Літературна вітальня «Слово як шлях до істини»

ЛІТЕРАТУРНА ВІТАЛЬНЯ

«СЛОВО ЯК ШЛЯХ ДО ІСТИНИ»

 

 

Звучить пісня «Під сонцем України»

 ( сл. Н. Гуменюк, муз. А. Польського)

Презентація збірки віршів «Сон – трава»

Лариси Макарець

 

Читець:

 

Не треба фраз красивих доброті,

Не треба їй патетики й пишноти,

Їй більше до лиця слова прості

З щоденних дум, щоденної турботи.

Мовчанням теж говорить доброта,

І поглядом, і порухом єдиним,

Бо доброта — не злети і свята,

Легкі й веселі, але швидкоплинні.

Чийсь усміх щирий і тепло руки,

Чиєсь плече, підставлене буденно,

На всі шляхи, на всі роки й віки,

Як хліб і сіль, потрібні нам щоденно.

 

Ведучий: Здавалося б, звичайні слова і традиційний ліричний погляд на світ. Та в цих словах і в цьому погляді бринить якесь таємниче світло поезії. „Поезія - це особливий вимір у нашому багатогранному світі. Із своїми системами стилів, оригінальними образами і формами. Але розпочинається вона із храму, зайшовши в який, забуваєш про суєту і думаєш про вічне", - ці образні слова можна віднести талановитій, неординарній жінці – Ларисі Олексіївні Макарець.

 

Ведуча: Хто хоче відчути, як тонко, чутливо, доторкаючись серцем і струнами душі, сприймає світ жінка-поетеса, спробуйте увійти в поетичний світ Лариси Макарець.

 

Читець:

Не треба все одним аршином міряти,

Але чи варто й мірять все підряд!

Відважтеся: дозвольте серцю вірити

У срібний дощ, в щасливий зорепад.

У посмішку, що п'єм очима спраглими,

У безмір душ, в безмежність доброти.

Хіба ж не над усе в житті ми прагнемо

Того, чому І мірки не знайти!..

 

Читець:

Хлопчики, що вірили у вірність,

Лицарі з відвагою в очах!

Як мені болить ваша покірність,

Смуток ваш — немов вогонь зачах...

Читець:

 

Мрій дівочих юні генерали,

Як же ви дозволити могли,

Щоб оті, яких і в гру не брали,

У житті вас так от обійшли?

Читець:

 

Де ваші пречисті устремління?

Де надій і сподівань вінець?

Циніки без честі і сумління

Топчуть вашу чесність, як чебрець.

Читець:

 

Світе мій, тісна ж твоя безмірність,

Якщо в ній злетіти не змогли

Хлопчики, що вірили у вірність,

Хлопчики, відважні, як орли.

 

Читець:

Чого ж ти плачеш? Ось вона — свобода!

Візьми її, мов келишок вина,

І тост промов: про те, що й нагорода,

І твій тріумф, і впевненість — вона.

Читець:

Чи вихлюпни її на край обруса

І на додачу келиха розбий.

О, як тебе кусала ця спокуса!

І як стомив полон її гіркий...

Читець:

 

Мости спалила і листи порвала

І всі ключі сховала до весни.

Ти відкохала, ти перестраждала.

Чого ж він знов до тебе йде у сни?

Читець:

 

І серця сейф таємний відчиняє,

І спокій викрадає із грудей.

І знов душа відважна пропадає

У вогнищі палких його очей.

Читець:

 

Прокинешся, гаряча і шалена,

І не заснеш до ранку у сльозах.

Чого ж ти плачеш, жінко незбагненна,

Із келихом свободи у руках?

 

Ведучий: Слово, яке дарує нам пані Лариса, і світле, і тривожне. Воно зачіпає струни людської душі, торкається нашої болючої історії. Словам поетеси віриш, бо це мудрі, виважені, перевірені особистим досвідом міркування-висновки. Поезія її органічно поєднує в собі інтелект і громадянську позицію. Тематика віршів різноманітна - це роздуми про долю творчої особистості, біблійні, історичні сюжети, інтимна лірика, пейзажні замальовки.

