. «Сутужна,сину мій, вкраїнська справа...»(доба Руїни і руїна людських душ у драматичній поемі Лесі Українки «Бояриня»)

Тема уроку. «Сутужна,сину мій, вкраїнська справа...»(доба Руїни і руїна людських душ у драматичній поемі Лесі Українки «Бояриня»)

 

Мета уроку: навчальна-ознайомити учнів з історичними подіями. Що лягли в основу твору, з історією його написання та нелегким шляхом до читача;проаналізувати проблематику та сюжетну канву, образи, розкрити ідейно-художню глибину твору;розвивальна-розвивати навички вдумливого читання та аналізу художніх творів, творчі здібності школярів;виховна-виховувати в десятикласників глибокий інтерес до  складних сторінок історії України,поглиблювати почуття патріотизму, національної свідомості і гідності.

 

Тип уроку:урок вивчення нового матеріалу

 

Обладнання: портрети Лесі Українки, історичних діячів Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, мапа «Україна в добу Руїни»,тексти драматичної поеми «Бояриня»,музичний супровід-Квітки Цісик «Журавлі»,мультимедійна презентація,пам’ятки.

Епіграфи:                              А де ж Україна? Все далі,все далі, все далі

          Шляхи проростають дрімучим терпким полином.

          Украдене сонце зизить схарапудженим оком,

          Мов кінь навіжений,що чує під серцем метал,

          Куріє руїна...

                                                                        Василь Стус

                                               В своїй хаті і правда, і воля

                                                                        Тарас Шевченко

 

 

 

 

 

 

   Хід уроку

1.Оргмомент

2.Оголошення теми й мети уроку

Виразне читання вчителем вірша М.Костомарова «Спить Вкраїна та руїни» під супровід пісні Квітки- Цісик «Журавлі»

Спить Вкраїна та руїни
Нові щодень лічить,
Гине слава… та й ту славу
Усяке калічить.
Не вернеться дідівщина…
Нехай не вертається —
За що ж з теї старовини
Святої знущаються?
Гріх великий… Чи вже ж дарма
Славнії гетьмани
Умирали в лютих муках,
Закуті в кайдани?.
Чи вже ж дарма в нас мушкети,
Гармати гриміли?
Нащо ж всюди, де не глянеш,
Виросли могили?
Ще ж пісні не повмирали…
Чи то ж на забаву
В їх співають святу славу,
Козацькую славу?
Спи ж у льоху, в привітиці,
 

 

 

 

 

Велика руїно.
Спи, небого сердешная,
Мати Україно!
Поки зорють останнюю
Могилу у полі.
Поки й пісня забудеться
Про вольную волю…
Тяжко… Глянеш — люд як люде,
Ніби все радіє,
А придивишся… жаль, туга
Усю землю криє.

 

Учитель :

Що таке честь і безчестя,вірність і зрада, щастя та руїна в людських душах,руїна в державі? На ці питання ми шукатимемо відповіді, вивчаючи драматичну поему Лесі Українки «Бояриня»,єдиний твір поетеси,написаний нею на тему історичної минувшини України. Драму Леся Українка написала в 1910 році, перебуваючи на лікуванні в Єгипті і тяжко сумуючи за рідною землею,розмірковуючи про її  подальшу долю. При написання цього твору Леся,добре обізнана з історією України,використала відомі їй роботи українських істориків,передусім Костомарова:монографію «Руїна»,статті «Дві руські народності», «Нарис домашнього життя»,повість «Чернігівка»,художні та наукові праці Пантелеймона Куліша.

Твір мав нелегкий шлях до читача,був опублікований вже по смерті поетеси в 1914 році. За радянських часів поему було суворо заборонено режимом за

 

 

 

 

антиросійське звучання,тож прийшла вона до сучасного читача лише в 1989 році.

Тож запишемо тему уроку. Думаю,тема уроку не залишить вас байдужими,адже будемо обговорювати питання,які хвилюють і вас, молодих,сподіваємося,що герої твору, який будемо розглядати, допоможуть і вам визначитися у своїх почуттях, навчать вас цінувати справжнє кохання,бути вірними рідній землі, не пустити в своє серце зраду, не допустити руїни душі...

Епіграфами до уроку ми обрали вислови двох відомих поетів,які давно вже стали крилатими(обговорення епіграфів до уроку).

