Літературна зустріч "Образ жінки в українській літературі"

Літературна зустріч «Образ жінки в українській літературі» (9 клас)

На сцені ведучий та ведуча.

Ведучий: Доброго дня! Сьогодні ви завітали на літературну зустріч.

Ведуча: Мабуть, ви вже здогадалися, що мова піде про жінок в українській літературі, адже упродовж віків українці витворили ідеал дівочої, жіночої вроди у безсмертних піснях, казках, легендах, переказах. Наші предки завжди звертали увагу на зовнішню красу дівчини, жінки: на її очі, брови, лице, стан, волосся, ходу - і надзвичайно точно виражали це у прислів´ях, приказках, іноді - з гумором, іронією: Де врода, там і сила”, Де стан, там і врода”, ’’Гарній дівці гарно і в ганчірці”.

Ведучий: Яскраво змальована жіноча доля у родинно-побутовій ліриці. Найпоширеніша тема — нелегка жіноча доля.

Ведуча: Сьогодні ми згадаємо про жінок, які народилися під пером митців. Ці жінки – вічні образи, вони постійно нас супроводжують і, можливо, хтось бачить в них себе. Але спочатку ми б хотіли прочитати для Вас поетичні рядки, в яких кожна із присутніх тут жінок впізнає саме себе. 

(ЗВУЧИТЬ ПОЕЗІЯ «Жінка»)

Жінка

Жіноча доля… Вірність і терпіння…

Усі життєві мудрості у ній переплелись.

І немов бистра річка ти завжди невпинна

Й душа твоя пречиста, неначе неба вись.

Ти привела у світ Ісуса,

Маріє, діво пресвята!

В тобі є пристрасть і спокуса,

Чарівність, мудрість, простота…

Ти, наче зірка доленосна,

Сіяєш світлом крізь віки.

Втрачають голову постійно

Від твоїх чар чоловіки.

Ти – світло, блискавка, удача вічна!

Й нехай лунають знову ці слова!

Бо ти є жінка – найпрекрасніша, велична –

І цим ти вже одна з усіх права!

Ти – літо, осінь, ти – зима холодна,

А ще ти ніжна, немов юная весна,

Й душа твоя, немов добра безодня,

І платиш ти завжди за все сповна!

В тобі є все, що дав Господь на світі:

Тонка, як ніжні струни, прозора, як сльоза,

Народжена для того, щоб вірити й любити,

Щоб бути вічним дивом й творити чудеса.       (Марина Жила)

Ведуча: Що може бути краще за кохання, за відданість? Нічого. Тому і від образу Ярославни зі «Слова о полку Ігоревім» віє внутрішньою красою, яка зачудовує нас своєю цілісністю та глибиною.

Ведучий: Ярославна — образ ідеальної жінки, жінки-патріотки, він живе й досі у наших серцях. Живе, як нагадування про велике кохання, про любов до рідної землі. У плачі Ярославни сповнений поетичних почуттів, у ньому стільки щирої відданості, звернення до вітру, Дніпра-Славути, до сонця.

Ведуча: А ще, там є  живі натяки на реальне становище воїнів під час тяжкої битви й після неї, до яких не залишились байдужими навіть сили природи! І це допомогло визволити з полону князя Ігоря. Принаймні так вважав автор і так гадали його сучасники.

Ведучий: Образ Ярославни проявиться і доповниться рисами і достоїнствами, отримає нове життя в героїнях Пушкіна, Некрасова, Тургенєва, Толстого, про неї напише Шевченко, але початок було покладено в “Слові”, і це дуже важливо і цінно. Ми пропонуємо подивитися і послухати плач-замовляння відданої, мужньої, героїчної жінки.

(ВІДЕО «Плач Ярославни»)

Ведучий: Один із митців, який у своїх творах писав про жіночу долю – Тарас Шевченко. Поряд з величними постатями героїчних борцiв у його творчості проходить прекрасний своєю моральною силою i чистотою образ трудящої жiнки-матерi, сестри, дiвчини, коханої.

Ведуча: Для Т. Г. Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi. Крiпацька неволя – це доля рiдної матерi, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрi, Ярини, Марiї – голубок молодих, у яких "коси в наймах побiлiють". Вiн нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi.

Ведучий: Обpаз матеpі – добpої, щедpої на любов і ласку – постає пеpед нами із твоpів Таpаса Шевченка. Пpикладом може служити Ганна, головна геpоїня поеми "Hаймичка".
Один з перших жiночих образiв у Шевченка – це Катерина з одноiменної поеми. Її прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так i не звела Тараса. До вашої уваги прозвучить уривок із поеми «Катерина».

(Звучить уривок із поеми «Катерина»)

Ведучий: Іван Нечуй-Левицький створив яскраві образи селян пореформеної доби XIX століття. Він присвятив цикл оповідань надзвичайно колоритним жінкам — бабі Палажці та її одвічній суперниці бабі Парасці. Кожен з вас неодмінно мусить прочитати їх на дозвіллі: «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти» і «Не можна бабі Парасці вдержатися на селі».

(Сценка «Баба Параска та баба Палажка»)

Ведуча: Читання поезії Івана Яковича Франка – Великого Каменяра – це завжди свято, дотик до струн серця. Своє захоплення жінкою, безсмертним полотном «Сікстинська мадонна» І. Франка висловив у формі сонета.

Ведучий: У Мадонні поет вбачає богиню, «райську рожу», і, хоч не знайшов для себе богів на небесах, цій — поклониться, як богині. Краса Мадонни не казкова, а земна — щира, добра, ніжна. А справжнє мистецтво, яким є картина «Сікстинська мадонна», — вічне.  

