Лірична драма і. Франка «Зів’яле листя» – поетичний шедевр.

10 клас

Урок – літературне кафе

Тема: Лірична драма і. Франка «Зів’яле листя» – поетичний шедевр.

Мета: показати визначне місце І. Франка в українській поезії; з’ясувати автобіографічні моменти в його інтимній ліриці (лірична драма «Зів’яле листя»); поглибити розуміння суті поетичного мистецтва; розвивати мовленнєву культуру. виховувати доброту, милосердя, красу й щирість почуттів.

Обладнання: портрет І. Франка, родинні фотографії, ілюстрації з видами Карпат, свічка з підсвічником, вишита скатертина, тумба з плюшем, квіти.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Визначення теми й завдань уроку

Довідка з теорії літератури

1.              Драма – літературний твір, призначений для постановки на сцені, для якого характерні серйозність конфлікту й глибокі переживання персонажів.
2.              Лірика – один з основних літературних родів, в якому життя відображається через передачу почуттів, переживань і думок людини в певних обставинах, під впливом певних подій; яскраве відтворення вибуху якогось почуття, настрою чи думки.
3.              Епістолярія – літературні твори, які мають форму листів, послань.

ІІІ. Сценарій уроку

Учитель. До нашого літературного кафе ми запросили Бібліографів, Літературних критиків, Дослідника епістолярії, Шанувальників поезії Івана Франка.

Звучить «Буковинський край».

1-й літературний критик. Я хочу познайомити присутніх з одним цікавим документом, в якому говориться про роль І. Франка в становленні української літератури, в розвитку європейської культури. Думаю, після знайомства з цим документом ви дещо зміните своє ставлення до поета.

ЛИСТ НОБЕЛІВСЬКОГО КОМІТЕТУ

Іван Франко

Високоповажний Королівській Академії, м. Стокгольм.

Оскільки український університет для 35-мільйонного населення не відкритий ані в Галичині, ані в Східній Україні і внаслідок того не існує Академічної колегії, яка могла би представити найбільших та найзаслуженіших людей народу Королівській високоповажній академії, тому я дозволю собі звернути увагу високоповажної академії, що найбільший українській і одночасно слов’янський поет і вчений живе у Львові, в нужді, але зі свіжістю юнака високо держить прапор боротьби за свободу, прогрес і загальнолюдські ідеали протягом половини сторіччя.

Свою юність він провів у дуже важких умовах. Ще учнем гімназії спав на складі столяра, на стружках, у домовині. Мусив задовольнятись двома хлібами на тиждень, які його батько міг йому передавати, а до того – вода.

У 1893 році захистив докторську дисертацію у Віденському університеті на відмінно, під керівництвом відомого професора Ягіча, але з політичних причин його не допустили до університетської кафедри. Він працював на ниві поезії, прози, як критик, історик літератури, етнограф і т.д. так, що втратив зовсім своє здоров’я.

Майже шість років диктував він свої твори (він був паралізований), повні весни і свободи, справжні перлини поезії свого народу, які дістали загальне визнання як творіння загальнолюдської вартості.

Він є величезним національним поетом свого народу.

Бібліографічний список його творів українською, німецькою, російською, польською, чеською та іншими мовами становить величезний том. Він є справді найвизначніший письменник сучасної Європи.

Погане становище нації не дозволило великому письменникові стати доступним широким культурним масам.

У 1914 році він одержав поздоровлення від широких кругів свого народу, своїх друзів та недругів з нагоди сорокалітнього ювілею своєї літературної творчості.

Тепер він лежить…тяжко хворим. Від голодної смерті його рятує тільки допомога студентів. Тому що він надто великий поет, його вороги понижують подібно тому, як колись Толстого.

Цей великий поет і письменник, пісні якого стали національним гімном, цей великий провідник свого народу, міжнародний геній заслуговує, щоб славна Королівська академія нагородила його Нобелівською премією. Я підкреслюю при тому величезне політичне значення такої нагороди для національних змагань старовинного народу.

Нагородження доктора Івана Франка Нобелівською премією буде мати велике значення не тільки для самої України, але також для Східної і Західної Європи.

Відень, 26 листопада 1915 року.

Професор, доктор філософії Застирець Йосиф

2-й літературний критик. Мене запросили до вашого шановного товариства,за що я вам дуже вдячний. Знаю, що присутніх цікавить поезія Великого Каменяра. Свою розповідь я хочу почати словами Д. Павличка: «Франко в бойовому обладунку своїх головних жанрів нагадує воїна, що його меч – поезія, а щит – проза». Але Франко однаково умів бути і гідним воїном, і ніжним коханим.

