Літературна світлиця "Поетичний Люботин"

Літературна світлиця  «Поетичний Люботин»

Виховний українознавчий захід для учнів 9-11 класів

Мета: забезпечити формування в учнів цінностей українського письменства, національної свідомості учня-патріота; формування у дітей знання про національну літературу українського народу та поетів-земляків; виховувати в учнів почуття  любові та поваги до рідної землі, малої батьківщини.

Місце проведення: кабінет української мови та літератури.

Хід заходу

1-й ведучий. Добрий день, шановні гості! Бажаємо щасливих років юності, радісних років навчання, досягти своєї мрії.

2-й ведучий. Наша земля багата і щедра на таланти. Харківщина по праву пишається духовною спадщиною П.Гулака-Артемовського, Г.Квітки-Основ’яненка, М.Старицького. На початку 20 сторіччя Харків стає центром культурного життя і відродження національної літератури.

1-й ведучий. Коли я народився, то побачив чарівний світ рідного міста. Це—мій Люботин! І я закохався у красу квітів, лісів, ставків, безкрає небо наді мною!

2-й ведучий. Так само закохались у прекрасний Люботин наші поети-земляки. Вони піснями та поезіями намагаються  змалювати та оспівувати рідний край.

1-й ведучий. Сьогодні до нашої Літературної світлиці завітала прекрасна жінка, талановита поетеса і наша часта гостя Ніна Григорівна Дацько.

2-й ведучий. Давайте пригадаємо поезії наших  талановитих люботинців.

Зоя Петрівна Гостева   «Про Україну»

Відкрий же сторінку, кожне дитя,

Тобі передам всю любов до життя.

Люби Україну за ніжність і вроду,

Її солов’їні сади і гаї.

Вона подолала негаразди і болі,

Зміцніє на щастя, бо ще молода.

Вузькою стежиною йшла довго до волі.

Боронь її, Боже: нехай не стражда.

Нехай мріє поле в хлібах колосистих,

Щоб пташки злітались у калиновий край.

Цілющі джерела, прозорі та чисті,

Від спраги нестерпної сам розпізнай!

Поглянь, озирнися ти на природу—

Хай лине мій спів і вдень, і вночі.

Такої красуні ніде не знайти.

Бажання дружити, любити, творити,

І сяйво сузір’я в долонях нести,

І вічно, до смерті вітчизну любити,

Мов скарб духмяної весни.

І наше життя стане плідне і краще,

Воскресне із мороку сила людська.

Минулись роки, коли було тяжко,

Ми—птахи родини—летимо у віки.

1-й ведучий. Григорій Данилович Гонтар «Україні»

Моя Вкраїно, гарна, як калина,

В твоїх очах багато доброти.

Тебе нелюди полонили, А ти зуміла їх перемогти.

Тебе з корінням—та на попелище.

Тебе—у воду з каменем важким,

А ти злітала до Бога усе вище,

Не скорена й не зламана ніким.

Із серця твого слово рідне виривали.

Палили вроду у сліпім вогні.

А ти весною знову зацвітала

У вишитім вкраїнському вбранні.

Тебе топтали, били, розтинали,

Стріляли у калину і пісні.

А ти співала. Як же ти співала!

Заслухувались навіть солов’ї.

Моя Вкраїно. Гарна, як калина.

В твоїх очах ще стільки доброти…

Схиляюсь у священному поклоні,

Щоб наш не перевівся родовід.

2-й ведучий. Зоя Петрівна Гостева   «Батьківська земля»

Чому мене цей простір вабить,

Те сонце ніжне, золоте?

Тому, що серце моє, мабуть,

Любов до краю визнає.

Бо не любить його не можна—

У ріднім батьківськім краю,

Де щедрий дар землі заможний,

Я щире серце віддаю.

Там вкритий килимами ранок

Розбудить сміхом чарівним.

Цей сон тривалий для приманок

У небі блідо-голубім.

Дух запашних троянд червоних

І свіжий блиск, і шум листків,

Де щебетанням сад мій повний

Столунних ніжних голосів.

Ось подих зілля терпкуватий,

Бо спека в полудні гнітить.

Ось тихий гай в руках косматих

На сонці віддаля блищить.

І стежки загубились яром,

Там ряд беріз шумить в соку,

І кольори квітчають разом

Прозоре відбиття в ставку.