3Актуалізація опорних знань

-Твір має назву «Бояриня» Які асоціації виникають у вас в уяві?Чи дійсні ваші припущення,спостережемо пізніше.

-За жанром цей твір -драматична поема. Давайте пригадаємо її визначення.

-Велике значення для розуміння психології головних і другорядних персонажів твору, їх вчинків має історичне тло твору, доба, в яку жили  герої.

Саме розуміння доби дає розуміння героїв. Тому звертаємося до істориків за їх коментарем епохи, відображеної у драматичній поемі.

Виступ групи «істориків».

«Бояриня» - це перша поема поетеси про історичні події в Україні.

Дія відбувається у другій половині XVII століття, коли Росія порушила угоди, укладені на Переяславській раді. Україна, яка за умовами договору мала бути лише у військовому союзі з Росією, через войовничу політику царизму та розбрат між окремими представниками козацької старшини, які вели між собою братовбивчу боротьбу за владу, перетворилася на руїну. Нещаслива доля, що спіткала волелюбний український народ, визначала його

 

 

 

 

подальше політичне та громадське життя впродовж кількох століть - майже до нашого часу.

Переяславська рада була важливим історичним актом. Столітньою боротьбою з Польщею Україна виборола собі незалежність, але польська шляхта, кримське ханство і султанська Туреччина продовжували свою загарбницьку політику.

Як зазначає історик Микола Аркас, Богдан Хмельницький глибоко вивчав ситуацію, виважував своє рішення, перш ніж прийняти його остаточно. «Лихоліття, безсилість, безправність і лукавство Польського уряду; безперестанні війни і колотнечі, а через них занехаяні і пожовані ниви та хазяйство; недорід кілька год, сподіванки народні на кращі часи, надія на гетьмана, що він виборе Україні кращу долю, - все це не раз заставляло Хмельницького оглядатися навкруги і шукати такого захисту, що справді дав би сердешній Україні легко дихнути. Але що бачив він навколо? Польща ледве сама справлялася з безладдям у себе вдома, та останніми часами зі своєю католицькою вірою надто далася у знаки Україні; боротьба безперестанна  зробила з неї ще клятішого ворога України».

Основною перепоною до єднання було те, що Російська держава перебувала під необмеженою самодержавною владою.

«А тим часом українці з давніх-давен були народ суто демократичний  і взагалі такий, що рівні права для усіх вважав за найголовніше для свого життя, за святощі, за які він так довго і уперто боровся стільки віків. У ті давні часи ні один ще народ не мав такої «демократичної» республіки (держави з виборним державцем), якою була Україна, не мав такого рівноправного і міцного військового устрою в себе, який мала Січ

 

 

 

 

 

 

Запорожська, - це був український лицарський орден, що не мав собі рівні у Європі й до наших часів».

Російський цар також вагався щодо доцільності возз'єднання з Україною. Попри всі ці вагання український народ сподівався на допомогу могутньої Російської держави. Пишне і велике російське посольство, яке приїздило до Хмельницького, люди зустрічали з радістю. Цар Олексій Михайлович розумів усю важливість справи і тому послав в Україну високоосвічених і знатних людей.

Одним із послів був мудрий і хитрий боярин Василь Васильович Бутурлін. Отже, посольство в такому складі могло якнайкраще відстоювати інтереси своєї держави.

Переяславська рада відбулася 8 січня 1654 року. Присяга на вірність виявилась односторонньою. Коли Хмельницький зажадав від Бутурліна та інших членів посольства, щоб вони присягнули від імені царя, то Бутурлін відповів, що в Московській державі піддані складають присягу цареві. Під час останніх переговорів гетьман і старшина намагалися отримати від послів писане запевнення, що всі козацькі вимоги будуть виконані. Але посли і від цього відмовились.

Після Переяславської ради російські посли вирішили привести до присяги всю Україну. Однак  частина козацької старшини, а також київське духовенство відмовилися від складання присяги, та й місцем проведення ради було обрано не Київ, а Переяслав.

Хмельницький незабаром відчув увесь тягар своєї залежності від Москви. Після його смерті Україна стала ареною міжусобних воєн за гетьманську булаву, які ослаблювали країну. «…настали в цей час такі чвари,

 

 

 

 

 смути і міжусобиці,внаслідок яких  Україну можна назвати «ярмарком самолюбств» а владних осіб її «самопожираючими драконами».

