці. Пізніше вавилонську писемність так і на­звуть — клинопис. Читати й писати вміли тільки ті, хто дов­го вчився.

 

Граматика. На іншому кінці світу — в Америці — в індіанців теж були свої ієрогліфи, хоча дов­гий час вони використовували складні вузликові послання.

 

Індіанець. Читати вузликове послання було дуже важко. Для цього треба було знати значення сотень вузликів. Але ще важче було його створити. Такі листи треба було виконувати дуже ретельно. Зав'яжеш вузлик трішечки не так — і лист утратить зміст.

 

Граматика. Та найскладніша писемність — у Китаї.

 

    Китаянка. В китайської писемності дуже давня історія. Слова китайсь­кої мови творилися з кількох уже існуючих слів, тому до первісного ієрогліфа додавалися нові склади-позначки. Писали звичайно тушшю, на тонкому папері, який уміли робити з давніх-давен. Це потребувало часу та вміння.

 

Граматика. Як бачите, користу­ватись ієрогліфами було нелегко. А чим далі, тим більше ставало лю­дей, яким украй необхідно було чи­тати й писати — купцям, ремісни­кам, воїнам. Поступово писемність почала спрощуватись. У різних краї­нах почали вживати один значок для позначення одного звуку. Так з'я­вилися літери та алфавіт.

 

Фінікійка. Саме ми, фінікійці, створили перший у світі алфавіт. У ньому було 22 букви, що позна­чали тільки приголосні звуки. По­значки були прості і запам'ятову­валися швидко. Писали ми на па­пері, справа наліво. Наш алфавіт виявився таким зручним, що не­забаром його запозичили всі сусідні народи.

 

Гречанка. Так, наш грецький алфавіт спочатку був схожий на ваш фінікійський, але потім наші муд­реці здійснили справжній переворот. Вони вигадали спеціальні літери для голосних звуків. Відтепер слово на письмі передавалося цілком, а не тільки приголосними звуками.

 

Граматика. А як же виникли наші літери? Понад тисячу років тому їх створив болгарський свяще­ник, учений і просвітитель Кирило разом зі своїм братом Мефодієм.

 

(Учасники ідуть за сцену)

 Відео про Кирила та Мефодія

 

   Граматика. Так виникла та писемність, якою ми зараз користуємося. Тож коли будете читати свої улюблені книги, згадуйте про те, скільки пригод і змін довелося зазнати літерам, перш ніж вони стали такими, як зараз.

(Граматика іде за сцену)

 

Ведучий:

 Так склалася доля, що найперші книжки, надруко­вані кирилицею, серед цілого сло­в'янства були українські.

 

 

 

 

   Ведуча:

 З часу друку перших книг українською мовою мине тро­хи більше 200 років, і російський цар Петро І накладе заборону на дру­кування українських книг. І почалися для нашої мови століття поневірянь і  нищення.

Шлях її розвитку – це тернистий шлях боротьби , на якому були і перепони , і заборони , і кров та сльози .  

   »                          

 

Ведучий: Але наша рідна мова, як і весь український народ, усе витримала, все винесла і стала ще чистішою і дзвінкішою.

Як довго ждали ми своєї волі слова,

І ось воно співа, бринить.

Бринить, співає наша мова,

Чарує, тішить і п'янить.

 

 

Ведуча:  Мова — це не мерт­вий камінь, а ніби дивовижне де­рево — воно росте, зацвітає, змі­нюється.

    відео (слова Панаса Мирного)

 

(Разом зі мною виходять учні 4 класу)

 

 

Учитель:  Терниста дорога стелилася нашій мові й на шляху державності, котра лише нині набуває законодавчої конституційної сили...

    1989 р. — прийнято «Закон про мови в Україні».

    1996 р. — Верховною Радою України прийнято Конституцію

України, в якій українській мові надано законодавчої конституційної сили.

   1998 р. — Указом Президента України 9 листопада проголошено Днем української писемності та мови.

 

 

                                                   Мова наша , мова –

                                                   Літ минулих повість ,

                                                   Вічно юна мудрість ,

                                                   Сива наша совість.

                             Як вогонь у серці ,

                             Я несу в майбутнє

                             Невгасиму мову ,

                             Слово незабутнє .  

 

(На фоні музики виходять всі учасники заходу)

 

 

 

Ведучий: Мова...

Ведуча: Вона існує, живе, бореться незалежно від того, думаємо ми про неї чи ні, турбуємося чи забуваємо, шануємо чи зраджуємо.

Ведучий:Слово безсмертне. Адже ніхто не заперечить давно біблійну

істину (разом): «Спочатку було Слово...».

Вчитель: Дякуємо всім за увагу! До нових зустрічей!