1-й ведучий. А ось як поет С.В.Шумицький описав наше місто в поезії «Люботин».

На зорі гудуть гудки басисті,

Ожива містечко гомінке.

Люботин давно вже зветься містом,

Та над містом небо не міське:

Низько повисає над садами

І хатки вгортає в синяву.

І вони здаються парусами,

Що по морю в сутінках пливуть.

А коли, неначе раптом збита,

Зірочка спіткнеться на ходу,

То здається: яблуко налите

Падає з антонівки в саду.

На зорі гудуть гудки басисті,

Ожива містечко гомінке.

Люботин давно вже зветься містом,

Та над містом небо не міське.

2-й ведучий. А тепер із задоволенням надаємо слово нашій талановитій землячці, поетесі, людині, яка вже не перший раз в гостях у дітей нашої школи. Ніна Григорівна Дацько завжди знаходить час поділитись своїми роздумами, порадами,  віршами, піснями з юним поколінням її шанувальників. Вам слово!

Ніна Григорівна Дацько. Своє спілкування з вами хочу розпочати з «Пісні про Україну» (співає):

Багряним сяйвом вечір зустрічає,

Дніпро жене грайливі хвилі вдаль.

Січ Запорізька в загадках пропливає,

Козацька міць гартована, як сталь.

Приспів:

Ген жита колосяться в полі

І калина рубіном горить.

Україна моя неозора,

Як же можна тебе не любить.

    Стоїть мрійливо на горі Чернечій,

    Немов живий, і думає про нас,

    Неначе мовить мудрі свої речі

    Син України—велетень Тарас.

Приспів.

     Ви не журіться, верби і тополі.

     Хай не стихає пісня солов’я.

     Щасливим будь, мій краю, моя доля!

     Ти Кобзаря нескорена земля.

 Ніна Григорівна Дацько. Люблю свій рідний край, свою Харківщину. Поезія «Харківщина моя».

Харківщино моя, мальовничий мій край!

Ніжна зелень лісів і безкрайні поля,

Сині стрічки річок скрізь усе оживляють.

Свіжий подих ставків нам дарує земля.

Харківщино моя, неосяжний мій краю,

Скільки оком не глянь—колосяться хліба.

Тут народ-трудівник землі ці обробляє,

Щоб багатшав наш край, зріс добробут життя.

А яким чарівним стало велетень-місто!

Рідний Харків, вируй і, мов сад, розквітай.

Ми, твої земляки, тебе любим, як пісню.

Оспіваєм тебе, ти наш зоряний край.

 Ніна Григорівна Дацько.  Рідному місто присвятила вірш «Люботин»

Люботин—це історії місто,

Де гриміли жорстокі бої.

Захищалась країна грізно,

Та не просто збороти її.

Кров лилась у відчаї лютім,

А республіка все ще жила.

Хоч не довго судилося бути—

Ворогів налякала вона.

Нам героїв тих днів не забути,

Що в боях полишились життя.

Тих, що прагнули волю здобути,

Щоб щасливим було майбуття.

Люботин, ти завжди моя дійсність,

Тут пройшла мого більшість життя.

Я дарую тобі мою вірність

І не бачу у тім каяття.

Люботин, ти джерело натхнення,

Тут усе мені рідне, моє.

Тож черпаю у виру повсякдення

Ту змістовність, що радість дає.

Ніна Григорівна Дацько.  І насамкінець зустрічі хочу подарувати вам, вчителі, вірш «Учителям».

Летять роки, вже юність тільки в згадках,

Та не забуть мені моїх учителів.

Шкільні роки, мов гарна, дивна казка,

Хвилююче минуле світлих днів.

Перед учителями я завжди у поклоні

За виховання, за отримані знання.

Учителі мої, міцного Вам здоров’я,

Достойного, щасливого життя!

1-й ведучий. Дякуємо Вам, Ніно Григорівно, за цікаву зустріч, прекрасні вірші та пісні у Вашому виконанні. Сподіваємось на наступну цікаву зустріч у нашій Літературній світлиці.

2-й ведучий. Хотілося б побажати всім гостям заходу добра, щастя у житті, сили, наснаги, мирного неба на головою, вільної та незалежної рідної України. Дякую за увагу, до побачення.