Літературна подорож "Кольоропис долі життя і творчості Тараса Шевченка"

Тема: Кольоропис долі життя і творчості Тараса Шевченка

Розділ програми: «ТАРАС ШЕВЧЕНКО» 9 клас

Заняття  підготувала

Купрієнко Тетяна Василівна,

вчитель української мови та літератури

Славутицької ЗОШ I-III ступенів № 3

м. Славутича Київської області

І на тім рушничкові

Оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

Андрій Малишко

 

Мета літературної  подорожі за життям і творчістю Тараса Шевченка:

-виховувати в дітях на прикладі життя й діяльності Кобзаря любов до рідної землі, свого народу, його мови й культури, вміння перейматися словом Шевченка, усвідомлення власної ролі й відповідальності в майбутньому за долю нашої держави; розвивати предметну компетентність -розуміти  життєвий подвиг особистості в умовах підневільного становища нації в першій половині ХІХ ст.

Обладнання :мультимедійне. На інтердошці  дошці –  тема заняття, слайд – «вивішений білий чистий рушник».Зала прикрашена українськими рушниками, фотоілюстраціями із життя сучасних українців; вивішені фотокартини Шевченка та ілюстрації до його творів; на видному місці в кабінеті – афоризми з його творів; на дошці – фотоматеріали щодо біографії письменника; учнівський малюнок Шевченкової хати.

Хід заходу

Учитель: «Благослови, Божа мати, наш захід розпочати!»

Без оголошення звучить пісня на слова А.Малишка «Пісня про рушник»

(«Рідна мати моя…» ) (виконують учні) та перегляд відео «Пісня на слова А.Малишка «Пісня про рушник, у якому учні спостерігають красу вишитих українськими майстринями рушників. »

Вчитель: Шановні діти, гості! Зібралися ми для вшанування слова і пам’яті Шевченка, щоб іще раз уявно пройти кольорописом  долі Тараса  Григоровича Шевченка. Наш кабінет прибраний рушниками. Тут і домотканий , і вишиваний аж із Житомирської області м. Овруча, і наші з  Чернігівської та Київської областей ,а також з сусідньої Білорусії.

-Чим є рушник у житті українців?

-Якими найчастіше кольорами його вишивають?

- Що символізують червоний і чорний кольори? У долі червоне та чорне –поряд.

На це питання нам відповість пісня Олександра Білаша на слова Дмитра Павличка «Два кольори» (виконують учні).

9 березня за канонами церкви – День святого Тарасія. Що це – збіг обставин?

Сьогодні ми будемо вишивати на цьому білосніжному рушникові кольоропис  долі нашого поета Тараса Григоровича Шевченка.

Рушник поки що чистий, бо не з’явився на світ Божий той, кому судилося стати пророком України.

Слово надається екскурсоводам-учням 9 класу, котрі проведуть нас стежинами Шевченкового роду.

Учня виходять до дошки, на слайді  - зображення хати Шевченка.

Учень 1.

9 березня 1814 року

В похилій хаті, край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

 

Входять малий Тарас і його мати.

Мати.

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини.

Нам вік приходиться робить,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово – і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди – з краю в край

Лютує панство ненависне.

Росте неправда на землі

Згорьованій, сльозами змитій,

О любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Мої ви квіти нещасливі,

Коли безжальна смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

 

Тарас дивиться на хату.

Тарас.

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло... Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

 

Дивиться на матір і обнімає її.

 

Там матір добрую мою,

Ще молодую, у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихоїдолі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.

 

Тарас і мати, плачучи, виходять.

 

Яким же кольором ми позначимо на рушнику дитинство Шевченка? Чорним, бо він символізує сирітство хлопчика.

Надаємо слово екскурсоводам.

Учень1.

Повернемося у 1828 рік. Після осоружних поневірянь у дяка Богорського, диякона Єфрема, після пошуків щастя на ниві малярської науки у Стеблеві й Тарасівці, після наймитування в кирилівського попа Кошиця та двотижневого навчання в селі Хлипнивці – чотинадцятирічний Тарас потрапляє до двору поміщика Василя Енгельгардта, кріпаком якого був. Управитель контори маєтків Данило Дмитренко, помітивши метикуватість хлопчика, забрав його у прислугу. Тарас – спершу кухарчук, помічник канцеляриста, а потім – козачок у пана. То у Вільшаній, то у Будищі. В останньому селі йому подобалося більше: дивовижний став, парк, де здіймають до неба віти велетенські дуби, сад, квіти. Хоч і не до замилування було малому, та не помічати краси він не міг.

