Література рідного краю. «Я ваша!.. Сеї ж я землі дитина» (Життя і творчість Уляни Кравченко).

Тема. Література рідного краю. «Я ваша!.. Сеї ж я землі дитина»

(Життя і творчість Уляни Кравченко).

 Мета: ближче познайомитись із життям і творчістю землячки Уляни Кравченко, «книга життя» якої розкрилась у  місті Миколаєві; виховувати любов до рідного краю, до рідної мови, шану до рідної культури.

 Тип уроку. Засвоєння нових знань

Форма уроку. Урок-подорож

Обладнання: портрет поетеси, ноутбук, проектор, виставка творів.

Епіграф:                                          Хто не знає свого минулого, той не   вартий

свого майбутнього. Хто не шанує видатних

           людей свого народу, той сам не годен пошани.

 М. Рильський

 

Хід уроку

І. Організаційний момент.

*Слово вчителя.

Ми закінчили вивчати життєвий і творчий шлях однієї з найвідоміших поетес України – Лесі Українки. І сьогодні ми поговоримо про не менш талановиту жінку, проте маловідому, на жаль. Та перш ніж ми перейдемо до вивчення нової теми, прошу мені сказати …

ІІ. Актуалізація опорних знань

*Бесіда

-Діти, яких відомих людей Дрогобиччини ви знаєте? (Діти відповідають)

*Вступне слово вчителя.

Справді, Дрогобиччина багата на  відомих людей. Вона дала нам: письменника, вченого, перекладача, філософа, громадського діяча Івана Франка,  українського  філософа, астронома, астролог, першого  українського доктора  медицини  Юрія  Котермака , відомого  як Юрій Дрогобич, і , звичайно, скромну патріотку Уляну Кравченко та багатьох вірних синів і дочок України.

 

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку.

IV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.

І. Вступне слово вчителя

Сьогодні у нас незвичайний урок,   урок-подорож. Всі люди мріють потрапити в майбутнє, проте сьогодні ми не мандруватимемо майбутнім, а повернемося в минуле.   Бо, «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Хто не шанує видатних  людей свого народу, той сам не годен пошани», - говорив М. Рильський . Тож зараз ми подорожуватимемо сторінками  життя маловідомої нам поетеси, скромної патріотки, літературної «сестрички» Івана Франка Уляни Кравченко.

 

*Запис в зошит теми та епіграфа  уроку.

-Зупинка №1 (Дитинство)

*Слово вчителя.

“Книга мого життя розкрилася одного

незвичайного дня. Була весна і

Великоднє Свято”

                    Уляна Кравченко

 

Тоді, коли цвів ранній квітень у садах
і зеленіло все весняно –
в хатині, в Миколаєві маленькім
родилась дівчина Уляна.
Вона весну перетворила в пісню,
Навчала в школах рідне слово
І виганяла темряву з-під стріхи –
Франка надія і опора.
Ті самі липи і Високий камінь,
Стежки все ті ж, що і колись.
Я знаю, ти живеш із нами,
бо мрії всі твої збулись.
 

Виходить дівчинка Уляна Кравченко:
Я ваша! Сеї ж я землі дитина, бездольні люди!
Одна мене і вас веде стежина на працю й труди.
Спішу в дорогу цю, що перед нами лежить, покровом
імлистим вкрита… вся вогка сльозами, і сію слово.
Коли ж мене лиша при трудах сила, як цвіти в’ялі
не хилюся, лечу скріпити крила в світ ідеалів…
І знов вертаюсь, де мене ждуть труди і скорбна чаша,
Щоб з вами жить для вас, бездольні люди. І знов я ваша!

 

*Вчитель

Так, вона наша.     Німкеня за походженням Юлія Юліївна Шнайдер, що виступила згодом у літературі під псевдонімом Уляна Кравченко, народилася 18 квітня 1860 року в містечку Миколаєві на Дрогобиччині в сім'ї повітового комісара. Чарівна природа Миколаєва була їй колискою в дитинстві. Дівчинку захоплював швидкоплинний Дністер і невеличкий Чорний Потік. М’якою зеленню милували її навколишні ниви і ліси. А на горі Галі купалась у золотім промінні сонця, збирала запашні польові квіти.
Про квіти склала поетеса багато віршів.

