Література рідного краю (Харківщина). Поезія Ніни Супруненко

Література рідного краю. Поезії Ніни Супруненко13.09

Поезія для мене - це ще один спосіб існування й самовираження. Це можливість висловити свої почуття і переживання та донести їх до інших. "Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі" (Ліна Костенко).  Поезія - це одна із тих небагатьох речей, які здатні змінювати світ. Часто поезія - це сповідь, молитва, порада. Так чи інакше, це крик або шепіт душі, це така собі містика, бо автор відчуває певний зв'язок із надприродним, божественним. 

За що люблю поезію наших земляків, так це за те, що можу особисто поспілкуватися із сучасниками, або усвідомлювати, що ходжу тими ж вулицями і стежками, що й видатні люди Харківщини.

Творчість сучасних поетів, письменників рідного краю безцінна. Читаючи їх твори, ми ще більше розуміємо і відчуємо красу і неповторність рідної землі, вчимося розуміти найголовніше – добро наших сердець, чесна праця й благородні діяння ніколи не пропадуть марно, бо вони є найдорожчими людськими цінностями.

Народилася поетеса на Полтавщині. Дитинство було дуже багате: батьки, старша сестра, двоє бабусь і двоє дідусів. Саме їм, своїм бабусям, присвятила Ніна Супруненко вірша«Бабусині рушники»: На полотні життя буяло!Бувало, й місяць вже бліднів,А все мені здавалось мало. Тих квітів, колосків, птахів!

Після закінчення школи — навчання в Лохвицькому медичному училищі . Потім одруження і переїзд до чоловіка в Харків, далі вступ на стаціонар до Харківського державного інституту культури на режисерське відділення. У 1990 році вийшла перша збірка поезій «Дарунок долі», яку поетеса присвятила батькові Антону Івановичу Микитенку. У 1992 році за цю книгу її прийняли в члени Спілки письменників України. У 1996 році — збірка «У лабіринтах болю і розлук», потім «Ластівка надії».

Основні мотиви поетичних збірок Ніни Супруненко: роздуми про сенс життя, зв'язок поколінь, любов до рідного краю, глибина і складність кохання . Її вірші йдуть від самого серця: Народилося слово непросто, нелегко,Я йому щирість серця свого віддала. Щоб крилатим було і летіло далеко. Щоб і музика в ньому, і пісня цвіла!

Як і кожен поет, Ніна Супруненко живе у своїх творах, які наповнені високим прагненням до добра, миру, щастя, любові. Я так далека від міського шуму, Я так близька до трав і до зірок… Н. Супруненко

Не набридне мені нізащо – Хай би тисячу літ прожила! – Ця земля у світі найкраща, Сад, що дід посадив край села, … Обіймаю землю руками І вустами цілую траву – Я все більше люблю з роками Рідний край. У якому живу. Н. Супруненко

Донька Ніни Супруненко – молода талановита художниця. В оформлені книг «Сонце осені», «Межа часу», «Щоденник пам’яті» використано живопис Олесі Супруненко

Поезії Ніни Супруненко перекладені на інші мови народів світу, друкувалися в Австралії, Вірменії, Великобританії, Білорусі, Німеччині, Польщі, США, Чувашії, але серце поетеси належить Україні: Залишила Італію і Францію, Монако і Іспанію – додому! Приїхавши сюди, я мала рацію: Тепер поїду лікувати втому Від сервісу та розкоші Європи. Борщ український готувати вдома, Вже буду я ні крапельки не проти, Де все таке близьке й таке знайоме!

Ніна Супруненко пише багато і, здається, немає на світі сили, яка б зуміла стишити її поетичний запал. Натхнення для неї – річ звична, як щось на кшталт дихання або заварювання кави у себе на кухні у час ранкового просоння. На заваді творчості часто ставала робота, про що поетеса щиро зізнається: Ми не належимо собі й на йоту – Яка свобода вільного митця?! Завжди на плані першому – робота, Якій нема ні краю, ні кінця.

.… Книги – це діти мої. І діти, і книги – на щастя! Є – народжені, є – ні. Це ті, що не мають ще назви… Н. Супруненко

Чудовий світ і вся земля свята,Та найсвятіша – Україна наша: Вона, єдина, в будні і свята. Наповнює життя стражденну чашу.  Ми – українці і своя земля. Для нас завжди найкраща в цілім світі,Ми любимо її зблизька, здаляІ нею вічно щедро відігріті. Не віддаляють гори, берегиІ не роз’єднують недобрі люди…Нехай не зазіхають вороги. На Україну – долі їм не буде! Впаде незмінно кара за гріхи: За зраду, крик дитини, смерть солдата…І будьте певні, підлі вороги: Вас, врешті, прокляне і власна мати. 2014р.

Твори письменниці дарують нам надію на те, що слово в літературі живе, принаймні, мусить жити і освітлювати щирим чуттям і мудрістю наш нелегкий час. Вдячна Небу, Водам, Долі, Людям За усе, що знаю на Землі! Ще і щастя, й радість в світі буде – Сонце не сховається в імлі! Осінь – тільки осінь і не більше – І зима засніжена мине І, як листя, зарясніють вірші, І весна захопить знов мене!

Живіть, усі сини Вкраїни! Хай вас оберіга Господь! Щоби ніхто вже не загинув Від зрадників і від заброд. Живіть усі! Нехай Герої Вас захищають із Небес! Вони вже заплатили кров′ю За Батьківщину, мир і честь… 25.07.14 Харків – Полтава

Цінуймо миті – будь-які! – життя, Бо, як відомо, в нас воно єдине. Перлини цінні – наші почуття До одне одного й до України.