Учитель.

Радісними, світлими були в дитинстві Тараса й ті дні, коли він служив в управителя Яна Димовського, який допомагав йому пізнати світ, не забороняв малювати і навіть познайомив з художником-аматором Стапаном Превлоцьким. Шевченко завжди із вдячністю загадував свого добродійника.

Отже ,  позначаємо це на рушникові червоним кольорописом.

Учень2.

Старий поміщик, генерал-лейтенант помирає, Шевченко разом з іншими кріпаками переходить у власність його сина Павла Васильовича, що служив ад’ютантом Віленського військового губернатора.

Одержавши величезну спадщину, молодий Енгельгардт зажадав комфорту. І восени 1829 року зі Звенигородщини вирушає в далеку Литву валка. Панові у Вільно потрібні кучер, конюх, дворецький, лакеї, покоївки, інша челядь.

Вишиваємо чорну стрічку – розлука з Україною.

Учень3.

Умостившись на підводі, Тарас мовчки дивиться на золотаві стернища, на густі сади, вцяцьковані рум’янобокими яблуками. Яка багата і щедра Україна! Яка вона мила і дорога! І, як марево, попливли перед його очима картини власного життя. Страшне і безпросвітне минуле, але водночас радісне і світле. Яким би похмурим не було життя, людина очікує погожої днини, і нехай омріяне й не постане перед нею в усій повноті і красі, все ж зблисне промінчик. Бачить Тарас тата, високочолого, ясноокого. Оре чи засіває лан, натомиться, а вільну хвильку розгортає «Четьї-Мінеї», переповідає «житія святих і всіляких подвижників благочестя». Бачить матусю, безмежно залюблену в дітей. Усім шістьом, без винятку, вона до останку віддавала і серце, і душу. А он, ген-ген, за горою, бовваніють «залізні стовпи», на які опирається «край неба».

Учень4.

Ніби з пащеки долітає голос дядька Павла: «признавайся, сучий сину, де подів москалеві гроші?» І лясь, лясь різками! По спині, по плечах, по руках. Дядько мав насолоду, коли бив. «Не брав я ніяких грошей! Їй-богу, не брав!». А дядько лупцює, а мачуха в такт ударам єхидно промовляє: «Так і треба злодюзі! По заслузі! По заслузі!». Невситима і невтримна людська жорстокість. Над самісіньким вухом чує шепіт Яринки: «Братіку рідненький, знаю, що ти не брав, але збреши їм, бо вб’ють!».

Ніколи б не поступився Тарас, та Яринка просить-благає. Крізь град ударів проривається: «Не бийте! Зараз покажу, де гроші сховав!». Тільки як він покаже, коли грошей тих у вічі не бачив? Після короткого перепочинку знову побої. Мало не замордували дитину. Та москалеві-постояльцю гроші треба віддавати. Мусили продати юпку покійної мами. А згодом крадій таки знайшовся. Ним виявився мачушин улюбленець Степанко. Украв і сховав у дупло старої верби!

Робимо позначку чорною стрічкою – мачуха та червоною – любов до сестри Ярини.

Учень5.

Хіба раз ні за що ні про що дубасили малого Тараса! Та він теж знаходив нагоду дати здачі. Давав духопеликів кривдникам-ровесникам, а одного разу зв’язав п’яного, як квач, учителя і так відшмагав його так, що багато років поспіль згадували про це по всій окрузі.

Знову розпогоджується небо. Високі могили виринають за долинами, худоба травицю скубе, а поряд співучий голос Оксани Коваленко, такої ж як він, сиротини. Палахкотять ніжністю, добротою її оченята. Ой, Оксанко, Оксанко!

Виходять малі Тарас і Оксана.

Тарас.

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились.

Оксана.

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Тарас.

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

 

Обоє виходять.

 

Учень читає вірш-уривок з поеми «Мар’яна-черниця».

Чи правда, Оксано? Чужа чорнобрива!

