Літературний салон «Арго» Сила мистецтва у творах світової літератури

Літературний салон «Арго»

Сила мистецтва у творах світової літератури

 

Мета:допомогти учням зрозуміти, яке місце займає мистецтво у світовому літературному процесі,формувати навички аналізу й синтезу художніх творів, донести до учнів суть гуманістичних ідеалів митців.

 

 Тип заходу: компаративний аналіз художніх творів

 

Оформлення.        Портрет Рільке у рушнику.

                               Вислови про силу мистецтва

                              

Обладнання: Мультимедійний проектор. Комп’ютери.

 

Музичне оформлення. І.Стравінський. Балет «Орфей».

                                       О. Рибников. Рок –опера «Орфей і Еврідіка».

                                       Глюк  Опера «Орфей і Еврідіка».

                                       Пісня «Арго».

                                       Українські народні думи у виконанні кобзарів.

                                       Фортепіанна музика Бетховена.

 

В залежності від бажання, зацікавленості, здібностей групи учнів готують повідомлення з презентаціями за темами:

1. Наша колиска – античність. Орфей – античний співець.

2. Рільке – Орфей ХХ ст.. «Пісня про Правду»

3. Українська народна пісня – це бездонна душа українського народу, це його слава.

4. Висока місія митця і його слова в долі людини, суспільства(Л. Українка „ Давня казка”, Л. Костенко „ Маруся Чурай” ).

5. Р.Бредбері «Посмішка». Мистецтво врятує світ.

6. Узагальнення роботи груп експертами. (Проблематики творів. Компаративний аспект.)

 

І

 

Звучить фортеп’янна музика.

Ведуча читає із «Сонетів до Орфея» Р. Рільке

 

Ось дерево звелось. О виростання!

О спів Орфея! Співу повен слух.

І змовкло все, та плине крізь мовчання

Новий початок, знак новий і рух.

 

 

Виходять звірі з лісової тиші,

Покинувши кубельця чи барліг;

Вони, либонь, зробилися тихіші

Не з остраху, не з хитрощів своїх,

 

 

 

 

А з прислухання. Рев, скавчання, гам

Змаліли в їх серцях. Їм за пристанок

Недавно ще була маленька хижа,

Де крилася жадливість їхня хижа

І де при вході аж хитався ганок,-

Там ти воздвиг в їх прислуханні храм.

 

 

     Ведуча. Добрий день, Ви зараз почули відомий «Сонет до Орфея» австрійського поета Райнера Марії Рільке. Саме цей твір спонукав нас запросити шановних гостей нашого салону до розмови про силу мистецтва, визначити, яке місце займає ця тема у світовому літературному процесі. То ж запрошую всіх до обговорення цієї проблеми.

 Дозвольте представити наших відвідувачів. Це групи «Арго», «Спів», «Кобза», «Сапфо»,«Усмішка». Що ж, починаймо.

 

ІІ

Звучить пісня «Арго»

На фоні її мелодії говорять члени групи.

 

1. Давня Греція VІІІ ст. до н.е. Пливуть морями у пошуках золотого руна аргонавти і серед них юнак з кіфарою. Це Орфей.

     Ударив Орфей у струни золотої кіфари, і залунала його чудова пісня на морському просторі. Заслухалися пісні герої. А з глибини моря повипливали риби і швидкі дельфіни; зачаровані співом Орфея, пливли вони за швидкоплинним «Арго», подібно до стада, що, слухаючи солодкі звуки сопілки, йде за пастухом.

 

2. Орфей – це герой міфів Давньої Греції, легендарний співець.

Ударив тоді Орфей по струнах своєї золотої кіфари, і широкою хвилею рознеслись по березі пахмурного Стіксу звуки її струн. Все царство Аїда слухало спів Орфея, всіх зачарувала його пісня. Схиливши на груди голову, слухав Орфея бог Аїд. Припавши головою до плеча чоловіка, слухала пісню Персефона;  сльози смутку тремтіли на її віях. Зачарований звуками пісні, Тантал забув голод і спрагу, що мучать його. Сізіф припинив свою тяжку, марну працю, сів на той камінь, який він котив на гору, і глибоко, глибоко замислився. Зачаровані співом, стояли Данаїди, забули вони про свою бездонну посудину. Сама грізна трилика богиня Геката закрилася руками, щоб не видно було сліз на її очах. Сльози блищали й на очах Ерінній, які не знають жалощів, навіть їх зворушив своєю піснею Орфей.

 

3. Античність. Скільки відділяє від неї, а як щиро і сучасно звучать античні творіння, думки. Вже тоді люди розуміли, яку величезну силу має мистецтво. Можливо тому, Давня Греція була розвиненою державою.