3-й літературний критик. Я хочу дещо доповнити розповідь свого колеги. На поетичній лірі І. Франка основними є три струни. Перша – це бойові пісні, подібні до пісень античного Тіртея, який, за легендою, запалював спартанські війська на військові подвиги. Друга – це струна інтимної лірики, гірких роздумів над складністю поєднання особистого з громадянським. І третя – це «бронзова струна…» – струна викриття, обурення, іронії, глузування.

Ведуча. Об’єктом нашої уваги сьогодні є збірка «Зів’яле листя».

Звучить музика. Горить свічка. Учні читають вірш «Тричі мені являється любов».

Ведуча. Кому сплів поет зі своєї любові, своїх затаєних поривів і мрій, своєї туги, що в серці, такий запашний вінок пісень? Це вінок людської любові, жінці-ідеалу, образ якої виношував він у серці з юних літ. Хто ж ця дівчина, яка змогла викликати в душі поета такі прекрасні почуття? Попросимо розповісти наших гостей.

Бібліограф. У 1874 році І. Франко подорожував краєм. Молодий письменник придивлявся до життя селян, вивчав побут, записував пісні, приказки, прислів’я, обряди. Саме в цю подорож І. Франко познайомився з родиною священика Михайла Рошкевича, у сина котрого – Ярослава, учня третього класу Дрогобицької гімназії – він був репетитором з математики та грецької мови. Молодий «корепетитор» поводився зі своїми учнями дуже приязно, «ніякої заплати не хотів брати».

У родині Рошкевичів було четверо дітей: Ольга, Михайлина, Ярослав і Богдан.

Знайомство з Ольгою переросло в дружбу, а потім у глибоку приязнь і любов, що тривала довгий час, аж поки після процесу 1877 – 1878 років над Франком і його товаришами Ольга не вийшла за священика Володимира Озаркевича.

Ольга Рошкевич займала в житті І. Франка велике місце як його кохана й наречена. Вона була натхненницею багатьох творів письменника, збирала, за його порадою, фольклор, під його впливом писала й перекладала.

Як свідчать сучасники, Ольга Рошкевич була вродливою, від природи обдарованою, освіченою дівчиною. Вона володіла німецькою і французькою мовами, багато читала й узагалі цікавилася літературою й мистецтвом. Зберігся вірш І. Франка, написаний у час народження любові, приурочений до дня народження Ольги:

                                              Хвилі щастя золотого,

                                              Всі надії, думи, сни,

                                              Пісні, втіхи серця мого,

                                              Дні свободи і весни,

                                              Все, що лише завдячую

                                              Згадці про Твою любов,

                                              Я в день нинішній желаю –

                                              Сто раз більше – Тобі знов!

                                              Ох, чи Ти ще пам’ятаєш

                                              Свого друга, світе мій?

                                              Чи о тім коли згадаєш,

                                              Щось забрала мій спокій?..

Вона. Я теж любила Івана. Непісне досі почуття любові пробудилося в мене, почало будити молоду кров. Ми вмовлялися віддати життя своє боротьбі за свободу людини від пут, які на неї накладуть інші люди…А були блаженні хвилі для мене й Івана, коли людина з людиною сходиться любими думками, подає дружно руку на полі найсвятіших поривань.

1-й дослідник епістолярія. І. Франко в листі до А. Кримського писав: «Наша любов тяглася 10 літ, батьки зразу були прихильні до мене, надіючись, що я зроблю блискучу кар’єру, але по моїм процесі 1878 – 1879 років заборонили мені бувати в соїм домі, а в 1880 році присилували панну вийти заміж за іншого…А це був для мене важкий удар».

 2-й дослідник епістолярія. На листуванні І. Франка до Ольги слід зупинитись окремо. У його листах, як у віршах, така глибина почуттів, така ніжність, така чистота й краса, що захоплюєшся, страждаєш і переживаєш разом із автором.

1-й лист

Клянуся, що, де б я не був, у Львові чи у Відні, ви завше зостанетеся для мене провідною зорею моїх діянь, метою, до якої я прагну своєю працею, вірністю й чесністю. Та іноді мою душу охоплює невимовна итуга, якої ніяк не можу позбутися: я все ще сумніваюсь у своєму щасті! О будьте ласкаві, розвійте мій сумнів, наповніть новою надією моє серце, яке наледить вам довіку, ад до нашої смерті.

                                      Прости, що не можу дати

                                      Жодного ти дару днесь!

                                      Ох, в одно лиш я багатий,

                                       Но ти того не приймеш!..