Визначаючи причини Руїни, український історик В.Антонович відзначав: «Так звичайно буває в малорозвинених суспільствах: замість боротьби за принципи ведеться боротьба за особисті інтереси, як наслідок малого розвитку народу є те, що усе в нього йде абияк , причому егоїстичні нахили мають переваги над суспільною справою.»

 Сподвижники Богдана Хмельницького вважали за необхідне створити автономну українську державу на чолі з гетьманом, влада якого поширювалась би на весь народ, а не тільки на козацьке військо.

Шануючи пам'ять Хмельницького, козаки довірили гетьманську булаву його синові Юрасю, але той відмовився, бо був ще дуже юний. Тоді вирішили дати йому змогу закінчити навчання в Київській Академії, а поки що вибрати гетьманом військового писаря при Б. Хмельницькім - Івана Виговського. Із цим не погодився полтавський полковник Мартин Пушкар, який сам хотів стати гетьманом. Він послав у Москву донос на Виговського. Почалася боротьба між прихильниками Пушкаря і Виговського. Виговський здобув перемогу над Пушкарем. Козацька старшина стала схилятися до союзу з Польщею. Виговський зібрав Гадяцьку раду, за рішенням якої Україна ставала союзницею Польщі. Однак український народ був незадоволений присутністю на території країни татарського та польського військ. Іван Виговський  дбав передусім про інтереси козацької старшини, а не рядових козаків. Пішли чутки, що гетьман - зрадник, хоча вони були безпідставні. Виговський змушений був зректися булави.

Козаки знов-таки вибрали Юрія Хмельницького. Але, прогетьманувавши п'ять років, він постригся в ченці. Владу захопив зять

 

 

 

 

Богдана Хмельницького Павло Тетеря, який почав розправлятися з можливими претендентами на булаву. Так почався період Руїни. Тетеря також недовго втримався при владі і втік до Польщі. На Правобережжі козаки вибрали гетьманом Івана Брюховецького, дії якого викликали невдоволення народу. Обурені поведінкою гетьмана, козаки вбили його.

Гетьманом Правобережної України в 1665 році став Петро Дорошенко. Більш освічені українці, а поміж ними й Дорошенко, бачили, що коли Богдан, котрий підняв був на боротьбу за волю усю Україну, не зміг обійтися без того, щоб не піддатись під руку царя, то тепер і надто треба було шукати чиєїсь міцної руки, щоб вона захистила знедолену, поруйновану, спустошену і вилюднену через постійні війни Україну. Думка Дорошенка була така: зібрати її усю до купи, а як пощастить, то й самостійною зробити. Розуміючи наміри Москви і добре знаючи порядки та становище Польщі, він поклав знайти собі захист десь окрім них. Він шукав міцної руки, а такої ніде було шукати, окрім як не у турецького султана». Це була розумна і талановита людина, яку народ назвав «Сонцем Руїни».

30 січня 1667 року Польща і Росія підписали Андрусівське перемир'я, за яким Лівобережна Україна з Києвом залишилася за Росією, а Правобережжя знов підпало під владу Польщі. Тоді Дорошенко попросив допомоги у Туреччини і за короткий час звільнив Правобережжя від поляків.  1672 року Польща визнала Україну незалежною козацькою державою. Але тут проти Дорошенка виступив Іван Сірко, запорозький кошовий отаман, котрий вважав турків найнебезпечнішими ворогами України. Отримавши із дому тривожну звістку, Дорошенко змушений був на час покинути військо, залишивши на чолі його Дем'яна Многогрішного. Скориставшись нагодою,

 

 

 

 

 

 

Многогрішний за допомогою російського уряду став гетьманом усієї України.

Тим часом на Правобережжі гетьманом став уманський полковник Михайло Ханенко. Він умовляв Дорошенка скласти булаву, але той не пристав на цю пропозицію - спалахнула братовбивча війна. Ця безперестанна боротьба призвела до руйнації і спустошення всієї Правобережної України.  Трохи пізніше Дорошенка з сім'єю викликали до Москви, дали непоганий маєток, а згодом призначили в'ятським воєводою. Упродовж усього цього періоду московський уряд задобрював старшину подарунками і роздавав їй землі, дворянські титули, пропонував посади при російському дворі.