 

ІІІ

     Ведуча. Орфеєм ХХ століття нерідко називають австрійського поета Рільке, який вбачав у мистецтві велику силу впливу на людські душі. Та й сам створював шедеври такі, як його «Пісня про Правду»

 

1. Як аргонавти на своєму «Арго» шукали золоте руно, Рільке подорожує до інших країн, поповнюючи скарбницю своєї творчості новими прекрасними скарбами.

  Вічний пілігрим  Райнер Марія Рільке у 1899 р. вперше побував на Україні. Не випадково, напевно, поета з молодих років так цікавив, так сильно і владно притягував до себе слов’янський світ, адже народився він у Празі, його батьки мали частково слов’янські корені.

                Враження від української землі він передав у збірці «Часослов»

   Земля без меж, вітри, рівнини,

   Лісів там тіні старовинних

   Й безмірна неба височінь

   Пливуть тобі назустріч села

   І знов зникають в долині

   Немов прожиті щойно дні

   Чи пісня дзвонів невесела

 

2. Перша подорож  у 1899 році розбудила в поета інтерес до історії Київської Русі, а також до козацької доби, в яких він вбачав витоки історії великого народу. Рільке був глибоко вражений Софієвським собором і Києво – Печерською Лаврою, їй він присвятив кілька поезій і найбільш захоплено розповідав про свої враження від неї. У Лаврських печерах   Києва поет побував кілька разів. «Сьогодні кілька годин мандрував підземними ходами. Це найсвятіший монастир… В моїх руках палаюча свіча. Я                                                                                             пройшов усі ці підземелля раз на самоті, раз і з людьми». Пошук духовного проводиря, виразника народного духу приводить Рільке до Канева на могилу Тараса Шевченка.

 

 

3. Другу подорож здійснив у 1900 р. Два тижні він знайомився з Києвом, потім по Дніпру доїхав до Кременчука, Полтави, Харкова. Київ – улюблене місто, місто, як каже Рільке, «близьке до Бога». У «Книзі прощ» поет поставив Києво – Печерську Лавру в один ряд з найвеличнішими пам’ятками культури людства,  зобразив сліпого співця, перед якими схиляє голову, як перед незрівнянно духовно вищою особою.

 

 

 

 

 

4. У Полтаві затримався декілька днів, зробив екскурсію по місцям Полтавської битви, побував у навколишніх селах. «Згадую полтавські степи,  надвечірні зорі, хатки, й охоплює душу сум, що мене там немає

 

 

  Завершив мандрівку у Харкові, «на краю чудової України» - як писав він матері у своєму листі.

 

 

    

     Ведуча. Відвідування Рільке України надихнуло його на створення «Пісні про Правду» . Перегорнемо її сторінки і згадаємо одного з героїв Олексу.

    

     Розповідь Олекси про свою долю.

 Народився я у сім’ї шевця Петра Якимовича. Батько ще малював ікони, дуже гарні. Працювати любив у самоті, тому я майже  з ним не спілкувався. В 17 років батько хотів привчити мене до малярства, але я не мав хисту. Ріс у сім’ї самотнім, любив блукати у степу. Сестра, яка била мене з малечу, чомусь зневажала мене; мати – неначе побоювалася. Я навіть хотів одружитися і взяти за себе козацьку дочку Мар’яну, та вона лише висміяла мене. На Запорізьку Січ ніхто не хотів мене брати, можливо, я здавався молодим чи слабосилим. Якось я утік до монастиря, але ченці мене не прийняли. І залишився для мене тільки степ, широкий, хвилястий степ.

 Якийсь мисливець подарував мені рушницю, з якою я весь час і ходжу.

 Та настав день, який змінив моє життя, перевернув його. Це день, коли до нашої домівки прийшов кобзар Остап і тричі заспівав «пісню про правду». Вона й досі звучить в моєму серці.

Читання „Пісні про Правду” з відлунням

 Коли Остап виконав пісню, загін озброєних селян вирушили із села до козаків, що збиралися у Чернігові.

 Не міг заснути і я. слова пісні, голос Остапа запали в душу, в серце. Зліз з печі, взяв рушницю і вирушив до козаків. Надворі хтось обійняв мене й ніжно поцілував у голову. Мамо! У мене на серці стало якось чудно. І я побіг чимдуш , щоб вранці наздогнати загін.

 Кажуть, батько після мого уходу засвітив свічку перед іконою Знамення. А душа моя співає до цього часу і думки линуть на Січ. Ось що значить справжня пісня!