 

*Сценка (Уляна Кравченко сидить на стільці і плете вінок)
 

Декламатори-«проліски»:
Сонечко сіяє повне сили й хвали,
Вітерець тепленький віє між лугів -
А з небес блакиту, із спокою царства
Весну нам віщує жайворонка спів.
Весну нам віщує – хоч весна з зимою
Ще нераз завзяту боротьбу ведуть –
Молодую зелень – прапор перемоги
Ще і сніг покриє, і зморозить лють.
Не тривожся, серце! Бач, з снігів і льоду
Квіти розквітають в захисті сосон –
До світла і тепла, до життя і сонця
Проліски піднесли ряд дрібних корон.

 

Декламатори-«конвалії». Дзвіночки конвалій покрили діброву,
Ах, глянь, що в дзвіночках тих чару і дива,
І квітів тайну зрозумієш ти мову,
У тебе ж, дитино, душа так чутлива…
Любов до природи – велика то сила,
Що розкішно тобі буде серце поїти.
До діл вона добрих подасть тобі крила,
Дитино, хай будуть з тобою все квіти!
 

Декламатори-«лелії»:
Бачиш, доню, цвіт лелії, що нині зацвів,
Одягом велично-пишним весь сад прикрасив.
Стебло струнке несе високо над дрібний хабаз –
А на сніжнобілих шатах плям нема ні раз.
В чаші скарб ховає – росу чисту, як алмаз –
Бо красу велику, чисту цвіт з’єднав цей враз.
Нашому садку цілому надає краси …
Серця чистого картини, доню, бережи.

 

Декламатори-«незабудки»:
1.Квітко з зіркою ясною, квітко ніжна з синім оком,
а відкіль ти тут узялась над водою, над потоком ?
2.Як огрілася землиця від весняного проміння,
так на крилах теплий легіт тут заніс дрібне насіння.
1. Хто ж тебе поїв і ростив, зберігав тебе, як треба,
малював листки і цвіт сей, цвіт, що має колір неба?
2. Дощик і роса поїли, вітер колисав легенько –
цвіт мій сонце малювало, ростила земля, мов ненька.
1. Ще скажи, як звешся, квітко, я тебе так полюбила,
до життя яка, скажи ще – тут тебе призвала сила?
2. Незабудкою я звуся, се затям, дитино мила,
а життя мені дала та, що й тобі, могутня сила.
Цвіт дрібненький незабудки хай прикрасою все буде,
хай за щире, добре серце не забудуть мене люди.

 

Квіти! О, вітайте, квіти, ви весни найкращі діти !
По снігах і хуртовині мир віщуєте людині.
Ледве вкрили ви леваду – серденько знайшло розраду
Чар принесли ви з собою пахощами й барв грою.
Діти любі, чемні діти – ви й в житті неначе квіти,
В личку щирість вам зоріє, око і душа радіє.
Ваша ніжність, ваша врода – се для мене осолода.
Забуваю зло і муку, виджу щастя запоруку.
Серед зілля маєвого і проміння золотого
Як вас бачу, любі діти, ви, життя найкращі квіти,
Вірю, здобудемо долю, правду, і добро, і волю.
У розкоші потопаю! Діти! Ви завдаток раю!
Танець квітів

 

Батько майбутньої поетеси, Юлій Шнайдер, хоч служив комісаром при старостві Жидачівського повіту, та вважав себе народовцем. Іноді друкував у газеті«Галицька зоря» вірші. Дочку свою навчив української мови. Змалку привчав дівчинку все робити як слід – «в житті шукати ідеалу». Коли дівчинці  було 10 років помер батько.

 

Вихованням дівчинки клопоталась її мати, Юлія Лопушанська. Вона походила зі  сім’ї священика, тож була вихована в релігійному дусі, сама змогла прищепити дочці найкращі людські риси. Юлина мама гарно, задушевно співала українські та польські народні пісні. Тому з дитинства дівчинка полюбила чарівність українського слова, мелодійність рідних пісень. Це вони виховали її лагідною і скромною, сповнили серце любов’ю до людей. Уляна Кравченко втратила матір під час учителювання в Стоках поблизу Бібрки.

