Літературне дослідження "Постмодерні тенденції в поезії Оксани Забужко"

Про матеріал

«Постмодерні тенденції в поезії Оксани Забужко» - це дослідження мотивів поетичних творів Оксани Забужко, які сформувалися на ґрунті постмодерних тенденцій сучасної літератури. Новизна роботи полягає в уточненні новаторства та актуальності творів письменниці. Проєкт може бути використаний при вивченні творчості Оксани Забужко здобувачами освіти закладів загальної, фахової та вищої освіти.

Перегляд файлу

ПОСТМОДЕРНІ ТЕНДЕНЦІЇ

В ПОЕЗІЇ ОКСАНИ ЗАБУЖКО

ВСТУП

Від часу здобуття Україною незалежності бере свій початок сучасна українська література. Змінився характер розвитку літературного процесу, відбувся інтенсивний пошук нових естетичних способів моделювання й зображення дійсності.

Унаслідок більшої свободи українського суспільства сучасна література здебільшого відрізняється від радянської та класичної зверненням до досі заборонених тем (голодомор, сексуальність, наркотики, девіантна поведінка та ін.), використанням нових стилістичних прийомів (постмодернізму, неоавангарду, неомодернізму, уживання ненормативної лексики та суржику), різноманітністю та змішанням жанрів, осмисленням соціальних проблем та історичної пам'яті.

Для читача відкрили письменників, тори яких були заборонені в добу Розстріляного відродження. Їхні надбання стали орієнтирами для майбутніх поколінь. Сучасні майстри слова спрямовують свої погляди в майбутнє, висвітлюють минуле й сьогодення, їх твори стали масовою елітарною літературою. Читач має змогу знайомитися з різноплановими творами.

У сучасній українській літературі в порівнянні з класичною та радянською значно більше авторів-жінок, жінок-критиків та літературознавець. Постмодерну літературу значною мірою презентують жінки, зокрема Галина Пагутяк, Оксана Забужко, Роксана Харчук, Ольга Герасим’юк, Леся Бардак та ін.

Провідним напрямком сучасної літератури є постмодернізм. Характерні риси в побудові постмодерністичних творів, які подаються не як готова річ, а як процес взаємодії художника з текстом – це фрагментарність, хаотичність, колаж. У читача виникає враження, що герої не живуть, а грають у життя, і письменник ніби не пише, а грає в літературу, грає з читачем. Нерідко така гра поєднується з пародією, іронією, сміхом. А це є знаком вільнодумства, руйнування ідолів.

В українській літературі постмодернізм бурхливо розвивався із середини 80-х років. Літературознавці вважають, що саме аварія на ЧАЕС, яка змінила світогляд українців і дала можливість іншими очима подивитися на життєві цінності, була поштовхом для розвитку постмодернізму в українській літературі.

У сучасному літературному просторі найяскравішим представником українського постмодернізму є Оксана Забужко. Це відома українська письменниця, літературознавець, філософ, публіцист. У своїй творчості вона приділяє багато уваги осмисленню української ідентичності, часто користується методологією фемінізму, прагне до встановлення рівних можливостей для жінок у сфері освіти та зайнятості. Її поезія перекладена шістнадцятьма мовами світу, що свідчить про неабияку популярність письменниці навіть за межами нашої країни. Її лірика представлена збірками «Травневий іній» (1985), «Диригент останньої свічки» (1990), «Автостоп» (1994), «Новий закон Архімеда. Вибрані вірші» 1980-1998, (2000), «Друга спроба: Вибране» (2005).

ОКСАНА ЗАБУЖКО ЯК ПРЕДСТАВНИЦЯ ПОСТМОДЕРНОЇ ДОБИ

Оксана Забужко як особистість і письменниця

Оксана Стефанівна Забужко поєднала в собі таланти поета, прозаїка, перекладача. Дослідниця творчості О. Забужко Людмила Ткач вважає, що письменниця «...належить до тих, хто думає по-українському й про українське, хто розмовляє по-українському й поза місцем роботи, а не лише зі службового обов’язку, хто не емігрував з України, хто всупереч усякому «здоровому глуздові» пов’язує з Україною своє майбутнє і вірить у те, що Україна залишиться батьківщиною їх дітей та онуків» [1].