    

1. У центрі твору – проблема мистецтва і Бога. Справжнє мистецтво, виразником якого є сліпий кобзар Остап, наділене такою силою, що здатне підняти народ на боротьбу, а творець такої пісні, в уявленні Рільке, є рівним Богові.  В образі Остапа можна відзначити риси співця Орфея, бо кобзар своїм співом зворушує душі людей, спонукає боротися їх за правду.

 

   Ведуча. Постає питання, як австрійський поет Райнер Марія Рільке зумів створити такий не тільки філософський твір, а й глибоко український, національний? Запрошую до розмови групу «Кобза»

  

IV

1. Відвідавши Україну, Рільке не тільки милувався її  природою, краєвидами, архітектурою, але і що найголовніше, як поет, що тонко розуміє мистецтво, через історію народні пісні відчув дух України, її сутність.  Він душею припав до витоків української літератури – пісенної творчості. І не дивно.

 Адже ставлення до народної пісні у рільке завжди було особливе. Найкраще про це говорить його поезія «Народна пісня»

  Повнять мене

  Чеські пісні хвилюванням

  Плинучи тихим звучанням

  В серце сумне

  Хлопець завів

  Спів на картопляній грядці –

  Довго в твоїй буде згадці

  Жити цей спів

  Можем піти

  Звідси в далекі країни

  Все ж отой спів тихоплинний

  Чутимеш ти.

    Прага 1895 р.

 

 

2. Що ж так вразило австрійського митця в українській пісні?

 Він побачив в українській пісні те, що і Гоголь, творчістю якого Рільке цікавився.

  Микола Гоголь говорив, що народні пісні для України – це все: і поезія, і історія, і душа, і спосіб мислення, і осмислення прожитого. Це народна історія , це життя народу. Неможливо уявити Україну без пісні, співу,  людей, що у лиху і добру годину звеселялися співом, тужили, народжувалися і жили.

 

3. Захопившись історією Козаччини, Рільке познайомився з українськими історико – героїчними піснями і думами, він відчув, побачив їх мистецьку силу, величезний вплив на людей , здатність пробуджувати національну гідність, свідомість, очищати душу.

 

 

4. Згадуються історичні пісні «За річкою вогні горять», «Зажурилась Україна», дума «Про козака Голоту», «Про смерть бандуриста» і багато інших.

Хлопці виконують історичну пісню

5. Більшої виразності, емоційності, душевності цим творам надавало те, що їх виконували під акомпанемент кобзи або бандури кобзарі  .

 

Грамзапис уривка «Думи про козака Голоту»

 

6. Кобзарське мистецтво – це особлива сторінка у розвитку української культури

* Корені виникнення кобзарського мистецтва сягають у глибину віків. На фресці в соборі святої Софії в Києві й досі зберігся найстаріший портрет бандуриста. В одному з історичних документів згадано про покладання у 922 році на могилу кобзаря восьмиструнного музичного документа. Про давнє поширення в Україні кобзарського ремесла свідчить також і образотворче мистецтво. Козак Мамай, наприклад, на картинах зображений не просто воїном, а ще й музикою.

Кобзарі мандрували від села до села, від міста до міста. Вони виконували переважно народні думи, хоч дехто з них творив і власні.  

* Цікаво, що у Запорозькій  Січі існувало кілька шкіл, серед них – і кобзарська. Є історична згадка, що тут навіть формували кобзарську сотню, яку складали співці, що під час бою вміли застосовувати шаблю та пістоль. Одного разу в лютій січі між козаками та яничарами ніяк не могла вирішитися доля перемоги. Тоді гетьман дав наказ кобзарській сотні підтримати вояків. Як заграли кобзарі гучно, зі свистом, під гратом стріл і куль «Метелицю», смертельно втомлених цілодобовою січчю козаків неначе хтось підмінив. Де й сили взялися для атаки, тож турки не витримали навального удару і в паніці кинулися навтьоки.

* Народні співці підтримували бойовий дух , спонукали до помсти ворогам.

* Багатьох кобзарів пам’ятає українська історія. Серед них Петро Соковий, Прокіп Скряга, Василь Марченко, яких стратили під час Коліївщини.До речі кобзар Остап, зображений Рільке у «Пісні про Правду» була найбільш співаною ним, і не раз саме за неї його арештовували.