 

Декламатор:
Щаслив, хто рідну матір має, хоч зморшки вкрили вже чоло,
на світ спокійно споглядає, не знає, що то в світі зло.
Для матері ти все дитина, хоч ти розрісся, наче дуб;
вона піклується тобою, хоч в тебе сивіє вже чуб…
Ти все для матері дитина, ти ціль життя її і зміст;
Вона тобі вінки сплітає, для тебе досягає звізд.
Вона все дбає, пам’ятає, готовить тисячі утіх,
Вона, як ангел-хоронитель, змете з дороги зло і гріх.
У мами захист-оборона у кожну мить і вдень, і в ніч;
У горю поцілунок мами осушить сльози з твоїх віч…
Під доглядом її ти ставиш свій перший крок на шлях життя,
коли шал юний тягне в пропасть – при тобі матінка твоя!
І жертв немає завеликих, щоб рятувати, зберегти;
вона для тебе все жертвує – її дитина-ти!
Ах, серце матері незмінне: його часу не знищить зуб;
для матері ти все дитина, нехай і сивий в тебе чуб…

 

Юлія здобула освіту вдома. Учителькою її була німкеня Аврелія Учік, котра після лекцій охоче говорила з ученицею на літературні теми.

Понад 10 років родина Шнайдерів мешкала в Миколаєві в будинку письменника Миколи Устияновича. Саме тут Юлія вперше прочитала твори Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Марка Вовчка, Григорія Квітки-Основ’яненка, відкрила для себе творчість Й.Гете, Ф. Шиллера, Г.Гейне, В.Гюго, Жорж Санд.

Звісно, що це сприяло пробудженню її літературного таланту.

“Я вже дитиною чула, відчувала свою окремішність,

окремішність нашу як роду natione Rutenus, русин

(українець) за національністю”

 

-Зупинка  2  “МОЄ ПОКЛИКАННЯ –  ВЧИТЕЛЬ”

“Обов’язки учительки тяжкі, но поезія каже убожати обов’язки, які вони і суть, кажучи:обов’язок – єдине щастя”      Уляна Кравченко

Сьогодні прохаю всі небесні сили,

Щоб дали мені спокій до праці, 

До здобуття світла, щоб я могла сповняти Службу,

Тиху Службу для Бога, для рідної землі…”

 

У 1877 році шлях дівчини простелився до Львова, де навчалась вона в учительській семінарії. Саме тут професор Омелян Партицький першим відкрив у неї письменницький дар, давав їй читати твори передових письменників.

 

Заохочувана  Омеляном Партицьким, здійснила свої перші літературні спроби. Саме професор О. Партицький помістив вірші Уляни Кравченко в журналі “Зоря”.

У семінарії чіткіше окреслюються суспільні погляди дівчини:

“Я справді революціонерка – хоч поки що без гасла,

Цілою істотою ненавиджу гнету, насильства та

 відчуваю нашу правду  та наше право на існування”

 

У 1881 році Юлія Шнайдер закінчила навчання й одержала призначення на роботу в Бібрку. Назавжди залишила вона місто Миколаїв.

Понад сорок років пропрацювала вона сільською вчителькою Галичини.

Про свої враження і захоплення від перших років праці вона розповіла у творах «Спогади вчительки» та «Перший рік практики». Її серце завжди переповнювалось великою і ніжною любов’ю до дітей.

 

Мило мені з дітьми в класі, мовби нічого поза ними в світі не існувало. Добре мені в моїм новім житті, весело на дорозі нових обов’язків. Усміхом милим і посміхом щирозолотим принаджують мене діти до себе. Діти, діти, велика Божа благодать! Чарують мене ваші ясні головки, личка рум’яні, живі очі і слова дзвінкі – срібні слова! Хочеться мені вас приголубити, взяти в обійми і промовляти до вас найніжнішими словами…

 

З великим завзяттям береться вона до вчителювання. Але байдужість місцевого шкільного начальства,  інтриги заздрісних викладачів створювали безліч  перешкод на шляху до сумлінного служіння справі виховання дітей. Молода вчителька всі сили віддає школі, працює над своєю самоосвітою, готується до кваліфікаційного екзамену на вчительку середньої школи, однак не має справжнього душевного задоволення. І вона віддається літературі.

Вчителювання в Бібрці закінчилося для Уляни Кравченко невдало. На офіційних виборах так званої “сталої вчительки” було відзначено її бездоганну працю, але на посаду призначили іншу особу.

У 1884 році Уляна Кравченко розпочала новий навчальний рік у сусідньому з Бібркою селі Стоки. До цього тут не було школи. Сільська громада погодилась доручити  її організацію молодій вчительці. Долаючи всілякі труднощі, в будівлі  без даху, без підлоги й без вікон вона протрималася декілька осінніх і зимових місяців, а далі, завдяки допомозі та клопотанню Франка, перебралася до Львова, де почала викладати в шестикласній українській школі для дівчат.