 

Ведуча: Подих світу й поезії відчула серцем у рідному селищі Володарськ – Волинську. Ще навчаючись у школі, почала писати  перші вірші. Закінчила геологічний факультет Київського державного університету. Працювала в руднику «Волинський Західкварцсамоцвіти». 18 років працювала у вишукувальній частині Дніпроводгоспу. Останнє місце роботи у Міністерстві  економіки України.

 

Ведучий: Тримаючи на собі вантаж щоденних клопотів, Лариса Олексіївна - у процесі праці, творчих мук, сумнівів, пошуків, безсоння, поступового й упертого наближення до таїни слова.

 

Ведуча: Уже своєю книгою «Сон - трава», яка побачила світ у 2007 році, Лариса Макарець засвідчила народження поетеси глибокої й серйозної. Ця збірка поезій принесла їй цілий букет добрих відгуків і надій. Схвально зустріли книгу .

Вже самі назви віршів першого розділу «Струни серця» промовляють нам, що авторка сповідує людські чесноти, чистоту людських взаємин. В багатьох віршах відчувається чітка громадянська позиція, бринять високі патріотичні почуття.»

 

            Композиція віршів:

Вірш «Люблю різнотрав’я Полісся».

Вірш «В краю,де льон стелиться рясно».

Вірш «Летіли журавлі».

Вірш «Ми ходили Ірші берегами».

Вірш «Франко, Леся, Коцюбинський…»

Вірш «Запали свічку».

Вірш «Що ми за люди , брати – українці»

Вірш «Такого злету, духу та єднання

Давно не знала Україна…»

Вірш «Нікому нас не подолати»

 

Ведучий: Поезія Лариси Макарець  традиційна у доброму розумінні цього поняття, образна і пісенна, задушевна і філософська. Звертаючись до слова як першооснови духовного життя людини, до матері - України і матері-жінки, торкаючись серцем нашого природнього оточення і життєвих проблем, поетеса обов’язково викликає читача на співпереживання і роздуми.

 

Читець:

Отак, не зрозуміла, і піду,

Отак, не зрозумівши, і покину.

Відтанцювали яблука в саду,

І дощ скосив хмільний туман полинний.

Струсили зорі теплий аромат,

Про щось мовчать в тонкій крижині неба.

І на землі, на грішній, вже нема

Хиткої навіть кладочки до тебе.

Стоїш, як білий бусол на льоду,

Здивований, що літа вже немає,

А я, незрозуміла ще, їду

І, ще не зрозумівши, покидаю.

 

Читець:

Іще не осінь. Лиш передчуття

Сумних дощів і вистиглого неба,

Іще горить, пронизує життя

Гарячий промінь дум моїх про тебе.

Звідкіль тоді кленова ця печаль,

Цей світлий щем і біль? Іще не осінь!

Сріблястий лист черкнувсь біля плеча

І тихо засвітився у волоссі.

 

Ведуча:«Немає в поетеси пустослів’я. Все в неї виважене, відточене, виношене в серці. Немає зайвої патетики, повчань чи нав’язувань своїх думок. Є лише досконалі образи-малюнки, чіткі узагальнення, які роблять поезії зримими, переконливими, такими, що викликають багато асоціацій і - головне - спонукають думати.»

 

Читець:

Світе у терновому вінку,

Із очима вигнаного скита,

Може, у останньому танку

Твоя туга, як вино, розлита.

Ще твоя невтолена жага

У вечірніх пристрастях буяє,

На розлуках, втратах і боргах,

В смерчах смерті житом проростає.

Світе, нерозумне немовля,

Йдуть дощі, печальні і солоні.

Над космічним вогнищем Земля

Гріє грішні воїнські долоні.

 

Читець:

Над нами - абсолют,

Під нами - все умовне.

Салют тобі, салют,

Мій раю невимовний,

Мій болю неземний,

Моя небесна з’яво:

Над хугами зими –

Прозорий плащ уяви.

І слово, як свіча,

І, як свіча, палаю.

О, Господи, впусти

Мене до цього раю!