     Остап Вересай  народився десь у 1803-1805 р. в с. Калюжниці на Полтавщині у сім’ї бідних селян. Батько грав на скрипці. У 4 роки Остап осліп і батько віддав його в науку до кобзаря Микити. 3 роки він навчав хлопця, а потім були інші вчителі. Згодом став самостійно заробляти на хліб. Своїм співом зачарував у Петербурзі великих князів Сергія і Павла Олександровича, від яких отримав, як він казав «паспорт» - іменну табакерку. Пізніше вона не раз ставала йому у пригоді під час арештів.

    

     Ведуча. Слухаючи вас, я згадала слова Лесі Українки про світовий літературний процес: „ Вплив на письменника може бути навіть не через літературу безпосередньо, а через „ дух часу”.   І зрозуміла, що український фольклор, зокрема українські народні пісні і думи, є частиною світового літературного процесу з його питаннями і проблемами. І Рільке, як учасник цього літературного процесу, який до того ж був до найвищої міри обдарований творчою сприйнятливістю української культури, знайшов в ній натхнення.

     Чи згодні ви зі мною?

     V

     Ведуча. Цікаво, а чи прослідковується значення, роль ,велич української пісні в творах української літератури? Про це розповідь групи «Сапфо»

    

1. Слухаючи повідомлення, аналіз наших товаришів про зв’язок української пісні з творчістю Рільке, про роль пісні у житті людини, ми згадали ще два твори за схожою проблематикою. Це «Давня пісня» Лесі Українки та «Маруся Чурай» Ліни Костенко. В обох творах, написаних з великою відстанню у часі, порушується подібна проблема: роль пісні (або мистецтва) в житті людини.

 

2.  У лесі Українки питання впливу поезії на людину виступає окремим мотивом. Щиро вимовленим словом, веселою піснею можна відігнати сум, тужливий настрій («Якщо прийде журба», 1891 р.), сумною піснею «розбудити жаль в серденьку» («Не співайте мені сії пісні», 1893 р.)

Усе одбивається в пісні, як в морі,-

Рожева зоря і червоная кров,

І темна ненависть, і ясна любов,

І пломінь пожару, і місяць та зорі…

 («Поет під час облоги»)

 

     В поемі «Давня казка» поетеса говорить, що поезія – це розвага в час дозвілля, втіха в горі, пісня кохання, а найголовніше – пісні поета пробуджують свідомість, почуття людської гідності, мають активну, мобілізуючу силу.

 

3. Фольклорні джерела донесли до нас скупі відомості про Марусю Чураївну з Полтави, талановиту піснекладницю, співачку, красуню, яку називають малоросійською Сапфо.

 

 

 

4. Сучасний літературознавець Григорій Клочек на основі тривалих досліджень подає й інші деталі з життя співачки: «Якщо узагальнити усі версії про Марусю Чурай, то вийде приблизно такий біографічний сюжет. Народилася вона у Полтаві приблизно 1625 року. Хата її батьків стояла на березі Ворскли, недалеко від Хрестовоздвиженського монастиря. Батько Марусі, Гордій Чурай, був людиною хороброю, чесною, правдолюбною, тож і подався воювати на Січ. Брав участь у боях проти польської шляхти, потрапив у полон і був страчений. Маруся жила з мамою. Їх обох шанували в Полтаві через славного батька, а також через особливий Марусин дар складати й чудово співати пісні.

    Марусі Чурай приписують авторство таких популярних пісень, як «Засвіт встали козаченьки», «В кінці греблі шумлять верби», «Віють вітри, віють буйні», «В городі хмелинонька», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»

   

5. Використовуючи скупі історичні, а й по суті напівлегендарні відомості про співачку – поетесу, визначна українська поетеса Ліна Костенко створила роман у віршах «Маруся Чурай».  Головна героїня твору – красуня – співачка і поетеса Чураївна.

 

Репродукція картини Ф. Гуменюка «Народна поетеса Маруся Чурай»

 

Учениця виконує пісню Марусі Чурай

 

 

6. Серед тем, що звучать у романі «Маруся Чурай», вирізняється тема нелегкої, але й високої водночас, місії митця та його слова в житті і долі українського народу.

Ось що говорять про пісні Марусі герої твору:

* Іван Іскра:

Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.

Коли в похід виходила батава, -

Її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні

 

 

* Бобренчиха:

-Та й то сказати, - що вона співає?

 Сама собі видумує слова.

 Таких дівок на світі не буває,

 Хіба для цього дівці голова?

 Які там «Засвіт стали козаченьки»?

 А цілий полк співає. Дивина.

Це щось для дівки, сину, височенько.

Не вірю, щоб складала це вона.

 

 

 

* Богдан Хмельницький:

     За ті пісні, що їх вона складала,

За те страждання, що вона страждала,

За батька, що розп’ятий у Варшаві,

А не схилив перед ворогом чола, -

Не вистачило б городу Полтаві,

Щоб і вона ще страчена була!