Доцільно звернути увагу на окремі моменти з біографії Оксана Забужко. Зокрема варто зазначити, що вона родом із Луцька, кандидат філософських наук, віце-президент українського ПЕН-клубу, автор ряду поетичних збірок «Травневий іній», «Дириґент останньої свічки», «Автостоп», «Новий закон Архімеда», повістей «Інопланетянка», «Казка про калинову сопілку», роману-бестселера «Польові дослідження з українського сексу», філософських досліджень «Дві культури», «Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період», «Шевченків міф України: спроба філософського аналізу», книги вибраних есе «Хроніки від Фортінбраса» та публіцистичного збірника «Репортаж із 2000-го року [2].

Сьогодні це одна із найвідоміших постатей в літературі. ЇЇ часто можна побачити на телеканалі як в політичних ток-шоу, так і в літературознавчих. Твори Оксани Стефанівни перекладаються шістнадцятьма мовами світу, а у 2002 році було знято фільм-перформенс за книжкою «Хроніки від Фортінбраса», режисер Чепелик Оксана.

Оксана Забужко займається журналістською діяльністю, веде авторські колонки в періодичних виданнях. Як природжений художник слова поетеса ділиться секретами своєї майстерності, виступала з лекціями у відомих університетах Європи та США.

Літературна діяльність О. Забужко отримала заслужене визнання, на міжнародних поетичних фестивалях вона отримала багато нагород. Письменниця є членом Асоціації українських письменників.

Її сучасність, цілеспрямованість, демонстративність подобається не всім. Багатьох просто шокує ця суміш таланту, характеру, темпераменту й долі. Оксана Забужко заявляє, що «українська поезія на сьогоднішній день одна з кращих літератур у світі» [3]. Адже вона сама, як і більшість представників її покоління, виростали із усвідомлення того, що вони повинні робити все, що не вдалося попереднім поколінням. Сама поетеса наголошує, що існування письменника повинно виправдовуватися його творчістю. Оксана Забужко у своїй літературній діяльності дотримується принципу: «Перша і головна заповідь письменника: Не збреши. Здавалося б, просто. Та сама вона, коли триматись її послідовно, й робить літературу небезпечною професією – як у альпініста або водолаза» [2].

Письменниця брала участь у багатьох форумах, слуханнях і консультаціях нової влади, в одному з періодичних видань висловила думку:

«Безкнижна нація – бомба, закладена під майбутнє. Чому українську книжку важко знайти на полицях книгарень? А там, де ці книжки все ж таки є, вони не користуються шаленим попитом? Чого конкретно нам бракує: державної підтримки, ринкових механізмів чи, може, як іноді кажуть «треба просто краще писати?» [4]. І вона дійсно пише так, що нею зачитуються сучасники. Вона говорить: «Я пишу насамперед для того, щоб отримати успіх у себе, бути самій задоволеною результатом, а це ой як нелегко, бо в мене до себе вимоги гіпервисокі. Бо що таке, власне, успіх? Це коли людина читає твою книжку як таку, що має безпосередній особистий стосунок до її життя. І не треба вигадувати якихось трюків, треба просто бути максимально чесним»[4].

Поезія мисткині – це погляд звіддаля, який з легкістю помічає схожі риси між ледь спорідненими думками. З одного боку, вона може бути загадкова, як сон, а з іншого – настільки реальна, що, коли читаєш вірші Оксани Забужко, то здається, що переглядаєш кадри кінофільму.

1.2. Естетико-світоглядний контекст творчості Оксани Забужко

У автобіографії Оксана Забужко зізнається: «Із підліткового віку писала прозу, але оприлюднювати не наважувалася: мучило, що я її пишу «неправильно», як пишуть вірші» [6]. Свого першого вірша написала в п’ять років, а першу поетичну збірку «Весняні акварелі» О. Забужко підготувала до друку в 13 років. Передмову до книги написав Михайло Стельмах. Однак через політичні репресії щодо її батьків у 1970-х роках твори юної поетеси не опублікували.

О. Забужко – яскрава представниця покоління вісімдесятників. Вісімдесятники – це ґенерація в українській літературі, яка заявила про себе в другій половині 80-х років. Вісімдесятники, на думку Володимира Єшкілєва, створила першу в історії повоєнної української літератури опозицію традиціоналістському дискурсу не у вигляді опору окремих особистостей, а як феномен нового літературного покоління. Дискурсивно цей феномен можна розмежувати на постмодерну та неомодерну складову. На творчості «вісімдесятників» позначився суспільний злам початку 90-х років, що породив так звану «карнавальну рефлексію» у творах представників покоління (Бу-Ба-Бу, ЛуГоСад, «Пси святого Юра») [7]. Оксана Забужко створила поетичний портрет свого покоління у віршах «Голосом вісімдесятих», «Іронічний ноктюрн», «Спроба сонатного циклу», «Нічні метелики».