Українська справа явно гинула. Невдача за невдачею знищували надії, і люди позбулися віри у свою справу, у свою мету. Виникла думка, що тієї мети взагалі не можна досягти. Через це зникала воля і терплячість, слабшала любов до рідного краю, до громадського добра. Патріотичні вчинки і жертви виявлялися даремними. Особисті приватні інтереси мали переваги над усіма чесними і патріотичними поривами. Своє власне домашнє горе для кожного ставало непомірно тяжким, кожний почав піклуватися тільки про себе самого.

  Людські душі дрібнішали, ставали убогими, розум притуплявся під вагою тяжкого пошуку шляху до порятунку. Усе, що було колись дорогим, святим тепер щоразу продавалося усе дешевше. Героєм часу вважали того, хто вмів зберегти себе самого, виринути з болота анархії, потопивши у ньому іншого, забезпечивши себе самого, погубивши інших… Так бувало, де суспільство не йшло до одноголосно наміченої мети, де суспільний ідеал поступався ідеалу особистої наживи і самолюбства…

 

 

 

 

4.Сприймання і усвідомлення навчального матеріалу

Бесіда з учнями.

Учитель. Тож давайте спостережемо,як доба Руїни вплинула на долі молодого покоління українців,за яким мало бути майбутнє їх землі.

-хто є головними героями твору, другорядними?

-вибрати із запропонованих  проблеми,поставлені у нашому творі

-відтворити послідовність сюжету

-Отже,зав’язка твору-зустріч родини Перебійних із Степаном,сином бойового побратима Олекси Перебійного,а тепер московським боярином.

Бесіда:

-Яким постає перед нами Степан?

-Що ми знаємо про його минуле?

-Чим захопив піднесену дівочу душу Оксани?

-Чи був він патріотом?

-Розтлумачте суть суперечки,яка спалахнула між Іваном,братом Оксани, і Степаном.

-У чому докоряє Іван Степанові і як свій вибір пояснює Степан?(Зачитати)

Підсумуємо.

Молоде покоління українців бачить 2 шляхи боротьби за свій народ в непростій політичній для України ситуації,що склалася,( у Стуса-Україна

сторозтерзана, сторозіп’ята)- шлях збройної боротьби(за якої мусить пролитися кров,навіть братня) і шлях мирного служіння вітчизні на чужині,на території могутнього ворога,використовуючи посади,чини(але часто шлях відступництва,приниження людської гідності, підлабузництва, покори-з однією метою-вижити).

Чому Оксана виділяє саме  Степана з-поміж інших парубків?Чим зачарував

 

 

 

 

романтичну дівочу душу Степан?

(найперше-своїми гуманними способами допомогти Україні.

І невже мушкет і шабля мають більше сили та честі, ніж перо та щире слово?)

Глибоко зворушує Оксану Степанова трепетна любов до покинутої не з власної волі батьківщини. (можна порівняти масову сьогоднішню еміграцію в пошуках роботи)Він і на наречену дивиться як на своєрідний образ рідного краю. Свою справу,робили,звичайно, освіченість,шляхетність, красномовство,поетичність світосприйняття вихованця Київської Академії)

 

Обох героїв об’єднує прагнення боротися за свою землю безкровним шляхом. Звідки в них неприйняття крові братньої,яка обов’язково проливається у збройній боротьбі?

І Степан,і Оксана були членами молодецьких братств. Звідти вони винесли глибоке переконання,що не можна проливати братню кров.(зачитати)

Більш детальну інформацію про молодечі братства одержимо від істориків

(робота історичної групи )

«Відображення впливу молодечих братств на формування особистісних рис молодого покоління кінця ХУІІ століття»

Знайомлячись з подіями другої половини ХУІІ  століття виникало питання . Чому волелюбний народ, який врятував Європу від турецького поневолення,  не зміг відстояти свою власну державу та захистити свою державність? Звідки беруться витоки духу покори? Відповідь на ці питання частково можна дати після детального вивчення діяльності братств, які неодноразово згадуються в тексті.

Окремою сторінкою  в українській  історії є  діяльность братств в Україні,  були також  молодечі братства, або як їх названо в грамоті єпископа

 

 

 

 

Львівського Гедеона Балабана від  9 грудня 1606 року , «братство младечеське».

Молодече братство Святого  Юрія постало в Луцьку при Чеснокресному братстві в 1632 році за  благословення Київського митрополита Ісаї Косинського. Благословив молодече братство і Константинопольський патріарх.