 

Однак довго вчителювання Уляни Кравченко у Львові не тривало. Ті звинувачення в прихильності до фонетичного принципу написання українських слів ( на противагу офіційно затвердженому етимологічному), в популяризації Франкових ідей і звільнили з роботи.

Не маючи засобів на існування, вона виїхала зі Львова восени 1885 року.

Деякий час працює вчителькою одного поміщика в селі Руденки на Львівщині, потім – два роки в селі Лужок Долішній на Дрогобиччині. З 1888 по 1920 рік з невеликими перервами викладає в школі селя Сільце.

 

Ти питаєшся, дитино. що треба любити –
Бога полюби, що каже сонечку світити.
Тата й маму полюбити нам усім потреба –
бо вони тобі защита, придана із неба.
Полюби людину бідну, наче свого брата,
най тобі ще будуть милі рідний край і хата.
Полюби в природі квіти, всю красу, всі дива –
серцем обійми вселенну і будеш щаслива!

 

Під час учителювання на Дрогобиччині Уляна Кравченко виходить заміж за Яна Нєментовського.

 У них народжується троє дітей – Нуся, Дора, Юрій.

 

-Зупинка 3

“УЛЯНА КРАВЧЕНКО – ЛІТЕРАТУРНА “СЕСТРИЧКА” ІВАНА ФРАНКА”

«Мої учні бачили в моїй кімнаті світлину нашого дорогого письменника. Вони чули від мене, що Франко убого одягається та носить селянську вишивану сорочку і були би ми його навіть серед юрби пізнали» 

 

* Згадай мене, милий, та згадай весною,

Як перша фіялка до тебе всміхнеться.

Фіялкою – тямиш? Квітчав запашною ти мою голівку.

Ох, і досі сниться!

 

Згадай мене, милий, та згадай весною,

Як весільну пісню соловій зачне.

Колись його співи ти вітав зі мною,

Як соловій весну, ти любив мене.

 

Згадай мене, милий, та згадай вечером весною,

Як лиш заморгають зорі із небес.

Колись в таку пору думкою одною

Ми летіли в царство любові, чудес.

 

Згадай мене, милий, та згадай мене літом,

Як синенький блават у житах цвіте.

Мов у твої очі за твоїм привітом

Я у них дивлюся. Ох, та це ж не те!

 

Згадай мене, милий, в осінню пору,

Як вітер по полю в’ялий лист несе.

В такий час мені ти про любов незмінну

Говорив, про щастя. Ох і де те все?

 

Згадай мене, милий, та згадай зимою,

Як білим коверцем вкривається земля.

І мене покриє вона пеленою.

А що ж ти? Ох, весно, юносте моя!

 

*Вчитель

Восени 1883 року редактор журналу «Зоря» О. Партицький, якому Уляна Кравченко переслала свої твори, передав їх Івану Франкові для оцінки. Переглядаючи рукописи, І.Франко натрапив на вірш «Згадай мене, милий». Поезія йому сподобалася, він доробив її і надрукував, а авторці написав теплого листа, щиро заохочуючи до літературної праці.

 

 

Спогади Уляни.

 «З великим здивуванням відібрала я в перших числах листопада лист, адресований до мене незнайомим письменником. Був це перший лист від І.Франка. Незнайомий, але споріднений духом – вирішив мою долю. Початкові листи довгі, писані ще як до незнайомої товаришки-поетеси. Зміст їх – це вказівки, поради і наука великого митця слова».

 

*Слово вчителя

З тих пір між ними виникає щире листування, що не припинялося до самісінької смерті

Івана Франка. У своїх листах поет рекомендував Уляні Кравченко, які праці вивчати, що читати, яким шляхом іти до здійснення своїх мрій.

Він також багато сприяв і допомагав у виданні поетичних творів письменниці – віршів та оповідань. Саме Франко упорядкував і підготував до друку першу її збірку, що вийшла 1885 року, і видав власним коштом другу.

 

14 грудня 1883 року приїхав І. Франко у Бібрку, де відбулася хвилююча зустріч.

 

*Сценка

Іван Франко. Панно Юліє! У Вас є далеко більша спосібність до поезії, і то ліричної поезії, ніж до повісті,  і я радив би Вам працювати на тім полі…

 

Уляна Кравченко. Не знаю. Та гадаю, що мені треба лишитися при прозі.