І ти не згадаєш того сироту,

Що в сірій свитині, бувало, щасливий,

Як побачить диво — твою красоту.

Кого ти без мови, без слова навчила

Очима, душею, серцем розмовлять.

З ким ти усміхалась, плакала, журилась,

Кому ти любила Петруся співать.

І ти не згадаєш. Оксано! Оксано!

А я й досі плачу, і досі журюсь,

Виливаю сльози на мою Мар’яну,

На тебе дивлюся, за тебе молюсь.

 

Вчитель.

Отже, діти, спогади про матір, тата, любий образ Оксани, любов до сестер Катрі та Ярини, службу в управителя Яна Димовського вишиваємо червоною стрічкою. А спогади про мачуху, гірке навчання в дяка Богорського, хлипнівського маляра, розлуку з рідним краєм позначимо чорним кольором на рушнику.

А розлука з рідним краєм тривала довгих 14 літ.

Переїзд панської сім’ї 1829 року у Вільно, а потім в 1831 році – Петербург.

-Як жилося Тарасові в Петербурзі?

-Які настрої переважать?

Це були радісні, найщасливіші роки. У 1836 р. в Літньому саду Шевченка звела доля з відомим художником Іваном Семеновичем Сошенко, родом з Вільшани. Завдяки йому Тарас познайомився з Євгеном Гребінкою, Карлом Брюлловим, Веніциановим, Мокрицьким, Жуковським, Григоровичем.

Люди, котрі домоглися викупу Кобзаря з кріпацтва, котрі опікувалися про його навчання в Академії мистецтв, нарешті завдяки їх допомозі було надруковано в 1840 р. першу збірку «Кобзар», до яокї увійшли твори періоду ранньої творчості «Катерина», «Причина», «Іван Підкова», «До Основ'яненка».

Інсценізація уривку з поеми «Катерина».

Свою вишиванку доповнюємо червоними візерунками.

Учитель.

Але, незважаючи на радісні події в петербурзький період життя ,думи поета про Україну «стають на папері сумними рядами».Пісня під супровід кобзи.

Думи мої, думи мої, 
Лихо мені з вами! 
Нащо стали на папері 
Сумними рядами?.. 
Чом вас вітер не розвіяв 
В степу, як пилину? 
Чом вас лихо не приспало, 
Як свою дитину?..

Думи мої, думи мої, 
Квіти мої, діти! 
Виростав вас, доглядав вас,— 
Де ж мені вас діти? 
В Україну ідіть, діти! 
В нашу Україну, 
Попідтинню, сиротами,

А я — тут загину. 

Там найдете щире серце 
І слово ласкаве, 
Там найдете щиру правду, 
А ще, може, й славу...

Привітай же, моя ненько, 
Моя Україно, 
Моїх діток нерозумних, 
Як свою дитину.

Ця поезія покладена на музику, вона стала народною, як і багато інших Тарасових пісень. Це «Реве та стогне Дніпр широкий», «За байраком байрак», «Садок вишневий», «Зоре моя вечірняя», «Заповіт».

Життя на чужині гнітило поета. І ось настав 1843 рік, коли Шевченко після довгої розлуки відвідав Україну. І що ж він побачив на рідній землі?

Учень читає «І виріс я на чужині»

Кладемо чорний візерунок.

Друга поїздка в Україну відбулася 1845 року.

-Що приніс цей рік Шевченкові?

Закінчивши Академію мистецтв, Тарас повертається в Україну для постійного проживання. Працює в Київській тимчасовій комісії з упорядкування старовинних актів. У цей незвичайно плідний для творчості рік з’являються безсмертні твори Шевченка «Єретик», «Кавказ», «і мертвим, і живим», «Невольник», «Великий льох», «Наймичка», «Холодний Яр», «Три літа». Шевченко багато їздив по Україні, часто зустрічався з селянами і скрізь бачить нестерпні муки свого поневоленого народу.

Інсценізація: Виходять селяни з косами, граблями. Серед них і Шевченко.

Дід:  Тяжка наша доля у кріпацькому ярмі, Тарасе!

Селянин.

Пани-кати…Латану свитину з каліки знімають,

З шкурою знімають,

Бо нічим обуть княжат недорослих!

Дівчина.