У грамоті Єрусалимського патріарха Феофана до Київського братства зокрема сказано : «Оцим посланням, нашим благословляємо і наказуємо, щоб ті, хто впишеться до цього молодечого братства , твердо стояли у вірі і мали устрій згідно з порядком братства старшого».

Митрополит Петро Могила заповідав братчикам : «в усіх цнотах християнських тривати, вести життя чисте і без пороку, щиро заховувати братолюбіє.,чим прославити Господа. Дух гордості, пихи, ненависті і помсти нехай не має до вас найменшого доступу, нехай же перебуває посеред вас дух покори і послуху Христових, особливо ж належної поваги до старших і батьків ваших.»

Тогочасна освітня діяльність займала чільне місце в праці об’єднаних в молодечі братства юнаків та дівчат ( серед членів молодечих братств було багато учнів і випускників братських шкіл). Молодечі братства разом зі старшими опікувалися хворими, каліками, вбогими, братськими бібліотеками, займались місійною діяльністю.

За настановами митрополита Ісаї Кониського, юнаки мали обрати для себе «отця духовного», який би був присутній на їхніх зібраннях, а також двох членів старшого братства для порядку; поради і настанови яких були б корисні на зібраннях. «Єретика-чоловіка, тобто  уніата уникайте», не

 

 

 

 

 

спілкуйтесь з ним. – наставляв Ісая.

Молодечі братства створювались і діяли і при інших православних старших братствах, зокрема при Київському та Львівському.

Братства пильнували доброго морального життя своїх членів і в разі порушень проводився «братський суд». Якщо хтось нехтував братським судом, того мали судити як неслухняного сина церкви. Коли і тоді не мав смирення, то його , як «язичника і митаря», за словами Христа , мали зовсім відлучити від Церкви, про що священик сповіщав у храмі. Дотримуючись церковно-братської дисципліни, старші в братстві накладали покарання на винних, що були різного характеру: грошового або чисто спокутного, дисциплінарного( стояння в притворі церкви, відсиджування на церковній дзвіниці ).

Всі подані вище заходи братств сприяли духовному зростанню їх членів, що позначалось на загальній картині християнського життя українського народу.

Велика кількість тогочасних хроністів засвідчує значне духовне і культурне піднесення в Україні у першій  половині  17 століття, чому безпосередньо сприяли православні церковні братства.

До кінця ХVII - XVIII столітті вони існували не тільки в більшості міських парафій Поділля, але і в багатьох селах. Крім «старших» братств були розповсюджені також "молодші" (для нежонатих), а також  і жіночі братства.

Всіх членів братства зобов'язувала таємниця у тих справах, котрі були предметом нарад на сходах або зборах: «Вшеляках справа братсках не мает быти выношена далей от порога дому братського». Бажаючи зберегти

 

 

 

 

 

дисципліну в організації, устав передбачав відповідні заходи до неслухняних або нестаранних членів братства. Покарання було різним: оплата воском на церковні справи, арешт в церковній вежі – «казнь всемь посполитах на звоници сидьти...», або анафема, тобто відлучення від церкви.

 Це і були витоки духу покори і послуху Христових, особливо ж належної поваги до старших і батьків.  Тому навіть і Дорошенко, розуміючи , що коли Богдан, котрий підняв був народ  на боротьбу за волю усю Україну, не зміг обійтися без того, щоб не піддатись під руку царя, то  і йому треба було шукати чиєїсь міцної руки, щоб вона захистила знедолену, поруйновану, спустошену і вилюднену через постійні війни Україну.

Бесіда вчителя з учнями.

-Як Степан мотивує і  характеризує в розмові з Іваном і Оксаною своє життя  в Москві,

-Чому саме цю дівчину він обирає в жони, яка її роль в його житті в Москві?

(Цитата учня):

А я ж як в’язень,що на час короткий

З темниці вирвався і має хутко

З веселим світом знову попрощатись

І розцвіту не має часу ждати.

Мені була б не для забави квітка,

Я бачу в ній життя і волі образ,

І краю рідного красу. Для мене

Куточок той, де б посадив і квітку,

Здавався б цілим світом...

Що тільки дам тобі я на чужині

 

 

 

 

 

Замість веселощів рідного краю?

Своє кохання вірне,більш нічого...

-Чи є доля егоїзму в його рішенні взяти в жінки вільнолюбну,сильну особистість,адже він усвідомлює,що їй в Москві буде незатишно?