 

 

 

7. Три віки ходить пісня Марусі Чурай по нашій землі, три віки любові, пристрасті, душевного підйому подарувала дівчина людям. А попереду – вічність, бо велика любов і велика творчість – невмирущі.

 

 

     Ведуча. Як бачимо, від античності до наших днів людину хвилює це питання: сила мистецтва. Напевно, це і є вічна тема літератури.

VI

 Ведуча. Наскільки я пам’ятаю, в середніх класах ми вивчали оповідання Рея Бредбері «Усмішка» і мені здається воно має відношення до теми нашої розмови. Чи не так?

 

 

1. Саме так. У неспокійному ХХ ст.. американський письменник рей Дуглас Бредбері створює невеличке оповідання «Посмішка», яке дуже гостро ставить питання: «Як вижити людству в період бездумного  технічного прогресу».

     Яка ж буде відповідь? Для цього згадаймо цей твір.

  Перед нами зруйноване місто, де на так званих фестивалях люди знищують останні здобутки людського розуму, творіння мистецтва. І над всім цим безладом, падінням людства з’являється картина Леонардо да Вінчі «Джоконда»

 

Демонстрація репродукції картини

 

2. Портрет заможної флорентійки Мони Лізи дель Джокондо був намальований Леонардо да Вінчі у 1503 році. На ньому ми бачимо молоду чарівну жінку з допитливим поглядом і таємною посмішкою. Одна із найбільших загадок картини полягає в тому, щоб де б ви не стояли, вона дивитиметься на вас. Саме усмішка притягає нас. Чому? Мабуть тому, що вона несе в  собі людське тепло, добро. Картина хвилює людей, збуджує їх почуття.

 

3. Саме це сталося з героєм оповідання Томом. Читання уривка «Там замер перед картиною… Світ став…»

 

4. Фінал оповідання звучить, як оркестр: «Усмішка не зникала в темряві. Вона все ще була з ним, тепла, лагідна» Усмішка – це Любов, Добро, відчуття безпеки, надійної сили. Вона не зникла, коли Том закрив очі, бо вже дала паростки Добра, Краси, що посіяло у його душі мистецтво»

     Ось головна думка Рея Бредбері: мистецтво розбудить людські душі і врятує світ.

 

Ведуча. Дякую всім за цікаву розмову, з якої я зрозуміла, що

* пісня і мистецтво в цілому завжди впливали на долю окремої людини і суспільства в цілому;

* пробуджувати в людині найкращі спонукання;

* закликали до боротьби, пробуджували національну свідомість.

Недарма ж російський письменник М.Горький писав свого часу: «Искусство будит героический дух народа, его сердце и ум»

 А ще сьогодні мені  по – новому відкрилося поняття світовий літературний процес, яке дало змогу висвітлити нові грані у творчості Рільке, Лесі Українки, Рея Бредбері, відчути глибину і значущість українського фольклору.

 Проте, це моя думка. А які висновки із сьогоднішньої зустрічі зроблять шановні експерти?

 

VII

Висновки експертів

 

 

Храм душі

    

     Ось вечір – книги і Затишшя

     І настає чудова мить,

     Коли рука моя так звично

     Відкриє сторінки століть

              Ось мчить Орфей і аргонавти

              На веслокрильному «Арго»

              Притихло море і герої

              Від пісні щирої його

     І переностить мене Кліо

     На Україну, у віки,

     Коли сплітала Україна

     Пісенно -                      вінки

              Казаччина, моя країна

              Відраз відкрилися мені

              Про все співала Україна,

              І серце краяли пісні.

     Яка це магія мистецтва,

     Що душу крає недарма

     Знесилене встає козацтво,

     Коли звук кобзи залуна

              І проводжає Чураївна

              Мужів – козаків до борні

              Яким були потрібні в війнах

              Шаблі, знамена і її пісні.

     Гортаю сторінки невтомно

     Та раптом що це? Чуда мить!

     То Леонардова Джаконда

     На мене дивиться з століть.

              І поринаю в світ літератури.

              Тисячеліття третє надворі

              Цивілізації руйнують мури

              І гинуть люди, наче на війні

     Космічні швидкості і диво Інтернету

     Зникає лиш духовність стільки літ

     Я вірю: хлопчик у руках з усмішкою Джаконди

     Врятує цей недосконалий світ

              Мій вечір – книги і затишшя

              Закінчу подорож, немов у сні.

              І думку я свою завершу:

              Мистецтво – храм народної душі!