Творчість Євгена Маланюка. Підготовка до НМТ

Євген Маланюк. Конспект до НМТ

  Є.Маланюк «Уривок з поеми»

  Жанр: вірш

Рід літератури – лірика

Лірика – громадянська й філософська ( історіософська)

Епіграф: Je suis un fils de cette race… E. Verhaeren (Переклад: Я син цієї породи ( раси)… Е. Верхарн).

Тема: Відчуття ліричного героя себе частинкою свого нескореного славетного народу, осмислення історичної долі України, утвердження ідеї її суверенності.

Ідея: утвердити державність України, єдність народу з історією, пробудити в українців психологію переможця

Основна думка: Поки кожен пам’ятатиме про славетне минуле, то не згине надія на краще майбутнє.

Напрям – модернізм, необароко

 У вірші “Уривок з поеми” використано козацьку тематику, тому вважають, що твір є прикладом козацької лірики.

В “Уривку з поеми” згадано таких історичних осіб: Івана Гонту, Богдана Хмельницького, Максима Залізняка, Івана Мазепу

У творі   конфлікт будується на поєднанні протилежностей “миру” і “війни”.

Алюзія: І рідним був одразу клич: — Вставайте! Кайдани порвіте!                                     (                               Т. Шевченко “Заповіт”).

Не паралiтик i не лiрник    \ Народ мiй ( алюзія на твори І.Франка).

  Алюзія- натяк на певний історичний чи літературний твір.

Використано образи – символи: Січ,отамани курінні, гармати, кобзар, батуринський вогонь (алюзія на знищення Батурина), свячений ніж ( алюзія на гайдамацький рух),лапті.

Топоніми: річка Синюха,що тече Херсонщиною, Буг,Київ,Москва

«Уривок з поеми»- самостійний твір. Ліричний герой сприймає історію України як героїчну поему. Тому  назву вірша можна розуміти так:                    « Уривок з історії України».

Короткий аналіз поезії

Є. Маланюк вдається до екскурсу в минуле і згадує різні історичні часи, які позначилися важливими випробуваннями для українського народу. Звинувачуючи «міцних поплічників Богдана», «тих отаманів курінних», автор подає образ скривавленого обличчя (муки), що асоціюється зі станом тодішньої України).                Є. Маланюк симпатизує тим, кому не байдужа доля України, «чия залізна голова /І з-під катівської сокири / Жбурляла в чернь такі слова, / Що їй мороз ішов за шкіру», «й чия упевнена рука / Зміцняла сивого Мазепу/». Простежується ідея самопожертви, відданості Батьківщині. Незважаючи на те, що «… в батуринськім огні / Держава рухнула… /», до боротьби стали «Залізняка майбутні діти». Автор на стороні сильних духом, бо ж «Вони лишилися, як криця!/ І жадний примус, жадне зло / Їх не примусило скориться!» Автор засуджує загарбницьку, нищівну політику ворогів, які посягають на Державність країни: «як не калічила Москва, / Не спокушав її розгон той.». Автор спонукає критично оцінити минуле і сучасне, тому ворогів він попереджає, що «Не паралітик і не лірник / Народ мій» і «в гураган подій/ жбурне тобою ще невірний». Він передбачає, що випробування для народу будуть: «Ще засилатимеш, на жаль, / До Києва послів московських», але знищити український народ як націю, Україну як державу ворогові не вдасться, бо «… по паркету наших заль / Ступати лаптю буде сковзько»