…а он розпинають

Вдову за подушне, а сина кують,

Єдиного сина, єдину дитину,

Єдину надію! в військо оддають!

Жінка.

… а онде під тином

Опухла дина, голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне.

Дід.

Чи Бог бачить із-зі хмари наші сльози, горе?

Дівчина.

Чи довго ще на сім світі катам панувати?

Шевченко (задумливо).

Схаменіться! Будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших…

Селянин.

Ех, Тарасе, не доведуть тебе до добра такі вірші.

Шевченко.

-А що мені буде?

Селянин.

У москалі оддадуть…

Шевченко.

Нехай!

Сцена «Входять жандарми і заарештовують Шевченка. Селяни бідкаються, сумно хитають головами. З’являється слідчий, а селяни йдуть зі сцени…»

Слідчий.

У вірші під назвою «Сон» зухвало описується його імператорська величність і государиня імператриця. Ви …зневажаєте її величність, у своїх крамольних віршах виливаєте всю совю жовч. Як це там …не можу пригадати…Смеркалося…огонь…огнем…

Шевченко.

Я нагадаю!

Смеркалося…огонь огнем

Кругом запалало, –

Аж злякавсь я … «Ура! Ура!

Ура!» – закричали.

Слідчий.

Припинити!

Чути барабанний дріб. Під його звуки слідчий читає наказ.

Слідчий.

Государ імператор височайше повеліває: призначити Шевченка в окремий Оренбурзький корпус з правом вислуги під найсуворіший нагляд з забороною писати й малювати.

Жандарми виводять Шевченка.

На рушнику учні позначають густі чорні візерунки.

 

У березні 1847 року студент Петро подав донос про існування у Києві таємного товариства, на засіданнях якого читались «явно протизаконні» вірші Шевченка. У паперах братчиків було знайдено рукописні списки Шевченкових поезій «Сон», «Кавказ», «Великий льох».

За таємним розпорядженням із Петербурга Шевченка було наказано затримати із усіма паперами і негайно доставити в столицю.

Поет був тоді у Седневі і поспішав до Києва на весілля Костомарова.

5 квітня на переправі через Дніпро він був заарештований і відправлений до Петербургу:

«Художника Шевченко за сочинение дерзких и возмутительных стихов определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус под строжайший надзор с запрещением писать и рисовать».

Цар Микола

 

До Оренбурга на добу долали 300 верст- кіньми їхали сім днів.А далі до Орської фортеці 200 верст пішки.

Першу ніч Шевченко ночував у пакгаузі – складське приміщення – на голій підлозі. Яман-Кала – погань-місто, безводний степ, суворий край.

Перший комендант – генерал-майор Ісаєв – добра людина, дозволив жити на окремій приватній квартирі.

Та його змінив комендант Мєшков – людина деспотична. Він перевів Шевченка до казарми, чіплявся, змушував виконувати до дрібниць солдатську муштру. І відпочить не було де.

У травні 1848 року мореплавець Бутаков зачислив Шевченка в експедицію для дослідження Аральського моря. Після експедиції Шевченко ще рік залишався у місті для остаточної обробки матеріалів.

У червні 1850 року прапорщик гарнізону, підлий і жорстокий, подав губернському генерал-губернатору Обручову донос, що Шевченко ходить у цивільному одязі, вільно листується, пише вірші, малює портрети, картини.

Учні читають вірші «Лічу в неволі…», «Сонце заходить…».

Шевченка заарештовано вдруге і відправлено в Орськ, після чого під вартою був доставлений на Каспій – на півострів Мангишлак у Новопетрівське укріплення, де його тримали в каторжних умовах.

Отже, 1847-1850 роки позначаєм і чорним, і червоним, потім знов чорним кольорописом.

Розрадою була участь Шевченка у Каратутській експедиції, яка шукала на Мангишлаку кам’яне вугілля. Поет малює, пише «Художник», «Княжна», «Музикант», «Прогулка судов», «Несчастный».

Амністія його не торкається, цар Олександр ІІ не дав дозволу.

2 серпня 1857 року із Новопетрівська -човном до Астрахані, а потім до Нижнього Новгорода. Тут він провів 1 рік.

І лише 10 лютого 1858 року він від’їхав до Петербургу. Поселяється в Академії мистецтв.