 

Ведучий:Поезія  збуджує уявлення про щось одвічне і все земне. І це «щось» є жінка... жінка створена для ніжності, ласки, краси і любові».

 

       Вірш «Щоб всіх їх єднала любов»

       Вірш «Зірниця, жінка, диво-таїна…»

 

Читець:

На згарищах надій мережимо слова,

Малюєм голубів на спаленому вітті,

Згортаємо золу, щоб виросла трава, -

Незатишно жінкам в неприбраному світі.

Відбілим полотно, підбілимо думки,

Промиєм небеса, щоб сяяла зірниця. -

О, доленько, - зітхнем в темніючі шибки, -

Коли ж ти будеш нам, як прибрана світлиця?

 

Ведуча: «Збірка «Сон - трава» окрилила нас своєю незвичайністю поетичної думки й бентежною силою уяви. Широкий діапазон її голосу вміщує в собі громадянську позицію, глибоку психологічну думку, високий моральний тонус, щемливу ніжність жіночого серця. І все це в одній збірочці», — своїми враженнями поділилися члени клубу «Струни серця».

 

Ведучий:

                  « Напередодні кожна з нас мала можливість познайомитись з її творчістю і просто закохатись у неї. На диво, перший розділ збірки вийшов під назвою «Струни серця», і ми зрозуміли, що це не випадково. Добра, світла атмосфера витала навколо нас, кожному хотілося ділитись з нею своїми доробками, витонченістю і, здавалось, що в ці хвилини життя наповнилося струнами самої душевної, тонкої музики, яка йшла від серця і до серця. Ось таке відчуття цілісності думок, переживань робить нас жіночнішими, добрішими, сильнішими і навіть впевнішими.

 

Ведучий: В усі часи і в усіх народів на тендітні плечі жінок лягав найтяжчий тягар - утримання дому, створення сімейного затишку, благополуччя, а також вона мала бути берегинею духовності. Мудра, сильна духом і красива, як антична богиня. Суворо і точно визначає поетеса місце жінки і її обов'язок у сім'ї.

Читець:

Які тяжкі ці кам’яні бескиди,

Які холодні доторки ночей

До персів трепетних твоїх, каріатидо,

До ніжних ліній шиї і плечей.

Зняла б, мов крила, стомлені десниці

Й пірнула в шал нуртуючих садів...

Хтось пролетів на білій колісниці

І берегти ці стіни повелів.

Ти жінка - і ослухатись негоже,

Ти жінка - і за все несеш одвіт.

Чи Божий дар, чи просто кара Божа –

Оцей вантаж турбот до скону літ?

Віки, мов листя, падають під ноги,

Життя - нестримний вічний марафон.

 

Ведуча:Поезія - річ не звичайна, не буденна, не чтиво для загалу. Це свято слова, але свято не лише для вибраних. Бо ж поет, говорячи про себе І за себе, говорить і від імені свого покоління, і про свій народ.

 

Ведучий: Читаючи внутрішньо глибоку поезію Л. Макарець, відчуваєш її настільки, що складається враження, що це твої виболені, власні думки. Її поезія напружено - зосереджена на вічних питаннях: добро і зло; народ, нація.

 

Читець:

 

          Вірш «Когда сравнить жизнь человека во Вселенной…»                         стр. 19

 

Ведуча: Жаль, що у цьому світі, який наче мохом обріс збайдужінням, дуже рідко можуть блиснути білі крила Ангела.

 

Читець:

Вірш «Листая жизни книжные страницы…» стр.19

 

Ведучий: Саме цей зболений і щемливий вірш став своєрідним заспівом до розділу збірки «Любов і зрада». Тут на поетичний поклик пані Лариси приходять до нас біблійні Авель і Каїн, овіяні легендами княгиня Ольга, Сікстинська мадонна…

 

                          Вірш «Що є життя людини»

 

Ведуча: Поруч із високим громадянським мотивом звучить вагомо і поезія душі. Зміст духовного життя виходить далеко за рамки власного я. Філософія душі Л.Макарець, безперечно, глибока - роздуми про сенс людського буття, історичну місію народу та про те, що є точкою опори для духу людського.