 

Іван Франко. По перечитанні Вашої повісті «Настрій душі» я переконаний, що у Вас більша спосібність до писання поезії.

 

Уляна Кравченко. Щиро вдячна за книжки,що недавно вислали мені залізницею. Вони мені зараз доконче потрібні.

 

Іван Франко. А це Вам Шевченка «Марія». Єсть се, по моїй думці, найкраща перла нашої поезії, - читайте її, вчитуйтесь, і пильно придивляйтесь, як можна речі, на око прозаїчні, піднести до високої поезії… Для Вас конче є студіум поезії української реальної.

 

Уляна Кравченко. Пане Франко! А що Ви скажете на цей вірш,що зовсім недавно написала.

 

Іван Франко. … він, безперечно, є найліпший зо всього, що Ви досі написали, і буде окрасою нашої лірики…

 

Уляна Кравченко. Кажете присилати багато віршів – тож посилаю. Що Вам подобається,то пустіть в світ, най летять

 

-Зупинка 4

“ЖИТТЯ  ЗА МЕЖАМИ БАТЬКІВЩИНИ”

На початку 30-х років ХХ століття Уляна Кравченко з родиною переїжджає до Перемишля. На жаль, син загинув на війні у 1918 -1919 роках у лавах польської армії, тому з нею є лише її дочки -   Нуся і Дора, які допомагають мамі у громадській діяльності. За межами Батьківщини Уляна не покидає творчої діяльності.

У 1930 році викладачі гімназій Перемишля прийшли привітати Уляну Кравченко  із 70-літнім ювілеєм.

 

До самої смерті Уляна Кравченко не забувала свого вчителя і наставника Івана Франка. Вона упорядковує архів, зокрема епістолярій Івана Франка й твори, йому присвячені.

Із проханням про видання цих матеріалів звертається до Володимира Гнатюка:

“Звертаюсь з тим довір’ям до Вас, яко до знайомого, гадаю, що Товариство ім.Шевченка, шануючи пам’ять великого покійника, добре зробить, коли допоможе в виданню творів тій, що тішилася приязню щирою, безінтересовною тільки для спільної ідеї, котру Він в листах і книжках, приславних з підписом своїм, все дорогою сестричкою називав”.

 

У 1940 році – Перемишль святкує 80-річний ювілей Уляни Кравченко. Незважаючи на свій вік виступає в радянській пресі з віршами й статтями, проводить громадську роботу.Жителі Перемишля обрирають Уляну Кравченко своїм депутатом, поетеса також стає членом Спілки радянських письменників України.

На вісімдесят восьмому році життя, 31 березня 1947 року, Уляна  Кравченко померла в Перемишлі. Там вона й похована.

“Нехай душа розбудиться зі смутку,

за нами ніч – не гаймося, жінки,

І славну славу закріпім…”

 

-Зупинка 5 “СВІТ ПОЕЗІЙ»

“Нехай мій труд прискорить день

розквіту моєї рідної країни…!”

 

Після виходу першої збірки «Prima vera» (1885) поетеса здобула популярність серед читачів. Для творчості Уляни Кравченко характерна щира людяність та спiвчуття до знедолених, тонкий лiризм при зображенні краси природи. У своїх творах вона не раз зверталась до теми призначення поезiї i мiсця поета в життi суспільства.

На рахунку поетеси шість збірок поезії. У більш зрілому віці Уляна Кравченко писала переважно твори для дітей і юнацта, ці поезії складають її останні чотири збірки. Близько двадцяти п'яти років з 1890 р. поетеса виступала з творами для дітей у журналі «Дзвінок».

Поетичнi збiрки

Prima vera (1885)

На новий шлях (1891)

В дорогу (1912)

Пролiски (1921)

Лебедина пiсня (1924)

Шелести нам, барвiнку (1932)

 

V. Закріплення вивченого матеріалу

*Запис в зошит (роки виходу збірок)

*Складання сенкану

*Складання інформаційного грона

*Метод мікрофон

-Що найбільше вам сподобалось на уроці?

-Чи сподобалась вам поезія Уляни Кравченко?

 

VI.Підсумок уроку. Оголошення результатів учнів на уроці.

 

VII. Домашнє завдання.

Вивчити будь-яку з поезій Уляни Кравченко напам’ять.