                                       Днесь не могу й серця свого

                                       Дарувати вже тобі,

                                       Бо твоє воно з часу того,

                                       Я єм перший раз тя вздрів.

2-й лист

Не знаю, чи дійде моє письмо до твоїх рук…Щасливі хвилі, глибоко ви врилися в моєму серці, і не раз аж сумно мені стане, коли навернеться гадка: ні, се надто хороше для мене! Хто знає, чи в соїм житті я діжду коли таких других вечорів!..

Прощай, моє серце. Цілую тя щирою душею.

3-й лист

Ви заборонили мені писати вам, але ж – вибачте мені – я не можу утриматись від спокуси потурбувати вас ще одним, може останнім листом.. зоставайтеся здорові – це єдине, що можу сказати вам на прощання, й дякую за ті хвилини, найкращі хвилини в моєму житті, які я провів поруч з вами.

4-й лист

Люблячи тебе, я повинен і терпіти враз з тобою, але ти не забувай, що моє давнє місце в твоїх особистих ділах зайняв другий. Між нами можуть бути тепер тільки зносини ділові, не інші, і чим скоріше ми (по моїй думці) відкинемо всі особисті спомини і зв’язки, чим скоріше уладимо такі чисто літературно-наукові зносини, тим менше прийдеться нам терпіти непотрібного жалю, тим повніше будемо могти повернути всю свою силу в діло, котрого домагається від нас наше переконання.

Прощай, дорога приятелько!

Звучить класична музика.

Він                                        

                                           І ти лукавила зо мною!

                                           Ах, ангельські слова твої

                                           Були лиш одблиском брехні!

                                           І ти лукавила зі мною!

                                           І нетямущому мені

                                           Затнули серце гризотою

                                           Ті ангельські слова твої…

                                           І ти лукавила зі мною!

Вона                                       

                                                  Я не лукавила з тобою,

                                           Клянуся правдою святою!

                                           Я чесно думала й робила,

                                           Та доля нас лиха слідила.

                                           Що щирая любов долала,

                                           Вона на лихо повертала;

                                           Що чиста щирість говорила,

                                           Вона в брехню перетворила,

                                           Аж поки нас не розлучила.

Ведуча. Кохання – як дар безцінний, і до того ж довічний: щаслива зустріч може мати трагічне завершення, кохану людину можна втратити, але назавжди залишається пам’ять почуттів, котра іноді триваліша за саме кохання.

пам’ять першого кохання зостанеться з ним на все життя, допоможе в нелегкій справі виховання власних почуттів.

Учні читають вірші зі збірки «Зів’яле листя» за вибором учителя. Звучить музика.

Бібліограф. 26 вересня 1883 року І. Франко познайомився з двадцятирічною Юзефою Дзвонковською. Їх об’єднувала спільна робота в молодіжній комуні. Він сподівався, що вона стане надійним помічником у його творчій роботі та громадській діяльності.

Учень

                              Щоб, тебе над життя я кохаючи,

                              Так добро теж і правду кохав,

                              Про твоє ущасливлення дбаючи,

                              Я й про бідних, покривджених дбав.

                              Ти будь іскрою в мені громовинною,

                              Що і в мертвому збуджує рух,

                              Будь відхнення струєю невпинною,

                              Що рве вгору і серце, і дух.

Розігнавши всі сумніви й муку,

Ти цілим мене мужем зробим,

Щоб з тобою я жив рука в руку

Для добра, для людей, для борьби.      

Бібліограф.  І. Франко хотів одружитися з Юзефою, але вона йому відмовила. Будучи тяжко хворою (на сухоти), вона не хотіла завдавати Іванові болю. Але поет не залишив її до самої смерті. Він познайомив Юзефу з редактором журналу, куди вона надсилала свої переклади з французької мови. Вона стає народною вчителькою. Їхнє листування продовжується. У 1892 році у віці тридцяти років Ю. Дзвонковська померла.

Учень

      Світла і чистая,

      З нічної темені

Чом так жалібно ти

Глядиш в лице мені?

Чом твоє тихеє,

Добре око

Так проника мені

У душу глибоко?

1-й літературний критик. Ю. Дзвонковський І. Франко присвятив такі поезії: «Не схиляй своє личко прекрасне…», «Рибачка», «Я забув…», «Острога», «Апострафа», «Перспектива», «В річницю», «Газеля», «Не без але» . Кожен з цих віршів за життя І. Франка не друкувався.