У своїх ліричних творах авторка заглиблюється та по-філософськи осмислює основи людського буття, розкриває різноманіття людських емоцій. Основні мотиви її лірики, у яких простежуються філософські домінанти: біблійні («Іще слова, вологі і сирі...», «Самогубне дерево», «Корабель дурнів», «Благословіння хлібів», «Коментар до дій св. Апостолів», «Дорогою до пекла»), мотив гріховності («Базар на медового спаса»), абсурдності буття (цикл «Естетика пози», «Монолог Офелії»), смерті й страху («Самогубне дерево»), художнього часопростору («Два трансатлантичні сонети», «Од такої тоски...», «Крим. Ялта. Прощання з імперією», «Розмова»), ментальної пам’яті («Цей чоловік...», «Художник», «Од такої тоски...») тощо.

В інтимній ліриці («Задзеркалля: пані Мержинська», «А все-таки я Вас любила...» та ін.) поетеса з гендерних позицій підходить до осмислення багатогранності образу жінки. Поняття жіночності вона розглядає в єдності з материнством і творчістю, розкриває чуттєвий і психологічний досвід жінки-поетеси в осмисленні кохання. Образ пристрасної, самовідданої, мудрої, гордої й розумної жінки в поезіях О. Забужко викликає в читача бурю емоцій, пробуджує почуття кохання.

У творчому доробку поетеси є вірші, присвячені Чорнобильській трагедії («Диптих 1986 року», «Прип’ять. Натюрморт»), тема утвердження рідної мови знаходить своє відображення у віршах «...А коли ти ще не нація», «Екскурсія на Соловки». Проблеми, порушені у цих творах, актуальні й сьогодні, не залишають байдужим молоде покоління читача.

Вірші О. Забужко покладено на музику. Так, у репертуарі українського вокального дуету «Сестри Тельнюк» є пісні на вірші Оксани Стефанівни: «Жінка з цитринами», «Рядок з автобіографії», «А музика щемна», «Я згоряю від ніжності», «Автопортрет без ревнощів», «Відлопотиш дощами». У виконанні цього гурту прозвучала пісня на вірш «Рядок з автобіографії» на презентації проєкту «Дев’ять місяців українського спротиву», присвяченому подіям Євромайдану та на Сході України.

Отже, у своїй поетичній творчості Оксана Стефанівна Забужко зосереджується на історичному минулому й майбутньому України, ілюструє проблеми національної ідентичності сучасної людини, ролі поета й поезії в суспільстві, порушує феміністичні питання. Постмодерні тенденції літературної доби ХХІ століття мисткиня переосмислила по-своєму, надала нових мотивів і значень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Агеєва Віра. Жінка-авторка як інопланетянка : [Про Оксану Забужко]. Жінка як текст: Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: Фрагменти творчості і контексти. Упоряд. Л. Таран. Київ : Факт, 2002. С. 199-205
Бібєрова Г. Месниця / Зрадниця / Феміністка / Міф про Клітемнестру в поезії Оксани Забужко. Слово і час. 2006. №6. С.53-63.
Больнов О.Ф. Філософська антропологія та її методичні принципи. Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями. Хрестоматія: Навч. посібник / Упоряд. В.В., Лях, В.С.Пазенок. Київ: Ваклер, 1996. С.96-116.
Денисова Т. Екзистенціалізм і сучасний американський роман. Київ: Наукова думка, 1985. 244 с.
Забужко О. Друга спроба : Вибране. Київ: Факт, 2005. 320с.
Забужко О. Жінка-автор у колоніальній культурі. Українська мова та література. 2003. № 10. С. 9-11.
Забужко О. Незгасний маків цвіт. Всесвіт. 1990. №1. С.130-133.
Літературознавчий словник-довідник. Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. Київ: ВЦ «Академія», 1997. с. 522
Ніколенко О. М., В. І. Мацапура Літературні епохи, напрями, течії. Київ: Пед. преса, 2004. – 128 с.
Новий тлумачний словник української мови : у 4 т., укл. В. В. Яременко, О. М. Сліпушко. Київ : Аконіт, 1999. Т. 2. 910 с.
Пашник О. Трансцендентність як основа буття в ліриці. Вісник Запорізького національного університету. Запоріжжя: Філологічні студії. 2001. №4. С. 102-106.
Яременко В. Визначальні художньо-стильові напрями і течії в літературі XX ст. Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. : В 4 кн. Київ, 2003. Кн. 1., c. 365