-Робота групи художників і психологів:відобразити кольорами душевний стан Оксани в Україні,створити її психологічний портрет.(асоціативний кущ)

  «Оксана-українка».

 

-Яку моральну і суспільно-політичну орієнтацію винесла із своєї сім’ї Оксана?

(1.Розуміння святості патріотичного обов’язку,необхідності служити Україні;

2.Право на власну думку про політичну боротьбу(якби ти знав,як кров тута гнітить

3.Цінування людської гідності в самій собі та інших)

-Порівняти 2 психологічні типи:Степана - чоловіка і Оксани - дівчини

Висновок:В Степанові домінують жіночі риси, в Оксані -чоловічі.

Тому багато вчинків Степана і Оксани у Москві можна пояснити як вродженими рисами,так і їх вихованням в молодечих братствах,а Степана ще й  у Київській академії.

ІІ-5розділи твору-це перебування молодих у Москві.

Робота групи художників- кольорами зобразити душевний стан Оксани в Москві

Дівчина виходить заміж за любого чоловіка,разом з ним переїздить до Москви - майже столиці. Вона Бояриня(ми говорили,що це знатна багата особа,яка могла б матеріально багато чого собі дозволити)

-Чому ж вона страждає,чому квітці,яку Степан посадив у темниці,незатишно?

 

 

 

 

Створити асоціативний кущ «Оксана –бояриня «Та й осоружна мені ця Москва»

«Яка я бояриня?»-з гіркотою підсумовує своє безвихідне становище Оксана.

-Як майстерно Леся Українка зображує,як поступово Оксана впадає в депресію,починає хворіти на ностальгію?

(робота групи психологів-зачитування дієслів стану і дії-зображення стану героїні)

Ми проаналізували дієслова стану і дії,якими Леся Українка характеризує душевний стан героїні в Москві,і ось одержали результат(учні зачитують).Причому стан погіршується відповідно до тих стресових подій,які переживає героїня.

-Як би ви себе відчували на її місці?(особистісно-зорієнтована ситуація)

-Давайте пригадаємо сцену приїзду до Степана і Оксани гінця з України Яхненка.

-Яка мета приїзду гінця,як відреагував на цей приїзд Степан?

-Чи маємо ми право засуджувати його за лишню пересторогу?Що чекало на бояр,які нехтували наказами,волею царя?

-Чому на заборону Оксані передавати  товаришці гроші для допомоги братству і навіть тримати зв’язок зі своєю ріднею(небезпечно)Оксана відповідає покірною згодою,лише говорить з гіркотою про це?

(любов до чоловіка,розуміння трагічності ситуації,в яку вони потрапили:Степан в атмосфері доносів(за Яхненком слідкують)боїться не лише за себе,а й за Оксану-він знає,що таке підняти на дибу.)

А що ж?Хіба я тут не як татарка

Сиджу в неволі? Ти хіба не ходиш

Під нього слатися своєму пану,

 

 

 

 

Мов ханові? Скрізь палі,канчуки...

Холопів продають...Чим не татари?

Ну скажи,мій любий,чи довго нам ще мучитися?

Невже й загинем У своїй неволі?

Розтлумачити ім’я Оксани-чужоземка,Степан-коло,вінець

В чому символічність імен?

(Замкнуте коло,у яке Степан добровільно себе заточив,терновий вінець на його голові(теж коло) символізує страждання і муки,на які він прирік себе,свою дружину і часково народ) Євангельський вираз. Воїни римського намісника Іудеї Пілата перед тим як розіп’яти Христа, "сплівши вінець із тернини, поклали йому на голову, і дали йому в правицю тростину, і, стаючи перед ним на коліна, насміхалися з нього..." (Матф., 27, 29-30). У переносному значенні – страждання, мучеництво

Ось якими побачила героїв наша театральна трупа.

(інсценізація уривка-останнього діалога Оксани і Степана)

Бесіда:

-що запропонував Степан хворій Оксані?

-чому Оксана вважає повернення на Україну неможливим?

(Оксана рішуче відмовляється їхати на Батьківщину,їй соромно дивитися у вічі рідним і товаришам. Їй соромно,що коли на Україні кращі її сини гинули в боротьбі за волю,вона із Степаном були осторонь цієї визвольної боротьби.