 Ведуча. Образ ліричного героя збірки не можна ототожнювати з образом самого поета. Адже неподілена любов ліричного героя та важкі обставини життя доводять його до самогубства. З Франком, як відомо, цього не сталося. Він і в найважчі хвилини свого життя не опускав рук. І все ж в основі своїй ліричній герой «Зів’ялого листя» – це сам Франко. Його ми впізнаємо по громадянській мужності, по великій вразливості від людського болю й страждань, по тих недолях, які дала йому в спадок мати…

 Учень

Що одна недоля – то серце м’яке,

То співацькеє серце вразливе,

На красу, на добро податливе.

А що друга недоля – то хлопський рід,

То погорджений рід, замурований світ…

А що третя недоля – то горда душа.

Бібліограф.  Одруження й подружнє життя І. Франко ніколи не розглядав з особисто-побутової-егоїстично-міщанської точки зору. У 1886 році він одружився з Ольгою Федорівною Хоружинською, людиною досить освіченою, прогресивно настроєною. Він розраховував в особі дружини мати помічника-однодумця, ідейного спільника. Вона дійсно стала справжнім другом і помічником. Допомагала в його роботі, читала коректуру його творів, вела кореспонденцію.

1-й дослідник епістолярія. Ось що писав І. Франко до Ольги Федорівни: «Мені здається, що з нашої тихої і скромної хати повинна виходити струя нового, могучого руху, котрого елементи вже тепер проявляються на всіх кутках нашої Галичини і котрий при нашій помочі повинен міцніти і ширшати, – руху реального і розумного народолюбства. Знаєте, Олечка, що життя тільки тоді життя, коли його движучою силою єсть ідея; а моє дотеперішнє життя, хоч і як не раз тяжке, було тим хіба щасливе і гарне, що ніколи ніяка незгодина не могла мене зовсім втиснути в грязь, ані збити на хвилю з ідей.

2-й літературний критик. Ользі Федорівни І. Франко присвятив збірку «З вершин і низин» (1887 р.). Образи Каменяра і Вічного революціонера, створені в цій збірці, можна поставити в одному ряду з образом Прометея. І. Франко звернувся до жанру революційної поезії і викував «нержавіючу зброю рідному народові».

Звучить музика.

Учень

                                       МОЇЙ ДРУЖИНІ

Спасибі тобі, моє сонечко,

За промінчик твій – щире словечко!

Як промінчика не здобуть притьмом,

Слова щирого не купить сріблом.

В сльоту зимнюю, в днину млистую

Я дорогою йду тернистою;

Кого я любив, ті забулися,

А з ким я дружив – відвернулися.

Відвернулися та й цураються,

З труду мойого посміхаються,

В порох топчуть те, що мені святе, –

А недоля й тьма все росте й росте.

Важко дерево з корнем вирвати,

Друга давнього з серця вигнати.

Важко в пітьмі йти, ще й грязюкою,

Де брехня сичить вкруг гадюкою.

Та як радісно серед трудного

Щляху темного і безлюдного

Вгледіть – світиться десь оконечко!..

Там у горі нам – щире словечко.

Тож за дар малий, за безцінний твій,

Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій,

За той усміх не вдослід журбі

Спасибі тобі! Спасибі тобі!

 Ведуча. Сам автор книжки писав, що «збірка віршів «Зів’яле листя» – найсуб’єктивніша з усіх, які появилися у нас від часу автобіографічних поезій Шевченка, та при тім найбільш об’єктивна в способі змалювання складного людського чуття». Літературознавець А. Каспрук писав: «Поетичний шедевр І. Франка – лірична драма «Зів’яле листя» – справив великий вплив на розвиток наступної української лірики кінця XIX – початку XX століття, викликавши багато наслідувань, а також оригінальних ліричних творів, більшою чи меншою мірою позначених печаттю «Зів’ялого листя»». Мелодійні, глибоко людяні, ніжні вірші «Зів’яле листя» надихнули багатьох композиторів (М. Лисенко, Я. Степовий, С. Воробкевич, Д. Січинській, Б. Лятошинський, Ю. Мейтус, К. Данькевич, Г. Майборода, А. Кос-Анатольський, Ф. Надеченко) на прекрасну музику.

Звучать пісні «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Червона калино, чого в лузі гнешся?» та інші за вибором учителя. 

 Ведуча. Наше засідання ми закінчимо поетичними рядками «До Франка» Д. Павличка.

Учителю, стою перед тобою

Малий, вчарований до німоти.

Хто ще умів любити так, як ти,

Хто кликати умів ще так до бою,

Кого ще так боялися кати,

Оті бадені з пихою тупою,

Кого ще так, придавлений журбою,

Любив народ у царстві темноти!

IV. Домашнє завдання

1.              Прочитайте поему Івана Франка «Мойсей».
2.              Прочитайте матеріал за підручником, до прочитаного складіть план.