Вишиваємо червону стрічку.

Учитель.

Названий брат Варфоломій Григорович обіцяв підшукати ділянку землі для Шевченка у 1859 році. Справа затяглася.

Шевченко хотів одружитися з Ликерою Полусмаковою, найняв їй кімнату, справив посаг. Та весілля розпалося. Ликера була служницею- хитра, ледача, груба, нечупара.

Шевченко повертається в 1860 році до Петербургу.

Любов до своєї знедоленої України, її народу звучить у кожному рідку його поезій. Згадайте кілька творів, присвячених рідній землі.

Учень.

Шевченко писав: «Мені однаково…». Читає вірш.

Вишиваємо поетову любов червоною стрічкою.

Співець-патріот, мученик, засланець мріє ще повернутись на кохану Україну, подивитись на її зелені лани, вилити там своє горе:

Може, ще я подивлюся

На мою Украйну…

Може, ще я поділюся

Словами-сльозами

З дібровами зеленими,

З темними лугами!

Мрія Тараса про вільне, щасливе життя своїх знедолених земляків втілена в багатьох творах. Ці вірші «Сон», «Ісаія. Глава 35», «І Архімед, і Галілей» та інші вивчені вами напам’ять поезії. Пригадайте, які саме.

Учні називають і читають уривки з поезій «Заповіт», «І виріс я на чужині», «І досі сниться під горою».

У травні 1859 року – третя подорож Шевченка до України.

Учитель.

Але не судилося Шевченкові не тільки побачити свій край вільним, а й дожити до жаданої реформи 1861 року.

За десять днів до смерті він написав останні рядки:

Чи не покинуть нам, небого,

Моя сусідонько убога,

Вірші нікчемні віршувать

Та заходиться риштувать

Вози в далекую дорогу,

На той світ, друже мій, до Бога,

Почимчикуєм спочивать…

Смерть Шевченка була тяжкою втратою для України. 12 березня 1861 р. відбувся похорон поета в Петербурзі на Смоленському кладовищі.

Кладеться траурний візерунок на рушнику.

Трапилось те, чого боявся Тарас. Чужа земля прийняла його тіло. Будучи в 1845 році в Україні, молодий Шевченко заповідав:

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій…

 

І друзі виконали заповіт поета.

Один з учнів розповідає і показує на карті шлях перевезення праху поета в Україну в травні 1861 року. Матеріал про це опублікований у газеті «Літературна Україна», № 5-8 за 1989 р. – стаття В.Чаговця «Біля могили Т.Г.Шевченка». Там же вміщена  пісня на слова О.Кониського «Вийшов місяць на могилку», яка довгий час  була заборонена.

Вшановуючи пам’ять Шевченка, даруємо вам номери художньої самодіяльності, адже такими розумними, веселими хотів нас бачити Кобзар. «І на оновленій землі врага не буде,супостата…».Проте ми й далі продовжуємо боронити рідний край: йде війна у зоні АТО,проте ми не скоримося ,Тарасе, пам’ятаємо твій «ЗАПОВІТ».

Додаток. Похорон Шевченка.

22 квітня 1861 року труну на Смоленському кладовищі викопано, вкладено в іншу – свинцеву, поставлено на спеціальні ресорні дроги й укрито червоною китайкою.

Петербург

 

залізнична колія, поїзд

                                    Москва

                            на перекладних

                                                                                        Київ

через увесь Поділ молодь везла собою труну Кобзаря

 

          пароплав

 

Канів

Чернеча гора

 

 

Список використаних джерел інформації

1. Авраменко, О.М. Українська література [Текст] : підручник для 9 класу / О.М. Авраменко. – К. : Грамота, 2007. – 296 с.  9_klas_ukrajinska_literatura_avramenko_2017.pdf
2. Вивчення української літератури. 9 клас [Текст] : інтегровані уроки. –Х. : Ранок, 2017. –127с.
3. Навчальна програма «Українська література 5-9 клас). затверджена Наказом Міністерства освіти і науки України від 07.06.2017 № 804.

     Р. В. Мовчан та інші.

4. Станіслав Реп’ях «Тарасові сліди. Марево».

         5.ЗАЙЦЕВ П. «Життя Тараса Шевченка»