Сидів-сидів у запічку московськім,

Поки лилася кров,поки змагання

Велося за життя там на Вкраїні,-

Тепер,як «втихомирилось»,ти їдеш

Того ясного сонця заживати,

 

 

 

 

Що не дістали руки загребущі,

Та гаєм недопаленим втішатись.

На пожарині хочеш подивитись,

Чи там широко розлилися ріки

Від сліз і крові?

Великим розчаруванням для Оксани стало гірке відкриття:її Степан - не той герой-борець,якого малювала її романтична уява, а звичайна людина,котра легко підкоряється обставинам

Я повинен

Холопом Стьопкою себе взивати

Та руки цілувати,як невільник,

То се нічого?

Тепер,Оксано,

Нам треба стерегтися так,щоб муха

Не підточила носа,як то кажуть.

Крий Боже схибити в чому,- пропала

Вся наша справа і громадська вкупі

Чи був патріотом Степан?

(Батько присягнув на вірність Переяславській угоді,вірячи,що при цьому він служив Україні. Син думає так само і намагається використати можливості царедворця для блага рідного краю. Хіба це не прояв патріотизму?

Він був патріотом,але не був героєм. Інша річ,що отой тихий,поміркований,обережний патріотизм часто призводить до нівеляції громадянської сутності людини. Степан ішов цією підступною дорогою.)

Усвідомлення неможливості будь-якої самостійної патріотичної дії ,а звідси-відмирання національних коренів,гірке відчуття власної непотрібності

 

 

 

 

Україні. Найболючіших страждань молодій активній жінці завдає не так фізична розлука з батьківщиною, як беззмістовне пусте життя. Героїня сама над собою вершить своєрідний суд,вважає невільницьке життя позбавлене смислу й особливого опору хворобі вже не чинить.

Ліна Костенко,здається,найкраще пояснила наведений діалог: «Це був час, коли московити спокушали соболями і переловлювали козацьких гінців. Коли був арештований і відправлений в Петербург Данило Апостол(останній виборний гетьман Лівобережжя).Коли Дорошенко склав булаву і доживав віку під Москвою. Коли Полуботок помер у фортеці,інші ж були випущені на волю аж після смерті Петра І»

Чим покриті «чисті»Степанові руки? З чим порівнює їх Оксана?

Як ви розумієте образ заржавілої шаблі?

(цей самий образ зустрічаємо у вірші «Товаришці на спомин»,в поезії «Зимова ніч на чужині»,в «Епілозі»)

(боротьба батьків  в минулому: серед молоді немає кому боротися)

У батенька була шаблюка..

Вони її закинули...ми з братом

Знайшли...в війну побавитись хотіли...

Не витягли...до піхви прикипіла...

Заржавіла...Отак і ми з тобою...

Зрослись,мов шабля з піхвою...навіки...

Обоє ржаві...

ЇЇ в’язало слово, дане Степанові, його в’язало слово, дане цареві.

Чому Оксана покладає на Степана надії?

Борцем не вдався ти,та після бою

Подоланим подати пільгу зможеш..

 

 

 

 

Як ти не раз робив.

Метод «мікрофону»:

-Висловити свої роздуми з приводу життєвої ситуації героїв твору

-Чи є  актуальним цей твір?

-Які висновки повинні зробити ми,українці 21 століття?

-Інші герої твору:Іван ,Ганна,мати Степана. Коротка характеристика

ІV.Підсумки уроку

«Обери позицію»

-Хто вам більше імпонує: козак Степан, який бореться за вільну Україну збройним шляхом, чи боярин Степан, який подоланим подає пільги?

Вчитель:

Кожна людина сама будує своє щастя. І дехто мріє знайти його на чужині. Та якими б багатствами людина не володіла,виявляється,що для повноцінного,духовно багатого життя їй потрібен зв’язок з рідною землею. Підтвердження –слова Богдана Лепкого: «Землі триматися треба,бо як відірвемося від неї,то буде їй недобре без нас,і нам недобре без неї».І ми надіємося,що саме ви,майже випускники школи,зробите нашу країну такою, щоб ніколи в нашій історії не повторювалася доба Руїни,щоб не було таких особистих трагедій, як у героїв,про яких ми сьогодні говорили, щоб ніхто з українців не шукав щастя на чужині, а мав його на рідній землі.

-Прослуховування пісні Квітки Цісик «Журавлі»

Домашнє завдання.Написати листа до одного з героїв твору