Література «Казкова країна» . Створення авторської казки "Казка про Україну"

              Добрий день, мої малятка

              Любі хлопчики й дівчатка!

              Йшла я довгими  стежками

              Через луки, гори та ліса

               І торбину із казками

              За плечима вам несла.

              Та у дальнім дивнім гаї,

              Як він зветься не згадаю,

                                            Довелось зайчат зустріти,

Просять казку розказати.

Що, скажіть, мала робити?

                                             Торбу треба розв’язати.

                                            А зайчата довгі вуха,

 Люблять казочку послухать.

Тож я сіла під кущ калини

Все кажу казки нові.

Потім глянула в торбину –

Залишилось тільки дві.

Е-е-е,- сказала я зайчатам

Мушу з вами попрощатись.

Бач як довго засиділась

Ну бувайте, бо біжу.

Ще дві казочки лишилось

То малятам розкажу.

      Давно-давно, а коли саме, вже й ніхто не пам'ятає, жила собі маленька дівчинка. Звали її Україна. Гарненька була вона, мила й привітна, а личко її прикрашала добра посмішка. Найкращими її друзями були пташки, метелики, лісові тваринки і все-все живе, що було навкруги. З пташками Україна любила співати, особливо вечорами, коли солов'ї затягували свої чарівні пісні. Для метеликів Україна висаджувала дивовижні різнобарвні квіти, що встеляли галявинку навколо будиночку. Лісові тваринки любили заходити до України в гості, адже вона завжди їх частувала усілякими ласощами. Окрім того, дівчинка була надзвичайно працьовита, встигала вона і за будиночком доглядати, і на городі поралась, вечорами вишивала і завжди знаходила час  аби приголубити своїх маленьких друзів.

      Та одного разу завітала до дівчинки в гості Зла Чаклунка.

• Так он як ти живеш, моя дорогенька дівчинко? Чепурненька хатинка: квіти, ягоди. Довго я вже тут не була і поки що не накоїла ніякого зла. Та нічого. Все ще попереду.                                   

      Зірвала чаклунка одну ягоду із куща калини та поклала собі до рота. Враз обличчя чаклунки змінилося.

• Фу, гидота! – вигукнула гнівно зла чаклунка. Та нічого. Я тут все зламаю, потрощу, спалю. Як же я люблю руйнувати. Адже руйнувати – це не будувати. Між іншим, де це мій Лісовик. Лісовику! Агов! Де ти!
• Тут я, тут. – обізвався Лісовик. Ну що на цей раз потрібно руйнувати?
• Ось, бачиш хатину.
• Ага. То що, я буду починати?
• Та стій, дурню, не зараз. У хатині дівчина. Її звати – Україна.
• Гарне ім’я, ласкаве.
• Та щоб я більше такого не чула,- гнівно гримнула на Лісовика Чаклунка. Зараз поряд з дівчиною її вірні друзі сильні та надійні.
• Ну тоді я пішов.
• Та стій, дурню. Почекаєш коли всі розійдуться, викрадеш дівчину та приведеш до мене. Нехай мені служить.
• Добре, хазяйко. Усе зрозумів. А винагорода буде?
• Буде, буде! Іди геть! Ну що, Україночко, я прийшла, а ти мене і не чекала. Здається іде, треба сховатися.
• Ох і втомилася я,- витираючи піт промовила Україна. Сяду під кущем калини та трохи відпочину. Сіла дівчинка під кущ, прихилила голову і не помітила як заснула.

Та Ангел-охоронець ніколи не залишав дівчинку саму. І цього разу прийшов, щоб оберігати її сон.

• Спи. Спи солодко, моя дівчинко. Нелегка доля на тебе чекає, але я завжди буду поруч з тобою. І подарую тобі дві стрічки – жовту і блакитну. В них – сила небес. Я вплету їх твоє волосся і як тільки ворог торкнеться їх – згине, як роса на сонці. Пам’ятай про це, Україно.
• От халепа. Тільки цього мені бракувало, - гнівно промовила Зла Чаклунка. Треба стрічки ці викрасти. Тільки Чаклунка наблизилась до дівчинки, як  зібралися всі її вірні друзі: пташки, ведмежата, зайчики і, навіть, малесенькі мишки. Стали всі стіною навколо України, аби захистити дівчинку. Чаклунку це дуже насмішило, вона зухвало викрикувала: «Що мені маленькі пташки і зайці? Геть з дороги!». Та ніхто не відступив, тваринки лише ближче притулились до України і навіть не думали тікати. Дівчинка щиро посміхнулась і прокинулася.
• Дивно, щойно увісні я бачила янгола. Він щось казав мені про силу небес. Що це? Стрічки! Він справді був тут?! Що ж він мені ще казав? Не пам’ятаю.
• Ну що, дівчинко. Немає твого Янгола, тому хутко виконуй усе, що я тобі наказую.
• Не бути цьому,- казали звірятка. Зараз отримаєш в нас на горіхи.
• Та зупиніться. Скільки вже можна сваритися? Давайте краще будемо жити дружно, – благала дівчина.
• Та навіщо мені це потрібно,- крикнула Чаклунка і щосили шарпнула дівчину за косу в якій були вплетені стрічки. Враз руки Злої Чаклунки почали зникати. Із страхом Чаклунка почала кричати
• О! Ні! Що зі мною?! Я втрачаю свою чаклунську силу! О ні! Рятуйте!
• Так ось про що казав мій Янгол? Він казав, що коли ворог торкнеться  стрічок, він втратить свою чорну силу. Значить Чаклунка більше не зможе нам зашкодити! А це означає, що ми знову будемо милуватися безкрайнім небом, слухати спів птахів, пити джерельну воду, випікати духмяний хліб і пригощати добрих людей.

Більше Злої Чаклунки ніхто і ніколи не бачив. А Україна і досі живе у тому будиночку, співає чарівних пісень і сіє навкруг свою щиру любов і доброту.