(Звучить поезія І.Франка «Сікстинська Мадонна)

Ведуча: Саме зараз прийшов час згадати про жінку, без якої література зовсім нам не уявляється. Мужня, надзвичайно талановита, прекрасна, неповторна Леся Українка. Це геніальна українська поетеса, яку називають дочкою Прометея за її художнє слово, сповнене волелюбності й оптимізму, за силу духу і романтичність її непересічної особистості.

Ведучий: Духовна міць фізично недужого тіла, властива Лесі Українці, наснажувала її творчість. Завдяки самоосвіті Леся стала високоерудованою людиною. Великий вплив на творче становлення поетеси мала родина, передусім  мати — письменниця  Олена Пчілка і дядько — видатний діяч культури Михайло Драгоманов.

Ведуча: Не забуваймо, що Леся Українка — жінка з вразливою тонкою душею. Були і в її долі прикрі падіння і болісні втрати. Такою втратою стала для неї смерть коханого — Сергія Мержинського. Але на­віть у хвилини найтяжчої душевної муки вона незбагненна у своїй внутрішній силі і величі.

Ведучий: Ми пропонуємо послухати поезію, присвячену геніальній поетесі, мужній та прекрасній дочці Прометея.

(Звучить поезія, присвячена Лесі Українці)

Ні долі, ні волі у тебе нема,

Зосталася тільки надія одна…

Й жила та надія в тобі до останку,

Будила тебе щораз на світанку…

«Вставай, хто живий, в кого думка повстала!» -

В «Досвітніх огнях» ти усіх закликала,

Жила без страхів, немов справжній борець,

І зовсім не знала ти слова «кінець».

Хоч серце твоє сотні раз розбивалось,

Та вірою й правдою – оздоровлялось…

В душі ти була неймовірно міцною

І всіх огортала своєю любов’ю.

Щовесни ти чекала, як квіти зійдуть,

Як прилинуть птахи і тепло принесуть,

Ти гадала, що долі у тебе нема?

Та для тебе настала весела весна!

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

І я точно скажу, не даремно

Проминули твої всі літа!

І та «Мрія» твоя незрадлива була,

Ти в народі літами, мов квітка цвіла.

І слова твої теплі у світі одні,

А цвітуть вони, ніби, сади навесні.

Тобі рівних нема й не було, ти – єдина,

Як прославлена й вічна твоя Україна.

(Марина Жила)

Ведучий. А зараз давайте спробуємо опинитися у казці, у лісовій казці. Напевно, ви здогадалися, про що йдеться? Звичайно, це невмируща «Лісова пісня» Лесі Українки. Читаючи цей твір, ми з вами потрапляємо в дивовижне царство фольклорних образів, серед яких вражає своєю красою Мавка.

Ведуча. Мавка бореться за себе, за своє місце серед людей, за утвердження серед них краси. Навіть коли її ображають, навіть коли Мавка, переможена на якусь мить, іде в царство Марища, вона прекрасна. Адже і тут вона, наснажена світлим коханням, не кориться лихові, а бореться за красу життя.

(Звуить монолог Мавки)

Мавка:

Будуть приходити люди, 
вбогі й багаті, веселі й сумні, 
радощі й тугу нестимуть мені, 
їм промовляти душа моя буде. 
Я обізвуся до них 
шелестом тихим вербової гілки, 
голосом ніжним тонкої сопілки, 
смутними росами з вітів моїх. 
Я їм тоді проспіваю 
все, що колись ти для мене співав, 
ще як напровесні тут вигравав, 
мрії збираючи в гаю.. 
Грай же, коханий, благаю!

(танець Мавки)

Ведуча: Згадаймо ще низку жіночих образів в українській літературі. Їх дуже багато і всі заслуговують на високе визнання, бо кожен образ – неповторний і вічний.

Ведучий: Пропонуємо згадати, про кого ж саме зараз йде мова.

(Слайд-шоу «Жінки в українській літературі»)

Ведуча: Жінка споконвіку вважалася берегинею домашнього вогнища та сімейного затишку. Із давніх-давен зверталося і звертається людство в піснях і молитвах, віршах і поемах до своєї берегині — до матері, уславлюючи її благословенне ім'я.

Ведучий:      Мати — це символ чистоти та любові. І тому не дивно, що найтепліші, найщиріші слова присвячують письменники і поети матерям, як вічному уособленню безкорисливої любові і відданості. Сучасні вірші та пісні про жінок сповнені глибокого ліризму, відкритої любові та відданості до жінки, бо кожна з них – неповторна, одна єдина в цілому світі. Жінка – це мудрість, жінка – це краса, жінка – це мати…

Мамо моя рідна і єдина,
Ластівко добра і теплоти,
Я для тебе був і є дитина,
І для мене найдорожча ти.

Доки в грудях буде серце битись,
Втратити тебе я так боюсь.
Я на тебе хочу надивитись,
І чомусь ніяк не надивлюсь.

(Звучить пісня Оксани Пекун «Мамо»)

Ведучий: Сьогодні прозвучали теплі, ніжні слова про жінок, які народилися з-під пера талановитих письменників та поетів. Вони незабутні, неповторні.

Ведуча: Наша літературна зустріч добігла кінця. Ми щиро дякуємо вам за увагу і маємо надію, що слова, які прозвучали для вас сьогодні, нікого не залишили байдужим. Бажаємо всім творчого натхнення і до нових зустрічей!