Читець:

Чому в мені так мало сили,

Щоб вплинути на хід життя…

 

Читець:

Існує доля, сумнівів нема,

У кожного свій шлях життєвий…

 

Читець:

Хтось падає в бузок. А хтось —

в безодню.

Хтось душу розчахнув собі сьогодні,

І з неї в ніч, що сивіє, мов глиця,

Ще скапує і скапує живиця.

Живи! Ця ніч колись таки скінчиться.

Десь вершник золотий по небу мчиться.

І цвіт бузковий опадає в груди:

Тих юних днів ніколи вже не буде.

А буде так, як вкаже перст Господній.

Та тому, хто спинив на край безодні,

Прошу тебе: пошли обов’язково

Круг рятівний - бузково-світле слово.

 

Звучить пісня «Музика життя»

 

Ведучий: У новому розділі «Дорога до Храму» поетеса залишається вірною своєму творчому кредо: глибинно досліджувати найтонші порухи людської душі, проникати в таїну часопростору й природи, сприймати життя у всій його багатогранності, яскраво відчувати той момент осяяння, коли з тайнопису тиші постає слово.

 

Читець:

Вірш «У чому сила віри в Бога».

Вірш «Кожна людина – це окремий світ».

Вірш «Дай впевненість мені і силу».

Вірш «Я вдячна господу».

 

 

Ведучий: Поетичну творчість Лариси Олексіївни знають не лише на Житомирщині, а справжні цінителі поезії всієї України. Щирість бачення, оригінальна образність і яскраво-сучасний дотик жіночої душі до найтонших струн світу, поєднані з небайдужістю до пекучих проблем, якими цей світ живе, забезпечили успіх, гарне сприйняття читачами усіх її збірок поезії. Мабуть, такий успіх чекає і нові її поезії

 

Ведучий: Як сказала пані Лариса, книжка виношувалась майже п'ять років, доки побачила світ. Але книга, мабуть, матиме довге і щасливе життя, бо її долю визначає надзвичайна душевність, сердечна доброта, материнська любов. Кожен вірш - особливий, в кожній оповідці - неповторність. Книжка - це свіжий, дзвінкий струмок поезії.

 

Ведуча: Поезія Лариси Макарець дуже милозвучна…

 

 Звучать відео – записи виразного авторського читання Лариси Макарець на засіданні жіночого клубу «Нитки Аріадни»

 

Звучать пісні: «Лелечата» (сл. Н. Гуменюк, муз. К. Кухарєва)

 

Ведучий: «Гарні вірші - це, можливо, найважливіше, що може зробити нині творча людина для майбутнього України, яке, як всі ми знаємо, залежить від того, якими виростуть наші діти.... Хочеться вірити , що наші діти будуть іншими», - так вважає Лариса Олексіївна. Твори письменниці дарують нам надію на те, що слово в літературі живе, принаймні, мусить жити і освітлювати щирим чуттям і мудрістю наш нелегкий будень.

 

Читець:

Вірш «В чем радость жизни…»стр. 25

 

Читець:

 

Леся Дадикіна    «Ларисі Макарець"

 

Як пощастило, що я знаю жінку,

В якої так окрилена душа.

Свої вірші, як працьовита бджілка,

Краплинами збирала все життя.

До сліз бентежать роздуми й присвяти

Для рідних і близьких серцю людей.

В тобі любові і добра багато -

Твори й виплескуй з переповнених грудей!

Твої думки хвилюють і тривожать,

Слів ланцюжок мереживо спліта.

Таке, що відірвати погляд вже не можеш,

Зачитуюсь і проживаю ще й твоє життя.

Я можу оцінити, пережити,

Відчути, прогоріти, прорости...

Байдужою не можу тільки бути,

Кривить душею, мабуть, як і ти.

Ті образи твої, ті порівняння,

І мудрість висловів, і лірики краса.

- Ларисо, ти прекрасна, просто незрівняно

У посмішці, у погляді, в своїх віршах.